Тематичний план дисципліни Навчально-методичне забезпечення до кожної теми дисципліни Тема Фінансова система І фінансова діяльність держави

Вид материала

Документы

Содержание 2.2.Термінологічний словник Джерело фінансового права Матеріальні фінансові правовідносини Предмет фінансового права Процесуальні фінансові правовідносини Система фінансового права Суб’єкт фінансових правовідносин Суб’єктивне право у фінансових правовідносинах Фінансове право Фінансові правовідносини Фінансово-правові норми Фінансове правопорушення Фінансові правовідносини Юридичний обов’язок у фінансових правовідносинах 2.Основним методом фінансового права є 3.Форма вираження правотворчої діяльності з приводу прийняття компетентними державними органами нормативних актів, що встановлюю 4.Правові норми загального характеру, прийняті компетентними органами у встановленому порядку-це 5.Основа нормативно-правових актів, що регулюють фінансові правовідносини є 7.Фінан­сові відносини залежно від стадії руху грошових фондів класифікують Література для самостійного вивчення теми: [9,11,19,26,34,36,48,51,53,5 ] ... Полное содержание

Подобный материал:

• 1. фінансова діяльність держави, 1932.51kb.
• Программа дисципліни "фінансова санація та банкрутство підприємств " київ 2002, 126.85kb.
• Методичні рекомендації до вивчення дисципліни „Фінансова санація та банкрутство підприємств, 473.68kb.
• Методичне забезпечення самостійної роботи студентів нормативної дисципліни, 1023.77kb.
• Методичні рекомендації щодо формування навчально-методичних комплексів дисципліни при, 464.22kb.
• Методичні рекомендації щодо забезпечення самостійної роботи студентів, 209.06kb.
• Комплекс навчально-методичного забезпечення дисципліни Склад навчально-методичного, 286.92kb.
• Тематичний план дисципліни 3 Зміст дисципліни по темах, 962.97kb.
• Навчально-тематичний план курсу "Менеджмент" 4 Програма курсу "Менеджмент" 5 Методичне, 3026.86kb.
• Програма навчальної дисципліни робоча програма навчальної дисципліни кваліфкаційні, 680.22kb.

^

2.2.Термінологічний словник:

Відповідальність за порушення фінансового законодавства – форма реалізації державного примусу, що виникає в разі вчинення порушення приписів фінансово-правових норм і полягає в застосуванні спеціально вповноваженими державними органами до правопорушника передбачених законом санкцій.

^ Джерело фінансового права – є форма вираження правотворчої діяльності держави з приводу прийняття компетентними державними органами нормативних актів, що встановлюють норми фінансового права (акти представницьких. виконавчих органів державної влади, органів місцевого самоврядування, що містять фінансово-правові норми).

^ Матеріальні фінансові правовідносини –відображають права і обов’язки суб’єктів щодо отримання, розподілу й використання визначених фінансових ресурсів, виражених у конкретному розмірі чи певному виді доходів і видатків.

^ Предмет фінансового права – суспільні відносини в сфері фінансової діяльності держави й територіальних громад із приводу формування, розподілу й використання централізованих і децентралізованих фондів публічних фінансів.

^ Процесуальні фінансові правовідносини – виникають при встановлені форм і методів фінансової діяльності держави, в них виражено юридичну форму, в якій відбувається мобілізація коштів у фонди, а також порядок їх розподілу, контроль за використанням.

^ Система фінансового права –об’єктивна сукупність суспільних фінансових відносин, що визначає внутрішню структуру фінансового права, зміст і особливості розміщення норм, які регулюють фінансові відносини.

^ Суб’єкт фінансових правовідносин - особи, які на підставі фінансово-правових норм є реальними їх учасниками.

Суб’єкт фінансового права - це носій передбачених правовими нормами суб’єктивних прав і обов’язків у сфері фінансової діяльності держави, що має потенційну можливість участі в правовідносинах.

^ Суб’єктивне право у фінансових правовідносинах – це належна фінансовому чи кредитному органу, а також іншим суб’єктам цих зв’язків для задоволення їхніх інтересів міра дозволеної поведінки, забезпечена юридичними обов’язками інших осіб відносин у фінансовій сфері .

^ Фінансове право – сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини в сфері формування, розподілу й використання централізованих і децентралізованих грошових фондів держави и територіальних громад.

