Центр розвитку освіти, науки та інновацій консалтингово-конфліктологічний центр громадський рух та становлення громадянського суспільства в україні матеріали II всеукраїнської науково-практичної конференції

Вид материала

Документы

Содержание Комунікативно-правова сфера взаємодії громадянського суспільства і держави Правова культура політичних партій у виборчому процесі в Україні Роль інституту посередництва у біржовій діяльності Роль інститутів громадянського суспільства у формуванні нової системи міжнародних відносин

Подобный материал:

• Громадський рух «нова україна» в автономній республіці крим центр розвитку освіти,, 1350.77kb.
• Вища школа менеджменту кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр, 3379.13kb.
• Кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти,, 3522.45kb.
• Кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти,, 4388.83kb.
• Вища школа менеджменту кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр, 3615.59kb.
• Вища школа менеджменту кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр, 3659.85kb.
• Самарський інститут бізнесу та управління вища школа менеджменту центр розвитку освіти,, 48.35kb.
• Кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти,, 2681.19kb.
• Інформаційний лист Кримський інститут бізнесу та Університет економіки та управління, 33.12kb.
• Міністерство освіти та науки автономної республіки крим центр розвитку освіти, науки, 3640.99kb.

^ КОМУНІКАТИВНО-ПРАВОВА СФЕРА ВЗАЄМОДІЇ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА І ДЕРЖАВИ


На контексті кризових взаємин суспільства і держави все відчутніше позначаються їхні першопричини: всезростаючий рівень проблем буття людини – продовольчих, енергетичних, ідеологічних. Не рятують ні політичні технологічні регулятиви, ні новітні імперативи (економічний, технологічний, демократизації, глобалізації, імператив права та ін.). Вони не виступають інструментом розв’язання кризових явищ, оскільки «буття Людини носить екзистенційний характер і повністю не піддається логічній формалізації у вигляді наукових категорій, понять і т. д.» [4; С. 5]. Як би не найменовувалося суспільство (постіндустріальне; відкрите; громадянське; інформаційне; суспільство усталеного розвитку і т. д.), його безвихідність спричинена появою нових взаємовиключаючих проблем. Про це стверджують дослідники О. Туркмен, І. Авідон, М. Л. Спенгл, М. Уоррен Айзенхарт, Е. Мерманн, М. Коццоліно,
Р. Трач, Г. Балл та ін.

Діагностику окреслених проблем можна означити наступним чином: домінувальною ознакою сучасної світоглядно-методологічної сфери стало зміщення акценту: від спроб «підлаштування» дійсності під певну «універсальну схему» – до пошуку форм оптимальної «новаторської» практики оцінювання досліджуваних предметів, властивостей та процесів.

На нашу думку, мало актуалізованим є розгляд суспільних законів, по-перше, з позицій збалансування людських стосунків; і останніх – із державними інтересами. Оптимізація регулювання суспільних відносин у взаємодії суспільства і держави, на наш погляд, має комунікативно-правове спрямування.

Саме зі зростанням ролі суспільного обговорення кризових проблем виникає потреба пошуку об’єктивних критеріїв досягнення консенсусу у громадянському суспільстві, що прагне до побудови правової держави.

Поняття „правова держава” наповнюється реальним змістом (і, відповідно, перестає бути суто теоретичним конструктом) у міру того, як генерується феномен правового суспільства. Лише в контексті останнього є можливою розбудова правової держави. У свою чергу правове суспільство не може бути продуктом „зовнішнього” адміністративно-силового підпорядкування всіх сфер та рівнів суспільного життя „букві закону”; воно (правове суспільство) є можливим лише як самоорганізована система, в межах якої об’єктивно формується сам „дух закону” як оптимальний спосіб досягнення суспільної рівноваги. При цьому динаміка та спрямованість його самоорганізації найбільшою мірою залежить від ступеня комунікативності підсистем та структурних елементів суспільної архітектоніки; адже у міру посилення взаємодії останніх зростає коефіцієнт їхньої взаємозалежності, що, відповідно, детермінує стан взаємообмеження їхньої свободи та взаємоупорядкування.

