Geum.ru

Информация

  • 72801. Юридическое лицо, предприятие, предприниматель: сравнительная характеристика
    Юриспруденция, право, государство

     

    1. Гражданский кодекс Российской Федерации (часть первая) от 30.11.1994 №51-ФЗ. Принят ГД ФС РФ 21.10.1994 (ред. от 27.12.2009, с изм. от 08.06.2010).
    2. Волкова М.А. Гражданское право. Учебный курс. Ч. 1. / М.А. Волкова - М.: МИЭМП, 2010. - 125 с.
    3. Гражданское право: Учебник / Н.Д. Егоров, И.В. Елисеев и др.; отв. ред. А.П. Сергеев, Ю.К. Толстой. - М.: ТК Велби, Изд-во «Проспект», 2006. 776 с.
    4. Гражданское право: Учебник. В 4 т. / Под ред. Е.А. Суханова. - М.: Изд-во «Волтерс Клувер», 2008.
    5. Гражданское право: Учебник для вузов / Под ред. проф. В.В.Залесского, проф. М.М. Рассолова. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2003. 703 с.
    6. Савелов В.П. Хозяйственное (предпринимательское) право. Учебный курс / В.П.Савелов. - М.: МИЭМП, 2009. - 84 с.
  • 72802. Юридическое обеспечение прав и свобод граждан
    Юриспруденция, право, государство

    Правовую основу этого эксперимента составляет постановление Правительства РФ от 22 августа 2005 г. № 534 «О проведении эксперимента по созданию государственной системы оказания бесплатной юридической помощи малоимущим гражданам», который был первоначально рассчитан на год (с 1 января 2006 г. по 31 декабря 2006 г.), но в дальнейшем планы Правительства изменились, и данное постановление было представлено в редакции постановления Правительства РФ от 13.11. 2006 № 676, согласно которому подобный эксперимент был продлен еще. на один - 2007 год. В решениях Совета Федеральной палаты адвокатов РФ, с одной стороны, четко выражено положительное отношение адвокатского сообщества к вопросу о финансовой поддержки государством оказания бесплатной юридической помощи малоимущим гражданам, а с другой стороны, критикуется способ решения этой проблемы путем создания государственных юридических бюро /Абз. 2 п. 3.4. Отчета Совета Федеральной палаты адвокатов Российской Федерации за период с апреля 2005 г. по апрель 2007 г./2.

  • 72803. Юридическое обеспечение электронного маркетинга
    Маркетинг

    Налогообложение электронной коммерции затруднено существованием различий в налоговом законодательстве разных стран. Поскольку Интернет не имеет национальных границ, не понятно, в юрисдикции каких налоговых органов находится конкретная сделка. Эти разногласия относительно использования законов разных стран относятся не только к налогообложению. Интернет представляет собой глобальный канал, не ограниченный национальными и государственными границами. Однако при решении конфликтных вопросов важно определить, в чьей юрисдикции находится решение данного вопроса. Скажем, гражданин страны нарушил закон другой страны. Но в родной стране нарушителя такого закона нет. Законы какой страны следует применять в этом случае? Комиссия ООН по международному торговому праву подготовила образец закона об электронной коммерции, стремясь установить единые международные стандарты в этой области. Любая компания, занимающаяся электронной коммерцией за пределами своей страны, должна быть осведомлена о действующих в других странах законах и ограничениях.

  • 72804. Юридическое образование
    Педагогика

    Правовая культура юриста (в отличие от не юриста) имеет более высокую степень правового сознания и мышления. Определяющими признаками профессионально-правовой культуры юриста являются юридичность его труда и специализация практической деятельности каждой профессионально-правовой группы (судей, прокурорских работников, сотрудников ОВД, юрисконсультов, адвокатов и др.). При этом в рамках профессионально-правовой группы возможны различные уровни правовой культуры. Например, среди сотрудников милиции наблюдается разрыв в правовой культуре рядового и начальствующего состава, офицеров отдельных подразделений милиции: уголовной, общественной безопасности, транспортной. ГАИ, охраны, специальной милиции. Профессиональная культура работников ГАИ отличается от аналогичной культуры сотрудников подразделения уголовной милиции и т.д. Имеет место общая закономерность: уровень профессиональной культуры сотрудников милиции, как правиле, тем выше, чем ближе они находятся к деятельности, осуществляемой в сфере права.

  • 72805. Юридическое образование в Дальневосточном государственном университете
    Юриспруденция, право, государство

    В институте сложился ряд научных школ, наиболее известные из которых сформировались на базе кафедр уголовного права, государственного и административного права, трудового права, международного права, криминалистики. Ведущие ученые института все чаше приглашаются в качестве официальных оппонентов на защиту кандидатских и докторских диссертаций в МГУ, МГЮА. СПбГУ, УрГЮА и иные вузы, занимающие лидирующие позиции в сфере высшего юридического образования. Наглядным свидетельством высокого научного авторитета Юридического института ДВГУ может служить и то, что его профессора включены в редакционные советы и коллегии ряда общероссийских научно-теоретических журналов юридического профиля. Так, В.И. Кирилов является членом редакционного совета журналов «Известия высших учебных заведений. Правоведение», «Российский юридический журнал»; С.Д. Князев членом редколлегий журналов «Известия высших учебных заведений. Правоведение», «Конституционное и муниципальное право», «Российский юридический журнал», «Академический юридический журнал», «Избирательное право», а В.А. Номоконов членом редколлегий журналов «Правовая политика и правовая жизнь» и «Академический юридический журнал».