^ Фінансові правовідносини – це урегульовані нормами фінансового права економічні відносини, що виникають, змінюються та припиняються в процесі мобілізації, розподілу й використання централізованих і децентралізованих фондів фінансових ресурсів, і мають державно-владний і майновий характер.

^ Фінансово-правові норми – це встановлені державою та забезпечені її примусовою силою загальнообов’язкові правила поведінки суб’єктів суспільних відносин, що виникають і розвиваються в процесі мобілізації, розподілу й витрачання централізованих і децентралізованих фондів коштів, встановлюють права та обов’язки їх учасників і мають імперативний характер.

^ Фінансове правопорушення – дія або бездіяльність органів державної влади, місцевого самоврядування, суб’єктів господарювання всіх форм власності, об’єднань громадян, посадових осіб, громадян України та іноземних громадян, наслідком яких стало невиконання фінансово-правових норм.

^ Фінансові правовідносини – урегульовані нормами фінансового права економічні відносини, що виникають змінюються та припиняються в процесі мобілізації, розподілу й використання централізованих і децентралізованих фондів фінансових ресурсів, і мають державно-владний і майновий характер.

^ Юридичний обов’язок у фінансових правовідносинах – це приписана зобов’язаному суб’єкту й забезпечена можливістю державного примусу міра необхідної поведінки, якої повинний дотримуватися цей суб’єкт.

2.3.Практичне завдання

1.Визначити за допомогою стрілочок види фінансово-правових норм

Види фінансово-правових норм

1.Сплата податків, ведення податкової звітності.

2.Кредитна установа має право надавати кредити, у відповідності до законодавства.

3.Використання коштів не за цільовим призначенням бюджетних установ.

4. Бюджетна установа має право використовувати кошти , надані з бюджету, у відповідності до бюджетного призначення.

5. Здійснення валютних операцій без придбання ліцензій Нацбанку.

Значення

Забороняючі

Зобов’язуючі

Уповноважуючі

2.4.Тести для самоперевірки знять

1.Сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини в сфері формування, розподілу й використання централізованих і децентралізованих грошових фондів держави й територіальних громад - це:

А.Фінансові правовідносини.

Б.Фінансове право.

В.Фінансово - правові норми.

Г.Фінансове законодавство.

^ 2.Основним методом фінансового права є:

А.Імперативний метод.

Б.Адміністративно - правовий метод.

В.Метод рекомендацій.

Г.Метод погоджень.

^ 3.Форма вираження правотворчої діяльності з приводу прийняття компетентними державними органами нормативних актів, що встановлюють норми фінансового права –це:

А.Фінансове законодавство.

Б.Фінансово - правові норми.

В.Джерело фінансового права.

Г.

^ 4.Правові норми загального характеру, прийняті компетентними органами у встановленому порядку-це:

А.Республіканські акти.

Б.Нормативні акти.

В.Ненормативні акти.

Г.Загальнодержавні акти.

^ 5.Основа нормативно-правових актів, що регулюють фінансові правовідносини є:

А.Постанови.

Б.Укази.

В.Підзаконні акти (інструкції, роз’яснення)..

Г.Закони.

6.Суспільні відносини в сфері фінансової діяльності держави й територіальних громад із приводу формування, розподілу й використання централізованих і децентралізованих фондів публічних фінансів:.

А.Предмет фінансового права.

Б.Правові відносини.

В.Метод фінансового права.

Г.Норма фінансового права.

^ 7.Фінан­сові відносини залежно від стадії руху грошових фондів класифікують:

А.Формування, розподіл, використання грошових ресурсів, контроль.

Б.Бюджетні, податкові, валютні.

В.Державні, територіальні.

Г.Регулюючі, контролюючі.

8.Об'єктивна сукупність суспільних фінансових відносин, що виз­начає внутрішню структуру фінансового права, зміст і особли­вості розміщення норм, які регулюють фінансові відносини.

А.Система фінансового права .

Б.Сутність фінансового права.

В.Фінансові правовідносини.

Г.Зміст фінансового права.

Відповіді

1	2	3	4	5	6	7	8
Б	А	В	Б	Г	А	А	А

Тема 3. Правові основи фінансового контролю в Україні.

3.1.Питання до теми:

- необхідність, суть і роль фінансового контролю;

- види та суб’єкти фінансового контролю;

- органи фінансового контролю;

- шляхи удосконалення фінансового контролю.

