Geum.ru

Юриспруденция, право, государство

  • 4521. Итоги реформ в России за 10 лет
    Курсовой проект пополнение в коллекции 09.12.2008

    14 мая т.г. Совет Федерации одобрил закон “О системе государственной службы РФ”, принятый 15 апреля т.г. Госдумой в третьем чтении. Данный законопроект разработан в соответствии с планом по реформированию системы госслужбы в России и определяет правовые и организационные основы системы государственной службы России. В соответствии с законом, само понятие госслужбы трактуется как “профессиональная деятельность граждан РФ по обеспечению исполнения полномочий Российской Федерации”. Согласно законопроекту, государственная служба подразделяется на три категории: государственную гражданскую службу, военную и правоохранительную службу. При этом гражданская государственная служба подразделяется на федеральную и службу субъекта Федерации, а военная и правоохранительная службы существуют только на федеральном уровне.
    Необходимыми условиями для поступления на государственную службу по контракту являются владение русским языком и достижение определенного возраста, установленного для прохождения службы определенного вида.
    Вместо прежних квалификационных разрядов для государственных чиновников вводятся классные чины. При этом более высокие классные чины, дипломатические ранги, воинские и специальные звания присваиваются чиновникам последовательно по прошествии определенного времени, говорится в законе.
    Звание гражданским и государственным служащим, как и военным, может быть присвоено досрочно и сохраняется при освобождении от занимаемой должности или увольнения со службы.
    При переводе госслужащих с государственной службы одного вида на госслужбу другого вида ранее присвоенный классный чин, дипломатический ранг, воинское и специальное звание, а также период пребывания в соответствующем чине, ранге или звании учитываются при переводе на очередную ступень служебной иерархии по новому виду госслужбы. Также, согласно законопроекту, для замещения должностей госслужбы создается кадровый резерв на различных уровнях и система подготовки, переподготовки и повышения квалификации государственных служащих.
    Представляет интерес также раздел статьи 11 ФЗ “О системе государственной службы РФ”, касающийся установления порядка поступления на государственную службу и замещения вакантных должностей государственной службы на конкурсной основе, условия формирования конкурсных комиссий, правила опубликования информации о конкурсах в средствах массовой информации.
    Напомним, что в августе 2001 г. были созданы Комиссия по вопросам реформирования государственной службы во главе с М.Касьяновым, в которую вошли глава Минэкономразвития Г.Греф и другие министры, и Рабочая группа по подготовке проектов реформы, законов и актов, необходимых для нее, во главе с замруководителя Администрации президента Д.Медведевым.
    Рабочая группа подготовила пакет документов, в который вошли подписанный В.Путиным 19 ноября 2002 г. указ “О федеральной программе “Реформирование государственной службы РФ (2003-2005 гг.)”, а также внесенный в Госдуму законопроект “О системе госслужбы в РФ”.
    В ходе реализации реформы должен быть осуществлен комплекс мер, направленных на совершенствование организационных, правовых, финансовых основ госслужбы. В рамках этого каркаса должны быть разработаны законодательные документы, касающиеся каждого вида службы, а также набор регламентов, определяющих полномочия и обязанности чиновников. Существование таких документов сделает возможным контроль как со стороны государства, так и со стороны общественности (с помощью служебных расследований с информированием о ходе последних заинтересованных лиц).
    Другим принципом, который предполагается реализовать в рамках преобразований, является отказ от сметного принципа работы и “финансирование по результатам” на основе данных, получаемых в результате контроля. На первом этапе, описанном в Программе, предлагается проведение экспериментов, направленных на апробацию новых механизмов финансирования. Важным вопросом, который требует скорейшего решения, является размер компенсации трудовых усилий госслужащих.Предполагается повышение квалификации служащих за счет бюджета, использование новых технологий управления и оптимизация числа занятых, прием чиновников на работу по результатам конкурсного отбора. Также предполагается сокращение существующего разрыва (до 1015 раз) в оплате труда в государственных и частных структурах.
    В декабре 2002 г. В.Путин утвердил план административной реформы, предложенный М.Касьяновым, по которому в 2004 г. система федеральных органов исполнительной власти, включая правительство, будет изменена. Реформа предполагает разделить функции исполнительной власти на три вида: правоустанавливающие (нормативное регулирование), правоприменительные (контроль и надзор) и функции по предоставлению услуг (культура, образование, здравоохранение) и управлению госимуществом.
    Вывод: Принятие закона “О системе государственной службы РФ” в рамках реализации запланированных мер реформы госслужбы можно оценить позитивно. Принятие данного законопроекта, а также ряда документов в 2002 г., касающихся госслужбы, в целом верно определяют направление административной реформы, хотя отдельные элементы выглядят как благие пожелания (уход от сметного принципа финансирования).В то же время, конкретных шагов по реализации положений административной реформы пока сделано не было. Несмотря на недавние заявления руководства страны о необходимости реформирования системы госслужбы, все же остаются сомнения, что реализация реформы даст результаты, так как сложно с уверенностью говорить о том, что хватит политической воли для ее решительного претворения в жизнь. Сопротивление аппарата будет огромно.
    Ситуация с оплатой работы чиновников провоцирует массу проблем, связанных как с коррупцией, так и с качеством работы. Ухудшается профессиональный состав госслужащих, усиливается дефицит кадров в возрасте до 45 лет, имеющих опыт работы в современных условиях. Одновременно происходит снижение престижа государственной службы.
    Дебюрократизации экономики не происходит, несмотря на декларации по ограничению административного давления, в особенности на малые и средние предприятия. Административные барьеры по-прежнему являются серьезным препятствием для развития экономики. Налоговые, неналоговые и административные издержки отечественного бизнеса составляют около 50% ВВП. Из них 40% ВВП это налоговые и неналоговые издержки, изымаемые государством, и еще 10% ВВП являются затратами бизнеса на преодоление бюрократии. Существующая практика регистрации, сертификации, лицензирования и инспекций далека от установленных в законодательстве норм. Система во многом остается советской по существу и форме.
    Реальной оптимизации в сфере работы чиновничества пока не произошло. Концепция реформирования разумна, и ее воплощение могло бы значительно улучшить положение как в государственной службе, так и в экономике, так как реализация структурных реформ зависит от чиновников. Но только принятые документы не обеспечивают условий для реформы. Утвержденная федеральная программа не содержит конкретных требований по срокам и качеству выполнения возложенных ею на министерства функций. На срок до 2005 г. основным направлением называется подготовка реформы и проведение экспериментов (!). Если рамочный закон разрабатывался более года, то сколько времени займет работа над конкретными правилами?

