В. М. Антонов інтелектуальна власність І комп'ютерне авторське право

Вид материала

Документы

Содержание Примірне тимчасове положення Герб України МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ М.П. Н.В. Чабанна, зав. відділом НМЦ засобів навчання МОН УкраїниПлагіат в Інтернет Коротка історія копірайта Диктатура копірайта

Подобный материал:

• I. Основні стандарти прав інтелектуальної власності в Україні, 716.07kb.
• Конспект лекцій з курсу «основи інтелектуальної власності», 672.32kb.
• 1 інтелектуальна власність як право на результати творчої діяльності людини, 5723.92kb.
• 5 1 Інтелектуальна власність як право на результат творчої діяльності людини, 6057.39kb.
• Робоча навчальна програма предмет Комп’ютери у фізичних дослідженнях, 98.31kb.
• Е. В. Колісніченко > В. О. Панченко > А. А. Папченко Відповідальний за випуск, 1555.03kb.
• Реферат Право на интелектуальну власнисть, 204.19kb.
• Комп’ютерне моделювання фізичних процесів Для студентів ІV курсу спеціальності 070100, 219.13kb.
• А. Ю. Литвин Н. В. Асєєва Інтелектуальна власність Курс лекцій, 3085.18kb.
• Методичні вказівки для самостійної роботи та практичних занять з дисципліни «Інтелектуальна, 278.72kb.

^ ПРИМІРНЕ ТИМЧАСОВЕ ПОЛОЖЕННЯ

про реєстр навчальних комп'ютерних програм

Положення про реєстр навчальних комп'ютерних програм (далі — Реєстр) визначає процедуру подання заявок на реєстрацію навчальних ком-п'ютерних програм (далі — НКП), їх розгляду, реєстрації, публікації відо­мостей про цю реєстрацію, видачі свідоцтв про внесення НКП до Реєстру.

Ведення Реєстру здійснюється Міністерством освіти і науки України (далі — МОН) в особі Науково-методичного центру організації розробки та виробництва засобів навчання.

Дане положення розроблено відповідно до Концепції легалізації прог­рамного забезпечення та боротьби з нелегальним його використанням, затвердженої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15.05.02 №247-р, та інших нормативних актів, що регулюють правовідносини у сферах освіти та охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності.

Загальні положення

1. Реєстр — це каталог НКП, призначених для використання в системі
загальної середньої освіти.

2. Реєстр ведеться з метою:

• систематизації інформації щодо розроблених НКЦ, що мають від­повідний гриф МОН;
  
• забезпечення навчальних закладів інформацією про розроблені НКП, що рекомендовані МОН для використання в навчальних закладах;
  
• забезпечення розробників інформацією стосовно наявних НКП з метою уникнення невиправданого дублювання розробок НКП та не­раціонального використання бюджетних коштів.
  

3. Держателем Реєстру є Науково-методичний центр організації роз-
робки та виробництва засобів навчання МОН (далі — Уповноважена уста-
нова), що забезпечує ведення, формування та функціонування Реєстру.

Інформаційна база Реєстру

4. Інформаційна база Реєстру формується з вигляді масивів реєстро-
вих записів. Реєстре вий запис містить такі відомості:

— номер реєстрації, що співпадає з номеров свідоцтва про внесення НКП до Реєстру;

• номер заяви з датою її подання;
  
• галузь науки та навчальний предмет, до яких належить НКП;
  
• освітні та освітньо-кваліфікаційні рівні для яких призначена НКП;
  
• найменування НКП (повне, скорочене);
  
• версія НКП (за наявності);
  
• тип ЕОМ;
  
• операційні системи, на які можлива інсталяція НКП;
  

• вимоги до складу та параметрів технічки засобів: необхідна ємність оперативної пам'яті (у байтах) для повноцінного функціонувань НКП, наявність звукового супроводу, використання локальної чи глобаль­ної мережі, вимоги до дискового простору НКП (у байтах)?
  

• мова інтерфейсу НКП;
  

• відомості про заявника, автора (ів) та особу (осіб), яким належать авторські майнові права на НКП;
  
• поштова адреса (місцезнаходження, місце проживання) та інша ін­формація, що ідентифікує заявника НКП, автора(ів) та особу (осіб) яким належать авторські майнові права на НКП.
  

Порядок внесення до Реєстру

5. Внесення до Реєстру відбувається на добровільних засадах, безо­платно, на підставі поданої заяви (додаток №1).
   
