Тематичний план дисципліни Навчально-методичне забезпечення до кожної теми дисципліни Тема Фінансова система І фінансова діяльність держави

Вид материала

Документы

Содержание Література для самостійного вивчення теми: [20,26,3 ]

Подобный материал:

• 1. фінансова діяльність держави, 1932.51kb.
• Программа дисципліни "фінансова санація та банкрутство підприємств " київ 2002, 126.85kb.
• Методичні рекомендації до вивчення дисципліни „Фінансова санація та банкрутство підприємств, 473.68kb.
• Методичне забезпечення самостійної роботи студентів нормативної дисципліни, 1023.77kb.
• Методичні рекомендації щодо формування навчально-методичних комплексів дисципліни при, 464.22kb.
• Методичні рекомендації щодо забезпечення самостійної роботи студентів, 209.06kb.
• Комплекс навчально-методичного забезпечення дисципліни Склад навчально-методичного, 286.92kb.
• Тематичний план дисципліни 3 Зміст дисципліни по темах, 962.97kb.
• Навчально-тематичний план курсу "Менеджмент" 4 Програма курсу "Менеджмент" 5 Методичне, 3026.86kb.
• Програма навчальної дисципліни робоча програма навчальної дисципліни кваліфкаційні, 680.22kb.

Тема 8. Правові основи страхування.

8.1.Питання до теми:

- поняття страхування;

- ознаки страхування;

- шахрайство у страхуванні;

- страхування в зарубіжних країнах.

^ Література для самостійного вивчення теми: [20,26,3 ]

Реформування економічної системи та соціальні перетворення в Україні зумовлюють суттєві зміни в організації страхової справи. Основним завданням ю подолання монополізму страхової діяльності, формування страхового ринку, розширення сфери і підвищення якості страхових послуг, удосконалення механізму мобілізації та використання ресурсів для забезпечення надійного страхового захисту усіх суб'єктів ринку.

У сучасній економіці особливість страхування визначається його суспільним призначенням, тими завданнями, які ставить перед ним суспільство. Тому з'ясувати сутність страхування можна лише у контексті розгляду розвитку суспільного виробництва і визначення місця й ролі страхового фонду в цьому процесі. Суспільне виробництво в цілому, й особливо діяльність кожного суб'єкта господарювання, пов'язані з певним ризиком: банкрутства, катаклізму, катастрофи тощо. Крім того, життєдіяльність практично кожної людини також має ризиковий характер (травматизм, непрацездатність, смерть), що викликає непередбачені витрати. Через систему страхового захисту страхування спрямоване на забезпечення різноманітних потреб людства в разі настання несприятливих подій (ризиків), які призводять до збитків. Зацікавленість суспільства в безперервному та безперебійному функціонуванні виробництва підвищує інтерес його до страхового захисту. Наявність ризику порушення цього процесу, що може бути викликане суперечностями в суспільстві, між людиною і природою, породжує потребу в страховому захисті інтересів учасників суспільного виробництва щодо досягнення певних результатів. Розвиток суспільних відносин, удосконалення засобів виробництва призводить до збільшення кількості ризиків та обсягів збитків від їх настання. З огляду на обмежені можливості фінансового забезпечення страхового захисту за рахунок централізованих та децентралізованих ресурсів у ринковому середовищі особливої ваги набувають фонди страхового захисту, що формуються спеціалізованими установами шляхом страхування. Враховуючи вищенаведене, необхідно детальніше розглянути й глибше проаналізувати теоретичні аспекти сутності категорії "страхування", його місце се­ред інших економічних категорій. В економічній літературі питанням висвітлен­ня поняття страхування приділено значну увагу. Вчені-економісти різних країн світу, досліджуючи проблеми страхування у своїх наукових працях, намагалися сформулювати власне визначення страхування. Проте в страховій теорії єдиної думки щодо розуміння змісту цієї економічної категорії дійти не вдалося. Від­повідно складність дослідження полягає в тому, щоб виразити сутність страху­вання у такому визначенні, яке ввібрало б усі специфічні ознаки, характерні для страхування як економічної категорії.

У теорії страхування існують різні підходи вчених-економістів до з'ясуван­ня поняття страхування. Зокрема у наукових джерелах страхування визначаєть­ся як форма, спосіб, метод, система заходів або система економічних відносин. Так, у вузькому трактуванні розглядається страхування в Енциклопедичному словнику: "як один із способів відшкодування за рахунок страхового фонду збитку, заподіяного майну юридичних і фізичних осіб стихійними лихами або нещасними випадками".

У словнику російської мови Ожегова під страхуванням мається на увазі "забез­печення будь-кого від можливого збитку за рахунок періодичних внесків до спеці­альної організації, яка у разі настання збитку здійснює грошове відшкодування".

Радянський енциклопедичний словник визначає страхування у більш ши­рокому розумінні: "як систему заходів для створення грошового (страхового) фонду за рахунок внесків його учасників, з якого відшкодовується збиток, за­подіяний стихійними лихами, нещасними випадками, а також виплачуються ін­ші грошові суми у зв'язку з настанням певних подій".

Дослідження теоретичних положень сутності страхування необхідно розпо­чати із визначення, запропонованого вперше В.К. Райхером, яке відповідно і бу­ло покладене в основу наступних. Позитивним аспектом такого визначення є універсальність, яка полягає у поширенні страхування на всі його види, неза­лежно від їхніх специфічних особливостей. Проте таке розуміння поняття "страхування" було піддане критиці багатьох учених і спеціалістів у сфері страхуван­ня. На їхню думку, у визначенні страхування В.К. Райхером не була врахована соціально-економічна роль господарської діяльності відповідно до конкретних умов розвитку суспільства.

В економічній літературі соціалістичної доби страхування трактувалося ви­ходячи із класових позицій, тобто страхуванню були притаманні риси соціаліс­тичної економіки. Відповідно Ф.В. Коньшин, враховуючи мету та значення страхування в умовах соціалізму, визначає страхування "як один із методів ство­рення централізованого страхового фонду... ".

В.Н. Яковлев, з'ясовуючи сутність страхування в умовах соціалістичної еко­номіки, концентрує свою увагу на вольових діях осіб щодо організації страхово­го фонду. Проте таке велике за обсягом визначення страхування охоплює ли­ше майнові інтереси учасників формування фонду страхового захисту.

Визначення страхування в Л.І. Рейтмана базується на наведених ним особ­ливостях перерозподільчих відносин, які виникають при страхуванні⁷.

Вагоме місце в страховій теорії соціалістичної економіки посідає визначен­ня, запропоноване Л.А. Мотильовим , яке враховує, на наш погляд, перелік ос­новних ознак страхування, його мету і функції відповідно до конкретних умов розвитку суспільства. Характеризуючись особливою деталізованістю, це визна­чення вимагало науково обґрунтованого узагальнення.

Виходячи з вищенаведеного, важливо зазначити, що більшість визначень страхування в умовах соціалізму мають універсальний характер, охоплюючи од­ночасно всі види страхування: соціальне страхування, майнове та особисте стра­хування, страхування відповідальності. Такий підхід до з'ясування поняття еко­номічної категорії страхування в соціалістичній економіці пояснюється провідною роллю держави в галузі страхування, матеріально-речовою основою якого виступають централізовані страхові (резервні) фонди. В таких умовах роз­витку суспільства страхування не мало відповідного значення в країні. Практи­ка свідчить, що монополія на страхову діяльність не орієнтована на інтереси страхувальників, а підвищення стійкості страхових операцій можливе при кон­центрації страхового фонду тільки до певної межі.

