Управління розвитком виховної системи ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації (на прикладі Старбільського обласного медичного училища)
Дипломная работа - Педагогика
Другие дипломы по предмету Педагогика
нування, то адміністративний підхід більш ефективний. Системний підхід потребує високої кваліфікації керівників. Якщо ситуація відносно стабільна, то реактивне управління може давати ті самі результати, що й випереджальне.
Вибір того чи іншого підходу повинен базуватись на врахуванні реальних умов. Проте, чим ближче управління за своїми властивостями до системно-цільового, тим більшими потенційними можливостями воно володіє для забезпечення своєї ефективності.
Вирішальним у модернізації управлінської діяльності є розуміння різниці між змінами взагалі і розвитком зокрема.
Зміни можуть бути значними і незначними, запланованими та вимушеними, штучними та природними, стихійними та керованими, негативними та позитивними, кількісними та якісними тощо.
По-перше, про розвиток слід говорити за наявності якісних змін у системах управління. Це означає, що розвиток передбачає зміни суттєвих властивостей системи управління та її елементів, структури, в тому числі можливість появи нових якостей. Успішність розвитку як переходу до нової якості обовязково вимагає розуміння:
- досягнутого рівня (відправного пункту);
- образу майбутньої моделі управління;
- шляхів та засобів переходу від першого до другого.
По-друге, розвиток слід вважати і розуміти як природні органічні зміни, що випливають із внутрішньої логіки системи управління. Не ігноруючи в цілому зовнішніх впливів на управління, перевагу необхідно віддавати внутрішнім процесам, які означатимуть саморозвиток системи управління.
По-третє, розвиток управління це завжди процес керований, цілеспрямований, який передбачає на виході позитивні зміни.
Таким чином, управління як функціонування передбачає реалізацію уже створеного потенціалу, а управління як розвиток спрямоване на приріст, збагачення цього потенціалу.
Якщо в галузь управління перенести уявлення Л.С.Виготського про зону найближчого розвитку, то можна стверджувати, що у кожної системи управління є свій рівень актуального розвитку, тобто вже досягнутого й реалізованого потенціалу, та внутрішні передумови для збагачення цього потенціалу зони найближчого розвитку. Проектування такої зони і найкращої траєкторії руху системи до її верхніх щаблів важливе завдання під час управління розвитком систем загальноучилищного управління.
Розвиток як приріст потенціалу системи управління означає не просто зростання її окремих можливостей, але й збільшення їхньої складності, різноманітності, неповторності, індивідуальності.
Будь-яке управлінське нововведення має два аспекти: змістовний та організаційний. Змістовний повязаний із сутністю змін, які несе в собі нововведення. Організаційний аспект передбачає технологію, стадії, стани, методи засвоєння нового.
Нововведення мають своє призначення, конкретні функції та завдання. Стосовно системи управління нововведення покликані сприяти підвищенню успішності, результативності, дієздатності, якості та ефективності її функціонування.
Щодо керованого обєкта та його результативності управлінські нововведення повинні сприяти створенню оптимальних стосунків керівна керована система, тобто сприяти підвищенню коефіцієнта корисної дії індивідуальних та спільних зусиль, усуненню перевантаження, підвищенню рівня мотивації до роботи, створенню сприятливого мікроклімату та продуктивного стилю спілкування тощо.
Що стосується зовнішнього середовища, зацікавлених осіб, то тут управлінські інновації мають вплинути на підвищення репутації навчального закладу, його іміджу, зростання привабливості стосунків керівника в рішенні ділових проблем.
Окрім того, керівнику навчального закладу важливо усвідомити, що активна участь в реалізації управлінських нововведень є невідємною частиною професійного та особистісного саморозвитку, гарним вміщенням інтелектуального капіталу.
Деякі організації (всі педагоги, хто безпосередньо займається вихованням учнів на будь-якому рівні) не вміють моделювати цілісну систему виховної роботи і, таким чином, передбачати, прогнозувати результати своєї праці.
Аналітична діяльність у виховній роботі навчального закладу має епізодичний характер, проте сучасні науковці стверджують: без значного поліпшення аналітичних умінь педагогів не можна сподіватись на оперативне удосконалення навчально-виховних процесів.
Серед сучасних вимог до організації педагогічних процесів домінуючого значення набуває системний підхід. Поняття: система, системний підхід, комплексний підхід, цілісний педагогічний процес, інтерактивні процеси в освіті, цілісна особистість, система управління, духовно цілісна людина, планетарне мислення, система виховання, людина як цілісне соціальне явище, людина як соціальна система і таке інше привертають все більшу увагу вчених і практиків.
В.С. Пікельна підкреслює: до найбільш ефективних методів дослідження процесів управління належить моделювання, при цьому можна успішно моделювати як керуючу підсистему, так і керовану [66; 67]. Сьогодні розробляються: модель керівника (його професіограма), модель будь-якого педагогічного процесу, модель навчального закладу і таке інше. Організаційне моделювання найменш знайоме педагогам, проте зразок організаційної управлінської моделі їм відомий досить давно. Розклад занять є яскравим прикладом організаційної модел