Тематичний план дисципліни Навчально-методичне забезпечення до кожної теми дисципліни Тема Фінансова система І фінансова діяльність держави

Вид материала

Документы

Содержание Тема 2. Предмет, метод та система фінансового права.

Подобный материал:

• 1. фінансова діяльність держави, 1932.51kb.
• Программа дисципліни "фінансова санація та банкрутство підприємств " київ 2002, 126.85kb.
• Методичні рекомендації до вивчення дисципліни „Фінансова санація та банкрутство підприємств, 473.68kb.
• Методичне забезпечення самостійної роботи студентів нормативної дисципліни, 1023.77kb.
• Методичні рекомендації щодо формування навчально-методичних комплексів дисципліни при, 464.22kb.
• Методичні рекомендації щодо забезпечення самостійної роботи студентів, 209.06kb.
• Комплекс навчально-методичного забезпечення дисципліни Склад навчально-методичного, 286.92kb.
• Тематичний план дисципліни 3 Зміст дисципліни по темах, 962.97kb.
• Навчально-тематичний план курсу "Менеджмент" 4 Програма курсу "Менеджмент" 5 Методичне, 3026.86kb.
• Програма навчальної дисципліни робоча програма навчальної дисципліни кваліфкаційні, 680.22kb.

^

Тема 2. Предмет, метод та система фінансового права.

2.1.Питання до теми:

- історичні аспекти фінансово-правової науки;

- предмет фінансового права;

- система фінансового права;

- фінансове законодавство.

Література для самостійного вивчення теми:[29, 55,56].

Розробка проблем державних фінансів зумовила форму­вання певних знань у галузі фінансів, специфічних норм ре­гулювання. В зародкових формах їх можна зустріти в зако­нах Хаммурапі, Російській Правді, Великій Хартії вольностей. Більш сталої форми погляди на фінанси набувають на межі XVI —XVII століть у роботах Ж. Бодена, Т. Гоббса, Ш. Монтеск'є.
До середини XVIII століття з'являються спеціальні дослід­ження в цій сфері: Зонненфельса («Основньїе начала полиции, коммерции и финансов», 1776 р.), Юсті («Подробное рассуждение о налогах и податях», 1755 р.; «Система финан­сов», 1766 р.). До цього ж періоду належать роботи У. Петті,А. Сміта, Д. Рікардо. У XIX столітті фінансово-правова на­ука, фактично, сформувалася в цілому й відбувалася її деталі­зація на рівні окремих інститутів. Такими дослідженнями ста­ли праці Г. Еллінека («Бюджетное право»), А. Вагнера, Г. Жеза, Л. Штейну. У XX столітті науку фінансового права в Західній Європі розвивали переважно представники французь­кої школи П. Годме та Г. Жез.

Фінансова наука в Росії почала розвиватися на межі XVII —XVIII століть. Найбільш помітними в той час були роботи І. Т. Посошкова (наприклад, «О скудности и богатстве»). Ак­тивний поштовх розвитку фінансових і фінансово-правових по­ глядів дали дослідження вчених XIX століття (М. Ф. Орлов«О государственном кредите»; Є. Г. Осокін «Несколько спорньіх вопросов по истории финансового права»; М. М. Сперанський «План финансов»; М. І. Тургенєв «Опьіт теории налогов» та ін.). Неможливо сьогодні уявити всебічне й динамічне дослі­дження практично жодної проблеми фінансового права без фун­даментальних праць Є. Н. Берендтса, М. Я. Горлова, СІ. Іловайського, В. А. Лебедєва, Д. М. Львова, Ф. Б. Мільгаузена,І. X. Озерова, І. П. Тарасова, І. І. Янжула.

Певні труднощі переживала фінансово-правова наука на початку XX століття, які були відображенням економічних, політичних, соціальних проблем. Однак, і ці суперечливі про­цеси відбилися в роботах представників фінансово-правової науки (П. С. Гензеля, М. Д. Загряцкова, С. А. Котляревсько­го, С. Д. Крилова, 3. 3. Понтовича). Якісно новий етап у роз­витку фінансово-правової науки пов'язаний з 50 —60-ми рока­ми, коли з'являються фундаментальні підручники й монографії О. М. Гурвича, М. І. Піскотіна, Ю. А. Ровинського, С. Д. Ципкіна, В. В. Бесчеревних. Саме в цей час з'являються роботи, які не втратили свого значення ще й дотепер (наприклад, мо­нографія Ю. А. Ровинського «Основньїе вопросьі теории совет-ского финансового права»).