Узагальнено, що комунікація як фактор сприяння рухові до правового суспільства є, водночас, чинником трансформації „монологічної” системи організації відносин між владою та суспільством до „діалогічної” (в межах якої встановлюються канали двостороннього зв’язку владних структур з населенням), що дозволяє здійснити перехід від „інструментальної” до „комунікативної” моделі прийняття державно-правових рішень. Особливої ваги при цьому набуває правова комунікація як підсистема суспільних комунікативних відносин, в межах якої формуються й реалізуються механізми утвердження ідей та цінностей права як смислових орієнтирів суспільної та індивідуальної свідомості.

Зауважено, що спрямованість правової комунікації не може визначатися певними абсолютними (сталими та універсальними) орієнтирами. Останні мають культурно-релевантний характер і змінюються разом з трансформаціями суспільно-правової дійсності, будучи залежними від психолінгвоментальних реалій, комунікативних проблем, міри складності й масовості цієї діяльності тощо. В умовах демократичних перетворень суспільства цільовими пріоритетами здійснення правової комунікації стають ідеї автономізації правосвідомості та формування громадянської правосуб’єктності.

Список літератури

1. Бацевич Ф. С. Філософія мови. Історія лінгвофілософських учень: підручник. – К. : Вид-й центр «Академія», 2008. – 239 с.
   
2. Костенко О. Культура і закон у протидії злу: Монографія. – К. : Атіка, 2008. – 352 с.
   
3. Леко Б. Юридична етика. – Чернівці: Книги – ХХІ, 2008. – 280 с.
   
4. Туркмен О. Синергетическая теория жизни: природа, алгоритм, самопостижение, осознанная еволюция. – К. : Наук. думка, 2009. –
   112 с.
   

Устимова Тетяна Володимирівна

Національна юридична академія України

імені Ярослава Мудрого, м. Харків


^ Правова культура політичних партій у виборчому процесі в Україні


Становлення в Україні демократичної правової державності, розвиток політичного, державного життя суспільства потребує суттєвого підвищення правосвідомості громадян, їх правової культури як учасників виборчого процесу. Правова культура як найбільш універсальний засіб реалізації соціально-політичних орієнтацій учасників виборчого процесу є результатом впливу на них цілого ряду соціальних, еко­номічних, політичних, правових та культур­них факторів. У зв'язку з цим питання підви­щення правової культури сьогодні має неабияке значення для органі­зації та проведення виборів таким чином, щоб вони були не джерелом конфліктів, а сприяли подальшій демократизації держа­ви, консолідації суспільства.

Політичні партії, особливо їх представники, які беруть участь у виборах, повинні мати відповідні знання виборчого законодавства щодо організації та проведення виборів, – усвідомлювати повну відповідальність за порушення виборчого законодавства з тим, щоб сприяти створенню позитивного іміджу кандидатів, політичних партій, яких вони представляють на виборах; здійснювати пошук нових форм спілкування з виборцями та представниками засобів масової інформації, ведення толерантної боротьби з суперниками, використовуючи цивілізовані виборчі технології та методи передвиборної агітації в рамках закону; аналізувати і прогнозувати участь виборців у виборах, а також формувати навики організації виборчої кампанії згідно з нормами ви­борчого законодавства.

Відповідно до схваленої Указом Президента України Концепції підвищення правової культури учасників виборчого процесу та референдумів від 08.12. 2000р. підвищення правової культури кандидатів, їх довірених осіб, уповноважених осіб політичних партій та виборчих блоків партій полягає у здійсненні системи заходів, спрямованих на набуття цими особами знань із законодавства про вибори, з практичного їх застосування, навичок, необхідних для організації виборчої кампанії кандидата, а також на запобігання порушенням законодавства про вибори.