  • 4522. Ін’юрколегія - компетенція та основні засади діяльності
    Информация пополнение в коллекции 23.12.2010

    Інюрколегія спеціалізована організація адвокатів СРСР, яка подає юридичну допомогу з питань міжнародного приватного права. Створена при Московській міській колегії адвокатів 1937. На Інюрколегію покладено захист за кордоном майнових прав рад. організацій і громадян по реалізації майна, справ про спадщину, витребуванню банківських вкладень, страхових сум, справ пенсійних, про відшкодування заподіяної шкоди, про стягнення аліментів тощо. Адвокати Інюрколегії виступають також як представники майнових інтересів іноземців та іноз. юридичних осіб у рад. судах, у зовнішньоторговельній арбітражній комісії і морській арбітражній комісії. В союзних республіках, у т. ч. в УРСР, діють уповноважені Інюрколегії адвокати відповідних колегій союзних республік. В УРСР представництво Інюрколегії створено в 1937. Інюрколегії співробітничає в разі потреби з іноземними адвокатами на основі укладених з ними угод. Ці угоди регулюють умови співробітництва по веденню майнових справ рад. і іноз. громадян, встановлюють взаємні права і обов'язки, визначають розмір гонорару за ведення справ і порядок оплати витрат по їх веденню.

  • 4523. Інноваційна діяльність та економічна ефективність підприємств Центральної та Східної Європи
    Информация пополнение в коллекции 02.12.2010

    Методика Світового Економічного Форуму СЕФ (WEF) оцінки технологічного розвитку здійснюється в контексті визначення глобального індексу конкурентоздатності країни. Необхідно відзначити, що методика за якою проводилась оцінка конкурентноздатності країн відрізняється від методик до 2004 року та ґрунтується на розробках американських економістів К. Сала -і- Мартіна та М. Портера і поєднує у собі стадіальний підхід оцінки розвитку країни та макроекономічні та мікроекономічні підґрунтя аналізу [5, p. 21-23]. Країни поділяються в залежності від їх знаходження на певній стадії розвитку: стадія 1: фактороорієнтована економіка; стадія 2: економіка орієнтована на ефективність та стадія 3: інноваційна економіка. Кожна стадія відрізняється значимістю факторів, які визначають конкурентоздатність держави, які поділені на три групи: базові вимоги: інституції, інфраструктура, макроекономічна стабільність, охорона здоров'я та початкова освіта; фактори ефективності : вища освіта, ефективність товарного ринку, ефективність ринку праці, мережа фінансових ринків, технологічна готовність та обсяг ринку; інноваційні фактори: рівень розвитку бізнес-середовища та інновації. Частка базових вимог змінюється в залежності від стадії розвитку відповідно: 60%, 40%,20%; фактори ефективності складають: 35%. 50%, 50% ; інноваційні фактори: 5%, 10%, 30% відповідно для 1, 2 та 3 стадії економічного розвитку країни. В даному дослідженні всі країни поділені за знаходженням на певній стадії економічного розвитку плюс перехідні стадії від першої до другої та від другої до третьої. Такі детальні методичні викладки необхідні для того , щоб визначити рівень технологічного розвитку української економіки, тому що в основі класифікації СЕФ лежить технологічний , інноваційний рівень економіки. Україна знаходиться в перехідній стадії від першого до другого рівня, коли критичними факторами економічного розвитку є інституції, інфраструктура ,макроекономічна стабільність, базова освіта та здоров'я громадян і зростає важливість факторів ефективності, які пов'язані з ефективним функціонуванням товарного та фінансового ринків, якістю вищої освіти, готовністю до впровадження технологічних інновацій.

  • 4524. Інститут глави держави в Україні
    Курсовой проект пополнение в коллекции 06.11.2010

    Виходячи з усталених засад сучасного конституціоналізму, було здійснено аналіз положень чинної Конституції. Опрацьовано міжнародний та вітчизняний досвід конституційно-державного будівництва, загальновизнані міжнародні стандарти та вимоги міжнародно-правових документів у сфері прав людини. Враховувалися висновки і рішення Конституційного Суду України.Проект підготовлено, переважно, базуючись на напрацьованому робочою групою Національної конституційної ради проекті Концепції системного оновлення регулювання суспільних відносин в Україні. Були взяті до уваги проекти нової редакції Конституції України, що розроблялися науковцями, політичними партіями, а також напрацювання Національної комісії із зміцнення демократії та утвердження верховенства права, Фонду сприяння місцевому самоврядуванню України, громадських, зокрема правозахисних, організацій, думки вчених, передусім провідних фахівців у галузі конституційного і адміністративного права, окремі пропозиції, що висловлювалися у засобах масової інформації. Загальна характеристика і основні положення проекту. Зміни, ґрунтуючись на положеннях чинної Конституції України, розвивають їх з метою забезпечення послідовної реалізації принципу народного суверенітету, засад правової, демократичної, соціальної держави, принципів верховенства права та соціальної справедливості, що сприятиме розвитку в Україні громадянського суспільства. Оскільки людина є найвищою цінністю суспільства і держави, особливу увагу приділено системному, комплексному викладу правових норм стосовно прав і свобод людини і громадянина, посиленню гарантій їх реалізації. Вихідною позицією у роботі над проектом було те, що в Україні нині є змішана республіканська форма державного правління. Пропонується внести до Конституції України зміни, мета яких - усунути проблеми, що виникли, особливо після контр реформи, запровадженої Законом України від 8 грудня 2004 року № 2222-IV «Про внесення змін до Конституції України», у діяльності державного механізму, створити необхідні умови для його збалансованості та ефективного функціонування змішаної форми державного правління на основі більш чіткого розподілу функцій і повноважень державних органів, удосконалення системи противаг і стримувань у трикутнику «Президент - Парламент - Уряд». Суттєво демократизовано модель здійснення влади на місцях. Оскільки Конституція України є цілісним актом, норми якого перебувають у системній єдності між собою, комплексний характер пропонованих і чітко взаємопов'язаних змін зумовив необхідність одночасного внесення змін практично до усього тексту Основного Закону, до всіх його розділів, відтак викладу проекту змін у вигляді нової редакції Конституції України. Структура нової редакції Конституції України і виклад її положень забезпечують наступництво у конституційному регулюванні суспільних відносин, а також зумовлюють загальну логіку формування нормативно-правового матеріалу.Проект Закону України «Про внесення змін до Конституції України» складається з розділу I, в якому викладається Конституція України у новій редакції; розділу II, що врегульовує порядок набуття чинності прийнятим Законом.

