Юрисдикція судів України за спеціалізацією
Диссертация - Юриспруденция, право, государство
Другие диссертации по предмету Юриспруденция, право, государство
зька Січ була зруйнована, а територія Січі, Правобережної та Лівобережної України увійшла до складу Російської імперії, з цього часу в Україні почали діяти російські імперські суди.
Досліджуючи аспекти судової спеціалізації доби Гетьманщини, зауважимо, що період 1648-1783 р.р. був позначений існуванням першого українського державного утворення з елементами військової козацької республіки. Відповідно до цього в гетьманській державі були створені різні державні органи, які крім управлінських функцій наділялися й функцією здійснення правосуддя. Судова система часів Гетьманщини будувалася, виходячи з субєктної компетенції, хоча в подальшому для неї стало властивим створення і судових установ за галузевою ознакою, про що свідчить діяльність митних судів, які мали компетенцію по розгляду справ у галузі митної справи, а також підкоморських судів, що вирішували спори, які виникали з земельних правовідносин. Це зумовлювалося потребою в захисті тих правовідносин, які державницькі структури визначали пріоритетними і вважали за необхідне поставити під захист суду, а їх доля мала визначатися шляхом винесення судового рішення.
Близькість європейських правових джерел і традицій та усталеність норм звичаєвого права зумовили наявність у судовій системі Гетьманщини таких прогресивних принципів судоустрою як виборність суддів, гласність розгляду, колегіальність вирішення справи, а також право на апеляційне оскарження судового рішення. Крім того, велике значення для розбудови системи судів мало проведення судової реформи 1760 року, яка хоч фактично і поновлювала стару польську систему судів, але, разом з тим, відокремила судову владу в Гетьманщині від адміністративної. Виходячи з наведеного, Україна в цей період своєї історії вперше здобула право на власне судочинство, відповідним чином побудувавши судову систему.
У 1864 р. російським самодержавством було проведено судову реформу - колишні російські станові суди ліквідовувалися і вводилися загальні судові установи трьох ступенів. Згідно з реформою найнижчою судовою інстанцією був інститут мирових суддів, що створювався в містах та повітах. На Лівобережній Україні у кінці 80-тих років ХІХ ст. було проведено контрреформу, за якою інститут мирових суддів скасовувався, і створювалася така система судових органів: земський начальник, міський суддя, повітовий член окружного суду. Апеляційною інстанцією для цих судових органів був повітовий зїзд судового присутствія на чолі з предводителем дворянства повіту.
До загальних судових установ відносилися окружні суди, які розглядали кримінальні справи у складі трьох призначених царем суддів за участю народних засідателів, обраних населенням округу. Судові палати (Київська, Харківська та Одеська) мали повноваження суду апеляційної інстанції щодо перевірки рішень окружних судів та по першій інстанції розглядали справи про державні і посадові злочини. Палата складалася з двох департаментів: кримінальних і цивільних справ, що свідчить про наявність у цій судовій установі елементів спеціалізації суддів по розгляду справ окремих категорій. З ліквідацією судової системи, яка функціонувала на теренах України за гетьманського правління, незалежне українське судочинство фактично було знищено. Наголосимо, що за часів російського самодержавства відбувся відхід судочинства від усталених європейських засад правосуддя, характерних для України-Гетьманщини.
Заслуговує на увагу процес становлення судової організації Галичини, оскільки після приєднання цієї території України до Австро-Угорської імперії система судочинства залишалася майже без змін. У період перебування в складі Австро-Угорщини судова влада Галичини поділялась на шляхетську, духовну і міщанську, що свідчить про субєктну спеціалізацію судових органів. В структурі шляхетських судів першої інстанції були земські і міські суди, які розглядали цивільні і кримінальні справи щодо шляхетних громадян. Спори, що виникали між представниками духовенства, розглядалися в особливих духовних судах, серед яких були єпископські суди у Львові, Перемишлі та Кракові. Зазначимо, що компетенція духовних судів чітко не визначалася, до 1784 року такі суди розглядали лише кримінальні справи щодо священнослужителів [23] ) (див. також Додаток В).
У містах Галичини діяли магістратські суди, але лише тоді, коли місто користувалося магдебурзьким правом. Такі суди розглядали кримінальні справи, а також позови про спадщину і спірні земельні питання. В решті міст функціонували міщанські суди, вирішуючи цивільні та кримінальні справи щодо громадян цього міста. У 1773 році у Львові було створено Верховний губернський суд з повноваженнями суду апеляційної інстанції для всіх нижчих судів Галичини і суду першої інстанції по розгляду особливо важливих справ.
За законом 1852 року в Галичині було створено два вищі крайові суди у Львові та Кракові, поряд з якими діяли на правах окружних крайові суди. Найвищою судовою інстанцією для всіх крайових судів Австро-Угорщини був створений у 1850 році Верховний судовий касаційний трибунал у м. Відні [24] ).
Для вирішення судових справ щодо військовослужбовців на території Галичини в цей же період були створені окремі суди трьох інстанцій: військовий суд, вищий військовий суд і Верховний військовий трибунал. У Галичині існували також фінансові суди, які розглядали фінансові спори, а спори між підприємцями і робітниками вирішували промислові суди. Однак, зазначені судові установи були засно?/p>