Geum.ru

Юриспруденция, право, государство

  • 4541. Інформаційні ресурси України
    Дипломная работа пополнение в коллекции 25.10.2010

     

    1. Антопольский А.Б. Проблемы учета и регистрации информационных ресурсов [Текст] / А.Б.Антопольский // Проблемы информатизации. 2008. №2. С.33-40.
    2. Бакут П.А. Информационные ресурсы вопросы теории и практики / П.А.Бакут // Научно-техническая информация. Серия "Организация и методика информационной работы. 2007. №11. С.16-23.
    3. Библиотеки и информационные ресурсы в современном мире науки, культуры, образования и бизнеса [Текст]: (Материалы 14-й Международной конференции "Крым 2007"), Алушта 9-17 июня 2007 г. К.: НПБ Украины, 2007. 75с.
    4. Боднар І.Р. Міжнародна інформація [Текст]: навч. посіб. / І.Р.Боднар. Львів: Львівська комерційна академія, 2005. 108с.
    5. Браккер М. Культурное наследие: интеграция информационных ресурсов [Текст] / М.Бракккер // Мир библиографии. 2009. №4. С.10-17.
    6. Войчишин К.С. Створення системи інформаційних ресурсів: стандартизація і сертифікація основа інформаційної інфраструктури [Текст] / К.С.Войчишин // Інформаційні технології і системи. 2008. Т.5, №1-2. С.69-83.
    7. Галатенко В.А. Основы информационной безопасности [Текст] / В.А.Галатенко. М.: Интерент-ун-т информационных технологий, 2006. 277с.
    8. Громадяни у пошуках інформації: українські реалії [Текст] / Упоряд. С.Г.Підлуська. К.: Агенство "Україна", 2005. 180с.
    9. Давидова І.О. Управління електронними інформаційними ресурсами: питання методології та організації [Текст] / І.О.Давидова // Вісн. Харк. держ. акад. культури. 2008. Вип.10. С.55-61.
    10. Зернецька О.В. Глобальний розвиток систем масової комунікації і міжнародні відносини [Текст] / О.В.Зернецька. К.: Освіта, 2002. 351с.
    11. Иноземцев В.Л. Современное постиндустриальное общество: природа, противоречия, перспективы [Текст] / В.Л.Иноземцев. М.: Логос, 2004. 304с.
    12. Інформаційне законодавство України [Текст]: науково-практичний коментар / За ред. Бондаренко С.В. К.: Юридична думка, 2009. 241с.
    13. Калюжний Р.А. Інформаційна культура [Текст] / Р.А.Калюжний. Ірпінь: Національний ун-т ДПС України, 2007. 254с.
    14. Климчук В. Інформаційні технології та тенденції розвитку міжнародної інформації [Текст] / В.Климчук // Вісн. Кн. Палати. 2006.№6. С.15-18.
    15. Кормич Б.А. Організаційно-правові засади політики інформаційної безпеки України [Текст]: монографія / Б.А.Кормич. Одеса: Юридична література, 2007. 471с.
    16. Курас І. Інтеграція інформаційних ресурсів стратегічний напрям забезпечення інформаційних потреб суспільства [Текст] / І.Курас // Бібліотечний вісник. 2009. №1. С.2-6.
    17. Ленков С.В. Захист національних інформаційних ресурсів в аспекті інформаційної безпеки України [Текст] / С.В.Ленков // Вісн. Східноукр. нац. ун-ту ім. В.Даля. 2009. Т.1, №5. С.21-28.
    18. Макаренко Є.А. Міжнародні інформаційні відносини [Текст]: навч. посібник / Є.А.Макаренко. К.: Наша культура і наука, 2003.368с.
    19. Мастяниця Й.І. Інформаційні ресурси України: проблеми державного регулювання [Текст]: монографія / Й.І.Мастяниця. К.: НІСД, 2006.141с.
    20. Маслянко П.П. Інформаційні ресурси та засоби їх створення [Текст] / П.П.Маслянко // Вісн. Східноукр. нац. ун-ту ім. В.Даля. 2008. Т.1, №7. С.132-140.
    21. Маращук А.І. Інформаційні ресурси держави: зміст та проблеми захисту [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.ndcpi.org.ua. 16.03.2010 р. Загол. з екрану.
    22. Марчук Ю. Ескіз технології перетворення інформаційного потенціалу в інформаційний ресурс [Текст] / Ю.Марчук // Вісн. Кн. палати. 2005. №1. С.19-22.
    23. Момот А. Аналіз основних напрямків забезпечення інформаційної безпеки [Текст] / А.Момот // Актуальні проблеми міжнародних відносин. 2008. Вип.659(Ч.1) №1. С.265-278.
    24. Национальные модели информационного общества [Текст] / Отв.ред. и сост. Е.А.Вартанова. М.: ИКАР, 2005. 412с.
    25. Нестеренко О.В. Єдина державна система електронних інформаційних ресурсів [Текст] / О.В.Нестеренко // Науково-технічна інформація. 2006. №4. С.3-9.
    26. Орлов П.І. Інформатизація та інформація: нормативно-правове забезпечення [Текст]: науково-практичний посібник / П.І.Орлов. Х.: Харк. нац. ун-т внутр. справ, 2007. 724с.
    27. Партико З.В. Теорія масової інформації та комунікації [Текст] / З.В.Партико. Львів: Афіша, 2008. 290с.
    28. Пархоменко В.Д. Наукові і організаційні проблеми управління інформаційними ресурсами [Текст] / В.Д.Пархоменко // Науково-технічна інформація. 2007. №3. С.31-36.
    29. Петров В.В. Національні інформаційні ресурси. Проблеми формування, використання, розвитку і управління [Текст] / В.В.Петров // Реєстрація, зберігання і обробка даних. 2008. Т.З, №2. С.39-50.
    30. Рубанець О.М. Інформаційне суспільство: когнітивний креатин постнекласичних досліджень [Текст]: монографія / О.М.Рубанець. К.: ПАРАПАН, 2006. 420с.
    31. Саркисян Д.Б. Международное сотрудничество по формированию глобального информационного общества [Текст] / Д.Б.Саркисян // Научно-техническая информация. Серия "Организация и методика информационной работы". 2007. №9. С.26-33.
    32. Сілкова Г. Інформаційно-аналітичні дослідження в структурі інформаційних ресурсів [Текст] / Г.Сілкова // Вісн. Кн. палати. 2005. №2. С.14-18.
    33. Ситник Н.П. Влияние информации на человека [Текст] / Н.П.Ситник // Науч. и техн. библиотеки. 2004. №8. С.81-84.
    34. Сенченко О.П. Стратегія побудови та розвитку інформаційного суспільства [Текст] / О.П.Сенчеко // Перспективи. Серія: філософія ,історія ,соціологія, політологія. 2008. №2. С.8-19.
    35. Уэбстер Ф. Теории информационного общества [Текст] / Ф.Уэбстер; пер. с. англ. М.В.Арапова / под ред. И.В.Маныхиной. М.: Аспект-Пресс, 2004. 400с.
    36. Хромченко Л.Г. Теоретические основы организации информационной деятельности [Текст] / Л.Г.Хромченко, С.М.Панин. Харьков-Симферополь: МСУ, СВА МСУ, 2004. 503с.
    37. Цаленко М.Ш. Основы теории информационных ресурсов и социальная память [Текст] / М.Ш.Цаленко // Научно-техническая информация. Серия "Организация и методика информационной работы. 2006. №12. С.1-11.
    38. Чиж І.С. Україна: шлях до інформаційного суспільства [Текст] / І.С.Чиж. К.: Либідь, 2005. 119с.
    39. Шпакова О. Политика информационной безопасности в Украине: правовой базис [Текст] / О.Шпакова // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Вип.65(Ч.1), 2008. С.242-249.
    40. Яворський В. Національний реєстр інформаційних ресурсів: черговий абсурд від влади [Електронний ресурс]. Режим доступу:http://www.helsinki.org.ua.19.03.2010 р. Загол. з екрану.
    41. Яковенко В.Я. Інформаційні ресурси [Текст]: навч. посіб. / В.Я.Яковенко. Донецьк: Дон Ну, 2005. 202с.
  • 4542. Іпотека об'єктів незавершеного будівництва
    Информация пополнение в коллекции 26.02.2011