  • 4525. Інститут омбудсмена в Україні
    Информация пополнение в коллекции 21.11.2010

    У 1976 р. інститут омбудсмена був запроваджений у Португалії, а у 1981 р. - у сусідній Іспанії. Запровадження інституту народного захисника в конституційно-політичній системі Іспанії стало одним із найбільш вдалих державно-правових нововведень після падіння диктатури Франко. Іспанцями обрана "сильна" модель омбудсмена, схожа на шведську. Проте з огляду на специфіку федеративного державного устрою країни на рівні провінцій запроваджені регіональні омбудсмени. Вони повністю незалежні у виконанні своїх повноважень від національного омбудсмена Іспанії, відносини з яким будуються на принципах координації та розмежування сфери компетенції. Таке розмежування, зокрема між регіональним омбудсменом провінції Каталонія та національним омбудсменом Іспанії, здійснюється на підставі двосторонньої угоди. Своєрідність цієї моделі пов'язана з федеративними особливостями Іспанії і, як свідчить досвід, не виправдовує себе у країнах з унітарним адміністративно-територіальним устроєм.

  • 4526. Інститут президенства в Польщі
    Информация пополнение в коллекции 05.07.2010

    Президент підписує закон і розпоряджається про його негайне обнародування, якщо Сенат повідомив про відсутність заперечень по закону або не вніс в установлені строки пропозиції про зміну або відхилення закону, а також якщо Сейм прийняв внесені Сенатом пропозиції або відхилив їх. Президент може відмовити у підписанні закону і з мотивованим обґрунтуванням передати його на повторний розгляд Сейму. Це право президент може реалізувати протягом місяця з моменту подання закону на підпис. У той же термін він може звернутися в Конституційний трибунал для підтвердження конституційності закону. Після повторного прийняття Сеймом закону абсолютною більшістю голосів у присутності не менше половини загальної кількості депутатів Президент підписує його.

  • 4527. Інститут розв’язання міжнародних спорів
    Курсовой проект пополнение в коллекции 22.01.2010

     

    1. Статут Організації Обєднаних Націй від 26 червня 1945 р. // Internet-ресурс. http://www.zakon.rada.gov.ua/.
    2. Статут Ліги Націй від 28 квітня 1919 р. // Internet-ресурс. http://www.hist.msu.ru/.
    3. Гаазька конвенція про закони і звичаї суходільної війни від 18 жовтня 1907 р. // Internet-ресурс. http://www.zakon.rada.gov.ua/.
    4. Гаазька конвенція про мирне вирішення міжнародних спорів від 18 жовтня 1907 р. // Internet-ресурс. http://www.zaki.ru/.
    5. Пакт про відмову від війни як знаряддя національної політики від 27 серпня 1928 р. // Internet-ресурс. http://www.obraforum.ru/.
    6. Конвенція про режим судноплавства на Дунаї від 18 серпня 1948 р. // Internet-ресурс. http://www.zakon.rada.gov.ua/.
    7. Віденська конвенція про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 р. // Internet-ресурс. http://www.zakon.rada.gov.ua/.
    8. Декларація про принципи міжнародного права від 24 жовтня 1970 р. // Internet-ресурс. http://www.zakon.rada.gov.ua/.
    9. Заключний акт Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 р. // Internet-ресурс. http://www.hri.ru/.
    10. Манільська декларація про мирне вирішення міжнародних спорів від 15 листопада 1982 р. // Internet-ресурс. http://www.zakon.rada.gov.ua/.
    11. Конвенція з примирення і арбітражу в рамках НБСЄ від 15 грудня 1992 р. // Internet-ресурс. http://www.zakon.nau.ua/.
    12. Про державний кордон України: Закон України від 04.11.91 в ред. від 07.05.09 // Internet-ресурс. http://www.zakon.rada.gov.ua/.
    13. Про зовнішньоекономічну діяльність: Закон України від 16.04.91 в ред. від 23.06.09 // Internet-ресурс. http://www.zakon.rada.gov.ua/.
    14. Анисимов Л.Н. Международно-правовые средства разрешения международных споров. - Л., 1975.
    15. Баймуратов М. А. Международное право. Харьков: Одиссей, 2000.
    16. Баскин Ю. Я. История международного права. М., 1999.
    17. Бабилунга Н. В., Бомешко Б. Г. Приднестровский конфликт: исторические, демографические, политические аспекты. Тирасполь, 1998.
    18. Бирюков П.Н. Международное право. М., 1998.
    19. Буткевич В. Г. Соотношение внутригосударственного и международного права К., 1994.
    20. Василенко В.А. Ответственность государства за международные правонарушения. К., 1976.
    21. Кодряну Г. Днестровский разлом. Тирасполь, 2002.
    22. Лукашук И. И. Международное право. Учебник. М., 2001.
    23. Мальський М.З., Мацях М.М. Теорія міжнародних відносин: Підручник. К., 2007.
    24. Маракуца Г. С. Приднестровский конфликт перспективы урегулирования // Приднестровье. 2003. № 3.
    25. Международное право в документах. М., 2000.
    26. Международные организации системы ООН: Справочник. М., 1977.
    27. Міжнародне право: Навч. посібник / За ред. М.В. Буроменського К.: Юрінком Інтер, 2005.
    28. Мирное разрешение международных споров (международно-правовые вопросы). М., 1974.
    29. Муфак Зияд Тамир. Роль ООН у мирному розвязанні спорів і конфліктів // Право України. 2003. - №1.
    30. Перепелица Г. Н. Конфликт в Приднестровье. Причины, проблемы и прогноз развития. К., 2001.
    31. Смирнов И. Н., Бомешко Б. Г., Маракуца Г. С. Эволюция Приднестровского конфликта. Тирасполь, 1995.
    32. Єрмоленко Д. Придністровський конфлікт у міжнародних відносинах // Internet-ресурс. http://www.viche.info/.
  • 4528. Інститут самозахисту цивільних прав
    Информация пополнение в коллекции 22.02.2011

    Відповідно до ч. 1 ст. 1169 шкода завдана особою при здійсненні нею права на самозахист від протиправних посягань, у тому числі у стані необхідної оборони, якщо при цьому не були перевищені її межі, не відшкодовується [7, 44]. Під перевищення меж необхідної оборони розуміється умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту (ч. 3 ст. 36 КК) [4]. Тоді як кримінальна відповідальність за завдання шкоди внаслідок перевищення меж необхідної оборони настає тільки у випадках, прямо передбачених Кримінальним кодексом, то відшкодування такої шкоди за правилами ЦК настає на загальних підставах [10, 79]. Разом з тим, у даному випадку треба враховувати правило ст. 1193 ЦК (ЦК), відповідно до якого наявність вини потерпілого у завданні йому шкоди є підставою для зменшення розміру відшкодування [8, 879].

