Революція Горбачова в СРСР
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
зді Союзу кінематографістів, який проходив 13-15 травня 1986 р., головою Союзу був обраний Е.Климов, а колишнє керівництво Держкіно за сімейність на режисерських курсах, а також затиск режисерів-новаторів було піддано жорсткій критиці, що стало прикладом для наслідування. Невдовзі відбувся Засновницький зїзд Союзу театральних діячів, на якому прихильник реформ драматург М. Шатров був обраний секретарем, і потім трохи більш скромний зїзд Союзу письменників. Призначення головними редакторами провідних журналів людей, що активно виступали за оновлення суспільства (С.Залигіна, який належав до кола Твардовського, в Новий світ, Г. Бакланова в Знамено, В. Коротича у Вогник), сприяло пожвавленню цих журналів, які грали важливу роль у період хрущовської відлиги і затихли у 70-і рр. Починаючи з осені 1986 р. ці видання буквально навперебій стали друкувати все більш і більш сміливі твори.
Свого роду сигналом стала реабілітація поета М. Гумільова, розстріляного в 1921 р. За нею пішли інші реабілітації, зокрема письменників, які належать до першої хвилі еміграції (Г. Іванова, В. Ходасевича, В. Набокова), потім реабілітація авторів, репресованих у 20-30-і рр. Лише незначна частина творів цих авторів (Є. Замятіна, Б. Пільняка, А. Платонова, М. Булгакова, О. Мандельштама та інш.) була надрукована за їх життя або в період хрущовської відлиги. Вихід у світ творів, раніше заборонених цензурою, збільшився в 1987-1989 рр.: Реквієм А.Ахматової, Софія Петрівна Л. Чуковської, Доктор Живаго Б. Пастернака і т.д. Нарівні з цими творами, які були видані в багатьох країнах і стали класичними, було видано безліч нерівних за якістю книг, написаних головним чином у 60-70-і рр., іноді письменниками, цілком лояльними до режиму. Частіше за все ці твори підпадали під заборону через те, що торкалися сталінської теми. Обмежимося тут найбільш помітними з них: Діти Арбата А. Рибакова, Білі одежі В. Дудінцева, Зубр Д. Граніна, Зникнення Ю. Тріфонова, Життя й доля В. Гроссмана, Ночувала хмаринка золота А. Приставкіна і т.д. Крім художньої прози побачили світ численні мемуари, документи, щоденники: Спогади Н. Мандельштам, щоденник К. Симонова Очима людини мого покоління, спогади Л. Разгона, А. Жігуліна, О. Драбкіної, І. Твардовського і т.д.
Кульмінаційною точкою процесу звільнення слова можна вважати зняття заборони з творчості представників третьої хвилі еміграції, що покинули або були вигнані з СРСР в 70-і рр., і взагалі із дисидентства. У цьому відношенні помітною подією стало видання віршів Й. Бродського, творів О. Галича, В. Некрасова та особливо О. Солженіцина. Крім художньої літератури у процес переусвідомлення минулого і в ідейні дискусії 1987-1990 рр. великий внесок внесли літературна критика та публіцистика, представники яких виступили з гострополемічними статтями-роздумами па політичні, соціальні та економічні теми. Серед найбільш яскравих можна привести економічне та політологічне есе М. Шмельова, Г. Попова, В. Селюніна і особливо численні нариси про шляхи соціалізму, про коріння сталінізму, про значення й зміст виникаючих перетворень І. Клямкіна, Ю. Карякіна, А. Цилко та інш.
Розпочавши з товстих щомісячних журналів, тираж яких виріс в кілька разів (принаймні, у найбільш ліберальних), гласність швидко розповсюдилася й па інші джерела формування громадської думки, менш елітарні та більш доступні: на тижневики, чиї вітрила наповнював вітер змін, передусім Московські новини і Вогник, па кіно (з виходом антисталінських фільмів Покаяння, Завтра була війна, Холодне літо пятдесят третього..., Влада соловецька і просто реалістичних картин, які без прикрас зображали повернення до звичайного життя воїнів-іптернаціоналістів, що відвоювали в Афганістані, убогість буднів або привілеї номенклатури) і особливо на телебачення, деякі передачі якого стали дуже популярними завдяки їх відвертості та вільній манері (Дванадцятий поверх, Погляд, До й після опівночі, Пяте колесо). Ці передачі насмілилися звернутися до найбільш пекучих і найбільш трагічних тем: загубленість молоді, яка привела до росту наркоманії, алкоголізму та злочинності, екологічні катастрофи Чорнобиля, Аралу та Волги, свавілля бюрократії і т.п.
Свобода слова, яка просто увірвалася в суспільство, повинна була неминуче привести до дискусій, протидій і численних непередбачених наслідків. Питання про сталінізм спричинило за собою й питання про його джерела. Чи не відповідало виникнення такого феномена, як сталінізм, духу російської традиції (термін Т Самуелі), що протягом віків незмінно нехтувала демократією (І. Клямкін, В. Селюнін)? Яка насправді роль особистості Сталіна, який відкинув правильний по суті проект Леніна і в 30-і рр. відродив військовий комунізм, узаконений міфом про обложену фортецю (М. Шатров, Р.Медведєв)? У якій мірі затвердження тоталітаризму повязане з міжнародними силами (під якими малося на увазі всесвітнє єврейство), винними в руйнуванні старої Москви при Кагановичі, в колективізації села, приписуваній Яковлеву-Епштейну, в терорі, організованому наступниками Ягоди та Єжова в НКВС, таким, як Розаль, Паукер, Берман, Рапопорт, Коган і т.д. (В. Кожінов)? У звязку з питанням про сталінізм постало питання про природу суспільства, яке з нього виникло: чи соціалістичне це суспільство? Чи є різниця між соціалізмом і сталінізмом? Я?/p>