На практиці, у створенні зазначених умов важлива роль належить лекторіям, політико-правовим клубам і центрам, що можуть утворюватися політичними партіями та іншими об’єднаннями громадян. До процесу підвищення правової культури кандидатів, їх довірених осіб, уповноважених осіб політичних партій та виборчих блоків партій також можуть залучатися засоби масової інформації, навчальні заклади, громадські організації.

Доречним буде зазначити, що політичні партії повинні (хоч це і не передбачено законодавством) готувати запропонованих осіб до здій­снення ними відповідних повноважень у межах закону, тактовно і неупереджено щодо інших учасників виборчого процесу. Уповноваже­ні особи, офіційні спостерігачі від партій (блоків) повинні мати висо­кий рівень правової культури, досконало володіти та застосовувати знання з виборчого законодавства.

Доцільно наголосити, що одним із складних заходів виборчого процесу є передвиборна агітація. Саме на цій стадії вчиняється переважна більшість порушень виборчого законодавства, що призводить до численних оскаржень до виборчих комісій або до суду дій політичних партій (блоків), кандидатів-суперників. Незважаючи на те, що законодавство про вибори містить цілу низку заборон і обмежень щодо передвиборної агітації, регламентує рівність можливостей для всіх кандидатів у проведенні виборчої кампанії, неупередженість до кандидатів з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, воно порушується переважно тими суб’єктами виборчого процесу, які ведуть боротьбу за перемогу на виборах або партіями, що їх висунули. Видається, що головною причиною порушень, є недостатній рівень правосвідомості, правової культури всіх учасників виборчого процесу, у тому числі політичних партій як його суб'єктів.

З огляду на вищевикладене, доцільним видається запровадження системи наступних заходів, спрямованих на підвищення рівня правової культури учасників виборчого процесу в Україні:

1. розробка Виборчого кодексу України, що буде сприяти уніфікації законодавства про вибори і спростить процес застосування нормативно-правових актів безпосередньо громадянами; дозволить запобігти виникненню прогалин та колізій, які з’являються під час прийняття великої кількості поточних законів;
   
2. введення цензу юридичної освіти для представників народу та їх уповноважених осіб;
   
3. вивчення іноземного досвіду з питань підвищення правової культури виборців;
   
4. надання більшої уваги процесам правової освіти та загального правового всеобучу населення, шляхом активного залучення засобів масової інформації.
   

Таким чином, одним із головних чинників, які впливають на проведення виборів, є саме правова культура членів політичних партій (виборчих блоків політичних партій), обізнаність яких у сфері права забезпечує активну участь громадян у визначенні основних напрямків діяльності державних органів у побудові демократичної, соціальної правової держави.


Федоренко Валентин Юрійович

Миколаївський державний аграрний університет, Миколаїв


^ РОЛЬ ІНСТИТУТУ ПОСЕРЕДНИЦТВА У БІРЖОВІЙ ДІЯЛЬНОСТІ


Успішна діяльність ЧТБ АПК м. Миколаєва знаходиться в прямій залежності від брокерських контор. Брокери одержують прибуток в основному не від членства на біржі, а від власної посередницької діяльності. Чим більше брокер провів операцій, тим більшу одержить комісію тож розглянемо зміст їх діяльності дещо докладніше.

Брокерські операції на біржі полягають в посередництві між продавцями і покупцями з метою надання їм допомоги в здійсненні угод з реальним товаром і на строк. В укладених біржових угодах брокер не є стороною договору (біржового контракту), а лише забезпечує посередницькі функції

У складі брокерських контор основна роль належить біржовим брокерам. Брокери - фізичні особи, зареєстровані на біржі відповідно до її статуту, обов'язки яких складаються у виконанні доручень клієнтів біржі, яких вони представляють, у безпосереднім здійсненні біржових угод і їх реєстрації на біржі. Кількість брокерів кожної біржі визначає її біржовий комітет.

