Церковне християнство
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
Процес розгалуження офiцiйного християнства був тривалим. Рiзниця у соцiально-економiчному i соцiально-полiтичному становищi церкви на заходi та сходi РДвропи привела до появи вiдмiнностей у вiровченнi та обрядовостi. Вже в IX ст. вiдбувалася гостра богословська полемiка мiж захiдним та схiдним духiвництвом, яка закiнчилася розривом вiдносин мiж римським папою i константинопольським
9
патрiархом. Однак невдовзi папа та патрiарх пiшли на примирення. Повторний i вже остаточний розрив вiдбувся у 1054 р., коли папа i патрiарх взаСФмно вiдлучили один одного вiд церкви i оголосили анафему. Пiсля цього римська церква почала називатися католицькою (вiд грецькоi вселенський, всеохоплюючий), а константинопольська та александрiйська, антиохiйська i СФрусалимська, якi пiдтримували ii, ортодоксальними. Православ'я одне з вiдгалужень християнства, що дiстало оформлення пiсля розколу церкви в 1054 р. на Схiдну та Захiдну. На вiдмiну вiд католицизму православ'я не маСФ СФдиного церковного центру, що об'СФднував би вiруючих у масштабi планети. РЖсторично склалося так, що першi християнськi центри, котрi в майбутньому перебрали контроль над дiяльнiстю вiруючих на значних територiях, формувалися як самостiйнi церковнi утворення. Згодом, з розпадом Римськоi iмперii, такi центри визначилися в Александрii, Антiохii, Константинополi та РДрусалимi. Вiдцентровi сили, що дiяли у Вiзантii, прискорили ослаблення , взаСФмозалежностi мiж вказаними територiями.
Початок християнства на Украiнi
Християнство поширювалося на Украiнi ще задовго до княжiння Володимира Великого. Вже бiля 860 р. мали охреститися Аскольд i Дiр, що ходили великим походом на Царьгород. Украiнське населення не противилося християнськiй вiрi. Вже за РЖгоря 944 р. стояла в КиСФвi церква св.РЖллi й частина княжоi дружини була християнська. РЖгорева дружина Ольга також прийняла християнство, але не могла приСФднати до новоi вiри сина Святослава. Вiн сказав, що його дружина буде смiятися з нього. Володимир Великий не тiльки сам прийняв християнство, але й намагався зробити його вiрою цiлоi держави. За наказом князя всi без винятку хрестилися.
Володимир у перший по хрещеннi день наказав скидати iдолiв, рубати й палити. Статую Перуна прив'язали коневi до хвоста й тягнули до Днiпра дванадцять чоловiк били його залiзом. Кинули фiгуру до рiки й князь наказав: Як де пристане, вiдбивайте його од берега, аж перейде пороги тодi лишiть його. РЖ Перун поплив Днiпром i затримався далеко за порогами, в мiii, що називалося пiзнiше Перунова рiнь. На мiiях, де стояли iдоли богiв, побудували християнськi церкви або божницi, як iх часом називали. Краса й велич нових святинь поволi згладжувала пам'ять про давню, просту вiру. Проповiдниками християнства спочатку були чужинцi, греки або болгари. РЖнколи це були крайнi аскети, що виглядом своiм викликали тривогу, як наприклад, митрополит РЖван Скопець, що приiхав iз Царьгорода 1089 р. Пiзнiше духовенство почали обирати з мiiевих людей, iз шкiл, що заснували Володимир Великий i Ярослав Мудрий. Першим митрополитом з мiiевого роду був РЖларiон, славний проповiдник i надворний священик Ярослава Мудрого, висвячений 1051 р. Вдруге 1147 р. без погодження з Царьгородом, висвятили на митрополита Клима Смолятича. Це теж учений книжник i фiлософ. Собор СФпископiв посвятив його мощами св.Климентiя, що в КиСФвi були у великiй пошанi. Це були спроби визволити украiнську церкву з-пiд прямого впливу Вiзантii. Але пiзнiше царьгородський патрiархат вiдновив своСФ право присилати митрополитiв до КиСФва.
В цi часи при церквi жив не тiльки сам священик, але й численний церковний причет люди, якi виконували при церквi якiсь обов'язки аби церква прийняла iх пiд свiй захист. Називали iх також церковними людьми i вони не пiдлягали свiтському судовi; судив iх СФпископ. В церковному уставi Володимира Великого вони перелiченi:
iгумен, пiп, диякон, попадя, той хто в криласi: iгуменя, чернець, черниця, проскурниця, паломник, лiчець, прощеник, задушний чоловiк, прибiчник, слiпець, хромець тощо.
10
Духовнi чини часто переходили з роду в рiд i утримувалися в тих самих родинах: сини священика ставали також священиками. Попович, що не вчився i не висвятився на попа, лишався iзгоСФм, людиною без стану. Для письменного духовенства вимагали звичайно невеликоi освiти: вмiння тiльки читати й писати та знати церковнi обряди.
Католицизм
Католицизм СФ одним iз напрямiв у християнствi, який виник внаслiдок першого великого розколу в християнствi в 1054 р. Католицизм поширений переважно в Захiднiй (Францiя, Бельгiя, РЖталiя, Португалiя) та Схiднiй (Польща, Чехiя, Словаччина, Угорщина, Литва, частково Латвiя i захiднi областi Украiни) РДвропi, у переважнiй бiльшостi краiн Пiвденноi Америки; його сповiдуСФ майже половина вiруючих Пiвнiчноi Америки. В Азii, Африцi також СФ католики, але вплив католицизму тут незначний.
Католицизм маСФ багато спiльного з православ'ям i водночас вiдрiзняСФться вiд iнших напрямiв у християнствi системою вiровчення, культу, своСФрiдними засобами пристосування до стрiмкоi змiни соцiальноi дiяльностi i новоi релiгiйноi свiдомостi. Католицизм доповнив Символ вiри новими догматами. Католицизму притаманнi догмати християнства, але вiн маСФ й специфiчнi риси, особливостi, котрих не знаСФ православна церква. Що це за особливостi?
Основним догматом католицькоi це