     

    1. Закон України Про іпотеку [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://zakon. rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main. cgi? nreg=898-15 - Назва з екрану
    2. Закон України Про іпотечне кредитування операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://zakon. rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main. cgi? nreg=979-15 - Назва з екрану
    3. Закон України Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла і операції з нерухомістю [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://zakon1. rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main. cgi? nreg=978-15 - Назва з екрану
    4. Наказ Про затвердження Класифікатора державного майна [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://zakon. nau.ua/doc/? code=v0461224-06 - Назва з екрану
    5. Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://zakon. rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main. cgi? nreg=923-2008-%EF - Назва з екрану
    6. Цивільний кодекс України [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://zakon. rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main. cgi? nreg=435-15 - Назва з екрану.
  • 4543. Іран та його міжнародні відносини
    Информация пополнение в коллекции 23.01.2011

    Провідним напрямом російський-іранської співпраці є енергетичне, а найбільшим проектом - будівництво АЕС «Бушер", здійснюване російською компанією ЗАТ "Атомстрой-експорт» на умовах генерального підряду. На початку 2006 р. на об'єкті працювала до тисячі російських фахівців, об'єм виконання основних видів робіт за контрактом склав: проектування -96,7%, будівельні роботи -90%, постачання устаткування -98,2%, монтажні роботи -48,4%. У 2005р. іранська сторона запропонувала програму енергетичної співпраці в нафтогазовій сфері і в електроенергетиці. У газовій промисловості, Міністерство нафти Ірану зацікавлене в співпраці з Росією. У створенні потужностей по виробництву, зберіганню і постачанням на експорт природного газу, а також в реалізації проекту транзиту російської нафти з району Каспійського моря в іранські порти Персидської затоки на умовах "swop" і здійсненні (за участю російських інвестицій) геологорозвідки і здобичі нафти і газу в іранському секторі цього моря, включаючи території, оспорювані сусідніми прикаспійськими державами. ВАТ "Російські залізниці» спільно з іранськими і азербайджанськими партнерами бере участь в проекті будівництва в Ірані залізничної лінії Астара - Решт - Казвін. Почалася реалізація угоди між Росією, Іраном і Азербайджаном по об'єднанню і синхронізації енергосистем трьох країн для здійснення сезонного обміну електроенергією. На території Ірану прокладається нова лінія електропередачі до азербайджанської межі, яка дозволить в 2006р. реалізувати співпрацю між енергетичними відомствами Ірану, Азербайджану і Росії. ВАТ "Газпром" у складі косорціуму з французькою компанією "Total Fina Elf" і малазійської "Petronas" завершило роботи по освоєнню шельфового газоконденсатного родовища "Южнипарс" і в даний час в рамках контракту на умовах "buy-back" здійснює розрахунки з іранською стороною по поверненню вкладених в проект засобів. Вартість проекту складає близько 2 млрд. долл., пайова участь "Газпромуа"-30%. Перспективним проектом за участю "Газпрома" є також будівництво газопроводу з Ірану до Індії і Пакистану. Іранська сторона спільно з незалежними експертами веде оцінку пропонованих маршрутів, сухопутного через Пакистан і морського уподовж побережжя Пакистану. "Газпром" будує в Ірані підземні сховища газу і розробляє генеральну схему розвитку газорозподільної мережі країни, а також бере участь в будівництві і обслуговуванні регіональних газових мереж. Компанія "Татнафта" створила спільне (з рівними долями участі) російсько-іранське підприємство "Pars-Татнафта" для веденні в Ірані робіт в нафтогазовій і нафтохімічній промисловості.

  • 4544. Ісламський фундаменталізм на Близькому Сході
    Дипломная работа пополнение в коллекции 25.10.2010

     

