Церковне християнство
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
?кiв Йосифа Флавiя i Фiлона Александрiйського. Вони розробляли питання iсторii Палестини та iудаiзму i не могли б промовчати про нову релiгiю, якби в СФвангельському оповiданнi про РЖсуса Христа та в розповiдях про його чудеса була хоча б крихiтка iсторичноi iстини. Правда, в чудейських древностях Флавiя говориться про РЖсуса Христа як про Бога, про його чудеса, смерть i воскресiння. Але мiiе, як установлено наукою, СФ вставкою якогось благочестивого християнського переписувача. Воно не могло належати самому Флавiю, бо вiн був правовiрним iудеСФм i не мiг говорити про РЖсуса як про Бога. До того ж увесь уривок аж нiяк не пов'язаний анi з попереднiм, анi з наступним оповiданням i СФ чисто механiчною вставкою. Проте твори цих письменникiв мають велике значення для передiсторii християнства. Автори новозавiтних СФвангелiй брали у Й.Флавiя майже всi данi про iсторiю Палестини в РЖ ст. Докладно описана ФлавiСФм чудейська вiйна 66-73 рр. проти римлян яка багато в чому визначила антиримську спрямованiсть автора Одкровення РЖоанна. Твори Фiлона використовувались авторами iнших новозавiтних писань. Так само стоiть справа i з римським фiлософом Сенекою, вiн жодним словом не згадуСФ християн, але розвинутi ним фiлософськi iдеi широко запозичалися отцями церкви. Таким чином, хоча письменники РЖ ст. i не повiдомляють нiчого про нову релiгiю, проте данi, що мiстяться в iхнiх творах, свiдчать, як створювався грунт для виникнення i поширення християнства.
Зате греко-римськi автори наступного столiття (Плiнiй Молодший, Тацiт, Светонiй, Лукiан i, головним чином, Цельс) повiдомляють чимало важливих, хоча й уривчастих, вiдомостей про християн i християнство. Мiiе в рукопису Анналiв Тацiта на вiдмiну вiд вставки у творi Флавiя не можна без застереження вважати вставкою, тому що тон щодо християн вiдзначаСФться ворожiстю, чого i слiд чекати вiд представника староримськоi традицii. Тут йдеться про гонiння на християн в 64 р. в Римi i про Христа, страченого за Понтiя Пiлата. Це мiiе, проте, сповнене суперечностей i не доводить iсторичностi РЖсуса. Вiдомостi про Христа Тацiт, мабуть, одержав вiд християн у Кiлькii, де вiн на початку П ст. був намiсником.
8
Бiльш повнi вiдомостi про християн вiдображенi в листуваннi Плiнiя Молодшого з iмператором Траяном (початок II ст.). Вони стосуються християнських общин у Вiфiнii (пiвнiчно-захiдне узбережжя Малоi Азii). Траян рекомендуСФ Плiнiю карати осiб, викритих в тому, що вони християни, якщо вони не вiдмовляться вiд своСФi вiри.
Значно бiльше вiдомостей про християн у творах Лукiана i Цельса, датованих другою половиною II ст. Перший з них скептично ставився до всiх видiв релiгiйних забобонiв, як язичеських, так i християнських. У творi Про кончину Перегрiна вiн описуСФ життя одного пройдисвiта, котрий у своСФму бурхливому життi був i пророком, i главою громади, i керiвником зiбрань у християн. Перегрiй, за словами Лукiана, не тiльки тлумачив святi книги християн, але й складав багато з них. Знущаючись над легковiр'ям християн, Лукiан висловлюСФ спiвчуття простакам, обдуреним Перегрiном. Книга Цельса Правдиве слово присвячена критицi християнства. Цельс, як Плiнiй i Лукiан, вважав християнство марновiрством, не гiдним освiченоi людини. Вiн зазначав, що упорядники РДвангелiя три, чотири i багато разiв переробляють перший запис РДвангелiя, щоб мати можливiсть заперечити викриття. Його обурюСФ та обставина, що християни не хочуть нi давати, нi прийняти пояснення про те, у що вiрують. Вони вiдбуваються фразами: не випробовуй, а вiруй, вiра твоя спасе тебе. Працю Цельса було знищено церковниками, однак численнi виписки з його книги збереглися у християнського автора III ст. Орiгена, який написав твiр Проти Цельса.
Таким чином, iз свiдчень нехристиянських письменникiв випливаСФ, що нова релiгiя почала поширюватися не ранiше початку II ст., i лише в другiй половинi цього столiття вона почала привертати увагу язичеських письменникiв. Мовчання про християнство у творах авторiв РЖ ст. не було випадковим. Християнськi секти того часу були такi незначнi, що письменники не знали про iх iснування. Звiдси випливаСФ, що СФвангельське оповiдання про чудеса, що iх робили i РЖсус, i апостоли, було лише благочестивою вигадкою християнських письменникiв. Археологiчнi розкопки, що здiйснювалися у всiх мiiях, де можна було передбачити iснування ранньохристиянських общин, вiд Риму до Палестини, не дали у РЖ ст. нiяких слiдiв таких общин. У римських катакомбах найдавнiшi данi про християн належать до другоi чвертi II ст. Тим самим часом датуються найбiльш раннi знахiдки християнських папiрусiв у РДгиптi.
Розкол християнства
Головною причиною розколу були особливостi соцiально-економiчного та соцiально-полiтичного становища церкви на заходi та сходi РДвропи. На заходi феодальнi вiдносини розвивалися досить швидко, iснувала полiтична роздробленiсть, римський папа (так став називати себе глава римськоi патрiархii) та його церковне оточення були полiтичне самостiйними i незалежними. На сходi цi феодальнi вiдносини розвивалися повiльно, iснувала полiтична централiзацiя, константинопольський патрiарх та його церковне оточення були полiтичне несамостiйними, залежними вiд свiтських властей. Другою важливою причиною розколу була боротьба римського папи та константинопольського патрiарха за владу над усiСФю християнською церквою.