  • 4529. Інститут співучасті у вчиненні злочину у кримінальному праві України, Франції та англо-американському праві
    Информация пополнение в коллекции 25.01.2011

    У чинному кримінальному законі України поняття співучасті сформульовано як умисна спільна участь декількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину (ст.26 КК) [1]. Співучасть у злочині є однією із форм злочинної діяльності. Її специфіка полягає у тому, що: а) участь у вчиненні злочину двох або більше осіб обумовлює його підвищену суспільну небезпеку; б) склад злочину виконується лише завдяки спільній діяльності всіх співучасників, в діяннях же окремих із них можуть бути відсутні всі ознаки злочину, вказані в статті Особливої частини КК . Законодавче визначення поняття "співучасть" включає в себе такі ознаки: 1) наявність двох чи більше суб'єктів злочину, які беруть участь у вчиненні одного й того самого умисного злочину; 2) спільність їх участі у злочині; 3) умисний характер діяльності співучасників [3]. Перші дві ознаки характеризують об'єктивну, а остання - суб'єктивну сторону співучасті. Першою ознакою, яка з об'єктивної сторона свідчить про наявність співучасті, є множинність учасників злочину. Закон говорить про "декількох суб'єктів злочину", що передбачає участь у вчиненні злочину двох чи більше суб'єктів злочину Таким чином, участь у вчиненні одного й того ж умисного злочину двох чи більше осіб, які відповідно до закону не є суб'єктами злочину (наприклад, неосудних) не утворює співучасті у злочині. Це саме стосується і випадків, коли лише один із учасників вчинення такого злочину є суб'єктом злочину, а інші - ні. Вказане положення суттєво відрізняється від положень про співучасть КК 1960 p., який визначав співучасть як "умисну спільну участь двох або більше осіб у вчиненні злочину", що давало змогу визнавати співучастю і відповідним чином оцінювати з позиції кримінального закону дії учасника груповoгo злочину (наприклад, зґвалтування, грабежу тощо) і в тому разі, коли інші учасники через неосудність або недосягнення віку, з якого настає кримінальна відповідальність, не були притягнуті до кримінальної відповідальності [2]. Закон може передбачати різні ознаки суб'єкта злочину для різних учасників спільної злочинної діяльності. Це є характерним для складів злочинів, де виконавцем може бути лише спеціальний суб'єкт (для таких співучасників, як організатор, підбурювач, пособник, наявність ознак спеціального суб'єкта не є обов'язковою: ними можуть бути осудні особи, які досягли віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність). Бути співучасником у злочинах, відповідальність за які законом установлена з 16 років, можуть особи, які досягли 16-річного віку, а в злочинах, відповідальність за які встановлена з 14 років, - особи, які досягли 14-річного віку. Що стосується злочинів, за вчинення яких встановлена відповідальність з іншого віку (наприклад, з 18 років), то співучасниками в таких злочинах можуть бути особи, які досягли 16 років. Спільна участь у вчиненні злочину передбачає: 1) об'єднання окремих зусиль кожного співучасника у взаємообумовлену злочинну діяльність усіх співучасників; 2) те, що вчинюваний співучасниками злочин є єдиним для них усіх; 3) спрямування зусиль кожного співучасника на досягнення загального результату злочину; 4) причинний зв'язок між діянням всіх співучасників і загальним злочинним результатом. Спільна участь у вчиненні злочину може проявитися як у дії, так і в бездіяльності Головною рисою спільності дій (бездіяльності) співучасників є те, що дії (бездіяльність) кожного з них є складовою частиною загальної діяльності з вчинення злочину. Вони діють разом, роблячи кожний свій внесок у вчинення злочину. Дії (бездіяльність) кожного з учасників за конкретних обставин є необхідною умовою для вчинення злочинних дій (бездіяльності) іншим співучасником, а, зрештою, - необхідною умовою настання спільного злочинного результату. Прагнення досягти різні злочинні результати є підставою для невизнання співучастю у злочині участі двох або більше осіб у вчиненні одного посягання. З суб'єктивної сторони співучасть характеризується умисною формою вини, що передбачає: 1) наявність умислу кожного із учасників стосовно їх власних дій (бездіяльності); 2) наявність умислу стосовно діянь інших співучасників, у т.ч. виконавця чи співвиконавця; 3) єдність наміру всіх співучасників вчинити один і той самий злочин; 4) єдність злочинного інтересу для всіх співучасників, тобто спрямованість їх умислу на досягнення загального злочинного результату. У своїй сукупності зазначені ознаки утворюють спільність психічної діяльності співучасників. Особливістю інтелектуального моменту умислу співучасників є те, що ним охоплюється усвідомлення кожним з учасників не лише суспільне небезпечного характеру особисто вчинюваного діяння, а й факту вчинення всіма співучасниками одного й того самого злочину, характеру дій інших співучасників, можливості діяти спільно з ними, наявності умислу в їхніх діях, спрямованості їхніх дій на досягнення загального злочинного результату тощо, тобто усвідомлення обставин, які стосуються всіх елементів складу злочину. Таке усвідомлення має бути взаємним - кожний із співучасників повинен усвідомлювати той факт, що він вчиняє злочин спільно з іншими його учасниками. Лише факт усвідомлення цих обставин дає підстави для притягнення до кримінальної відповідальності учасника не лише за конкретне діяння, вчинене ним особисто, а й за результат діяльності всіх співучасників вчинення злочину. Тому не можуть визнаватися співучастю дії або бездіяльність, які об'єктивно сприяли вчиненню злочину і настанню злочинного результату, але не охоплювались умислом співучасників як вчинені спільно. Вольовий момент умислу передбачає бажання всіх співучасників діяти спільно для досягнення єдиного злочинного результату. Єдність наміру всіх співучасників щодо спільності їхніх дій і єдиного злочинного результату не означає обов'язкового збігу їх мотивів: злочинна діяльність кожного із співучасників може бути викликана різними спонуканнями. Закон прямо вказує на те, що співучасть можлива лише у вчиненні умисного злочину. Така вказівка виключає співучасть у вчиненні необережного злочину. Співучасть за українським правом можлива на всіх стадіях умисного злочину - готування, замаху, безпосереднього виконання об'єктивної сторони злочину (як приєднання до злочинної діяльності), а також закінченого злочину. Співучасть на стадії закінченого злочину можлива у єдиному випадку: коли пособник, відповідно до попередньої домовленості з іншими співучасниками, починає діяти після вчинення злочину. При цьому його дії спрямовуються на переховування злочинця, знарядь чи засобів злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом, інше приховування злочину. Попередня домовленість про вчинення таких дій не лише є юридичною підставою для визнання зазначених дій пособництвом, а й ознакою, яка відмежовує співучасть у вигляді такого пособництва від причетності до злочину [4].

