Революція Горбачова в СРСР
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
?вої діяльності, у сфері послуг, обєми яких абсолютно не відповідали попиту. Поступове відродження внутрішнього приватного сектора спричинило б відмову від монополії зовнішньої торгівлі (оскільки підприємства могли б налагоджувати прямі контакти з іноземними партнерами) і дало б можливість, нехай обмежену, відкрити радянський ринок іноземним інвестиціям і сприяти створенню спільних підприємств. Приватний сектор, іноземні капіталовкладення і, якщо брати ширше, більш глибока інтеграція у світовий ринок повинні були стати - в ідеалі - стимулом до розвитку і підвищення конкурентоспроможності радянських підприємств, що сприяло б здійсненню довгоочікуваної реформи економічної системи. За умов пожвавлення ринкових відносин підприємства повинні були б поліпшити своє фінансове становище, не забуваючи при цьому про спільні інтереси як в економічному плані, так і в соціальному.
З початку перебудови розвиток реформи визначали дві основні тенденції: розширення самостійності державних підприємств і розширення сфери діяльності приватного сектора. Закон про державне підприємство від 30 червня 1987 р. (який набрав чинності для всіх підприємств з 1 січня 1989 р.) був покликаний забезпечити перехід на нові принципи: госпрозрахунок і самофінансування. Якщо до 1990 р. план залишався основним стержнем, навколо якого розверталася вся діяльність підприємства, то потім воно отримало свободу самому планувати свою діяльність, засновуючись на запропонованих, а не контрольних цифрах, навязаних відповідним міністерством, на контрактах, укладених зі своїми постачальниками і споживачами, па замовленнях, переважно державних, на довгострокових економічних нормативах і на обмеженому рівні централізованих інвестицій. Підприємство дістало право встановлювати прямі горизонтальні звязки з іншими підприємствами, замість того щоб вдаватися до посередництва Держплану. Деяким категоріям підприємств було навіть дозволено вступати в прямий контакт з іноземними фірмами.
Насправді ж бюрократія центральних міністерств відразу стала обходити положення цього закону, оскільки не хотіла здавати свої позиції і відмовлятися від колишніх прерогатив. До того ж виконання цих положень із самого початку повинне було б супроводжуватися іншими радикальними заходами (реформою ціноутворення, матеріального постачання і т.д.). У звязку з тим, що держава залишалася головним замовником у промисловості, вона майже повністю покривала держзамовленням виробничі потужності підприємств, залишаючи за ними дуже обмежені можливості для комерційної діяльності. Держава також, крім пріоритету у визначенні номенклатури продукції, що випускається, встановлювала ціни і ставку оподаткування. Центральні міністерства продовжували знімати вершки з прибутків підприємств, знецінюючи, таким чином, їх фінансову самостійність.
Встановлення економічних нормативів, утворення фондів оплати праці, фондів економічного стимулювання не тільки залишалися довільними, але часто наносили шкоди найбільш рентабельним підприємствам. Ще одним вузьким місцем виявилося постачання. Через відсутність оптової торгівлі підприємства так і не змогли вибирати собі постачальників, а останні у випадку порушення договорів не несли за це відчутної відповідальності. Таким чином, сфера ринку виявилася обмеженою договорами між підприємствами, які укладалися після виконання держзамовлень, в той час як сфера централізованого контролю, навпаки, розширилася завдяки перевірці держприйманням якості виробленої продукції в момент її здачі (процедура, що застосовувалася раніше тільки на військових підприємствах). Розширення державного контролю за якістю продукції на ділі привело, передусім, до фактичного скорочення заробітків мільйонів робітників, оскільки виявлена повсюдно невідповідність виробів стандартам якості позбавила їх премій, що нараховувалися раніше. Від самого початку робітники відчували, що, незважаючи на галас, який чиниться навколо фінансової самостійності підприємств і навіть їх самоврядування, всі рішення продовжували їм навязуватися бюрократією без передачі підприємствам реальної можливості контролю. Залишаючись під жорсткою опікою колишніх управлінських структур, підприємства як свого роду компенсацією, як і раніше, продовжували користуватися (незважаючи на без кінця проголошуваний принцип самофінансування) великими субсидіями, які тільки й дозволяли десяткам тисяч підприємств уникнути банкрутства і звільнення надлишкового персоналу (насамперед адміністративного). На думку М. Костакова, заступника директора Науково-дослідного інституту Держплану, тимчасове безробіття (тобто період між втратою роботи і влаштуванням на іншу з перекваліфікацією) ризикує зачепити, якщо передбачити справжню раціоналізацію політики в області зайнятості, від 14 до 19 млн. чоловік протягом найближчих десяти років.
Реорганізація міністерств і деяких інших органів управління промисловістю привела до скорочення протягом шести років біля 1 мли. службовців. Звичайно, велика частина апаратників влаштувалася в нових структурах (в тому числі у приватному секторі) завдяки системі звязків і навіть залученню капіталів громадських фондів.
Найбільш складною проблемою, зумовленою переходом до справжньої самостійності підприємств і ринкової економіки, виявилася проблема ціноутворення. При встановленні цін на основі собівартості продукції до?/p>