6. Заява про внесення до Реєстру подається до Уповноваженої установи з доданням встановленого пакета документів.
   
7. Заява та документи, що до неї додаються, подаються до Уповно­важеної установи особисто заявником (уповноваженою ним особою) чи можуть надсилатися рекомендованим поштовим відправленням.
   

8. До заяви про внесення до Реєстру додаються:

— примірник НЕП у вигляді вихідного тексту (фрагментів вихідного тексту) в обсязі, необхідному для її ідентифікації. Заявник само­стійно приймає рішення про те, які фрагменти вихідного тексту НЕП надати для внесення до Реєстру;

• інструкція користування навчальною комп'ютерною програмою (опис програми), що викладена у друкованому та електронному вигляді;
  
• копія листа про надання НЕП відповідного грифу МОН;
  
• копії документів, що підтверджують наявність у заявника автор­ського майнового права на НЕП (авторські та ліцензійні договори, ліцензії, договори про створення за замовленням та про передання виключних авторських майнових прав, інший договір про розпо­рядження авторськими майновими правами).
  

У разі, якщо заявником було отримано свідоцтво про реєстрацію пра­ва автора на твір (НЕП), на підтвердження своїх авторських майнових прав він може подати копію такого свідоцтва.

Копії вище перелічених документів прошиваються, нумеруються та посвідчуються: від юридичної особи заявника — посадовою особою (також скріплюються печаткою); від фізичної особи заявника — особистим під­писом заявника.

9. Кожна версія НЕП підлягає окремій реєстрації.

10. Заявник несе особисту відповідальність за достовірність інфор-
мації, що подається з метою внесення до Реєстру.

11. Уповноважена установа:

• приймає заявки, подані на реєстрацію, і розглядає їх на предмет визначення відповідності вимогам цього Положення;
  
• приймає рішення про реєстрацію або про відмову в реєстрації НЕП;
  
• у разі прийняття рішення про реєстрацію НЕП вносить відомості про неї до Реєстру та видає свідоцтво.
  

12. Заява про внесення до Реєстру розглядається не пізніше, ніж у
місячний строк з моменту її надходження до Уповноваженої установи.

За результатами розгляду заяви Уповноважена установа приймає рі­шення про реєстрацію НЕП або обґрунтоване рішення про відмову у її реєстрації.

Кожне з рішень оформляється у двох примірниках, один з яких збері­гається в Уповноваженій установі, а другий надсилається заявникові.

Форма і зміст зазначених рішень визначаються Уповноваженою уста­новою. При цьому документи, подані заявником на реєстрацію НЕП, йому не повертаються.

13. Підставами для прийняття рішення про відмову в реєстрації НЕП є:

• невідповідність поданих документів вимогам, зазначеним у пункті 8 даного Положення;
  
• невідповідність НЕП вимогам чинного законодавства про авторське право.
  

14. Уповноважена установа видає свідоцтво (додаток №2) про внесення
НЕП до Реєстру.

Свідоцтво має обмежений термін дії, що не може перевищувати термін дії грифу МОН, наданого НЕП.

Свідоцтво про внесення до Реєстру видається заявнику (уповноваженій ним особі) особисто.

15. НЕП вважається зареєстрованою з дня прийняття рішення про їі
реєстрацію.

Внесення змін до Реєстру

16. У разі зміни особи, якій належать авторське майнове право на
зареєстровану НЕП, вносяться відповідні відомості до інформаційної бази
Реєстру і видається нове свідоцтво.

Для внесення змін до Реєстру необхідно надіслати на адресу Упов­новаженої установи відповідну заяву та документи, що підтверджують такі зміни.

Вилучення з Реєстру

17. Вилучення з Реєстру провадиться Уповноваженою установою у
випадках:

• закінчення строку, на який видано свідоцтво про реєстрацію НЕП;
  
• за заявою заявника про вилучення його з Реєстру.
  

Користування інформацією Реєстру

18. Користувачами даних Реєстру є навчальні заклади, органи дер­жавної влади, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності та окремі громадяни.
    
19. Відшкодування витрат на надання додаткових послуг з користу­вання даними Реєстру може здійснюватись на платній основі в порядку, передбаченому наказом МОН України від 01.12.03 р. №798, та згідне переліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.07.03р. №1180.
    

