Революція Горбачова в СРСР
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
пять років, -.а визнанням, зробленим Горбачовим на пленумі ЦК, який відбувся в липні, більше пяти мільйонів своїх членів, загальне число яких скоротилося з 2! до трохи більше 15 млн.
На початку липня ряд видних політичних діячів, у числі яких були Е. Шеварднадзе і О. Яковлев, закликали до створення нової масової політичної партії - Рух демократичних реформ. Кількома тижнями пізніше на пленумі ЦК КПРС Горбачов добився відмови від усякої загадки в основоположних партійних документах марксизму-ленінізму. Напередодні пленуму, 24 липня, він урочисто оголосив про те, що робота над союзним договором завершена і що документ відкритий для підписання (хоча насправді остаточний текст, поширений ТАРС тільки 14 серпня, містив більше питань, ніж відповідей). У ході новоогарьовського процесу республікам вдалося відстояти багато які свої вимоги, і порівняння його з попереднім варіантом, опублікованим в кінці червня, показувало, що Горбачов повинен був піти па додаткові поступки по ряду поліцій. Так, російська мова, залишившись мовою міжнаціонального спілкування, перестала бути державною мовою; глави республіканського уряду брали участь у роботі союзного кабінету міністрів з правом вирішального голосу; підприємства військово-промислового комплексу переходили у спільне ведення Союзу та республік. У той же час текст страждав через нечіткість формулювань багатьох принципових положень, здатну викликати можливі різночитання й конфлікти. Чи означало, наприклад, з точки зору міжнародного права визнання суверенних держав, які виступали субєктами союзного договору, повноправними членами світової спільноти, те, що вони можуть вступити до Організації Обєднаних Націй і мати власні посольства? Найважливіші статті, 5-а і 6-а, які розмежовували компетенції Союзу і республік, також рясніли протиріччями та двозначностями. Чи переходили у повну власність республік природні ресурси, найбільш цінні й прибуткові з яких знаходилися на території РРФСР? Але якщо Росія діставала повні права на все, що видобувалося (і потім вироблялося) на її гігантській території, то що ж залишалося союзу? Так же мало було врегульоване й принципове питання про союзні податки. Видно, перемогла точка зору Єльцина, згідно з якою союзний бюджет повинен був формуватися за рахунок узгоджених з республіками фіксованих відрахувань із республіканських бюджетів; однак не уточнювалося, хто буде стягувати цей податок - союзні органи або республіканські. Без вирішення залишалося й питання про статус шести республік (Вірменії, Грузії, Латвії, Литви, Молдови та Естонії), що не мали намір підписувати союзний договір. Вже напередодні офіційного представлення тексту Україна дала зрозуміти, що за будь-якого розвязання спірних питань, що залишилися, поки не підпише договір до прийняття своєї конституції; тим часом мусульманські республіки Середньої Азії, не ставлячи центр до відому щодо своїх намірів, уклали між собою двосторонні угоди.
Для консерваторів всі ці проекти і вже зроблені кроки означали не що інше, як розпродаж Радянської Батьківщини та похорони КПРС. Підписаний Єльциним 20 липня указ про департизацію, який забороняв діяльність партійних організацій та їх комітетів на державних підприємствах і в установах (що узаконив ситуацію, яка фактично склалася на багатьох з них), став для консерваторів останньою краплею.
Вранці 19 серпня ТАРС передав повідомлення про створення Державного комітету по надзвичайному стану в СРСР, до якого увійшли 8 чоловік, в числі яких були віце-президент СРСР Янаєв, премєр-міністр Павлов, голова КДБ Крючков, міністр оборони Язов, міністр внутрішніх справ Пуго. Заявивши про те, що президент СРСР Горбачов, який знаходився на відпочинку в Криму, за станом здоровя не може виконувати свої обовязки, комітет оголосив про свій намір відновити порядок в країні і запобігти розвалу Союзу. Надзвичайний стан встановлювався на шість місяців, вводилася цензура. Однак, зустрівши народний опір, очолюваний президентом РРФСР Єльциним, путч провалився. Нерішучість і розкол у військах, розгубленість путчистів, які впали у прострацію перед обличчям непередбаченої ними реакції москвичів (а також ленінградців, жителів інших найбільших міст), десятки, а потім сотні тисяч яких стихійно зібралися перед будівлею російського парламенту, який став оплотом опору новоявленій хунті, коливання введених у Москву військ, що так і не наважилися розметати (термін одного з відданих ними наказів) беззбройних людей, що протистояли їм, підтримка Єльцина більшістю урядів країн світу і міжнародною громадською думкою - у своїй сукупності всі ці чинники обумовили те, що менше ніж за три доби спроба державного перевороту була ліквідована. Увечері 21 серпня Горбачов повернувся до Москви, однак, до цього часу Єльцин, який вийшов головним переможцем із цього випробування, зі слів одного французького політичного діяча, завоював собі погони глави держави.
Невдача спроби державного перевороту, яка продемонструвала неймовірне зростання суспільної свідомості і політичної зрілості маси (головний чинник, проігнорований путчистами, перекопаними у своїй здатності безкарно повторній палацовий переворот 14 жовтня 1964р., внаслідок якого був усунений Хрущов), різко прискорила розпад СРСР, привела до втрати Горбачовим його впливу, до скасування колишніх інститутів центральної влади. У наступні за невдачею путчу дні вісім республік заявили