Брокерські контори являють собою торгових посередників, що допомагають підприємством у пошуку, просуванні і збуту товарів.

Агентські операції на біржі складаються в дорученні підприємства брокерській конторі укласти від його імені і за його рахунок угоди по закупівлі сировини, товарів, а також по реалізації зробленої готової продукції. Агент, що працює в брокерській конторі підприємства, є його представником, працює на основі трудової угоди. Оплата праці агента базується на почасово-преміальній системі.

У біржових угодах, що укладаються, брокер не є стороною договору, а забезпечує тільки посередницькі функції. Брокер є співробітником брокерської контори чи діє самостійно як член товарної біржі. Оплата праці базується на відрядно-преміальній системі, а її джерелом є розмір комісійної винагороди, яка носить однократний характер по кожній біржовій угоді, а її розмір коливається в межах 2-6% від суми угоди. Дилерські операції на біржі складаються в укладенні угод із реальним товаром, угод на термін і опціонних угод від свого імені і за свій рахунок у процесі здійснення біржових спекуляцій, заснованих на різниці в ціні. Учасник таких операцій - дилер - сам виступає стороною договору з контрагентом по угодах. Оплата праці дилера базується на прямій відрядній системі, а джерелом її виплат є прибуток, одержуваний від здійснення спекулятивних операцій .

Брокерська діяльність забезпечує добробут її учасникам тільки в тому випадку, якщо вона є ефективною. В ринкових умовах виробники аграрної продукції Миколаївської області намагаються стати повноправними учасниками аграрного ринку. Однак функціонування цивілізованого аграрного ринку неможливе без створення відповідної інфраструктури в області, яка забезпечує вільний рух агропромислової продукції, сільськогосподарської сировини, продовольства та засобів виробництва від виробника до споживача.

Негативним фактором функціонування Чорноморської товарної біржі АПК є наявність у структурі біржового товарообороту небіржових товарів - нерухомості, транспортних засобів. Частка названого небіржового товару незначна (транспортних засобів - 1,2%, нерухомості -0,2%), але наявність таких товарів у структурі біржових угод часто призводить до неможливості стандартизації біржових контрактів.

На жаль, в Миколаївській області товарні біржі не виконують всіх своїх безпосередніх функцій. Причинами неефективного розвитку біржової торгівлі є відсутність цілісної політики держави у питанні становлення біржового ринку (відсутність нормативно-правових актів, що регламентують застосування строкових угод, наявність небіржових товарів у структурі торгівлі).

Неефективність механізму регулювання фінансових, виробничих ікомерційних структур проявляється в бартеризації товарообороту, низькому рівні платоспроможності агропідприємств. Через це обмежуються стабілізуючі функції товарних бірж та фінансові можливості для укладання прозорих біржових контрактів.Найбільш складною і нерозв’язаною проблемою розвитку торговельного посередництва являться слабка правова база.

Слід відзначити, що правова база регулювання торговельно-посередницької діяльності, як і всього економічного обороту , складається із фрагментів непрямих законів. В її основі лежать також відомчі нормативні акти, різні інструкції і положення, а частіше за все розробки самих посередників. Зрозуміло,що таку базу неможливо вважати прийнятною.

Отже, судячи з історії становлення біржи в Миколіївській області можна сказати, що її роль у здійсненні торгівельних операцій дуже вагома. Брокери відіграють незамінну деталь механізму здійсненя торгівельних операцій, і завжди це дає перевагу як для покупця, так і для продавця.