В умовах переходу до ринкової економіки змінюється і посилюється роль, значення страхування у суспільному відтворенні. Реформування економічної сис­теми в Україні зумовило необхідність створення ринкової інфраструктури, що об­слуговує механізм господарювання. Важливе місце у ній посідають незалежні, конкуруючі між собою страхові компанії (товариства), які проводять різноманіт­ні види страхування на території України і за її межами та контролюються орга­нами державного страхового нагляду. В ринковій економіці страхування здійс­нюється на комерційних засадах (за винятком державного соціального страхування), будучи важливим напрямом підприємницької діяльності. Так, страхові компанії шляхом реалізації страхових послуг, з одного боку, забезпечу­ють соціальний ефект у суспільстві — страховий захист добробуту людства, з дру­гого — ведуть комерційну діяльність, яка дає прибуток.

Страхові компанії відіграють велику роль у стимулюванні господарської ак­тивності учасників ринкового середовища, яке створює конкурентне середови­ще, що викликає потужну психологічну мотивацію їхньої економічної діяльнос­ті. З цієї позиції у вітчизняній практиці страхування розглядається як форма фінансового посередництва, яке полягає у формуванні та цільовому викорис­танні спеціальних грошових фондів.

У ринкових умовах господарювання страхові компанії через реалізацію ме­ханізму страхування мобілізують значний страховий капітал, який є важливим
джерелом інвестицій у країні й надає можливості компаніям одержати додаткові прибутки.

Незважаючи на це, сутність поняття страхування в сучасній економіці за­лишається незмінною. Основою визначення страхування в більшості вчених-економістів і надалі є концепція відносин.

Офіційне тлумачення страхування в Україні подано в Законі України "Про страхування " (остання редакція), дія якого не поширюється на державне соціаль­не страхування". В законі вказані мета страхування, джерела забезпечення страхо­вого захисту. Проте, як свідчить практика, офіційне трактування поняття "страху­вання" переобтяжене правовими аспектами. На наш погляд, недоліком такого визначення страхування є обмеження його лише майновим видом страхування.

Доречно розглянути визначення страхування, що пропонуються в зарубіжній літературі. В усіх зарубіжних теоріях страхування трактується в абстрактній фор­мі, що полягає в незмінній сутності цієї категорії в різних умовах розвитку сус­пільства. На наш погляд, така обрана позиція в зарубіжних наукових джерелах є слушною. Це пояснюється об'єктивним існуванням страхування як економічної категорії, природа і сутність якої не залежать від політичної чи економічної сис­теми. Особливість полягає лише в призначенні страхування відповідно до умов соціально-економічного розвитку тієї чи іншої держави. Зауважимо, що зарубіж­ні вчені визначають страхування у звуженому вигляді, наголошуючи на окремих його аспектах. Враховуючи вказаний характер зарубіжної страхової теорії, форму­ються основні риси, притаманні лише для неї при всій різноманітності вчень.

Розрізняють суб'єктивні та об'єктивні зарубіжні теорії страхування. При цьому за суб'єктивними теоріями страхування визначається виходячи із суб'єк­та, якому воно відшкодовує збиток або потреби якого задовольняє. Найпоши­ренішими серед таких теорій є:

• теорія страхування як "відшкодування майнового збитку" від випадкових та непередбачуваних подій;
  
• теорія страхування як "задоволення майнових потреб", що виникають у результаті випадкових подій.
  

Прихильником першої групи суб'єктивних теорій є А. Вагнер, котрий виз­начає страхування "як господарську організацію, що ліквідовує або пом'якшує шкідливі наслідки окремих випадкових, непередбачуваних подій для майна ок­ремих осіб...".

Чимало учених-економістів у своїх визначеннях вказують не на збиток або втрати, а на потреби. Зокрема А. Манес під страхуванням має на увазі "господар­ську організацію на основі взаємності з метою покриття випадкової, вимірюваної майнової потреби"¹⁴. На наш погляд, визначення страхування за суб'єктивними теоріями не розкривають повністю його сутності в частині об'єктів страхування. Страхування за об'єктивними теоріями визначається як об'єднання ризиків із метою "відплатного" вирівнювання. Таке тлумачення поняття страхування має як позитивні, так і негативні аспекти. Недоліками є наявність у них невідомих понять (ризиків, вирівнювання), які потребують свого роз'яснення. З іншого бо­ку, визначення страхування за об'єктивними теоріями охоплює, крім страхуван­ня, ще й самострахування. Серед таких зарубіжних теорій особливе місце посі­дає трактування страхування Гебауером "як акти та заходи проти несприятливих наслідків господарсько шкідливих і непередбачуваних майбутніх подій".

Важливою ознакою усіх зарубіжних теорій є наявність у страхуванні ідеї "соціальної солідарності". В Євангельському дусі подає визначення страхуван­ня учень А. Вагнера — Г. Пеш. Він розглядає страхування "як форму здійснен­ня християнського принципу солідарності", тієї "вищої солідарності", яка "тіль­ки й може привести до перемоги над одностороннім класовим егоїзмом двох класів" за допомогою трьох засобів: "вирівнювання інтересів", "любов до віт­чизни" і "релігія". І. Покровський у російській юридичній літературі вбачав в

"ідеї страхування велике майбутнє, певний новий і загальний принцип нашого правопорядку в дусі суспільної солідарності". Намагаючись урахувати всі особ­ливі ознаки, характерні зарубіжні теорії страхування, К.Г. Воблий визначає стра­хування "як вид господарської діяльності на основі взаємності, метою якої є покриття майбутньої потреби, викликаної настанням випадкової і разом з тим статистично "вимірюваної події".

Наявність такої значної кількості різних поглядів щодо визначення страхуван­ня, на нашу думку, свідчить про те, що більшість авторів при з'ясуванні поняття страхування не враховує специфічних ознак, притаманних страхуванню як еконо­мічній категорії, які відрізняють страхування від інших економічних категорій.

Неоднозначно в страховій теорії вирішується також питання про те, скіль­ки і які ознаки необхідно вважати характерними для страхування. В економіч­них працях соціалістичної доби більшість радянських науковців визнавала стра­хування складовою частиною економічної категорії фінансів, приписуючи йому при цьому і характерні для теорії фінансів специфічні ознаки та функції. Ана­логічної думки дотримуються і деякі автори, що займаються дослідженнями у сфері страхування в сучасних умовах господарювання.

Для економічної категорії страхування характерною є низка ознак, які аналогічно притаманні категорії фінансів. Зокрема, сутність фінансів як економіч­ної категорії пов'язана зі створенням та використанням фондів грошових кош­тів". Процес формування та використання страхового фонду матеріального носія є характерною особливістю і категорії страхування. З одного боку, наявність такої специфічної ознаки наближує страхування до категорії фінансів, з другого — одночасно підкреслює його особливості. Так, для обох наведених вище економічних категорій характерний "рух грошової форми вартості при формуванні та використанні відповідних цільових фондів грошових коштів у процесі розподілу й перерозподілу (для страхування — лише перерозподілу) доходів і нагромаджень..."¹⁹. Крім того, страхування базується на можливості настання страхового випадку, тобто страхуванню притаманний імовірнісний ха­рактер відносин. Відповідно рух грошової форми вартості в страхуванні залежить від ступеня ймовірності завдання збитку в разі настання страхових подій. Така ознака відрізняє страхування від економічної категорії фінансів, проте пов'язує з категорією страхового захисту суспільного виробництва.