Суттєвий внесок у науку фінансового права й якісний розви­ток її пов'язують з 70 —90-ми роками XX століття та іменами В. В. Бесчеревних («Компетенция Союза ССР в области бюджета», 1976 р.), Л. К. Воронової («Правовые основи расходов государственного бюджета в СССР», 1981 р.), С. Д. Ципкіна («Доходи государственного бюджета СССР. Правовые вопро-сы», 1973 р., «Финансово-правовые институты, их роль в усовершенствовании финансовой деятельности государства», 1984 р.), Н. І. Хімічевої («Субьекты советского бюджетного права», 1979 р.). Активно працюють у цей період провідні спеціалісти в галузі фінансового права О. М. Горбунова, Т. С. Єрмакова, Л. М. Коган, В. Е. Кузниченкова, Н. А. Куфакова, Л. С. Малокотін.

Початок 90-х років XX століття ознаменувався деякою зміною умов, орієнтирів і особливостей розвитку фінансово-правової науки. В основі цих особливостей лежала специфіка законодавчого регулювання фінансової діяльності в Україні. Фундатором фінансово-правової науки в Україні в цей період є Л. К. Воронова. Фактично, всі більш-менш помітні досліджен­ня в цій сфері відбувалися під її керівництвом і за її участю, та й ті школи, що утворилися в Україні до початку XXI століття, створювалися за ЇЇ особистої участі й керівництва.

Організація, управління, контроль у галузі фінансової діяль­ності держави передбачає чітку правову урегульованість відно­син руху публічних фінансових ресурсів. Це означає визначеність під час виділення об'єкта регулювання, системи суб'єктів відно­син, їхніх повноважень, прав і обов'язків. Зводити фінансово-правове регулювання виключно до руху коштів не зовсім пра­вильно. Ці відносини є предметом декількох галузей права. Пред­метом фінансового права є тільки відносини, що регулюють рух публічних фінансів, які утворюються в зв'язку з функціонуван­ням державних фінансів, фінансів територіальних громад. Та­ким чином, фінансове право становить сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини в сфері формування, розподілу й використання централізованих і децентралізова­них грошових фондів держави й територіальних громад. Саме такий підхід лежить в основі визначення предмета фінансово-правового регулювання, формування меж цієї галузі.

Фінансове право можна аналізувати в декількох площинах: як галузь права; як науку; як навчальну дисципліну. Як галузь права фінансове право належить до публічних галузей. Однак його публічний характер передбачає свій предмет регулюван­ня, особливості методу, які не властиві іншим галузям, і цим виокремлюють царину однорідних суспільних відносин.

Відносини, що становлять предмет фінансового права, відрізняються низкою рис:

1. складаються в сфері фінансової діяльності держави;
   
2. реалізуються в процесі руху (формування, розподілу й використання) грошових фондів публічного характеру;
   

3) об'єктом відносин є грошові фонди держави й терито­ріальних громад;

4) припускають виключну роль держави в цих відносинах.

Таким чином, предметом фінансового права є суспільні відносини в сфері фінансової діяльності держави й територіальних громад із приводу формування, розподілу й використання централізованих і децентралізованих фондів публічних фінансів.

У фінансових правовідносинах найбільш чітко, порівняно з іншими правовідносинами, прослідковується державно-владна й майнова сторони. Відносини з приводу публічних фінансів є владно-майновими. З одного боку, держава наділяє компетентні органи владними повноваженнями й контролює надходження коштів у бюджет. З іншого боку, ці відносини регулюють фор­мування власності держави, хоча спочатку й у специфічній гро­шовій формі. Розглядаючи цю проблему, Ю. А. Ровинський звертав увагу на різний ступінь прояву владного характеру методу правового регулювання, що відмежовує фінансове пра­во від інших галузей¹. Рівень прояву владного характеру доз­воляє визначити й специфіку правовідносин. Основною особ­ливістю методу регулювання цієї групи відносин є відсутність права оперативної самостійності суб'єктів. Права й обов'язки відносин регламентовано однозначно, без будь-яких варіантів і переважно імперативними нормами.

Аналізуючи предмет фінансового регулювання, потрібно враховувати фундаментальне положення Ю. А. Ровинського про зміст фінансових правовідносин як владно-майнових, яке використовують у роботах практично всі фахівці в цій галузі й через загальновідомість найчастіше навіть без виносок. Але потрібно звернути увагу саме на нерозривність відносин влади й специфічних майнових відносин, регулювання яких здійсню­ється як єдине ціле. Показовим щодо цього є порівняння з ад­міністративними й цивільними правовідносинами. Саме в них дуже часто розчиняються, змішуються фінансово-правові відно­сини, але розмежування цих галузей і повинне будуватися саме з погляду владно-майнових відносин.