Федорюк Анатолій Леонідович

Чернівецький торговельно-економічний інститут Київського національного торговельно-економічного університету, м. Чернівці


^ РОЛЬ ІНСТИТУТІВ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА У ФОРМУВАННІ НОВОЇ СИСТЕМИ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН


На розгінному етапі будь-якого сторіччя, а XXI століття не є винятком в цьому контексті, завжди виявляється необхідність визначення вектору такого розгону. Якщо вести мову про прогнози XXI століття, то з реально досяжного більшість дослідників зазначають громадянське суспільство й соціальну державу. До ідеальних прожектів належать уявлення про синтез антропоцентричного (західного) і космоцентричного (східного) типів мислення про інтернаціоналізацію економічного, політичного й соціокультурного життя, про справедливість світобудови тощо. Спираючись на ці проекти або з огляду на них, глобальне управління змушене, природно, орієнтуватися на реальні досягнення людства. І, безумовно, громадянське суспільство - одне з них.

Метою даної наукової розвідки є аналіз ролі та місця інститутів громадянського суспільства у процесі формування, становлення та розвитку нової системи сучасних міжнародних відносин.

До прикладу, Дж. Кін сформулював завдання в нетрадиційній і одночасно конструктивній манері - розглянути можливості виживання й процвітання європейської демократичної традиції. Якщо поставлено питання про виживання демократії, отже, вона перебуває під загрозою. Зрозуміло, таке твердження можна вважати радикальним. Тому Дж. Кін веде мову про те, що демократія має потребу в значно більшому поширенні. Тобто, не тільки всі повинні бути демократами, але й усі повинні бути демократами в усьому [2, с. 8]. До усіх він відносить тих, до кого звернена його книга: чорношкірих, пацифістів, екологів, жінок, представників сексуальних меншин. Без них сучасне громадянське суспільство видається авторові неповноцінним. Але й включення представників перерахованих соціальних груп і рухів до складу громадянського суспільства вже саме по собі виступає ознакою еволюції поглядів європейських академічних кіл на вищезазначену проблему.

Події, пов’язані із закінченням холодної війни й формуванням нового світоустрою засвідчили, що громадянське суспільство відновило свої позиції, втрачені в XIX - XX ст., і становить силу, яка за певних обставин цілком може конкурувати або, принаймні, виступати на рівні з владою у визначенні як національних, так і глобальних перспектив. Наочним доказом цій тезі виступає поступове заміщення поняття «антиглобалісти» поняттям «альтерглобалісти», тобто такі, що пропонують своє бачення глобальної альтернативи розвитку. Таким чином, знову спостерігається дія механізму саморегуляції світового суспільного розвитку, коли замість його лінійної заданості пропонується альтернатива, вибір іншого шляху, можливість порівняння переваг і недоліків і того, і іншого.

Варто нагадати, що багато дослідників введення поняття «альтернатива» до політичного лексикону відносять до часу початку впровадження нового лівого проекту [4, с. 53]. Цей же період можна вважати етапним для відновлення громадянського суспільства не тільки в країнах Заходу, але й у колишніх соціалістичних державах. Яскравий приклад був наведений під час «Празької весни». Її значення виходило за національні рамки й за рамки колишніх країн соціалістичної співдружності (хоча найбільше прихильників «Празька весна» здобула у виступах польської учнівської молоді й інтелігенції, які їй співчували), і поширилося на увесь світ, дозволяючи вести мову про справжнє пробудження громадянського суспільства як фактору міжнародних відносин.

Цей факт відкрив можливість підйому глобальної демократичної хвилі, але одночасно ця хвиля стала загрозою самому громадянському суспільству. Деякі вчені вважали, що з настанням епохи глобалізації, йому на зміну прийшло масове суспільство, в якому зв’язки між людьми формалізовані, а захист прав людини є прерогативою держави. Громадянське суспільство при такому підході зайняло своє місце в ієрархії суспільної активності, поступившись тріумфу індивідів, і стало більше актуальним для нових демократичних країн і країн третього світу [4, с. 58].