Зарахування страхування до фінансів в умовах державної монополії мало су­то фіскальну мету, яка полягала в зарахуванні значних сум штучно створеного перевищення доходів над витратами від страхової діяльності до бюджету. В ринкових умовах господарювання страхування розглядається як вид бізнесу, під­приємницької діяльності, фінансового посередництва. Відповідно поняття стра­хування не відповідає традиційному розумінню суті фінансів.

Характерною ознакою страхування, на яку вказує більшість учених, є замк­нутість перерозподільчих відносин між зацікавленими учасниками формування страхового фонду, пов'язаних із солідарною розкладкою збитку, заподіяного над­звичайними подіями²⁰. На їхню думку, саме така особливість відрізняє страху­вання від інших фінансових категорій. Проте, на наш погляд, замкнута розклад­ка збитку відбувається лише при майновому та особистому страхуванні. Кошти страхового фонду за такими видами страхування використовуються лише учас­никами його формування, адже розмір страхового внеску становить частку кож­ного з них у розкладці збитку. Зовсім інша тенденція спостерігається при стра­хуванні відповідальності, яке призначене для відшкодування збитку, заподіяного третій особі. Відповідно, якщо організація страхового фонду за таким видом стра­хування відбувається за рахунок страхових внесків його учасників, то викорис­тання коштів цього фонду виходить далеко за межі платників цих внесків.

Замкнута розкладка збитку серед застрахованих за майновим та особистим страхуванням зумовлює ще одну відмітну ознаку страхування, яку виокремлює низка економістів, — поверненість зібраних у страховий фонд страхових премій. Страхові внески кожного учасника такого страхового фонду призначені для стра­хових виплат при настанні страхових подій. Принцип поверненості коштів харак­терний і для такої економічної категорії, як кредит. Проте необхідно зауважити, що така специфічна риса, як поверненість, притаманна передусім тільки для стра­хування життя. Для ризикових видів страхування в частині майнового страхуван­ня цей принцип має місце лише при настанні страхових подій. При цьому еко­номічний зміст таких виплат відрізняється від повернення страхових внесків.

Як специфічні ознаки страхування окремі дослідники визначають наявність страхового інтересу, сутність якого полягає у зацікавленості юридичних і фізичних осіб у переданні відповідальності за наслідки ризику спеціалізованим установам.

На відміну від цього, у міжнародній практиці загальноприйнятими вважа­ються п'ять основних ознак страхування²²:

• наявність майнового інтересу ;
  
• найвищий ступінь довіри сторін;
  
• наявність причинно-наслідкового зв'язку між збитками і подіями, що їх викликали;
  
• виплата відшкодування в розмірах реального збитку;
  
• суброгація — передача страховику, який виплатив страхові відшкодуван­ня, права вимоги до особой, відповідальної за заподіяний збиток. Таким чином, наведений вище аналіз свідчить про тісний взаємозв'язок страхування з такими категоріями, як фінанси, кредит, страховий захист. Вод­ночас як самостійна економічна категорія страхування має притаманні тільки їй особливості, які в сукупності повинні конкретизувати зміст цієї категорії в су­часних умовах її застосування. Серед характерних ознак страхування, наведених у теоріях учених-економістів, необхідно, на наш погляд, викристалізувати кіль­ка базових ознак, які відрізняють страхування від інших категорій у ринковій економіці. Це такі з них:
  
• 1.Наявність страхового інтересу. " Зацікавленість у страховому захисті усіх суб'єктів ринку шляхом передання відповідальності за наслідки ризику спеціалізованим установам зростає із пот­ребою у відшкодуванні збитку в умовах дефіциту фінансових ресурсів держави та підприємств або із можливостями одержання визначених страхових сум при закінченні дії договору страхування.
  

2.Формування та використання специфічного фонду грошових коштів - страхових резервів. Відповідна особливість страхування як самостійної економічної категорії ха­рактеризується такими аспектами:формування страхових резервів за рахунок страхових Внесків (премій); використання створених резервів на відшкодування збитку в разі настання страхових подій, а також надання допомоги учасникам страхування; поповнення страхових резервів за рахунок інвестиційної діяльності. На нашу думку, до характерних рис страхування як економічної категорії необхідно додати ще:

1.Інверсію страхового (експлуатаційного) циклу. Проведення страхування зумовлює інверсію страхового циклу, яка полягає

у випередженні плати за страховий захист щодо виплати страхового відшкоду­вання. Тобто спочатку відбувається внесення страхової премії, а потім, через де­який час, — надання страхової послуги у вигляді страхових виплат.

2.Наявність спеціалізованих установ — страхових компаній, які забезпечу­ють страховий захист.

Дослідження поняття страхування та зіставлення його специфічних ознак дають змогу з'ясувати сутність такої економічної категорії, як страхування. За такого розуміння, на наш погляд, найповніше визначення страхування як еко­номічної категорії наводиться в підручнику "Страхування" за редакцією С.С. Осадця²³. У такому трактуванні враховано усі наведені вище специфічні ознаки страхування: страховий інтерес; формування і використання страхових резервів; інверсія страхового циклу; наявність страхової компанії — спеціалізованої установи, яка надає страховий захист. Автор визначає джерела забез­печення страхового захисту.

Проте, як нам здається, це визначення страхування необхідно уточнити, конкретизуючи призначення страхування в сучасних умовах соціально-економіч­ного розвитку суспільства. Такий підхід до з'ясування сутності цієї економічної категорії підкреслить особливості страхування в ринковій економіці як виду ді­яльності страхових компаній. Відповідно ми пропонуємо розглядати страхуван­ня "як вид господарської діяльності спеціалізованих установ, яка пов'язана із формуванням грошових фондів за рахунок сплати страхових внесків (премій, платежів) юридичними і фізичними особами з метою покриття їх майбутньої потреби у захисті інтересів у разі настання страхових випадків та поповненням цих фондів у процесі ефективного розміщення тимчасово вільних коштів на фі­нансовому ринку."

Ринкова трансформація системи економічних відносин в Україні зумовлює необхідність організації надійного страхового захисту усіх суб'єктів ринку. В умовах обмежених можливостей фінансування страхового захисту за допомо­гою централізованих та децентралізованих ресурсів добре налагоджена система страхування здатна забезпечити безперервність і безперебійність національного виробництва, гарантувати економічну стабільність і соціальний захист населен­ня, сприяти активізації інвестиційних процесів у суспільстві.

В Україні є усі передумови для розвитку страхової справи. Доопрацювання потребують теоретичні аспекти інституту страхування. Кожний період розвитку суспільства знайшов своє безпосереднє втілення в постулатах страхування, виз­начивши особливості у висвітленні й розумінні цієї економічної категорії. Про­те навіть усталені постулати підлягають час від часу перегляду, конкретизації від­повідно до соціально-економічного розвитку суспільства.

Керуючись чинним страховим законодавством та багаторічним досвідом на­укових досліджень концептуальних засад страхування, ми зробили спробу сфор­мулювати власне бачення цього поняття. На нашу думку, переосмислення ро­зуміння змісту страхування та його призначення в умовах ринкових перетворень дасть змогу налагодити ефективну, адекватну новим умовам господарювання систему страхування.