  • 4530. Інститути державної влади Ізраїлю
    Информация пополнение в коллекции 28.06.2010

    На своїх засіданнях члени парламенту обговорюють будь-які питання, що стосуються всього єврейського народу, здійснюють контроль за діяльністю уряду та державної адміністрації. Кнесет визначає розмір прямих і непрямих податків, обирає голову кнесету та його заступників, а також членів 10 постійних комітетів. Члени парламенту проводять таємне голосування для обрання східного і західного лідерів єврейського духовенства. Одним з важливих повноважень кнесету є обрання, а також звільнення з посади президента країни і державного контролера. Крім того, кнесет стверджує призначення нових міністрів, визначає розмір заробітної плати вищих посадових осіб (таких як глава держави, голова уряду, міністри та їхні заступники, судді, члени кнесету і т.д.). Кнесет ратифікує міжнародні договори і приймає закони, що дозволяють уряду оголошувати надзвичайний стан в країні. У структуру кнесету входять тимчасові і постійні комісії і комітети. Крім традиційних для інших парламентів комісій і комітетів (фінансовий, економічний, комітет з регламенту і інше), в кнесеті сформовані комісії і комітети, що відбивають специфіку ізраїльської держави. Так, наприклад, комітет з міжнародних справ і безпеки. Крім зовнішньої політики і дипломатії він займається проблемами державної безпеки, питаннями війни і миру, розвідкою та ін Комітет проводить закриті засідання на які звичайно запрошуються прем'єр-міністр, міністри оборони, внутрішніх справ, закордонних справ і головнокомандуючий збройними силами. Вищевказані посадові особи повинні представити комітету доповіді про свою діяльність. Питання, обговорювані на засіданнях комітету, розголосу не підлягають. Винятковою актуальністю володіє комітет переселення і прийому, до компетенції якого входять питання, пов'язані з веденням агітації серед євреїв в інших країнах світу для їхнього переселення в Ізраїль. Даний комітет займається також прийомом нових переселенців і їх працевлаштуванням.

  • 4531. Інституційна система Європейського союзу
    Информация пополнение в коллекции 22.11.2010

     

    1. Конституційні акти Європейського Союзу .Частина I/ Упорядник Г.Друзенко,за загальною редакцією Т.Качки.-К.: Юстініан, 2005 р.- 512 с.
    2. Ніццький договір про внесення змін та доповнень до Договору про Європейський Союз, Договорів про заснування Європейських Співтовариств та деяких пов'язаних з ними актів (2001/C80/01). /Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності, N 12, грудень, 2002 р.
    3. Ентін Л. М. Право Европейского Союза: основные категории и понятия: Навч. посібник. - К.: ІМВ КНУ ім. Тараса Шевченка, 2003. - 101с.
    4. Ентін Л.М. Інституційна структура та механізм прийняття рішень у Європейському Союзі: Навч. посібник / Програма Tacis Європейського Союзу в Україні; Проект "Правничі студії в Україні: Київ та окремі регіони". - К.: ІМВ КНУ ім. Тараса Шевченка, 2004. 136 с.
    5. Паппас Спірос. Європейське управління: Навч. посібник / Програма Tacis Європейського Союзу в Україні ; Проект "Правничі студії в Україні: Київ та окремі регіони".-К.: ІМВ КНУ ім. Тараса Шевченка, 2004.-192 с.
    6. Право Европейского Союза: Учебник для вузов / Под ред. С.Ю. Кашкина. М.: Юристъ, 2002. 925 с.
    7. Рудік Олександр Миколайович. Конституція ЄС: етапи розробки та основні положення / Національна академія держ. управління при Президентові України. Дніпропетровський регіональний ін-т держ. управління. - Д.: ДРІДУ НАДУ, 2005. 84 с.
    8. Шевчук С., Кравчук І. Ніццький договір та розширення ЄС / С.Шевчук (наук.ред.), А. Пендак (пер.). К.: Логос, 2001. 195 с.
  • 4532. Інституційне право Європейського Союзу
    Курсовой проект пополнение в коллекции 06.05.2010

     

    1. Арах М. Европейский Союз. Видение политического объединения. М., 2005.
    2. Барановский В.Г. Политическая интеграция в Западной Европе. М., 2003.
    3. Документы Европейского союза. Т. IV. М., 19932004.
    4. Евратом: правовые проблемы / Отв. ред. А.И. Иойрыш. М., 2002.
    5. Европа в меняющемся мире. Международные связи Европейского сообщества / Под ред. Ю.А. Борко. М., 2005.
    6. Европа на пороге XXI в.: ренессанс или упадок. М., 2000.
    7. Европейская интеграция: правовые проблемы. Книга первая / Отв. ред. Б.Н. Топорнин. М., 2002.
    8. Европейский союз на пороге XXI века: выбор стратегии развития / Под ред. Ю.А. Борко и О.В. Буториной. М., 2001.
    9. Европейский Союз. Путеводитель / Под ред. Ю.А. Борко и О.В Буториной. М., 2005.
    10. Европейское право. Учебник / Отв. ред. Л.М. Энтин. М., 2005.
    11. Капустин А.Я. Европейский союз: интеграция и право М., 2004.
    12. Каргалова М.В. От социальной идеи к социальной интеграции. М., 2003.
    13. Конкурентная политика Европейского Союза. М.: Право, 2005.
    14. Основы права Европейского Союза: Учебное пособие / Под ред. СЮ. Кашкина. М, 2004.
    15. Право Европейского Союза: Документы и комментарии / Под. ред. СЮ. Кашкина. М., 2002.
    16. Право Европейского Союза: правовое регулирование торгового оборота: Учебное пособие / Под ред. В.В. Безбаха, л.Я. Капустина, В.К. Пучинского. М., 2003.
    17. Топорнин Б.Н. Европейские сообщества: право и институты. М., 2002.
    18. Топорнин Б.Н. Европейское право. Учебник. М., 2006.
    19. http://maidan.org.ua/static/news/2007/1192799429.html
    20. http://www.pravda.com.ua/news/2007/10/29/66017.htm
    21. http://eu.prostir.ua/news/8576.html
    22. Приходько К.С. Дебати щодо Лісабонської угоди // Персонал + № 3 (255) 24 - 30 січня 2008 року.
    23. Капанін О.П. Нова угода ЄС: усі за одного, а не кожен за себе. // Європейський простір № 16 02.05.2008
  • 4533. Інституціолізація політичних партій
    Доклад пополнение в коллекции 20.12.2010

    Найчастіше інституціалізація політичних партій повязується з їх правовим регулюванням. Однак, враховуючи ту обставину, що партії є також політичним інститутом, їх інституціалізація здійснюється також партійними нормами, як, наприклад, статутом політичної партії. Проте серед науковців переважає думка про те, що інституціалізація політичних партій є радше тільки правовою інституціалізацією. Остання, у свою чергу, поділяється деякими авторами на конституційну та законодавчу. До першої належать положення про політичні партії, включені до конституцій, до другої до інших законів. Такої точки зору дотримуються польські конституціоналісти А.Потшалек та К.Вуйтович, французький конституціоналіст П.Авріль. Можна проводити і таку класифікацію, але Конституція сама по собі вже є основним законом, а, крім того, правова регламентація обовязково звертається і до іншого законодавства, наприклад, законів про політичні партії, а також інших нормативно-правових актів. На такій позиції стоїть автор підручника "Конституційне (державне) право зарубіжних країн" Б.Страшун. На його думку, інституціалізація політичних партій виявляється у двох взаємозалежних процесах: конституціоналізації, тобто включення у конституцію основних принципів їхнього статусу, і законодавчої інституціоналізації, у результаті якої правове становище партій визначається законом досить детально.

