Лілія Широкорадюк

Вид материала

Книга

Содержание Аналіз результатів дослідження лихослів’я в сім’ї та школі Класифікація лихослів’я 4. «Віртуальне» лихослів’я

Подобный материал:

• Історія лілія Шологон, 3634.18kb.
• Жукова Лілія Анатоліївна. Державне управління у сфері цивільного захисту в Україні:, 325.39kb.
• Мелешко Лілія Анатоліївна, 115.89kb.
• Репа Лілія Володимирівна удк 330. 131. 7: 336. 748 Управління валютним ризиком: політекономічний, 446.52kb.
• Удк 37(09)(477) Лілія Коробова, 119.95kb.
• Програма гуртка: «Спортивне орієнтування» Укладачі: Пох Лілія Василівна, Волков Анатолій, 510.61kb.

^

АНАЛІЗ РЕЗУЛЬТАТІВ ДОСЛІДЖЕННЯ ЛИХОСЛІВ’Я В СІМ’Ї ТА ШКОЛІ

Використання спеціально складених анкет для учнів, учителів і батьків дозволило нам виявити характерні прояви лихослів’я у сім’ї та шкільному середовищі, з’ясувати особливості лихослівної взаємодії, вплив лайки на соціалізацію молодої особистості.

Як ми зазначали, інвективне спілкування («інвектива» – вербальна агресія) найбільш притаманне учням у перехідний до дорослості період. Тому об’єктом анонімного опитування були учні 8–11-х класів (200 осіб), учителі (200 осіб), а також батьки учнів (200 осіб). Вибір старшокласників за досліджуваних був обумовлений також бажанням з’ясувати рівень і характер інвективізації, з яким учні завершують шкільне навчання і отримують «путівку в життя».

Перш за все нас цікавило розуміння самого поняття «лихослів’я» учнями старших класів. Якісний аналіз виявив, що вони цей термін розуміють достатньо широко, не лише як лайку. У їхньому розумінні лихослів’я – це (за термінологією Р. Берон, Д. Ричардсон) форма активної вербальної прямої і непрямої агресії. Також, за висловлюваннями учнів, лихослів’ям можуть бути всі слова, якими можна образити іншу людину, завдати їй душевного болю, «вразити просто в серце». Ці вислови учнів свідчать про те, що лихослів’я сприймається ними як засіб образити. Тобто, перш за все, до уваги береться агресивний потенціал лайки. Учні зазначають, що, лихословлячи, люди виявляють свій рівень культури.

Щодо вживання прокльонів у своєму мовленні, 96 % учнів дали ствердну відповідь. Із числа опитаних лише два учні зазначили, що вони «не лаються ні за яких обставин». Деякі відповіді на запитання «Ти лихословиш?» виявляють ставлення до лайки: школярі писали «намагаюся не лихословити».

Учні вважають, що вживають грубу лайку через роздратованість, невдачі, злість. Дуже часто лихослів’ям відповідають на образу. Отже, перш за все, учні полюбляють агресивну і фрустраційну лайку. За нашими спостереженнями, приводом для лихослів’я можуть бути й інші, власне психологічні та соціально-психологічні чинники. Так, дехто зі старшокласників може лихословити, щоб продемонструвати свою дорослість або належність до кола «крутих», яким усе дозволено. Інші вживають гнилі слова, щоб розрядитися, привернути до себе увагу або покепкувати у такий спосіб. Лихослів’я часто є своєрідним паролем, що дозволяє бути прийнятим до компанії. У цих ситуаціях використовується інструментальне лихослів’я.

У дослідженні нас цікавило те, наскільки поширене лихослів’я у старших класах школи, і які з «лихих» слів є найбільш популярними. Підрахунки виявили, що практично 55 % старшокласників вживають у своєму мовленні грубу лайку. Однак реальний відсоток може бути і вищим, бо 7 % дітей взагалі не відповіли на це запитання, хоча визнали, що лихословлять. Дехто з дітей не уточняв, які саме вислови він вживає. Хлопці вдвічі частіше за дівчат наводили приклади нецензурної лайки. Як правило, ці ж слова використовують і дівчата. При проведенні групових та індивідуальних бесід виявилось: у ситуації гострої конфліктної суперечки, коли відбувається з’ясування стосунків, більшість дівчат застосовує весь репертуар брутальної інвективи, не відстаючи від хлопців. Найпоширенішою лайкою серед учнів є слово «дурень» і такі його похідні: «придурок», «дурепа», «дурка», «дурник», «дуринда». Можливо, це пояснюється тим, що у школі основним критерієм є саме інтелект. Отже, досить легко досягти бажаного результату, тобто образити, помститися, зачепити за живе. До речі, німецькі вчителі й учні, за свідченням дослідників, утричі частіше, ніж решта населення, вживають лайку, яка вказує на нерозумність опонента [18; 54]. Напевно, саме орієнтація учнів на «інтелектуальне» лихослів’я є наслідуванням учительської та батьківської інвективної лексики, в якій переважає критерій «розумний – дурний».

