Юриспруденция, право, государство

361. Адміністративна реформа в Україні
Информация пополнение в коллекции 10.11.2009

У цілому структурна реорганізація органів виконавчої влади повинна проводитись обов'язково за умови попереднього визначення реальної необхідності та напрямів зміни функцій, компетенції або методів діяльності відповідних структур. Кількість міністерств, з одного боку, не повинна бути надто малою, щоб кожен з міністрів мав можливість охопити все коло питань, віднесених до його відання, а з іншого боку - надто великою, щоб якомога рідше виникали ситуації, коли вирішення однакових питань покладається водночас на кількох міністрів, що загрожує виникненню колізій та конфліктів інтересів. На місцевому рівні виконавчу владу мають здійснювати місцеві державні адміністрації. Тут основна проблема постає у тому, щоб розмежувати їх повноваження з органами місцевого самоврядування. Задля цього, указом президента України "Про Національну раду з питань взаємодії органів державної влади та органів місцевого самоврядування". У діяльності обласних державних адміністрацій має бути підвищена ефективність контрольно-наглядових функцій за додержанням Конституції і законів, а також щодо здійснення державного управління і місцевого самоврядування з одночасним посиленням у діяльності районних державних адміністрацій значення розпорядчо-виконавчих функцій.
362. Адміністративне право України
Методическое пособие пополнение в коллекции 30.12.2009

Узагальнюючи можна сказати, що створена на основі Конституції України і ЗУ Про державну службу система державної служби ґрунтується на теоретичних розробках радянських і сучасних вітчизняних учених, а також світовому досвіді в даній сфері. Проте, з урахуванням орієнтації на кардинальне реформування системи державного управління в Україні, розробки Концепції адміністративної реформи, теоретичного осмислення накопиченого досвіду реформу державної служби в Україні необхідно продовжувати. Основною її соціально політичною метою є утворення кількісно невеликого корпуса професійних службовців, спроможного ефективно здійснювати державну владу і управління, не порушуючи прав і свобод людини і громадянина, усіх субєктів права. При цьому особлива увага при створенні дійсно професійної. високоефективної, стабільної й авторитетної державної служби необхідно приділити рішенню комплексу питань по правовому забезпеченню державної служби з акцентом на рішення статусних проблем, повязаних із визначенням правового положення державного службовця і його посади. Законодавче визначення статусу державних службовців, встановлення і реалізація гарантій цього статусу повинна включати забезпечення цілісності, системності, повноти і стабільності правового і соціального стану державних службовців. Необхідно змінити систему оплати праці державних службовців із метою забезпечення конкурентноздатності державної служби на ринку праці. Повинний бути максимально обєкти візований механізм службової карєри, забезпечене просування по службі і матеріальній зацікавленості державних службовців на підставі їх особистих заслуг.
363. Адміністративне право як галузь права, навчальна дисципліна і наука. Предмет і метод адміністративного права
Реферат пополнение в коллекции 02.03.2010

Наукову діяльність здійснюють наукові установи, наукові організації, вищі навчальні заклади III-IV рівнів акредитації, громадські організації. Кожна організаційна форма має свої певні особливості. Безпосередньо у сфері організації науки діють спеціалізовані органи виконавчої влади, а також державні установи. При Президентові України утворений консультативно-дорадчий орган - Рада з питань науки та науково-технічної політики. Основними завданнями цього органу є вироблення державної політики з питань розвитку науки та технологій, правове й організаційне забезпечення їх реалізації; прогнозування розвитку науки й технологій; розгляд і оцінка проектів національних і державно-наукових програм, визначення пріоритетних напрямів розвитку науки й технологій та ін. Центральним органом виконавчої влади у цій сфері є Міносвіти і науки України. Діяльність Міносвіти і науки України спрямовує Кабінет Міністрів України. Відповідно до покладених на нього завдань ЦОВВ в сфері науки: розробляє засади науково-технічного розвитку України; забезпечує розвиток наукового й науково-технічного потенціалу України; організовує та координує інноваційну діяльність; координує розвиток загальнодержавної системи науково-технічної інформації, координує діяльність органів виконавчої влади щодо розроблення загальнодержавних наукових і науково-технічних програм й контролює їх виконання; Місцеві органи державної виконавчої влади й органи місцевого самоврядування відповідно до своєї компетенції забезпечують виконання державних наукових і науково-дослідних програм; розробляють та організовують виконання регіональних (територіальних) програм. ВАК України є ЦОВВ, статус якого прирівняний до державного комітету України. ВАК України реалізує державну політику в галузі атестації наукових і науково-технічних кадрів вищої кваліфікації, присудження наукових ступенів і присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника, контролює діяльність спеціалізованих вчених рад та якість атестації наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації. ВАК України створює спеціалізовані ради по захисту дисертацій, затверджує їх персональний склад і перелік спеціальностей, за якими цим радам надається право проведення захисту дисертацій, провадить їх періодичну атестацію. Для координації роботи міністерств, інших ЦОВВ під час формування та реалізації державної політики утворено Комісію Кабінету Міністрів України з питань науково-технічного розвитку. На Комісію покладено обов'язок контролювати й координувати діяльність міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, спрямовану на реалізацію державної науково-технічної політики; розглядати пропозиції щодо створення високотехнологічних виробництв; здійснювати підтримку вітчизняного науково-технічного потенціалу; розглядати пропозиції щодо удосконалення законодавства, яке регулює відносини в науково-технічній сфері
364. Адміністративне право: концептуальні підходи вчених дорадянського періоду
Информация пополнение в коллекции 23.12.2010
1. Аверянов В.Б. Адміністративне право України: доктринальні аспекти реформування / В.Б. Аверянов // Право України. 2008.- № 8.- С.17-21.
2. Адміністративне право України: Навчально-методичний посібник. Вид. друге, перероб. і доп. / С.В. Ківалов, Л.Р. Біла, Одеса: Либідь, 2002. 653 с.
3. Битяк Ю.П. Административное право Украины / Ю.П. Битяк. Х.: Хвиля, - 2003. 387 с.
4. Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики. За ред. Аверянова В.Б. К.: Вища школа, 2003.- 364 с.
5. Козлов Ю.М., Административное право: Учебник / Ю.М. Козлов. - М.: Бетадор-Пресс, 2009. 324 с.
6. Кравченко Б.В. Адміністративна реформа в Україні: стан та перспективи / Б.В. Кравченко // Вісник УАДУ. - 2007. - № 3. С.56-61.
7. Колпаков В.К. Адміністративне право України: підручник / В.К. Колпаков, О.В. Кузьменко - К.: Юрінком Інтер, 2003.- 544 с.
8. Коваль Л.В. Адміністративне право. / Л.В. Коваль - К.: Основа, 2006. 247 с.
9. Луговий В.О. Адміністративна реформа в Україні і політична культура / В.О. Луговий //Вісник УАДУ. 2008. - № 8. С.45-49.
10. Пархоменко В.М. Концепція адміністративної реформи в Україні / В.М. Пархоменко. - К.: ДВПП Міннауки України, 2008. 224 с.
365. Адміністративне право: погляди українських вчених часів незалежності (Т.О. Коломоєць)
Информация пополнение в коллекции 28.12.2010