Адміністративні правовідносини — владні. Цивільні правовідносини — майнові. Фінансові правовідносини — владно-майнові.

Якщо адміністративно-правове регулювання спрямовано на управління державою певними галузями, цивільно-правове — охоплює майнові відносини, то фінансово-правове регулюван­ня визначено:

• з одного боку, майновим характером особливого роду, який визначено тим, що власником майна є держава, й існує це майно в специфічній формі — централізованих і децентралізо­ваних грошових фондів;
  
• з іншого боку, владним характером, який визначено тим, що реалізацію владних повноважень здійснює сам власник коштів. Саме єдність владно-майнових засад і дозволяє відме­жувати фінансово-правові відносини, визначити їхню єдність і на основі такого підходу відмежувати однорідні відносини, що є предметом регулювання.
  

Незважаючи на однорідний характер, фінансові відносини припускають деталізацію їх за видами, що й є основою різних типів класифікації фінансових відносин. Класифікувати фінан­сові відносини можна за кількома напрямами:

1. залежно від стадії руху грошових фондів (формування, розподіл, використання грошових ресурсів, контроль);
   
2. залежно від характеру фінансово-правових інститутів (бюджетні, податкові, валютні тощо)
   
3. залежно від суб'єктного складу відносин (можливі різні варіації відносин, учасниками яких, насамперед, виступають: держава, територіальні громади, державні органи, юридичні та фізичні особи).
   

Проте видова своєрідність кожної групи фінансових відно­син не виключає їхнього основного загального змісту — утво­рення, розподіл і використання публічних грошових фондів. Держава забезпечує планомірність у цій галузі, гарантує й реа­лізує загальні принципи та форми фінансової діяльності, мето­ди регулювання. Акцент на фінансово-правовому аспекті відно­син визначено кількома моментами:

1. за рахунок фінансових ресурсів забезпечено виконання майже всіх функцій держави;
   
2. саме за рахунок фінансових відносин забезпечено форму­вання централізованих і децентралізованих грошових фондів;на основі нормативних актів відбувається рух публічних грошових фондів.
   

Правова форма певного виду суспільних відносин формуєть­ся, виходячи зі змісту й завдань тих відносин, що вона регу­лює. Саме тому правова форма при реалізації цієї мети може включати різні інститути, підгалузі, що часом виходять за межі однієї галузі права. В цьому випадку можливий аналіз право­вих норм і інститутів права сукупно з іншими галузями науки, що конкретизують розглянутий об'єкт. Такими галузями знань можуть виступати філософія, історія, економіка та інші. Пра­вова форма суспільних відносин, охоплюючи сукупність норм і правових інститутів, підлегла змісту регульованих відносин, їхній структурі й завданням державного регулювання. Надаю­чи правової форми певній групі відносин, держава виходить з їхнього змісту, цілей і завдань на конкретному етапі розвитку.

Галузі фінансового права властивий набір інститутів, що забезпечує всі сторони й елементи юридичного режиму руху державних коштів. Потрібно, природно, враховувати, що інсти­тути фінансового права передбачають цілісне регулювання тільки в межах галузі й мають спеціалізований характер стосовно ви­значеної групи правових норм.

Таким чином, галузь фінансового права містить увесь ком­плекс норм, що регулюють відносини, які складають предмет фінансового права, й забезпечують правове регулювання руху державних коштів. Кожний з інститутів реалізує більш вузь­ку мету.

На сучасному етапі в системі правового регулювання фінан­сових відносин склалася специфічна ситуація, викликана швид­ким розвитком майже всіх складників фінансової системи дер­жави. Йдеться про міру інституціональності фінансового права як галузі. Справа в тому, що галузевий режим регулювання визначають сукупністю елементів: методом регулювання, юри­дичним інструментарієм, принципами, наявністю галузі зако­нодавства й кодифікованого акта. В той же час ці елементи для фінансового права в даний момент притаманні не в повному обсязі. І хоч фінансове право розглядають як галузь права, воно формується через становлення й розвиток складених інсти­тутів: бюджетного права, податкового права і т.д. Іншими сло­вами, за відсутності загального відбувається розвиток частки. Ця тенденція та її подальший розвиток можуть негативно по­значитися на нормотворчих і правозастосовчих процесах у фінан­совій сфері, оскільки недооцінка загальногалузевих засад у правовому регулюванні тих чи інших суспільних відносин може зумовити незв'язаність, розбіжність і конфліктність усієї сис­теми взагалі.

Якщо виходити з визначення галузі права, то це насампе­ред відносно замкнута частина системи права, що включає су­купність норм, що регулюють суспільні відносини в певній сфері діяльності людей, яка відрізняється принциповою своєрідністю. Саме замкнутою частиною системи права виступає фінансове право.

