Юрисдикція судів України за спеціалізацією
Диссертация - Юриспруденция, право, государство
Другие диссертации по предмету Юриспруденция, право, государство
?лося з числа військовослужбовців відповідної території за окремими списками серед старшин і підстаршин. Обратися суддею могли військові віком понад 25 років, не обмежені у правах і не визнані боржниками. До списків не вносилися особи військово-судових відомств (оскільки вони вже були обраними чи призначеними на судові посади), військово-тюремних установ, слухачі військових шкіл, немуштрові підстаршини (особи, обмежено придатні до військової служби), санітарні старшини та військові начальники від командира полку і вище [42] ).
Стосовно Генерального Суду часів Гетьманату, то треба зазначити, що і ця судова установа зазнала деяких змін. На цей Суд згідно з Законом від 2 червня 1918 року Про зміну артикула 1 від 2 грудня 1917 року Про Генеральний Суд, виданого Центральною Радою, покладалися обовязки суду касаційної інстанції замість Головного воєнного суду [43] ).
Надалі, органи влади Української держави поступово змінювали свою жорстку позицію стосовно субєкта та обєкта судочинства, що стосувалася підсудності справ військовим судам, оскільки на зазначеному відрізку розвитку державності в Україні поширення компетенції військового суду на врегулювання більшості суспільних відносин було не досить виправданим, виходячи з нестабільного політичного становища та воєнної обстановки в країні.
Щодо окружних судів, то їх організація і судова компетенція за часів Гетьманату П.Скоропадського суттєвих змін не зазнали, однак постановою Ради Міністрів Про утворення посад тимчасових судових слідчих для переведення справ про спекуляцію від 17 серпня 1918 року [44] ) було утворено на строк з 15 серпня 1918 року до 15 лютого 1919 року посади судових слідчих для переведення досудових слідств у справах, що виникають на порушення тимчасового закону від 2 липня 1918 року Про карну відповідальність за перевищення граничних цін та за спекуляцію.
Створення трьохланкової системи військових судів за умов громадянської війни та нестабільності внутрішньополітичної обстановки дало змогу здійснювати правосуддя серед військових та цивільного населення, виходячи із законодавчо встановлених правил звичайної та виняткової підсудності. Військові суди доби Гетьманату мали юрисдикцію як загального, так і спеціального характеру в сфері правовідносин, повязаних з деліктами, їм були підвідомчі справи як щодо військових, так і цивільних осіб.
З аналізу законодавства Української Держави вбачається, що військові особи вже на той час вважалися спеціальним субєктом правовідносин у судочинстві, а поширення поняття такого субєкта на цивільних осіб та військових інших держав свідчить про те, що ці суди фактично представляли судову систему і відігравали визначальну роль у суспільстві, оскільки, здійснюючи правосуддя в роки громадянської війни, зміцнювали державницькі наміри українського народу. Діяльність військових судів часів гетьманату будувалася за принципом спеціалізації, визначеної законодавчим органом, через інститут підвідомчості справ військовим судам. Водночас за Гетьманату посилився вплив військового режиму на судочинство, що зумовило репресивний характер правосуддя. Наслідком цього стало віднесення за правилами виняткової підсудності до компетенції військових судів справ щодо цивільних осіб, в тому числі і священнослужителів, які не були повязані військово-управлінськими відносинами з українською армією (див. також Додаток Е).
Після повалення Гетьманату Директорія УНР продовжувала спроби становлення судової влади. Так, Законом від 21 грудня 1918 року було ухвалено: Суд на території Української Народньої Республіки провадиться іменем Української Народньої Республіки [45] ), а 2 січня 1919 року було прийнято Закон Про скасування закону бувшого гетьманського уряду від 8 липня 1918 року відносно Утворення Державного Сенату, про відновлення діяльності Генерального Суду під назвою Надвищий Суд Української Народньої Республіки на підставі Закону Центральної Ради від 2 грудня 1917 року [46] ). До складу Надвищого Суду, що діяв у складі трьох департаментів: цивільного, карного та адміністративного і виконував також касаційні функції Головного воєнного суду, було залучено тих генеральних суддів, які були обрані Центральною Радою.
Директорія і надалі проводила реорганізацію судової системи. Так, 24 січня 1919 року було ухвалено Закон Про скасування закону бувшого гетьманського уряду від 8 липня 1918 року Про Судові Палати й Апеляційні Суди, про утворення Харківського та Одеського Апеляційних Судів і відновлення Київського Апеляційного Суду, про увільнення з посад в Судових Палатах та про затвердження штатів Київського Апеляційного Суду. Цим законом було скасовано Закон Про судові Палати і Апеляційні Суди, а також закони Центральної Ради від 17 грудня 1917 року Про заведення Апеляційних Судів і від 23 грудня 1917 року Про умови обсуджування і порядок обрання Суддів Генерального і Апеляційного Судів. Також було скасовано судові палати з утворенням Харківського та Одеського апеляційних судів та відновлено роботу Київського апеляційного суду. Цим Законом було надано право Одеському апеляційному суду розглядати скарги на постанови Одеського комерційного суду [47] ) (див. також Додаток Ж).
Визначальним в аспекті військового судового устрою був наказ від 22 листопада 1918 року [48] ) про створення військових польових судів: На основі постанови Директорії Української Народньої Республіки, Головна Команда Українських Республіканських Військ утворює військові польові суди при окремих частинах у ск?/p>