  • 4534. Інтелектуальна власність в Україні та її захист
    Курсовой проект пополнение в коллекции 19.12.2010

    Стан управління розвитку цієї власності в Україні обумовлено багатьма чинниками, серед яких необхідно відзначити такі: по-перше, нерозуміння більшістю посадових осіб, які мають опікуватися питаннями інтелектуальної власності, до яких наслідків призведе зволікання з розбудовою системи цієї власності, так як це позначиться на економічній безпеці держави; по-друге, відсутністю уявлення, що власне необхідно будувати в царині інтелектуальної власності. Але щоб провести аналіз стану роботи міністерств і відомств щодо координації діяльності підпорядкованих підприємств, організацій і установ у сфері правової охорони промислової власності, то було б видно, що належної уваги цим питанням не приділяється. Це призвело до різкого скорочення чисельності або ліквідації патентних підрозділів на підприємствах, організаціях і установах, що негативно позначилось на стані роботи, повязаної з правовою охороною обєктів промислової власності і призвело до великих збитків як підприємство, організацій і установ так і держави в цілому. Необхідно створити страхування обєктів інтелектуальної власності. Важливою проблемою є незавершеність формування структури державної системи охорони обєктів цієї власності, особливо у правоохоронних органах. Крім того, необхідно правову підготовку у сфері охорони інтелектуальної власності, як субєктам, що створюють ті обєкти, а саме науковцям, винахідникам, конструкторам, технологам, дизайнерам, так і посадовим особам, відповідальним за використання цих обєктів. У країні практично немає фахівців з маркетингу інтелектуальної власності, а також комплексної державної системи навчання, підготовки і підвищення кваліфікації фахівців з питань охорони інтелектуальної власності.

  • 4535. Інтелектуальна власність як право на результат творчої діяльності людини
    Информация пополнение в коллекции 31.01.2011

     

    1. Цибульов П.М. Основи інтелектуальної власності / Навчальний посібник. К.: “Інст. інтел. власн. і права”, 2005. 112 с.
    2. Інтелектуальна власність в Україні: правові засади та практика. Наук.-практ. вид.: у 4-х т. / За заг. ред. О.Д. Святоцького.-
    3. Охорона інтелектуальної власності в Україні / С.О.Довгий, В.О.Жаров, В.О.Зайчук та ін. К.: Форум, 2002. 319 с.
    4. Бондаренко С.В. Авторське право і суміжні права. К.: Інст. інтел. влас. і права, 2004. 260 с.
    5. Кожарская И.Ю., Прахов Б.Г. Патентное право. К.: Інст. інтел. влас. і права, 2003. 140 с.
    6. Тофило А.В. Экспертиза объектов интеллектуальной собственности: заявки на изобретения и полезные модели. . К.: Інст. інтел. влас. і права, 2004. 176 с.
    7. Бутнік-Сіверський О.Б. Економіка інтелектуальної власності. . К.: Інст. інтел. влас. і права, 2004. 296 с.
    8. Цыбулев П.Н. Оценка интеллектуальной собственности. . К.: Інст. інтел. влас. і права, 2003. 184 с.
    9. Зинов В.Г. Управление интеллектуальной собственностью. М.: Дело, 2003. 512 с.
    10. Жаров В.О. Захист права інтелектуальної власності. . К.: Інст. інтел. влас. і права, 2004. 64с.
  • 4536. Інтереси СРСР та США на Близькому Сході в 80-ті роки ХХ ст.
    Информация пополнение в коллекции 17.11.2010

    В озброєнні ісламістів США спиралися на впливові служби пакистанської розвідки - ISI. Тільки в 1998 році в інтерв'ю французькому журналу "Нувель Обсерватер" радник президента США Картера Бжезинський визнав, що озброєння антирадянських військ Бен Ладена передувало військовому вторгненню СРСР і мало на меті спровокувати цю реакцію. Російські війська були введені до Афганістану 24 грудня 1979 року. Збігнев Бжезинський в інтерв'ю признався: "Насправді президент Картер підписав першу директиву про таємну допомогу супротивникам прорадянського режиму в Кабулі 3 липня 1979 року. І того ж дня я написав доповідну записку для президента, в якій я йому пояснив, що на мою думку ця допомога спричинить радянське військове втручання. Ми не змусили росіян втрутитися, ми просто свідомо збільшили можливість того, що вони це зроблять". І далі: "Ця секретна операція була відмінною ідеєю. Її метою було заманити росіян в афганську пастку, і ви хочете, щоб я шкодував про це? Того дня, коли Радянський Союз офіційно перейшов кордон, я написав президентові Картеру коротко: "У нас тепер є можливість дати СРСР свою в'єтнамську війну"". Кореспондент запитав Бжезинського, чи не жаліє останній про те, що така політика, фактично, спонсорувала розвиток ісламського фундаменталізму. Його відповідь була майже афористична: "Що важливіше з погляду історії миру? Талібан або падіння Радянської імперії? Декілька розбурханих ісламістів або звільнення Центральної Європи і кінець холодної війни?". В кінці 90-х Бжезинський ще міг не представляти всю небезпеку терористичних угрупувань, створених на американські гроші. Він описував прагматичну реальність, з якої ідеологи американської демократії зробили міф, реабілітовуючий "хрестовий похід" США у всьому світі.

