Geum.ru

Вської області управління юстиції в миколаївській області право XXI століття: становлення та перспективи розвитку збірник наукових праць миколаїв 2006

Вид материалаДокументы

Содержание


Особливості набуття трудової правосуб’єктності судді
Подобный материал:
1   ...   28   29   30   31   32   33   34   35   ...   53
Література:

1. Міжнародна жіноча міграція: соціальний та правовий аспекти. О.Надьон // Право України, 2004, №3. с- 29-33.

2. Labour migration in international migration policies. UN Dep. of econ. and social affairs. Рopulation division NY, UN, 1998, р. 87-172.

3. Запобігання контрабанди жінок з України: Українська інформаційна компанія. Звіт про соціальне дослідження. Київ.; 1998, МОМ. С. 67.

4. Маноло Абелла, Марія Ллсестіс Абреро-мантахас. Направлення працівників за кордон. Женева., Міжнародне бюро праці, 1997. К., “Міленіум”, 200. с. 123.

5. Право працюючих жінок в Україні. – К.: УІСД, 1999. с-160.


Селезень С.В.

Втрата довіри як підстава для звільнення працівника

Одним із найважливіших принципів усіх без винятку галузей права є принцип добросовісності, який передбачає стремління старанно та сумлінно виконувати та захищати суб’єктивні права 5. Цей принцип безпосередньо пов’язаний із суб’єктивними чинниками і застосовується при визначенні психічних намірів сторони та не може функціонувати при відсутності між суб’єктами правовідносин довіри.

Під довірою ми розуміємо, динамічну характеристику взаємовідносин суб’єктів права, яка ґрунтується на вірогідності настання певних правових наслідків їх взаємодії та на впевненості у добросовісному виконанні ними своїх обов’язків.

Для трудового права категорія довіри має велике практичне значення, адже всі без винятку відносини учасників процесу праці мають довірчий характер. А для деяких категорій працівників у випадках прямо передбачених законом вони займають провідне становище. Це насамперед стосується регулювання праці робітників (виникнення, здійснення та розірвання правовідносин), які безпосередньо обслуговують грошові або товарні цінності. У цій статті ми намагалися проаналізувати особливості звільнення таких працівників у разі втрати ними довіри з боку роботодавця.

Крім загальних підстав розірвання трудового договору, передбачених статтею 40 Кодексу законів про працю України (далі по тексту КЗпП України), трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний і у інших випадках. Серед інших додаткових підстав, які передбачені ст. 41 КЗпП є така підстава як винні дії працівника, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довіри до нього з боку роботодавця 6.

Перш ніж розглядати особливості розірвання трудового договору за цією підставою необхідно визначитися з умовами її застосування, до яких відносяться, на нашу думку, по-перше, коло осіб, до яких можуть застосовуватися положення п. 2 ст. 41 КЗпП України; по-друге, особливості трудової функції, яка певним чином пов’язана з обслуговуванням грошових або товарних цінностей; та по-третє, наявність винних дій працівника, які спричинили негативні наслідки матеріального характеру.

Розглянемо ці умови більш детально. Прийняття рішення про розірвання трудового договору з працівником за п. 2 ст. 41 КЗпП України у зв’язку з втратою довіри можливо тільки по відношенню до робітника, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (приймання, зберігання, перевезення, розподіл та ін.), та за умови, що ним були здійснені такі винні дії, які спричинили втрату довіри до нього з боку роботодавця.

Коло дій, за які працівник може бути звільнений у зв'язку із втратою довіри, у законі не визначений. На нашу думку, ними можуть бути не тільки псування або недолік товарно-матеріальних цінностей, але й будь-які інші дії, що дають підставу сумніватися в чесності працівника.

Винне порушення може бути підставою для втрати довіри як у випадках, коли воно носило систематичний характер, так і у разі одноразового грубого порушення своїх обов’язків.

Необережна вина працівника також може бути підставою для звільнення, як і вина умисна.

Слід відмітити, що законодавство про працю питання про обов’язок доведення вини прямо вирішує лише стосовно матеріальної відповідальності працівників. В інших випадках закон не встановив, хто ж зобов’язаний доводити вину чи її відсутність. І все ж судова практика визнає власника зобов’язаним доводити наявність вини працівника, зокрема при розгляді спорів про поновлення на роботі.

Звільнення у зв’язку з втратою довіри не є дисциплінарним стягненням. Тому при звільненні за цією підставою не повинні додержуватись вимоги стосовно порядку застосування дисциплінарних стягнень. Зокрема, для звільнення у зв’язку з втратою довіри не встановлений будь-який строк після скоєння працівником порушення, який є підставою для звільнення. У той же час, при розгляді такого роду спорів слід враховувати час, котрий пройшов після скоєння працівником винних дій, що дають підстави для втрати довіри, подальшу поведінку працівника та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Наявність у законодавстві про працю такої підстави розірвання трудового договору як втрата довіри має серйозне практичне значення. Якщо відмовитися від цієї підстави, то виникає правомірне запитання, яким чином повинен реагувати роботодавець, при встановленні конкретних фактів, яки спричинили втрату довіри до робітника, який обслуговує грошові або товарні цінності. У цьому випадку необхідно застосовувати міру дисциплінарного впливу - догану. Але немає впевненості у тому, що цей працівник не вчинить подібні неправомірні дії к майбутньому, і не спричинить більшу матеріальну шкоду.

