Основи журналiстикознавчих дослiджень. Украiнська школа журналiстикознавства та теорii масовоi комунiкацii
Информация - Журналистика
Другие материалы по предмету Журналистика
В·уi на послiдовнiсть розвитку думки (спочатку, насамперед, потiм, по-перше, по-друге, отже i т. iн.), заперечення (проте, тимчасом, але у той час як, тим не менше, аж нiяк), причинно-наслiдковi вiдношення (таким чином, тому, завдяки цьому, вiдповiдно до цього, внаслiдок цього, крiм того, до того ж), перехiд вiд однiii думки до iншоi (вiдтак ранiше нiж перейти до, звернiмося до, розглянемо, зупинимось на, розглянувши, перейдемо до, необхiдно зупинитися на, необхiдно розглянути), результат, висновок, пiдсумовуючи, слiд сказати). Засобами логiчного звязку можуть виступати також займенники, прикметники, дiiприкметники (цей, той, такий, зазначений, названий, вказаний тощо).
Не завжди цi та подiбнi iм слова прикрашають наукову працю, але вони i своiрiдними дороговказами, якi попереджають про повороти думки автора, iнформують про особливостi його творчого шляху. Слова дiйсно, зрозумiло, насправдi вказують, що наступний текст повинен бути доведенням, з iншого боку, навпаки, але готують читача до сприйняття протиставлення, бо, оскiльки - пояснення.
До обовязкових вимог обiктивностi викладу матерiалу належить посилання на джерело повiдомлення, автора висловленоi думки. У текстi цю умову можна реалiзувати за допомогою спецiальних вставних слiв i словосполучень (на думку, за даними, за словами, як слушно зазначаi).
РЖнколи зазначенi словосполучення не тiльки допомагають окреслити хiд думки дослiдника, а й сприяють удосконаленню композицii роботи. Вони, вiдiграючи роль невидiлених частин, розяснюють внутрiшню послiдовнiсть викладу, а тому в науковому текстi дуже потрiбнi.
Фразеологiя науковоi прози i вельми специфiчна. Вона покликана, з одного боку, визначати логiчнi звязки мiж частинами висловлювань (як показав аналiз, на пiдставi отриманих даних, пiдсумовуюче сказане, звiдси випливаi, що тощо), з iншого боку, позначити певнi поняття, будучи, по сутi, термiнами.
3 Серед особливостей науковоi мови, котрi суттiво впливають на мовно-стилiстичне оформлення дослiдження слiд вiдзначити наявнiсть великоi кiлькостi iменникiв iз абстрактними значенням, а також вiддiiслiвних iменникiв (дослiдження, розгляд, вивчення тощо.).
У науковiй прозi широко використовуються вiдноснi прикметники, оскiльки саме вони на вiдмiну вiд якiсних дають змогу з граничною точнiстю називати достатнi i необхiднi ознаки понять.
Використовуючи якiснi прикметники, перевагу вiддають аналiтичним формам вищого та найвищого ступенiв. Для утворення найвищого ступеня часто використовують слова найбiльш, найменш.
Дiiслово i дiiслiвнi форми несуть особливе iнформацiйне навантаження. Дiiслiвнi форми служать для окреслення постiйноi ознаки предмета (у наукових законах, закономiрностях, встановлених ранiше або в процесi даного дослiдження), вони використовуються також при описi ходу дослiдження, доведення, в описi будови приладiв i машин.
Широко вживаються також дiiслiвнi форми недоконаного виду минулого часу дiйсного способу, бо вони не фiксують вiдношення до дii, яка описуiться, на момент висловлювання. Рiдше - дiiслова умовного i майже нiколи - наказового способу. Часто використовуються зворотнi дiiслова, пасивнi конструкцii, що обумовлено необхiднiстю пiдкреслити обiкт дii, предмет дослiдження ( У цiй статтi розглядаються).
У науковiй мовi особливо поширенi вказiвнi займенники цей, той, такий. Вони не тiльки конкретизують предмет, але й визначають логiчнi звязки мiж частинами висловлювання (наприклад, Цi данi служать достатньою пiдставою для висновку...). Займенники щось, дещо, що-небудь через неконкретнiсть iх значення в науковiй роботi не використовуються.
За традицiiю у наукових працях замiсть я використовувати ми, з огляду на те, що вираз субiкта авторства як колективу додаi обiктивiзму. Справдi, вираз авторства через ми даi змогу вiдобразити власну думку як думку певноi групи людей, науковоi школи чи наукового напряму.
4 Синтаксис наукового стилю також маi своi особливостi. Окремi речення i частини складного синтаксичного цiлого, всi компоненти (простi та складнi), як правило, дуже тiсно повязанi один з одним, кожен наступний випливаi з попереднього або i наступним ланцюжком. Для тексту дослiдження, який потребуi складноi аргументацii й виявлення причинно-наслiдковоi залежностi, властивi складнi речення рiзних видiв з чiткими синтаксичними звязками. Звiдси розмаiття складених сполучникiв пiдрядностi: завдяки тому, що; мiж тим як; тому що; замiсть того, щоб; з огляду на те, що; зважаючи на те, що; внаслiдок того, що; пiсля того, що; в той час, як тощо.
У науковому текстi частiше зустрiчаються складнопiдряднi, нiж складносуряднi речення, оскiльки пiдпорядковуючi конструкцii вiдбивають причиннi, часовi, наслiдковi, умовнi звязки, а окремi частини у складнопiдрядному реченнi тiсно повязанi мiж собою. Частини ж складносурядного речення немов би нанизуються одна на iншу, утворюючи своiрiдний ланцюг, окремi елементи якого мають незалежнiсть i легко пiддаються перегрупуванню.
Безособовi, неозначено-особовi речення вживаються при описi фактiв, явищ та процесiв.
Писемна форма науковоi мови маi й суто стилiстичнi особливостi. Обiктивнiсть викладу - основна ii риса. Звiдси наявнiсть у текстi наукових праць вставних слiв i словосполучень на позначання ступеня достовiрностi повiдомлення. Завдяки таким ?/p>