Додаток №1 до примірного тимчасового Положення про Реєстр навчальних комп'ютерних програм


ЗАЯВА

про внесення до Реєстру навчальних комп'ютерних програм

Заявник

(П.І.Б., фізична або юридична особа)

поштова адреса (місцезнаходження, постійне місце проживання)

ідентифікаційний код юридичної особи:

ідентифікаційний номер фізичної особи:

№ телефону: № факсу:

просить включити до Реєстру навчальних комп'ютерних програм.

Галузь науки, до якої належить навчальна комп'ютерна програма, та
навчальна дисципліна, що підтримується нею

Найменування навчальної комп'ютерної програми, що реєструється:

Автор (и)

(П.І.Б.)

поштова (і) адреса (й), (постійне місце проживання)
Особа (и), якій (им) належить авторське майнове право


(П.І.Б., фізична або юридична особа)


поштова адреса (місцезнаходження, постійне місце проживання)

Підпис заявника

(посада, прізвище, ім'я та по батькові, дата) (підпис)

М.П.


Додаток №2 до примірного тимчасового Положення про Реєстр навчальних комп'ютерних програм

^ Герб України МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

СВІДОЦТВО

про внесення навчальної комп'ютерної програми до реєстру навчальних комп'ютерної програм

Серія №

(найменування навчальної комп'ютерної програми)

Автор (и)

(П.І.Б)

(поштова (і) адреса (и), постійне місце проживання)

Особа (и), якій (им) належить авторське майнове право

(П.І.Б., фізична або юридична особа, повне та скорочене найменування юридичної особи)


(поштова (і) адреса (и), місцезнаходження, постійне місце проживання)

Галузь науки, до якої належить навчальна комп'ютерна програма, та
навчальний предмет, що підтримується нею:

Дата реєстрації:

Строк дії реєстрації:

Дата видачі свідоцтва:

(посада, П.І.Б.) (підпис)


^ М.П.

Н.В. Чабанна, зав. відділом

НМЦ засобів навчання МОН України


Плагіат в Інтернет

Плагіат з появою Інтернету перетворився в серйозну проблему. За даними останнього опитування, проведеного професором Доном Маккей-бом (Don МсСаЬе) з Ратгерського університету (Rutgers University), 37% з ЗО тисяч студентів в 34 коледжах США користуються заповітним сору&-paste для копіювання шматків чужих робіт, знайдених у Мережі, у свої власні. В 1999 році таких було тільки 10% . Однак 20% університетських професорів у США вже використовують програмні продукти, що вияв­ляють факти плагіату. Все більша кількість видавництв, юридичних та інших компаній також починають застосовувати в повсякденній діяль­ності програмне забезпечення, що дозволяє аналізувати величезні обсяги текстової інформації та за лічені секунди виділяти в них ідентичні блоки.

Один з популярних інтернет-сервісів, що дозволяють вишукувати пла­гіаторів, створений компанією iParadigms LLC (ссылка скрыта) з Окленда (Каліфорнія). Його історія бере початок в 1996 році, коли роз­роблена фахівцями компанії програма почала використовуватися ви­кладачами Каліфорнійського університету в місті Берклі для аналізу студентських робіт. На відміну від звичайних пошукових систем типу Google, які здійснюють пошук по введеним користувачем ключовим сло­вам, програмне забезпечення iParadigms створює цифровий образ всього документа, що перевіряє, після чого порівнює його з матеріалом в Інтер­неті та у спеціалізованих базах даних, в тому числі на академічних ре­сурсах і в базах даних ЗМІ. Популярність нового сервісу виявилася на­стільки велика, що його послугами з минулої осені стала користуватися навіть Рада Безпеки ООН. Сьогодні детектор плагіату Turnitin (http:// ссылка скрыта) застосовується більш ніж в 2500 вищих навчальних закладах США і більш ніж в 1000 — за кордоном. Комерційна версія програми iThenticate з'явилася в січні 2005 року.

Користування iParadigm обходиться для університетів $500 щоріч­них ліцензійних відрахувань плюс $0,6 за кожного студента. Комерційні користувачі платять $1000 в рік плюс $10 за кожну сторінку проаналі­зованого тексту. Для друкованих засобів масової інформації розцінки визначаються з врахуванням кількості слів в аналізованому тексті й ти­ражу видання.