    1. Абу Аля аль-Маудуді. Життєва місія пророка. Львів: Логос. 1995. 28с.
    2. Абу Аля аль-Маудуді. Споіб життя в ісламі. Львів: Логос. 1995. 47с.
    3. Коран. Пер. и коммент. И.Ю. Крачковского. Москва: Наука, 1990. 727с.
    4. Абдразанов А. Ісламський фундаменталізм очима Заходу i Сходу // Трибуна. 1993. № 10. С. 3335.
    5. Арипов М. Ислам и мировая цивилизация // Свободная мысль. 1991. № 14. С. 8798.
    6. Беляев И. Ислам: религия и политика // Диалог. 1990. № 6. С.8996.
    7. Борисов А. Роль ислама во внутренней и внешней политике Египта (ХХ век). Москва: Наука, 1991. 213 с.
    8. Валькова Л. Саудовкая Аравия в международных отношениях (19551977). Москва: Наука, 1979. 224 с.
    9. Валькова Л. Саудовкая Аравия: нефть, ислам, политика. Москва: Наука, 1987. 255 с.
    10. Васильев А.Исламский фундаментализм в Египте // Азия и Африка сегодня. 1986. № 1. С. 2226.
    11. Востоковедение. Ташкент: Изд-во ТашГУ, 1988. 147 с.
    12. Гантінґтон С. Зіткнення цивілізацій та межа світу // Ї. Львів. 1998. № 14. С. 98119.
    13. Ерасов Б. Структура и динамика исламского универсализма // Вопросы философии. 1973. № 3. С. 139147.
    14. Еремеев Д. Ислам: образ жизни и стиль мышления. Москва: Политиздат, 1990. 286 с.
    15. Жаринов К. Терроризм и террористы: Ист. Справочник. Минск: Харвест, 1999. 606 с.
    16. Жданов Н. Исламская концепция миропорядка. Москва: Междунар. отношенния, 1991. 375 с.
    17. Жданов Н., Игнатенко А. Ислам на пороге ХХІ века. Москва: Политиздат, 1989. 321 с.
    18. Зарубежный Восток: особенности идеологии и политики. Ташкент: Фан, 1985. 167 с.
    19. Зарубежный Восток: религиозные традиции и современность. Москва: Наука, 1983. 264 с.
    20. Игнатенко А. Халифы без халифата. Исламские неправительственные религиозно-политические организации на Ближнем Востоке: история, идеология, деятельность. Москва. Наука, 1988. 207 с.
    21. Ионова А. Современная идейная эволюция ислама // Народы Азии и Африки. 1979. № 6. С. 3245.
    22. Ислам в политической жизни стран современного Ближнего и Среднего Востока. Ереван: Изд-во Ан СССР, 1986. 230 с.
    23. Ислам в современной политике стран Востока (конец 70-х начало 80-х гг. ХХ в.). Москва, 1986. 278 с.
    24. Ислам в странах Ближнего и Среднего Востока. Москва: Наука, 1982. 238 с.
    25. Ислам и Арабский Восток. Москва: ИНИОН АН СССР, 1980. 78 с.
    26. Ислам и вопросы войны и мира. Москва: ИНИОН АН СССР, 1981. 50 с.
    27. Ислам и политика в странах зарубежного Востока. Москва: ИНИОН АН СССР, 1981. 64 с.
    28. Ислам и проблемы национализма в странах Ближнего и Среднего Востока. Москва: Наука, 1986. 234 с.
    29. Ислам и социальные структуры в странах Ближнего и Среднего Востока. Москва: Наука, 1990. 299 с.
    30. Ислам: проблемы идеологии, права, политики и экономики. Москва: Наука, 1985. 279 с.
    31. Ислам: религия, общество, государство. Москва: Наука, 1984. 232 с.
    32. Исламский фактор в международных отношениях в Азии. Москва: Наука, 1987. 191 с.
    33. Князев А. Египет после Насера. 197081. Москва: Наука, 1986. 299 с.
    34. Козицький А. Проблеми арабо-ізраїльських стосунків у сучасній англомовній історіографії // Українські варіанти. Львів. 1999. № 12. С. 109114.
    35. Коровиков А. Исламский экстремизм в арабских странах. Москва: Наука, 1990. 170 с.
    36. Кривец Е. Арабская культурная самобытность: идеологическая концепция и ее реальное содержание // Восток. 1994. № 2. С. 98109.
    37. Кудрявцев А. Исламский мир и палестинская проблема. Москва: Наука, 1990. 133 с.
    38. Ланда Р. Исламский фундаментализм // Вопросы истории. 1993. № 1. С. 3241.
    39. Левин З. Ислам и национализм в странах зарубежного Востока. Москва: Наука, 1988. 221 с.
    40. Левин З. Развитие арабской общественной мысли. Москва: Наука, 1984. 223 с.
    41. Левин З., Смилянская И. Ислам и проблемы общественного развития арабских стран // Народы Азии и Африки. 1984. № 1. С. 101109.
    42. Малышева Д. Религиозный фактор в вооруженных конфликтах современности. Москва: Наука, 1991. 227 с.
    43. Малышева Д. Религия и общественно-политическое развитие арабских и африканских стран (70-е 80-е годы). Москва: Наука, 1986. 228 с.
    44. Медведко Л., Герианович А. Именем Аллаха … политизация ислама и исламизация политики. Москва: Политиздат, 1988. 281 с.
    45. Меркулов А. Ислам в мировой политике и международных отношениях. Москва: Междунар. отношения, 1982. 320 с.
    46. Милославский Г. Интеграционные процессы в мусульманском мире. Москва: Наука, 1991.
    47. Мирский Г. Этнос, религия, национализм // Азия и Африка сегодня. 1994. № 2. С. 28.
    48. Мусульманские страны: религия и политика (70-е 80-е гг.). Москва: Наука, 1991. 183 с.
    49. Примаков Е. Волна исламского фундаментализма: проблемы и уроки // Вопросы философии. 1985. № 6. С.6373.
    50. Сагадаев А. Исламский фундаментализм: что же это такое? // Азия и Африка сегодня. 1994. № 6. С.27.
    51. Социально-политические представления в исламе: история и современность. Москва: Наука, 1987. 121 с.
    52. Степанянц М. Мусульманские концепции в философии и политике (XIXXX вв.). Москва: Наука, 1982. 276 с.
    53. Сулимова Т. Ислам и национализм в социально-политических концепциях в арабских странах. Москва: Мол. гвардия, 1989. 207 с.
    54. Тимофеев И. Роль ислама в общественно-политической жизни стран зарубежного Востока // Мировая экономика и международные отношения. 1982. № 5. С.5163.
    55. Трофимов Д. Исламский фундаментализм в арабских странах: истоки и реалии // Восток. 1992. № 1. С.116124.
    56. Филиппова М. Общественные функции ислама в современном американском исламоведении. Москва: Наука, 1989. 148 с.
    57. Фукуяма Ф. Кінець історії? // Генеза. Львів. 1992. березень. С. 915.
    58. Фукуяма Ф. По той бік кінця історії // Генеза. Львів. 1992. березень. С. 2226.
    59. Шарипова Р. Панисламизм сегодня (теория и практика Лиги исламского мира). Москва: Наука, 1986. 139 с.
    60. Шарипова Р., Тихонова Т. Лига исламского мира: от традиционализма к реформаторству // Народы Азии и Африки. 1984. № 2. С. 3039.
    61. Эволюция исламской традиции в освободившихся странах Востока. Москва: ИНИОН АН СССР, 1983. 67 с.
    62. Arab-Israel Conflict and Conciliation. A Documentary History. London: Proeger, 1996. 286 p.
    63. Bielawski J. Islam. Warszawa: Krajowa Agencia Wydawnicza, 1980. 295 s.
    64. Gilsenan M. Recognizing Islam: Religion and Society in the Modern Arab World. New York: Panteon, 1982. 287 p.
    65. Robbe M. Islam: Religion, Gesellschaft, Staat. Berlin: Dietz Verlag, 1981. 80 s.
    66. Shimoni Y. Political dictionary of the Arab world. New York.: Macmillan Publishing Company, 1987. 520 p.
    67. Swiat arabski swiat islamu. Lodz: Wydawnictwo Uniwersytetu Lodzkiego, 1991. 179 s.
    68. The Oxford Encyclopedia of the Modern Islamic World / Ed. In chief John L. Esposito. New York; Oxford: Oxford University Press, 1995. vol. 2. 476 p.
  • 4545. Історико-політичні та правові аспекти становлення парламентаризму в Україні на зламі ХХ-ХХІ ст.
    Информация пополнение в коллекции 29.09.2010

