Основи журналiстикознавчих дослiджень. Украiнська школа журналiстикознавства та теорii масовоi комунiкацii
Информация - Журналистика
Другие материалы по предмету Журналистика
? публицистики (1979), Питання психологii публiцистичноi творчостi (1982).
Загальних питань журналiстськоi творчостi торкаються працi: Д. Прилюк Теорiя i практика журналiстськоi творчостi. Методологiчнi проблеми (1973), Теорiя i практика журналiстськоi творчостi. Проблеми майстерностi (1983), довiдник Д. Григораша Журналiстика у термiнах i виразах (1974).
3 РЖван Франко, будучи журналiстом iвропейського рiвня, став одним iз перших в Украiнi теоретиком журналiстики. Вiн не залишив окремоi теоретичноi працi про журналiстику, разом з тим в багатьох працях торкаiться журналiстикознавчих проблем. Статтi: Альманах чи газета (1891), Поза межами можливого (1900), Журнал i публiка (1900), Принципи i безпринципнiсть (1903), Дещо про нашу пресу (1905), Новини нашоi лiтератури (1907), Передмова (до збiрки В наймах у сусiдiв) (1914), Кiлька слiв о тiм, як упорядкувати i провадити нашi людовi видавництва (1895) та монографiя РЖван Вишенський i його твори (1895) - складають чiтку систему поглядiв на журналiстику як важливий чинник суспiльного i культурного життя. Франко теоретично обТСрунтував принципи i функцii публiцистики, визначив ii властивостi й внутрiшнi закономiрностi. Вiн створив свою концепцiю iсторii украiнськоi журналiстики, змалював цiлi етапи розвитку украiнськоi преси, дав характеристику багатьох перiодичних видань вiд Русалки Днiстровоi (1837) до перiодики початку ХХ столiття, вказавши на iхню роль у полiтичному та культурному життi. Це такi працi, як Симптоми розкладу в галицькiй суспiльностi (1878), Украiнська альманахова лiтература (1887), З останнiх десятилiть ХРЖХ столiття (1901), Нарис iсторii украiнсько-руськоi лiтератури до 1890 р. (1910).
Визначаючи шляхи розвитку украiнськоi журналiстики, Франко використав науковий метод iсторико-лiтературних дослiджень, який передбачаi розгляд культурних явищ залежно вiд нацiональноi свiдомостi народу, насиченостi полiтичного життя та iнших чинникiв.
Роздуми Франка - це цiла система наукових поглядiв на журналiстику (яку вiн вважав вчителем i просвiтителем суспiльства) як соцiальний iнститут.
Одним iз головних положень журналiстикознавчоi спадщини Франка i осмислення публiцистики, зясування ii природи. Основне для публiциста - пiдтримка постiйного контакту з життям суспiльства, тобто критерiiм будь-якого журналiстського матерiалу i суспiльно-полiтична функцiя опублiкованого тексту. Головною функцiiю Франко вважав формування громадськоi думки, а основним завданням публiциста - показати, крiм моментального освiтлення бiжучих справ, також розвiй найважливiших суспiльно-полiтичних питань у короткiй, по змозi популярнiй формi [Т.39, 262].
Вiд журналiста вiн вимагав глибокого розумiння конкретноi соцiальноi ситуацii. Актуальнiсть (основна ознака публiцистики), за Франком, - це вiдгук на ту чи iншу суспiльно-полiтичну подiю. Завдання автора - побачити в нiй значне соцiальне явище i проникнути у саму ii суть.
У гостропублiцистичнiй статтi Наша публiка вiн розкриваi своi бачення взаiмозвязкiв: видання - журналiст - публiка та вiдстоюi право читача отримувати рiзноманiтну i правдиву iнформацiю, яка б задовольняла економiчнi, громадськi чи духовнi потреби [Т.18, 89 - 98].
Завдання публiцистики - впливати на громадськiсть, торкатися життiвих проблем читача, цiкавити його. Вчений був переконаний: найголовнiше знаряддя журналiста - слово.
Франко вважав, що цiннiсть видання визначаiться не кiлькiстю передплатникiв, а його якiстю: змiстом, тематикою, актуальнiстю, те, яке не нехтуючи високими вселюдськими i народними iдеалами, вмii промовляти до широкоi громади зрозумiлою для неi мовою, вмii зацiкавити, зiгрiти ii до тих iдеалiв.
Франко першим визначив принцип мiжпартiйностi преси. Характеризуючи Лiтературно-науковий вiсник, який редагував з 1898-1906 рр., вiн писав, що це видання не могло бути органом анi жодноi полiтичноi партii, анi жодноi лiтературноi школи: навпаки, задля свойого становища як одинокий лiтературно-науковий орган украiнсько-руськоi нацii мусив давати мiiе рiзним поглядам [Т.34, 494-495].
Значне мiiе у журналiстикознавчому доробку вченого вiдведене ролi редактора, який повинен цiнувати рiзнi погляди та рiзнi лiтературно-естетичнi уподобання: Всякий лiтературний твiр, у кому видно iскру таланту та працю автора, всякий публiцистичний чи критичний голос, продиктований любовю до рiдного слова й його поваги та щирим змаганням, автора до вияснення речi, а не якихось особистих, побiчних цiлей знаходив i знайде й на дiлi мiiе на сторiнках нашого видання (Л.-н. в.). Редакцiя, шануючи права своiх спiвробiтникiв на свобiдний вислiв думки, особливо коли вони пiдписанi i власною особою вiдповiдають за неi [Т.34, 495].
Торкався Франко й проблеми добору та вивчення фактiв. Про iх важливiсть йдеться у повiстi Лель i Полель [Т.17, 283 - 473].
Серед важливих чинникiв журналiстськоi дiяльностi дослiдник називаi особистiсть журналiста, його моральнi i людськi цiнностi: чеснiсть, поряднiсть, вiдповiдальнiсть тих, у чиiх руках знаходиться друкований орган. Питання журналiстськоi етики Франко порушуi у статтi Дещо про нашу пресу [Т.31, 62 - 68, 174 - 188]. Вказував вiн i на необхiднiсть iснування пресового закону, про що йдеться в статтi Наша публiка [Т.18, 89 - 98].
Отже, Франко одним iз перших в Украiнi визначив завдання журналiстики:
iнформувати чит?/p>