При якісному аналізі лихослів’я виявився цікавий факт – деякі слова молодіжного сленгу учні також вважають лихослів’ям. Наприклад, відомі вислови «От блін!», «Задовбав!» не мають на меті образити когось. Це слова-паразити, або ж «експлетиви» – слова, що втратили своє первинне значення і перетворилися на слова-вигуки. Схоже, що без цих слів деякі учні не можуть адекватно передати своє ставлення до світу, свій емоційний стан тощо. Спостереження за спілкуванням учнів під час перерв виявило, що найчастіше в експлетивній функції використовують нецензурне лихослів’я.

Аналіз прокльонів, які вживають у комунікативній взаємодії старші школярі, дозволяє розподілити їх на такі умовно виділені нами групи:

• тіло і зовнішність («каліка», «урод», «косий», «рижий», «кривий», «дистрофік» тощо);

• розум («дурень», «придурок», «дебіл», «даун» тощо);

• темперамент («тормоз», «гальмо», «електровіник» та ін.);

• характер («странний», «лох», «слабий», «клин», «штурпак», «лопух», «ручник» та ін.);

• психопатологія («ідіот», «дебіл», «кретин», «болван», «псих», «психічно хворий», «шизик», «дегенерат», «хворий на голову», «ненормальний» та ін.);

• національність («чукча», «молдаван», «жидяра», «чурка»);

• тваринний світ («козел», «корова», «свиня», «баран», «мавпа», «скотина», «бидло» та ін.);

• кримінал («фуфло», «падло», «параша», «канай звідси»);

• соціальний статус («чмо», «шестірка», «бомж», «дикий» та ін.);

• різноманітні нецензурні висловлювання, брутальна лайка.

Окрім того, у лексиці старшокласників широко використовуються «лихі» побажання і наміри («сплюнься в тюбик», «пішов у пень», «штовхай вагони», «йди втопися», «пасть замаж», «засохни», «вб’ю» та ін.). Навіть звичайні імена у формі знецінювальних висловлювань можуть бути лайкою («Дунька», «Вася» тощо).

Виявлено таку особливість вживання агресивного лихослів’я у середовищі школярів:

• використання агресивної лайки як засобу виявлення ворожого ставлення;

• використання агресивних прокльонів без явних ворожих почуттів (наприклад, школяра можуть дражнити і обзивати через незвичне прізвище або зовнішній вигляд).

Найчастіше лихослів’я лунає під час перерв і після уроків, коли учні йдуть додому. Найбільш «сприятливими» для вживання лайки, за словами учнів і вчителів, є уроки фізкультури і трудового навчання. Типовими формами, до яких вдаються лихослови, є іронічні та саркастичні зауваження, невигідні порівняння, обзивання, дражнилки, плітки, наклепи тощо.

Як ми зазначали, первинна соціалізація людини відбувається у батьківській родині. Великою мірою її якість буде залежати від емоційних зв’язків між дорослими і дітьми. Негативна ситуація складається там, де дорослі байдуже, а то й жорстоко ставляться до дітей. Жорстокість може проявлятися не лише фізично, але й на вербальному рівні (емоційна жорстокість), що пов’язано з уживанням лихослів’я щодо дітей. При проведенні опитування ми цікавилися, насамперед, тим, яке лихослів’я чують діти від батьків.

Аналізуючи відповіді учнів на запитання анкети («Якими лайками вас можуть образити?», «Якби ти був батьком, то якими словами не ображав би свою дитину?»), ми отримали такі результати: 66 % опитаних відверто відповіли, що зазнають словесних образ від батьків. Були відповіді й такі: «Мені соромно про це писати». Деякі учні взагалі не відповіли на ці запитання. Проте 14 % дітей категорично зауважили, що батьки не ображають їх словами. І тільки 48 % проанкетованих батьків відповіли, що вживають щодо дітей прокльони.

