Тематичний план дисципліни Навчально-методичне забезпечення до кожної теми дисципліни Тема Фінансова система І фінансова діяльність держави

Вид материала

Документы

Содержание Доходи бюджету Муніципальні доходи Неподаткові доходи Платник податку Податкове правопорушення Податковий кредит Ухиляння від податків 5.Механізм застосування штрафних санкцій до платників податків за порушення правил оподаткування деталізовано в

Подобный материал:

• 1. фінансова діяльність держави, 1932.51kb.
• Программа дисципліни "фінансова санація та банкрутство підприємств " київ 2002, 126.85kb.
• Методичні рекомендації до вивчення дисципліни „Фінансова санація та банкрутство підприємств, 473.68kb.
• Методичне забезпечення самостійної роботи студентів нормативної дисципліни, 1023.77kb.
• Методичні рекомендації щодо формування навчально-методичних комплексів дисципліни при, 464.22kb.
• Методичні рекомендації щодо забезпечення самостійної роботи студентів, 209.06kb.
• Комплекс навчально-методичного забезпечення дисципліни Склад навчально-методичного, 286.92kb.
• Тематичний план дисципліни 3 Зміст дисципліни по темах, 962.97kb.
• Навчально-тематичний план курсу "Менеджмент" 4 Програма курсу "Менеджмент" 5 Методичне, 3026.86kb.
• Програма навчальної дисципліни робоча програма навчальної дисципліни кваліфкаційні, 680.22kb.

Тема 4. Правове регулювання державних доходів. Податкове право.

5.1.Питання до теми:

- доходи місцевих бюджетів;

- доходи державного бюджету;

- історичні аспекти науки про податки;

- фінансова відповідальності за порушення податкового законодавства.

Література для самостійного вивчення теми: [2,5, 6,8,13,15,16,17,21,39,49,50].

Закон України “Про бюджетну систему” передбачав втілення схеми розподілу джерел між бюджетами, яка була втілена лише частково. За роки, що минули з часу прийняття цього закону неодноразово змінювався перелік доходів як державного, так і місцевих бюджетів. У 1996 році Конституція України по-новому визначила місце й роль деяких бюджетів, зокрема обласних і районних. Доходи державного й місцевих бюджетів неодноразово переглядались у зв’язку зі щорічними змінами у механізмі бюджетного регулювання, зокрема, у сфері регулювання податків. Закріплення за державним бюджетом непрямих податків, а за місцевими – прямих докорінно змінило склад їхніх доходів. Нестабільність доходної бази місцевих бюджетів перешкоджала проведенню перспективного бюджетного планування, створенню стабільних умов функціонування економіки, її виходу з фінансової кризи.

Бюджетний кодекс України, який набрав чинності у липні 2001 року, закріпив перші результати розпочатої бюджетної реформи та налагодив прямі зв’язки державного бюджету із 686 місцевими бюджетами, Включаючи Автономну Республіку Крим. Кодекс не лише визначив, а й закріпив конкретні джерела доходів за місцевими бюджетами. Це дало можливість спрямувати зусилля на збільшення надходжень і на посилення ефективності використання бюджетних коштів на місцевому рівні. Водночас кодекс передбачав одну з важливих і обов’язкових умов – прозорість бюджетного процесу, а саме: застосування нових підходів і методів до аналізу конкретних наявних або перспективних проблем для ухвалення відповідних рішень. Позитивною характеристикою кодексу є чітке розмежування дохідних джерел між ланками бюджетної системи. Статті 63-69 кодексу визначають склад доходів місцевих бюджетів. Вони представлені закріпленими за бюджетом місцевого самоврядування податками і зборами, які враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, і доходами, які не враховуються при визначенні таких трансфертів, інакше кажучи — нормативами відрахувань від прибуткового податку з громадян до бюджетів місцевого самоврядування: а саме:

• до бюджетів міст Києва і Севастополя зараховується 100% обсягу прибуткового податку з громадян, що справляється на території цих міст;
  
• до бюджетів міст республіканського (в Автономній Республіці Крим) та обласного значення зараховується 75% від загального обсягу прибуткового податку з громадян, що справляється на території цих міст;
  
• до бюджетів міст районного значення, сіл, селищ чи їх об'єднань зараховується 25% від загального обсягу прибуткового податку з громадян справляється на цій території.
  

Крім цього, ст. 66 кодексу визначає доходи бюджету Автономної Республіки Крим, обласних і районних бюджетів, які враховуються при визначені обсягів міжбюджетних трансфертів.

Місцеві ради (сільські, селищні, міські) відповідно до переліку податків і зборів, передбаченого Декретом КМУ "Про місцеві податки і збори", запроваджують їх на своїй території, визначають механізм їх справі і порядок сплати. Винятком є збір за проїзд територією прикордонній їй територією прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон, який встановлюється обласними радами. Крім того, цим нормативним актом визначено обов'язковій впровадження сільськими, селищними та міськими радами за наявності оподаткування або умов, з якими пов'язане запровадження певних податків і зборів, комунального податку, а також зборів: за припаркування автотранспорту, ринкового, за видачу ордера на квартиру, за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг, із власників собак.

Органи місцевого самоврядування за кожним видом місцевих податків і зборів розробляють положення, яким регламентують порядок їх сплати й перерахування до місцевого бюджету; визначають також органи (підприємства, установи та організації), які повинні вести облік платників податків (зборів) і нести відповідальність за їхнє стягнення й перерахування до місцевого бюджету; затверджують форми звітів за цими податками, порядок і строки їх подання до податкових органів. Контроль за сплатою місцевих податків і зборів покладений на органи державної податкової служби.