Доцільним вбачається використання терміну "адміністративний примус у публічному праві України", оскільки це дозволяє зробити вказівку вже у самій назві відповідного державно-правового примусу одночасно на кілька його ознак спеціальному позасудовому порядку, нормативних засадах відповідного застосування та його сутності, бо примус відрізняється від впливу (термін досить часто використовується у науковій та нормативній літературі), про який може йти мова й у випадках використання заходів переконання. Врахування ж інших властивостей відповідного різновиду примусу, а саме: офіційного, державно-владного характеру, множинності та розмаїття суб'єктів застосування (насамперед, уповноважених державних органів, а також у чітко визначених у законодавстві випадках і громадських об'єднань), численності осіб, щодо яких здійснюється відповідне застосування (як фізичних, так і юридичних осіб), відсутності службового підпорядкування між вищезазначеними суб'єктами правовідносин, специфіки юридично-фактичних підстав застосування (правопорушень на будь-якій стадії, правомірної поведінки, надзвичайних ситуацій), багатоаспектної цільової спрямованості (запобігання, припинення протиправних діянь, забезпечення притягнення та притягнення винних осіб до відповідальності, запобігання та локалізація наслідків надзвичайних ситуацій), багатоваріантності зовнішніх форм прояву, оперативності, економічність, спрощеність процедури застосування дозволяє сформулювати визначення адміністративного примусу у публічному праві України. Таким вважається особливий, комплексний, поліструктурний, об'єктивно-необхідний та обумовлений різновид державно-правового примусу, визначені нормами публічного права способи офіційного фізичного або психічного впливу уповноважених державних органів, їх посадових осіб, а у деяких випадках і громадських об'єднань на свідомість та поведінку фізичних та юридичних осіб навіть всупереч їх волі та бажанню у вигляді особистих, майнових, організаційних обмежень їх прав, свобод та інтересів у випадках вчинення цими особами протиправних діянь, або в умовах надзвичайних обставин в межах окремого економного, спрощеного, оперативного адміністративного провадження задля досягнення багатоаспектної ретросперспективної мети (превенції, припинення правопорушень, забезпечення провадження у справах про правопорушення, притягнення винних до адміністративної відповідальності, попередження та ліквідації наслідків надзвичайних подій).
366. Адміністративне правопорушення
Контрольная работа пополнение в коллекции 09.11.2010