  • 72806. Юридическое образование в России: Выбор пути
    Разное

    Проблема интернационализации юридического образования. Итак, как мы уже отмечали, все большая интеграция России в мировое хозяйство, рост ее связей с другими государствами порождают проблему интернационализации отечественного юридического образования. При этом приходится учитывать, что и в Европе в этой области намечаются весьма и весьма серьезные перемены. Причины этого вполне очевидны. Европа объединяется, создавая единое экономическое, политическое, социальное и культурное пространство. В этих условиях требуется обеспечить такую систему высшего профессионального, в том числе юридического, образования, при которой выпускник любого европейского вуза без труда мог бы найти приложение своим познаниям в любой точке общеевропейского пространства. Достичь же этого можно при условии, если студент сможет не только получить при выпуске из вуза диплом о профессиональном образовании, который бы признавался в любой европейской стране, но и при необходимости пройти курс обучения последовательно в нескольких европейских вузах, выполнив в конечном счете некий общеевропейский образовательный стандарт и получив соответствующий диплом. Одновременно ставится задача улучшить позиции выпускника европейского вуза на профессиональном рынке труда. Все эти задачи требуют соответствующего решения. Необходимо, во-первых, создать указанный общеевропейский стандарт соответствующего высшего профессионального образования; во-вторых, обеспечить «подгонку» под этот стандарт национальных учебных программ; в-третьих, сформировать систему сертификации существующих национальных вузов. Что касается проблемы повышения конкурентоспособности выпускника европейского вуза, то применительно к сфере юридического профессионального образования эта проблема, по мысли идеологов интеграции высшего образования, должна решаться по двум взаимосвязанным направлениям. Во-первых, необходимо создать такие условия, при которых выпускник вуза возможно более рано выходил на рынок труда в качестве специалиста. С этой целью предлагается ввести двухступенчатую систему профессионального юридического образования с тем, чтобы продолжительность обучения в рамках первой ступени продолжалась не более 3-4 лет. Во-вторых, считается абсолютно необходимым, чтобы выпускник первой ступени профессионального образования был профессионально полностью подготовлен к конкретной практической деятельности. Исходя из этих двух моментов предлагается почти полностью исключить обучение по предметам, не имеющим прямого отношения к избранной специализации, а саму профессиональную подготовку максимально насытить методикой, направленной на выработку у выпускника практических приемов профессиональной деятельности.

  • 72807. Юридическое образование как элемент правовой культуры
    Юриспруденция, право, государство

     

    1. Абдулаев, М.И. Правоведение. СПб.: 2003.
    2. Дегтярев, С.Л. Юридическая клиника и современное юридическое образование в России. Учебно-практическое пособие. - "Волтерс Клувер", 2004.
    3. Дорофеева, М.А. Самусенко, Т.М. Самостоятельная работа студентов в высшем учебном заведении: Учебное пособие.- Владивосток, Изд-во Дальневост. Ун-та, 2006.
    4. Еникеев, З.Д. Международно-правовые аспекты подготовки юридических кадров в современной России. Международное частное и публичное право, 2008- №1.
    5. Карташов, В.Н. Юридическая деятельность: понятие, структура, ценность. Саратов.: 1989.
    6. Певцова, Е.А. Правовая культура и правовое воспитание в России на рубеже ХХ-ХХI веков. М.: Нов. Учебник, 2003.
    7. Правовое образование в общеобразовательных учреждениях. Материалы Всероссийской научно-практической конференции. Москва, 12-14 мая 2003 года. М.: Нов. Учебник, 2003.
    8. Правовая реформа и проблемы совершенствования профессиональной юридической деятельности / ред. В.Н.Карташов. Ярославль: ЯрГУ, 1990.
    9. Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. Н. И. Матузова, А. В. Малько. - М., 2000.
  • 72808. Юридическое понятие личности
    Юриспруденция, право, государство