Слів, якими батьки ображають дітей, – дуже багато. Це лихослів’я як за формою, так і за змістом. Трапляються слова, які просто висміюють і принижують дитину. Найгіршим і найобразливішим є те, що «до них матюкаються». І це – не поодинокі зізнання. Так, до дівчат батьки можуть звертатися навіть такими словами, як «курва», «сука», «шльондра», «повія» тощо. Найчастіше дітей ображають словами, що принижують їхні інтелектуальні здібності. Досить часто батьки «проклинають» своїх дітей. Отриманий фактичний матеріал ми також розбили на умовні групи, які в чомусь повторюють попередній поділ, але й мають свою специфіку, пов’язану з виховною функцією батьків і віком дітей:

• невихованість, неслухняність («безсовісний», «брехун», «егоїст», «нечупара», «замазура», «неандерталець» тощо);

• приниження розумове («дурний, як пень», «безголовий пеньок», «неук», «телепень», «тупоголовий», «бовдур», «йолоп», «дубина», «тупак», «двієчник» та ін.);

• приниження тілесне («недоросток», «недомірок», «здоровило» тощо);

• сексуальні порівняння («шлюха», «гуляща», «вулична», «курва», «сука», «пройда», «онаніст» та ін.);

• непридатність до роботи («ледащо», «нездара», «нероба», «розтяпа», «безхребетне», «безруке», «каліка» та ін.);

• невдячність («дармоїд», «нахлібник», «паразит», «трутень», «невдячний» та ін.);

• приниження через екскреторні порівняння («гімняр», «засранець», «сцикун», «шмаркач» та ін.);

• психопатологічні порівняння («дебіл», «ідіот», «неповноцінний», «ненормальний»);

• інфекційні порівняння («зараза», «мікроб», «холера» та ін.);

• натальні приниження («виродок», «байстрюк», «помилка природи», «недоносок» та ін.);

• звинувачення в мучительстві («вампір», «кровопивця» тощо);

• демонологічні порівняння («чортяка», «біс», «чорти б тебе взяли» та ін.);

• знецінення загальне («нещастя», «невдаха», «непотріб», «виродок», «гниль», «гидота», «сволота» та ін.).

Батьки також вдаються до «лихих побажань» своїм дітям («шлях би тебе трафив», «щоб ти здохла» та ін.). Досить популярними у спілкуванні батьків із дітьми є також «тваринне» лихослів’я, а нерідко й нецензурні вислови.

Учні вважають лихослів’ям безпідставні звинувачення, а також випадки, коли інформацію, яку вони розповіли батькам у довірчій розмові, останні використовують негідним чином. (Дівчина розповіла матері про своє перше кохання, а та під гарячу руку обізвала її шльондрою.) Після таких випадків, за словами дітей, батьки втрачають довіру назавжди.

Отже, слів, що кривдять дитину, батьки вживають багато, і вони дуже різноманітні. Часте вживання цих слів може призвести до емоційної депривації. Такі форми батьківського спілкування не можуть породити в дітей почуття любові і поваги, відчуття безпеки та самоцінності. Інколи лихослів’я може стати пророцтвом: дитина починає поводитися відповідно до образу, який створюють її ж батьки.

Проте наведені вище лайки є не найгіршим із того, що говорять до дітей батьки. Ще більше занепокоєння викликають такі дитячі зізнання: «Мені соромно називати тебе своєю дитиною» (така відповідь траплялась у різних класах різних шкіл міста), «Я шкодую, що ти мій син», «Як ми могли народити таку каліку, як ти», «Ти – не наша дочка», «Ти весь час деградуєш все більше і більше. Ти – найгірший у нашій родині», «Додому можеш не вертатися. Йди і не приходь», «Я тебе вб’ю», «Краще б я тебе не народжувала», «Здохла б, як була мала». Та «перемогла» усіх мама, яка часто говорить до дочки: «Ти близька до недорозвинутої. Бог тобі суддя. Йди від мене. Я хочу, щоб цей вечір був останнім, коли я тебе бачила».

Особливістю таких батьківських висловлювань є те, що формально – це не лихослів’я. Однак за своїм впливом на емоційний стан дитини, за реально завданою шкодою психіці дитини – це лихослів’я. Такі інвективні промови зачіпають глибини дитячої душі, утруднюють формування суб’єктного ядра особистості, актуалізацію притаманних їй «субстанціальних інтуїцій» [61; 251–253]. Тому лихослів’я можна диференціювати ще й за критерієм «суттєве – несуттєве», «сутнісне – поверхове». Справжнє, повноцінне, «професійно» кинуте «лихе» слово, як кажуть, «зачіпає за живе», «ріже по живому» тощо. Це означає, що суб’єкт лихослів’я знайшов у свого об’єкта найслабше, найболючіше місце, підібрав відповідні «лихі» слова, знайшов найзрозумілішу форму їх висловити і відгадав ситуацію, в якій ці слова отримають подвійну силу свого негативного впливу. Так діє слово «байстрюк», кинуте на очах у всього класу учневі, про батька якого нікому нічого не відомо, або слово «каліка» підлітку, який дійсно має якісь фізичні вади, або «повія» до дівчини, яка закохалася у хлопця і не може приховати свого почуття тощо.

