Соната С. ПрокофтАШСФва в контекстi його вiолончельноСЧ творчостi
Дипломная работа - Разное
Другие дипломы по предмету Разное
рiвнюючи вiолончельну транскрипцiю Адажiо та фрагмент "Дует Принца та Попелюшки", переконуСФмося в тому, що фактура оркестрового викладу вiдтворена в обробцi повнiстю, без якихось радикальних змiн, що властивi для виконавськоСЧ особливостi обраного для транскрипцiСЧ солюючого iнструменту. Але при цьому Адажiо звучить на диво "вiолончельно". Адажiо ор.97 bis - це маленький шедевр, безцiнний подарунок генiального митця вiолончелiстам-виконавцям. Ця пСФса - не тiльки СФдина вiолончельна транскрипцiя ПрокофСФва. Адже у творчостi iнших композиторiв такого рiвня майже немаСФ вiолончельних (авторських) транскрипцiй.
Соната ор.119 для вiолончелi з фортепiано
Соната ор.119 для вiолончелi з фортепiано знаходиться в самому центрi вiолончельноСЧ творчостi ПрокофСФва, але вона стала початком визнання та виконання всiх його творiв. Скорiше за все натхненням до написання Сонати для вiолончелi з фортепiано стало почуте у 1947 р. виконання М. Ростроповичем Вiолончельного концерту в Малому залi консерваторiСЧ пiд рояль. Виконання молодого музиканта вражало своСФю переконливiстю, тим бiльше, що цей твiр був сильно розкритикований i майже не виконувався. Тому, коли була написана Соната ор.119 (весною 1949 р), ПрокофСФв запросив до себе Ростроповича i показав йому новий твiр. Виконання фортепiанноСЧ партiСЧ довiрив С. Рiхтеру. Таким чином, зародилася дружба та плiдна спiвпраця мiж ПрокофСФвим та Ростроповичем. Композитор знайшов гiдного виконавця для своСЧх творiв, а музикант впевнено наполягав на створеннi нових вiолончельних опусiв.
Соната вiдноситься до лiричних циклiв, типових для пiзнього ПрокофСФва: в першiй та третiй частинах переважають роздуми та епiчна розповiдь, друга контрастуСФ скерцозним характером, дитячою безтурботнiстю. Характерною СФ велика кiлькiсть мелодiй, чудово втiлених в теплому людському тембрi вiолончелi. Образний склад Сонати властивий для творiв ПрокофСФва тих рокiв. Балет "Сказ о каменном цветке", сонячно-акварельна Соната для скрипки соло, "Пушкiнськi вальси" - передували написанню Сонати для вiолончелi з фортепiано, з них бачимо, що композитор особливо сильно прагнув втiлити образи свiтлого життСФствердження, творчих можливостей людини, радiсного сприйняття свiту. Безперечно, це коло образiв та думок втiленi i в iнших творах. Серед творiв цього перiоду гiдне мiiе займаСФ Соната для вiолончелi та фортепiано.
Перша частина (Andante grave), написана в сонатнiй формi, розпочинаСФться величавою темою, нiби епiчний вступ. Мелодiя поСФднуСФ в собi яскраво втiлену широку наспiвнiсть та схвильовану декламацiйнiсть (11). Голосу вiолончелi вiдповiдаСФ величний "хорал" фортепiано. Головна партiя не маСФ в собi будь-якоСЧ зовнiшньоСЧ патетики. Бiльше того, СЧСЧ образнiсть досягаСФться ще бiльш глибоко завдяки динамiцi СЧСЧ звучання: це горда, природно-наспiвна тема в початковому викладi звучить piano - нiби глибоко обдуманий внутрiшнiй монолог або найсокровеннiшi слова, що йдуть вiд серця. ВражаСФ й те: яким чином змiг ПрокофСФв в тiсних рамках звичного для експозицiйного викладу теми дванадцятитактового перiоду створити широке та природно плинне джерело майже безцензурноСЧ мелодiСЧ.
Звязуюча партiя складаСФться з трьох тем. Перша, як i головна тема першоСЧ частини, базуСФться на полiфонiчному дiалозi контрастуючих iнтонацiй вiолончелi та фортепiано. Але тут цей дiалог приводить вже до образноСЧ двоплановостi. Якщо тема фортепiано маСФ народний колорит, то вiдповiдь вiолончелi звучить рiшуче та мужньо, впевнено несе в собi енергiю головноСЧ теми (12).
РЖнтонацiСЧ "хоралу" фортепiанноСЧ партiСЧ звучать бiльш впевнено в другому роздiлi звязковоСЧ партiСЧ (цифра 1, такт 10), СЧх пiдтримують тривожнi акорди pizzicato у вiолончелi, гармонiчна нестiйкiсть, напруга ведуть до кульмiнацiСЧ головноСЧ партiСЧ - експресивноСЧ декламацiСЧ вiолончелi (5 тактiв до цифри 2), яку заспокоюють тихi акорди фортепiано.
Мелодiя побiчноСЧ партiСЧ ясна та безхмарна, викладена вiльною полiфонiчною манерою, розкриваСФ проникливу лiричнiсть музики вже по-iншому, бiльш безпосередньо. Сама побiчна партiя вiдрiзняСФться вiд головноСЧ, перш за все, своСФю жанровою приналежнiстю. Вона маСФ в собi певнi риси серенади та вальсу, що пiдкреслюСФться характером супроводу. В цю чисту мелодiю проникаСФ пунктирний ритм з головноСЧ партiСЧ, але вiн набуваСФ тут нового плавного звучання (13). В другому проведеннi (цифра 3) тема набуваСФ ще бiльшоСЧ схвильованостi, викладена каноном фортепiано i вiолончелi. У кульмiнацiСЧ експозицiСЧ (цифра 4) побiчна тема звучить особливо проникливо. Це досягаСФться рiзнотембровим проведенням теми в октаву, що надаСФ цьому епiзоду простору в звучаннi, характеру лiричного дуету, майже вокального за своСФю виразнiстю (14).
ЗакiнчуСФться експозицiя заспокiйливим проведенням початкового мотиву побiчноСЧ партiСЧ (цифра 5), що поступово розчиняСФться в нiжнiй розмовi фортепiано та вiолончелi.
Розробка (цифра 6, Moderato animato) починаСФться невеличким, рiшучим фугато, що побудоване на iнтонацiях першоСЧ звязковоСЧ партiСЧ. Ця тема отримуСФ тут нове образне та жанрове забарвлення, набуваСФ рис вибагливого танцю (15). Також активного характеру набуваСФ в розробцi i головна тема. Вона стаСФ маркованого та вокального характеру iнтонацiй, звучить як своСФрiдний гiмн-заклик (цифра 7). Пiсля неСЧ йде друге фугато, де фортепiано з вiолончеллю мiняються мiiями, спочатку тема звучить у фортепiано, потiм пiдхоплюСФ вiолончель, а у фортепiано звучить протискладнення, як спогад про головну партiю (цифра 8). Пi