Захист довкiлля вiд iонiзуючого випромiнювання
Дипломная работа - Безопасность жизнедеятельности
Другие дипломы по предмету Безопасность жизнедеятельности
й дозi не спостерiгаСФться соматичних уражень, проте достовiрно поки невiдомо, яким чином реалiзуються канцерогенний i генетичний ефекти дiСЧ. Цю дозу слiд розглядати як верхню межу, до якоСЧ не варто наближатися.
Згiдно з одними поглядами, iонiзацiя атомiв i молекул, що виникаСФ пiд дiСФю випромiнювання, веде до розiрвання звязкiв у бiлкових молекулах, що призводить до загибелi клiтин i поразки всього органiзму. Згiдно з iншими уявленнями, у формуваннi бiологiчних наслiдкiв iонiзуючих випромiнювань вiдiграють роль продукти радiолiзу води, яка, як вiдомо, становить до 70% маси органiзму людини. При iонiзацiСЧ води утворюються вiльнi радикали Н+ та ОН-, а в присутностi кисню пероксиднi сполуки, що СФ сильними окислювачами. Останнi вступають у хiмiчну взаСФмодiю з молекулами бiлкiв та ферментiв, руйнуючи СЧх, в результатi чого утворюються сполуки, не властивi живому органiзму. Це призводить до порушення обмiнних процесiв, пригноблення ферментних i окремих функцiональних систем, тобто порушення життСФдiяльностi всього органiзму.
Вплив радiоактивного випромiнювання на органiзм людини можна уявити в дуже спрощеному виглядi таким чином. Припустiмо, що в органiзмi людини вiдбуваСФться нормальний процес травлення, СЧжа, що надходить, розкладаСФться на бiльш простi сполуки, якi потiм надходять через мембрану усередину кожноСЧ клiтини i будуть використанi як будiвельний матерiал для вiдтворення собi подiбних, для вiдшкодування енергетичних витрат на транспортування речовин i СЧхню переробку. Пiд час потрапляння випромiнювання на мембрану вiдразу ж порушуються молекулярнi звязки, атоми перетворюються в iони. Крiзь зруйновану мембрану в клiтину починають надходити стороннi (токсичнi) речовини, робота СЧСЧ порушуСФться. Якщо доза випромiнювання невелика, вiдбуваСФться рекомбiнацiя електронiв, тобто повернення СЧх на своСЧ мiiя. Молекулярнi звязки вiдновлюються, i клiтина продовжуСФ виконувати своСЧ функцiСЧ. Якщо ж доза опромiнення висока або дуже багато разiв повторюСФться, то електрони не встигають рекомбiнувати; молекулярнi звязки не вiдновлюються; виходить з ладу велика кiлькiсть клiтин; робота органiв розладнуСФться; нормальна життСФдiяльнiсть органiзму стаСФ неможливою.
Специфiчнiсть дiСЧ iонiзуючого випромiнювання полягаСФ в тому, що iнтенсивнiсть хiмiчних реакцiй, iндуцiйованих вiльними радикалами, пiдвищуСФться, й у них втягуються багато сотень i тисячi молекул, не порушених опромiненням. Таким чином, ефект дiСЧ iонiзуючого випромiнювання зумовлений не кiлькiстю поглинутоСЧ обСФктом, що опромiнюСФться, енергiСЧ, а формою, в якiй ця енергiя передаСФться. Нiякий iнший вид енергiСЧ (теплова, електрична та iн.), що поглинаСФться бiологiчним обСФктом у тiй самiй кiлькостi, не призводить до таких змiн, якi спричиняСФ iонiзуюче випромiнювання.
Також необхiдно вiдзначити деякi особливостi дiСЧ iонiзуючого випромiнювання на органiзм людини:
* органи чуття не реагують на випромiнювання;
* малi дози випромiнювання можуть пiдсумовуватися i накопичуватися в органiзмi (кумулятивний ефект);
* випромiнювання дiСФ не тiльки на даний живий органiзм, але i на його, спадкоСФмцiв (генетичний ефект);
* рiзнi органiзми мають рiзну чутливiсть до випромiнювання.
Найсильнiшого впливу зазнають клiтини червоного кiсткового мозку, щитовидна залоза, легенi, внутрiшнi органи, тобто органи, клiтини яких мають високий рiвень подiлу. При однiй i тiй самiй дозi випромiнювання у дiтей вражаСФться бiльше клiтин, нiж у дорослих, тому у дiтей всi клiтини перебувають у стадiСЧ подiлу.
Небезпека рiзних радiоактивних елементiв для людини визначаСФться спроможнiстю органiзму СЧх поглинати i накопичувати.
Радiоактивнi iзотопи надходять всередину органiзму з пилом, повiтрям, СЧжею або водою i поводять себе по-рiзному: *деякi iзотопи розподiляються рiвномiрно в органiзмi людини (тритiй, вуглець, залiзо, полонiй), * деякi накопичуються в кiстках (радiй, фосфор, стронцiй), *iншi залишаються в мязах (калiй, рубiдiй, цезiй), * накопичуються в щитовиднiй залозi (йод), у печiнцi, нирках, селезiнцi (рутенiй, полонiй, нiобiй) тощо.
Ефекти, викликанi дiСФю iонiзуючих випромiнювань (радiацiСЧ), систематизуються за видами ушкоджень i часом прояву. За видами ушкоджень СЧх подiляють на три групи: соматичнi, соматико-стохатичнi (випадковi, ймовiрнi), генетичнi. За часом прояву видiляють двi групи раннi (або гострi) i пiзнi. Раннi ураження бувають тiльки соматичнi. Це призводить до смертi або променевоСЧ хвороби. Постачальником таких часток СФ в основному iзотопи, що мають коротку тривалiсть життя, y - випромiнювання, потiк нейтронiв.
Гостра форма виникаСФ в результатi опромiнення великими дозами за короткий промiжок часу. При дозах порядку тисяч рад ураження органiзму може бути миттСФвим. Хронiчна форма розвиваСФться в результатi тривалого опромiнення дозами, що перевищують лiмiти дози (ЛД). Бiльш вiддаленими наслiдками променевого ураження можуть бути променевi катаракти, * злоякiснi пухлини та iнше.
Для вирiшення питань радiацiйноСЧ безпеки населення передусiм викликають iнтерес ефекти, що спостерiгаються при малих дозах опромiнення порядку декiлька сантизиверiв на годину, що реально трапляються при практичному використаннi атомноСЧ енергiСЧ. У нормах радiацiйноСЧ безпеки НРБУ-97, введених 1998 p., як одиницi часу використовуСФться рiк або поняття рiчноСЧ дози опромiнення. Це викликано, як зазначалося ранiше, ефектом накопичення "малих" доз i СЧхнього сумарного впливу ?/p>