Тобто що більшої шкоди одна людина хоче заподіяти іншій, то ймовірніше, що вона буде підбирати саме такі «лихі» слова, які зачіпають глибинні, сутнісні сфери буття останньої, те, що для неї є найбільш цінним, життєво значущим, смисло-утворювальним. Як уже зазначалося, сутнісним для людини є інтенція і потенція до суб’єктного способу життя, можливість вільного творення світу і себе в цьому світі, спроможність самостійно вибудовувати свої життєві плани, ставити цілі і самостійно їх досягати (К. Абульханова-Славська, А. Брушлинський, О. Старовойтенко, С. Рубінштейн, В. Татенко та ін.). А отже, найдошкульнішим і найшкідливішим для будь-якої людини є те лихослів’я, яке піддає сумніву чи заперечує ці її здатності. Занурення в сутнісні глибини людського життя дозволяє виявити в ньому специфічний онтологічний пласт, який, на думку В. Татенка, найадекватніше може бути описаний поняттям «суб’єкт психічної активності». З огляду на цю систему сутнісних означень людини можна запропонувати класифікацію лихослів’я.
^

КЛАСИФІКАЦІЯ ЛИХОСЛІВ’Я

1. «Екзистенційне» лихослів’я (бути – не бути – бути не таким, не тоді і не там, де треба) – вислови, що заперечують, передусім, сам факт існування, буття людини як такої («ти – ніхто», «ти для мене не існуєш»), приписують їй нелюдський, і навіть антилюдський спосіб походження і спосіб буття («нелюд», «виродок»), назви природних відходів життєдіяльності, а також відповідні прокляття й погрози (ти – «покійник», «мрець», «щоб ти здох, провалився, щез», «я тебе породив, я тебе і вб’ю» тощо).

2. «Інтенційне» лихослів’я (хотіти – не хотіти – хотіти не так чи не те, що треба), яке заперечує здатність людини хотіти, бажати, зичити собі й іншим чогось власне людського, людяного – душевного, духовного, піднесеного (добра, краси, істини, любові, свободи, творчості тощо). Прикладом такого лихослів’я можна вважати типове образливе звертання дорослих (батьків, учителів) до дітей: «Чому ти не хочеш стати людиною?», «Чому тебе так і тягне до всього поганого?», «Ти сам не знаєш, чого хочеш!»; відповідні образи-прогнози до тих, хто «не хоче бути людиною», добре вчитися і гарно поводитися («тюрмаки», «фашисти», «безмовні раби»); погрози: «Я виб’ю з тебе цю романтику мандрування», «Ти будеш хотіти того, що хочу я ». Або ж навпаки: «Чого ти прийшов; чого тобі тут треба; що, в пику захотів?» тощо.

3. «Потенційне» лихослів’я (могти – не могти – могти не так, не тоді, або не те, що треба), що заперечує прихований у людині потенціал до людського існування, до успішної діяльності, зокрема, до навчання, якщо йдеться про школярів («нездара», «задрипанка», «голь», «вшивка», «пройдисвіт», «телепень», «безголовий», «безрукий», усі похідні від слова «дурень», «обмежений», «дебіл», «даун», «ідіот», «псих», «олігофрен», «калічний», «дистрофік», «урод», «недоробок») тощо.

^ 4. «Віртуальне» лихослів’я (вирішувати – не вирішувати – вирішувати не тоді, не те чи не так, як треба), яке підкреслює нерішучість, невпевненість, нездатність людини самостійно визначатися у житті («ні те ні се», «ні риба ні м’ясо», «вайло», «гальмо» тощо). Ще кажуть: «Цей ніколи не дасть собі ради», «Усе за тебе треба вирішувати!», «Тобі сказано – що і як потрібно робити! Чому ти сидиш, як пень?!». І, навпаки, – лайки, якими приписують людині самовпевненість, пихатість, надмірну рішучість і схильність до ризику («хамло», «горлохват», «нахаба», «задавака», «вискочка», «шибайголова», «кар’єрист», «Просто не знаєш, чого від нього чекати!», «Чого лізеш поперед батька в пекло!» тощо.

5. «Актуальне» лихослів’я (чинити так – чи не чинити – або чинити не те, не так, не тоді, коли потрібно) – перекреслює у людини мотивацію і здатність до виконання того, що поставлено за мету, що вирішено чи наказано зробити, заперечують спроможність подолати внутрішні і зовнішні перешкоди, що виникають у процесі реалізації життєвих планів («нероба», «слабак», «сачок», «трутень», «Скільки вб’єш – стільки в’їдеш» тощо).