    Помітно зростає і кількість депутатів, які працювали в комісіях, а конкретно вона збільшилася в 15 разів (з 36 до 550 чол.), або з 9% до 84,6% від загального числа депутатів. Як переконуємося, більша частина депутатів працювала в комісіях, що значно посилювало їх участь у роботі Верховної Ради. Втім, діяльність постійних комісій мала пасивний характер, що пояснюється відсутністю нормативних актів, які законодавчо регламентували їх практику. Лише дев'ята сесія VI скликання в 1966 р. прийняла Положення про постійні комісії, в яке перша сесія Х скликання (1980 р.) внесла зміни і доповнення відповідно до вимог часу. Ці документи певним чином позитивно вплинули на організацію та діяльність постійних комісій Верховної Ради. Якщо ними, майже за десять років, в 1959-1967 рр. було розглянуто 306 питань, що стосувалися різних проблем суспільного життя, в тому числі 68 - у порядку контролю за виконанням законів [20], то за час роботи Верховної Ради УРСР Х скликання (1980-1985 рр.) на засіданнях постійних комісій було розглянуто понад 500 питань, пов`язаних з різними аспектами господарського, культурного, міжнародного життя республіки. Понад 95% членів комісій брали активну участь у перевірках роботи державних та громадських організацій, 75% - виступили на засіданнях комісій [21]. Наприклад, тільки в 1983 р. у роботі комісій брали участь понад 300 депутатів та майже 500 спеціалістів. Депутати висловили чимало конструктивних пропозицій, на підставі яких були вироблені відповідні рішення. Про підвищення обґрунтованості вироблених ними пропозицій та рекомендацій переконливо, на думку автора, свідчить той факт, що з більш як 20 питань, детально вивчених комісіями, прийняті постанови Президії Верховної Ради УРСР. З низки важливих проблем, піднятих комісіями, приймались відповідні постанови Ради Міністрів республіки [22]. В той же час, зокрема за 1986-1989 рр., комісії розглянули лише 50 господарських і соціально-культурних питань [23]. Тому в цілому ці організаційні структури ще не набули певного динамізму в роботі, ними допускався різнобій та підміна роботи однієї постійної комісії іншою.

  • 4546. Історичний розвиток міжнародного публічного права в середні віки (від падіння Римської імперії до Вестфальського мирного договору 1648 р.)
    Информация пополнение в коллекции 20.02.2011

    Насамперед це стосувалося обсягу правосуб'єктності суб'єктів міжнародного права, особливо нових, оскільки період раннього феодалізму характеризувався великою роздробленістю феодальних володінь і дуже розвиненою ієрархією, продиктованою дією інститутів сюзеренітету і васалітету. Це зумовило відхід від принципу рівності суверенів і, хоча на Карфагенському соборі 438 р. й обговорювалися ці питання, своєрідна феодальна вольниця ще довгий час перешкоджала становленню принципу суверенної рівності держав [2, с. 38]. Найбільш визнаним сюзереном і, отже, верховним світським главою всіх християнських держав був імператор Західної Римської імперії (поки вона існувала і зберігала силу). Поряд із ним визнавалася влада Римського папи [1, с. 83]. Поряд із папою як суб'єкти міжнародного права визнавались і деякі високопоставлені священнослужителі - прелати. Все це ускладнювало розвиток принципу суверенної рівності держав. Феодальна роздробленість не сприяла також і розвитку інших інститутів міжнародного права, оскільки найбільш значні феодали самостійно вели свої справи на міжнародній арені, використовуючи при цьому, насамперед, силовий тиск, і навіть вели приватні війни, у яких діяли винятково в особистих інтересах, нехтуючи будь-якими правилами ведення воєнних дій [3, с. 18]. Сваволя дрібних феодалів поступово скорочувалась, і в Європі розвивався процес зміцнення суб'єктів міжнародного права. Маються на увазі, з одного боку, утворення сильних держав (наприклад, держава франків), з іншого - поява ряду державоподібних об'єднань германських князівств, посилення впливу короля Англії, розвиток торговельно-військових союзів італійських міст на чолі з Генуєю, Венецією, а також вихід на міжнародну арену Київської Русі (X ст.) тощо.

  • 4547. Історичні й соціально-економічні аспекти практики застосування альтернативних видів покарань
    Информация пополнение в коллекции 14.05.2011

    Тут треба дещо пояснити. Історія вітчизняного кримінального покарання знає достатньо широкий діапазон покарань, альтернативних позбавленню волі, які у різні часи застосовувалися як спосіб здійснення відплати, реституції, залякування, виправлення і навіть перевиховання. Дійсно, упродовж 70 років невідємною частиною історії нашої держави в умовах радянської тоталітарної системи потрібно визнати «переплавлення» значної кількості населення через виправно-трудову систему, головним чином, через місця позбавлення волі. Політичний режим не міг не обумовлювати використання важелів репресивності каральної машини на «благо» суспільства. Відомо, що будівництво крупномасштабних індустріальних обєктів, освоєння цілинних земель не обходилося без залучення дешевої праці засуджених. Під це навіть відвели відповідну доктрину, яка полягала у виправленні і перевихованні злочинців шляхом їх суспільно корисної праці. Треба погодитися з А.Х. Степанюком, що в умовах абсолютизації державної форми господарювання і власності, при стійкому пріоритеті відомчих інтересів над інтересами людини, всупереч ідеологічним гаслам, існувала експлуатація людини державою. Але сьогодні використання праці засуджених під час відбування ними альтернативних видів покарання має дещо іншу спрямованість. Зокрема, її застосування не ставить своєю метою досягнення абсолютного виправлення й перевиховання засудженого в тому розумінні, яке штучно надавалося цьому раніше за радянських часів і не переслідує глобальних цілей підняття економіки будь-якою ціною. За нових історичних і соціально-економічних умов суспільно-корисна праця засудженого під час виконання альтернативних видів покарань має своїм призначенням: (а) соціальне збереження трудових навичок як елемента нормального процесу життєдіяльності людини і продовження її перебування в тому середовищі, яке для багатьох є звичним; (б) бути джерелом існування самих засуджених і членів їх сім`ї (маються на увазі виправні роботи) або ж не заважати мати інше джерело існування (громадські роботи, які виконуються у вільний від основної роботи час); (в) зняти необхідність розпочинати процес працевлаштування звільненого після відбуття покарання; (г) бути одним з основних засобів виправлення і ресоціалізації засудженого. Отже, треба виходити з того факту, що під час відбування таких покарань, як виправні та громадські роботи, якщо й використовується праця, то сама по собі вона є засобом не лише виправлення, а й збереження певного рівня соціалізації людини (ч. 3 ст. 6 КВК України). Зміна історичних умов у державі призвела до реформування кримінально-виконавчої системи і перегляду основних її категорій.

