Юрисдикція судів України за спеціалізацією
Диссертация - Юриспруденция, право, государство
Другие диссертации по предмету Юриспруденция, право, государство
»аді прокурора, двох старшин, двох козаків та секретаря. Смертні вироки повинні були затверджуватися комендантом окремої частини, при якій було створено суд, якщо ця частина перебувала на фронті, або в місці, де було оголошено воєнний стан. В усіх інших випадках смертний вирок затверджувався Отаманом Землі.
Наказом командира Осадного корпусу від 17 грудня 1918 року було визначено компетенцію військових польових судів. Їм були підсудні справи щодо військових і цивільних осіб у випадках вчинення вбивства, розбою, грабежу, підпалу, зґвалтування, збройного нападу на військових, варту і цивільних урядовців, озброєного опору владі тощо. Крім зазначених складів злочинів цим судам були підсудні всі справи щодо військових при вчиненні ними як військових, так і загальнокримінальних злочинів [49] ). Згідно з наказом від 20 грудня 1918 року було утворено два військово-польові суди: перший при коменданті м. Києва і другий при штабі першої січової стрілецької дивізії, у складі голови - військового правника та членів - двох дійсних і двох запасних. Компетенція цих судів була визначена так: Карні справи, які виникають у військових частинах, інституціях, залогах належать до компетенції польового суду при штабі першої січової стрілецької дивізії, а решта справ - до компетенції польового суду при коменданті м. Києва [50] ) . Щодо військово-польових судів доби Директорії, то потрібно зазначити, що спеціалізація цих судів вбачається у субєкті судочинства - військові і цивільні особи, які скоїли злочини, зазначені в наказі від 22 грудня 1918 року [51] ). Підкреслимо, що у справах стосовно військових осіб субєктом судочинства був спеціальний субєкт - командири, старшини і козаки - особи, які перебували у військово-управлінських відносинах з державою. Компетенція цих судів на цивільних осіб поширювалася в разі вчинення ними злочинів, зазначених вище.
Визнаючи своє військово-політичне положення дуже складним, Директорія під натиском, з одного боку, військ більшовиків, а з другого - польських, була змушена залишити Київ і переїхати до Проскурова, а далі до Тернополя. Майбутнє її було визначено Ризьким мирним договором, за яким Польща визнала український радянський уряд.
В цілому, судова реформа, проведена Директорією УНР фактично повернула систему судочинства на засади, визначені Центральною Радою. Про це свідчить відновлення діяльності апеляційних судів, Генерального Суду зі зміною назви, відображення спеціалізації суддів у межах цього суду шляхом створення відповідних департаментів за галузевою ознакою та функціонування Головного Воєнного суду в його складі, проте спостерігалось зменшення питомої ваги цивільного судочинства, оскільки свідчень діяльності мирових суддів досліджені історичні документи не містять. Відсутні й відомості про функціонування місцевих судових установ адміністративної юстиції, хоча в складі Надвищого Суду УНР створювався адміністративний департамент.
На даному етапі історичного розвитку судової системи України домінуюче становище посідали військові суди. Своєрідність здійснення ними правосуддя та право затвердження в умовах війни смертних вироків військовим командуванням свідчать про значний вплив військової територіальної влади на судову. Створення військових судів з міжгалузевою компетенцією, повноваження яких поширювалися фактично на всі правовідносини адміністративного, цивільного, кримінального та військового характеру, свідчить про фактичну заміну правосуддя репресивним військовим судочинством.
У період з 25 жовтня 1917 року по 4 січня 1918 року, до видання перших урядових декретів радянської влади про суд в Україні були створені нові суди з різними назвами та компетенційними ознаками [52] ), [53] ), [54] ).
Постановою Народного секретаріату Про введення народного суду в Україні від 4 січня 1918 року передбачалася ліквідація старої судової системи. [55] ). Здійснення цього доручалося особливим комісарам, обраним Радами на місцях. Формуючи судову систему, радянська влада 13 січня 1918 року припинила діяльність Харківського окружного суду, були ліквідовані судові установи в Полтаві [56] ), а 19 лютого 1918 року - Київська судова палата та інші судові органи в місті [57] ). Принципи організації нового суду в Україні були в основному такими ж, як і в РРФСР: виборність суддів, колегіальність суду, введення інституту загальногромадського обвинувачення і захисту в суді та відкритий розгляд справ.
Відповідно до постанови Про введення народного суду на Україні створювалися дільничні народні суди з розрахунку один на 10000 осіб, а також повітові і міські суди. Суди другої інстанції не створювалися, хоча кожна справа могла бути переглянута тим же судом при виявленні нових істотних для вирішення справи обставин. Постанова від 4 січня 1918 року передбачала організацію революційних трибуналів, компетентних вирішувати тільки кримінальні справи. Положення про революційні трибунали від 23 січня 1918 року визначило обрання цих трибуналів радами у складі постійного голови, двох його заступників і 12 членів [58] ). Строк їх повноважень обмежувався трьома місяцями, однак Радам надавалося право в будь-який час позбавляти суддів повноважень і призначати нові вибори. Як і в народних судах, рішення переглядалися лише за нововиявленими обставинами тими ж революційними трибуналами. Відсутність касаційної інстанції і позбавлення права на оскарження вироків революційних трибуналів і народних судів були безумовними недоліками організації судових органів УРСР, і вже І зїзд народних ?/p>