Згідно зі ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні” до складу повноважень рад базового рівня належить право надавати пільги місцевими подяками й зборами у вигляді повного або часткового звільнені¹ від їх сплати певних категорій платників чи відстрочки у сплаті місцевих датків і зборів.

Найбільші надходження від прибуткового податку з громадян формують доходи місцевих бюджетів м. Києва, Донецької та Дніпропетровської областей, тобто регіонів із розвинутою промисловою індустрією. Водночас місцеві бюджети Хмельницької та Чернівецької областей (із менш розвинутою промисловою інфраструктурою) вирізняються найбільшою часткою місцевих податків і зборів в своїх.

У податкових надходженнях до бюджетів міст районного підпорядкування й у селищних бюджетах вагоме місце посідають місцеві податки і збори. До неподаткових надходжень до місцевих бюджетів належать надходження коштів від приватизації державного майна, адміністративні штрафи і фінансові санкції, проценти банків за користування тимчасово вільними бюджетними коштами, плата за оренду майна, яке знаходиться у розпорядженні місцевих органів самоврядування.

Сьогодні нерідко можна почути вислови "наука про податки", "теорія по­датків та оподаткування" тощо. Однак, на нашу думку, вести мову про теорію податків та оподаткування нині досить складно, оскільки немає окремого нау­ково-теоретичного напрямку, присвяченого податкам. Тепер це складова фінан­сової науки, яка розглядає податки у контексті та в тісному зв'язку з іншими фі­нансово-економічними проблемами.

Але зважаючи на початок суперечок з цього приводу, воліємо проаналізу­вати розвиток наукових поглядів на проблеми податків та оподаткування в ме­жах економічної науки загалом та фінансової зокрема.

Сучасна наукова література вельми розмаїта щодо поглядів на історію започаткування та розвитку наукової розробки проблем податків та оподаткування. Багато вчених вважає, що на серйозному науково-теоретичному рівні такі роз­робки почали провадитися в епоху середньовіччя та ренесансу. Є й інші пере­конання. Наприклад, М. Кучерявенко у своїй періодизації розвитку фінансових вчень наводить думку, що вчення про податки існувало ще в давніх державах Сходу, стародавній Греції та Риму.

Аналіз літературних джерел свідчить, що їхні автори досить ґрунтовно дос­ліджували розвиток податкового сегмента фінансової науки. Цим працям при­таманний глибокий аналіз теоретичних поглядів різних учених і прикладних розробок. Та помітна різниця в осмисленні перебігу історичного процесу й наукового значення окремих досліджень минулого. Саме висвітлення цього аспекту і є метою роботи.

В давнину про податки згадується в релігійних книгах та інших письмових шах. Однак у них наводиться лише те, скільки і кому належить сплачувати або ж догматичні твердження без будь-яких тлумачень. Обґрунтування необхід­ності такої сплати (крім силового погрожування у деяких випадках) та розробки механізму сплати у цих джерелах немає. Це дає підстави стверджувати, що до се­редньовіччя не було теоретичних поглядів та вчення як такого про податки.

З огляду на це пропонуємо поділити розвиток теорії податків та оподатку­вання на два історичних періоди (з наступним вирізненням підперіодів):

1. Період письмових згадок про податки, які ґрунтуються на релігійних дог­матах або випливають із нагальних потреб. У них фіксувався факт стягнення безнауково доведеного обґрунтування.
   
2. Період наукового обґрунтування категорій отримання доходів об'єднанями публічного характеру.
   
3. Початок другого етапу, тобто зародження власне фінансової науки з еле­ментами теоретичного обґрунтування податків, слід датувати не раніше як XV століттям. Підтвердження цієї думки знаходимо ще в авторів початку XX століт­тя: "Слабкий розвиток фінансового господарства в середні віки також не спри­яв розвитку фінансової науки, і про розвиток останньої навряд чи можна гово­рити раніше XV століття".
   

Схарактеризуємо докладніше ці етапи.

Про податки згадується ще з часів давніх держав Близького Сходу. Однак, як уже зазначалося вище, у давнину оподаткування ґрунтувалося на релігійних догматах. Наприклад, у давньому Єгипті традиція стягнення данини трималася на релігійних уявленнях єгиптян про божественне походження фараона, якого вважали богом на Землі.

Це було характерно й для всіх близькосхідних держав ранньоісторичного періоду. Так, іудеї спочатку вважали, що Богу взагалі належить усе на Землі. Такі уявлення фактично дозволяли іудейським царям та жерцям (як намісникам Бо­га на Землі) накладати повинності за власним розсудом без будь-яких обмежень. Пізніше у П'ятикнижжі Мойсея було визначено, що Богу належить десятина.
Це й стало фінансовою підставою Християнської церкви. Але ж і цій біблійній згадці притаманний догматичний характер.

Давньогрецькі держави й Рим мали деяку відмінність від Східної цивіліза­ції. Вона полягала в тому, що міста-держави Греції управлялися колегіально. Наприклад, в Афінах рішення про податки приймалося Радою. При цьому греки керувалися нагальними потребами, як правило, у надзвичайних ситуаціях. "Фінансова наука у давньому світі не була розвинена і мала винятково практич­ний характер". Звичайними доходами держав були казенні промисли, доходи від оренди, рабської праці, повинності іноземців, добровільні пожертвування. Лише під час війни застосовувалося оподаткування. І найчастіше це стосувало­ся оборонних дій. Розмір податків залежав від розміру витрат. У таких (загроз­ливих) ситуаціях просто й потреби не було обґрунтовувати необхідність оподат­кування. Ксенофонт навіть стосовно цього стверджував, що за надзвичайних ситуацій держава може користуватися усім майном своїх громадян. Натомість Арістотель вважав, що кожен громадянин має брати участь у формуванні дохо­дів держави, оскільки остання відіграє значну роль у створенні умов для його благополуччя. При цьому мислитель мав на увазі, найімовірніше, ті самі обо­ронні функції держави, а під формою участі у формуванні доходів розумів доб­ровільні пожертвування громадян на користь держави. Адже в ті часи афіняни вважали, що вільні громадяни не повинні сплачувати податки. Особисті подат­ки взагалі розглядалися ними як печать рабства, а майнові визнавалися досить умовно. Натомість добровільні пожертвування громадяни вносили охоче⁵.