Адміністративне правопорушення (проступок) - це перш за все діяння, поведінка, вчинок людини, дія чи бездіяльність, це акт зовнішнього виявлення ставлення особи до реальної дійсності, інших людей, держави, суспільства. Закону непідвладні переконання, думки людей, якщо вони не знайшли зовнішнього виявлення. Таке діяння має визнаватися адміністративним проступком за наявності певних ознак, до яких традиційно відносять суспільну шкідливість (небезпечність), протиправність, винність та адміністративну караність. Перша ознака означає, що дія чи бездіяльність заподіює або створює загрозу заподіяння певної шкоди (матеріального, морального, організаційного чи іншого характеру) обєктам адміністративно-правової охорони ("посягає на ..."). Цією обставиною і пояснюється необхідність встановлення за її вчинення адміністративної відповідальності. Разом з тим в наш час потребує уточнення перелік обєктів, які мають охоронятися нормами з адміністративною санкцією. Не викликає сумніву, що такі обєкти як права і свободи громадян, власність, громадський порядок, які названо в нинішньому КпАП, повинні залишитися також і в майбутньому. А от що стосується державного порядку і встановленого порядку управління, то думається, що це поняття подібні і однорідні і залишити треба одне із них, причому, краще - державний порядок, оскільки в чинному КпАП до правопорушень, які посягають на встановлений порядок управління, віднесено, наприклад, прояв неповаги до суду, невжиття заходів щодо протесту, припису чи подання прокурора тощо, хоча такі відносини не належать до управлінських. В той же час поняття "державний порядок" потрібно розшифрувати - це встановлений порядок діяльності державних органів та установ. Крім того, у визначенні серед основних обєктів адміністративно-правової охорони слід назвати права і законні інтереси інших субєктів, а також громадську безпеку, різновидами якої є санітарна, екологічна безпека тощо. Ми свідомо не акцентуємо увагу на відмінності термінів "суспільна шкідливість" і "суспільна небезпечність", тому що така відмінність, на нашу думку, є досить умовною, а суперечки, які навколо цього точаться, мають, переважно, термінологічний характер. Хоча варто зауважити, що ні окремо взятий адміністративний проступок, ні навіть злочин не можуть становити небезпеку для суспільства в цілому, а от певної шкоди вони завдають. Тому більш прийнятним, як уявляється, є термін "суспільна шкідливість". Юридичним відбиттям шкідливості адміністративного проступку є його протиправність, яка означає, що дію чи бездіяльність прямо заборонено адміністративно-правовими нормами. Діяння, які визнаються адміністративними правопорушеннями, перераховано в особливій частині розділу ІІ КпАП та в деяких інших нормативних актах. В разі встановлення адміністративної відповідальності за нові діяння або скасування відповідальності, яка існувала раніше, до КпАП вносяться зміни та доповнення. Ознака протиправності означає також неприпустимість застосування аналогії закону, що сприяє зміцненню законності, виключає можливість притягнення до адміністративної відповідальності за діяння, не передбачені законодавством про адміністративні правопорушення. Адміністративним проступком може бути тільки винне діяння, тобто свідомий, вольовий акт протиправної поведінки. Вина полягає в психічному ставленні особи до діяння та його шкідливих наслідків і може бути умисною або необережною. Адміністративним проступком визнається тільки таке протиправне винне діяння, за яке законодавством передбачено особливий вид державного примусу - адміністративну відповідальність. Реалізація адміністративних стягнень не завжди супроводжує адміністративний проступок, але можливість їх застосування становить його обовязкову властивість. Винятком із загального правила є адміністративні правопорушення військовослужбовців і працівників органів внутрішніх справ, за більшість яких останні несуть не адміністративну, а дисциплінарну відповідальність, тобто в цьому випадку адміністративна караність проступків відсутня, хоча від цього вони не перестають бути адміністративними. З огляду на викладене спробуємо сформулювати визначення адміністративного проступку. Отже, ним, на нашу думку, доцільно визнати суспільно шкідливу, протиправну, винну (умисну або необережну) дію чи бездіяльність, яка посягає на права і свободи громадян, права і законні інтереси юридичних осіб, власність, громадський порядок і громадську безпеку, встановлений порядок діяльності державних органів та установ і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративне правопорушення необхідно відрізняти від дисциплінарного проступку і від злочину. Дисциплінарний проступок - це порушення трудової дисципліни, тобто невиконання чи неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обовязків. Він тягне дисциплінарну відповідальність, яку врегульовано трудовим законодавством. Стягнення за дисциплінарні проступки накладають керівники підприємств, установ і організацій. Від злочинів адміністративні правопорушення відрізняються, перш за все, розміром шкоди, яку вони заподіюють. Злочин - суспільно небезпечне діяння, яке тягне кримінальну відповідальність. Кримінальне покарання може призначити тільки суд. Розглянуті вище ознаки характеризують адміністративне правопорушення як фактичну підставу адміністративної відповідальності, як явище реальної дійсності, тобто складають його матеріальне поняття; вони є найбільш характерними і суттєвими, властивими будь-якому адміністративному проступку. Матеріальне поняття правопорушення конкретизується в законодавстві про адміністративні правопорушення у формі конкретних складів проступку, в яких законом передбачено необхідні і специфічні ознаки того чи іншого конкретного діяння. Матеріальне поняття правопорушення відповідає на запитання, що спільного між всіма проступками (наприклад, між дрібним хуліганством і дрібним розкраданням), а поняття складу проступку - на запитання, в чому відмінність одних проступків від інших. Відрізняються адміністративні проступки за специфічними ознаками, які характеризують їх обєктивні і субєктивні сторони. Таким чином, склад адміністративного правопорушення - це сукупність встановлених законом обєктивних і субєктивних ознак, які характеризують діяння як адміністративний проступок. Склади конкретних проступків виконують важливу функцію, оскільки вони встановлюють юридичні підстави адміністративної відповідальності і передбачають можливість застосування заходів адміністративного впливу. Вони забезпечують однакове застосування закону, правильну кваліфікацію проступків, гарантують від необґрунтованого притягнення громадян до адміністративної відповідальності, обмежують відповідальність рамками скоєного. До складу адміністративного правопорушення належать ознаки, які характеризують обєкт, обєктивну сторону, субєктивну сторону і субєкта проступку. Обєкт адміністративного правопорушення - це те, на що воно посягає, чому воно завдає шкоди. Адміністративний проступок завдає шкоди або створює загрозу її заподіяння суспільним відносинам, які і становлять обєкт проступку. Засобами адміністративної відповідальності охороняються суспільні відносини, які регулюються нормами не тільки і не стільки адміністративного права, а й багатьох інших: цивільного, екологічного, трудового, фінансового тощо. Обєктивну сторону адміністративного правопорушення характеризують ознаки, які визначають акт зовнішньої поведінки правопорушника. До них належать діяння (дія чи бездіяльність), його шкідливі наслідки, причинний звязок між діянням і наслідками, місце, час, обстановка, спосіб, знаряддя та засоби вчинення проступку. Основною і обовязковою ознакою обєктивної сторони є протиправне діяння, відсутність її виключає склад будь-якого адміністративного правопорушення. Це може бути як дія (наприклад, розпивання спиртних напоїв у громадських місцях), так і бездіяльність, коли закон вимагає активних дій (ухилення свідка від явки в суд або орган попереднього слідства чи дізнання). Всі інші ознаки мають факультативний характер, тобто вони обовязкові лише в тих випадках, коли прямо передбачені законом. Так, шкідливі наслідки і причинний звязок обовязкові тільки для так званих матеріальних складів проступків, в результаті яких завжди заподіюється матеріальна шкода (наприклад, дрібне розкрадання, пошкодження телефонів-автоматів, потрава посівів тощо). Більшість же адміністративних правопорушень характеризується недодержанням різних загальнообовязкових правил, коли діяння становить склад проступку незалежно від настання шкідливих наслідків матеріального характеру (порушення правил охорони праці, торгівлі, дорожнього руху, митних, паспортних, санітарних тощо). Ці склади формулюються в статтях особливої частини розділу ІІ КпАП лише вказівкою на протиправну дію чи бездіяльність ("порушення правил", "невиконання правил" тощо). В деяких статтях міститься вказівка лише на шкідливі наслідки ("пошкодження", "знищення", "псування" тощо), діяння ж розуміється саме собою. Місце, час, обстановка, спосіб, знаряддя та засоби вчинення проступку можуть бути обовязковими ознаками, якщо їх включено до конкретного складу проступку (наприклад, окремі діяння визнаються адміністративними правопорушеннями лише в разі вчинення їх в громадському місці, часто в КпАП називається спосіб вчинення проступку - грубе, злісне порушення, прихована передача тощо); в інших випадках вони можуть визнаватися обставинами, які помякшують або обтяжують відповідальність (наприклад, вчинення правопорушення в умовах стихійного лиха або за інших надзвичайних обставин обтяжує адміністративну відповідальність). Окремі статті КпАП передбачають адміністративну відповідальність за незакінчені дії (ст.188 - за спробу передачі заборонених предметів у виправно-трудові установи і ст.209 - за приготування до контрабанди), загальної ж норми про стадії адміністративного правопорушення немає, що цілком виправдано. Субєктивну сторону адміністративного правопорушення становить повязана із його вчиненням психічна діяльність особи. До ознак, які характеризують субєктивну сторону, належать вина, мотив і мета вчинення правопорушення. Вина - основна і обовязкова ознака субєктивної сторони будь-якого адміністративного проступку. Це психічне ставлення особи до вчиненого нею суспільно шкідливого діяння і його наслідків, яке виявляється у формі умислу або необережності. Поняття цих форм вини розкривається в ст.ст.10 і 11 КпАП. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків. Вчиненим з необережності правопорушення визнається тоді, коли особа передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити. Визначення форм вини в чинному КпАП сформульовано, на нашу думку, не зовсім вдало. Передусім це стосується визначення необережності, оскільки в ньому в основу покладено ставлення порушника до шкідливих наслідків свого діяння. Однак, зміст переважної більшості адміністративних проступків полягає в порушенні тих чи інших загальнообовязкових правил, незалежно від того, чи настали внаслідок цього якісь конкретні шкідливі наслідки (це так звані "формальні склади"). Тому для визначення форм вини за основу має братися ставлення порушника до діяння та усвідомлення ним його протиправності.
367. Адміністративне судочинство: концептуальні підходи українських вчених періоду незалежності України
Контрольная работа пополнение в коллекции 09.12.2010

