Революція Горбачова в СРСР
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
?у - 85%. Навіть в період 1934-1939 рр. в роки масових чисток, воно становило 77%. Оновлення політичного апарату пройшло і в республіках, де зміна складу керівних працівників до кінця 1990 р. склала від 45 до 70%. Цей рух сильно позначився і на омолоджуванні обласних кадрів. Радикальні зміни, спочатку (1985-1987 рр.) повільні, потім все більш і більш стрімкі, спричинили серйозний опір місцевої партократії; в центральних органах консервативний табір після відходу старої брежнєвської гвардії очолив член Політбюро ЦК КПРС Є. Лігачов. Опозиція центру апелювала головним чином до ідеологічних доводів, систематизованих у виступі Апдрєєвої, яка знаходилася на передовій консервативного фронту. На периферії протидія питомих князів пояснювалася нападками па привілеї і загрозою з боку гласності. Чим далі від Москви, тим більшу вони зберігали владу, спираючись на відданих їм політичних, господарських і радянських керівників. їх вплив навіть ріс - в тій мірі, в якій слабшала центральна влада (особливо в останні роки, відмічені безсиллям усіх існуючих державних структур, що викликало асоціації з процесом, який відбувався в 1917 р.).
Як би не визначався процес оновлення політичних структур - демократичний централізм або бюрократична колонізація, - він не був пі дійсно радикальним, ні достовірно демократичним. Проте, опір перебудові виявився досить серйозним для того, щоб примусити владу всі виступ на шлях радикальної політичної реформи з метою оживити інститути, які партія позбавила їх функцій, - Ради і громадські організації (Горбачов визнав, що вони виявилися за бортом). На думку Генерального секретаря ЦК КПРС, було необхідно повністю відновити роль Рад як органів соціалістичної влади і повернути громадським організаціям їх первинне значення. Це можна було розуміти двояко: кажучи про споконвічні функції, Горбачов звертався до перших років радянського режиму, золотого віку ленінізму. Однак саме ці споконвічні функції Рад, заводських і фабричних комітетів, профспілок, які грали найважливішу роль в лютому - жовтні 1917 р., були привласнені партією. Яке ж місце відводилося в горбачовському проекті реальній незалежності профспілок, справжньому плюралізму?
Другою метою реформи був перерозподіл влади, але при збереженні ведучої ролі партії. Саме з цією метою були організовані вибори з участю великого числа конкуруючих між собою кандидатів, з розрахунком тим самим повернути законність партійному керівництву, зганьбленому сталінізмом і брежнєвським застоєм, і перетворити партію на силу, здатну виступати з пропозиціями перетворень і проводити їх в життя.
Реформа почалася з різного роду політичних та організаційних заходів, прийнятих на пленумі ЦК партії в січні 1987 р.: альтернативні вибори; таємне голосування при обранні відповідальних партійних працівників; вибори кандидатів на самому підприємстві; введення нових форм і механізмів участі трудящих в управлінні підприємствами. Практичні результати цих заходів залишалися дуже скромними аж до весни 1989 р. Так, під час місцевих виборів 21 червня 1987 р. альтернативні кандидатури були представлені тільки у 0,4% виборчих округів; всі вони, по суті, пройшли попередній відбір у партійних інстанціях. Місцеві власті, за рідким винятком, поводилися відносно нововведень пасивно або влаштовували обструкцію; що ж до маси, то вона виявила глибокий скептицизм.
Висунення XIX партійною конференцією (28 червня - 1 липня 1988 р.) важливого проекту конституційної реформи (прийнятого Верховною Радою СРСР в жовтні 1988 р.) стало другим етапом політичних перетворень, який нове керівництво розглядало як вирішальний.
Ця реформа, зрештою, привела до встановлення дворівневої представницької системи - Зїзд народних депутатів СРСР і Верховну Раду СРСР, обрану з депутатів зїзду, і заснування поста президента СРСР, наділеного широкими повноваженнями.
Колишня Верховна Рада, псевдопарламент - декорація, позбавлена якої-небудь влади, орган, який реєстрував партійні та урядові рішення, - був замінений новою Верховною Радою, постійним органом, який нараховував 544 члени, обраних таємним голосуванням на зїзді народних депутатів, що складався з 2250 депутатів із пятирічним терміном повноважень. З них 1500 депутатів обиралися населенням країни і 750 партією, профспілками та громадськими організаціями. У функції зїзду входило проведення конституційних, політичних, соціальних та економічних реформ, а також обрання, нарівні з Верховною Радою СРСР, президента країни, який керував зовнішньою політикою та обороною, призначав премєр-міністра і т.д.
Пропонуючи таку систему, автори реформи хотіли відкрити двері зїзду найбільш рішучим прихильникам перебудови, намагаючись уникнути несподіванок на виборах в округах. З іншого боку, встановивши сильну президентську владу в особі Генерального секретаря ЦК КПРС, законність якої відтепер залежала - хоч би непрямо - від народного волевиявлення, вони намагалися захистити його від підступів апарату. Для Горбачова, обраного 15 березня 1990 р. союзним зїздом народних депутатів президентом СРСР, цей аспект реформи був вирішальним, оскільки дозволяв йому долати протидію, яку чинило Політбюро ЦК КПРС, де засідали ного колеги, що далеко не завжди розділяли політику генсека.
Конституційна реформа викликала критику як консерваторів, так і радикалів, прихильників перебудови, яких очолив Б.Єльцин. Для радикалів реформа була неповноцінною, оскільки запропонов?/p>