Норми фінансового права обумовлено публічною, тобто виз­начальною для країни діяльністю, а саме діяльністю з форму­вання грошових фондів для загальнодержавних потреб, для утримання державних органів і їхнього матеріально-фінансо­вого забезпечення. Це стосується не тільки діяльності органів влади, але й органів, що здійснюють її відповідно до Консти­туції України й встановленим розмежуванням компетенції в цій галузі. Під час цієї діяльності формується система бюджетів, що зосереджує кошти для потреб загального значення. Такий само публічний характер має й діяльність органів місцевого самоврядування з формування місцевих бюджетів. Її спрямо­вано на задоволення місцевих інтересів, які мають загальне значення для даної території. Вона забезпечує формування муніципальних коштів з цією метою. Отже, публічний характер мають і норми права, що регулюють відносини з встанов­лення податків органами місцевого самоврядування та їх справ­ляння до місцевих бюджетів. Відповідно, всі ці відносини є владно-майновими.

Фінансовому праву властиві певні ознаки:

1. однорідність фактичного змісту, що передбачає регулю­вання суворо визначеного різновиду відносин, пов'язаних із рухом централізованих і децентралізованих фондів;
   
2. єдність норм, що утворюють фінансове право. Вони скла­дають єдину систему, яку визначено однорідним фактичним змістом. Це забезпечує регулювання такого різновиду фінансо­вих відносин, що не виключає спеціалізації юридичних норм усередині інституту;
   
3. законодавча відокремленість, що означає зовні відокрем­лене закріплення основних положень галузі в нормах, які її утворюють.
   

В основі класифікації як безпосередньо галузі права, так і інших підрозділів, традиційно лежить предмет правового регу­лювання, тобто коло суспільних відносин, регульованих нор­мами того чи іншого правового утворення як первинного, так і вторинного рівнів. На первинному рівні виділяють галузі пра­ва, правові інститути (субінститути) та їхні об'єднання — підгалузі. На іншому рівні виділяють вторинні утворення: комп­лексні галузі права, комплексні й змішані правові інститути, що використовують кілька об'єднаних юридичних режимів ре­гулювання. Якщо безпосередньо галузь права — це сукупність норм, що регулюють особливі види суспільних відносин, які за своїм економіко-правовим і соціальним змістом вимагають відок­ремленого, самостійного регулювання, то правовий інститут — це підрозділ (група) юридичних норм усередині галузі.

Юридичні норми утворюють галузь права не безпосередньо, а через інститути. Формування галузі може охоплювати кілька ступенів (інститут — складний інститут — підгалузь — галузь). Наприклад, податкове право займає чітко визначене положен­ня. З одного боку, до нього належать інститути більш вузької групи відносин (інститут місцевих податків і зборів, оподатку­вання юридичних осіб тощо), з іншого боку, складний інститут податкового права є одним із елементів, що утворюють цілісну галузь фінансового права.

Фінансове право включає досить значну сукупність фінансо­вих норм, об'єднаних у певну систему. Цю систему розбито на визначені групи, яким притаманні специфічні особливості, логічна структура, об'єктивний склад. Система фінансового права — об'єктивна сукупність суспільних фінансових відносин, що виз­начає внутрішню структуру фінансового права, зміст і особли­вості розміщення норм, які регулюють фінансові відносини.

В системі фінансового права виділяють частини, підгалузі, інститути. Норми фінансового права, залежно від особливостей регульованих ними відносин, утворюють окремі структурні підрозділи. В системі галузі фінансового права існує кілька підсистем, інститутів, які можна виокремити в розділи.

Фінансове законодавство, виступаючи формою реалізації фінансового права, містить досить широке коло нормативних актів, що регулюють фінансову діяльність. Основу фінансово­го законодавства мають складати тільки закони та найважливіші підзаконні акти (переважно прирівняні до законів. Такими були Декрети Кабінету Міністрів України наприкінці 1992 — почат­ку 1993 року).

Основою нормативних правових актів, що регулюють фінан­сові правовідносини, безсумнівно, є закони. Проте їхньому ви­користанню притаманні деякі особливості.

По-перше, слід говорити не про окремо діючі фінансові за­кони, а про групу взаємозалежних законів (з чітко виражени­ми посильними нормами). Наприклад, Закон України «Про опо­даткування прибутку підприємств» передбачав дію деяких статей тільки після введення інших нормативних актів (Закону України «Про страхування»).

