В. М. Антонов інтелектуальна власність І комп'ютерне авторське право

Вид материала

Документы

Содержание 4.1. Значення міжнародної співпраці у сфері охорони інтелектуальної власності для України 4.2. Основні завдання і напрями діяльності міжнародної системи охорони інтелектуальної власності 4.3. Всесвітня організація інтелектуальної власності Комітети, створені відповідно до положень договорів.

Подобный материал:

• I. Основні стандарти прав інтелектуальної власності в Україні, 716.07kb.
• Конспект лекцій з курсу «основи інтелектуальної власності», 672.32kb.
• 1 інтелектуальна власність як право на результати творчої діяльності людини, 5723.92kb.
• 5 1 Інтелектуальна власність як право на результат творчої діяльності людини, 6057.39kb.
• Робоча навчальна програма предмет Комп’ютери у фізичних дослідженнях, 98.31kb.
• Е. В. Колісніченко > В. О. Панченко > А. А. Папченко Відповідальний за випуск, 1555.03kb.
• Реферат Право на интелектуальну власнисть, 204.19kb.
• Комп’ютерне моделювання фізичних процесів Для студентів ІV курсу спеціальності 070100, 219.13kb.
• А. Ю. Литвин Н. В. Асєєва Інтелектуальна власність Курс лекцій, 3085.18kb.
• Методичні вказівки для самостійної роботи та практичних занять з дисципліни «Інтелектуальна, 278.72kb.

Глава 4. МІЖНАРОДНА СИСТЕМА ОХОРОНИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

^ 4.1. Значення міжнародної співпраці у сфері охорони інтелектуальної власності для України

Створення в Україні сучасної міжнародно визнаної системи охо­рони інтелектуальної власності, її вдосконалення і розвиток немож­ливі без гармонізації національного законодавства з нормами між­народного права у цій сфері, без урахування практики діяльності і досвіду національних патентних відомств, авторсько-правових това­риств промислово розвинених країн і спеціалізованих міжнародних організацій.

Перебуваючи у складі колишнього СРСР, Україна була позбав­лена можливості самостійно здійснювати заходи щодо розвитку між­народної співпраці у сфері охорони інтелектуальної власності. Разом з тим Україна, як член Організації Об'єднаних Націй, є однією з дер-жав-фундаторів Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ).

Після проголошення незалежності України довелося з самого по­чатку встановлювати і налагоджувати міжнародні зв'язки в сфері охорони інтелектуальної власності.

У 1992-1993 роках Україна заявила про своє правонаступництвс відносно найбільш важливих договорів у сфері охорони інтелекту­альної власності, учасником яких був СРСР. З дев'яти таких між­народних договорів було вибрано тільки чотири, що зумовлено як їх важливістю для розвитку національної системи охорони інтелек­туальної власності в Україні, так і можливостями виконання дер­жавою фінансових зобов'язань за цими договорами. Зокрема, Ук­раїна першою серед країн-суб'єктів колишнього СРСР заявила пре продовження на її території дії Паризької конвенції з охорони про­мислової власності, Договору про патентну кооперацію (Договір РСТ) і Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків, у грудні 1993 року — Всесвітньої конвенції про авторське право.

Було визначено основні цілі та напрями участі України в між­народній співпраці у сфері охорони інтелектуальної власності:

• створення, подальший розвиток і вдосконалення міжнародне визнаної державної системи охорони інтелектуальної власності в Україні, яка забезпечила б найбільш сприятливі умови для захисту інтересів вітчизняних та іноземних творців і користу­вачів об'єктів цієї форми власності як на території України, так і за її межами, зокрема шляхом створення гармонізованої з між­народними правовими нормами законодавчо-нормативної бази;
  
• вивчення і використання світового досвіду створення національ­них систем охорони інтелектуальної власності;
  
• створення атмосфери довір'я з боку українських та іноземних підприємців з метою залучення інвестицій у вітчизняні інно­ваційні проекти, зокрема у вигляді сучасних прогресивних тех­нологій, в індустрію авторського права;
  
• отримання допомоги у розвитку національної системи охорони інтелектуальної власності з боку міжнародних і регіональних організацій в рамках багатосторонньої і двосторонньої співпраці;
  
• затвердження України як повноправного члена міжнародного товариства, підвищення авторитету держави в міжнародних ор­ганізаціях з питань інтелектуальної власності.
  

