Революція Горбачова в СРСР
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
°на система не була ні прямою, ні рівною і до того ж зосереджувала надто багато влади в руках президента - Генерального секретаря ЦК КПРС. Крім цього, виборчий закон внаслідок своєї нечіткості залишав широкі можливості для різних маніпуляцій, що й довів хід виборчої кампанії в березні 1989 р. Проте, якщо апарату і вдалося в багатьох випадках зберегти свої позиції, то використані при цьому методи, викриті рядом засобів масової інформації, сприяли прискоренню політизації радянських людей. На відміну від Горбачова Єльцин зумів використати до своєї вигоди цю нову ситуацію і рішуче пішов демократичним шляхом. Обраний на загальних виборах, президент Росії зміг перевершити відносно легітимності президента СРСР, який отримав свій пост із рук парламентаріїв, які в значній частині домоглися свого положення за допомогою політичних маніпуляцій. Загалом вибори народних депутатів в березні 1989 р. і потім навесні 1990 р. означали величезний розрив з політичною практикою, встановленою після 1917 р.
Всі ці зміни відбувалися в атмосфері демократизації громадського життя, чому сприяли підготовка і прийняття законів з метою заснування правової держави і розквіт численних неформальних обєднань.
У резолюціях XIX партійної конференції було визнано, що радянське право служило не суспільству, а державі, являючись тим інструментом, який дозволяв державі проводити свою політику та захищати всемогутність його адміністрації. Прагнення подолати спадщину сталінізму, гарантувати права громадян, бажання гідно й цивілізовано виглядати в очах всього світу можна вважати першою підставою переходу до побудови правової держави. Другою стала необхідність створення правової бази для економічних реформ. Нове керівництво країни засудило адміністративно-командний стиль, піддавши критиці надмірну владу адміністративних органів, які постійно вторгалися в діяльність підприємств, ігноруючи при цьому закони.
Нарешті, сама політика демократизації, яка привела до виникнення численних неформальних обєднань, перетворила багатотисячні мітинги та демонстрації на звичайне явище, зажадала розробки і прийняття відповідних юридичних положень і процедур. У звязку з цим в 1988-1990 рр. було прийнято ряд законів та указів, розпочато підготовку інших.
Серед найбільш важливих були: закон про право громадян на судове оскарження неправомірних рішень адміністрації; постанова про періодичні переатестації фахівців; закон про державну безпеку; закон про пресу та засоби масової інформації; закон про громадські організації; закон про вїзд і виїзд з СРСР. Було розпочато перегляд Основ карного законодавства (зокрема, відмінені статті про антирадянську пропаганду і т.п.), законодавства відносно релігії і т.д.
Лібералізація політичного клімату прискорила й перевела на новий рівень процеси розвитку та обєднання десятків тисяч неформальних груп і організацій. Хоча далеко не всі з них включилися в політичну діяльність, починаючи з 1988 р. число груп, які вважали себе політичними, продовжувало рости. Багато хто з них обєднувався в союзи, асоціації або народні фронти - прообрази політичних партій. Найбільшою активністю із самого початку відрізнялися Комітет Карабаху, народні фронти Литви, Латвії та Естонії, Демократичний союз у Москві та в Ленінграді, очолені колишніми дисидентами, які прагнули, передусім відновлення справжнього плюралізму, товариство Память, яке обєднало русофілів, ультранаціоналістів та антисемітів. В основі створення неформальних обєднань не завжди лежала чітка політична програма, часом вони виникали в процесі розвязання практичних проблем, повязаних із повсякденним життям (особливо екологічних).
Перший комітет суспільного самоврядування був створений у московському мікрорайоні Братеєво, відомому своїм важким екологічним становищем (відповідно організаторами комітету були місцеві неформальні екологічні групи). Після створення комітет провів ряд заходів, направлених на захист здоровя населення, організацію культурного життя, розвязання соціально-побутових проблем у районі. Поява тисяч незалежних зборів трудових колективів, рад підприємств і навіть легальних страйкових комітетів, які, перевищуючи в деяких випадках надані новим законом про державне підприємство права, також стали мікроцентрами влади, свідчила про тиху революцію, завершенням якої стало скасування або відсторонення від реальної влади колишніх профспілкових та політичних структур. Цей процес примушував згадати про події, що відбувалися в 1917 р: утворення сузіря автономних центрів влади, що з кожним днем робило все більш очевидною слабкість традиційних політичних інститутів.
Виявлена в масі воля до розкріпачення соціального життя, велика кількість комітетів, організацій, груп, народних фронтів, які народилися у вогні нонконформізму, жарини якого тліли у період застою, все більш явно вказували на обмеженість та суперечність часткової, спотвореної демократизації. Неповноцінність останньої найбільш яскраво виражалася в прагненні до збереження однопартійної політичної системи, монополії КПРС на аналіз загальнополітичних проблем і розробку стратегічних концепцій. Але що ж залишалося відродженим Радам?
Починаючи з літа 1990 р. перехід до багатопартійності став питанням, яке вимагало негайного вирішення Розумінню цього у величезній мірі сприяла весняна перемога Єльцина та йог?/p>