6. «Рефлексивне» лихослів’я – дає спотворену образливу особистісну оцінку людині, яку не можна прийняти («полова», «засранець», «шмаркач», «вонючка»), процесу і результату її діяльності чи поведінки («З тебе як з козла молока», «Який ішов – таку і знайшов», «Горбатого могила виправить»), а також проблематизують саму здатність справедливо оцінювати себе, інших і ситуацію загалом («і вашим, і нашим», «продажна шкура», «брехло» тощо).

7. «Експіріентальне» лихослів’я заперечує здатність людини бути носієм певного позитивного досвіду («Об нього як об стінку горохом»), заперечує можливість його збереження і накопичення («У нього нічого не тримається в голові», «У нього голова, як решето» і, навпаки, – стверджує наявність негативного досвіду, навичок і вмінь («жмот», «жлоб», «Так і дивиться, щоб щось поцупити» тощо).

Запропонована класифікація дозволяє зробити низку цікавих, на нашу думку, зауважень та інтерпретацій. Так, вона може бути своєрідною критеріальною матрицею для діагностики суб’єктно-діяльнісних профілів лихослів’я, а також для розробки прогностичних і профілактично-корекційних технологій. Адже, як правило, лихослови, дорослі чи малі, так би мовити, спеціалізуються на цій сфері своєї активності. У них є улюблені «лихі» слова і вислови, свій стиль, відпрацьовані інтонації. І тому, справді, знаючи больові суб’єктні точки в людини, а також широко і досконало опанувавши «мову лихослів’я», можна завдати їй чималої психологічної шкоди. Тим більше, що зазначені сім класів чи груп лайки можуть поєднуватися в різні плеяди і таким чином зруйнувати суб’єктну архітектоніку людини, перетворити її на об’єкт маніпулювання, залежний від зовнішніх впливів. Адже відомі випадки, коли після словесної образи, що досягла мети, її жертва, не маючи змоги відповісти тим самим (що нерідко трапляється, коли в ролі такої жертви опиняється дитина), накладала на себе руки. Тому дослідники у галузі педагогічної психології чи шкільний психолог, озброєні такою класифікацією, набувши певного досвіду, зможуть досить точно діагностувати суб’єктно-смислові спрямування лихослів’я і кваліфіковано допомогти постраждалому позбутися психотравми, якщо така була чи є.

Порівняння лихослів’я з фізичним покаранням дозволяє зробити припущення про те, що застосування лихослів’я як «виховного впливу» є не менш сильним методом регулювання поведінки, ніж фізичне покарання, а часом і сильнішим: «Вибили і забули, а образливі слова в душі залишаються надовго». Батьки ж, відповідаючи на запитання: «Якщо діти потрапляють вам під «гарячу» руку, то якими словами ви можете їх образити?», – були менш відвертими. З відповідями їхніх дітей збігаються такі образи: «турок», «баран», «сволота», «скотина», «придурок», «дебіл», «непослух», «порося», «ідіот», «дурник», «зараза», «свиня», «гидота», «ледацюга», «гуляща дівка», «обманщик», «брехун», «паразит», «непотріб», «балаболка».

9 % батьків зізналися, що можуть до дитини вживати нецензурні слова. 58 % батьків зазначають, що їхнє сімейне оточення є таким, що лихословить. Учениця 10-го класу зазначила: «У селі у мене є племінник. Батьки і дядьки при ньому вживають дуже погані слова. І він уже змалку говорить те, що я й у своєму віці не сказала б».

Якісний аналіз учнівських і батьківських анкет дозволяє зробити висновок, що сім’я є тим місцем, де дитина найперше вчиться лаятися. Активне вживання дорослими прокльонів у сім’ї знижує поріг чутливості до лихослів’я у дитини – деякі з цих висловів стають буденними і звичними. Наочно це твердження можна проілюструвати відповіддю на запитання анкети учениці 10-го класу: «Мене словами не ображають. Мені мама (чи батько) ще ніколи не сказали слова гіршого, ніж «курва ж твоя мать», або «ти – змія».

Визнаючи факт існування батьківського лихослів’я щодо себе, діти водночас у більшості випадків виправдовують батьків. Але при цьому зауважують, що до своїх дітей лихословити не будуть, а виховуватимуть їх правильно, по-справжньому.

Опитані батьки не зовсім точно уявляють масштаби поширення лихослів’я серед дітей. Так, 38 % вважає, що їхні діти взагалі не лихословлять. Показовим є і те, що найпоширенішим «виховним» впливом є сварка і побиття, до яких вдаються близько 70 % батьків.