Міжнародна співпраця в сфері охорони інтелектуальної власності істотно впливає на розвиток підприємництва, зовнішньої торгівлі, на інноваційну та інвестиційну політику держави. Завдяки співпраці здійснюється постійний міжнародний обмін науково-технічною (зок­рема патентною) інформацією і документацією, без чого неможливий розвиток науково-технічного потенціалу України.

Участь України в міжнародній співпраці у цій сфері реалізується в таких формах:

• активна співпраця з ВОІВ і конкретна участь у роботі її керівних органів, постійних комітетів, комітетів експертів і робочих груп;

• участь у союзах, договорах і угодах, адміністративні функції яких виконує ВОІВ;
  
• співпраця з регіональними міжнародними організаціями з охо­рони інтелектуальної власності (Міждержавна рада з питань охорони промислової власності країн СНД, Європейська патент­на організація);
  
• двостороння міжурядова співпраця у сфері охорони інтелекту­альної власності, а також співпраця на рівні патентних відомств, авторсько-правових товариств;
  
• співпраця з неурядовими і громадськими організаціями з питань охорони інтелектуальної власності, зокрема з Міжнародною асоціацією з охорони промислової власності (АІРРІ), Міжна­родною федерацією винахідницьких організацій (IFIA), між­народною федерацією патентних повірених (FICPI), Ліцензійним товариством (LES), Міжнародною асоціацією власників товар­них знаків (INTA), Міжнародною федерацією виробників фоно­грам (IFPI), Міжнародною конвенцією товариств авторів і ком­позиторів (SIZAC) тощо;
  
• участь в організації і проведенні міжнародних семінарів, кон­ференцій, симпозіумів з питань правової охорони і використан­ня інтелектуальної власності.
  

^ 4.2. Основні завдання і напрями діяльності міжнародної системи охорони інтелектуальної власності

Усвідомлення необхідності міжнародної охорони прав на вико­ристання інтелектуальних цінностей як, з одного боку, джерела нау­ково-технічного, культурного процесу людства, а з іншого — як най­ціннішого продукту людської думки, формувалося протягом сторіч. Однак забезпечити охорону прав на винаходи, твори літератури і мистецтва, інші об'єкти інтелектуальної власності одночасно в різ­них країнах не уявлялось можливим, оскільки в цих країнах діяли різні закони в цій сфері.

Правові й організаційні основи правової охорони власності в су­часному уявленні були закладені ще у другій половині XIX ст., коли під впливом бурхливих суспільних змін, видатних досягнень у науці і промисловості, розвитку виробництва і міжнародної торгівлі, літе­ратури, музики, театру виникло розуміння настійної необхідності гар­монізації відповідного законодавства окремих країн на міжнародному і навіть на світовому рівні з метою впровадження єдиної загальнови­знаної системи правової охорони інтелектуальної власності.

Початком реалізації цієї ідеї треба вважати 1873 рік, коли в Австро-Угорській імперії відбулася перша міжнародна виставка ви­находів. Тоді деякі країни відмовилися від участі у виставці через недостатню забезпеченість правової охорони винаходів, що демонст­рувалися. У тому ж році відбувся Віденський конгрес з проблем па­тентної реформи, на якому були прийняті основні принципи патен­тування винаходів.