Щодо мирних часів, то мислителі не звертаються до проблем оподаткуван­ня. Той самий Ксенофонт "...рекомендує Афінам купувати невільників з метою отримання доходу від здавання їх в найми власникам Лаврінських срібних ко­палень".

Отже, обґрунтування податків у давніх греків майже відсутнє. Оподаткуван­ня будується на колегіальних рішеннях громадян, народжених під загрозою за­гальної небезпеки.

Аналогічна грецьким державам система склалася і в Давньому Римі. Усе уп­равління фінансами концентрувалося спочатку в сенаті, потім — у руках цеза­рів. Хоча в цій державі через постійну та надзвичайну войовничість податки ві­дігравали більшу роль у складі державних доходів, ніж у Греції, теоретичне конструювання їх не провадилося. "У римських письменників знаходимо дуже мало про фінанси"⁷. Римські філософи та історики лише фіксували наявні в практиці механізми акумуляції державних доходів. Та саме в цій державі за­роджується цивілізовано оформлене майнове й поголовне оподаткування, об'єд­нане в "трибутумі".

Феодальна Європа до XV століття мало що нового внесла у фінанси як галузь знань загалом і в податкові фінанси зокрема. Деякі питання фінансового устрою спробував висвітлити Фома Аквінський у ХШ столітті. Однак його висновки сто­совно податків зводилися до того, що вони — лише засіб покриття надзвичайних витрат, а головним джерелом доходів держави мають бути домени. Звісно, цей ав­тор визнавав лише десятину на користь духовенства. Однак назвати її державним податком навіть при невіддільності церкви від держави досить суперечливо, адже світська влада не мала впливу ні на отримання, ні на витрачання цих коштів.

Отже, означений нами перший історичний період — період письмових зга­док про податки — характеризувався практичним стягненням данини без нау­ково-теоретичного її обґрунтування. Висновки тогочасних мислителів були ли­ше фіксацією наявних на практиці перерозподільних механізмів.

З кінця XV століття питанням фінансів загалом та оподаткування зокрема починають приділяти більше уваги. Завдячувати насамперед слід меркантиліс­там. Перша фінансова література з'являється в Італії (Діомеде Карафа, Нікколо Маккіавеллі, Франческо Гвічіардіні, Джованні Ботеро). Однак італійські автори знову витлумачують податки як надзвичайний дохід, ставлячи домени в основу джерел існування держави. Але, порівнюючи з попередниками, слід зазначити, що, на відміну від Ф. Аквінського, який назвав податки "дозволеною формою пограбування", італійці сприймають їх як надзвичайний, але не "осудний" до­хід. Дехто з них починає працювати над удосконаленням системи стягнення. З цього приводу І.Х. Озеров писав: "Маккіавеллі в XVI столітті рекомендує за­гально-майновий податок з кадастром, а Гвічіардіні в одній роботі виступає при­бічником прогресивного оподаткування; Ботеро вважає непрямі податки най-придатнішими для оподаткування доходів від промисловості та рухомості".

Тільки за відсутності інших коштів рекомендує звертатися до податків фран­цузький економіст XVI століття Ж. Боден що за основними своїми поглядами також є меркантилістом. "Він вважає податки засобом небезпечним, здатним посварити короля з його підданими, спонукаючи їх до повстань"⁹. Однак, з ог­ляду на висновки Ж. Бодена, він уже добре усвідомлює неминуче почастішання звернень до податкових джерел доходів, що може перейти в постійну практику. Такий висновок робимо з того, що цей вчений багато уваги приділяє рекомен­даціям щодо оптимізації оподаткування (особливо в частині співвідношення ре­альних та особистих податків).

Англійські економісти XVI—XVII століття у своїх працях також найбільше уваги приділяють питанням оптимізації оподаткування (Ф. Бекон, У. Петті, Т. Мен, Ч. Девенант, Т. Гоббс, Д. Локк). Проте це питання розглядається ними уже не в площині "реальні — особисті податки", а через призму співвідношен­ня між прямими та непрямими податками.

Німецький економіст XVII століття К. Клок, вірний вітчизняній камералістиці, основну увагу приділяє розробленню методик кадастрових оцінок. Але головною його заслугою є формулювання рекомендації оподатковувати доходи за мінусом витрат. Л. фон Секендорф дотримується такої самої думки щодо об'єкта оподаткування і вперше стверджує про існування зв'язку між рівнем роз­витку національного господарства, рівнем доходів та спроможністю сплачувати податки. А ще один німецький вчений — Шредер — навіть рекомендує прави­телям "тільки стригти овець, а не здирати з них шкуру"", тобто зосереджує ува­гу на граничності податкоспроможності і наголошує на неприпустимості захоплення лише фіскальною стороною податків.