За оцінками зарубіжних і вітчизняних дослідників Україна вважається дер­жавою з високим рівнем тіньової економічної діяльності та корумпованості, що негативно впливає не лише на її міжнародний імідж, а й ускладнює процеси розвитку національної економіки, спотворюючи її реальні результати. Але най­більшим злом слід вважати соціальні наслідки тіньової економіки та їхній вплив на психічний стан людей, що породжує зневіру у можливість досягнення успі­ху й визнання у суспільстві за рахунок сумлінної, ефективної праці; ставить під сумнів можливість справедливого розподілу суспільних благ. Адже реальне жит­тя нерідко переконує у можливостях швидкого збагачення та особистого проц­вітання за рахунок порушення чинного законодавства в корисливих цілях, об­ману довірливих громадян й усіляких шахрайств з цінними паперами на фінансових ринках тощо. Дослідження показують, що найбільші темпи зростан­ня тіньової економічної діяльності у світовій системі господарювання і, зокре­ма в Україні, спостерігаються у сфері фінансово-грошових відносин та в тих га­лузях, які не захищені надійною юридичною базою.

У цій статті ми проаналізували основні види шахрайств, які реально вияв­ляються у страховій діяльності різних країн світу і є загрозливими для розвитку вітчизняної системи страхування.

Під час дослідження використані такі вихідні положення, обмеження та умовності.

1.Шахрайство являє собою різновид економічної злочинності, результатом , якої є заволодіння чужим майном або іншими матеріальними цінностями і благами шляхом обману, зловживанням довірою людей або їхньою недостатньою і обізнаністю із чинним законодавством, що захищає права споживачів.

2. Найчастіше шахрайство виявляється у процесі реалізації фінансово-гро­шових відносин між суб'єктами господарювання (юридичними і фізичними осо­бами), коли одна із сторін свідомо порушує чинне законодавство з метою нажи­ви за рахунок іншої. Найпростіша модель шахрайства: шахрай — потерпілий. При цьому у статусі шахрая та потерпілого можуть виступати як фізичні, так і юридичні особи. На практиці схема взаємовідносин між шахраєм та потерпілим може ускладнюватися через залучення третіх осіб — посередників.

3.Шахрайство у сфері фінансово-грошових відносин є наймобільнішим ви­дом тіньової діяльності, швидко змінює сфери дії та пріоритети розвитку. Тем­пи поширення шахрайства дотепер випереджають темпи формування законо­давчої бази, яка має протистояти його розвитку. Саме така ситуація характерна для шахрайства у страховому бізнесі.

Привабливим для шахраїв є й те, що випадки шахрайства у страховому біз­несі дуже скупо висвітлюються у пресі, отже, страхувальники не мають належ­ної інформації про ризики, які можуть виникати при оформленні конкретних страхових відносин. Наявну інформацію про шахрайства у страховій справі стра­хові компанії намагаються приховувати від потенційних клієнтів, аби не зашко­дити своєму іміджу. Хоча при цьому й страхові компанії можуть стати об'єктом інтересів шахраїв.

В офіційних даних, що висвітлюють рівень тіньової економічної діяльності в різних галузях виробничо-господарської сфери, страховий бізнес, як і фінансово-кредитна сфера в цілому, представлені в дуже обмеженому ракурсі. Низький рівень тіньової економічної діяльності у зазначених сферах в Ук­раїні пояснюється насамперед недостатністю її дослідження та низьким, порів­няно з розвиненими державами, рівнем розвитку фінансових ринків і вузьким асортиментом фінансових послуг.

Але світовий досвід переконує, що наростання обсягів фінансових операцій та швидкості їх здійснення має і зворотний бік медалі — наростання фінансо­вих ризиків, створення сприятливих умов для шахрайства, спекуляції з цінни­ми паперами та іншими видами тіньової діяльності.

Дослідження показали, що у страховому бізнесі жертвами шахраїв можуть бу­ти як страховики (страхові компанії), так і страхувальники. Так, страхові компанії США за 1996 рік недоотримали 85 млрд. дол. доходів через шахрайства страхуваль­ників². У Німеччині, за даними спеціальної кримінальної статистики, щорічно ско­юється від 7,5 тис. до 9 тис. шахрайств щодо страхових компаній, внаслідок чого вони мають втрати від 4 до 6 млрд. ДМ. Щорічні втрати російських страхових ком­паній від різного роду шахрайств становлять приблизно 12 млрд. руб., при цьому кількість їх швидко зростає. Лише за 2000 рік кількість виявлених шахрайств збіль­шилася у 5,5 разу порівняно з 1993 роком³. В Україні подібної статистики поки що немає, але аналіз окремих видів страхової діяльності свідчить, що кількість шах­райств, які завдають шкоди діяльності вітчизняних страховиків, зростає.

Порівняльний аналіз шахрайств у страховому бізнесі зарубіжних країн і Ук­раїни свідчить, що основними видами з тих, що завдають шкоди страховим ком­паніям, є такі:

- страхування майнових об'єктів за завищеною вартістю;

- страхування майнових об'єктів одночасно в кількох різних страхових
компаніях з метою отримання відшкодування від кожної з них;

- оформлення страхових полісів після настання страхових випадків;

- надання неповної інформації, необхідної для визначення імовірності нас­тання страхових випадків;

- збільшення збитків;

- фальсифікація страхових випадків (імітація крадіжок, аварій, нещасних
випадків, захворюваності тощо);

• навмисні вбивства людей, застрахованих на великі суми.
  

Що стосується визначення масовості шахрайств та їхнього впливу на діяль­ність страхових компаній, то слід констатувати наявність суттєвих розбіжностей у різних країнах та їхню залежність від структури страхових послуг. У США, наприклад, шахраї концентруються у сфері медичного страхування. За деякими даними, лише в результаті шахрайств у сфері медичного страхування збитки страхових компаній сягають 40 млрд. дол. на рік. Передовсім це відомі інсце­нування ДТП, але гроші отримують не за пошкоджені транспортні засоби, а фабрикують документи нібито пасажири дістали серйозні травми. При цьому рахунки ідуть на мільйони доларів за їх лікування. Відомі випадки оформлення пластичних операцій як операцій, необхідних для здоров'я, та їх оплати за ра­хунок медичного страхування. Шахрайства у сфері особистого страхування най­досконаліші у тих країнах, де цей вид»становить левову частку страхового бізне­су. Зокрема у США розмір премій, отриманих страховиками від страхування життя, становить 30% від загальної величини наданих страхових послуг, у Швей­царії — 60%. Сума страхових премій від страхування життя, що припадає на ду­шу населення у цих країнах, становить відповідно 965 і 2200 дол. США на рік. В Італії, Франції, Іспанії більшість операцій із страхування життя здійснюється через банки, які володіють 40% страхових послуг, а отже, й шахрайство у цій сфері торкається відповідних банківських установ.