Наступним кроком став проведений у 1878 р. в Парижі Міжна­родний конгрес з промислової власності, що прийняв рішення про скликання Дипломатичної конференції з метою розроблення гармо­нізованих вимог до національних законодавств у цій сфері, що діяли в різних країнах. Ця конференція відбулася в 1880 р. у Парижі. На конференції було узгоджено проект міжнародної угоди, яку пізніше було покладено в основу найдавнішої і однієї з найважливіших між­народних угод — Паризької конвенції з охорони промислової влас­ності. У 1883 р. в Парижі відбулася нова Дипломатична конферен­ція, на якій ця Конвенція була остаточно схвалена і прийнята.

Найважливішим етапом у створенні світової системи охорони ін­телектуальної власності стало підписання у 1886 році Бернської кон­венції про охорону літературних і художніх творів. Як Паризькою, так і Бернською конвенціями було передбачено створення окремих секретаріатів під назвою «Міжнародне бюро». У 1893 році ці органи булрі об'єднані і проіснували під різними назвами аж до 1970 року, коли почала діяти Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ).

Міжнародна система охорони промислової власності спрямована на формування у всьому світі підходів до забезпечення правової охо­рони таких об'єктів цієї форми власності, як винаходи, корисні мо­делі, промислові зразкрт, знаки для товарів і послуг, сортрі рослин, географічні зазначення (зазначення джерела і найменування місця походження товарів і послуг), фірмові найменування, а також недо­пущення недобросовісної конкуренції.

Такі об'єкти промислової власності, як винаходи, корисні мо­делі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг мають загальну ознаку, що полягає в тому, що їх охорона здійснюється у вигляді надання виняткових прав на використання.

Недопущення недобросовісної конкуренції прямо не стосується виняткових прав, однак воно спрямоване проти таких методів кон­куренції, які суперечать чесній практиці в промислових і торговель­них справах.

Міжнародна система охорони авторського права і суміжних прав сприяє розвитку літератури, науки і мистецтва, значному поширен­ню і забезпеченню правомірного використання літературних, музич­них, хореографічних, художніх, фотографічних, аудіовізуальних та інших творів, комп'ютерних програм, виконань, фонограм, програм мовлення.

^ 4.3. Всесвітня організація інтелектуальної власності

Комплекс заходів щодо міжнародної співпраці координує Всесвіт­ня організація інтелектуальної власності, яка є однією з 16 спеціа­лізованих установ Організації Об'єднаних Націй. Попередником ВОІВ було Об'єднане міжнародне бюро з охорони інтелектуальної влас­ності (BIRPI), створене у 1893 році на базі об'єднання Міжнародних бюро Паризької і Бернської конвенцій. Як ці Бюро, так і BIRPI (до 1970 року) функціонували під «високим наглядом» Уряду Швей­царської Конфедерації. Штаб-квартира BIRPI до 1960 року розміщу­валася в Берні, потім отримала постійну акредитацію в Женеві.

Треба відзначити, що згадані органи цієї міжнародної організації здійснювали координацію не тільки питань Паризької і Бернської конвенцій, а ще й шести спеціальних угод і конвенцій, а саме:

• Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків (Мадрид­ська угода, 1891 рік);
  
• Мадридської угоди про недопущення фальшивих або таких, які можуть ввести в оману, позначень товарів (1891 рік);
  
• Гаазької угоди про міжнародне депонування промислових зраз­ків (Гаазька угода, 1925 рік);
  
• Ніццької угоди про міжнародну класифікацію товарів і послуг з метою реєстр \ції знаків (Ніццька угода, 1957 рік);
  

• Лісабонської угоди про охорону найменування місць походжен­ня і їх міжнародну реєстрацію (Лісабонська угода, 1958 рік);
  
• Римської конвенції з охорони інтересів виконавців, виробників фонограм та органів мовлення (Римська конвенція, 1961 рік).
  

Принципове рішення про створення міжурядової спеціалізованої організації було прийняте в 1967 році на Дипломатичній конферен­ції в Стокгольмі, де була підписана Конвенція, що заснувала Все­світню організацію інтелектуальної власності. ВОІВ почала діяти а 1970 року, а в 1974 році вона отримала статус спеціалізованої уста­нови Організації Об'єднаних Націй.