  • 4537. Інтерполяція, екстраполяція та прогнозування в рядах динаміки правової статистики
    Курсовой проект пополнение в коллекции 15.02.2011

    За умовними даними, які характеризують рух осіб, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі, обчислимо їх середню кількість у вигляді середньої хронологічної зваженої. Наприклад, на 1 жовтня в виправно-трудовому закладі знаходилося 600 осіб, 15 жовтня прибуло 15, 25 жовтня вибуло 10, 6 листопада прибуло 22, 20 листопада вибуло 7, 11 грудня прибуло 9, 22 грудня вибуло 5 осіб. Необхідно обчислити середню спискову чисельність осіб, які відбували покарання в цьому закладі. Спочатку слід обчислити рівні ряду на кожну дату. На 1 жовтня було 600 осіб, 15 жовтня 615, 25 жовтня 605, 6 листопада 627, 20 листопада 620, 11 грудня 629, 22 грудня 624 особи. Після цього, щоб спростити розрахунок, будемо вважати, що в кожному місяці 30 днів, в кварталі 90 днів. В економічних розрахунках такі припущення застосовуються завжди. Відповідно до наведеної формули кожний обчислений рівень слід перемножити на кількість днів, скільки днів цей рівень існував. В результаті розрахунків одержимо середній рівень кількості осіб, які відбували покарання протягом четвертого кварталу 616,8 осіб (( 600 х 15 + 615 х 10 + … + 605 х 11 + 627 х 14 + 620 х 21 + 629 х 11 + 624 х 8 ) : 90).

  • 4538. Інформаційна політика митних органів та роль юридичних підрозділів у її забезпеченні
    Курсовой проект пополнение в коллекции 19.02.2011

     

    1. Васютіна В. Особливості інформаційної політики України на сучасному етапі // Вибори та демократія. 2004. - № 1. С. 50-57.
    2. Информационная политика: Учебник/ Под общ. ред. В.Д. Попова. М.: Издательство РАГС, - 2003. 463 с., 3000 экз.
    3. Кірєєва О. Формування інформаційної політики України шлях до інтеграції у світове співтовариство // Вісник Національної академії державного управління. - 2005. №1. С. 364 373.
    4. Коментар до Митного кодексу України / За ред.. П.В. Пашка, М.М. Каленського. К.: Юстиніан, 2004. 736 с. (серія „Митна справа в Україні”).
    5. Кормич Б.А. Інформаційний чинник державного управління // Митна справа. 2003. - № 5. С. 80-84.
    6. Корнєва Т. Правове регулювання інформації як елемента державного управління в митних органах України // Інформаційне право. - 2004.- № 10. С. 65-68.
    7. Копылов В.В. Информационное право: Учебник. 2-е изд., перераб. и доп. М.: Юристъ, 2003. 512 с.
    8. Новосад О. Інформаційне забезпечення управлінської діяльності у митних органах // Митниця.- 2004. - № 1.- С. 20-23.
    9. Олійник О. Державна інформаційна політика та інформаційна безпека України: політики-правові аспекти // Право України. 2005.- № 5. С. 108-111.
    10. Основи митної справи в Україні: Навч. посібник / За ред. П.В. Пашка. К.: Знання, 2004. -732 с.- (Митна справа в Україні).
    11. Тодощак О.В. Деятельность Государственной таможенной службы Украины по вопросам взаимодействия с общественностью // Митна справа. 2005.- № 6.- С.55-60.
    12. Тютюн О. Відверто про телефон довіри в Держмитслужбі України // Митниця. - 2007.- № 2.- С. 12-15.
    13. Чичановський А.А. Державна інформаційна політика, інформаційний простір, свобода слова // Вісник Київського національного університету ім.. Т.Г. Шевченка. - 2002. Вип. 10.- С. 44 45.
    14. Шатіло В.А. Сучасна інформаційна мережа Державної митної служби України // Митна справа. - 2002.- № 5.- С.31-35.
    15. Яременко О. Інформаційна сфера в Україні як обєкт правового регулювання // Інформаційне право. 2006. - № 1. С. 80-83.
    16. Конституція України від 28 червня 1996 р. № 954к/96-ВР // Відомості Верховної Ради , 1996, N 30, ст. 141
    17. Митний кодекс України від 11.07.2002 р. № 92-IV// Відомості Верховної Ради ,2002, № 38-39, ст. 288
    18. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV// Відомості Верховної Ради , 2003, №№ 40-44, ст. 356
    19. Закон України „Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах” від 5 липня 1994 року N 80/94-ВР // Відомості Верховної Ради, 1994, N 31, ст.286
    20. Закон України „Про звернення громадян” від 02.10. 1996 р. N 393/96-ВР // Відомості Верховної Ради , 1996, № 47, ст. 256
    21. Закон України „Про інформацію” від 02.10.92 № 2657-ХІІ // Відомості Верховної Ради, 1992, № 48, ст. 650
    22. Закон України „Про Концепцією Національної програми інформатизації” від 04.02.1998 р. № 75/98 ВР// Відомості Верховної Ради, 1998, № 27-28, ст. 182
    23. Закон України „Про Національну програму інформатизації” від 04.02.1998 р. № 74/98 ВР// Відомості Верховної Ради, 1998, № 27-28, ст. 181
    24. Постанова Кабінету Міністрів України „Про Загальне положення про юридичну службу міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, державного підприємства, установи, організації” від 27 серпня 1995 р. N 690
    25. Постанова Кабінету Міністрів України „Про затвердження інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави” від 27.11.1998 р. № 1893
    26. Постанова Кабінету мінстрів України „Про Порядок оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади” від 04.01.2002р. N 3.
    27. Указ Президента України „Про додаткові заходи щодо забезпечення відкритості у діяльності органів державної влади” від 01.08.2002 р. № 683/2002
    28. Наказ ДМСУ „Про забезпечення роботи «Служби довіри» в центральному апараті Держмитслужби України” від 25.03.05 № 210
    29. Наказ ДМСУ „Про забезпечення функціонування та оперативного інформаційного поповнення відомчого WEB - сервера Держмитслужби України” від 29.07.2002№ 403
    30. Наказ ДМСУ „Про затвердження Положення про Відділ з питань взаємодії із засобами масової інформації та зв'язків з громадськістю (Прес-службу) Державної митної служби України” від 16.08.2005 р. N 763
    31. Наказ ДМСУ „Про затвердження Положення про Регіональну інформаційну митницю Державної митної служби України” від 19.10.2006 р. N 911
    32. Наказ ДМСУ „Про затвердження Положення про Управління інформаційного забезпечення та митної статистики” від 18.03.2004 р. N 200
    33. Наказ ДМСУ „Про затвердження Положення про юридичну службу регіональної митниці, митниці, спеціалізованої митної установи, організації” від 14.02.2006 N 112
    34. Наказ ДМСУ „Про затвердження Порядку роботи з повідомленнями, що надходять за телефоном довіри Держмитслужби України” від 10.08.2006 р. N 684
    35. Наказ ДМСУ „Про інформаційне сприяння засобам масової інформації з митної тематики” від 07.02.2001 р. N 65
    36. Наказ ДМСУ „Про роботу зі зверненнями громадян” від 10 серпня 2004 року N 584
    37. Наказу ДМСУ „Про Розподіл структурних підрозділів Держмитслужби, відповідальних за ведення WEB-сервера” від 29.07.2002 N 403
    38. Наказ ДМСУ „Про створення Регіональної інформаційної митниці та припинення Департаменту інформаційних технологій та митної статистики” від 06.10.2006 N 845
    39. Наказ ДМСУ „Положення про Громадську раду при Державній митній службі України” від 27 жовтня 2006 р. N 946
    40. Наказ ДМСУ "Положення про Прес - службу Державної митної служби України" від 02.12.2002 № 670
    41. www.customs.gov.ua
    42. www.myto.org.ua
  • 4539. Інформаційне забезпечення ОРД
    Информация пополнение в коллекции 10.03.2011