    Следует заметить, что такого рода "личностную ценность" может при данном подходе иметь не только право, но и экономика, политика и др. Признание личности исключительно внешней ценностью для права, ценностью более важной, нежели Бог, общество или государство существенно не меняет внутренней структуры правы, его объективной конструкции, в которой путем простой подстановки Бог замещается на государство, человека, общество и т. п. Поэтому персонализм такого рода остается внешним, формальным, несущественным для содержания права и для самого понимания личности. Наряду с внешним, формальным персонализмом представляется возможным выделить внутренний, содержательный персонализм как особую аксиологическую ориентацию в юридической науке. В этом случае многие правовые явления становится возможным рассматривать как отдельные аспекты или стороны жизнедеятельности личности. Данный подход предлагал, в частности, Гегель: "Личность содержит вообще правоспособность и составляет понятие и саму абстрактную основу абстрактного и потому формального права. Отсюда веление права гласит: будь лицом и уважай других в качестве лиц" [9]. Точка зрения внутреннего, имманентного персонализма формулировалась Л.А. Тихомировым. Он, в частности, писал: "Все, что называется в политике правом и свободой свобода и права гражданские и политические все это вытекает из психологического факта самостоятельности личности, ее прирожденной свободы" [10]. Развитие права и личности он рассматривал как взаимообусловленные процессы: "Но если выработка личности составляет необходимое условие, без которого ничего не значат и рассыпаются, как карточный домик, все юридические условия, то и эти последние, в свою очередь, необходимы для выработки личности" [11]. В советской литературе о существенной взаимосвязи права и личности писал Л.С. Явич: "Поскольку нас интересует проблема связи личности и права, то уместно подчеркнуть не только роль права по отношению к становлению и совершенствованию личности, но также и то, что само право тесно связано с процессом развития личности. Если личность нельзя себе представить все социального общения и обособления, если одним из ее социальных свойств является стремление к творческой самодеятельности, к свободе решения и действия при упорядоченных отношениях, то нельзя на определенном уровне и в соответствующем социальном срезе рассматривать личность в качестве совокупности правовых отношений?" [12]. Последовательно проведенная персоналистическая ориентация в юридической науке позволяет не только охарактеризовать ценность личности для права, но и признать личность правовой ценностью, т. е. явлением по сути своим правовым. Если на определенном уровне и в соответствующем социальном разрезе представляется возможным рассматривать личность в качестве совокупности правовых отношений, то и сущность личности следует определять через совокупность правовых отношений. Личность тогда не есть категория психологии, социологии или философии. Личность есть базисная категория права, воспринятая из права и функционирующая в качестве инструментального понятия в других формах общественного сознания. Суть юридического персонализма состоит не только в личностном понимании права, но и в юридическом понимании личности. Существуют ли для этого достаточные эмпирические основания? Допускает ли общий смысл понятия "личность", позволяет ли семантическое поле этого термина признать юридическую интерпретацию в качестве исходной и определяющей? Ответ на этот вопрос мы находим в исследовании академика Ю.С.Степанова. Он приходит к однозначному выводу о том, что понятие "личность-персона" всегда связано с правовым, юридическим оформлением. В ядро концепта "личность" входят следующие представления: 1) свободный человек; 2) обладающий максимумом юридических прав; 3) мужчина; 4) не дитя и не старик [13]. В представление о личности, подчеркивает Ю.С. Степанов, входит еще компонент "степенной личности", т. е. представление о том, что человек может быть личностью в большей или меньшей степени, то служит основой юридического оформления прав личности. Такое правовое, юридическое положение дает форму понятию "личность": последняя стала осмысляться как нечто "переменное", способное представать различными своими сторонами, как бы различными "обликами" в зависимости от отношения, в котором она берется в обществе, как нечто отчуждаемое от самого физического человека, как "лицо, которое может меняться", как "личина" или "маска". Согласно данным индоевропейского языкознания, понятие личности возникло в правовом обороте. Поэтому это понятие исконно юридическое. Количественная определенность личность является важным свойством, позволяющим интерпретировать личность как субстанцию права, меру правовых отношений. Абстрактное понимание личности как субстанции, т. е. самостоятельно сущего, присутствует в философии права. Е.В. Спекторский определяет личность как "свободное и волевое существо" [14]. Б.Н. Чичерин видел в личности (лице) разумное существо, обладающее свободной волей и на этом основании правами [15]. А.П. Куницын трактовал личность как свободное существо, носителя прав и обязанностей [16]. Обратим внимание, что личность не конкретизируется исключительно в качестве человека. Речь идет только о существе свободном, разумном, волевом. Только этими предикатами ограничиваются наиболее общие и наиболее простые определение личности. Одно из первоначальных определений личности, данное Кассиодором, звучало так: persona substantia rationalis individua, т. е. личность есть неразделимая, индивидуальная рациональная субстанция [17]. По Боэцию, лицо есть разумная природа, или разумная субстанция. Поэтому предварительное определение персоны (личности) индивидуальная субстанция или субсистенция разумности природы (человек, Бог, ангел) [18]. В философию толкование личности как субстанции вошло после Никейского собора, разрешившего спор о Троице в догмате единства личности: Unitas in tres personas, una persona in duas naturas. Единый Бог и рассматривался в христианском богословии как личность в собственном смысле слова. Понятие личности философы заимствовали из христианского богословия. Тертуллиан, один из отцов церкви, перенес термин persona (маска, персона, лицо, личность) из права в философию. Предпринятый экскурс позволяет в полной мере оценить скептическое отношение М. Мосса к понятию личности как к психологическому и моральному понятию. На его взгляд, пришло время "заменить этот наивный взгляд на историю этого понятия и теперешнюю его ценность взглядом более точным" [19]. Точная история феномена личности показывает несостоятельность его морально-психологической редукции и приводит к его юридическим первоисточникам. Отправным пунктом в разработке понятия личности является латинское понятие persona. Вот как оценивает эту ситуацию Л.П. Карсавин: "Но большое несчастие для западного метафизика, что ему приходится строить учение о личности, исходя из понятия "хари"" [20]. Л.П.Карсавин с негодованием поясняет, что он имеет в виду "личину, извне налегающее обличье, закрывающую лицо неподвижную и мертвую, безобразную харю или маску" [21]. Более сдержанно о первофеномене личности пишет М. Мосс: "Известно, до какой степени укоренилось и стало классическим латинское понятие persona: маска, трагическая маска, ритуальная маска и маска предка" [22]. История персоны это история маски. В этой связи аксиоматическим является тезис о том, что личность человека не есть человек (или его часть). Личность человека это нечеловек. Persona (личность) первоначально есть посмертное изображение, маска покойного. Маску человек надевал на лицо, чтобы не быть узнанным. Она преображала человека в первопредка, от лица которого он мог легитимно действовать. Маски носят на лбу, на голове, на пальцах, держат в зубах; встречаются маски-костюмы, маски парные, в демонстрации которых участвуют два человека, и маски коллективные, каждую из которых представляют от трех до ста человек и более [23]. Маски составляют костюм, многослойную личность. "Но между раскраской лица, а зачастую и тела и одеждой или маской существует лишь различие в степени и нет различия в функции. И в одном, и в другом случае все ведет к экстатическому представлению предка", указывал М. Мосс [24]. Маска символ предка. Духи предков персонифицированы участниками мистерий, ряжеными в соответствующие маски. Центральный персонаж первобытных мистерий самые ужасные маски главного судьи над душами умерших. Поэтому маской пользовались при розыске воров и колдунов, при осуждении преступника, при уплате вором компенсации, при благословении полей, выражении благодарности за урожай, при обращении к предкам с просьбой спасти народ во время войны, а также для того, что высмеять мелких преступников.

  • 72809. Юридична відповідальність в сфері валютного регулювання
    Криминалистика и криминология

    Список літератури.