Досліджуючи Кодекс адміністративного судочинства України (далі КАС), проф.. Селіванов А.О. звертає увагу на те, що вже сама назва Кодексу відображає теоретико-правову концепцію, що активно розвивалася протягом останнього десятиріччя у вигляді форм і засобів функціонування адміністративної юстиції, зокрема, адміністративного процесу як складного судового явища. Йдеться про наявні у ньому складові: адміністративне судочинство, адміністративне провадження (за складами адміністративних правопорушень) та адміністративно-процесуальний розгляд справ. Сучасні наукові уявлення про адміністративне судочинство відрізняються від традиційних концепцій адміністративної юстиції, яка становить фундамент юридичної ваги у структурі адміністративного процесу [5]. На відміну від позиції російських вчених, які досліджують проблеми адміністративної юстиції (Ю.М. Старилов та інші), ми розрізняємо вказані категорії, оскільки головний смисл і завдання адміністративного судочинства забезпечити дотримання принципу верховенства права у відносинах між публічними органами державної влади та місцевого самоврядування з людиною і громадянином, при цьому враховувати міжнародні зобовязання України та практику Європейського суду з прав людини [6; с. 107]. Нормативні положення Конституції України про здійснення судової влади за допомогою адміністративного судочинства є конституційно-правовим базисом, на основі якого відбуватиметься формування адміністративної юстиції в Україні як організаційно-правової форми здійснення права на судовий захист незалежним і неупередженим судом.
368. Адміністративне судочинство: концептуальні підходи українських науковців періоду незалежності
Информация пополнение в коллекции 30.11.2011

Відповідно до цих нормативно-правових актів в Україні запроваджено трирівневу систему адміністративних судів. Першою судовою інстанцією в цій системі є окружні адміністративні суди, які створені в основних адміністративно-територіальних одиницях України - Автономній Республіці Крим, обласних центрах, містах Києві та Севастополі. Слід звернути також увагу на одну важливу особливість, пов'язану з організацією системи адміністративних судів. Мається на увазі, що за ст.22 Закону України "Про судоустрій України", ст. ст.18,20 КАС України місцеві загальні суди (тобто ті, які розглядають цивільно-правові спори і вирішують питання, пов'язані з притягненням осіб до кримінальної відповідальності) зобов'язані розглядати певні категорії адміністративно-правових спорів. Інакше кажучи, в Україні поряд зі спеціалізованими (адміністративними) судами як адміністративні суди діють також і місцеві загальні суди. Принагідно маємо відзначити, що такий розподіл компетенції, на нашу думку, не дає підстав включати ці судові органи до системи адміністративних судів. Більше того, одночасний розгляд адміністративних справ загальними судами, навіть лише на рівні першої й апеляційної інстанцій, не піде на користь формуванню якісного адміністративного судочинства та практики його застосування. За таких умов надзвичайно складно досягнути єдності судової практики у сфері адміністративного права і забезпечити однакові вимоги до діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, інших суб'єктів владних повноважень [9, с.97]. Другою судовою інстанцією в системі адміністративних судів України є апеляційні адміністративні суди, повноваження яких поширюються на декілька областей України. Відзначимо, що згідно із п.6 Розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" КАС України адміністративне судочинство здійснювали також господарські суди. 'Гак, до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів адміністративні справи, підвідомчі господарським судам, відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991 року у першій та апеляційній інстанціях за правилами КАС України вирішували відповідні місцеві та апеляційні господарські суди.
369. Адміністративні провадження
Контрольная работа пополнение в коллекции 29.04.2010

Система адміністративних судів в Україні включає: ВАСУ, 7 апеляційних та 27 окружних адміністративних судів. На сьогодні приміщенням, яке дозволяє здійснювати правосуддя, забезпечений лише ВАСУ. Ще два суди (у м. Харкові та м. Вінниці) отримали приміщення, але ті потребують ремонту і не дають можливості суддям повноцінно функціонувати. Решта судів фактично ще не мають своїх приміщень: одні суди (ті, де вже призначені голови судів) не мають приміщень через відсутність належних пропозицій від місцевих держадміністрацій та достатнього фінансування, інші суди (там, де є домовленість ВАСУ чи ДСА про оренду приміщень з місцевими держадміністраціями), - не можуть формально ці приміщення отримати через відсутність голів судів. Така ситуація потребує прояву політичної волі і спільного вирішення проблеми, оскільки згідно з Указом Президента адміністративні суди повинні були запрацювати з 1 вересня 2009 року, а ситуація з їх забезпеченням приміщеннями не дає сподівань на те, що вони запрацюють до кінця 2009 року. Заробітна плата суддів адміністративних судів сьогодні оцінюється як адекватна виконуваним обовязкам, тоді як заробітна плата інших працівників адміністративних судів є надзвичайно низькою і потребує перегляду та підвищення (зокрема, місячний оклад помічника судді у понад 10 разів менший за місячний оклад судді, хоча помічник судді і має надзвичайно великі навантаження). Порівняно високі розміри заробітної плати суддів адміністративних судів вважаються необхідними, щоб судді могли бути незалежними від органів влади і якомога менше користуватися додатковими пільгами (на які вони мають право), які потенційно створюють можливості для впливу на суддів. Разом з тим, органи місцевої влади і Кабінет Міністрів України не виконують повною мірою своїх обовязків щодо забезпечення окремим житлом суддів адміністративних судів, призначених чи обраних на посади.
370. Адміністративні стягнення
Информация пополнение в коллекции 20.12.2010