  • 4548. Історичні типи держав
    Курсовой проект пополнение в коллекции 28.07.2010

    Крім цих основних недоліків можна виділити і ще один так само не менш важливий. Основна увага в цивілізаційному підході приділяється культурі. Тому якщо у формаційних теорія починає осягнення суспільства "знизу", висуваючи на перше місце матеріальне виробництво, то прихильники цивілізаційного підходу починають розуміння суспільства, його історії "зверху", тобто з культури у всьому різноманітті її форм і відносин (релігія, мистецтво, моральність, право, політика та ін.). Присвячуючи аналізу культури всю свою увагу і енергію, прихильники цивілізаційного підходу часто взагалі не звертаються до матеріального життя. Таким чином, тут з'являється небезпечна можливість розвитку в цій теорії ознак монізму - жорсткої прив'язки до духовно-релігійному або психологічного початку.

  • 4549. Історія глобалістики та глобалізаційні процеси сьогодення
    Информация пополнение в коллекции 21.02.2011

    Аналіз показує, що глобалізація суспільства обумовлена цілою низкою факторів, з яких найбільш важливими є наступні:

    1. Технологічні фактори, пов'язані з бурхливим розвитком нових технологій і переходом розвинених країн світу до нового технологічного укладу суспільного виробництва. Висока ефективність нових технологій, які дозволяють не тільки впроваджувати високоякісну продукцію, але також і скорочувати при цьому витрати природних ресурсів, енергії та соціального часу, роблять ці технології все більш важливою та привабливою частиною світового ринку товарів і послуг. Тому їхнє поширення в глобальному масштабі і є однією з провідних тенденцій розвитку сучасної цивілізації. Прогнози свідчать про те, що в найближчі десятиліття ця тенденція буде тільки усилюватися.
    2. Економічні фактори, пов'язані з розвитком транснаціональних промислових корпорацій (ТНК) і все більшим поширенням міжнародного розподілу праці. Вже сьогодні основна частина високотехнологічної продукції впроваджується саме в рамках ТНК, що володіють значною частиною виробничих фондів і створюють більше половини всього валового продукту в світі. Розвиток ТНК спричиняє глобалізацію виробничих зв'язків, методів організації праці та збуту готової продукції, формування уніфікованої виробничої культури суспільства й відповідній цій культурі етики й нормативів поводження людей, а також теорії та практики керування трудовими колективами.
    3. Інформаційні фактори, пов'язані з розвитком глобальних мереж радіо та телебачення, телефонного та факсимільного зв'язку, комп'ютерних інформаційно-телекомунікаційних мереж і нових інформаційних технологій. Бурхливий розвиток засобів інформатики й їх усе більше проникнення в усі сфери життєдіяльності суспільства перетворили інформатизацію на глобальний соціотехнологічний процес, який у найближчі десятиліття буде, безумовно, залишатися домінантою науково-технічного, економічного та соціального розвитку суспільства.
    4. Революційна трансформація інформаційної сфери суспільства сьогодні активно формує не тільки новий, інформаційний спосіб життя сотень мільйонів людей на нашій планеті, але також і нові подання про якість життя, які багато в чому пов'язані з рівнем споживання інформації та інформаційних послуг. Майже на наших очах стрімко зростають комунікаційні можливості людини. Мобільний телефонний зв'язок, електронна пошта, глобальна інформаційно-комунікаційна мережа Інтернет, супутникове телебачення - всі ці нововведення дуже швидко засвоюються культурою сучасного суспільства, а ті, у свою чергу, трансформують цю культуру, вносять у неї не тільки нові інформаційні засоби та можливості, але також і нові етичні та правові норми, формують нові цінності. Сьогодні є вагомі підстави стверджувати, що в найближчі десятиліття на нашій планеті буде сформований принципово новий тип цивілізації інформаційна цивілізація.
    5. Геополітичні фактори глобалізації суспільства пов'язані, головним чином, з усвідомленням необхідності консолідації світового співтовариства перед загальними погрозами, протистояти яким ефективно можна, лише об'єднавши зусилля. Усвідомлення такої необхідності почалося ще в середині XX в., коли була створена Організація Об'єднаних Націй - перший досить впливовий міжнародний орган, призначений для запобігання військових конфліктів політичними методами.
    6. Сьогодні крім небезпеки таких конфліктів з'явилася нова глобальна погроза для стабільності світового співтовариства -міжнародний тероризм. Для ефективної протидії цій погрозі також необхідно буде виробити загальні для всіх країн юридичні норми та правила забезпечення міжнародної безпеки. Однак самим потужним фактором подальшої глобалізації суспільства в найближчі десятиліття може стати усвідомлення необхідності об'єднання зусиль світового співтовариства для боротьби з і нобальними погрозами екологічного характеру. Тут на перший план висуваються такі проблеми, як поява пустель п;і африканському й азіатському континентах, забруднення воді-, грунту та повітря промисловими відходами, знищення флори і фауни нашої планети в результаті господарської діяльності людини, засмічення навколоземного космічного простору тощо.
    7. Останні події, пов'язані з безпрецедентними в новітній історії повенями в ряді країн Європи та Південно-Східної Азії, повинні стати гарним прикладом для того, щоб сучасне суспільство переглянуло своє відношення до екологічних проблем і усвідомило, нарешті, їхню реальну небезпеку для свого майбутнього.
    8. На підставі вищесказаного можна зробити висновок про те, що сьогодні у світі діє ціла низка досить потужних і об'єктивних факторів, які і є основними причинами розвитку процесу глобалізації суспільства та сприяють його все активнішому поширенню на багато країн світового співтовариства. Аналіз внутрішньої природи цих факторів і тенденцій їхнього подальшого розвитку показує, що в найближчі роки дія цих факторів будг тільки підвищуватися. Тому й процес глобалізації суспільства, що вони спричиняють, буде також наростати.
    9. Глобалістика, як вказується в енциклопеді",
    10. «міждисциплінарна галузь наукових досліджень, спрямованих на виявлення сутності, тенденцій і причин процесів глобалізаці", породжуваних нею глобальних проблем і пошук шляхів затвердження позитивних і подолання негативних для льодини та біосфери наслідків цих процесів» [1].
    11. Тим часом А.П. Федотов, представник природничонаукового напрямку в глобалістиці, зводить в основному нову галузь знання до управлінських аспектів. За його думкою, глобалістика - наука про керування позамежним станом нашої планети. Е. Г. Кочетов схильний звести глобалістику, міждисциплінарну дисципліну, до геоекономіки. Виникає необхідність вироблення узагальнюючої концепції, що розглядає світ як цілісне утворення. Паш світ (§1оЬе) - це світ світів: розвинені країни, країни, що розвиваються, країни як світостворения, постсоціалістичний світ. Це світи, які мають різні напрямки. Глобалізуючийся світ - це ще не глобалізованил світ. За словами А. Пушкова, тільки 70% живуть за правилами горезвісної глобалізації. Третина світу живе за своїми традиційними законами, що характерно для країн Африки та Латинської Америки [2].