Діяльність ВОІВ регламентується трьома основоположними до­кументами:

• Конвенцією про заснування Всесвітньої організації інтелекту­альної власності;
  
• Угодою між Організацією Об'єднаних Націй і ВОІВ;
  
• Угодою про штаб-квартиру ВОІВ.
  

Цілі створення ВОІВ були сформульовані в преамбулі до Сток­гольмської конвенції (1967 року), а саме:

• поліпшення взаєморозуміння і розвиток співпраці між держа­вами в інтересах їх взаємної користі на основі поваги до сувере­нітету і рівності;
  
• заохочення творчої діяльності, сприяння охороні інтелектуаль­ної власності у всьому світі;
  
• модернізація і підвищення ефективності адміністративної діяль­ності союзів договорів, створених у сфері охорони промислової власності, а також охорони літературних і художніх творів, при повній повазі до самостійності кожного із союзів.
  

Згідно з положеннями статті 1 Угоди між ООН і ВОІВ остання несе відповідальність за вчинення належних дій відповідно до своїх основоположних документів, а також дій, передбачених союзами і договорами, адміністративні функції яких виконує ВОІВ. Ця орга­нізація сприяє розвитку творчої інтелектуальної діяльності і полег­шенню передачі технологій у сфері промислової власності країнам, Що розвиваються, для прискорення їх економічного, соціального і культурного розвитку з урахуванням компетенції ООН та її органів, а також інших установ, що входять до системи ООН.

Діяльність ВОІВ спрямована на:

• сприяння охороні інтелектуальної власності у всьому світі шля хом співпраці між державами і міжнародними організаціями;
  
• забезпечення адміністративної співпраці між союзами у сфері охорони інтелектуальної власності, союзами, створеними в рам­ках Паризької і Бернської конвенцій, а також в рамках угод, підписаних членами Паризького союзу.
  

Інтелектуальна власність включає в себе дві основні сфери прав: промислову власність, що головним чином охоплює винаходи і то­варні знаки, та авторське право, що головним чином охоплює літе­ратурні, музичні, художні та аудіовізуальні твори.

Сприяння забезпеченню охорони інтелектуальної власності у всьо­му світі полягає в тому, що ВОІВ заохочує укладення нових дого­ворів, сприяє модернізації національного законодавства в різних краї­нах, надає технічну допомогу країнам, шо розвиваються, збирає і розповсюджує інформацію, забезпечує роботу служб, що полегшу­ють отримання правової охорони винаходів, промислових зразків, знаків для товарів і послуг, у випадках, коли таку охорону хочуть отримати в кількох країнах, а також сприяє розвитку інших форм співпраці між державами-членами ВОІВ.

ВОІВ зосереджує адміністративне управління союзами в Міжна­родному бюро в Женеві, що є секретаріатом ВОІВ. Контроль за діяль­ністю союзів здійснюється керівними органами ВОІВ. З точки зору економії коштів таке централізоване управління вигідне для дер-жав-членів ВОІВ, а також для суб'єктів приватного сектора, заці­кавлених в охороні промислової власності, об'єктів авторського пра­ва і суміжних прав.

Керівними органами ВОІВ є:

• Генеральна Асамблея ВОІВ, членами якої є держави-члени ВОІВ за умови, що вони також є членами Асамблеї Паризького і (або) Бернського союзів;
  
• Конференція, членами якої є всі держави-члени ВОІВ;
  
• Координаційний комітет, до якого входять держави-члени ВОІВ, що є членами Виконавчого комітету Паризького і(або) Берн­ського Союзів, а також
  
• Швейцарська Конфедерація як країна місцеперебування ВОІВ. Станом на травень 1998 року членами Координаційного комі­тету були 72 т~>аїні, в тому числі Україна.
  