При вчиненні однією особою двох або більше адміністративних правопорушень адміністративне стягнення накладається за кожне правопорушення окремо. Якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених. До основного стягнення в цьому разі може бути приєднано одне з додаткових стягнень, передбачених статтями про відповідальність за будь-яке з вчинених правопорушень. Строк адміністративного арешту обчислюється добами, виправних робіт - місяцями або днями, позбавлення спеціального права - роками, місяцями або днями. У разі відмови в порушенні кримінальної справи або закриття кримінальної справи, але при наявності в діях порушника ознак адміністративного правопорушення адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через місяць з дня прийняття рішення про відмову в порушенні кримінальної справи або про її закриття. Якщо особа, піддана адміністративному стягненню, протягом року з дня закінчення виконання стягнення не вчинила нового адміністративного правопорушення, то ця особа вважається такою, що не була піддана адміністративному стягненню. Якщо у результаті вчинення адміністративного правопорушення заподіяно майнову шкоду громадянинові, підприємству, установі або організації, то адміністративна комісія, виконавчий орган сільської, селищної, міської ради під час вирішення питання про накладення стягнення за адміністративне правопорушення має право одночасно вирішити питання про відшкодування винним майнової шкоди, якщо її сума не перевищує двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а суддя районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду - незалежно від розміру шкоди, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Коли шкоду заподіяно неповнолітнім, який досяг шістнадцяти років і має самостійний заробіток, а сума шкоди не перевищує одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, суддя має право покласти на неповнолітнього відшкодування заподіяної шкоди або зобов'язати своєю працею усунути її. В інших випадках питання про відшкодування майнової шкоди, заподіяної адміністративним правопорушенням, вирішується в порядку цивільного судочинства.
371. Адміністративно-запобіжні заходи
Контрольная работа пополнение в коллекции 01.02.2011

Слід зазначити, що за умов надзвичайного стану посилюється застосування заходів адміністративного примусу, тому що органи, які здійснюють управління в цих умовах, одержують надзвичайні повноваження. Відповідно до статей 16 і 18 Закону України «Про правовий режим надзвичайного стану» від 16 березня 2000 р. (зі змінами) можуть вживатися такі заходи: заборона перебувати на вулицях та в інших громадських місцях без спеціально виданих перепусток і посвідчень особи в установлені години доби; тимчасове вилучення в громадян зареєстрованої вогнепальної зброї та боєприпасів, а в підприємств, установ і організацій також навчальної військової техніки, вибухових, отруйних і сильнодіючих хімічних речовин; вислання порушників громадського порядку, які не є жителями місцевості, де введено надзвичайний стан, за їх рахунок; тимчасове виселення людей з місць, небезпечних для проживання; тимчасова заборона будівництва нових, розширення діючих підприємств та інших об'єктів; мобілізація ресурсів державних підприємств, установ, організацій тощо.
372. Адміністративно-правове регулювання в сфері підприємницької діяльності
Курсовой проект пополнение в коллекции 07.12.2009

Державне регулювання підприємницької діяльності - це заснована на законодавстві форма державного впливу на підприємницьку діяльність шляхом встановлення та застосування державними органами правил, спрямованих на забезпечення належних умов господарської діяльності фізичних та юридичних осіб, що підтримується можливістю застосування правових санкцій при порушенні зазначених правил. Державне регулювання підприємницької діяльності необхідне як додатковий механізм до системи саморегулювання ринку, спрямований на коригування економічної поведінки в інтересах суспільства. Господарський кодекс України (далі - ГК) містить основні положення щодо державного регулювання господарської діяльності, зокрема підприємництва. Окремими сферами державного регулювання підприємництва є: банківська діяльність; біржова діяльність; зовнішньоекономічна діяльність; інвестиційна діяльність; інноваційна діяльність; конкуренція; реклама; ринок цінних паперів; страхова діяльність; якість продукції, робіт та послуг; інші сфери [14 гл. 2]. ГК України розмежовує поняття господарської та підприємницької діяльності. Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.[14 ч.1 ст.3] Як правова категорія „підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.[ 14, ст.42] Для характеристики підприємництва як обєкту державного управління важливим є визначення його родової та видової належності, його класифікація. Сучасне адміністративне право розглядає підприємництво або як зовнішнє вираження (форму) економічної діяльності, або як окремий вид діяльності господарюючих субєктів.
373. Адміністративно-правовий статус Президента України
Курсовой проект пополнение в коллекции 04.08.2010

