Органiзацiя безготiвкового платiжного обороту в Украiнi та перспективи його розвитку
Дипломная работа - Банковское дело
Другие дипломы по предмету Банковское дело
сичний варiант системи iнтернет-банкiнгу. Звичайно ж, можна дiзнаватися про стан свого рахунку та операцii за ним протягом будь-якого промiжку часу. Однiiю з переваг iнтернет-банкiнгу i те, що вiн не потребуi спецiалiзованих програм: можна використовувати звичайний "броузер" - стандартнi iнтернетiвськi програми.
За даними, отриманими компанiiю "Faulkner & Gray" (США) безпосередньо вiд фiнансових iнститутiв, у Сполучених Штатах наприкiнцi 1999року понад 4,5 млн. американських родин (це близько 5% американських домогосподарств) здiйснювали банкiвськi операцii через РЖнтернет. Число користувачiв послуг "онлайнових банкiв" у краiнi в 2001 роцi сягнуло 22 млн. чоловiк, що становить близько 10% населення краiни. Уже сьогоднi 15% операцiй за рахунками приватнi клiiнти банкiв США здiйснюють зi свого персонального компютера. Нинi 95% банкiв Фiнляндii Швецii надають iнтернет-послуги, якими користуються 25% клiiнтiв. У Англii статистика дещо iнша: 65% банкiв i 4-5% клiiнтiв. Але на iеру фiнансових послуг припадаi 60% електронноi комерцii Великобританii.
Хоча електронна комерцiя в сучасному свiтi стала глобальною i розгалуженою, далеко не всi вiдносини мiж ii учасниками регулюються спецiальними законами або iншими юридичними документами. Розвиток електронноi комерцii, повязаний не лише з технологiiю, але й з правом. Вона потребуi професiйних пiдходiв, чiткоi взаiмодii традицiйно далеких одна вiд одноi галузей знань.
У розвинутих краiнах електронна комерцiя вже стала самостiйною цариною юридичних взаiмовiдносин у внутрiшнiй i мiжнароднiй торгiвлi, що спричинило кiлька принципових правових наслiдкiв:
- зявилася однойменна правова категорiя i цiла сукупнiсть повязаних iз нею понять: електронна угода, електронний пiдпис, електроннi платежi, електроннi грошi тощо;
- електроннi повiдомлення (або електронний обмiн даними), що застосовуються для укладення та виконання угод, замiнюють паперову договiрну документацiю, традицiйну для комерцiйних операцiй. Виникла проблема в розробцi критерiiв обовязковоi форми електронних угод та необхiдних вимог до процедури iх укладення;
- природа угоди принципово не змiнилась - iншим став тiльки спосiб ii укладення i здiйснення;
- на рiвнi звичаiв дiлового обороту утвердився основний правовий принцип електронноi комерцii, який полягаi в тому, що сторони не вправi ставити пiд сумнiв законнiсть i дiйснiсть угоди лише на тiй пiдставi, що вона здiйснена електронним способом.
Однак, досягнути гарантованого дотримання цього принципу не завжди вдаiться, що часто породжуi значнi юридичнi труднощi. Зокрема, не маi впевненостi в тому, що всi положення такоi угоди матимуть рiвну юридичну силу в разi судового розгляду.
Нинi найбiльш значущими мiжнародними правовими документами у iерi електронноi комерцii i:
- Модельний закон ЮНСРЖТРАЛ тАЬПро електронну торгiвлютАЭ;
- Директива РДвропейського парламенту та Ради РДвропи вiд 13.12.1999 року про полiтику ЕС щодо електронних пiдписiв;
- Директива РДвропейського парламенту та Ради РДвропи вiд 08.06.2000 року про деякi правовi аспекти iнформацiйних суспiльних послуг.
Модельний закон тАЬПро електронну комерцiютАЭ. Це модель за допомогою якоi краiни у нацiональному законодавствi можуть вирiшити основнi проблеми, повязанi з юридичною значимiстю договору, що укладаiться з допомогою ЕОМ, з обовязковою письмовою формою, пiдписом, оригiналом i копiями зберiгання договiрноi документацii в електронному виглядi, а також визнанням останньоi, як судового доказу. Правовий режим електронного обмiну даними, передбачений у законi, ТСрунтуiться на принципi так званого функцiонального еквiвалента.
РЖдеться про те, що, включивши в нацiональне законодавство процедури, передбаченi Модельним законом для врегулювання ситуацiй, коли сторони обирають електроннi засоби передачi даних, держава створюi правове середовище, нейтральне без будь-яких переваг стосовно рiзних носiiв iнформацii.
Директива РДвропейського парламенту та Ради РДвропи вiд 13.12.1999 року про полiтику ЕС щодо електронних пiдписiв. Цей документ створюi правовi передумови для широкого використання електронного пiдпису (ЕП) у краiнах РДвропейського союзу. Серед приоритетних - надання електронному пiдпису юридичноi та доказовоi сили. (Юридичнi наслiдки маi викликати не сам факт використання ЕП, а обмiн електронними документами, якi мiстять ЕП, при чому цi наслiдки залежать вiд змiсту документiв. Отже, визначення юридичноi сили необхiдне щодо електронного документа. Стосовно ж доказовоi сили ЕП можна погодитися з пiдходом, вiдповiдно до якого саме вiн може слугувати пiдтвердженням iстинностi електронного документа.) При цьому в преамбулi наголошено, що в законодавчому регулюваннi не маi потреби, якщо ЕП використовуiться виключно в рамках систем заснованих на угодах мiж обмеженою кiлькiстю учасникiв.
Згiдно зi статтею 5 зазначеноi директиви держави учасницi повиннi забезпечити умови, за яких ЕП задовольняв би юридичнi вимоги до даних в електроннiй формi тiiю ж мiрою, якою власноручний пiдпис задовольняi вимоги до даних на паперовому носii. Крiм того, держави учасницi повиннi в законодавчiй формi визнати правомiрнiсть використання ЕП як доказу при судовому розглядi.
Директива РДвропейського парламенту та Ради РДвропи вiд 08.06.2000 року про деякi правовi аспекти iнформацiйних суспiльних послуг, зокрема електронноi комерцii, на внутрiшньому ринку (Директива щодо електронноi комерцii). Цей доку?/p>