    12. Разом з такими поняттями, як глобалізація, антиглобалізація, глобальна людина, глобапьна свідомість, планетарний світогляд та іи., входять у лексикон фахівців із глобалістики таке поняття, як глокалізація. Глокалізм (§1оса1ізгп) - сукупність процесів глобалізації та локалізації в розвитку людства. Глокальний з'єднуючі всесвітні центри з периферією, те, що служить зв'язком, зближенням всесвітнього та місцевого. На прапорі XX в., вважає М. Епштейн, буде написано не «глобальність» і не «локальність», а « -локальність». Подібні симулякри, як глокалізм, відображають як інтеграційні процеси в науці, так і зміни в масовій свідомості суспільства в світі. В цьому зв'язку Р. Генон справедливо зауважує: «На тім рівні розумового змішання, якого вже досягло більшість людей нашого часу, будь-які сполучення слів, самим очевидним образом несумісних одне з одним, уже не викликають ні в кого здивування, що могло б хоч на мить змусити замислитися про цю несумісність».
    13. Кожного року розширюється проблемне поле глобалістики за рахунок включення знань, що накопичуються в різних областях природничих і гуманітарних наук (культурології, соціальної й етнічної психології, регіонознавства, міжнародних відносин та ін.), підсилюється рефлексія тих, хто працює в сфері глобалістики, зокрема осмислюються внутрішня логіка складної галузі знання, її багаторівневої структури, методів дослідження в їхньому сіііввідношєнні з досліджуваною об'єктивною реальністю [9].
    14. Глобалістика просто по визначенню не може претендувати на рзль універсальної теорії. Затверджується думка після багаторічного гносеологічного й онтологічного монізму, що не може бути єдиного методу, єдиної універсальної теорії, що претендує на єдино правильну, всеохоплюючу, прогностичну, пояснювальну й розуміючу думку, а повинен бути органічний багаторівневий (ешелонований) сплав різноманітних філософсько-теоретичних підходів і методів, у тому числі й постмодерністський.
    15. Методологія глобалістики розглядається як сукупність принципів і методів, а також процедур, на основі яких і проводяться дослідження та розробка сформульованих проблем.
    16. Глобалізація як процес - надзвичайно багатогранне явище. І глобалізація як наука комплексна синтетична наука (наднаука, мсілиаука, сверхнаука). Оволодіння її результатами, їхнє осмислення та включення в систему факторів і мотивів поводження
    17. людини планети (а не тільки представника регіону, цивілізації, конфесії, колективу) вимагає також комплексної методології.
    18. Насамперед мова йде про принципи об'єктивності, історизму, додатковості, синергетики, герменевтики. Використовуються методи як загальнонаукові (системні, статистичні тощо), так і спеціальні, які перебувають на озброєнні окремих наук (наприклад, історико-порівняльний метод - один з основних методів історичної науки). Безумовно, при вивченні суспільства, природи, людини необхідний аналітичний метод, що дозволяє розчленувати, поділити на складові частини придатні у дослідженні процеси і явища, систематизувати їх по класах, видах тощо. Разом з тим при вивченні таких складних процесів, як глобалізація, і дисципліни -глобалістика, необхідно повною мірою використовувати холистський метод, що дає можливість представити цілісність, неподільність процесів.
    19. Обов'язковим засобом дослідження с цивілізаційний метод, що вимагає обліку й аналізу різноманіття в історичному розвитку та сучасному стані народів.
    20. Методологічна основа пізнання є багатокомпонентною, ієрархічно побудованою системою принципів, підходів, категорій та методів, що опираються на розуміння специфіки об'єкта та предмета науки.
    21. У цьому зв'язку глобалістика включає чотири рівні дослідження. Перший - філософсько-методологічний (макрорівень) (основні положення філософської теорії пізнання, діалектичної методології, онтології). Другий - мезарівень (основні принципи й методи наукового пізнання, теоретичні положення й норми наукознавства. Це наукова вірогідність, ціннісне втримування, орієнтованість на розкриття змістів, цілісний підхід у дослідженні пізнаваних об'єктів, виразність суб'єктивної позиції дослідника та його відповідальність за отримання достовірних результатів, логічна несуперечність, збіг результатів інтерпретації з даними інших досліджень і ін.).
    22. Третій - спеціально-науковий (фундаментальні підходи, принципи та методи гуманітарного знання, методологічні положення суміжних із глобалістикою наук - історії, економіки, політології, культурології, соціології, герменевтики, джерелознавства). Четвертий - конкретно-науковий (включає в себе обгрунтування особливостей об'єкта та розкриття предмета глобалістики, її логічної будови, системи принципів (детермінізму, єдності логічної й історичного, системності, об'єктивності, історизму, періодизації й т.д.) і методів категоріально-понятійного апарата.
  • 4550. Історія земельного права України
    Курсовой проект пополнение в коллекции 25.09.2010

    Перший Земельний кодекс УСРР закріпив націоналізацію землі і скасування приватної власності на неї, заборонив купівлю-продаж, оренду та інші правовідносини, пов'язані з відчуженням землі1. Право на одержання землі в безплатне і безстрокове користування визнавалося за всіма громадянами, що бажали обробляти її власною працею, незалежно від статі, віросповідання, національності. Кодекс надав право земельним громадянам приймати будь-яку форму землекористування: товариську (артілі, комуни, ТСОЗи), общинну, дільничну, хутірську, змішану, але найбільше заохочував колективну. Землекористувачі ставали власниками всього, що ними створювалося на земельній ділянці, будівель, садків, посівів тощо. Кодекс визначав поняття і регламентував питання селянського двору, виходячи з принципу спільного землекористування і рівноправності всіх членів двору, в тому числі і новонароджених, на майно двору. Встановлювались норми, що обмежували куркульство, регламентували землевпорядкування, земельну реєстрацію, переселення і визначали правовий режим міських земель, земель спеціального призначення та земель державного запасу. Земельними громадами могли бути і колгоспи (ст. 42), але при умові, що вони об'єднують не менш як 15 дорослих членів колгоспу. Земельна громада підкорялася сільраді (статті 63-65), відповідала перед державою за правильне та доцільне використання земельних угідь (ст. 53) і вирішувала питання про порядок землекористування, переділ земель, сівозміни, землевпорядкування тощо. Земельним кодексом допускалася «трудова оренда» землі, але не більше ніж на 12 років (статті 27-37).