Більшість батьків сварять дітей, застосовуючи брудну лайку, хоча вважають, що лихословити дитина вчиться на вулиці. Лише 16 % батьків вважають, що до цього причетна сім’я. Такий факт свідчить про недостатнє самоусвідомлення батьками своєї поведінки і відповідальності. Зібраний матеріал доводить: проблема лихослів’я (мовної інвективізації) серед дітей вкорінена, насамперед, у родині.

Наші спостереження і свідчення учителів молодших класів вказують на те, що вже в початковій школі трапляються окремі учні, які вміють образити інших дітей словом, і практично всі діти знають про існування «поганих» слів. Здавалося б, школа повинна докладати всіх зусиль, щоб боротися проти цієї звички. Та перебуваючи у стінах школи, дитина не позбувається її, а навпаки, «вдосконалює». І як свідчать дослідники (В. Оржеховська, І. Козубовська, Г. Нагорна), учнів лає і вчитель. Якщо лихослів’я лунає до учня часто, зауважує Г. Нагорна, то це означає, що у школі відсутня моральна культура поведінки вчителів, а це згубно впливає на формування особистості дитини. «Грубі і нетактовні зауваження не тільки порушують етику відносин і спілкування, а й спричиняють серйозні конфлікти між учителями та учнями. І в основі такого конфлікту лежить груба руйнівна сила – лихослів’я, зневіра у здібностях учня, небажання знайти і використати комплекс педагогічно і психологічно доцільних методів впливу» [37; 99].

Що ж виявило наше дослідження? 40 % опитаних учителів зізналися, що іноді можуть образити дитину словом. Про те, що вчителі лихословлять до дітей, ствердно відповіли біля 60 % учнів. Діти вказували, які вчителі їх лають, хоча ми цього й не питали. Один з учнів 9-го класу сам написав, що «вчитель фізики використовує до дітей не тільки силу слова, але й фізичну силу»!!! Вказування прізвищ тих учителів, які вдаються до словесних образ, на нашу думку, можна розцінювати як крик про допомогу. Як правило, грубі словесні зауваження вчителів стосуються неуспішного навчання і поведінки учнів.

Грубе оцінювання створює в учня негативну установку до вчителя, предмета, який він викладає, до школи і до навчання загалом. Діти, які не змогли реалізувати себе як успішні учні, отримують негативну установку до знань і навчання на все життя. Відраза до знань і зневага до освічених людей стають механізмом психологічного захисту, а нерідко і психологічного нападу. Дослідження як українських, так і російських науковців переконливо доводять, що негативне оцінювання учня сприяє формуванню заниженої самооцінки.

Прояви вчительського лихослів’я ми проаналізували за учнівськими і вчительськими анкетами. Учителі наводили приклади найбільш типових і поширених «учительських» лайок. Відповіді ж учнів були конкретнішими, різноманітнішими, а отже, слід думати, – відвертішими.

Загалом, дитина навчається, що старший і впливовіший може ображати меншого і беззахисного. І якщо батьківське лихослів’я діти в більшості випадків намагались виправдати, то вчительське здебільшого засуджують. Якщо звичайні оцінні висловлювання вчителів звучать як несправедливі обвинувачення, то учні їх також вважають лихослів’ям («Ти ніколи не будеш мати в мене четвірки», «Прогульник»). Часто діти зауважують, що їх відмовляються сприймати такими, якими вони є, висміюють їхні вади («дистрофік», «білобрисий»), намагаються принизити. Загалом учитель може образити учня будь-яким, навіть зовсім не «лихим» словом, використавши для цього іронію, сарказм, гіперболу, узагальнення тощо.

За нашими даними, вчителі, як правило, застосовують лихослів’я і образу словом диференційовано: в одному випадку, обирають «слабким місцем» інтелектуальну сферу дитини, в іншому – намагаються вразити учня, принижуючи почуття гідності, дорослості. Найчастіше вживаним «учительським» лихослів’ям є всі похідні від слова «дурень», а також «дебіл», «ідіот», «сволота», «неук», «тупий», «скотина», «ненормальний», «свиня». Ці та інші образливі слова стосуються, переважно, поганого навчання і поведінки учнів, а також загального неприйняття вчителем дитини як такої.

