Соната С. ПрокофтАШСФва в контекстi його вiолончельноСЧ творчостi
Дипломная работа - Разное
Другие дипломы по предмету Разное
? Сонатi ор.119: перша та третя частини). В другiй частинi бiльш яскраво та емоцiйно описанi лiричнi образи, повязанi з викладом та розвитком другоСЧ теми. Разом з тим значна трансформацiя головноСЧ теми вносить у музику значно бiльший, нiж у першiй редакцiСЧ, драматизм, емоцiйне напруження. Для фiналу характерна бiльш яскрава контрастнiсть та широта епiчного узагальнення.
КОНЦЕРТРЖНО ДЛЯ ВРЖОЛОНЧЕЛРЖ З ОРКЕСТРОМ ОР.132.
В своСЧй останнiй надрукованiй за життя невеликiй статтi ПрокофСФв писав: "Коли я закiнчив корiнну переробку вiолончельного концерту, у мене виникло бажання продовжити роботу над творами для цього iнструменту та написати прозоре концертiно для вiолончелi з оркестром".
Окрiм закiнченого (в клавiрi) Andante, була написана бiльша частина решти музики Концертiно (також в клавiрi): перша частина доведена до проведення головноСЧ партiСЧ в репризi включно; в третiй частинi композитором була записана експозицiя, включаючи початкове проведення побiчноСЧ теми до СЧСЧ третьоСЧ варiацiСЧ. Окрiм того, зберiгся ескiз тонального та тематичного плану першоСЧ частини Концертiно.
Все це дало можливiсть доопрацювання твору, що зробили у творчiй спiвдружностi М. Ростропович та Д. Кабалевський. Вiолончелiст дописав решту епiзодiв першоСЧ та третьоСЧ частин, а також зробив виконавську редакцiю сольноСЧ партiСЧ. Д. Кабалевський iнструментував твiр.
Перша частина, написана у сонатнiй формi, починаСФться з наспiвноСЧ теми лiрико-баладного характеру. Ця образна лiнiя проходить через усi вiолончельнi твори ПрокофСФва (вiд Балади ор.15 через Сонату ор.119).
Початкова тема Концертiно - не зовсiм звична для творчостi ПрокофСФва. Вона привертаСФ увагу своСФю особливою емоцiйною вiдкритiстю, схвильованiстю, лiрикою. Подiбне образне наповнення мелодики дуже характерне для таких митцiв, як Шуман, Чайковський, Рахманiнов. У ПрокофСФва вона найбiльше зустрiчаСФться саме у пiзнiй творчостi.
Друга частина - Andante. Це поетичний ноктюрн, що вводить у добре знайомий свiт свiтлоСЧ лiрики ПрокофСФва.
Основна тема Andante, написаного у тричастиннiй формi, - чарiвна мелодiя, яка яскраво вiдкриваСФ красу вiолончелi. Широта мелодичного дихання здаСФться тут безкiнечною. Як i початкова тема Andante, друга частина в цiлому, з СЧСЧ благородством iнтонацiй, заокругленiстю та рельСФфнiстю мелодичноСЧ лiнiСЧ, пiдкресленням помякшених цезур, близька багатьом Andante ПрокофСФва, особливо останнього перiоду його творчостi (серед вiолончельних творiв Andante Сонати ор.119).
Фiнал написаний у формi подвiйних варiацiй. В початковiй темi вiдчутнi iнтонацiСЧ другоСЧ теми фiналу СимфонiСЧ-концерту. Але вона звучить тут бiльш гостро, за характером наближена до мазурки. Варiацiйнiсть у фiналi ПрокофСФв використовував починаючи з Першого концерту для вiолончелi з оркестром, у Сонатi ор.119 та подвiйнi варiацiСЧ у фiналi СимфонiСЧ-концерту.
Навiть у межах невеликого чисто танцювального фiналу Концертiно композитор створюСФ вiдчутнi образнi та жанровi контрасти.
Переважаючий свiтлий лiричний колорит, безпосереднiсть та свiжiсть почуттiв, яскравий мелодизм - цi якостi музики роблять твiр "молодим" за самим своСЧм духом.
Соната для вiолончелi соло ор.133
Цей твiр, на жаль, залишився незакiнченим. ПрокофСФв встиг записати лише початок першоСЧ частини (експозицiю).
Перша частина сонати - Andante - починаСФться лiричною мрiйливою темою, баладного складу, близькою iншим творам для вiолончелi.
Побiчна тема побудована на жвавiй перекличцi двох мелодичних голосiв. За характером музики це невеличка скерцозна фреска.
За свiдченням Ростроповича, "друга частина мала бути повiльною фугою, а одна з наступних частин мала носити характер менуету чи гавоту". А вся Соната мала мати чотири частини. Соната була задумана ПрокофСФвим як багатоплановий твiр.
Жаль, що недописаною залишилася Соната для вiолончелi соло, адже цей твiр в сучаснiй музицi не вiдрiзняСФться великою кiлькiстю опусiв.
Висновки
Значення вiолончельних творiв С. ПрокофСФва безперечно велике як для концертуючого виконавця, так i для студента. Шiсть вище згаданих творiв композитора вмiстили в себе величезний свiт думок, почуттiв, образiв. По часу створення вони охоплюють сорокарiчний перiод - з 1912 по 1952 рiк. Написанi в перiод зрiлоСЧ i пiзньоСЧ творчостi композитора, вiолончельнi твори втiлили в собi широку образну палiтру його iнструменталiзму, складну драматургiчну органiзацiю прокофСФвського симфонiчного мислення. Можна впевнено вiднести Симфонiю-концерт i Сонату ор.119 до кращих досягнень епiчного симфонiзму ПрокофСФва. Ця епiчнiсть в його драматизмi й трагедiйностi, величi i простотi, героСЧчнiй боротьбi та лiрицi великих почуттiв. Зауважимо, що для епiчного симфонiзму композитора характерне еволюцiонування. Адже в творчостi одного митця властивi йому риси образного i драматургiчного мислення отримують неповторне втiлення в кожному даному творi. Так, у вiолончельнiй творчостi ПрокофСФва по вiдношенню до Сонати ор.119 можна говорити про лiрико-епiчний симфонiзм, водночас як в СимфонiСЧ-концертi основна емоцiйно-виразова сфера надiлена епiко-драматичною образнiстю. Якiстю, що обСФднуСФ цi вiдмiнностi симфонiчного стилю СФ саме ця епiчна широта музичного бачення композитора.
РЖндивiдуально-стилiстичне вираження будь-якого симфонiзму вiдгукуСФться i в драматургiчних та структурних особливостях музичного мислення. В творчостi ПрокофСФва це й неодноразово зауважена дослiдниками багатотемнiсть й н