Основи журналiстикознавчих дослiджень. Украiнська школа журналiстикознавства та теорii масовоi комунiкацii
Информация - Журналистика
Другие материалы по предмету Журналистика
?ловам той чи iнший факт можна подати як достовiрний (дiйсно, насправдi, зрозумiло), припустимий (треба гадати, як видно), можливий (можливо, ймовiрно).
5 На рiвнi цiлого тексту для наукового стилю важливою прикметою i цiлеспрямованiсть i прагматизм. Науковий текст характеризуiться тим, що його складають лише точнi, отриманi в результатi тривалих спостережень i наукових експериментiв вiдомостi та факти. Це обумовлюi точнiсть iх словесного виразу i, таким чином, використання спецiальноi термiнологii.
Завдяки спецiальним термiнам зявляiться можливiсть у короткiй та економiчнiй формi давати розгорнутi визначення й характеристики наукових фактiв, понять, процесiв, явищ. Як вiдомо, термiн - це не просто слова, а втiлення сутностi даного явища. Отже, добирати науковi термiни i визначення необхiдно дуже уважно. Не можна довiльно змiшувати в одному текстi рiзну термiнологiю, памятаючи, що кожна галузь науки маi свою, притаманну тiльки iй термiнологiчну систему.
Не допустиме використання в науцi професiоналiзмiв. Професiоналiзми - це не науковi поняття, а умовнi, у вищому ступенi диференцiйованi найменування реалiй, якi використовуються в середовищi вузьких фахiвцiв i зрозумiлi тiльки iм. В основi професiоналiзмiв лежить побутове уявлення про наукове поняття.
Рисами, якi визначають культуру науковоi мови, i точнiсть, яснiсть i стислiсть. Смислова точнiсть - одна з головних умов забезпечення науковоi та практичноi значущостi iнформацii, вмiщеноi в текстi науковоi працi. Недоречно вжите слово може суттiво викривити значення написаного, призвести до подвiйного тлумачення тiii чи тiii фрази, надати всьому тексту небажаноi тональностi.
Точнiсть науковоi мови забезпечуiться ще й дотриманням стилiстичних норм i звязкiв слiв у реченнi. Порушення iх породжуi неправильне тлумачення висловленоi думки.
Ще одна вимога наукового стилю - його яснiсть, тобто доступнiсть i дохiдливiсть написаного. Практика показуi, що багато непорозумiнь виникаi там, де автор використовуi багатозначнi слова i словосполучення.
Простота викладу сприяi розумiнню науковоi роботи. Проте не можна ототожнювати простоту з примiтивнiстю.
Слiд памятати й про таку рису, як стислiсть, реалiзацiя якоi потребуi уникнення зайвих слiв, iншомовних, якi дублюють украiнськi, невиправданих повторiв, надмiрноi деталiзацii. Кожне слово i вираз служать метi, яку можна iормулювати так: якомога точнiше й стислiше донести сутнiсть дослiдження.
9. Загальнi правила цитування та посилання на використанi джерела
1 Обовязковим елементом науковоi роботи i огляд джерел, за допомогою яких зясовуiться стан розробки порушеноi проблеми й пiдтверджуiться необхiднiсть подальшого ii розроблення. Для пiдтвердження власних аргументiв посиланням на авторитетне джерело або для критичного аналiзу того чи iншого друкованого твору дослiдник наводить цитати. Науковий етикет вимагаi точно вiдтворювати цитований текст, бо найменше скорочення наведеного висловлювання може спотворити змiст, закладений автором.
Загальнi вимоги до цитування такi:
а) текст цитати починаiться i закiнчуiться лапками й наводиться в тiй граматичнiй формi, в якiй вiн поданий в джерелi, зi збереженням особливостей авторського написання. Науковi термiни, запропонованi iншими авторами, не видiляються лапками, за винятком тих, що викликали загальну полемiку. У цих випадках використовуiться вираз так званий;
б) цитування повинно бути повним, без довiльного скорочення авторського тексту i без перекручень думок автора. Пропуск слiв, речень, абзацiв при цитуваннi допускаiться без перекручення авторського тексту i позначаiться трьома крапками. Вони ставляться у будь-якому мiii цитати (на початку, всерединi, на кiнцi). Якщо перед випущеним текстом або за ним стояв роздiловий знак, то вiн не зберiгаiться;
в) кожна цитата обовязково супроводжуiться посиланням на джерело;
г) при непрямому цитуваннi (переказi, викладеннi думок iнших авторiв своiми словами), що даi значну економiю тексту, слiд бути гранично точним у викладаннi думок автора, коректним щодо оцiнювання його результатiв, i давати вiдповiднi посилання на джерело;
д) цитування не повинно бути нi надмiрним, нi недостатнiм, бо це знижуi рiвень науковоi працi: надмiрне цитування створюi враження компiлятивностi працi, а недостатнi - знижуi наукову цiннiсть викладеного матерiалу;
е) якщо необхiдно виявити ставлення автора науковоi роботи до окремих слiв або думок з цитованого тексту, то пiсля них у круглих дужках ставлять знак оклику або знак запитання;
i) якщо автор дослiдження наводячи цитату, видiляi в нiй деякi слова, робиться спецiальне застереження, тобто пiсля тексту, який пояснюi видiлення, ставиться крапка, потiм дефiс i вказуються iнiцiали автора роботи, а весь текст застереження вписуiться у круглi дужки. Варiантами таких застережень i (курсив наш - О.Т.), (пiдкреслено мною - О.Т.), (розрядка моя - О.Т.).
2 При використаннi монографiй, оглядових статей, iнших джерел, якi мають велику кiлькiсть сторiнок, необхiдно точно вказувати номери сторiнок джерела, на якi даiться посилання.
Посилання в текстi роблять у квадратних дужках згiдно з iхнiм перелiком, наприклад [1, 7], де один - це номер джерела, сiм - сторiнка.
Бiблiографiчний апарат у науковому дослiдженнi - це не тiльки ключ до використаних автором джерел, а й свiдчення розумiння ним науковоi етики й культури. Саме з нього можна зробити висновок про р