XVIII століття відзначається іменами Ф. Юсті та І. Зонненфельза. Хоча погляди цих учених щодо податків зводилися знову ж таки до прикладних висновків та розробок. Так, наприклад, Ф. Юсті, розглядаючи наявні на той час поголівні та майнові податки, доходить висновків, що податки в багатьох державах уже не є надзвичайними доходами. Усвідомлюючи неминучість зас­тосування оподаткування для акумуляції доходів держави, він пропонує стя­гувати податки з доходів підданих, не сприймаючи майнові. Така думка ґрун­тується на тому, що тогочасні податки з доходів мали зовнішні ознаки прибутковості промислу порівняно з іншими і, таким чином, потребували меншого втручання збирача. Майнові ж податки потребують заявления (дек­ларування) майна, що провадилося тоді на основі заяви про майно під при­сягою. Це породжувало клятвопорушення та потребу перевірки реально на­явного майна збирачами. І перше, і друге викликало обурення Ф. Юсті як за суто моральною неприйнятністю, так і з точки зору принципу невтручання держави в приватну сферу, який ревно обстоювався середньовічними та ре­несансними мислителями.

І. Зонненфельз, міністр фінансів Австрії, пропонував загалом розглядати податки як майбутнє головне джерело доходів держави. Вчений мав досить під­став сумніватися у спроможності домен та регалій. Але для переходу на подат­кове домінування він вважав за необхідне створити умови щодо збільшення до­хідності податків. На цьому шляху, за його переконанням, слід відмовитися від системи відкупів та усунути наявні вилучення з оподаткування.

Наприкінці XVIII століття найпомітніший вплив на розвиток фінансів справляють погляди французьких фізіократів.

Нагадаємо, що школа фізіократів єдиним джерелом усіх чистих доходів вважала землю. За їхніми переконаннями промисловість і торгівля нічого нового не створюють і не додають. На цій підставі Ф. Кене, А. Тюрго, О. Мірабо, Мерсьє де-ла-Рів'єр доходять висновку щодо необхідності переходу від множинності податків до єдиного поземельного. Вони цілком підтримують протест С. Вобана і П. Буагільбера проти довільності та нерівномірності по­датків. Ф. Кене називає погано організоване оподаткування причиною скоро­чення виробництва. Тобто саме у фізіократів бачимо обґрунтування зв'язку між оподаткуванням та обсягами й ефективністю виробництва. Останнє до сьогодні дає нам підґрунтя для теоретичного конструювання регулювальної функції податків.

Водночас філософи Ш. Л. Монтеск'є і Д. Юм, висвітлюючи питання теорії держави й права, віддавали перевагу непрямим податкам. Для англійця Д. Юма це було досить логічно, враховуючи середньовічну відданість Англії акцизам. А француз Ш. Л. Монтеск'є обґрунтовував свою точку зору тим, що непрямі по­датки менше впадають у вічі населенню. Тому меншою була й проблемність їх стягнення. Тобто ці автори, як більшість представників сучасної юридичної на­уки, переймалися переважно поверховими механізмами стягнення та вуалізацією реальної сутності об'єктивних речей, не звертаючи уваги на глибинні еко­номічні наслідки оподаткування.

Підсумовуючи характеристику розвитку теорії податків та оподаткування з XV до останньої чверті XVIII століття, можна дійти висновку, що за цей час по­даткові фінанси пройшли еволюцію від заперечення податків як звичайних до­ходів держави до сприйняття їх у такій ролі. Однак протягом усього цього часу розроблялися лише питання прикладного характеру, що потребували їх вирішен­ня в той чи інший момент. Це дає підстави вирізнити перший етап у складі дру­гого періоду розвитку теорії податків (із XVдо останньої чверті XVIII століття).

Відмінність останньої чверті XVIII століття вбачається нами у появі класич­ної політичної економії. У 1776 році А. Сміт публікує знамениті "Дослідження про природу та причини багатства народів". А. Сміта не можна назвати фінан­систом у звичному для нас розумінні, адже у своїй основній праці він навіть жодного разу не звернувся до терміна "фінанси" і не спробував розглянути їх як окрему від політичної економії галузь знань. Але проблемам фінансів у цілому та податків і оподаткування зокрема він приділив багато уваги.

Як і його попередники — фізіократи — А. Сміт дотримується ідеї про без­заперечну залежність фінансів від розвитку народного господарства. Але відмін­ність нової теорії полягала в тому, що її автор вирізняв не одне, а три основних джерела доходів (багатства) — землю, працю й капітал. Відповідно до цього А. Сміт (на відміну від фізіократів) пропонує застосовувати різні форми оподат­кування. Щоправда, основоположник класичної політичної економії розглядає два основних види державних доходів: доходи від капіталів, підприємств і май­на держави та податки.

Але він доходить висновку про неефективність під­приємницької діяльності держави. Яка ж частина приватних доходів належить державі і як її визначити та сплатити? А. Сміт робить спробу відповісти на це запитання, формулюючи свої принципи оподаткування.

Таким чином, з'являються наукові рекомендації щодо оподаткування та від­повідної законодавчої практики. Фінансова наука в частині оподаткування от­римує змогу стати над фінансовою практикою, а то й випереджати її. "А. Сміт навчив оцінювати фінансову практику лише як шлях, засіб для напрацювання й перевірки загальних законодавчих принципів". Що ж до податків зокрема, то вчення про них "...викладене Смітом досить докладно._:

Наступник А. Сміта — Д. Рікардо — у своїх "Засадах політичної економії та оподаткування" наводить досить новий та оригінальний погляд на податкові фі­нанси. Д. Рікардо вважає, що основна маса податків перекладається на прибу­ток капіталістів. Тому він розглядає вплив податків на прибуток та на ціни, пе­рекладання податків, вважаючи несуттєвими конкретні їхні форми. Цим він фактично застерігав від підвищення податків на прибуток та капітал, розгляда­ючи їх як перешкоду для розвитку виробництва.