В Україні такий сегмент страхового ринку перебуває на низькому рівні роз­витку. За офіційними даними, нині поліси зі страхування життя має менш ніж 1 % населення, а надходження від страхування життя за перше півріччя 2002 ро­ку становили близько 10 млн. грн., тобто менш ніж 20 коп. на одну застрахова­ну особу. Відповідно й шахрайство у цій сфері не має особливого розмаху, адек­ватного зарубіжним країнам. Але така ситуація відбиває лише теперішній стан. На нашу думку, у майбутньому з підвищенням платоспроможності основної час­тини населення, створенням середнього класу та отриманням доходів олігархів ситуація може змінитися, наблизившись до розвинених держав світу. Тоді будуть і нові для вітчизняних страховиків та страхувальників вияви шахрайств у сфері медичного страхування, добровільного особистого страхування, страхування. То­му доцільно вітчизняним суб'єктам страхового ринку знати види шахрайств у за­значеній сфері страхування. У зарубіжній практиці останніми роками нові фор­ми шахрайства далися взнаки на базі створення шахрайських угруповань, до складу яких можуть входити шахраї-організатори, працівники медичних установ та страхових компаній. Такий конгломерат, маючи доступ до важливої інформа­ції страхових компаній і фальсифікуючи документи, є реальною загрозою для страхового бізнесу і тому спонукає страхові компанії розробляти механізми про­тистояння шахрайству. Насамперед страхові компанії останніми роками посили­ли структури, які працюють над аналізом достовірності поданих даних, розсліду­ванням сумнівних випадків, контролем за дотриманням умов страхування, мають своїх адвокатів, страхові силові структури, власних детективів тощо. Усе це під­вищує вартість страхових послуг, посилює конкуренцію між страховиками, ви­тискаючи із фінансових ринків дрібні страхові структури.

Дослідження показують, що шахраї досить вдало використовують відносну інформаційну ізольованість окремих страхових компаній, намагання прихову­вати власні прорахунки й помилки у боротьбі з шахрайством. Розв'язання проб­леми потребує об'єднання зусиль страховиків для створення спільної інформа­ційної бази стосовно форм вияву шахрайства, шахрайських угруповань, методів протистояння їм. Саме таким шляхом розвивається страховий бізнес у Велико­британії, де створено Асоціацію британських страховиків, одним із завдань якої є формування інформаційної бази даних щодо розкритих видів шахрайств ра­зом із аналізом методів шахрайства та їх групування за видами. У США компа­нія Practical Computer Concepts Inc. створила службу, головне завдання якої — надавати допомогу страховикам у боротьбі з шахрайством в особистому страхуванні. Є спроби об'єднання страховиків і Росії у боротьбі з шахрайством. Так, з ініціативи страхової компанії "Альфа страхування" 26 компаніями підписано меморандум про спільну боротьбу з шахрайством у страховому бізнесі. Одне з головних завдань їхньої спільної діяльності — створення банку даних про види шахрайств на російських страхових ринках.

У структурі страхових послуг, що надаються вітчизняними страховими ком­паніями, найбільша питома вага припадає на страхування майна. Темпи зростан­ня таких страхових послуг досить високі в Україні. Адже й вияви шахрайства най­більшою мірою спостерігаються саме в цьому секторі страхових ринків. Зокрема дуже багато шахрайств в автострахуванні, у страхуванні цивільної відповідальнос­ті власників транспортних засобів. Такий вид страхування передбачає, що вип­лата страхового відшкодування виплачується не страхувальнику, а постраждалим особам у результаті ДТП у тому разі, коли доведено вину страхувальника. Цей вид страхування в Україні обов'язковий. Дослідження показали, що шахрайство у цій сфері має як поодинокі випадки, так і вияви у формі організованої групо­вої злочинності. Остання являє собою змову страхувальника з працівником ДАІ та іншими особами і є найбільшою загрозою, оскільки з організованою злочин­ністю боротися набагато важче, ніж з окремими шахраями.

Головні види шахрайства у цій сфері формуються на основі змови між стра­хувальником і так званою постраждалою особою. Наприклад, у Москві діяла група шахраїв за такою схемою. Спочатку страхувалася цивільна відповідальність власника недорогого, нерідко старого автомобіля. Після підписання угоди ку­пували пошкоджену іномарку та "заднім числом" за співучасті працівника ДАІ реєстрували ДТП. Після цього шахраї отримували у страховій компанії відшко­дування за пошкоджену "іномарку" приблизно у 15—20 тис. дол., яке значно пе­ревищувало витрати на ремонт власної старої машини, купівлю пошкодженої "іномарки" і придбання страхового поліса.

Досить часто шахраї страхують транспортний засіб у кількох страхових ком­паніях, намагаючись отримати від кожної відшкодування після ДТП. Подібні шахрайства мають місце в тому разі, коли не налагоджені інформаційні зв'язки між страховиками. Такі випадки були в Україні, Росії, інших країнах СНД.

В Україні досить поширена форма шахрайства на базі фальсифікації викра­дення транспортних засобів з метою отримання страхування. Такий вид шах­райства набув останніми роками міжнародного характеру. Маємо непоодинокі випадки так званих викрадань дорогих машин у Німеччині, які з часом були продані у Москві, Києві, Львові та інших містах, а їхні власники отримали стра­хування. Велика прибутковість такого виду шахрайства сприяла високим тем­пам його розвитку та поширення, що змусило страхові компанії переглянути умови страхування від викрадання транспортних засобів. Так, страховики поча­ли страхувати ризик викрадання тільки разом із іншими ризиками. Крім того, вартість такого страхування значно підвищилася, запроваджено чималі величини безумовної франшизи, вимоги до обов'язкового встановлення на транспор­тних засобах, що страхуються, захисних пристроїв проти викрадення. Страхо­вик залишає за собою право перевіряти технічний стан автотранспорту та наяв­ність пристроїв проти викрадення.

Розвиток міжнародного туризму сприяв формуванню специфічних шахрай­ських схем саме у цій сфері. Найбільше із шахрайством зіткнулися туристи Ук­раїни та інших країн СНД. При цьому шахраями виступають, як правило, ке­рівники туристичних груп та іноземні медичні заклади. Іноземні медики виписують на страхові поліси туристів рахунки за нібито надані послуги, опла­чувати які повинні вітчизняні страхові компанії. Такі випадки траплялися в Гре­ції, Туреччині, на Кіпрі, тобто там, де є масові заїзди туристичних груп і усклад­нені умови для перевірки реальності наданих іноземними лікарями послуг.

Масовість такого виду шахрайств змусила вітчизняні страхові компанії ук­ладати угоди з іноземними сервісними або страховими компаніями для поси­лення контролю за реальністю наданих послуг туристам.

Безпосередньо з міжнародним туризмом і взагалі виїздом громадян України за кордон багато видів шахрайств виявляється навколо реалізації так званої зе­леної карти.

За оцінками спеціалістів, на страховому ринку України продається 10—30% фальшивих "зелених карт".

Найчастіше фальшиві карти продають на прикордонних переходах особи, які видають себе за представників страхових агентств. При цьому використову­ються різні форми підробки страхових полісів:

• відзнятий на кольоровому ксероксі фальшивий бланк, який продається
  довірливим громадянам;
  
• продається страховий поліс, який складається з 4-х частин, три перші ви­писуються на великий термін, а четверта оформляється як страховка на 15 діб. Таку аферу здійснює зазвичай страховий агент, бо він має доступ до документа­ції, а його зиск при цьому полягає у привласненні частини оплати за страховим полісом.
  

Протистояти такому шахрайству можна на підставі уважного вивчення до­кументації з боку страхувальників та контролю за роботою страхових агентів з боку страховиків.

Слід зауважити, що від фальсифікації страхових полісів страхові компанії мають значні збитки, які становлять понад 2 млн. грн. на рік.

Однак і самі страхові компанії досить часто стають на шлях шахрайства, ви­користовуючи так званий брудний маркетинг. Найчастіше це виявляється у нав'я­зуванні громадянам у санаторіях, будинках відпочинку, готелях послуг зі страху­вання від нещасних випадків. При цьому страховий поліс на руки страхувальнику не видається, а тому він не знає, в якій компанії застрахувався. Клієнту лише по­яснюють обов'язковість такого страхування, хоча згідно з чинним законодавством цей вид страхування є добровільним.