  • 4551. Історія криміналістики
    Информация пополнение в коллекции 25.04.2010

    Департамент поліції докладав багато зусиль до розширення мережі антропометричних кабінетів, але централізованого обліку за лінією розшукної поліції у масштабах імперії до 1908 р. не існувало. Це сталося після створення в усіх губернських і найбільших повітових містах 89 розшукних відділень, які згідно із законом від 6 липня 1908 р. поділялися на чотири розряди. В Україні вони існували в Києві, Одесі, Харкові (І розряд); Катеринославі, Єлисаветграді, Миколаєві (II розряд); Житомирі, Кам'янці-Подільському, Полтаві, Кременчуці, Бердичеві, Херсоні, Сімферополі, Керчі, Новоросійську (III розряд) і Чернігові (IV розряд). Провідним підрозділом розшукного відділення було довідково-реєстраційне бюро, до основних завдань якого входили реєстрація злочинців, систематизація відомостей про них, встановлення особи, видача довідок про судимість і розшук винних осіб. До компетенції бюро належало також здійснення криміналістичних експертиз (дослідження речових доказів, технічних досліджень документів, експертиз почерків тощо). Штати довідково-реєстраційних бюро розшукних відділень усіх розрядів налічували дві одиниці: чиновник, який завідував реєстрацією злочинців і листуванням з розшуків та наглядів, та фотограф, він же помічник реєстратора злочинців. Характерно, що їхні службові оклади були майже однаковими (для І розряду 1000 крб, II 900, III 800 крб). Нові підрозділи застосовували антропометрію, дактилоскопію, судову фотографію та словесний портрет. На кожного затриманого складали повну реєстраційну картку з трьома фотокартками і дактилоскопічними відбитками у двох примірниках (один для центрального реєстраційного бюро); особову картку з фотографічним знімком професійних злочинців; алфавітну картку, а також фотокартку для альбому злочинців.

  • 4552. Історія митної справи та митної політики
    Информация пополнение в коллекции 25.02.2011

    З розвитком різних галузей сільського господарства, ремесел і промислів, мануфактурних виробництв в Україні розширювались торговельні стосунки купців, частини феодалів і заможних селян. Виробнича спеціалізація окремих районів і розвиток на цій основі товарного виробництва обумовили нові формування як внутрішнього, так і зовнішнього ринку. В другій половині XVII і на початку XVIII століття торгівля, як і раніше, зосереджувалась на ярмарках та базарах. У цей час лише на Лівобережній Україні щорічно збиралось 390 ярмарків, а на Слобожанщині 219. Найбільші з них були п Ніжині, Переяславі, Львові, Кам'янці-Подільському, Вінниці. Житомирі, Бару, Луцьку. В Ніжині і Ромнах продавалось товарів на декілька мільйонів рублів. До наших днів дійшов такий історичний факт, що в 1785 році торговий обіг на Покровському. Хрещенському і Троїцькому ярмарках досяг 40 мли. руб. Українські землі все більше втягувались у систему російського ринку. В центральних районах Росії все частіше бували купці з Києва, Ніжина, Переяслава, Харкова. Для них вже існували гостинні двори в Севську, Брянську. Розвитку торгівлі сприяли реформи Петра І, які передбачали звільнення українських купців від мита. Бахчисарайський мирний договір 1681 року завершив війну сильного мита. В 1753 році Лівобережна Україна Україна була включена в єдину внутрішню митну систему Російської держави. В російському експорті Україна займала досить вагоме місце.

  • 4553. Історія створення Державного Гімну України
    Информация пополнение в коллекции 05.12.2010

    Çà â³ðø “Ùå íå âìåðëà Óêðà¿íà” ³ çà àâòîðñòâî “âîçìóòèòåëüíûõ ïåñåí è ïðîêëàìàöèé” â 1862 ðîö³ Ïàâëà ×óáèíñüêîãî áóëî çàñëàíî íà ïîñåëåííÿ äî Àðõàíãåëüñüêî¿ ãóáåðí³¿, äå â³í ïåðåáóâàâ óïðîäîâæ øåñòè ñ ïîëîâèíîþ ðîê³â. Áóëî òîä³ éîìó 23 ðîêè. ϳñëÿ ªìñüêîãî óêàçó 1876 ðîêó ïðî ÷åðãîâó çàáîðîíó óêðà¿íñüêîãî ñëîâà, ×óáèíñüêîãî âäðóãå âèñèëÿþòü ç Óêðà¿íè, íà öåé ðàç äî Ïåòåðáóðãà. Ñåðöå â÷åíîãî íå âèòðèìàëî óäàð³â äîë³. Âæå âàæêî õâîðèé, â³í âèêëîïîòàâ äîçâ³ë ïåðå¿õàòè äî ñâîãî õóòîðà ó 1879 ð. Ðîçáèòèé ïàðàë³÷åì, óïðîäîâæ îñòàíí³õ ðîê³â æèòòÿ, Ïàâëî Ïëàòîíîâè÷ ïîìåð 26 ñ³÷íÿ 1884 ðîêó, íå äîæèâøè 1-ãî äíÿ äî 45-ð³÷÷ÿ. Ïîõîâàëè éîãî íà Êíèøåâñüêîìó öâèíòàð³ ó Áîðèñïîë³. Ïàìÿòü ïðî Ïàâëà Ïëàòîíîâ³÷à óâ³êîâ³÷åíî ó íàçâ³ ñåëà, ÿêå âèðîñëî ïîðó÷ êîëèøíüîãî õóòîðà, äå íàðîäèâñÿ ïîåò. Éîãî ïåðåéìåíîâàíî íà ×óáèíñüêå.