Французькі вчені першої половини XIX століття Ж.Б. Сей і Ф. Бастіа на підставі ідей тієї ж класичної політекономії про невтручання держави в еконо­мічну діяльність обстоюють скорочення функцій держави та скорочення подат­ків на їхнє фінансування.

Швейцарський мислитель Ж. Сісмонді небезпідставно вбачав у податках
потужний важіль соціального регулювання. Він був упевнений, що саме цей
перерозподільний механізм може привести до поліпшення становища немаєт-
ної частини населення, яка була переважною більшістю громадян. На цій під­
ставі він обґрунтовував необхідність скорочення непрямих податків, встановлення неоподатковуваного мінімуму та запровадження прогресії
в оподаткуванні.

Л. Штейн і А. Шеффле не поділяли такою мірою соціалістичних поглядів Ж. Сісмонді. Вони обгрунтували свої висновки історичними дослідженнями, згідно з якими, як і у К. Родбертуса, податкова система залежить від доміную­чих економічних відносин. Залежно від цього ж розвиваються та змінюють од­на одну державні фінансові інституції. На перший план виходить питання про закономірності фінансових явищ. Проте, за висновками Л. Штейна, ці явища значною мірою залежать від станових (класових) відносин. З огляду на це на­вь роджується ідея необхідності часткових поступок вимогам робітничої демокра­тії в питаннях оподаткування.

У середині XIX століття на розвиток податкових фінансів помітно вплину­ла філософська концепція марксизму, хоча самі автори — К. Маркс і Ф. Енгельс — не мають серйозних розробок у галузі фінансової науки. В.М. Пушкарьова наводить думку А.І. Буковецького, сформульовану в 20-ті роки минулого сто­ліття, що у цих авторів є лише дрібні та випадкові згадки з фінансових питань, розкидані в їхніх роботах, які важко піддаються об'єднанню. Слід лише дода­ти, що всі ці згадки вкрай заполітизовані й належно не обґрунтовані. Підтверд­женням цього є висновок К. Маркса щодо податків, де він переконує, що прог­ресія в оподаткуванні має забезпечити таке зростання ставок, при якому великий капітал має загинути".

Але поява концепції Маркса спонукала інших авторів задуматися над циві­лізованими формами перерозподілу фінансових ресурсів на користь немаєтних класів з метою розв'язання частини їхніх проблем. Останнє забезпечило б соці­альний мир, підірвати який нахвалялися марксисти.

Над розв'язанням цієї проблеми працював професор Берлінського уні­верситету А. Вагнер, представник історичної школи (соціально-політично­го напрямку в політекономії), до якої належали й згадані Л. Штейн та А. Шеффле.

Перерозподіл фінансових ресурсів на користь незаможних Адольф Вагнер пропонує здійснити шляхом перерозподілу національного багатства. Це дає йому підстави пропонувати прогресивне оподаткування не лише доходів, а й ка­піталу та спадщини.

Таким чином, у податках А. Вагнер вбачає потужний інструмент соціальних реформ.

Однак тоді ж, у другій половині XIX століття, провідний французький еко­номіст П. Леруа-Больє виступає категорично проти прогресивного оподаткування. Він фактично обстоює індивідуалістські переконання своїх співвітчизників
і попередників — Ж.Б. Сея та Ф. Бастіа, заперечуючи можливість ефективного господарювання держави та визнаючи великий капітал єдиним рушієм еконо­мічного прогресу, а тому не сприймає прогресивну шкалу податків, захищаючи інтереси великих капіталістів.

Певний внесок у сферу податкових фінансів здійснили маржиналісти. "Австрійська школа політичної економії або психологічна школа граничної корисності також те, що зазначені дискусії мають у своїй основі регресивний вплив непря­мих податків на доходи (навіть за пропорційних (плоских) систем ставок).

Розроблення питань регулювальних властивостей податків особливо акти­візується наприкінці XIX століття в Італії (Ф. Нітті). Найбільший внесок у роз­роблення проблеми податкового регулювання економічних процесів зробив Дж. М. Кейнс та його послідовники. У своїй "Загальній теорії зайнятості, від­сотка і грошей" він доводить можливості впливу держави на ринкові процеси з метою досягнення рівноваги за допомогою маніпулювання державними витра­тами, регулювання позичкових відсотків та змінами умов оподаткування.

Фактично та сама основа характерна й для представників інституціоналістського відгалуження економічної теорії XX століття (П. Семюелсон, В. Нордгауз, Дж. Гелбрейт, Т. Балог), які приділяють велику увагу дослідженням можли­востей фіскального регулювання економіки з використанням мультиплікативних ефектів податків та державних видатків.

Однак кейнсіанці та інституціоналісти, розглядаючи регулювальні властивос­ті податків та, на вимогу часу, обстоюючи прогресію в оподаткуванні, а інколи й підвищення податків (Дж. Гелбрейт), не дали відповіді на питання про ступінь прогресії та максимальний верхній рівень ставок. За логікою над цією проблемою повинні були працювати економісти, що в основі своїх поглядів мали індивідуа­лістські переконання, тобто представники неокласичної теорії. її відгалуження, представлене теорією пропозиції, обґрунтовує думку про негативний вплив дер­жави на розвиток економіки. А. Лаффер, Р. Мандаль, М. Берне, Г. Стайн та інші теоретики цього напрямку вважали, що прогресивне оподаткування доходів є пе­решкодою для збільшення заощаджень. Обмеження заощаджень призводить до скорочення потенційно можливих інвестицій. Останнє ж заважає стійкому еко­номічному зростанню²⁵. Таке підґрунтя породжує прагнення неокласиків визна­чити граничну податкову ставку, перевищення якої означатиме як різко негатив­ний економічний вплив, так і невдачу в соціальній політиці держави.