Детальніший аналіз дозволяє умовно розподілити вчительське лихослів’я на такі групи:

• констатація природної нездатності до навчання («придурок», «бовдур», «тупий», «дубина» «недоумок», «нездара», «телепень», «туман», «пеньок», «темний ліс», «дебіл у квадраті», «йолоп», «педаліст», «чайник», «безмозглі», «безголові», «тупоголові», «кодло придурків», «сибірські валянки», «воно хоче вчитися, але не може», «до тебе доходить, як до осла» тощо);

• констатація невихованості («нахаба», «неслух», «брехун», «ледащо», «паскуда», «прогульник», «невмите опудало», «гниль», «гуляща дівка», «хами», «нахаби», «дикуни», «татари», «фашисти», «баби базарні», «сволота», «своєю поведінкою ти показуєш культуру своїх батьків», «свині», «сучі діти» тощо);

• констатація загального неприйняття учня як людини («чмо», «зараза», «потвора», «мразь», «гнида» та ін.).

Зазначимо, що вчителі також не цураються широко використовувати «тваринні» лихослів’я («безмозкі кури», «тупорилі свині», «мамонти» та ін.), уже відомі лихослів’я психопатологічного звучання («ненормальний», «даун», «ідіот», «психічно «хворий», «кретин», «недорозвинений» та ін.), лихослів’я екскреторні («засранці», «шмаркачі сопливі» та ін.), через звинувачення у відбиранні останніх сил («вампіри», «кровопивці» та ін.), а також нецензурні лайки у дещо м’якшому варіанті, ніж у батьків.

Відвідування уроків і спостереження за мовною поведінкою вчителя і учнів дозволило виявити такі факти. Починаючи з молодших класів, типовими образливими звертаннями до дітей є: «Теж мені, ще один розумник знайшовся!» тощо. Такі зауваження та інше лихослів’я висловлюють перед усім класом.

Як і у випадку з батьками, саме ці «лихі» вислови є такими, що найбільше деформують суб’єктне ядро особистості і заперечують позитивну суб’єктність дитини. Екзистенційний характер простежується в таких висловлюваннях: «Хто ти такий, щоб робити зауваження вчителеві?», «Ти ще ніхто в житті і в суспільстві», «Ти тут нікому не потрібний». Інтенційне таке лихослів’я: «Твоє майбутнє я бачу в оранжевій жилетці». Потенційне – простежується у висловах: «Повторюю для особливо обдарованих». Віртуальне – «Вам уже час своїх дітей мати, а ви такі тупі». Актуальне: «Ану, позатикали писки». Рефлексивне: «Від твоєї відповіді можна заснути», «Від твоєї відповіді нудить», «Таку письмову роботу використовують у туалеті», «Ти чого руку тягнеш, ти що, можеш щось мудре сказати?».

Діти зазначають, що такі зауваження їх прикро вражають. А вчителі цих «лихих» виразів не наводили зовсім. Такі лайки проголошують зазвичай перед усім класом, у наказовій формі, що підсилює їхній деструктивний вплив.

Часто ображають не окремого учня, а весь клас («виродки», «дебіли», «фашисти» тощо). Тобто застосовуються колективні образи. Також учитель може образити перед усім класом учня разом із його батьками: «Ти такий самий дурний (безвідповідальний, дебільний, зашмарканий), як і твої батьки». Учні зазначають, що гіршого приниження бути не може, такому вчителю хочеться помститися і так само його образити. Нерідко в образливому зверненні до дитини застосовується середній рід – «воно». Це виявлено і щодо батьків. Найімовірніше, це перехідна форма, яка «дає дозвіл» на застосування надалі «міцніших» висловів.

Водночас, відповідаючи на запитання вчительської анкети, ці ж учителі зазначили, що не лихословлять до дітей. Зрозуміло, що такі висловлювання не виникають на порожньому місці. Окремі учні можуть довести вчителя до нервового зриву. Проте кількість і різноманіття лайки не може не непокоїти. До того ж не всі вчителі усвідомлюють, що застосовують до учнів образливі слова. Але дехто таки дозволяє собі до дитини вжити грубу лайку, яка підтверджує думку: у школі зараз – ситуація «своєрідної «лімітованості» педагогічної етики і моралі» [22; 90].

Доволі реально оцінюють учителі поширення звички до лихослів’я в середовищі учнів: 42 % вважають, що учні лихословлять часто, 51 % – інколи. Загалом 93 % учителів, які взяли участь в опитуванні, вважають, що учні лихословлять. І більшість учителів зауважує, що у школі існує проблема лихослів’я, і не тільки у школі, але й за її порогом. Це питання потребує не лише спеціальних досліджень, а й практичних рекомендацій, як його розв’язати.

Аналіз відповідей на запитання: «Чому вчитель вдається до лихослів’я?» дав змогу виділити такі групи причин:

• поведінка учня: хамство, грубість, непідготованість до уроку – 48 %;

• професійні проблеми: відсутність педагогічного такту, неспроможність розв’язати питання педагогічно доцільним способом – 18 %;

• індивідуально-особистісні проблеми: неврівноваженість, нестриманість, сімейні негаразди, перевтома, гнів, поспіх, стрес – 8 %;

• соціальні проблеми: важке матеріальне становище, важке життя – 8 %.