·%d0%97%d0%b0%d1%81%d1%82%d1%83%d0%bf%d0%bd%d0%b8%d0%ba%d0%b8%20%d0%93%d0%bb%d0%b0%d0%b2%d0%b8%20%d0%a1%d0%b5%d0%ba%d1%80%d0%b5%d1%82%d0%b0%d1%80%d1%96%d0%b0%d1%82%d1%83%20%d0%9f%d1%80%d0%b5%d0%b7%d0%b8%d0%b4%d0%b5%d0%bd%d1%82%d0%b0%20%d0%a3%d0%ba%d1%80%d0%b0%d1%97%d0%bd%d0%b8,%20%d0%b2%20%d1%82%d0%be%d0%bc%d1%83%20%d1%87%d0%b8%d1%81%d0%bb%d1%96%20%d0%b7%d0%b0%d1%81%d1%82%d1%83%d0%bf%d0%bd%d0%b8%d0%ba%20%d0%93%d0%bb%d0%b0%d0%b2%d0%b8%20%d0%a1%d0%b5%d0%ba%d1%80%d0%b5%d1%82%d0%b0%d1%80%d1%96%d0%b0%d1%82%d1%83%20%d0%9f%d1%80%d0%b5%d0%b7%d0%b8%d0%b4%d0%b5%d0%bd%d1%82%d0%b0%20%d0%a3%d0%ba%d1%80%d0%b0%d1%97%d0%bd%d0%b8%20--%20%d0%9f%d1%80%d0%b5%d0%b4%d1%81%d1%82%d0%b0%d0%b2%d0%bd%d0%b8%d0%ba%20%d0%9f%d1%80%d0%b5%d0%b7%d0%b8%d0%b4%d0%b5%d0%bd%d1%82%d0%b0%20%d0%a3%d0%ba%d1%80%d0%b0%d1%97%d0%bd%d0%b8%20%d1%83%20%d0%92%d0%b5%d1%80%d1%85%d0%be%d0%b2%d0%bd%d1%96%d0%b9%20%d0%a0%d0%b0%d0%b4%d1%96%20%d0%a3%d0%ba%d1%80%d0%b0%d1%97%d0%bd%d0%b8,%20%d0%b7%d0%b0%d1%81%d1%82%d1%83%d0%bf%d0%bd%d0%b8%d0%ba%20%d0%93%d0%bb%d0%b0%d0%b2%d0%b8%20%d0%a1%d0%b5%d0%ba%d1%80%d0%b5%d1%82%d0%b0%d1%80%d1%96%d0%b0%d1%82%d1%83%20%d0%9f%d1%80%d0%b5%d0%b7%d0%b8%d0%b4%d0%b5%d0%bd%d1%82%d0%b0%20%d0%a3%d0%ba%d1%80%d0%b0%d1%97%d0%bd%d0%b8%20--%20%d0%9f%d1%80%d0%b5%d0%b4%d1%81%d1%82%d0%b0%d0%b2%d0%bd%d0%b8%d0%ba%20%d0%9f%d1%80%d0%b5%d0%b7%d0%b8%d0%b4%d0%b5%d0%bd%d1%82%d0%b0%20%d0%a3%d0%ba%d1%80%d0%b0%d1%97%d0%bd%d0%b8%20%d1%83%20%d0%9a%d0%be%d0%bd%d1%81%d1%82%d0%b8%d1%82%d1%83%d1%86%d1%96%d0%b9%d0%bd%d0%be%d0%bc%d1%83%20%d0%a1%d1%83%d0%b4%d1%96%20%d0%a3%d0%ba%d1%80%d0%b0%d1%97%d0%bd%d0%b8,%20%d0%b7%d0%b0%d1%81%d1%82%d1%83%d0%bf%d0%bd%d0%b8%d0%ba%20%d0%93%d0%bb%d0%b0%d0%b2%d0%b8%20%d0%a1%d0%b5%d0%ba%d1%80%d0%b5%d1%82%d0%b0%d1%80%d1%96%d0%b0%d1%82%d1%83%20%d0%9f%d1%80%d0%b5%d0%b7%d0%b8%d0%b4%d0%b5%d0%bd%d1%82%d0%b0%20%d0%a3%d0%ba%d1%80%d0%b0%d1%97%d0%bd%d0%b8%20--%20%d0%a3%d0%bf%d0%be%d0%b2%d0%bd%d0%be%d0%b2%d0%b0%d0%b6%d0%b5%d0%bd%d0%b8%d0%b9%20%d0%9f%d1%80%d0%b5%d0%b7%d0%b8%d0%b4%d0%b5%d0%bd%d1%82%d0%b0%20%d0%a3%d0%ba%d1%80%d0%b0%d1%97%d0%bd%d0%b8%20%d0%b7%20%d0%bf%d0%b8%d1%82%d0%b0%d0%bd%d1%8c%20%d0%ba%d0%be%d0%bd%d1%82%d1%80%d0%be%d0%bb%d1%8e%20%d0%b7%d0%b0%20%d0%b4%d1%96%d1%8f%d0%bb%d1%8c%d0%bd%d1%96%d1%81%d1%82%d1%8e%20%d0%a1%d0%bb%d1%83%d0%b6%d0%b1%d0%b8%20%d0%b1%d0%b5%d0%b7%d0%bf%d0%b5%d0%ba%d0%b8%20%d0%a3%d0%ba%d1%80%d0%b0%d1%97%d0%bd%d0%b8;"> <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/alldocWWW/U1079_07.LHT>Заступники Глави Секретаріату Президента України, в тому числі заступник Глави Секретаріату Президента України -- Представник Президента України у Верховній Раді України, заступник Глави Секретаріату Президента України -- Представник Президента України у Конституційному Суді України, заступник Глави Секретаріату Президента України -- Уповноважений Президента України з питань контролю за діяльністю Служби безпеки України;
374. Адміністративно-правові методи
Информация пополнение в коллекции 12.01.2009

Міліція громадської безпеки. Завдання, що стоять перед міліцією громадської безпеки, мають досить широкий діапазон і є одним з найбільш об'ємних напрямів роботи міліції. Це адміністративна діяльність, яка полягає в захисті прав і свобод людини і громадянина, забезпеченні громадського порядку, спокою та безпеки, попередженні і припиненні правопорушень у містах та інших населених пунктах держави, а також боротьба зі злочинністю, здійснення провадження в справах про адміністративні правопорушення. Основу міліції громадської безпеки складає служба охорони громадського порядку, до якої входять підрозділи патрульно-постової служби, «Беркут». Патрульно-постова служба здійснює нагляд за виконанням окремими громадянами і посадовими особами правил, що регулюють громадський порядок, з метою запобігання та припинення правопорушень, а також притягнення правопорушників до відповідальності. Значну роботу проводять дільничні інспектори міліції, які забезпечують безпеку громадян і громадський порядок на закріплених за ними дільницях. Міліція громадської безпеки організує роботу спеціальних установ, а саме: приймальників-розподіль-ників для затриманих за бродяжництво та спеціальних приймальників для осіб, підданих адміністративному арешту, забезпечує безпеку працівників суду, правоохоронних органів, осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві. В систему підрозділів цієї міліції входить дозвільна система, до компетенції якої належать питання забезпечення правил виготовлення, реалізації, придбання, зберігання, обліку, охорони, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної зброї та інших предметів на об'єктах дозвільної системи, організація роботи щодо ліцензування підприємницької діяльності по виробництву, ремонту і реалізації спортивної, мисливської, вогнепальної зброї та ін.
375. Адміністративно-правові норми
Контрольная работа пополнение в коллекции 12.11.2010