Генеральна Асамблея і Конференція скликаються на чергові сесіі кожні два роки, Координаційний комітет — щорічно.

Виконавчим головою ВОІВ є Генеральний директор, що обира­ється Генеральною Асамблеєю на шестирічний термін, який може бути продовжений. Генеральний директор є депозитарієм ратифіка­ційних грамот і актів про приєднання до договорів та угод, адміні­стративні функції яких виконує ВОІВ. Секретаріат ВОІВ має назву «Міжнародне бюро».

Членом ВОІВ може стати будь-яка держава, що є членом Паризь­кого або Бернського союзів, а також будь-яка інша держава, що за­довольняє, щонайменше, одній з таких умов:

• є членом ООН, будь-якої з пов'язаних з ООН спеціалізованих установ або членом Міжнародного агентства з атомної енергії;
  
• є Стороною Статуту Міжнародного суду;
  
• запрошена Генеральною Асамблеєю ВОІВ стати учасником Кон­венції про заснування цієї організації (Конвенція ВОІВ).
  

Станом на травень 1998 року державами-члєнами ВОІВ були 169 держав.

Організаційна структура управління ВОІВ досить складна. Це по­в'язано з історією створення і розвитку Організації, а також з тим, ще починаючи з часу її заснування в минулому сторіччі, поступово скла­далися нові договори, кожний з яких створював самостійний союз країн-учасниць, як правило, зі своїм адміністративним органом і бю­джетом. Ці союзи були об'єднані загальним предметом договорів, від­повідно до яких вони були створені (за видами інтелектуальної влас­ності), а також загальним для них секретаріатом (Міжнародним бюро). До 1967 року загальний секретаріат (BIRPI) обслуговував ок­ремі союзи, створені відповідно до кількох договорів: Паризької і Берн­ської конвенцій, Мадридської, Гаазької, Ніццької і Лісабонської угод. Ці договори мали загальні особливості структури. Кожний з них:

• утворював Союз держав-учасниць;
  
• утворював адміністративний апарат для членів Союзу з метою прийняття рішень;
  
• передбачав загальний секретаріат (BIRPI);
  
• передбачав сплату внесків державами-учасницями, а також їх витрачання BIRPI з метою забезпечення адміністративних функ­цій союзів.
  

Згадані договори взаємопов'язані спільною ієрархічною струк­турою в зв'язку з тим, що Паризька конвенція розглядалася як най більш загальний договір у сфері охорони промислової власності, і Бернська конвенція — як найбільш загальний договір з охорони ав­торського права. Кожна з цих конвенцій містить положення, ще передбачають укладення державами-учасницями спеціальних угод, які стосуються окремих видів промислової власності (для членів Па­ризького союзу) і авторського права (для членів Бернського союзу).

Мадридська, Гаазька, Ніццька і Лісабонська угоди були укладені як спеціальні угоди в рамках відповідної статті Паризької конвенції і були відкритими для приєднання до них не тільки держав-учас-ниць Паризького союзу. Така структура, крім усього іншого, забез­печувала збереження державами, що підписали спеціальні угоди, базових принципів, покладених в основу більш загального договору (таких, як національний режим або право пріоритету) без необхід­ності повторно згадувати ці принципи в тексті спеціальної угоди.

Стокгольмська конференція 1967 року провела низку реформ у структурі управління ВОІВ, що в загальних рисах можна охарак­теризувати таким чином:

1) прийнята Конвенція про заснування Всесвітньої організації
інтелектуальної власності (Конвенція ВОІВ) як об'єднуючої
організації з метою розвитку інтелектуальної власності і за-
безпечення адміністративної співпраці різних союзів. Функції
секретаріату ВОІВ покладено на BIRPI — Міжнародне бюро;

2) для кожного з вищезазначених договорів, функції секретаріа-
ту яких виконувало BIRPI, були прийняті нові акти (Сток-
гольмські акти), спрямовані на раціоналізацію та уніфікацію
адміністративної структури, що реалізується відповідно до до-
говорів шляхом створення для кожного з них Асамблеї, а та-
кож встановлення уніфікованої періодичності прийняття
програм і бюджетів;

3) для координації діяльності Асамблей різних союзів у спільних
питаннях, наприклад діяльності Міжнародного бюро, Конвен-
цією ВОІВ було передбачено заснування Координаційного ко-
мітету ВОІВ;

4) Конвенцією ВОІВ були передбачені численні перехідні поло-
ження на час передачі функцій і повноважень BIRPI Міжна-
родному бюро ВОІВ.

