Соната С. ПрокофтАШСФва в контекстi його вiолончельноСЧ творчостi
Дипломная работа - Разное
Другие дипломы по предмету Разное
?ливого, грайливого супроводу, i тема сприймаСФться ще бiльш рельСФфно (з початку до цифри 2).
Звязкова тема, що розвиваСФ iнтонацiСЧ рефрену, несе в собi новi риси - танцювальностi. Жанрова своСФрiднiсть теми проявляСФться також в певнiй стилiзацiСЧ пiд народний росiйський танок (цифра 21). Тема проводиться у фортепiано, а яскравий образ пiдкреслюСФться акордами та глiссандо в низькому регiстрi вiолончелi. Друге проведення звязковоСЧ теми (цифра 3) - варiацiйне, де тема збережена майже незмiнно у вiолончелi, а варiюСФться супровiд, який набуваСФ ажурностi. В такiй варiацiйностi бачимо вплив глiнкiнських традицiй.
Побiчна партiя фiналу маСФ двi теми. Якщо в звязковiй темi танцювальнiсть була завуальована, то в побiчнiй темi вона проявляСФться як жанрова особливiсть. Ця тема, з СЧСЧ пружним ритмом та гострими iнтонацiями, близька до балетiв ПрокофСФва (цифра 4). Побiчна партiя розвиваСФться в невеличкому варiацiйному епiзодi. Цей тип варiацiйностi близький до варiацiй Глiнки. Контури теми залишаються майже незмiннi, зате орнаментальнiсть робить варiацiю яскравою, святковою, барвистою.
В четвертiй варiацiСЧ (цифра 5) на фонi пульсуючого супроводу фортепiано у вiолончельнiй партiСЧ проступають обриси новоСЧ, другоСЧ побiчноСЧ теми, що маСФ гумористичний, скерцозний характер. Пята варiацiя (чотири такти до цифри 6) - повернення першоСЧ побiчноСЧ теми у вiолончелi i ритмiчна основа попередньоСЧ варiацiСЧ у фортепiано, а шоста варiацiя (цифра 6) являСФ собою полiфонiчне поСФднання другоСЧ побiчноСЧ теми з остiнатною пульсацiСФю супроводу, насиченою iнтонацiСФю та ритмiкою першоСЧ теми побiчноСЧ партiСЧ. Друга побiчна тема маСФ характер трохи незвичний для ПрокофСФва, бiльш властивий для мелодiй Шостаковича (23).
Коротенький дiалог мiж вiолончеллю та фортепiано, заснований на одноголосних реплiках pizzicato у вiолончелi i staccato у фортепiано приводять до появи рефрену (цифра 7). Вiн проходить спочатку в ля мажорi, потiм у фа мажорi, де терцове спiвставлення тональностей представляють тему в новому забарвленнi, i СФ характерними для спiвставлення великих роздiлiв в iнструментальних та симфонiчних творах ПрокофСФва. У фiналi Сонати вказанi тональнi зсування мають рiзне виразове значення та рiзне композицiйне оформлення.
За рефреном слiдуСФ середнiй епiзод фiналу (цифра 9, meno mosso), який вносить в музику новий образний та жанровий контраст. Нiжна, свiтла, трохи сумна мелодiя, плинна на фонi розмiрених акордiв, нагадуСФ колискову. РЖ звучання вiолончелi змiнюСФться за допомогою сурдини. РельСФфний образний та iнтонацiйний звязок цiСФСЧ чарiвноСЧ мелодiСЧ з iншими лiричними сторiнками Сонати - з побiчною темою першоСЧ частини та серенадним середнiм епiзодом другоСЧ частини. Насправдi чарiвного звучання досягаСФ композитор в процесi варiювання цiСФСЧ теми. "Обгорнена" легкою тканиною вiолончельних пасажiв, вже знайома мелодiя звучить нiби здалеку.
В репризi (цифра 11, Allegro ma non troppo) проведення рефрену бiльш коротке порiвняно з експозицiСФю. Лаконiчнiсть проявляСФться також i по вiдношенню до звязковоСЧ партiСЧ (цифра 12). До того ж це проведення являСФ собою активне орнаментально-полiфонiчне варiювання теми порiвняно з експозицiйним викладом. Такий композиторський спосiб розвитку музичного матерiалу динамiзуСФ процес поступового розкриття образу, закладеного у звязковiй темi, окрiм того робить бiльш iнтенсивною та стрiмкою драматургiю репризи в цiлому.
Ця ж iнтенсивнiсть розвитку ще бiльш характерна для репризного викладу побiчноСЧ партiСЧ (цифра 13). Деякi варiацiСЧ експозицiйного роздiлу тут пропущенi. Окрiм того - пропущена й сама тема в СЧСЧ експозицiйному викладi.
Прагнення до лаконiчностi проявляСФться в динамiчностi розвитку образiв, СЧх складному синтезi на основi бiльшоСЧ конструктивноСЧ СФдностi характерне для репризи в цiлому. В цьому вона спiльна з репризами першоСЧ та другоСЧ частин Сонати.
Вже по традицiСЧ ПрокофСФв надав важливого значення кодi фiналу, де знову стверджуСФться початковий епiзод першоСЧ частини Сонати - головна тема (вона проводиться в розширеннi, з ритмiчними змiнами, поСФднуСФться зi скерцозним мотивом з побiчноСЧ партiСЧ фiналу). Таким чином кода поСФднуСФ функцiСЧ заключного роздiлу фiналу та епiлогу всього твору.
Цiкаво виконаний перехiд до коди. Побiчна партiя варiацiйно розвиваСФться i поступово переростаСФ в перехiд до коди (цифра 15, poco a poco piu tranguillo). Танцювальнiсть побiчноСЧ теми поступово щезаСФ, темп заповiльнюСФться, укрупнюСФться фортепiанна партiя, зявляються стрiмкi висхiднi пасажi.
Кода (цифра 16) повнiстю побудована на головнiй темi першоСЧ частини, яка тут образно змiнюСФться. Тема, проведена укрупнено у фортепiано, набуваСФ широкого, насиченого i разом з тим скандованого звучання, сприймаСФться як радiсний апофеоз. Заповнення фактури пасажами надаСФ кодi i всiй сонатi яскравостi, концертностi.
Соната ор.119 розсуваСФ звичнi межi камерностi тонким та розвинутим симфонiзмом мислення композитора, та головне - яскравою багатоплановiстю образного змiсту.
Багатство образiв у творi знайшли своСФ безпосереднСФ втiлення у великiй кiлькостi музичних тем, в СЧх складнiй органiзацiСЧ та своСФрiднiй розгорнутостi тематизму. Таким чином, навiть не дуже велика звязкова партiя першоСЧ частини складаСФться з трьох тем. Багато тем СФ складеними з декiлькох тем (наприклад, головна тема першоСЧ частини, в якiй спiвставляються вiолончельна кантилена та своСФрiдний хорал у фортепiано; з двох тематичних елементiв складаСФться тема другоСЧ частини). Така багатотемнiсть та багатоскладовiсть те