Нажаль норми трудового права мають серйозні прогалини щодо п.2 ст.41 КЗпП. По-перше, не визначено саме поняття «втрата довіри», адже саме воно має вирішальне значення при розірванні трудового договору з працівниками, які обслуговують грошові або товарні цінності. Ми вважаємо, що під втратою довіри у трудовому праві України слід розуміти негативну оцінку роботодавцем ділових якостей працівника, який обслуговує грошові або товарні цінності, внаслідок неналежного виконання трудових обов’язків або скоєння правопорушення, безпосередньо пов’язаного з виконанням ним трудових обов’язків по обслуговуванню зберіганню, перевезенню, урахуванню та ін. грошових або товарних цінностей, підтверджених конкретними фактами, яки спричинили або могли спричинити втрати матеріального характеру. По-друге, за допомогою імперативних приписів у законодавстві необхідно закріпити вичерпний перелік професій та умов застосування вказаної норми.

Література:

1. Грек Г. Трудовой контракт с бухгалтером // Бизнес. – 2000. – 14 февраля (№7). – С.54-56

2. Грушинский И.М. Функциональная связь общих и дополнительных оснований расторжения трудового договора // Проблемы социалистической законности: Республ. междувед. научн. сб. Вып. 16. – Х., 1985. – С.92-97

3. Домброгува А. Трудовий договір: додаткові підстави розірвання з ініціативи власника // Юридичний вісник України. – 2003. – 12-18 липня (№28). – С.14

4. Закон України від 16 липня 1999 р. “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” // “Голос України”. – 7 вересня 1999 р

5. Кузнєцова Н.. Актуальні проблеми практичного впровадження нового цивільного кодексу. – Юридичний вісник України. – 29.10. – 4.11. 2005 р.

6. Кодекс законів про працю України. Затверджений Верховною Радою України 10 грудня 1971 року. Офіційний текст із змінами і доповненнями на 1 вересня 2002 року. – К. – Атіка. – 2002

7. Лыгин Р.Н. Вопросы обеспечения прав и свобод человека и гражданина при заключении трудового договора: Автореф. канд. юрид. наук: Спец. 12.00.05 Трудовое право, право социального обеспечения. – М., 2003. – 27 с.

8. Материалы научного семинара под руководством Е.Г. Ясина: Экономическая политика в условиях переходного периода//Доверие в экономике. – Москва: Государственный университет – высшая школа экономики, 29 марта 2006 года. – Экономический журнал, № 4, 2006.

9. Ожегов. Толковый словарь русского языка. – М., 2004.

10. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 р. “Про практику розгляду судами трудових спорів” Урядовий кур’єр 21 січня 1993 р.


Серветник А.Г.

Контроль державних органів за дотриманням законодавства про працю

1. Право громадян на працю, на належні умови праці, що закріплене Конституцією України, його безперечне виконання, забезпечується завдяки державному нагляду за дотриманням трудового законодавства. У частині 1 статті 259 КЗпП України зазначено, що контроль та нагляд за дотриманням законодавства про працю здійснюють спеціально уповноваженні на те органи і інспекції, які не залежать у своїй діяльності від власника або уповноваженого ним органу. Центральні органи державної виконавчої влади здійснюють контроль за дотриманням законодавства про працю на підприємствах, установах та організаціях, що знаходяться у їх функціональному підпорядкуванні. Вищій нагляд за дотриманням та правильним застосуванням законів про працю здійснюється Генеральним прокурором Украйни та підпорядкованими йому прокурорами, що до суспільного контролю, то його здійснюють профспілки та їх об’єднання, про що зазначено у частинах 3 та 4 статті 259 КЗпП України.1

2. Державний контроль за дотриманням законодавства здійснюють спеціально уповноваженні на те органи та інспекції, для яких виконання цієї функції є основним завданням та які не залежать у своїй діяльності від власника підприємства, установи або організації, навіть якщо власником є держава. Головним, у центральній системі державних органів, що здійснюють нагляд є Міністерство праці та соціальної політики України, воно забезпечує реалізацію державної політики у сфері соціальних та трудових відносин, організацію виконання законодавчих актів про працю та систематичного контролю за їх реалізацією. Свою діяльність Міністерство праці та соціальної політики України здійснює через органи, що входять до його складу, а саме, Державну інспекцію праці міністерства праці та соціальної політики України та Державну інспекцію по контролю за виконанням законодавства про зайнятість населення.2