    1. Конституція України: Прийнята на 5 сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. К.: Преса України, 1997. 80с.
    2. Цивільний кодекс України. Офіційний текст зі змінами та доповненнями за станом на 1 січня 1994 р. // Право України. 1993 р. - №11-12. С. 11-66.
    3. Кодекс Украины об административных правонарушениях: с изменениями и дополнениями по состоянию на 10 июня 1995 г. Х.: НПКФ «Консум», 1995 г. 240с.
    4. Уголовный кодекс Украины: с изменениями и дополнениями по состоянию на 15 апреля 1997 года. Х.: ООО «Неофит», 1997 г. - 224с.
    5. Митний Кодекс України від 12 грудня 1991 року
    6. Про зовнішньоекономічну діяльність: Закон України від 16 квітня 1991 року № 959 XII // Відомості Верховної Ради (ВВР) № 29 1991, ст. 377.
    7. Про внесення змін до декретів Кабінету Міністрів України про валютне регулювання: Закон України від 25 листопада 1993 р. // Урядовий кур`єр. 1993. 30 листопада. С. 2.
    8. Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті: Закон україни від 23 вересня 1994 року // Урядовий кур`єр. 1994. 6 жовтня. С. 8.
    9. Про внесення змін до ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України »Про систему валютного регулювання і валютного контролю»: Закон України від 8 січня 1994 р. // Урядовий кур`єр. 1994 р. - № 31-32. - С. 9.
    10. Про внесення змін та доповнень до статті 16 Декрету Кабінету Міністрів України »Про систему валютного регулювання і валютного контролю»: Закон України від 11 квітня 1995 р. // Голос України. 1995 р. 28 квітня. С. 3.
    11. Про внесення змін та доповнень до закону україни »Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»: Закон України від 7 травня 1996 р. // Голос України. 1995 р. 28 квітня. С. 3.
    12. Про формування валютних Фондів України у 1992 році: Постанова Верховної Ради від 5 лютого 1992 р. //Голос України. - 1992. - 20 лютого. (№30).
    13. Про внесення змін до Постанови Верховної Ради України від 5 лютого 1992 р. "Про формування валютних фондів України у 1992 р.": Постанова Верховної Ради від 12 травня 1992 р. №2331-ХП // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - №31. - Ст. 443.
    14. Про Декрет Кабінету Міністрів України "Про тимчасовий порядок використання надходжень в іноземній валюті": Постанова Верховної Ради від 21 квітня 1993 р. №3118-ХІІ //Відомості Верховної Ради України. - 1991 -№21. -Ст. 222.
    15. Про порядок введення в дію Закону України "Про внесення змін до декретів Кабінету Міністрів України про валютне регулювання": Постанова Верховонї Ради від 25 листопада 1993 р. // Голос України. - 1993. - №227. - С. 2.
    16. Про доповнення Постанови Верховної Ради від 25 листопада 1993 року "Про порядок введення в дію закону України "Про внесення змін до декретів Кабінету Міністрів України про валютне регулювання"; Постанова Верховної Ради від 30 червня 1994. // Урядовий кур'єр. - 1994. - 16 липня С. 2.
    17. Про порядок введення в дію Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті": Постанова Верховної Ради від 23 вересня 1994р. // Урядовий кур'єр. 1994. - 6 жовтня. - С. 8.; Голос України. - 1994. - 5 жовтня. - С. 8.
    18. Про невідкладні заходи щодо посилення валютного контролю: Указ Президента України від 8 червня 1993 р. // Урядовий кур'єр. - 1993. - №84. - С. 2.
    19. Про додаткові заходи щодо вдосконалення валютного регулювання: Указ Президента України від 2 листопада 1993 р. // Урядовий кур'єр. - 1993. - №163. - С. 2.
    20. Про вдосконалення валютного регулювання: Указ Президента України від 22 серпня 1994 р. // Урядовий кур'єр. - 1994. - 27 серпня - С.3.
    21. Про заходи щодо забезпечення валютного та експортного контролю: Указ Президента України від 7 вересня 1994 р. // Урядовий кур'єр. - 1994. - 10 вересня. - С. 2.
    22. Про відбиття анонімних валютних рахунків фізичних осіб (резидентів і нерезидентів). Указ Президента України від 1 серпня 1995 р. №678 // Урядовий кур'єр. - 1995. - 3 серпня. - С. 2.
    23. Про створення Валютно-кредитної ради Кабінету Міністрів України: Постанова Кабінету Міністрів від 16 червня 1992 р. №337 // Закон і бізнес. - 1992. - №28. -С. 5.
    24. Про режим валютних рахунків громадян в уповноважених банках України: Декрет Кабінету Міністрів від 2 грудня 1992 р. №2-92 // Відомості ВР України. - 1993. - №2. - Ст. 14.
    25. Про систему валютного регулювання і валютного контролю: Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року // Інформаційна система «Нормативні акти Україні» V.6.
    26. Про скасування пільг підприємств і організацій щодо звільнення від обов'язкового продажу надходжень в іноземній валюті: Постанова Кабінету Міністрів від 26 листопада 1993 р. №961 // Голос України. - №224. - С. 2.
    27. Про реалізацію Указу Президента України від 2 листопада 1993 р. "Про додаткові заходи щодо вдосконалення валютного регулювання": Постанова Кабінету Міністрів України від 26 листопада 1993 р. №962 // Робітнича газета України. -1993. -1 грудня.
    28. Про використання готівкової іноземної валюти як засобу платежу в Україні: Лист НБУ від 4 серпня 1995 р. №19018/1299 // Закон і бізнес. - 1995. - 30 серпня. - Бібліотека "Закон і Бізнес". -№58. - С. 7-8.
    29. Про стабілізацію валютного ринку України: Постанова Правління НБУ №227 від 18 вересня 1995 р. // Бюлетень нормативних актів Мінфіну України. - 1995. - №11-12. - С. 498.
    30. Положення про порядок надання резидентам України ліцензій на одержання кредитів в іноземній валюті від іноземних кредиторів: Затверджене постановою Правління НБУ від 28 вересня 1995 р. // Закон і бізнес. - 1995. - 29 листопада. - Бібліотека "Закон і Бізнес". - №71. - С. 23-25.
    31. Разъяснение НБУ о перерегистрации лицензий на право проведения операций с валютними ценностями: Телеграмма НБУ от 19 декабря 1995 г. №16030/41 ІЗ // Закон и бизнес. - 1996. - 10 января. - С. 4.
    32. Про тимчасовий порядок ведення уповноваженими банками України відкритої валютної позиції з купівлі-продажу безготівкової іноземної валюти на валютному ринку України: Затверджено постановою Правління НБУ №1 від 3 січня 1996 р. // Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності. - 1996. - Випуск 1. С. 21-24.
    33. Про розрахунки в іноземній валюті: Лист ГДПІ України від 5.03.96 р. №22-133/11-1381// Вісник податкової служби України, - 1996. - №5. - С. 24.
    34. Про доходи в іноземній валюті: Лист ГДПІ України від 13.03.96 р. №14-116-19/11-1528) // Вісник податкової служби України. - 1996. - №5. - С. 26.
    35. Про проведення розрахунків в іноземній валюті: Лист ГДПІ України від 22 березня 1996 р. №22-112/10-1953 // Вісник податкової служби України. - 1996. - №5. - С. 24-25.
    36. Про правила здійснення конверсійних операцій з готівкою іноземною валютою уповноваженими банками: Затвердженні постановою Правління НБУ №68 від 25 березня1996 р. // Закон і бізнес. - 1996. - 7 серпня.
    37. Про практикую застосування судами законодавства щодо порушення правил про валютні операції: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 18 квітня 1997 р. № 5. // Інформаційна ситема “Нормативні акти України”. V. 6.
    38. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України: за станом законодавства та постанов Пленуму Верховного Суду України на 1 січня 1997 року. / За редакцією В. Ф. Бойка, Я. Ю. Кондратьєва, С. С. Яценка. К.: Юрінком, 1997 р. 960 с.
    39. Уголовный кодекс Украины: Научно-практический комментарий (ответственные редакторы С. С. Яценко, В. И. Шакун). К.: Правові джерела, 1998 р. 1088 с.
    40. Важевская Т. Валютне регулювання. Становлення та розвиток УМВБ, міжбанківського валютного ринку // Вісник НБУ. - 1996. - травень (спеціальний випуск). - С. 22-23.
    41. Валютне регулювання під час проведення грошової реформи // Урядовий кур'єр. -1996. - 3 вересня. - С. 6.
    42. Васюрченко. О. Регулирование валютных отношений // Бизнес Информ. - 1997. - №4. - С. 65-59.
    43. Гетьман В. Валютний ринок України. Шлях до стабілізації? // Вісник НБУ. - 1996. -№3.-С. 36-39.
    44. Звягільській Ю. "...Іще раз про валютне регулювання" // Голос України. - 1994. -№95. - 24 травня. - С. 3.
    45. Кадькаленко С. Валютное регулирование в Украине: Торговля иностранной валютой // Бизнес. - 1995.- №24-25. - 27 июня, 4 июля. - С. 13-14.
    46. Лавренюк С. Валютне регулювання: гірше, але краще // Голос України. - 1994. - 16 вересня. - С. 3.
    47. Лютенко Т. О. Проблеми валютного регулювання // Економіка. Фінанси. Право. - №11.-С. 57-59.
    48. Ніколайчук Л. Валютне регулювання: арія співця за сценою //Демократична Україна. - 1994. - 16 липня.
    49. Очкас Г. Особливі умови валютного регулювання // Закон і бізнес. - 1996. - 28 серпня. -С. 4.
    50. Плотников О. Новий закон про валютне регулювання: чи збережемо "спадщину минулого" // Закон і бізнес. - 1995. - 1 листопада. - С. 4.
    51. Рожков С. Новітня валютна історія: кількісний начерк // Голос України. - 1995. - 11 листопада. - С. 8.
    52. Стебницький А. Питання валютного регулювання і зовнішньоекономічної діяльності підприємств // Бухгалтерський облік і аудит. - 1995. - №4. -С. 9-14.
    53. Фейт Н. Валютное регулирование в переходной экономике // Проблемы теории и практики управления. - 1995. -№33. - С. 28-33.
    54. Філіпенко А. Валютне регулювання в Україні // Урядовий кур'єр. - 1997. - 22 лютого. -С. 6.
    55. Шаров О. Валютні проблеми України // Урядовий кур'єр, - 1992. - №64.- С. 6.
    56. Ющенко В. А. Относительно усовершенствования валютного регулирования // Бизнес. - 1994. - №14. - 12 апреля. - С. 41-42.
    57. Киреев О.І., Рибальченко В. П. Валютне регулювання в Україні та перспективи його розвитку // Вісник НБУ. - 1995. - №4. - С. 5-13.
  • 72810. Юридична деонтологія
    Разное