Аналогічні детектори плагіату пропонують сьогодні на ринку й інші компанії. Багато хто, наприклад Glatt Plagiarism Services, MyDropBox, CFL Software Development, повідомляють про ріст популярності своїх продуктів не тільки в університетських стінах, але й за їхніми межами. Плагіат вишукують компанії, що випускають навчальну продукцію, юри­дичні фірми, інтернет-компанії, а також державні органи. При цьому найчастіше виявляються досить цікаві факти.

Так, приміром, програма iParadigm допомогла газеті The Hartford Courant підтвердити, що президент Центрального університету штату Коннектикут Річард Джадд (Richard Judd) у своєму оглядовому матеріалі використав готові пропозиції не тільки з газети The New York Times, як припустив один із читачів, але й ще із трьох джерел. У цілому 11% його тексту були «запозичені». Попередня спроба перевірити обґрунтованість підозр уважного читача за допомогою звичайної пошукової системи успіху не принесла. Громадянину Джадду довелося достроково перервати свою кар'єру.


^ Коротка історія копірайта

1790 рік. Уперше прийнятий закон, що вводить правило копірайта. Закон захищає авторів книг, карт і креслень. Автор твору має права на свій витвір протягом 14-ти років і після закінчення цього терміну має право продовжити його ще на 14 років. Реєстрація проводиться в міс­цевих судах.

1802 рік. Копірайтом дозволено захищати будь-які видання, що ви­йшли з друкарні.

1831 рік. Право на копірайт одержують композитори. Нотні записи їхніх творів заборонено передруковувати і продавати без дозволу. Термін дії копірайта продовжений до 28 років з правом пролонгації ще на 14 років.

1856 рік. Копірайтом дозволено захищати драматичні твори.

1865 рік. Копірайт поширюється на фотографії.

1886 рік. Підписано першу повномасштабну міжнародну угоду про захист авторських прав «Бернську конвенцію». її метою було забезпечення взаємного визнання авторських прав різними державами і встановлення міжнародних норм для їхнього захисту. Європейські країни домовилися створити єдину процедуру реєстрації авторських прав, а не реєструвати копірайт у кожній окремій державі. Бернська конвенція неодноразове переглядалася і доповнювалася.

1897 рік. Музичні твори заборонено виконувати без дозволу автора.

1909 рік. Прийнято правило, відповідно до якого авторські права здо­буваються після першої публікації (обнародування) добутку.

1912 рік. Копірайтом дозволено захищати кінофільми. Раніше вони вважалися галуззю фотографії.

1952. рік. В Женеві підписана перша міжнародна конвенція про захист авторських прав.
      
1953. рік. Копірайтом дозволено захищати абсолютно всі літературні твори.
      

1971 рік. Підписано Паризьку конвенцію про захист авторських прав. 1978 рік. Термін дії копірайту знову продовжений. Тепер він діє де смерті автора і залишається в силі ще 50 років.

1980 рік. Копірайтом дозволено захищати комп'ютерні програми.

1982. рік. У законодавство США вносяться доповнення, які дозволяють засудити порушників закону про копірайт до великих штрафів і тюрем­ного ув'язнення.
      
1983. рік. Знаковий судовий процес. Британська Енциклопедія подала в суд на органи шкільної освіти США, звинувативши їх в тому, що вони виготовляють для шкіл навчальні телепередачі, в яких активно вико­ристовують інформацію з енциклопедії. Ці передачі транслюються в ба­гатьох школах, крім того, доступ до записів мають всі бажаючі школярі і їхні батьки. Суд став на сторону Британської Енциклопедії, вирішивши, що педагоги порушили закон про авторські права.
      

1990. рік. Копірайтом дозволено захищати архітектурні проекти, ком­п'ютерну графіку, художні інсталяції та перформанси.
      
1991. рік. Об'єктом судової суперечки стали телефонні книги. Одна компанія-видавець подала в суд на іншу, обвинувативши її в тому, що вона надрукувала аналогічну інформацію. Суд ухвалив, що адреси і телефони жителів того чи іншого міста не можуть захищатися копірайтом, том> що вони є «колекцією фактів», яку кожен вправі збирати і публікувати.
      
1992. рік. Заборонено переписувати і відтворювати музичні записи без дозволу власників прав на них. Приватний звукозапис дозволений винят­ково для домашнього користування.
      
1993. рік. Перший процес про порушення прав копірайта в Інтернеті. Журнал Playboy засудив власника інтернет-сайту, що «вивісив» на ньом> відскановані фотографії дівчин з журналу.
      