Визначальними у цьому рейтингу є професійні проблеми, адже високий професіоналізм забезпечує шанс вплинути на поведінку учня і врегулювати свій емоційний стан без застосування лихослів’я (інструментального і фрустраційного).

Нас цікавила думка вчителів про те, що є причиною лихослів’я в дітей. На жаль, 15 % учителів не знають відповіді на це запитання. У відповідях решти першим (48 %) у рейтингу стало: найближче соціальне оточення (сім’я, однолітки); наслідування мовної поведінки дорослих; «мода» на лайку (6 %). Друге місце (31 % відповідей) посіли телебачення і преса. Тільки 5 % учителів визнали, що відповідальна за розповсюдження цього явища – школа.

Аналіз проявів учнівського, батьківського і вчительського лихослів’я підтверджує те, що лайкою переважно засуджують не вчинок, а особистість загалом, висміюють і принижують її. Руйнація почуття власної гідності викликає стан фрустрації, який на певний час нейтралізує погану поведінку деяких учнів, а в інших викликає фрустраційне лихослів’я і надалі – посилення агресії, бажання стимулювати реактивне лихослів’я, бажання помститися.

Анкетування виявило характерні прояви учнівського, вчительського, батьківського лихослів’я; з’ясовано також рівень поширеності лайки у середовищі учнів. Прокльони в мовленні учнів виконують різноманітні функції, основними з яких є: катартична, демонстрація дорослості, демонстрація належності до певної компанії, експлетивна. До лихослів’я учнів належать слова молодіжного сленгу. Батьки і вчителі лихословлять із «виховною» метою і для розрядки негативних емоцій, викликаних незадовільною поведінкою дітей; значна кількість прокльонів звучить у середньому роді («дурне», «тупе», ненормальне»), тобто учень об’єктивується, перетворюється на об’єкт маніпуляції, з яким можна робити все, що завгодно. У школі до дітей часто застосовують колективні образи. Серед причин, що призводять до закріплення звички лихословити, респонденти надали перевагу соціальним чинникам.

Однак ми виявили і те, що будь-яке адресне лихослів’я викликає злість, ненависть, образу, приниження, тобто детермінує появу негативних емоцій. Лише 2 % опитаних школярів залишаються байдужими, коли їх лають. Особливо неприємним є лихослів’я значущих осіб. Лихослів’я однолітків більшість юнаків провокує на бійку і на ще гіршу лайку, а більшість дівчат – на лайку у відповідь. Є учні, які під впливом «лихих» слів замикаються в собі, переживають сильний душевний дискомфорт. Ще сильніші негативні емоції учень відчуває після образливих слів батьків і вчителів, оскільки, у більшості випадків, він стримує себе від зворотної вербальної або ж фізичної розрядки. Накопичення негативних емоцій у 1,5 % опитаних школярів викликає суїцидальні думки. Негативні емоції спричиняють надмірний ступінь хвилювання, що негативно відбивається на пізнавальній активності школяра. Відповіді старшокласників на запитання анкети свідчать про те, що вплив лихослів’я на покрашення поведінки є дуже незначним. Навпаки, у більш ніж 50 % учнів лайка породжує бажання чинити наперекір дорослому і навіть помститися йому за образу. Це свідчить про те, що хоч з якими намірами дорослий використовував би лихослів’я щодо дитини, воно сприймається як вияв агресії. Природною реакцією людини у такій ситуації є захист або ж контрнапад.

Вживання нецензурної лайки щодо дітей і при дітях негативним чином відбивається на ґендерній соціалізації молодої особистості: спотворюються міжстатеві стосунки, статеворольова поведінка та ідентифікація; створюється негативна установка щодо сексуального життя, нав’язуються негативні стереотипи і не тільки. Постійне лихослівне середовище спричиняє моральне зубожіння дитини. Увесь світ і сама людина починають сприйматися як щось брудне і маловартісне, а це сприяє формуванню споживацьких установок. Але ж усі ми хочемо, щоб наші діти були вільними і талановитими творцями свого життя, а не примітивними об’єктами, якими можна легко маніпулювати. Отже, виявлені факти та встановлені закономірності актуалізують потребу вироблення заходів, які б знижували частоту лайки у мовленні, розвивали компетентність у спілкуванні, гармонізували суб’єкт-суб’єктні стосунки. Беручи це до уваги, ми розробили програму попередження і корекції лихослівного слововживання й апробували її.