    Юридична діяльність, характеризуючись своїми специфічними рисами, не являється виключенням із загального правила. Як і інші види соціальної діяльності, вона впорядковується за допомогою цілої системи засобів, серед яких правові займають вагоме місце. Однак, в деонтологічному аспекті привертають до себе увагу засоби неюридичного походження, за допомогою яких здійснюється регулятивний вплив. В чому ж полягає сутність соціального регулювання, які види його бувають та як воно трансформується в сферу юридичної діяльнбсті? Треба зазначити, що виходячи із системного характеру соціальної організації (суспільство як система), її багатоплановості, необхідності розвитку і функціонування, соціальне регулювання як невід'ємний фактор і умова співіснування різнородних суб'єктів, умова здійснення будь-яких видів соціальної діяльності існувало на протязі всього періоду суспільства. Можна визначити два основних види соціального регулювання: нормативне та індивідуальне. Суть нормативного зводиться до створення загальних правил поведінки людей в суспільстві, які розраховані на невизначене коло осіб та ситуацій. Індивідуальне регулювання полягає у встановленні моделі поведінки для конкретно визначених осіб, яка розрахована на одноразове використання. В залежності від суб'єктів регулювання розрізняють державне та недержавне. При цьому зазначимо, що для регулювання юридичної діяльності характерно поєднання різних видів регулятивного впливу. Таким чином, в ході регулювання відбувається формування моделей поведінки загального або індивідуального характеру. При цьому використовуються слідуючі засоби: надання права на певні дії, покладання обов'язку, встановлення заборон та визначення мір відповідальності. В залежності від способу встановлення та забезпечення реалізації існуючих нормативів, вони можуть бути юридичного, морального, релігійного або іншого походження. При цьому, їх головне призначення полягає в тому, що вони визначають алгоритм дій людини в різноманітних життєвих ситуаціях і в комплексі складають нормативну основу всякої соціальної діяльності. Виходячи з того, що предметом нашого дослідження виступає діяльність юридична, то безпосередньою основою її здійснення являються юридичні норми. Але при цьому існує система моральних вимог, які складають деонтологічну характеристику юридичної діяльності. Це не означає, що мораль і право існують відокремлено, не знаходячи аспектів взаємодії. Навпаки, вони доповнюють одне одного, узгоджують свої регулятивні можливості, хоча пріоритет у цій взаємодії визнається за нормами морального походження, які виконують роль визначального фактору у формуванні нормативної бази всякої соціальної регуляції.

