Соната С. ПрокофтАШСФва в контекстi його вiолончельноСЧ творчостi
Дипломная работа - Разное
Другие дипломы по предмету Разное
матизму, у вiолончельнiй творчостi намiчена ще в Баладi, СФ однiСФю з особливих характерних рис симфонiзму ПрокофСФва (особливого середнього та пiзнього перiодiв творчостi). Ця особливiсть музики не веде до СЧСЧ картатостi завдяки елементам iнтонацiйноСЧ спорiдненостi основних тем та чiтко накресленiй структурi твору.
Цiкавим СФ порiвняння далеких за часом створення вiолончельних творiв - Балади ор.15 та Сонати ор.119 в планi значущостi в них полiфонiчного письма.
Рiзнi зразки Балади мiстять зразки виразноСЧ полiфонiчноСЧ фактури (iмiтацiйноСЧ; рiзнотемовоСЧ; мiшаноСЧ). Але в цьому ранньому творi СФ й недолiки полiфонiчностi. Головний з них полягаСФ в тому, що навiть найбiльш виразнi полiфонiчнi епiзоди в дечому вiдстороненi вiд художнього цiлого, музичноСЧ драматургiСЧ твору. В Сонатi бачимо класичну яснiсть полiфонiчного мислення, iдеальне спiввiдношення досконало продуманих деталей i цiлого. Стилiстичний розвиток полiфонiчного письма композитора проявляСФться як у яскравостi його втiлення, так i глибокiй його значимостi в загальнiй драматургiСЧ образного розвитку.
СвоСФрiднiсть циклу - не у вiдсутностi середньоСЧ повiльноСЧ частини, а у вiдсутностi повiльноСЧ частини взагалi. При цьому перша частина являСФ собою цiкавий синтез сонатного алегро та сонатного анданте. А темповi складовi спiвставленi в дворазовому чергуваннi повiльних та вiдносно швидких роздiлiв.
Новаторство ПрокофСФва в галузi форми вiдбиваСФться також в тенденцiСЧ до СЧСЧ драматургiчноСЧ та конструктивноСЧ багатозначностi. Якщо кода фiналу, як ми бачили, СФ одночасно кодою-епiлогом всiСФСЧ Сонати, то СЧСЧ початкова тема першоСЧ частини може розглядатися не тiльки як СЧСЧ головна партiя, але i як епiчний вступ до цього циклу.
Сонату ор.119 ПрокофСФв присвятив музикознавцевi Л. Атовмяну. Вперше твiр був виконаний 1 березня 1950 року на концертi в Малому залi МосковськоСЧ консерваторiСЧ М. Ростроповичем та С. Рiхтером. Твiр був дуже тепло сприйнятий публiкою. М. Мясковський вiдмiтив у своСФму щоденнику: "Вчора Ростропович та Рiхтер зiграли вiдкрито вiолончельну сонату ПрокофСФва - першокласний надзвичайний твiр". Деякий час по тому Соната звучала у виконаннi С. Козолупова, С. Кнушевицького, Г. Пятигорського, Г. Касадо. Сьогоднi майже немаСФ концертуючого вiолончелiста, в репертуарi якого не було б цього чудового твору.
Симфонiя-концерт для вiолончелi з оркестром ор.125
Симфонiя-концерт СФ результатом переробки Першого концерту для вiолончелi з оркестром. Композитор внiс багато змiн. Насамперед, це змiни по вiдношенню до мелодичного тематизму, що проявляСФться у трьох взаСФмоповязаних напрямках: суттСФве перепрацювання наявного тематизму; його частковий вiдбiр; додавання нових тем. Звiсно, що цi значнi змiни образного складу музики привели й до змiн у драматургiСЧ образного розвитку в бiльш крупному планi. Широта мелодичного дихання потребувала бiльшоСЧ плавностi переходiв, пiдготовленостi музичних образiв та вiдповiдноСЧ завершеностi СЧх розвитку. У звязку з цим зростаСФ значення вступних, звязкових, заключних побудов, розробкових роздiлiв. У сонатi для вiолончелi та фортепiано це теж прослiдковуСФться. Структурнi змiни у великих масштабах зявилися наслiдком цих можливих внутрiшнiх змiн. Вiдносно проста форма стаСФ бiльш складною та розгорнутою (в першiй частинi тричастиннiсть - сонатностi; у фiналi тема з варiацiями - подвiйними варiацiями). При цьому твiр збiльшився в своСЧх обсягах приблизно удвiчi. Змiни в значнiй мiрi торкнулися i сольноСЧ вiолончельноСЧ партiСЧ; ця робота велася у спiвдружностi з М. Ростроповичем, якому твiр був присвячений.
Результатом таких радикальних та багатостороннiх змiн став, в пiдсумку, новий твiр. Зовсiм iнше якiсне наповнення музики й спонукало композитора даний варiант назвати Другим концертом для вiолончелi з оркестром, вiн помiтив його новим опусом - 125.
Другий концерт був вперше виконаний 18 лютого 1952 року в Москвi, у Великому залi консерваторiСЧ. М. Ростропович грав у супроводi молодiжного оркестру МосковськоСЧ фiлармонiСЧ. В якостi диригента виступав С. Рiхтер, але ПрокофСФв не задовольнився досягнутим. СлiдуСФ заключний - пятий - етап роботи. Композитор робить порiвняно невеликi змiни в партитурi, у фактурному спiввiдношеннi партiСЧ солюючоСЧ вiолончелi та оркестру. В цiлому цi змiни не стосуються драматургiСЧ та структури твору в цiлому.
В останнiй редакцiСЧ ПрокофСФв назвав свiй твiр СимфонiСФю-концертом для вiолончелi з оркестром. Така назва викликана, звичайно, не тiльки великою роллю оркестру (що була посилена за остаточного перепрацювання твору у 1952 роцi, пiсля премСФри Другого концерту). Безперечно, що i у Першому концертi функцiя оркестру, який рiвноправний в ансамблевому звучаннi з солюючою вiолончеллю, не обмежуСФться акомпанiментом. Першочерговими причинами для такоСЧ назви стала дещо бiльша широта та розгорнутiсть симфонiчного мислення, бiльш повно виражений значний емоцiйний змiст.
Якщо драматургiчно-функцiональнi спiввiдношення частин в циклi загалом лишилися незмiннi (перша частина - лiрико-епiчний вступ, друга - драматичний центр, третя - жанрово-характерний висновок), то загальна драматургiя поглибилася у вiдношеннi масштабiв, багатого образного змiсту, багатоплановостi та цiльностi розгортання.
Введення нових тем та суттСФвi змiни у розвитку тематичного матерiалу пiдкреслюють функцiональну направленiсть кожноСЧ частини. В першiй частинi ще бiльше посилилася лiрико-епiчна сфера (яка була розвинена композитором