Найбільших успіхів у цьому напрямку у другій половині XX століття досяг­ла група американських економістів під керівництвом А. Лаффера. Згідно з те­орією А. Лаффера існує гранична ставка, перевищення якої матиме своїм нас­лідком як лавинне скорочення офіційного сектору економіки, так і різке падіння доходів бюджету. Встановлення такого податку означає фіаско держави як в еко­номічній, так і в соціальній політиці.

Група А. Лаффера навіть спробувала визначити рівень цієї граничної корисності також відзначилася цікавими спробами з розробки питань фінан­сового господарства, особливо прогресивного оподаткування (Сакс, Візер)".

Не можна не погодитися зі штампом І.Х. Озерова щодо маржиналізму — "психологічна школа". У питаннях обгрунтування професії в оподаткуванні точ­нішого епітету не знайти. Свої докази представники цієї школи побудували на суто психологічних засадах сприйняття додаткових благ. Як і у випадку зі спо­живанням додаткових благ (при якому гранична корисність є спадною), вони до­водять, що приріст доходу теж характеризується тенденцією граничної кориснос­ті кожної його додаткової одиниці до спадання. На їхню думку, це виправдовує прогресивне оподаткування на тій підставі, що з точки зору суб'єктивного пси­хологічного сприйняття підвищене оподаткування кожної додаткової одиниці ви­соких доходів справляє у платника враження не дуже значного тягаря.

Пізніше представник тієї ж школи економічної науки Г. Госсен у своїй спробі знайти співвідношення між граничною корисністю благ та їхньою тру­довою вартістю розглядав прогресивну шкалу з точки зору виробника і дійшов висновку, що при вилученні у платника частини продукції на сплату податків задоволення від граничного блага (з тих, що залишилися) буде більшим, ніж до­даткові трудові зусилля на його виробництво. Такі висновки дали змогу автору обґрунтувати застосований ним метод аналітичної геометрії. При цьому ігнору­ються почуття виробника при порівнянні вдоволення та страждання у ході ви­лучення в нього частини продукції через податки, якщо на цю продукцію, зви­чайно ж, були затрачені трудові зусилля. Згідно із теоретичними міркуваннями Г. Госсена вилучена продукція начебто й не містить трудових зусиль. Така дум­ка характерна для всього математичного відгалуження маржиналістської шко­ли, представниками якої, крім Г. Госсена, є У. Джевонс, Л. Вальрас.

Із кінця XIX століття й дотепер теоретичні розробки в галузі податкових фі­нансів підпорядковано розв'язанню двох основних проблем: 1) регулювальної ролі податків щодо економічної діяльності; 2) прогресії в оподаткуванні та обґрунтуванні її рівня.

До складу другої проблеми належать також дискусії представників різних економічних шкіл про співвідношення між прямими та непрямими податками у складі податкових систем. Таке твердження вважаємо виправданим, враховуючи те, що зазначені дискусії мають у своїй основі регресивний вплив непрямих податків на доходи.

Розроблення питань регулювальних властивостей податків особливо акти­візується наприкінці XIX століття в Італії (Ф. Нітті). Найбільший внесок у роз­роблення проблеми податкового регулювання економічних процесів зробив Дж. М. Кейнс та його послідовники. У своїй "Загальній теорії зайнятості, від­сотка і грошей" він доводить можливості впливу держави на ринкові процеси з метою досягнення рівноваги за допомогою маніпулювання державними витра­тами, регулювання позичкових відсотків та змінами умов оподаткування.

Фактично та сама основа характерна й для представників інституціоналістського відгалуження економічної теорії XX століття (П. Семюелсон, В. Нордгауз, Дж. Гелбрейт, Т. Балог), які приділяють велику увагу дослідженням можли­востей фіскального регулювання економіки з використанням мультиплікативних ефектів податків та державних видатків²³.

Однак кейнсіанці та інституціоналісти, розглядаючи регулювальні властивос­ті податків та, на вимогу часу, обстоюючи прогресію в оподаткуванні, а інколи й підвищення податків (Дж. Гелбрейт), не дали відповіді на питання про ступінь професії та максимальний верхній рівень ставок. За логікою над цією проблемою повинні були працювати економісти, що в основі своїх поглядів мали індивідуа­лістські переконання, тобто представники неокласичної теорії. її відгалуження, представлене теорією пропозиції, обґрунтовує думку про негативний вплив дер­жави на розвиток економіки. А. Лаффер, Р. Мандаль, М. Берне, Г. Стайн та інші теоретики цього напрямку вважали, що прогресивне оподаткування доходів є пе­решкодою для збільшення заощаджень. Обмеження заощаджень призводить до скорочення потенційно можливих інвестицій. Останнє ж заважає стійкому еко­номічному зростанню. Таке підґрунтя породжує прагнення неокласиків визна­чити граничну податкову ставку, перевищення якої означатиме як різко негатив­ний економічний вплив, так і невдачу в соціальній політиці держави.

Найбільших успіхів у цьому напрямку у другій половині XX століття досяг­ла група американських економістів під керівництвом А. Лаффера. Згідно з те­орією А. Лаффера існує гранична ставка, перевищення якої матиме своїм нас­лідком як лавинне скорочення офіційного сектору економіки, так і різке падіння доходів бюджету. Встановлення такого податку означає фіаско держави як в еко­номічній, так і в соціальній політиці.

І все-таки неокласики найближче підійшли до істини, характеризуючи ре­альні наслідки оподаткування як такого. Саме їхні рекомендації було викорис­тано під час проведення низки податкових реформ у західних країнах наприкін­ці XX століття, у тому числі в Сполучених Штатах Америки.