Адміністративно-правова норма - це правило поведінки, установлене державою (Верховною Радою України, органом виконавчої влади) з метою регулювання суспільних відносин у сфері державного керування. Норми адміністративного права визначають границі належного, припустимого й рекомендованого поводження людей, діяльності органів виконавчої влади, їхніх посадових осіб, а також підприємств, установ, організацій і трудових колективів у сфері виконавчої влади. Норми адміністративного права встановлюють правовий режим взаємин суб'єктів державного керування й місцевого самоврядування, порядок здійснення організаційно-управлінської діяльності, визначають права й обов'язки громадян у сфері виконавчої влади й гарантії їхньої реалізації. Серед норм адміністративного права значне місце займають норми про відповідальність (адміністративної, дисциплінарної, матеріальної). Більша частина норм адміністративного права носить імперативний (приказний) характер, їхня реалізація підкріплюється можливістю застосування примусової чинності держави.
376. Адовкатура в России
Информация пополнение в коллекции 12.01.2009
Кроме указанных выше прав по предъявлению иска, встречного иска и отзыва, определении подсудности, при наличии соответствующих полномочий, адвокат-представитель обладает правами, которые конкретизируются в следующих действиях:
1. обращении с заявлениями к арбитражному суду: о выбранной кандидатуре арбитражного заседателя (при рассмотрении дела с участием арбитражных заседателей; п. 3 ст. 19); (истец) об изменении основания или предмет иска, увеличении или уменьшении размера исковых требований при рассмотрении дела в арбитражном суде первой инстанции до принятия судебного акта (п.1 ст.49); (истец) об отказе от иска полностью или частично (п. 3 ст.49); об окончании дела мировым соглашением (п.4 ст.49); о приобщении представленных доказательств (п.2 ст.66); об отводе эксперту (п.2 ст.82); о проведении дополнительной или повторной экспертизы (п. 3 ст.82); о вызове в арбитражный суд свидетеля (п.1 ст.88); о возобновлении производства по делу (ст. 146); повторно с исковым заявлением, после устранения обстоятельств, послуживших основанием для оставления заявления без рассмотрения (п. 3 ст. 149); о принятии дополнительного решения (до вступления решения в законную силу (ст. 178); о разъяснении решения и об исправлении допущенных описок, опечаток и арифметических ошибок (п.1 ст.179); о немедленном исполнении решения (п. 3 ст.182); об индексации присужденных денежных сумм (ст. 183).
2. заявлении ходатайств: об обеспечении доказательств до предъявления иска (ст.72); о рассмотрении дела с участием арбитражных заседателей (заявляется не позднее чем за один месяц до начала судебного разбирательства; п.2 ст. 19); об отводе судьи, помощника судьи, секретаря судебного заседания, эксперта, переводчика (гл. 3); о замене ненадлежащего ответчика надлежащим (47); об истребовании доказательств (п.п.4 и 5 ст.66); о назначении экспертизы и о привлечении в качестве экспертов указанных ими лиц или о проведении экспертизы в конкретном экспертном учреждении (п. 3 ст.82); о внесении в определение о назначении экспертизы дополнительных вопросов (п. 3 ст.82); о принятии срочных временных мер, направленных на обеспечение иска или имущественного интереса заявителя (обеспечительные меры; ст. 90) и о предоставлении обеспечения возмещения возможных обеспечительными мерами убытков (встречное обеспечение; ст.94); о предварительных обеспечительных мерах (ст.99); о замене одной обеспечительной меры другой (ст.95) и об отмене обеспечительных мер (97); об уменьшении размера возмещения судебных расходов, при предоставлении доказательства их чрезмерности (п.3 ст. 111); о восстановлении и продлении пропущенных сроков (ст. 115, 117, 118); об отсрочке, рассрочке или уменьшении размера государственной пошлины (ст. 112); о соединении и разъединении нескольких требований (ст. 130); о приостановлении производства по делу в порядке ст.ст.143, 144 АПК; об изготовлении копии протокола судебного заседания (п.8 ст. 155); о возвращении подлинных документов, имеющихся в деле (п. 10 ст.75); о возвращении вещественных доказательств (ст.80); о возврате государственной пошлины в случаях, предусмотренных законом; (обеих сторон) об отложении судебного разбирательства в случае обращения сторон за содействием к суду или посреднику в целях урегулирования спора (п.2 ст. 158); об отложении судебного разбирательства с обоснованием уважительности причины и др. (п.п. 35 ст. 158); о фальсификации доказательства (ст. 161); о возражениях относительно исключения доказательства из числа доказательств по делу (ст. 161); об объявлении перерыва в судебном заседании (ст. 163).
3. обжаловании определений арбитражного суда: о наложении судебного штрафа (п. 12 ст.66; 120); об обеспечении (отказе в обеспечении) иска, доказательств (72, 90,93); о распределении судебных расходов (ст. 112); об отказе в восстановлении или продлении процессуальных сроков (ст.ст.117, 118); о возвращении искового заявления (ст. 129) и встречного иска (ст. 132); об отказе в утверждении мирового соглашения (п.9 ст. 141); от утверждении мирового соглашения (в кассационную инстанцию (п.8 ст. 141); о приостановлении производства по делу или об отказе в возобновлении производства по делу (ст.147); о прекращении производства по делу (п.2 ст.151); об оставлении иска без рассмотрения (ст. 148); об отказе в принятии дополнительного решения или о принятии дополнительного решения (п.5 ст. 178); об отказе в разъяснении решения и об исправлении описок, опечаток или арифметических ошибок (п.4 ст.179); об обращении решения к немедленному исполнению (п.п.5,6 ст.182); об индексации присужденных денежных сумм или об отказе в индексации (ст. 183);
4. а также: участии в осмотре и исследовании письменных и вещественных доказательств по месту их нахождения (ст.ст.78,79); давать объяснения об известных обстоятельствах, имеющих значение для дела, в письменной и устной форме (ст.81); даче объяснений эксперту; ознакомлении с заключением эксперта или сообщением о невозможности дать заключение (п. 3 ст.82); требовании от лица, ходатайствовавшего об обеспечении иска, возмещения убытков путем предъявления иска (ст.98); внесении денежных сумм, причитающихся экспертам, свидетелям, переводчикам на депозитный счет арбитражного суда (ст. 108); высказывании мнения о возможности продолжения рассмотрения дела в судебном заседании арбитражного суда первой инстанции после предварительного судебного заседания (п.4 ст. 137); осуществлении поиска доказательств по аналогии с действиями в гражданском процессе и согласно п. 3 ст.6 Закона об адвокатской деятельности и адвокатуре в РФ; даче объяснений, признании фактов; ознакомлении с протоколами судебного заседания и отдельных процессуальных действий и представлять замечания относительно полноты и правильности их составления (п.6 ст.155); уведомлении суда о возможности рассмотрения дела в их отсутствии (ст. 156); в выступлении в судебных прениях (ст. 164).
377. Азиатский путь развития государства
Информация пополнение в коллекции 12.01.2009

