Юрисдикція судів України за спеціалізацією
Диссертация - Юриспруденция, право, государство
Другие диссертации по предмету Юриспруденция, право, государство
їни за відсутністю в його діях складу злочину і постановив вважати його засудженим за ст.216-16 п.в КК УРСР на 2 роки позбавлення волі, а на підставі Указу Президії Верховної Ради СРСР від 7 липня 1945 року Про амністію… звільненим від покарання [74] ).
Надалі до підсудності військових трибуналів були віднесені справи про терористичні акти проти сільського активу; про злочини громадян, які перебували у винищувальних батальйонах; про злочини громадян, які перебували у частинах народного ополчення з відривом від виробництва; про поширення у воєнний час брехливих чуток тощо. У місцевостях, де за умовами бойових дій не функціонували загальні суди, військові трибунали розглядали всі кримінальні справи. Крім того, вищим військовим посадовим особам надавалося право передавати на розгляд цих трибуналів справи про спекуляцію, злісне хуліганство та інші злочини, передбачені Кримінальними кодексами союзних республік, якщо командування визнавало це за необхідне, виходячи з обставин воєнного часу.
Відповідно до зазначеного вище Указу від 22 червня 1941 року лінійні суди залізничного і водного транспорту були реорганізовані у військові трибунали відповідних залізниць та морських і річкових басейнів. Військовим трибуналам округів (Київського, Одеського і Харківського) підпорядковувалися військові трибунали зєднань (дивізій, армій, корпусів), що формувалися на їх території та військові трибунали гарнізонів, а військовим трибуналам фронтів підпорядковувалися трибунали діючих військових зєднань (армій, корпусів, дивізій тощо) і гарнізонів прифронтової смуги, які обслуговували частини діючої армії та їх тили. Зазначеним Указом була поширена субординаційна підсудність.
Військові трибунали залізниць (Південно-Західної, Південної, Одеської і Сталінської) та Дніпровського річкового басейну, зважаючи на те, що вони з перших днів війни діяли в місцевостях, оголошених на воєнному стані, підпорядковувалися військовим трибуналам фронтів за територіальністю, а військовий трибунал Чорноморсько-Азовського басейну підпорядковувався військовому трибуналу Чорноморського флоту. На території України також було створено Військовий трибунал Українського округу НКВС, якому підпорядковувалися військові трибунали військ НКВС, що створювалися ще до початку війни у всіх областях УРСР. Наведемо приклад із судової практики.
Вироком військового трибуналу військ НКВС Київського військового округу від 31 липня 1941 року Т. засуджено за ст.206-17 КК УРСР до смертної кари. Ухвалою трибуналу Українського округу НКВС від 2 вересня 1941 року вирок залишено без зміни. Ухвалою військової колегії Верховного Суду СРСР від 29 вересня 1941 року вирок змінено і смертну кару Т. замінено на 10 років позбавлення волі. Судом Т. визнано винним у тому, що він, працюючи на посаді начальника відділу Харківського обласного управління державної безпеки, при допиті Ф. одержав від нього інформацію про те, що О. і Г. займаються контрреволюційною діяльністю. Не перевіривши показання Ф. та незважаючи на повідомлення підлеглих йому працівників НКВС про їх неправдивість, Т. дав вказівку на арешт шести осіб. Провівши розслідування з грубими порушеннями кримінально-процесуального законодавства, Т. за відсутності доказів вини О., Б., Л., Г., С. і Ш. склав довідки про їх винність. Внаслідок сфальсифікованої ним кримінальної справи О, Л. та Г. були засуджені до смертної кари, С. і Ш - до позбавлення волі, а Б. незаконно утримувався під вартою 14 місяців [75] ).
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 15 квітня 1943 року всі робітники і службовці залізничного транспорту оголошувалися мобілізованими на період війни. За злочини по службі вони несли відповідальність як військовослужбовці за законами воєнного часу. Справи про злочини, скоєні цими особами, були підсудні військовим трибуналам. З 9 травня 1943 року чинність цього Указу була поширена і на весь морський та річковий транспорт [76] ).
Протягом 1943-1944 р.р. територія України була повністю визволена від німецьких військ, в тому числі і Закарпатська Україна. 26 листопада 1944 року в Мукачеві відбувся зїзд народних комітетів, за маніфестом якого Закарпатська Україна воззєднувалася з УРСР, було обрано народну раду, яка створила і судову систему. У 13 округах Закарпаття та містах Ужгороді і Мукачеві відповідно до побудови судових органів УРСР було засновано народні суди, в Ужгороді - вищий народний суд, а також спеціальний суд, як суд першої інстанції для розгляду справ про злочини німецько-угорських військ проти народу Закарпаття. Цей суд розглядав підсудні йому справи колегіально в складі 5 осіб - трьох постійних суддів і двох народних засідателів. 29 червня 1945 року був підписаний договір між СРСР і Чехословаччиною, за яким Закарпатська Україна увійшла до складу УРСР, і після цього вищий суд і його складова частина - спеціальний суд, були реорганізовані в Закарпатський обласний суд.
В 1948 році у м. Києві було створено спеціальний табірний суд, юрисдикція якого поширювалася на територію України щодо розгляду справ у місцях увязнення. Обласні військові трибунали військ МВС розглядали кримінальні справи, слідство в яких проводилося органами МВС і МДБ, а після ліквідації в 1953 році особливої наради при МВС СРСР ліквідовувалися ці судові установи і табірний суд, діяльність яких звужувала повноваження судів республіки. У 1957 році залізничні лінійні і водно-транспортні суди були обєднані у транспортні суди, а в складі Верховного Суду СРСР створена транспортна колегія [77] ).
Розвиток судової систе?/p>