На виконання рішень Стокгольмської конференції були зроблені два подальших спрощення структури ВОІВ, а саме:

• з метою сприяння ширшому приєднанню до договорів, адмі­ністративні функції яких виконує ВОІВ, запровадити з січня 1994 року уніфіковану систему внесків, відповідно до якої кож­на держава-учасниця Конвенції ВОІВ, що є учасницею принаймні одного із згаданих договорів, сплачує тільки один внесок неза­лежно від кількості договорів, учасником яких вона є, замість того, щоб платити окремі внески, пов'язані з участю в інших договорах, фінансування діяльності яких здійснюється держа-вами-учасницями;
  
• з метою сприяння ширшій участі держав у процесі укладення нових договорів і активізації приєднання до цих договорів — роз'єднати зв'язки між новими договорами і договорами загаль­ного характеру (Паризька і Бернська конвенції), беручи до ува­ги, що ці зв'язки є результатом визначення нових договорів як спеціальних угод у рамках загальних договорів. Процес укла­дення нових договорів або приєднання до них став більш від­критим для будь-якої держави-учасниці Конвенції ВОІВ замість обмеження, що діяло раніше — обов'язкової участі в Паризькій або Бернській конвенції.
  

Так, делегація будь-якої держави-учасниці Конвенції ВОІВ отри­мала можливість участі з правом голосу в Дипломатичних конфе­ренціях, на яких були прийняті Договір про закони відносно товар­них знаків (TLT), Договір ВОІВ з авторського права (WCT) і Договір ВОІВ з виконань і фонограм (WPPT). Ці договори є відкритими для приєднання будь-якої зі згаданих держав.

Існуючу структуру управління ВОІВ можна визначити як чоти-рирівневу, на кожному з рівнів функціонують такі органи:

І. Головні органи — це засновницькі органи держав-учасниць, створені відповідно до Конвенції ВОІВ і договорів, адміністративні функції яких виконує ВОІВ («Керівні органи»). Вони включають Генеральну Асамблею ВОІВ, Конференцію ВОІВ, Координаційний комітет ВОІВ, асамблеї кожного із союзів, адміністративні функції яких виконує ВОІВ, а також Конференцію представників держав-учасниць договорів, прийнятих відповідно до раніше прийнятого Акта за умови, що уперше договір був укладений до проведення Стокгольмської (1967 року) дипломатичної конференції і що існують держави-учасниці попереднього Акта, які ще не приєдналися д< Стокгольмського акта. Усього діє 21 такий орган, чергові сесії скли­каються, як правило, раз на два роки.

У рамках Паризького і Бернського союзів діють також виконавчі комітети, сесії яких скликаються в ті роки, коли асамблеї цих сою­зів не збираються на свої чергові сесії. Чергові сесії Координаційногс комітету скликаються щорічно.

II. ^ Комітети, створені відповідно до положень договорів. У рам ках чотирьох договорів, що встановили міжнародні класифікації об'єктів промислової власності (Ніццька угода 1957 року, Локарн-ська угода 1968 року, Страсбурзька угода 1971 року і Віденська уго­да 1973 року), на доповнення до асамблей союзів, створених відпо­відно до цих договорів, безпосередньо самими договорами створені комітети, що отримали назву «Комітети експертів». Завданням ко­мітетів є періодичний перегляд класифікаційних систем, введених запроваджених договорами.