Фальсифікована форма примусового страхування досить поширена на ре­чових ринках України. Шахрайство в такому разі полягає у змові керівництва страхової компанії з господарями ринків, які примушують торгівців страхувати майно від пожежі та інших випадків. При цьому нерідко страхова компанія на­лежить господарям ринку. Отож у такому разі примусове страхування є оновле­ною формою здирництва.

Настання страхового випадку при цьому на ринках зводиться до мінімуму шляхом запровадження належної охорони, використання металевих конструк­цій, вогнетривких матеріалів, якими устатковане кожне торгове місце. З під­приємцями, котрі відмовляються від "добровільного" страхування, господарі ринку в односторонньому порядку розривають договір оренди торгового місця з формальних причин. Відомо, що страхування майна в Україні згідно із Зако­ном України "Про страхування" здійснюється лише у добровільній формі. Од­нак підприємцям доводиться вибирати між примусовістю та втратою роботи. Го­тівкові кошти від реалізації таких страхових полісів перераховуються на розрахункові рахунки страхових компаній, а в подальшому — згідно з договора­ми перестрахування, в яких страхова компанія виступає резидентом і перерахо­вує кошти на валютні або "лоро"- рахунки перестраховикам-нерезидентам, піс­ля чого вони спрямовуються в офшорні зони, де осідають на особистих рахунках власників ринків та їхніх спільників. Таким шляхом формуються "брудні" кош­ти та осідають у зарубіжних банках.

Відомі випадки шахрайства зарубіжних страхових компаній (Німеччина, Ав­стрія), які, порушуючи чинне законодавство країн СНД, через Інтернет розпов­сюджували страхові поліси, не маючи на це відповідної ліцензії.

Узагальнюючи вищевикладене стосовно шахрайства з боку страхових ком­паній, слід сказати, що більшість форм шахрайства побудовано на неуважності страхувальників, незнанні ними чинного законодавства та його порушенні стра­ховиками. Отже, і боротьба з таким шахрайством повинна вестися у напрямах підвищення обізнаності щодо прав і обов'язків страхувальників. В окремих ви­падках під час укладання страхових полісів на значні суми доцільно користува­тися послугами юристів. Перед тим як укласти угоду із страховою компанією, потенційний страхувальник повинен ознайомитися з її фінансовим станом, пла­тоспроможністю. Більшість фінансових показників мають висвітлюватися у рек­ламних проспектах. При виявленні сумнівних даних можна запросити додатко­ву інформацію, з'ясувати розмір статутного фонду і гарантійного фонду. Гарантійний фонд складається з власного капіталу компанії і повинен забезпе­чити підвищення рівня її платоспроможності. Якщо гарантійний фонд значно перевищує статутний фонд, то це свідчить про прибуткову діяльність страхової компанії. Хоча прибуткова діяльність страхової компанії — не завжди позитив­ний показник з точки зору клієнта. В окремих випадках це може свідчити про те, що страхова компанія з різних приводів старається менше виплачувати стра­хових відшкодувань.

Вважається, що страхова компанія працює стабільно, якщо її виплати пе­ребувають у межах 50—80% від зібраних страхових внесків. Якщо страхова ком­панія виплачує більше, то діяльність її збиткова і така компанія ненадійна.

Під час укладання страхового договору треба з'ясувати обсяг і структуру ак­тивів. Активи — це кошти страхової компанії, які можуть бути вкладені в цінні папери, валютні вкладення, банківські депозити, нерухоме майно, інвестиції в економіку України за напрямами, які визначає Кабінет Міністрів України. Та­кі вкладення повинні мати достатній рівень безпечності й ліквідності.

Слід бути обережними щодо низьких страхових тарифів, якими деякі новостворені компанії намагаються завоювати клієнтів. Досвід показує, що непра­вильно розраховані занижені тарифи — це гарантія банкрутства компанії.

Актуальними критеріями оцінки страхової компанії є термін її роботи на страховому ринку, її ділова репутація. Важливо також знати, в які об'єднання входить така страхова компанія, чи є вона членом Ліги страхових організацій України (ЛСОУ), чи були у процесі роботи безпідставні невиплати страхового відшкодування, чи були випадки судової тяганини з клієнтами тощо.

Перелічені заходи спрямовані на захист інтересів страхувальників від ризи­ків, пов'язаних з укладанням страхових відносин, зниження шахрайства з боку страхових компаній. Але й страхові компанії зазнають втрат від шахрайства стра­хувальників. Розв'язання цих проблем потребує об'єднаних зусиль страховиків, створення ними спільної інформаційної бази форм і видів шахрайств та осіб, які їх скоїли, проведення постійного моніторингу й відстеження шахрайських опе­рацій. Вітчизняні страхові компанії повинні зосередити увагу на розробленні за­ходів упереджувального характеру, тісно взаємодіючи з іншими контрольно-ре­візійними службами й установами, разом із СБУ, митними службами, МВС та іншими, в яких концентрується інформація про різні порушення чинного зако­нодавства.

Лише на засадах консолідації зусиль правоохоронних органів, страхових компаній та підвищення поінформованості страхувальників можна якщо не по­долати проблему шахрайства в страховому бізнесі, то принаймні зменшити його рівень до середньоєвропейського і тим самим підняти імідж України на міжна­родних ринках. Європейський вибір України зумовлює необхідність ретельного досліджен­ня розвитку систем обов'язкового медичного страхування в країнах Європейсь­кого союзу. Нагромаджений багаторічний світовий досвід у цій галузі свідчить про високу ефективність різних моделей і систем медичного страхування. За до­мінуючим джерелом фінансування в країнах Європи можна виділити три моде­лі національних систем охорони здоров'я:

• бісмарківська модель (О. Бісмарк) — соціальне страхування;
  
• бевериджська модель (У. Беверидж) — податки;
  
• модель Семашка (Н. Семашко) — державний бюджет. Застосування моделі Бісмарка можна розглянути на прикладі Німеччини, для якої характерна децентралізована форма організації страхування здоров'я. В її основі лежить принцип, що був сформульований ще 1881 року під час ство­рення цієї системи: уряд не бере на себе відповідальності за фінансування охо­рони здоров'я (за винятком деяких його сегментів), а створює умови для функ­ціонування необхідних фондів медичного страхування, а також здійснює нагляд за функціонуванням усієї страхової системи.
  

Німеччина має найтривалішу історію медичного страхування. Для неї ха­рактерна подвійна система страхування здоров'я за участю і приватних, і дер­жавних організацій. Існують два види страхування: обов'язкове (державне) й добровільне (приватне) медичне страхування.

Обов'язкове медичне страхування є провідною ланкою системи охорони здоров'я — ним охоплено близько 88% населення країни; 74% із них (у тому числі члени їхніх родин) беруть участь в обов'язковому страхуванні, 14% обира­ють державне медичне страхування на добровільних засадах, 9% населення об­слуговується приватними медичними страховиками, 2% — не беруть участі у ме­дичному страхуванні (це військовослужбовці, поліція, котрим охорона здоров'я гарантується урядом) і лише 1% населення не має медичної страховки.

