Юрисдикція судів України за спеціалізацією
Диссертация - Юриспруденция, право, государство
Другие диссертации по предмету Юриспруденция, право, государство
ки єдине питання - визначення місця судів в ієрархії державних структур, що забезпечували б існування влади взагалі. Це стосувалося і наступних політико-правових процесів, що мали місце в Україні [29] ).
Формуючи судову систему, Центральна Рада 19 листопада 1917 року прийняла Закон Про амністію, згідно з яким сила сього закону простягається на справи, підсудні як загальним і мировим установам, так і військовим судам і виконання постанов сього закону доручити також і військовому морському начальству, військовим окружним і військовим місцевим судам [30] ).
Підкреслимо, що перебіг подій початку ХХ ст. свідчить про структурування компетенції судів за загальновизнаними європейськими принципами. Про це свідчить ухвалення Центральною Радою Закону від 2 грудня 1917 року Про утворення Генерального Суду [31] ), що діяв у складі трьох департаментів - цивільного, кримінального й адміністративного, а також тимчасово виконував функції Головного Воєнного Суду.
Політична ситуація в країні і надалі зумовлювала проводити розбудову судової системи. Так, 27 листопада 1917 року було ухвалено Закон Про відмежування судових установ Української Народньої Республіки, за яким за правилами територіальної підсудності були створені апеляційні суди: Київська, Харківська та Одеська судові палати [32] ). У постанові від 30 березня 1918 року Про одноособове рішення мировими суддями всіх цивільних та карних справ у місцевостях, де члени мирового суду ще не вибрані [33] ), Центральна Рада вказала: В тих місцевостях, де члени мирового суду ще не вибрані й не затверджені, всі цивільні та карні справи рішаються мировими суддями одноособово.
Головні губернські коменданти, посади яких було запроваджено з 14 лютого 1918 року, для розгляду справ про вбивства, пограбування, підпали, зґвалтування та розбої, мали право створювати військові революційні суди, які діяли згідно з інструкцією, затвердженою міністерствами військових справ, юстиції і внутрішніх справ. Заслуговує на увагу та обставина, що компетенція військових революційних судів згідно з виданою 5 березня 1918 року Інструкцією військовому революційному судові поширювалася на військових і цивільних громадян УНР у випадках вчинення ними таких злочинів як вбивство, підпал, зґвалтування, грабіж і розбій. У розділі ІІ Інструкції зазначалося: Законним приводом до початку діл в військовому революційному суді може бути тільки предложення губернського коменданта [34] ). Тобто на даному історичному відрізку військова влада фактично мала повноваження судової, оскільки без відповідних дій визначеної Інструкцією посадової особи провадження у справі не порушувалося.
Починаючи з лютого-березня 1918 року, політична і військова ситуація почала складатися не на користь Центральної Ради і виникла потреба в організації військових судів. На виконання цього завдання Центральною Радою 23 квітня 1918 року був прийнятий Наказ про Військові суди, в якому зазначалося: В м. Києві закладається Вищий Військовий Суд, до судової компетентності котрого належать усі справи, що виникають на обсягові всієї Правобережної України та Чернігівщини. Такий же суд закладається у м. Катеринославі для розгляду справ, що виникають на обсягові Лівобережної України за винятком Чернігівщини [35] ).
На території України створювалися штабові і вищі суди для розгляду злочинів і провин з боку військових осіб, діючи в межах дислокації дивізій як суди першої інстанції відповідно до Вищого Військового Суду. Штабові суди створювалися при Головному штабі, а також у м. Києві (окрім штабового тут діяв і вищий суд), Катеринославі (штабовий і вищий суди), Одесі (2 штабових суди), Чернігові (2 штабових суди), Житомирі, Камянці-Подільському, Вінниці, Олександрії, Гомелі, Луцьку, Рівному, Полтаві, Харкові та Новоград-Волинському (по 1 суду). Тобто на даному етапі розвитку української державності військові суди фактично презентували систему судочинства, оскільки цивільна державна влада взагалі і судова влада зокрема реально не мали змоги впливати на хід подій і здійснювати правосуддя в умовах воєнних дій. Привертає увагу той факт, що наряду із суддями, які здійснювали правосуддя, у штаті Київського вищого військового суду були передбачені посади слідчих-суддів щодо вирішення господарських справ. Це дає підстави вважати про наявність елементів спеціалізації суддів цього суду по розгляду справ і за галузевою ознакою.
У червні 1917 року в Києві відбувся зїзд українських юристів. Його рішенням було запроваджено порядок ведення судочинства на мові того народу, серед якого відбувається суд. Делегати визнали за необхідне запровадити в судах України українську мову із забезпеченням прав меншин, обрання і призначення на відповідні судові посади українців або осіб, які знають українську мову, місцеві традиції та правничу термінологію [22]. Процесу становлення і функціонування судової системи Центральної Ради в аспекті досліджуваної теми було властиво запровадження в судах України української мови для ведення судового процесу із забезпеченням прав меншин. До суддів та працівників апарату судів також висувалися вимоги щодо знання місцевих традицій і звичаїв, національної юридичної термінології, що стало одним із чинників утвердження судової влади в боротьбі за незалежну українську державність.
Звертаємо увагу на організацію Генерального суду часів Центральної Ради, оскільки в його діяльності вбачаються елементи внутрішньої спеціалізації судового корпусу в межах одного міжгалузевого суду, зважаючи на с?/p>