По-друге, дія багатьох спеціальних фінансових законів не­можлива без широкої системи підзаконних актів — інструкцій, роз'яснень. Наприклад, Декрет Кабінету Міністрів України "Про оподаткування доходів підприємств» від 26 грудня 1992 ро­ку передбачав особливий підзаконний акт, прийнятий у вересні 1993 року, що регулював склад витрат стосовно собівартості. У США, наприклад, Закон про підвищену вологість територій передбачає перегляд умов застосування земельного податку в приливно-відливних зонах, водно-болотистих угіддях. Проте, до прийняття Управлінням оподаткування відповідних інструк­цій податкові інспектори не могли цілком використовувати ме­ханізм цього нормативного акта.

Конституція України значно розширила коло питань гро­мадського життя, які визначаються або встановлюються вик­лючно законами України як актами вищої після Конституції України юридичної чинності в системі нормативно-правових актів. Відповідно до ст. 92 Конституції України законами Ук­раїни повинні регулюватися найважливіші суспільні й державні інститути (права, свободи й обов'язки людини і громадянина; вибори, референдум; організація й діяльність органів законо­давчої, виконавчої та судової влади тощо).

Разом з тим особливістю правового регулювання є те, що відносини регламентовано широкою системою нормативних актів, прийнятих органами різних рівнів. Здебільшого соціально важ­ливу частину відносин визначено тільки законами, інші — за­конами, постановами Верховної Ради, актами Президента й Ка­бінету Міністрів України, актами центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування.

Термін «законодавство» досить широко використовують в основному в значенні сукупності законів та інших нормативно-правових актів, що регламентують ту чи іншу сферу суспіль­них відносин, і є джерелами визначених галузей права. Цей термін без визначення його змісту використовує й Конституція України (статті 9, 19, 118). У законах, залежно від важливості та специфіки регульованих суспільних відносин, цей термін вжи­вають у різних значеннях: у одних мають на увазі лише закони; в інших, насамперед кодифікованих, у поняття «законодавство» включають як закони й інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента, Кабінету Міністрів України, а в деяких ви­падках — також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади. Частиною національного законодавства, відпо­відно до ст. 9 Конституції України, є також чинні міжнародні договори, згоду на обов'язковість яких дано Верховною Радою України.

Отже, терміном «законодавство» охоплено закони Украї­ни; чинні міжнародні договори України, згоду на обов'язковість яких дано Верховною Радою України; постанови Верховної Ради України; укази Президента України; декрети й постано­ви Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їхніх повноважень і відповідно до Конституції України та законів Ук­раїни.

Нормативні акти представлено як законами (спеціальними, регулюючими конкретну галузь права, і загальними), так і нор­мативними актами компетентних органів (представницьких і виконавчих органів державної влади, місцевого самоврядуван­ня, органів управління спеціальної компетенції). Фінансове законодавство саме й включає систему цих нормативних актів. Основи фінансових правовідносин, компетенція державних органів регулюються конституціями.

Законодавчі акти, що лежать в основі фінансового законо­давства, утворюють певну систему:

1. Загальні нефінансові закони — конституційні закони чи закони, що належать до інших галузей права, які містять фінансові норми. Наприклад, найпринциповіші положення, що регулюють основи оподаткування, закріплено на конституційному рівні (повноваження органів державної влади й управління, загальні принципи оподаткування тощо). У деяких випадках приймають спеціальні конституційні та органічні за­кони — Закон ФРН про фінансову допомогу Федерації і зе­мель 1969 року; Конституційний закон про фінанси, що виз­начає компетенцію Федерації і земель Австрії в сфері податків; Органічний закон 1979 року про статус автономії Країни Басків (Іспанія), розділ III якого цілком присвячено фінансовим пи-танням¹.
   

Загальні фінансові закони — в основному їх представляють закони, що регулюють основи фінансової системи. Це переважно фундаментальні закони, які встановлюють основи бюджетної системи, місце її окремих елементів. В Україні вони майже не представлені, хоча й обговорювалися перспективи розробки фінансового кодексу, закону про фінанси.

3. Загальні інституційні закони — законодавчі акти, які містять положення, що регулюють окремі інститути в цілому,їхні основи, головні характеристики. В цих актах відсутня де­талізація конкретних видів понять. Здебільшого до них нале­жать бюджетні й податкові кодекси, що поєднують матеріальні та процесуальні сторони, а також основні закони загального характеру (Закон України «Про Державну податкову службу в Україні», Закон України «Про систему оподаткування» та інші).
   
4. Спеціальні інституційні закони — законодавчі акти, що регулюють окремі частини фінансових інститутів. До них відно­сяться, наприклад, закони, що містять характеристику окремого виду податку, детальний механізм його обчислення та сплати.