Головними учасниками системи медичного страхування, які безпосередньо надають страхові послуги, є некомерційні страхові організації — лікарняні каси. Вони — органічна складова системи охорони здоров'я, її підсистема. Лікарняні каси посідають центральне місце у системі державного медичного страхування Ні­меччини. Їх права та обов'язки регламентовано законодавчо Соціальним кодексом (Social Code Book). г;

Наприкінці J 999 року в Німеччині налічувалося 453 страхові каси (72 млн. застрахованих) і 52 приватні компанії зі страхування здоров'я (7,1 млн. застра­хованих). Лікарняні каси диференційовані на 7 різних груп: 17 головних (gene­ral) кас — Allgemeine Ortskrankenkassen (AOK); 13 додаткових кас, відомих як ер-зац-каси (Ersatzkassen); 359 заводських і фабричних — Betriebskankenkassen (ВКК); 42 ремісничо-цехові — (innungskrankenkassen (IKK); 20 сільськогоспо­дарських кас — Landwirtschaftliche Krankenkassen (LKK); 1 шахтарська (гірни­чопромислова) каса (Bundesknappschaft); 1 морська каса (See-Krankenkasse).

Членство у лікарняних касах для найманих працівників обов'язкове, якщо їхній сукупний дохід не перевищує законодавчо встановленої суми — близько 40 000 євро/рік для західної частини країни (у 2000 році — 77 400 нім. марок) та близько 32 000 євро/рік для тієї частини Німеччини, що була НДР (63 900 нім. марок). В іншому разі членство у системі обов'язкового медичного страхування є добровільним. Розмір внеску встановлюється у відсотках залежно від доходу застрахованого. При цьому вік, стать і страховий ризик не враховуються (прин­цип солідарності). Тобто внески у страхові фонди залежать лише від доходу гро­мадянина. Розмір внеску розподілений між роботодавцями й найманими праців­никами рівномірно — кожний сплачує 50%. Якщо дохід працівника менший, ніж встановлена межа — 639 нім. марок/місяць, то лише роботодавець сплачує вне­сок (10% у всі фонди соціального страхування).

Розмір внесків лікарняні каси встановлюють самостійно з таким розрахун­ком, щоб вони разом з іншими надходженнями покривали передбачені витрати на страхування. Оскільки число застрахованих у різних касах неоднакове, то від­різняються і суми надходжень страхових внесків. У результаті при середньому в країні страховому тарифі 12% його реальні розміри коливаються у межах від 8 до 16%.

Згідно із Соціальним кодексом (Social Code Book V) лікарняні каси мають установлений перелік гарантованих послуг:

• превентивні заходи;
  
• заходи щодо ранньої діагностики хвороби;
  
• надання лікувальних послуг (амбулаторна медична допомога, стоматологічне лікування, лікарняне обслуговування при вагітності й пологах, догляд за хворими вдома, проведення реабілітаційних заходів, забезпечення лікарськими,
  допоміжними засобами, лікування у лікарнях і профілактичних або реабіліта­ційних установах);
  
• транспортування хворого.
  

Із фінансової точки зору система охорони здоров'я Німеччини дорога по­рівняно з іншими європейськими країнами. Витрати на охорону здоров'я ста­новили 10,5% ВВП у 1999 році і вони постійно збільшуються.

У Німеччині не існує єдиного бюджету охорони здоров'я, натомість нара­ховується 17 бюджетів, що ґрунтуються на податках (1 федеральний бюджет і 16 бюджетів земель) й 453 бюджети лікарняних кас (страхових фондів).

Окрім державного медичного страхування, існує 3 інших джерела надходжень: податки — близько 10%, безпосередня плата застрахованих (out-of-pocket payments) — майже 11%; приватне медичне страхування — близько 7%. Особливою рисою німецької моделі обов'язкового медичного страхування є безпосередня участь застрахованого в оплаті медичних послуг — 80% вартості лікування сплачує лікарняна каса, 20% — сам пацієнт. Це плата і за лікування, і за ліки. Вартість ліків єдина по всій Німеччині. На рік житель країни споживає ліків у середньому на 274 марки.

Отже, в Німеччині діє механізм багатоканального фінансування охорони здоров'я, найвагомішим джерелом якого є фонди обов'язкового медичного стра­хування. Наявність інших джерел фінансування має позитивне значення -зменшує фінансове навантаження на всіх учасників системи (на федеральний і місцевий бюджети, роботодавців, самих застрахованих), чим зумовлюється ефективність і достатність надходжень коштів у цю галузь, сталість системи фі­нансування охорони здоров'я.

Такий чином, можна визначити основні характеристики німецької моделі соціального медичного страхування:

• соціальна справедливість — обсяг і якість допомоги не залежать від роз­міру сплачених внесків;
  
• чітке розмежування обов'язкового і приватного страхування. Приватне страхування дає переваги тільки сервісного характеру, воно проводиться окре­мими юридичними особами, що не займаються обов'язковим страхуванням;
  
• захист інтересів пацієнтів, застрахованих на умовах обов'язкового стра­хування;
  
• участь пацієнтів у витратах на охорону здоров'я: сплата 50% внеску зі сво­го заробітку; доплата за лікування у стаціонарі, доплата за ліки;
  
• страхування тими, хто працює, не лише себе, а й непрацюючих членів родини;
  
• участь приватного лікарсько-амбулаторного сектору в суспільній охоро­ні здоров'я через договори з лікарняними касами;
  
• переважання державних і суспільних лікарень у лікарняному секторі;
  
• передача державою своїх функцій самоврядним незалежним організаці­ям — лікарняним касам і асоціаціям лікарів з обов'язковим членством.
  

Воднораз система охорони здоров'я Німеччини має низку проблем і недо­ліків. Це велика кількість лікарняних ліжок — 919,6 на 100 тис. населення (1999 р.) при середній нормі 595,53 у країнах ЄС (1999 p.), довготривалість пе­ребування хворого у лікарні (16,6 дня у 1999 р.). А ще стрімке зростання вар­тості лікування, відсутність соціально гарантованого мінімуму, жорсткого пла­нування ресурсів. Крім того, у Німеччині фінансування охорони здоров'я ускладнилося у зв'язку із приєднанням східних земель.

З метою розв'язання проблем, пов'язаних із реформуванням системи охо­рони здоров'я, урядом Німеччини було прийнято й уведено в дію такі норма­тивні акти: "Акт реформування системи охорони здоров'я 1989" (перший етап) (1988 р.), "Акт реформування структури системи охорони здоров'я 1993" (дру­гий етап) (1992 р.), "Акт обґрунтування ставки внесків у фонди медичного стра­хування" (1996 p.), "Перший та другий акти реструктуризації державного медич­ного страхування" (третій етап) (1997 р.), "Акт щодо посилення солідарності у державному медичному страхуванні" (1998 р.), "Акт реформування державно­го медичного страхування" (1999 p.).

Отже, на сьогодні система охорони здоров'я Німеччини перебуває в стані реформування й трансформації. Основний акцент робиться на якість надання медичної допомоги і на матеріально-технічне забезпечення лікувальних закла­дів. При цьому вартість лікування відходить на другий план. Однак населення підтримує таку політику.

На відміну від німецької моделі, французька модель медичного страхуван­ня має централізовану форму управління. Діє система загального страхування на випадок хбороби, якою охоплено 80% населення. Система обов'язкового ме­дичного страхування регламентується законом "Про медичне страхування і фінансування охорони здоров'я", який передбачає внесення страхових сум як ти­ми, хто працює, так і роботодавцями. Причому роботодавці сплачують 12,5%, а наймані працівники — 7%.