  • 72811. Юридична професія в зарубіжних країнах
    Юриспруденция, право, государство

    Допуск до юрпрофесії в США характеризується відкритістю та вимогливістю. Аби стати юристом, недостатньо отримати диплом правничої школи; потрібно одержати ліцензію на «практику права» (practice of law) від спеціальної профорганізації юрисдикції суду чи бару (bar). Бар, у широкому розумінні, це всі представники юрпрофесії; у вузькому це спільнота правників певної юрисдикції (територіально наприклад, штату, чи організаційно наприклад, суду), уповноважена регламентувати «прийняття в правники» та притягувати до дисциплінарної відповідальності. Українським відповідником терміна бар може бути термін «правництво» (його нерідко неточно перекладають змістовно вужчими термінами «судова адвокатура» або «адвокатура»). Прийняття до бару означає визнання особи мінімально компетентною «практикувати право» та визнання її особистих якостей належними образу правника.

  • 72812. Юридична характеристика складу злочину Диверсія
    Криминалистика и криминология

    Суть диверсії розкривається в диспозиції ст.60 це “вчинення з метою ослаблення держави вибухів, підпалів, чи інших дій, спрямованих на масове знищення людей, заподіяння тілесних ушкоджень чи іншої шкоди їх здоровю, на зруйнування або пошкодження обєктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, а так само вчинення з цією метою масових отруєнь, поширення епідемій, епізоотій чи епіфітотій”. Необхідно розрізняти поняття “диверсія” і “тероризм”. Тероризм це здійснення, підготовка, або загроза здійснення взриву, підпалу або інших дій, які створюють небезпечність для життя або здоров'я людини або загроза настання тяжких наслідків, якщо вони здійсненні з метою примушення органів державної влади, органів місцевого самоврядування або повноважних осіб, міжнародних організацій або їх представників, а також фізичних, юридичних осіб здійснити певну дію або утримання від її здійснення, направлені на залякування населення, провокацію війни або воєнних конфліктів, які призведуть до міжнародних ускладнень. Отже, ці поняття різні, хоча їх спільність в тому, що вони характеризують направленість на завдання фізичної шкоди необмежено широкому колу осіб, а з іншого боку пошкодження або знищення матеріальних об'єктів. Диверсія спрямована на ослаблення держави, завдання великої шкоди її економічній системі.

  • 72813. Юридичний консалтинг
    Юриспруденция, право, государство

    Наприклад, консалтингові фірми надають послуги по дослідженню і прогнозуванню ринку, оцінці торгово-політичних умов, експортно-імпортних операцій та ін. До таких послуг відносяться:

    1. правовий аудит - відносно новий вид юридичної допомоги. Суть правового аудиту полягає в незалежній перевірці документації підприємства на предмет відповідності закону його господарських операції і мінімізації господарських ризиків. Користь цієї юридичної послуги для бізнесу очевидна. Фірма укладає договори, приймає і звільняє працівників, сплачує податки. За певний час накопичується велика кількість документів. Щоб уникнути помилок, за які доведеться розплачуватися штрафом, варто запросити юридичну фірму, щоб спеціаліст перевірив усю документацію і знайшов би помилки раніше, ніж державні органи, а також підказав, що можна покращити;
    2. арбітраж - це вид юридичної допомоги полягає у вирішенні економічних і трудових спорів обраним (призначеним) сторонами третейським судом. Спеціаліст юридичної компанії через арбітражний суд допомагає вирішувати спори про стягнення боргу з застосуванням до боржника мір цивільно-правової відповідальності, корпоративні спори, добивається розірвання договорів або визнання угод недійсними. Юридична виступає у вирішенні спорів між організаціями у ролі представника клієнта, а також займається підготовкою необхідних документів. Але позитивний результат не завжди можливий. Іноді клієнт спеціально замовчує деякі негативні факти, про це стає відомо уже тільки на судовому процесі. Тому виграш справи не завжди залежить від юриста;
    3. аутсорсінг - визначається як передача сторонній організації тих чи інших функцій бізнесу. Розрізняють два види аутсорсінгу: виробничий (незалежній фірмі передаються ті чи інші завдання, повязані з виробництвом продукції), і аутсорсінг управлінський, при якому незалежним організаціям передаються саме управлінські функції. Аутсорсінг як технологія дозволяє клієнту швидко змінити масштаби або напрямки співпраці, і при цьому помітно зекономити на організації, закупці обладнання, пошукові офісу, наймі спеціалістів, або, навпаки, при звільненні працівників, згортанні робіт тощо. Аутсорсінг дозволяє підприємству вирішити питання як організації контролю (оперативного і підсумкового), так і передачі самих функцій на виконання аутсорсеру.
    4. оцінка та управління ризиками при веденні зовнішньоекономічної діяльності компаній. Це дозволяє уникати закріплення ризикованих угод і співробітництва ненадійними партнерами. При цьому передбачається аналіз і супровід усіх бізнес-процесів компанії, інформаційна підтримка, а також виявлення і діагностика особливостей організаційно-правових форм і економічної комерційної діяльності конкурентів, розробка договірної бази зовнішньоекономічних угод, спрямована на мінімізацію можливих ризиків;
    5. due diligence - всестороннє дослідження діяльності компанії, її фінансового стану і положення на ринку. Процес включає збір та аналіз інформації, прийняття рішення і форми його подачі відносно актуальності вступу в ті чи інші взаємовідносини з контрагентами. За допомогою due diligence оцінюються можливі ризики (наприклад, фінансові, юридичні і т.д.). При зборі інформації враховуються будь-які факти незалежно від джерел їх походження. Вивчення отриманої інформації здійснюється різноманітними спеціалістами окремо від замовника. Форма подачі буває розгорнутою (з додатком окремих проміжних висновків спеціалістів, джерел інформації) або у вигляді короткої рекомендації щодо подальших дій. Due diligence - це процедура формування обєктивного уявлення про обєкт інвестування, вкладу фінансів і багато інших факторів. В першу чергу він спрямований не всесторонню перевірку законності і комерційного приваблення угоди, що планується, або інвестиційного проекту, але немало важливу роль також грає і повнота інформації, яка надається при даному виді перевірки, що дозволяє інвесторам або діловим партнерам більш глибоко оцінювати всі переваги і недоліки співробітництва. На цьому список видів юридичних послуг не вичерпується. Юридичні компанії вирішують питання реєстрації нового бізнесу і отримання ліцензії на різноманітні види діяльності, захищають бізнес від ворожих поглинань і супроводжують дружнє злиття організацій, займаються правовою експертизою дій і винесених рішень податкових органів, надають послуги по вирішенню податкових спорів у позасудовому порядку і т.д.
  • 72814. Юридичний склад умовно-дострокового звільнення від відбування покарання неповнолітніх
    Юриспруденция, право, государство