    Основні вимоги, що пропонуються до оперативно-розшукової інформації можна позначити в такий спосіб:

    1. комплексність інформації, тобто ефективне рішення оперативно-тактичних завдань можна досягти тільки на основі систематизованої інформації, що поєднує у собі різні відомості, отримані з різних джерел і логічно пов'язані;
    2. адекватність рівня надходження оперативно-розшукової інформації компетенції опер. працівників, що приймають рішення, чим більше віддалене виконання від моменту сприятливого для одержання необхідної інформації, тим більше небезпека її перекручування, а отже, допущення помилок у прийнятті рішень. Ця вимога припускає централізацію «місцевої» інформації. Систематизована, осмислена й підготовлена до використання на рівні управління периферійними оперативними підрозділами, централізована інформація забезпечує виконання приватних оперативно-тактичних і профілактичних завдань. Чим вище в ієрархії супідрядності регіональна система накопичення інформації, тим більша кількість низових підрозділів можуть нею скористатися. Існує й зворотний зв'язок: чим більше з низових оперативних підрозділів надійде в централізований масив інформації корисних відомостей, тим активніше виявиться його вплив на ефективність боротьби зі злочинністю;
    3. оптимальність, повнота, тобто складність забезпечення цієї вимоги полягає в тому, що в практиці ОРД не вироблено єдиних критеріїв повноти з багатьох питань, віднесених до компетенції оперативних підрозділів. Особливо страждають щодо цього подання про підстави постановки громадян на різні види обліку; межі вивчення особи, необхідних для визначення моменту реалізації оперативно-розшукових справ. Існує помітний відрив науково розроблених моделей (межі поінформованості про раніше засуджених; неповнолітніх правопорушників; криміногенні фактори, що вимагає вивчення й ін.) від подань опер. працівників з приводу оптимального варіанта інформації. Однак повнота інформації зовсім не означає вичерпної інформації про об'єкт, досліджуваному у кримінальному випадку, навколишньому середовищі, ситуації з нескінченно високою точністю. Існують певні межі, які мають правове походження й визначаються повноваженнями оперативних підрозділів;
    4. точність інформації, тобто ця вимога характеризує ступінь деталізації інформації, її наближення до оригіналу. Точність нерозривно пов'язана з вірогідністю, об'єктивно вірним відображенням подій, явищ, стану об'єкта, що оточує його середовища. Деталізація, вірогідність і повнота взаємозалежні. Деталізація, як і оптимальність, має свої межі. Наступає момент, при якому витрати часу й зусиль на одержання повної й детальної інформації стають невизначеними з погляду оперативно-розшукових цілей. У теорії управління констатується стан, коли в інформаційному забезпеченні управління виникає момент, при якому детальна, більше повна інформованість коштує дорожче, ніж не інформованість.
  • 4540. Інформаційний ринок та "інтелектуальне піратство"
    Курсовой проект пополнение в коллекции 06.11.2009

    Піратство зробило практично безкоштовним користування продуктами чужої інтелектуальної власності - програмами, фільмами, книгами, фонограмами, - і у цих умовах стали практично порожніми ринкові ніші, призначені для національного інтелектуального виробництва. Наукові, художні, театральні школи стрімко старіють - молодь не хоче працювати там, де немає гідної винагороди, а її не може бути за розквіту піратства: вітчизняні інтелектуальні продукти ніколи не зможуть конкурувати з піратськими (практично безкоштовними) найкращими світовими зразками. Відтак без придушення піратства будь-які неринкові механізми захисту вітчизняного виробництва не можуть виявитися ефективними. Що заважає розвитку виробництва продукції інтелектуальної власності в Україні та вдосконаленню її захисту? Широко розповсюдженою є думка про недосконалість українського законодавства у цій сфері. Однак аналітики стверджують, що недоліки законодавства не є головною причиною поганого стану захисту інтелектуальної власності. Наприклад, основний законодавчий акт у цій сфері - Закон України «Про авторське право та суміжні права» як у старій редакції від 1993 року, так і в новій від 2001 року - вже неодноразово аналізували на відповідність міжнародним та європейським нормам [15]. Результати аналізу засвідчують, що хоча законодавство України з авторського права і містить деякі відмінності від міжнародних норм та має деякі термінологічні і процедурні недоліки, але з урахуванням ратифікації українським парламентом цілої низки міжнародних документів, передовсім Бернської угоди та договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності, воно може ефективно використовуватися для захисту власності як українських, так і іноземних авторів. Навіть міжнародні правозахисні організації, з ініціативи яких здійснювався і здійснюється тиск на Україну, критикували не українське законодавство з прав інтелектуальної власності, а невиконання його положень. Ця критика стосувалась і недостатньої, на їхній погляд, суворості кримінальних покарань (стаття 136 Кримінального кодексу в старій редакції) та відсутності механізмів контролю за виробництвом компакт-дисків. 1 вересня 2001 року ці зауваження були внесені в нову редакцію Кримінального кодексу України у вигляді 176 статті. Що стосується виробництва, експорту та імпорту компакт-дисків, то зауваження експертів були враховані лише частково, що й зумовило подальшу критику стану захисту прав інтелектуальної власності в Україні з боку міжнародних організацій та збереження за Україною сумнівного статусу PFC. Співробітники правоохоронних органів, судді та слідчі не можуть доконечно знати безліч особливих умов, дотримання яких вимагають правовласники при використанні своїх творів. Отож важливу роль відіграє експертиза, що проводиться як у ході здійснення оперативних акцій, так і в ході слідства та суду. Проблема якісної, незалежної і своєчасної експертизи об'єктів інтелектуальної власності вперше в історії української судової практики була вирішена без жодних витрат державного бюджету [16]. Наявність достатньої кількості технічних спеціалістів високої кваліфікації дозволила запровадити в Україні в цілковитій відповідності із чинним законодавством систему проведення судових експертиз на базі приватних компаній. На першому етапі київська компанія «ІТ-консалтінг» розробила та узгодила комплекс методичних матеріалів для проведення експертизи. На другому - здійснила навчання інших компаній у регіонах. На даний час такі компанії здійснюють понад 90% експертиз при розгляді справ із захисту інтелектуальної власності.