  • 4554. Історія української конституції
    Курсовой проект пополнение в коллекции 01.03.2011

    Характерною рисою Бендерської конституції є органічне поєднання традиційності й новаторства. Спрямований на політичне та церковне відокремлення України від Росії, дотримуючись неподільності українських земель на Правобережжі та Лівобережжі, цей документ вносить суттєві корективи і в модель державної структури, і в пріоритети соціальної політики. У Конституції наголошувалося на обмеженні самовладдя гетьмана, оскільки саме «через те самодержавство, невластиве гетьманському урядуванню, виросли численні в Запорозькому війську незлагоди, розорення прав і вольностей, посполите утяження». Обмеження гетьманських повноважень виявлялося в посиленні впливу на внутрішню та зовнішню політику членів загальної Ради, у підвищенні ролі військового генерального суду, який позбавляв гетьмана права «карати своєю приватною помстою та владою», у чіткому розмежуванні військового скарбу і особистих фінансів гетьмана та ін. За оцінками фахівців, гетьману відводилася роль, рівнозначна сучасній президентській.

  • 4555. Історія, перспективи Конвенції прав людини
    Информация пополнение в коллекции 03.12.2010

     

    1. Усі діти, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних чи інших поглядів, національного або соціального походження, майнового статусу, народження чи іншого, мають права, що містяться в Декларації прав дитини 1959 року.
    2. Дитина повинна користуватися особливим захистом, і їй повинні надаватися всі можливості і сприятливі умови для фізичного, психічного, морального, духовного та соціального розвитку.
    3. Дитина повинна мати право на імя та національність.
    4. Дитина повинна мати право на необхідне харчування, житло та медичне обслуговування.
    5. Діти, які мають фізичні вади, розумове відставання чи соціальні труднощі, повинні мати особливу увагу, навчання та лікування.
    6. Діти повинні рости в сімї. Суспільство й уряд повинні забезпечити дітей, які не мають батьків, всіма необхідними умовами і підтримкою.
    7. У дитини є право на безкоштовну обовязкову освіту. Дитина також повинна мати можливість відпочивати і гратися.
    8. Діти повинні бути завжди першими серед тих, кому необхідно надати підтримку і допомогу.
    9. Дитина повинна бути захищена від усіх проявів зневажання, жорстокості й експлуатації. Забороняється дитяча праця.
    10. Дитина повинна бути захищена від усіх видів дискримінацій, що практикуються, і виховуватися в дусі взаєморозуміння, терпимості, дружби між людьми, миру і загального братерства.
  • 4556. К вопросу о конституционно – правовых договорах
    Информация пополнение в коллекции 12.01.2009

    В требовании толковать договор в свете его объекта и целей нашел выражение один из основных принципов толкования - принцип эффективности. В соответствии с этим принципом текст договора должен толковаться и применяться не формально, следуя лишь букве, а таким образом, чтобы обеспечить достижение его целей. Вместе с тем нельзя противопоставлять цели тексту. При определении целей следует в первую очередь руководствоваться текстом. В Конституционном праве применение принципа эффективности широко используется Конституционным судом РФ. Так, Н.А. Богданова отмечает, что "практика Конституционного суда Российской Федерации дает все основания к различению текста ("буквы") и содержания ("духа") конституции".І Текстуальные конституционные формулы, оставаясь неизменными, получают реальное раскрытие в толковании Конституционным Судом Российской Федерации, в выявлении им конституционно - правового смысла отраслевого (текущего) законодательства, в том числе и конституционно - правовых договоров. Смысловая интерпретация текста отдельных положений конституции зависит от соотнесения с другими положениями конституции. __________________________________________________________

  • 4557. К вопросу о методах измерения латентной преступности
    Информация пополнение в коллекции 12.01.2009

    Предпринятое нами изучение латентной преступности в Дагестане включало и проведение обзора виктимизации населения республики. Для его проведения были привлечены студенты юридического факультета Дагестанского госуниверситета, специализирующиеся по уголовному праву и криминологии (всего 33 студента). Все они предварительно были проинструктированы о методике и особенностях данного исследования. Каждому студенту было поручено опросить не менее 15 лиц на предмет того, оказывались ли опрашиваемые или их близкие родственники, друзья жертвами преступных посягательств на протяжении последних трех лет и какова была их реакция на происшедшее, в частности, обращались ли они по этому поводу в правоохранительные органы. Всего по этой методике в городах Махачкале и Каспийске, было опрошено 505 граждан. Пригодными для изучения оказались 492 вопросника. В 157 из них содержались утвердительные ответы на постаиленный вопрос. При этом наиболее распространенными видами преступных проявлений явились обманы потребителей - 42% и кражи из различных объектов (жилище, дачные участки, автомобили, карманные кражи и т.д.) - 38%, грабежи составили 11%, хулиганские проявления - 6%, нанесение телесных повреждений различной степени 17%, прочие преступления - 15%. В 8% случаев одни и те же лица трижды являлись жертвами преступных посягательств, в 17% случаев - дважды. Таким образом, в 157 вопросниках содержались сведения о 196 преступлениях, жертвами которых стали респонденты опроса либо их близкие родственники, друзья. Из них лишь 40 потерпевших (26.1%) сообщили в правоохранительные органы о случившемся. Остальные под различными предлогами не поставили их в известность об имевших место преступных проявлениях. Мотивы такого поведения объяснили следующим образом: "сами разберемся" - 22% опрошенных, малозначительность ущерба - 19%. не уверены в том, что правоохранительные органы доведут дело до конца - 32%, боязнь мести 14%, прочие мотивы - 7%.

  • 4558. К вопросу о понимании системы науки современного конституционного права
    Информация пополнение в коллекции 13.06.2011

    Так А.В. Романович-Славатинский, исходя из того, что «русское государственное право имеет своим предметом систематическое изложение и разъяснение узаконений, определяющих устройство, компетенцию и круг деятельности властей и учреждений, которыми управляется русское государство», считал, что русское государственное право «заключает в себе три отдела». В первом отделе, по его мнению, «группируются и разъясняются те узаконения, которыми определяется существо и организация Верховной Самодержавной власти». Во втором заключаются узаконения, которыми «определяется устройство мест и властей подчиненных, посредством которых проявляется и действует на народ Верховная Самодержавная власть». По сложности своего содержания, считал А.В. Романович-Славатинский, эта часть должна быть подразделена на разделы. По его мнению, «органы, посредством которых Верховная власть проявляется и действует на народ, суть места и власти. Места - органы юридические - учреждения, присутствия; власти - органы физические - должностные лица, чиновники, действующие то отдельно - бюрократически, то в составе присутствий - коллегиально». Третий отдел русского государственного права, утверждал А.В. Романович-Славатинский, «состоит из тех узаконений, которыми определяется положение в государстве, права и обязанности, участие в управлении различных классов народа, исторически распавшегося на сословия и состояния» [2].

  • 4559. К вопросу о понятии справедливости
    Статья пополнение в коллекции 12.01.2009
  • 4560. К вопросу о правовом статусе государственного служащего
    Статья пополнение в коллекции 12.01.2009