Юрисдикція судів України за спеціалізацією
Диссертация - Юриспруденция, право, государство
Другие диссертации по предмету Юриспруденция, право, государство
?уддів висловився за введення порядку оскарження і перегляду вироків народних судів [59] ).
У нейтральній зоні (між РРФСР і територією України, зайнятою німецькими військами) у 1918 році відбулося формування частин Української Червоної Армії. Складність обстановки на фронтах громадянської війни вимагала зміцнення військової дисципліни, що зумовило створення в УЧА військових трибуналів, до яких входили: ротні, полкові, загальноармійські військові трибунали та армійський касаційно-апеляційний відділ, що здійснювали правосуддя колегіально [60] ). В розвиток угоди від 1 червня 1919 року між УРСР і РРФСР про обєднання діяльності двох республік, ці військові трибунали були переформовані і відповідно до Положення про революційні військові трибунали ввійшли в єдину систему революційних військових трибуналів обєднаної Червоної Армії Радянських республік.
Важливим правовим актом в УРСР цього періоду був декрет РНК УРСР від 14 лютого 1919 року Про суд, згідно якого були ліквідовані суди, поновлені Центральною Радою і Директорією [61] ), та затверджено Тимчасове положення про народні суди і революційні трибунали УРСР. За цим Положенням в Україні створювалися дві самостійні судові системи: народні суди і ради народних суддів та революційні трибунали [62] ).
Компетенція народних судів полягала у вирішенні цивільних і кримінальних справ, крім тих, які були віднесені до підсудності революційних трибуналів. Вводився касаційний порядок оскарження вироків і рішень народних судів, що безперечно стало позитивним аспектом судової організації. Судом касаційної інстанції виступали ради народних суддів. Ці суди за участю народних засідателів розглядали справи не лише в касаційному порядку, а й по суті, тобто як суди першої інстанції, в разі скасування вироку [63] ).
Відповідно до Тимчасового положення від 14 лютого 1919 року компетенція революційних трибуналів визначалася вирішенням справ про контрреволюційні злочини, саботаж, спекуляцію, зловживання службовим становищем. Окремі справи про службові злочини революційні трибунали могли передавати для розгляду народним судам. У засобах виявлення істини та в застосуванні мір покарання революційні трибунали не обмежувалися, а вироки виносилися більшістю голосів і оскарженню не підлягали. Питання про помилування і помякшення покарання засудженим революційними трибуналами міг вирішувати лише Тимчасовий робітничо-селянський уряд УРСР.
У процесі подальшого судового будівництва 26 жовтня 1920 року було прийнято нове Положення про народний суд, згідно з яким кандидати в судді повинні були мати необхідний рівень теоретичної і практичної підготовки, а також вводився порядок затвердження і дострокового відкликання народних суддів, обраних радами на місцях [64] ).
На підставі зазначеного вище договору про обєднання діяльності УРСР та РРФСР на залізницях України створювалися революційні військово-залізничні трибунали (у Харкові, Києві, Катеринославі та Одесі) [65] ). Ці трибунали розглядали кримінальні справи не лише про злочини, спрямовані на підрив роботи транспорту, а й усі інші кримінальні справи, які були повязані з транспортом і особами, що його обслуговували. Положенням про судоустрій Української РСР від 16 грудня 1922 року військові і військово-транспортні трибунали були віднесені до відання Верховного Суду СРСР, створення якого передбачалося найближчим часом у звязку з утворенням СРСР [66]. Залізничні лінійні суди були створені згідно з цим Положенням і входили до судової системи УРСР на своєрідних засадах, оскільки, як суди республіки, виносили вироки іменем Української РСР, однак касаційною і наглядовою інстанцією для них була створена в складі Верховного Суду СРСР транспортна колегія [67] ).
Відповідно до постанови ЦВК і РНК СРСР від 27 листопада 1930 року Про залізничні лінійні суди для посилення боротьби зі злочинами, що загрожували роботі транспорту, наближення розгляду справ про такі злочини до місця їх вчинення і прискорення їх провадження, а також з метою залучення до боротьби зі злочинністю на транспорті громадськості у Києві, Харкові і Дніпропетровську (за місцем знаходження управлінь залізниць Південно-Західної, Південної і Сталінської) були створені залізничні суди [68] ). Компетенція цих судів поширювалася на вирішення кримінальних справ про злісне порушення працівниками транспорту трудової дисципліни; про порушення і недотримання правил руху або нещасні випадки з людьми; про злочини, що викликали скупчення у місцях розвантаження порожняка, а також простій вагонів і затримання в парках зайвих вагонів тощо [69] ).
Виходячи з процесів трансформації суспільства і судової інфраструктури в період становлення радянської влади в Україні зазначимо, що на розвиток правосуддя у 1918-1922 р.р. суттєво вплинули кілька негативних факторів: наслідки громадянської війни та занепад народного господарства; так звана революційність судочинства, що фактично зумовило на початковому етапі відсутність права на оскарження судових рішень; підпорядкування правосуддя радам, які в більшості не були компетентними в питаннях підбору суддівських кадрів, створення і розбудови судової системи; домінантність військово-управлінських відносин щодо підтримання високого рівня військової дисципліни в умовах ведення бойових дій і, як наслідок цього - відокремленість військових судових органів від загальної системи судів; надмірно велика кількість нормативно-правових актів з питань організації правосуддя.
В цей же час в Україні ді?/p>