Традиционное общество - как вторая стадия развития докапиталистического эксплуататорского общества - характеризуется уже заметным развитием частнособственнических отношений, лимитированных, впрочем, все еще сохраняющейся, но становящейся кое-где почти номинальной государственной властью-собственностью на землю и другие ресурсы. С этим непосредственно связано появление оказывающейся вне государственных распределительных структур индивидуальной трудовой деятельности, ведущей к некоторому развитию товарно-рыночных отношений и права человека на определенную часть (оставшуюся после уплаты налогов или взносов в общественные фонды) производимого в его хозяйстве прибавочного продукта. Это, естественно, стимулирует и развития рыночных форм эксплуатации человека человеком в рамках частных домохозяйств. При этом редистрибутивная система постепенно трансформируется в налоговый аппарат, усиливается расхождение между социальными статусами, политическими позициями и имущественным достатком отдельных людей. На стадии раннеклассовых обществ формы самореализации человека напрямую зависели от его места в системе общественного разделения труда (обычно передававшемся по наследству), связанным с ним статусом и положением в иерархии раннеполитической структуры, что в целом и определяло его материальный достаток. На сословно-классовой стадии благодаря некоторому сужению экономических функций государства при развитии частнособственнических отношений и дальнейшем усложнению всех сфер общественной и культурной жизни, творческая натура человека получает возможность раскрыться гораздо сильнее. Теперь положение человека в обществе зависит от качеств человека, где и как он употребил, и где и при каких условиях он с ними оказался. А это, с одной стороны, определяет появление в общественном сознании идеи о самоценности отдельно взятого индивида и его усилий, а с другой способствует укоренению представления о личностном характере отношений личности с высших сакральных сил.
378. Азіатсько-тихоокеанське економічне співробітництво
Информация пополнение в коллекции 08.12.2010

Утворений в 1993 році Секретаріат (розташований в Сінгапурі) є, як це визначено в його робочих документах, "основним механізмом підтримки в АТЕС процесах". його введення знаходить консультативне та матеріально-технічне забезпечення роботі організації: він формулює проекти і відповідає за їх оцінку і фінансування, здійснює координацію дій, а також виконує інформаційні та громадські функції від імені АТЕС. Безпосередня робота по виконанню Осакської ведеться у вузькоспеціалізованих робочих органах: комітети, підкомітетах, і робочих групах. Одна з відмінних рис організації - постійний діалог між владними та підприємницькими колами країн-членів, так як форум АТЕС спочатку був заснований для створення приємної бізнес-атмосфери в регіоні. Цей діалог підтримується через утворений в 1995 році. Діловий консультативний рада, до якої входить не більше трьох представників бізнесу від кожної країни-члена АТЕС. Цей діалог підтримується через утворений в 1995 році. Ділової консультативної ради, до якої входить не більше трьох представників бізнесу від кожної країни-члена АТЕС. На щорічних самітах голів держав та урядів країн АТЕС учасники ради представляють доповідь, що містить підсумки обговорень з конкретних питань регіонального ділового співробітництва. Головують в АТЕС позмінно різні країни-учасниці терміном - один рік. Країна голова відповідальна за організацію міністерських зустрічей і самітів глав держав і урядів.
379. Аккредитив
Реферат пополнение в коллекции 09.12.2008

Порядок расчетов по аккредитиву устанавливается в основном договоре, в котором рекомендуется отражать следующее:
- наименование банка-эмитента;
- наименование банка, обслуживающего получателя средств;
- наименование получателя средств;
- сумма аккредитива;
- вид аккредитива;
- способ извещения получателя средств об открытии аккредитива;
- способ извещения плательщика о номере счета для депонирования средств, открытого исполняющим банком;
- полный перечень и точная характеристика документов, представляемых получателем средств;
- сроки действия аккредитива, представления документов, подтверждающих поставку товаров (выполнение работ, оказание услуг), и требования к оформлению указанных документов;
- условие оплаты (с акцептом или без акцепта);
- ответственность за неисполнение (ненадлежащее исполнение) обязательств.
В основной договор могут быть включены иные положения, касающиеся порядка расчетов по аккредитиву. Платеж по аккредитиву производится в безналичном порядке путем перечисления суммы аккредитива на счет получателя средств. Допускаются частичные платежи по аккредитиву. За нарушения, допущенные при исполнении аккредитивной формы расчетов, банки несут ответственность в соответствии с законодательством.
380. Активизация исламского фундаменталисткого движения в Тунисе в конце 20 века
Информация пополнение в коллекции 01.03.2011

В октябре 1979 г. Р.Ганнуши и А.Муру создали после учредительного съезда подпольную организацию «Аль-Джамаа аль-исламия фи Тунис» (Исламское общество в Тунисе), «эмиром» которого был избран Р.Ганнуши. В апреле 1981 г. «Аль-Джамаа», принимая во внимание провозглашенный СДП курс на создание многопартийной системы, решило преобразоваться в партию «Харакат аль-джамаа аль-исламия» (Движение исламской направленности) (ДИН). По другим данным (С.Шаабан, видный общественно-политический деятель Туниса), предшественником ДИН было «Аль-Джамаа аль-исламия» (Исламское общество), учредительная конференция которого состоялась в апреле 1972 г. На пресс-конференции 5 июля руководители ДИН определили свою программу: возрождение тунисской исламской идентичности; возрождение исламской мысли для борьбы против вековой отсталости; обретение широкими массами свобод и прав; перестройка экономики на принципах социальной справедливости. Его возглавили Р.Ганнуши (председатель) и А.Муру (генеральный секретарь). В ДИН существовали два крыла радикальное и умеренное. Сходясь в стратегической цели построении исламского государства, они расходились в тактике. Умеренные элементы надеялись достигнуть этой цели путем постепенной исламизации общества и были готовы идти на уступки и вступать в диалог с властью. Радикальные исламисты были против каких-либо переговоров с правящей вестернизированной элитой и прибегали к насилию. Отечественные востоковеды Н.Ворончанина и С.Бабкин называют Р.Ганнуши и А.Муру лидерами соответственно радикального и умеренного течений ДИН (с 1989 г. «Ан-Нахда» Возрождение). В статьях в журнале «Жен Африк» Р.Ганнуши наряду с А.Муру представлен как лидер умеренного крыла. С нашей точки зрения, ответ на вопрос, к какому направлению принадлежал Р.Ганнуши, неоднозначен. До прихода к власти Бен Али в 1987 г. Р.Ганнуши в практической деятельности занимал радикальную позицию, призывал бороться против светского вестернизированного бургибистского режима. В теории он придерживался умеренных взглядов, поддерживал принципы демократии и многопартийности, которые, однако, по его мнению, нельзя было реализовать, не устранив диктаторский правящий режим. Когда Бен Али сместил Х.Бургибу, выразил намерение перейти к политике либерализации и демократизации, к политическому плюрализму и сделал некоторые шаги в этом направлении, Р.Ганнуши заявил о готовности ДИН («Ан-Нахды») уважать законы страны.

Blog

Юриспруденция, право, государство