1994. рік. Заборонено нелегальний запис виступів музикантів і пере­запис відеокліпів.
      
1995. рік. Прецедентний судовий процес про порушення авторських прав в Інтернеті. Один з користувачів сервера помістив на ньому мате­ріали, захищені копірайтом. Власник авторських прав подав в суд на власника сервера. Суд виправдав інтернетника.
      
1996. рік. У Женеві представники 160-ти країн світу підписали доку­менти про створення Всесвітньої організації із захисту інтелектуальної власності (World Intellectual Property Organization).
      

1998 рік. Новий закон обмежив можливості використання комп'ю­терів для копіювання і відтворення творів, що захищаються копірайтом. Копірайтом дозволено захищати форму корпуса судна.

2001 рік. Журналіст, позаштатний співробітник газети New York Times, виграв процес проти цього видання. Причиною позову стало те, що New York Times виклала ряд його матеріалів у базу даних, запро­поновану для комерційного використання.

В 2003 році Управління у справах копірайта США одержало більше 600 тисяч заявок на реєстрацію авторських прав. В 500 випадках у реє­страції було відмовлено, оскільки подавачі заявок були визнані плагіато­рами. За станом на 2001 рік в базі дані Управління було близько ЗО міль­йонів творів, що захищені копірайтом.

^ Диктатура копірайта

Принцип дії копірайта заснований на простому правилі: «Якщо ти не можеш захистити те, що тобі належить, виходить, це тобі не нале­жить». Індустрія копірайта відіграє колосальну роль в економіці США. По оцінках Міністерства торгівлі США (Department of Commerce), ті га­лузі економіки країни, які захищають права на свої вироби за допомогою копірайта, забезпечують 5% валового внутрішнього продукту Сполучених Штатів. Вони є найуспішнішими експортерами й приносять більше ви­торгу за рахунок продажів за межами США, ніж сільське господарство, автомобіле- і авіабудування Америки. Більше того, темпи створення но­вих робочих місць в індустрії копірайта в три рази перевищують цей же показник по іншій економіці США. Джек Валенті (Jack Valenti), голова Асоціації кіновиробників Америки (Motion Picture Association of Ame­rica), один з найвідоміших захисників існуючих правил поводження з авторськими правами, вважає, що порушення копірайта щорічно нано­сять кіновиробникам США збиток, що становить по найскромнішим оцін­кам $3 млрд. За даними консалтингової фірми Viant, щодня через Ін­тернет нелегально закачується 350 тис. кінофільмів.

Копірайт (copyright — «право на відтворення») — це форма захисту інтелектуальної власності. Право на копірайт не здобувається за схемою, що використається для одержання патенту. Процес оформлення патенту складний і трудомісткий. Відповідно ж до американського «Закону про копірайт» (Copyright Act), він виникає негайно після закінчення роботи над авторським твором незалежно від того, де й коли ця робота була опублікована й чи була опублікована взагалі, а також чи були зареєстро­вані права автора на його витвір. Однак Керування з справ копірайта США (US Copyright Office) пропонує послуги з реєстрації копірайтів, що у випадку судового розгляду дозволяє обґрунтувати законність права воло­діння інтелектуальною власністю. Втім, ніяких дозволів не потрібно, щоб автор почав використовувати знак копірайта. Копірайт захищає літе­ратурні, музичні, хореографічні, графічні, архітектурні твори, фотогра­фії, ігри й т.д. Твір, захищений копірайтом (а також будь-яка його час­тина), не може бути використана без дозволу власника. Копірайтом, однак, не можуть бути захищені ідея, процедура, процес, принцип тощо, оскіль­ки, наприклад, заборона на використання тієї або іншої ідеї виключить її із практичної діяльності людей й унеможливить створення нових й оригінальних робіт на її основі. Консалтингова організація IPWatchdog ілюструє цей принцип наступним прикладом: роман про Другу світову війну може бути захищений копірайтом, але сама ідея написання нових романів на цю тему копірайтом захищена бути не може.

Закон декларує, що твори, захищені копірайтом, можуть бути вико­ристані для критики, коментарів, повідомлень засобів масової інфор­мації, навчання й викладання, а також наукових досліджень. Однак при цьому твір повинен використовуватися «чесно», з дотриманням ряду правил, найбільш відомим з яких є коректне посилання на джерело й пряме цитування не більше двох абзаців оригінального тексту.

Однак нині право на копірайт приводить до малоприємних парадоксів. Група