    Таким чином, застосування розглядуваної норми можливе не лише до неповнолітніх засуджених, але й до тих осіб, які вже досить давно вийшли за цю вікову межу. Наприклад, якщо у сімнадцять років особа вчинила особливо тяжкий злочин, то засудженою за цей злочин вона може бути, скажімо, коли їй виповниться двадцять пять, двадцять шість, або навіть двадцять сім років, тобто будучи вже цілком дорослою людиною (адже строк давності за цей злочин становитиме десять років - п. 4 ч. 2 ст. 106 КК). Отже, норма про особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх в частині особливостей умовно-дострокового звільнення розповсюджується вже на цілком дорослого субєкта. Виникає питання, чи насправді у подібних випадках ст. 107 КК може бути віднесено до інституту особливостей кримінальної відповідальності неповнолітніх? З цим інститутом її повязує період часу, в якому виникла підстава кримінальної відповідальності, тобто та обставина, що склад злочину в суспільно небезпечних діяннях особи мав місце тоді, коли вона була неповнолітньою (або, якщо час її народження визначався за допомогою експертизи - коли вона вважалася такою, що не досягла 18-ти років). Звернемо увагу, що розділ XV Загальної частини КК має назву „Особливості кримінальної відповідальності й покарання неповнолітніх". Визнаючи, що кримінальна відповідальність є фактичним обмеження прав і свобод злочинця за вироком суду, вимушеним зазнаванням особою, що вчинила злочин, державного осуду, а також передбачених КК обмежень особистого, майнового або іншого характеру, що визначаються вироком суду і покладаються на винного спеціальними органами держави [5, с. 22], а також погоджуючись, що вона розпочинається з моменту набуття чинності обвинувальним вироком суду, слід визнати: якщо обвинувальний вирок набуває чинності щодо особи, яка не досягла на цей момент 18-ти років, насправді можна говорити, що вона настала стосовно неповнолітнього. У жодному іншому випадку (у т.ч. коли за злочин, вчинений нею в неповнолітньому віці, засуджується вже доросла особа) не можна говорити про кримінальну відповідальність неповнолітніх. У цьому звязку залишається відкритим питання, стосовно того, чим обґрунтовуються пільгові положення ст. 107 КК у тих випадках, коли вона застосовується до повнолітніх засуджених? Певної логічної та обґрунтованої відповіді на це запитання немає. На нашу думку, враховуючи наведене вище, необхідне рішення, що узгодить положення ст. 107 КК із принциповими положеннями та особливостями відповідальності саме неповнолітніх у кримінальному праві. Таким рішенням на законодавчому рівні може стати зміна змісту норми таким чином, щоб можливість її застосування залишалася виключно до осіб, засуджених у віці до вісімнадцяти років.

  • 72815. Юридичні методи захисту ноу-хау
    Юриспруденция, право, государство

    1. Закон України “Про інвестиційну діяльність“.
    2. Закон України “Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій“.
    3. Закон України “Про інформацію“.
    4. Цивільний кодекс України (16.01.2003).
    5. Андращук Г. А., Пахаренко А. П. Правовая охрана товарных знаков, фирменных наименований и географических указаний в Германии. К.: Таксон, 1997, 112с.
    6. Андрощук Г. А., Работягова П. И. Патентное право: правовая охрана изобретений: Учеб. пособие. К.: МАУП, 2001. 231с.
    7. Брижко В. М. Патентознавство як самостійна наукова дисципліна. К.: Нац.агенство з питань інформатизації при Президенті України, 1996. 186с.
    8. Брыжко В. М., Завгородний А. Ф., Пичкур А. В. Лицензирование прав и патентование научно-технологической продукции. К.: УААН, 1994, 202с.
    9. Дахно И И. Патентно-лицензионная работа. К.: Блиц-информ, 1996,256с.
    10. Дахно И.И. Патентирование и лицензирование: Учеб.пособие. К.: МАУП, 2004. 216 с.
    11. Жаров В. О. 1нтелектуалъна власність в Україні: нравові аспект набуття, здійснення та захисту прав. К.: Вид. дім "1н Юре", 2000. 188с.
    12. Законодавство України про охорону інтелектуальної власності. К.: Парлам. вид-во, 1993. 96 с.
    13. Князєв С.О. Комерційна таємниця в Україні: особливості організаційно-правового впровадження // Юридичний журнал. № 6(48). К., 2006. с. 93-96.
    14. Козинец В. П., Малый В. В., Межебовский И. В. Патентоведение: Учеб. пособие.Днепропетровск.: НМетАУ, 2000. 253с.
    15. Основи інтелектуальної власності. К.: Вид.дім «Ін Юре», 1999. 578 с.
    16. Охорона промислової власності в Україні / За заг.ред. О.Д. Святоцького. К.: Вид.дім «Ін Юре», 1999. 400 с.
    17. Підопригора О.О. Право промислової власності в Україні. К.: Укр.Акад.внутр.справ, 1996. 146 с.
  • 72816. Юридичні особи як суб'єкт цивільних правовідносин
    Разное

    Відповідно до Закону України «Про підприємства в Україні» (ст.1) підприємство це самостійний господарюючий статутний субєкт, який має права юридичної особи і здійснює виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу). Підприємство має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням, а промислове підприємство також товарний знак. Отже, на відміну від бюджетних установ, які функціонують головним чином за рахунок бюджетних асигнувань, підприємства одержують доходи від своєї виробничо-господарської діяльності і покривають цими доходами свої витрати, тобто виступають в обороті як відокремлені товаровиробники. Правда, в разі збиткової діяльності підприємства держава може надати йому дотацію, інші пільги, якщо вона визнає продукцію цього підприємства суспільно необхідною. Підприємство може здійснювати будь-які види господарської діяльності, якщо вони не заборонені законодавством України і відповідають цілям, передбаченим статутом підприємства. Як юридична особа підприємство має своє майно, яке складають основні фонди та оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається у самостійному балансі підприємства. Здійснюючи господарську діяльність, вступаючи в різноманітні угоди щодо свого майна з іншими особами, підприємство набуває цивільних прав і виконує обовязки, несе майнову відповідальність за своїми зобовязаннями, тобто діє як субєкт цивільних правовідносин юридична особа.

