Верование в демонов в древние времена на Украине
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
дискусii з питання, чи були прояви латенськоi культури в Украiнi i, якщо були, то якого характеру. Були вони привнесенi кельтами, чи мали автохтонне походження. Але якщо залишити осторонь матерiальну культуру i вдатися до духовно-релiгiйних витокiв, то можна твердити, що пантеон богiв у кельтiв сформувався шляхом синкретизму власних вiрувань i елементiв релiгiйноi системи пiдкорених племен, в тому числi i деяких слов'янських. У кельтських та слов'янських вiруваннях можна побачити дуже багато спiльного. РЖнодi складно вiдповiсти на запитання, хто в кого запозичив тi чи iншi культовi елементи. Але тут ясно простежуСФться наявнiсть матерiально-свiтоглядних взаСФмовпливiв та СФднiсть релiгiйних витокiв.
Джерелом всього живого, символом Матерi-Землi кельти вважали воду. В мовi кельтiв слово "Русь" означало воду. Це слово засвоСФне в нас у назвах рiчок (Рось у Киiвськiй областi, Русиловка в Полтавськiй), а також у словi "русло", що означаСФ середину рiчки (18.42). Головним божеством кельтiв, аналогом слов'янського Перуна, був бог блискавки та грому Таранiс. Символом жiночого начала в природi була трiада богинь, якi одночасно уособлювали i добро, i жорстокiсть, iх зображення у виглядi дiвчини, жiнки, баби символiзувало народження, життя i смерть.
Важливе мiiе в релiгiйних вiруваннях кельтiв займало вшанування бога вiйни Белатукадора та пов'язанi з ним воiнськi обряди, серед яких центральне мiiе вiдводилося культу людськоi голови. Подiбно до таврiв кельти черепами переможених у бою ворогiв прикрашали будинки. Череп ворога мав охороняти вiд злих сил. Ритуальним вогнищем закiнчувалися похорони воiна. Разом з покiйником кидали у вогонь його речi, худобу, iнодi рабiв. Смерть в бою була iдеалом кельтського воiна, i тому вiн усе життя готувався до неi.
У кельтiв, як i в слов'ян, склалася своСФрiдна iнституцiя жерцiв, пам'ятi яких вони й довiряли всi своi закони, знання i вiрування, через що й не залишили по собi письмових пам'яток. Ю. Цезар у "Галльськiй вiйнi" подiляСФ жерцiв-кельтiв на три групи. До першоi вiн вiдносить ватiв вiщунiв. Другу групу складали барди поети, якi прославляли богiв. РЖ нарештi третя група друiди, якi займалися вiдправленням релiгiйних обрядiв та жертвоприношенням. Вони мали абсолютну владу i були надiленi правом виносити покарання, з яких найтяжче заборона брати участь в релiгiйних обрядах. Друiди були засновни формi. Разом з тим у них зберiгаються елементи шаманства, характернi для раннiх релiгiйних вiрувань: спiлкування з душами померлих, з богами та наявнiсть шаманського ритуалу, що полягав у перетвореннi друiда в тотемну тварину, мовби символiзуючи злиття мисливця i звiра. Але друiд не просто шаман. Вiн i лiкар-цiлитель, який увiбрав багатовiковий народний досвiд i вiльно оперуСФ ним, i носiй культури та духовностi. Ось як характеризуСФ друiдiв Ю. Цезар: "Бiльше всього намагаються друiди переконати в безсмертi душi: душа, за iх вченням, переходить пiсля смертi з одного тiла в iнше, i вони думають, що ця вiра переборюСФ страх перед смертю i цим збуджуСФ хоробрiсть. Окрiм цього, вони багато говорять своiм молодим учням про свiтила та iх рух, про велич свiту i землi, про природу i про могутнiсть та владу безсмертних богiв" (19.112).
Язичницький культ словян
Служителями язичницького культу слов'ян були волхви-засновники вчення про першотворця. Вони володiли секретами лiкування травами, були творцями своСФрiдноi астрологiчноi медицини. Волхви зберiгали i передавали з поколiння в поколiння географiчнi, астрономiчнi, математичнi знання. Людське слово, як i друiди, вони надiляли таСФмною магiчною силою. Слово могло ощасливити людину або згубити. Воно могло вилiкувати людину вiд рiзних хвороб, перемогти злi сили, творити чудеса. Поетiв слов'яни називали вiщими, вважаючи, що iм вiдомi таСФмницi людського буття. РЖ донинi в украiнцiв збереглася повага до законiв предкiв, зафiксованих у багатих житейською мудрiстю приказках, прислiв'ях, пiснях.
Подiбно до кельтiв, слов'яни мали священнi гаi, що замiняли iм храми. РЖ в слов'ян, i в кельтiв навколишня природа СФ живою: дерева i трави говорять мiж собою та з птахами i з людьми. Предметами особливого шанування були у них лiси. Дуб вважався житлом божества. Йому приносили жертви. Героi багатьох народних казок часто по дереву потрапляють у небесне царство. Ще частiше це приписуСФться покiйникам. За давнiми слов'янськими вiруваннями, померлi пiднiмаються мiфiчним дубом на небо до своiх предкiв. Цим, наприклад, i пояснюСФться фразеологiзм "дати дуба". Взагалi в уявi i кельтiв, i слов'ян дерево вiдiгравало важливу роль при створеннi свiту, а образ дерева життя займав важливе мiiе в системi шанування природи. Дерево життя-це уособлення космогонiчних i часових уявлень: його корiння йшло в глибини землi, в царство померлих, стовбур символiзував поколiння живих, а листя i крона житло богiв та духiв.
Культ дерева СФ одним з найдавнiших. Вiн пов'язаний з образом дерева-захисника. Пiд деревом молились, iли, вiдпочивали, помирали. За деревами ховалися вiд ворогiв. Довголiття дерева пiдносило його над життям людей i тварин. Рослини, що несли в собi часточку плiдноi сили природи, були мовби гарантом вiри в сприятливi впливи природи на долю людини. Це, в свою чергу, приводить до поширення обрядiв виробничоi та лiкувальноi магii, гадання на рослинах i виникнення вiдомого гороскопу друiдiв, у якому простежуСФться зв'язок людських харак