Юрисдикція судів України за спеціалізацією
Диссертация - Юриспруденция, право, государство
Другие диссертации по предмету Юриспруденция, право, государство
?ворення в його складі відповідних департаментів за галузевою ознакою. Наголосимо і на діяльності судових органів адміністративної юстиції, що свідчить про створення вперше в Україні трьохланкової спеціалізованої судової структури, для якої визначальною в аспекті її компетенції стала можливість вирішення справ, що виникали у сфері публічних відносин. Це дає змогу стверджувати, що за часів Центральної Ради судова спеціалізація за галузевою ознакою стала першим реальним проявом здійснення права громадянина на суд з державою. З іншого боку, в цей період історії розвитку України, зважаючи на обєктивні причини (громадянська війна, занепад народного господарства), державну владу фактично презентувала військова влада, яка, в свою чергу, трансформувалася в судову.
квітня 1918 року в Києві зїзд українських хліборобів обрав Гетьманом генерала П.Скоропадського, який звернувся з маніфестом. Було розпущено Центральну Раду та її уряд, а також скасовано всі закони Центральної Ради, і 30 травня 1918 року Рада Міністрів ухвалила Закон Про урочисту обітницю урядовців і суддів та присягу військових на вірність Українській Державі [36] ).
Згідно з Законом від 25 травня 1918 року Радою Міністрів судова юрисдикція Гетьманату була поширена на території Кобринського, Пружанського, Берестейського і Більського повітів Гродненської губернії, Пінського повіту Мінської губернії, Ковельського та Володимир-Волинського повітів Волинської губернії, які увійшли в кордони Української Держави, відповідно до Мирного договору Української Народньої Республіки з Державами Почвірного Союзу від 9 лютого 1918 року (Брестський мирний договір). На вказані повіти була поширена компетенція Луцького окружного суду [37].
Радою Міністрів 30 травня 1918 року було ухвалено Закон Про військову підсудність. Відповідно до його вимог військовому суду були підсудні: військові за всі злочинства, зазначені у військовому уставі про кари і за ті із зазначених у загальних карних законах службових злочинств, які порушують обовязки по службі військовій. Згідно з цим Законом військовим судам були підсудні і справи щодо цивільних осіб в разі їх неявки по призову для відбуття військової повинності, для навчальних зборів по мобілізації, а також в інших випадках, визначених законом, зокрема щодо старшин закордонних армій, які знаходилися при українській армії, коли щодо них не буде видане окреме розпорядження. Виходячи зі змісту ст.3 цього Закону, до компетенції військових судів були віднесені і справи щодо мешканців ворожих територій, захоплених армією під час війни при відсутності на території загальних судів [38] ).
червня 1918 року було ухвалено Закон Про організацію військово-судових інституцій та їх компетенцію, за яким військові суди поділялися на вищі і штабові [39] ). До компетенції вищих судів згідно до Закону Про військову підсудність від 30 травня 1918 року, належали: а) під час нормальної підсудності: всі справи про військових, займаючих посаду не нижче командіра окремої частини, і про приватних осіб, по яких винуватим загрожує кара з позбавленням або обмеженням загальних громадянських справ; б) під час існування виняткової підсудності: всі справи про військових української армії, займаючих посади не нижче командіра окремої частини, і такого ж службового стану старшин закордонних армій, коли відносно них не буде видано окреме розпорядження, а також належачих до війська цивільних урядовців, займаючих посади не нижче V кляси, та священнослужителів усіх вір. У квітні-грудні 1918 року виняткове судочинство набуло широкого застосування в Україні.
Військові суди часів Гетьманату здійснювали правосуддя і щодо військових осіб, які представляли в українському війську закордонні армії (зважаючи на те, що Україна була окупована в той час німецько-австрійськими військами). Стосовно цих осіб, як субєктів юридичної відповідальності, закон передбачав особливості - вищому командуванню надавалося право видавати окремі розпорядження, якими ці особи фактично звільнялися від відповідальності.
З наведеного вбачається, що за нормальної підсудності військовим судам були підсудні справи, крім справ щодо військових, і стосовно цивільних осіб - субєктів судочинства, ніяким чином не повязаних відносинами з українською армією, щодо позбавлення або обмеження громадянських прав. За виняткової підсудності компетенція Вищого військового суду поширювалася, зокрема, і на військових інших закордонних армій за умови видання окремого розпорядження. Компетенція вказаного суду поширювалася на цивільних урядовців, які займали посади не нижче V класу, а також на священнослужителів усіх вір, що відправляли обряди в армії. Справи щодо останніх взагалі не підлягали підсудності військовим судам, але згідно з зазначеним Закону компетенція цих судів була поширена і на них, як на спеціальних субєктів судочинства.
Згідно з додатком до зазначеного Закону від 30 травня 1918 року винні у злочинах, у тому числі і приватні особи, підлягали суду за законами військового часу, хоч вони вчинялися у місцевостях, у яких не було оголошено військовий стан [40] ). У жовтні 1918 року уряд Української держави схвалив ще одне доповнення до цього закону, за яким до відповідальності притягувалися особи, які обвинувачувалися у збройному опорі владі та інших тяжких злочинах [41] ).
Водночас Рада Міністрів прийняла Закон Про вибори суддів до військових судів від 24 жовтня 1918 року, в якому були висунуті вимоги до кандидатів у судді військових судів. Їх обрання провод?/p>