На чолі системи лікарняних кас стоїть національна каса (каса страхування найманих робітників), яка перебуває під контролем Міністерства соціального забезпечення та праці. Національна каса виконує функції визначення розмірів допомог і внесків, загальний контроль за діяльністю лікарняних кас, контроль якості й вартості медичної допомоги. Вона має 129 місцевих відділень (регіо­нальних кас), кожне з яких відповідає за страхування в окремому регіоні і не конкурує з іншими. Страхування в касах здійснюється за територіальним прин­ципом. Клієнти практично позбавлені права вибору страхової організації. Дер­жавою забезпечується невисока вартість ліків. Так, державні затрати на медика­менти значно вищі, ніж у Німеччині, і становлять 22,8% (1999 р.) від загальних витрат на охорону здоров'я.

Німецька і французька моделі мають такі спільні риси: обов'язковий ха­рактер страхування, доступність для всього населення незалежно від ступеня ризику, застосування сучасних технологій, суспільна солідарність, участь дер­жави в оплаті вартості лікування й ліків. Так, населення сплачує 25% гонора­ру лікаря за візит, 30% гонорару стоматолога; 20% вартості лікарняного обс­луговування; 10% вартості незамінних препаратів; 30% витрат на медикаменти, лабораторні аналізи тощо.

Фінансування системи охорони здоров'я у Франції здійснюється в основ­ному за рахунок трьох джерел фінансування: загального бюджету, обов'язко­вого медичного страхування (основне джерело фінансування), особистих кош­тів громадян.

Розподіл фінансових ресурсів у системі обов'язкового медичного страхуван­ня покладено на недержавні структури — страхові лікарняні каси. Державні ор­гани на основі законів установлюють розміри допомог і способи фінансування лікарняних кас.

Державне медичне страхування здебільшого фінансується системою внес­ків, які визначаються на основі середнього заробітку, незалежно від специфіч­ності очікуваного ризику.

Окрім цього, Франція має розвинуту мережу приватних страхових компа­ній. У разі отримання страхового поліса у приватній страховій компанії остан­ня, як і будь-яка страхова каса, сплачує госпітальні затрати й рахунки пацієнта за прийом лікарями. Шкала додаткових послуг варіюється і є предметом конку­ренції приватних страхових компаній.

Перевагою цієї форми організації медичного страхування є відносна прос­тота управління, незначні адміністративні витрати, а недоліком — обмежені можливості при залученні місцевих ресурсів, недостатньо оперативна реакція на потреби населення.

Особливості бюджетної системи охорони здоров'я розглянемо на прикладі Великобританії та Швеції, де держава в неявній формі є єдиним страховиком усього населення, що створює державну монополію. Основна частина коштів надходить із державного бюджету і розподіляється згори вниз по управлінській вертикалі. Централізоване фінансування дає змогу стримувати зростання вар­тості лікування.

У Швеції страхові закони про медичне страхування були видані у 1898 ро­ці. Загальне обов'язкове медичне страхування було введене у 1955 році. Діє На­ціональна система соціального страхування — загальна й обов'язкова для всьо­го населення країни.

Власником засобів виробництва у системі охорони здоров'я є держава, тобто органи центрального, місцевого й міського управління. Вони також здійснюють керівництво службою охорони здоров'я, планують і фінансують її діяльність. Всю відповідальність за надання медичної допомоги покладено на ради графств (їх 26). Контроль за їхньою діяльністю здійснює Національна рада соціального страху­вання. Однією з особливостей шведської системи страхування є передача застра­хованими страховикам своїх юридичних прав із питань медичного страхування.

Система фінансування охорони здоров'я Швеції має такий вигляд: 18% ста­новлять кошти держави; 51% — кошти місцевих органів влади; 31% — кошти роботодавців.

Національна система охорони здоров'я у Швеції має чітке соціальне спря­мування. Лікарі як наймані працівники працюють за контрактами. Лікарняна допомога майже повністю фінансується регіональним бюджетом, лікарні пере­бувають у володінні рад графств. Існує суворе районування лікарняної допомо­ги. Населення обмежене у виборі лікаря й у можливості госпіталізації.

Система організації охорони здоров'я Великобританії в основному схожа на шведську модель. У Великобританії використовується система бюджетного фі­нансування охорони здоров'я, що зумовлює його державний характер із вели­ким ступенем централізації управління. Закон про страхування, що був прий­нятий у 1912 році, започаткував принцип обов'язковості й охопив обов'язковим медичним страхуванням третю частину населення Англії, Шотландії та Ірлан­дії, практично всіх осіб, що працюють, і службовців за договором найму¹⁰.

Фінансова основа системи охорони здоров'я Великобританії така: 85% фі­нансується за рахунок загального оподаткування; 12,5% надходжень із фондів обов'язкового державного страхування працівників і роботодавців; 2,5% надхо­дить від платежів за послуги.

Всі, хто працює, підлягають обов'язковому страхуванню здоров'я, а також непрацюючі жінки у шлюбі, які можуть приєднатися до страхування за добровільними програмами. У цілому пацієнти сплачують 10% вартості лікування. Частка державних затрат на медикаменти дорівнює 64,2% (1999 р.) від загальної суми державних затрат на охорону здоров'я.

Близько 7 млн. громадян Об'єднаного Королівства, крім внесків у націо­нальну систему охорони здоров'я у вигляді податків, купують приватну медич­ну страховку".

Таким чином, Національна система охорони здоров'я практично існує за рахунок коштів, що вносяться платниками податків і виділяються урядом на охорону здоров'я зі статті затрат на соціальні потреби.

Загалом організація системи охорони здоров'я в країнах Європейського со­юзу характеризується надзвичайною різноманітністю форм, оскільки кожна із них несе на собі відбиток особливостей еволюції охорони здоров'я — історич­них, політичних, економічних і ментальних. Тому, на нашу думку, при запро­вадженні обов'язкового медичного страхування в Україні варто враховувати пев­ні чинники. В умовах економічної нестабільності в країні, основною рисою якої є відсутність державних коштів, зростає потреба у жорсткішому плануванні ре­сурсів. Доцільним є також запровадження централізованої бюджетно-страхової моделі охорони здоров'я з прямою формою організації фінансування із посту­повим залученням на ринок медичних послуг страхових компаній.

У нинішніх умовах за відсутності наукових розробок, навичок контролю, кваліфікованих спеціалістів передача обов'язкового медичного страхування стра­ховим компаніям, лікарняним касам є несвоєчасною.

Враховуючи нерозвиненість економічних і правових відносин в охороні здо­ров'я, доцільною є акумуляція страхових коштів у єдиному фонді соціального ме­дичного страхування. Фонд — це самоврядна некомерційна організація, що є го­ловним утримувачем коштів в охороні здоров'я і покупцем медичних послуг для населення. Функціонування централізованого фонду медичного страхування з мережею регіональних, відносно автономних філій підвищує передбачуваність відшкодування витрат на медичну допомогу, мінімізує чисельність адміністра­тивного апарату, що займається страхуванням, і, відповідно, зменшує витрати на його утримання до 3—5%, тоді як в інших видах систем адміністративні видатки, заданими Міжнародної організації праці, поглинають 8—10% від загального об­сягу видатків за страховими програмами.

У перехідний період допущення на ринок обов'язкового медичного страху­вання багатьох страховиків, як переконує досвід країн СНД, зокрема Росії, ве­де до погіршення фінансування охорони здоров'я, ускладнює документообіг.