3. Згідно з пунктом 1 “Положення про Державний департамент нагляду за додержанням законодавства про працю”, Державний департамент нагляду за додержанням законодавства про працю є урядовим органом державного управління, який діє у складі Міністерства праці та соціальної політики і підпорядковується йому. У пункті 3 цього положення вказується про основні завдання Державного департаменту, а саме, забезпечення захисту прав працівників шляхом здійснення державного нагляду за додержанням законодавства про працю (крім питань охорони праці) та загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, на випадок безробіття на підприємствах, в установах і організаціях усіх форм власності та у фізичних осіб, які використовують найману працю. Для виконання покладених на Державний департамент завдань утворюються за погодженням з Міністерством праці та соціальної політики територіальні державні інспекції праці.3 Тобто вони їм і підпорядковуються. Територіальні інспекції здійснюють захист прав робітників шляхом вчинення державного нагляду за дотриманням законодавства про працю та загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, дають роз’яснення власникам та робітникам, щодо використання законодавства про працю.

На мій погляд багатозначним є те, що посадові особи державних територіальних інспекцій мають право складати протоколи про адміністративні правопорушення, розглядати справи та накладати стягнення, щодо цих правопорушень, а також пропонувати роботодавцям яке саме стягнення накласти на посадову особу, що здійснила порушення законодавства про працю та загальнообов’язкове державне соціальне страхування; вони також можуть звертатися з матеріалами по справі до правоохоронних органів.

4. Для подальшого розгляду системи державних органів, що здійснюють нагляд за дотриманням законодавства про працю необхідно звернутися до аналізу положень норм Закону України “Про зайнятість населення”. Що у складі державної служби зайнятості створюється інспекція, що здійснює контроль за виконанням законодавства про зайнятість підприємствами, установами й організаціями, незалежно від форм власності 4. Про це також вказується в Положенні про інспекції по контролю за дотриманням законодавства про зайнятість населення, в якому також чітко підкресленні завдання покладені на інспекції, а саме здійснення контролю за дотриманням підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, фермерами та іншими роботодавцями законодавства про зайнятість, забезпечення громадянам прав і гарантій у галузі зайнятості шляхом здійснення заходів щодо запобігання та усунення виявлених порушень законодавства про зайнятість населення ( пункт 2 Положення). Що для реалізації покладених на інспекції завдань вони мають право: безперешкодно відвідувати підприємства, установи та організації усіх форм власності з метою контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення; ознайомлюватися з документами та одержувати від підприємств, установ та організацій копії наказів, розпоряджень, протоколів, дані обліку і звітності та інформацію з питань додержання законодавства про зайнятість населення, інші документи і відомості, необхідні для виконання інспекцією своїх завдань; давати власнику (керівнику) підприємства, установи та організації або уповноваженому ним органу та іншим роботодавцям у разі виявлення порушень законодавства про зайнятість населення приписи про їх усунення та інші 5.

5. Розглядаючи питання про нагляд за дотриманням трудового законодавства неможливо не звернутися до встановленого Конституцією України загального надзору, який здійснюється прокуратурою України. Закон України “Про прокуратуру” говорить, що прокуратура здійснює нагляд за дотриманням нормативно-правових актів, покликаних регулювати трудові та тісно повязані з ними відносини. Вимоги прокурора, які відповідають чинному законодавству, є обов’язковими для всіх органів, підприємств, установ, організацій, посадових осіб та громадян і виконуються невідкладно або у передбачені законом чи визначені прокурором строки скоєння 6. Невиконання без поважних причин законних вимог прокурора тягне за собою передбачену законом відповідальність. Посадові особи і громадяни зобов’язані з’являтись за викликом прокурора і давати пояснення з обставин, які з’ясовуються прокурорською перевіркою. В разі ухилення від прибуття посадова особа або громадянин за постановою прокурора можуть бути доставлені примусово органами міліції ( Стаття 8 Закону України “Про прокуратуру”).7

Більшість нормативних актві, які регулюють окремі інститутам трудового права містять положення про нагляд за дотриманням законодавства про працю, а безперечне їх виконання, нагляд за додержанням та у виключних випадках притягнення до відповідальності за їх порушення, стануть на заваді порушення конституційного права громадян на працю.

Література:

1. Кодекс законів про працю України. – Х.: “Одиссей“, 2006. – 160с.

2. Положення про Міністерство праці та соціальної політики України, затверджене Указом Президента України від 30 серпня 2000 року. – №1035/2000.

3. Положення про Державний департамент нагляду за додержанням законодавства про працю Затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2003 р. – №50.

4. Закон України “Про зайнятість населення”. – Відомості Верховної Ради від 18.12.1991. – №14. – ст.170.

5. Положення про інспекцію по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення. Затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня 1991 р. – №47.

6. Попович Є. Нагляд за дотриманням трудового законодавства // Право та нагляд. – 2003. – №10. – с.20-25.

7. Закон України “Про прокуратуру”. – Відомості Верховної Ради. – 1991. – №53. – ст.793.


Дурасова Ю.В.

Содержание