Отож теоретичні розробки в галузі податкових фінансів, починаючи з остан­ньої чверті XVIII століття, почали випереджати практику. Вони вже не обмежу­ються дослідженням окремих питань прикладного характеру. Особливо це сто­сується XX століття, коли рекомендації з питань податкового регулювання економіки значно випередили практику оподаткування та використовуються при розробленні податкового законодавства й концепцій податкових реформ держав.

Отже, здійснений аналіз свідчить, що, почавши з радикального заперечен­ня податків як рівноправного державного доходу і перейшовши до філософсь­кого обґрунтування та ідеологізації наявної практики оподаткування з допущен­ням деякої несміливої її правки на прикладних засадах, податкові фінанси еволюціонували до рівня теоретичного й методологічного конструювання сучас­них перерозподільних механізмів. Це дає змогу запропонувати періодизацію роз­витку податкових фінансів.

Законодавче закріплення застосування штрафних санкцій до юридичних осіб за порушення податкового законодавства зу­мовлює потребу розгляду питання щодо правової природи цих санкцій. Ю.. П. Битяк відзначає, що для підвищення ефектив­ності законодавства про адміністративну відповідальність юри­дичних осіб слід чітко визначити загальні засади такої відпо­відальності та встановити механізм притягнення юридичних осіб до адміністративної відповідальності¹. Оскільки на сьогодні Кодекс про адміністративні правопорушення не визнає юри­дичних осіб суб'єктами адміністративних правопорушень, то потрібно з'ясувати важливе теоретичне й практичне питання щодо належності штрафних санкцій, які застосовують до плат­ників податків, — юридичних осіб до певного виду юридичної відповідальності.

Визнаючи фінансову відповідальність самостійним видом юридичної відповідальності, фахівці вказують на головну її особ­ливість, яка полягає в тому, що крім штрафних санкцій, вона передбачає й правовідновлювальні санкції, які стимулюють виконання фізичними та юридичними особами обов'язків, пе­редбачених фінансовим (податковим) законодавством, а також забезпечують компенсацію шкоди, завданої державі в резуль­таті їхньої протиправної поведінки.

Заходами фінансової відповідальності за порушення подат­кового законодавства слід вважати передбачені санкції подат­ково-правової норми, штрафні (фінансові) санкції та пеню. їхні особливості:

• застосовують у разі вчинення порушення норм податко­вого законодавства, й полягають у додаткових майнових стяг­неннях; виступають як міра державного примусу, яку застосову­ють до правопорушників.
  

• мають за мету покарання правопорушників, а також ком­пенсацію майнових втрат бюджетів і державних цільових фондів внаслідок ненадходження або несвоєчасного надходження по­датків і зборів;
  

• мають майновий (грошовий) характер.
  

Відповідно до п. 1.5 ст. 1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» штрафною санкцією (штра­фом) є плата в фіксованій сумі або у вигляді відсотків від суми податкового зобов'язання (без урахування пені та штрафних санкцій), яку стягують із платника податків у зв'язку з пору­шенням ним правил оподатковування, визначених відповідни­ми законами. Штрафні санкції накладають контролюючі орга­ни, а в окремих випадках самостійно нараховує й сплачує плат­ник податків.

Механізм застосування штрафних санкцій до платників по­датків за порушення правил оподатковування деталізовано в Інструкції про порядок застосування та стягнення сум штраф­них (фінансових) санкцій органами державної податкової служ­би, яку затверджено наказом Державної податкової адмініст­рації України від 17 березня 2001 року № ПО.

Поряд зі штрафом, сплату пені також слід розглядати як міру фінансової відповідальності, а саме як плату у вигляді відсотків, нарахованих на суму податкового боргу (без ураху­вання пені), що стягують із платника податків у зв'язку з не­своєчасним погашенням податкового зобов'язання. В цьому за­конодавчому визначенні пені, закріпленому в п. 1.4 ст. 1 Зако­ну України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фонда­ми», слід особливо відзначити, що підставою її нарахування є саме порушення терміну погашення податкового зобов'язання.

У податковому праві пеня має подвійну природу. По-перше, вона є способом забезпечення виконання обов'язку зі сплати податків і зборів. До того ж вона виконує стимулюючу функ­цію. По-друге, пеня є санкцією за порушення встановленого законодавством терміну сплати суми податкового зобов'язан­ня, а тому виступає мірою правовідновлювальної відповідальності. Правовідновлювальна відповідальність передбачає зас­тосування санкцій, спрямованих на відновлення порушеного права, примусове виконання обов'язків, усунення протиправ­ного стану.

Порядок ведення органами державної податкової служби обліку нарахування й погашення пені, що стягують з платника податків у зв'язку з несвоєчасним погашенням узгодженого податкового зобов'язання, регулює ст. 16 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюд­жетами та державними цільовими фондами», а також Інструк­ція про порядок нарахування та погашення пені за платежами, що контролюються органами державної податкової служби, затверджена наказом Державної податкової адміністрації Ук­раїни від 11 червня 2003 року № 290

5.2. . Термінологічний словник

Державні доходи – частина внутрішнього валового продукту, що надходить у вигляді різних грошових платежів і надходжень у власність держави для використання їх компетентними державними органами для забезпечення мети й завдань, що стоять перед державою.

^ Доходи бюджету – усі податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України (включаючи трансферти, дарунки, гранти).

^ Муніципальні доходи –частина внутрішнього валового продукту, о надходить у формі платежів і надходжень у місцеві бюджети й служить розв’язанню різних питань, що стоять перед органами місцевого самоврядування.