Проте, нам видається, що прощання з громадянським суспільством на Заході було явно передчасним. Можливо, його не можна вважати одним із трьох китів, на яких тримається західне суспільство: economic opportunity - civil society - political liberty, оскільки таке суспільство в умовах постіндустріального суспільства здобуває іншу основу - кістяк, що дозволяє окремим його елементам проявляти більшу рухливість. У зв’язку з цим найважливішою ознакою сучасного громадянського суспільства є автономія його членів, організацій і об’єднань. В той же час ці організації й об’єднання можуть бути будь-якого походження й виду - професійні асоціації, фонди, спілки, стихійні мітинги, субкультурні об’єднання.

Синтезуюча роль громадянського суспільства аж ніяк не суперечить автономії його членів і, разом з тим, відрізняє його від масового суспільства, яке такої ролі грати не може. Тому що замість маси проблему вибору вирішує держава.

Безумовно, громадянське суспільство – дуже багатоманітне, й існує не тільки в західному і незалежному варіантах, але й у дробовій класифікації. Що може лежати в основі його класифікації? Угорський соціолог А. Селігмен виділяє п’ять зроблених людьми спроб знайти ланку, що з’єднує людину і суспільство: 1) Бог, який научає людей і вселяє їм початки добра (протестантизм, Дж. Локк); 2) моральні почуття, що поєднують людей природним чином (шотландські просвітителі Ф.Хатчесон, А.Фергюсон); 3) розум, який приборкує пристрасті людей і дозволяє їм зрозуміти, що досягнення особистих вигод можливе тільки за поваги до прав інших людей і їх дотримання (більшість європейських просвітителів); 4) ідея загальної мети, невидимої руки, яка окремі егоїстичні устремління суб’єктів ринку направляє до позитивного суспільного результату (А. Сміт); 5) право, що регулює діяльність різних індивідів і груп у суспільстві (І. Кант) [3, с. 25 - 26].

В умовах глобалізації можуть з’являтися нові підстави для поєднання особистості й суспільства. Однією з таких підстав можна вважати свободу, яка полягає не тільки в захисті автономності індивіда, але й у формуванні об’єднуючої, і навіть цивілізаційної, ідеї свободи. Зовсім не випадково для операції антиіракської коаліції в 2003 р. була обрана назва «Незламна воля», а не «Буря в пустелі» або «Лисиця в пустелі», як це було раніше.

Про допустимість такого класифікаційного підходу свідчить шлях визначення самого поняття «громадянське суспільство» в нових міжнародних реаліях. Так, російський політолог А. Мігранян в контексті порівняння вітчизняних і зарубіжних демократичних традицій зазначає, що «громадянське суспільство - це сфера спонтанного самопрояву вільних індивідів і асоціацій та організацій громадян, які добровільно сформувалися, і така, що захищена необхідними законами від прямого втручання й довільної регламентації діяльності цих громадян з боку органів державної влади» [1, с. 49].

XX століття з його диктатурами показало, що стабільність держави не можуть гарантувати окремо ні гарна конституція, ні сформоване співтовариство громадян. Навіть найкраща конституція не діє сама по собі. Необхідна наявність лояльних громадян, які активно впроваджували б її в життя. Така конституція повинна також грунтуватися на консенсусі законослухняних громадян, які не займаються політикою і розуміють необхідність прийняття законів демократичним шляхом, а також готові брати участь у владі там, де мова йде про їхні місцеві інтереси.

Список використаних джерел і літератури:

1. Арато А. Концепция гражданского общества: восхождение, упадок и воссоздание - и направления для дальнейших исследований // ПОЛИС. – 1995. - № 3. - С. 48 - 57.
   
2. Кин Дж. Демократия и гражданское общество / Дж. Кин. - М. : Прогресс-Традиция, 2001. – 400 с.
   
3. Seligman A. The Idea of Civil Society. - N.Y., 1992. – 232 р.
   
4. Toward a Global Civil Society / Walzer M. (ed.). - Providence, Oxford, 1995.– 556 р.
   

Юшин Сергей Александрович

ННЦ «Институт аграрной экономики» УААН, Киев