  • 72817. Юрий Владимирович Андропов
    История

    Борьба за улучшение экономического положения государства, в котором явственно прослеживались элементы стагнации, началась с широкомасштабной кампании по наведению элементарного порядка и производственной дисциплины. Для Андропова она была «нулевым циклом» реформ. Без этого просто нельзя было приступать к реализации потенциала, который был заложен в общественно-политической системе. В стране обострилась демографическая проблема, и нужно было задействовать все трудовые ресурсы, направить их на магистральные направления, чтобы выполнить пятилетний план и Продовольственную программу, которая уже давала сбои. На практике борьба за дисциплину оборачивалась курьезами, когда ретивые начальники на местах организовывали облавы на своих сотрудников, которые, например, в рабочее время «бегали по магазинам». Когда Андропову сообщили о таких местных инициативах, он смягчил свои «драконовские» меры. Кампания по наведению дисциплины и порядка, однако принесла положительные результаты. Уже в первом квартале 1983 г. был достигнут прирост объема производства на 6%. За весь «андроповский» 1983 г. прирост национального дохода составил 3,1%, а промышленное производство выросло на 4%. Но Андропов понимал, что такими средствами можно достичь только незначительного и кратковременного эффекта и необходимо коренное совершенствование экономики и прежде всего управления производством. Стала актуальной проблема многоукладности экономики. Различные хозяйственные уклады уже давали о себе знать в теневой экономике СССР и в открытой экономике восточноевропейских социалистических стран в сфере обслуживания и легкой промышленности. Андропов сознавал, что в таких отраслях частный сектор полезен и эффективен, и размышлял о его возможностях в СССР. Его сын Игорь Андропов вспоминает, что отец особенно интересовался шведской социал-демократической моделью экономики. В первую очередь его привлекали эффективная система перераспределения национального дохода в пользу бедных и средних слоев населения, развитая система социальной защиты и роль в ней профсоюзов. Концепция «социального партнерства» с ее признанием частной собственности была для Андропова как коммуниста неприемлемой. Размышляя о варианте Андропова, можно сказать, что реально он был ближе всего к модели реформ, которая была апробирована в Китае Дэн Сяопином. Смысл китайской модели заключался в том, чтобы, сохраняя политические устои государства, постепенно вести преобразования на основе экономических реформ, развития многоукладной экономики, введения рыночных отношений под контролем государства, пресекающего казнокрадство и коррупцию.

  • 72818. Юрий Владимирови­ч Андропов
    Литература

    В области внешней политики Андропов успел осуществить два принципиальных мероприятия. Советская делегация покинула переговоры с Соединёнными Штатами по ракетам средней дальности в Европе. Одновременно была прекращена публичная критика руководства китайской компартии и сделаны шаги по нормализации отношений с Китаем. В перспективе союз с восточно-азиатским гигантом Андропов хотел противопоставить США и НАТО. Но дальше некоторого развития советско-китайской торговли и прекращения пропагандистской войны дело не двинулось. Все начинания Андропова быстро потерпели фиаско. Меры по укреплению дисциплины, суровом наказанию прогульщиков и затруднению перехода работников с одного места работы на другое не привели к повышению производительности труда. Борьба с коррупцией и злоупотреблениями оказалась неосуществимой мечтой. Уже очень скоро выяснилось, что в производстве одновременно оказалось более 100 тыс. дел по расследованию экономических преступлений. При таком масштабе взяточничества и хищений одолеть порок лишь административными средствами не представлялось возможным. Коррупция глубоко проникла и в государственный, и в партийный аппарат, радикальное обновление которого грозило стране опасными потрясениями. Поэтому, как и раньше, всё свелось к устранению обвинённых в коррупции соперников, вроде того же Щёлокова, многолетнего хозяина Краснодарского края С. Медунова или партийных руководителей Узбекистана. В то же время, например, в Азербайджане, где правил андроповский ставленник, бывший генерал КГБ Гейдар Алиев, и коррупция была развита ничуть не меньше, чем в Узбекистане, никакой борьбы с этой разъедающей общество язвой не велось. Андропов, тем не менее, не желал отказываться от принятого курса. Но дни его были сочтены.

  • 72819. Юрий Владимирович Андропов и его вклад в развитие государства
    Юриспруденция, право, государство

    После финской войны Сталин создаёт Карело-Финскую ССР, руководителем комсомола которой стал Андропов. Но началась В.О.В. , и Андропову пришлось покинуть город, но только до июня 44-го, а уже в 1947г. стал вторым секретарем всей республики, в 1951г. получает назначение в Москву, в аппарат ЦК, и становится там заведующим подотделом по международным вопросам. Непосредственным руководителем в ЦК стал М. Суслов, секретарь по международным вопросам с мая 1947г. В 1953-м Андропова отправляют послом в Венгрию. Его потрясли события венгерской революции 1956 г. На базе его содействий был арестован Имре Надь, хотя они были друзьями. Андропов не мог понять, как Надь, содействовавший в своё время НКВД, мог стать предателем. Будучи послом в Венгрии, Андропов показал всему миру, что он не чиновник, а политик, причём крупный. Возвращаясь из Будапешты, он получает высокую должность заведующий отделом «который вёл » все социалистические страны. На двенадцатом съезде его избирают членом ЦК (октябрь 1961г.), в ноябре 1962г. секретарём ЦК. В 1967 г. был смещён с поста председателя КГБ Владимир Семичастный, что знаменовало победу группы Брежнева над сторонниками «железного Шурика» Александра Шелепина. Согласно установленному ещё Хрущёвым принципу, руководство органами безопасности должны осуществлять не профессиональные «рыцари плаща и кинжала», а кадровые партийные работники с гражданским прошлым. Андропов оказался наиболее подходящей кандидатурой. Он уже имел опыт борьбы с контрреволюцией в Венгрии, а КГБ как раз предстояло активизировать борьбу с находившимся на подъёме правозащитным движением.

  • 72820. Юрий Гагарин на Мурманской земле
    Разное