^ Неподаткові доходи – врегульовані нормами права надходження до бюджету та позабюджетних фондів від підприємстві громадян; ці надходження можуть мати обовязковий або добровільний характер.

Пеня –штрафна санкція, сума якої стягується з платників за порушення термінів сплати податків і платежів або термінів їх перерахування до бюджету організаціям, які їх утримують чи приймають.

^ Платник податку –особа, зобов’язана здійснювати утримання й внесення в бюджет податку, який сплачує покупець чи особа, що ввозить (пересилає) товари на митну територію України.

^ Податкове правопорушення – винно вчинене протиправне ( тобто те, що порушує законодавство про податки й збори) діяння (дія або бездіяльність) платника податків, податкового агента та інших осіб за які встановлено відповідальність.

^ Податковий кредит –сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду.

Податок на додану вартість –непрямий податок, який включають у ціну товару й становить частину приросту вартості, створюваної на всіх стадіях виробництва, надання послуг або після митного оформлення, й внесений до державного бюджету.

^ Ухиляння від податків – дії платників податків, спрямовані на несплату податків через заниження доходу та оцінки майна або їх повного приховування.

5.3 Практичні завдання

1. За підсумками виконання Державного бюджету України за результатами трьох кварталів перевищення доходної частини над видатковою склало 14%. Комітет ВРУ з питань бюджету подав відповідний проект закону про внесення змін до закону про Державний бюджет України. Чи правомірні дії ВРУ?

2.Виконавчий комітет міської Ради народних депутатів прийняв рішення про проведення грошово-речових лотерей, доходи від їх проведення повинні надходити в доход місцевого бюджету. Чи законне це рішення?

3.За результатами місячного звіту про виконання загального фонду Державного бюджету України виявилося, що отриманих надходжень недостатньо для здійснення бюджетних асигнувань відповідно до бюджетних призначень з урахуванням граничного рівня дефіциту, затвердженого законом про Державний бюджет .У зв’язку з цим уряд країни вжив таких заходів:

- випустив короткострокову позику у вигляді цінних паперів;

- тимчасово обмежив асигнування загального фонду державного бюджету;

- використав кошти резервного фонду для фінансування приоритетних напрямків. Оцініть правомірність ситуації.

4.У Законі України “Про державний бюджет України на 2005 рік” визначено, що доходи державного бюджету включають:

а) доходи від плати за послуги, що надаються бюджетними установами, які утримуються за рахунок бюджету;

б)100 відсотків звгвльного обсягу прибуткового податку з громадян;

в)гранти і дарунки у вартісному обрахунку. Дайте правову оцінку цій ситуації.

5.Ініціативною групою депутатів Верховної Ради України було підготовлено законопроект про внесення змін та доповнень до Закону України “Про Державний бюджет України на 2005 рік». Законопроект передбачав зміни, повязані зі збільшенням джерел доходів завдяки введенню цільового загальнодержавного податку до кінця фінансового року. Оцініть правомірність ситуації. Вкажіть, за яких умов можуть бути внесені зазначені зміни до Закону України “Про Державний бюджет України на 2005 рік”.

6. Сільськогосподарське товариство колективної форми власності придбало у Російській Федерації комбайн CК -5 “Нива». Визначте об’єкт і базу оподаткування щодо податку на додану вартість.

7.Основним видом діяльності житлово-експлуатаційної організації комунальної власності є експлуатація житлового фонду. Обґрунтуйте, посилаючись на нормативно - правові акти, чи потрібно цій організації сплачувати збір за забруднення навколишнього природного середовища.

8.Підприємство “Роласк” перейшло на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності за ставкою 6%. Обґрунтуйте, посилаючись на нормативно – правові акти, чи є підприємство у такому випадку платником податку на додану вартість.

5.4.Тести для самоперевірки знять

1 Доходи бюджету: податкові, неподаткові, доходи від операцій з капіталом, трансферти визначені:

А. Ст.25 ЗУ “ Про державний бюджет України на 2005 рік”

Б.Ст. 43 ЗУ “Про систему оподаткування”.

В.Ст. 2 Бюджетного кодексу України.

Г.Ст. 17 “Про бюджетну систему”.

2.Частина внутрішнього валового продукту, що надходить у вигляді різних грошових платежів і надходжень у власність держави для використання їх компетентними державними органами для забезпечення мети й завдань, що стоять перед державою:

А.Доходи місцевого бюджету.

Б.Доходи державного бюджету.

В.Доходи бюджету територіальних громад.

Г.Доходи зведеного бюджету.

3.Плата в фіксованій сумі або у вигляді відсотків від суми податкового зобов'язання (без урахування пені та штрафних санкцій), яку стягують із платника податків у зв'язку з пору­шенням ним правил оподатковування, визначених відповідни­ми законам:

А.Пеня.

Б.Стягнення.

В. Штрафна санкція.

Г.Фінансова вимога.

4. Міра фінансової відповідальності, плату у вигляді відсотків, нарахованих на суму податкового боргу (без ураху­вання пені), що стягують із платника податків у зв'язку з не­своєчасним погашенням податкового зобов'язання:

А.Штраф.

Б.Вимога.

В.Стягнення.

Г.Пеня.

^ 5.Механізм застосування штрафних санкцій до платників податків за порушення правил оподаткування деталізовано в:

А.Інструкції про порядок нарахування та погашення пені за платежами, що контролюються органами державної податкової служби.

Б.ЗУ “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

В.Інструкції про порядок застосування та стягнення сум штрафних санкцій органами державної податкової служби.

Г.Кримінальному кодексі України.

Відповіді

1	2	3	4	5
В	Б	В	Г	В