^ Література для самостійного вивчення теми: [9,11,19,26,34,36,48,51,53,5 ]

Державний фінансовий контроль (ДФК) — одна з найважливіших функцій державного управління, спрямована на виявлення відхилень від прийнятих стан­дартів законності, доцільності й ефективності управління фінансовими ресурса­ми та іншою державною власністю, а за наявності таких відхилень — на своєчас­не вжиття відповідних коригувальних і запобіжних заходів. Від ефективності ДФК залежить економічне і не меншою мірою політичне благополуччя нації.

Вивчення зарубіжного досвіду організації державного фінансового кон­тролю може стати корисним для вдосконалення вітчизняної системи контро­лю. Узагальнюючи досвід різних країн, можна дійти висновку, що організа­ційна схема державного фінансового контролю має такий вигляд:

• вищий орган державного фінансового контролю, який підпорядкову­ється парламенту або президенту (уряду) і контролює витрачання коштів дер­жавного бюджету;
  
• державні контрольно-ревізійні підрозділи міністерств і відомств, які
  підпорядковуються як вищому органу державного фінансового контролю, так і відповідному міністерству або відомству й здійснюють контроль за правиль­ністю витрачання державних коштів;
  
• податкове відомство, яке контролює надходження коштів до державно­го бюджету.
  

Правомірне й раціональне використання державних коштів є важливою передумовою правильного управління державними фінансами та дієвості прийнятих відповідними установами рішень. Для досягнення цієї мети необ­хідний ефективно діючий вищий орган фінансового контролю (ВОФК), неза­лежний статус якого закріплений у відповідному законодавстві.

У країнах Європейського союзу існує чотири основних типи ВОФК, а саме: І) суд із судовими функціями; 2) колегіальний орган, який не має судових фун­кцій; 3) незалежний ВОФК, котрий очолює Генеральний контролер-аудитор; 4) ВОФК у складі уряду, який очолює також Генеральний контролер-аудитор.

ВОФК семи країн — Франції, Бельгії, Люксембургу, Португалії, Іспанії, Італії та Греції — можна узагальнено віднести до типу "суд". ВОФК у Греції та Португалії ^складовою судової системи і конституційно існує на паритетних за­садах з іншими судами. Однак Європейський суд аудиторів, попри свою назву, не виконує функції суду, іншим типом ВОФК є колегіальна структура, яка не виконує судових функцій, як, приміром, ВОФК Нідерландів, Німеччини та Австрії. У Великобританії, Ірландії та Данії існує монократична модель ВОФК, який не виконує судових функцій; у цих країнах ВОФК очолює Генеральний контролер-аудитор. Четверта модель являє собою систему, що склалася у Шве­ції та Фінляндії, де ВОФК входить до складу урядових органів. Як Швеція, так і Фінляндія мають два контрольних органи: перший — ВОФК — здійснює де­тальні ревізії та звітує перед урядом, другий — ще один контрольний орган із невеликим секретаріатом, очолюваний членами парламенту і підзвітний йому.

Схожість структур ВОФК різних країн є невипадковою. Деякі із судів побудовані за зразком французької системи, що відображає поширення фран­цузької практики управління у країнах Європи в XIX столітті. Міністерство фінансів та аудиту у Великобританії відповідало за проведення аудиту і в Ір­ландії до її відокремлення у 1921 році. Подібність шведської та фінської сис­тем також є наслідком спільної історії цих країн.

Кваліфікація, яка вважається необхідною для працівників ВОФК, зале­жить від ролі державного аудиту в кожній конкретній країні. Приміром, у Ве­ликобританії аудитори ВОФК — здебільшого бухгалтери зі спеціальною осві­тою й великим спектром фахових знань. Подібні фахові вимоги існують і в Ірландії, хоча нові працівники, як правило, мають університетську освіту у фі­нансовій сфері. Багато працівників ВОФК у Фінляндії та Греції також мають спеціальну освіту в галузі бухгалтерського обліку та бізнесу.

Основним міжнародним нормативним документом у сфері державного фі­нансового контролю є Декларація про керівні принципи фінансового контро­лю, яка була прийнята в жовтні 1977 року на ЇХ конгресі INTOSAI (Міжнарод­на організація вищих органів фінансового контролю) у місті Ліма (Лімська декларація). У декларації йдеться не про розробку нових напрямів контролю, а про компіляцію та систематизацію загальноприйнятих основних принципів контролю за державними фінансами. Вона являє собою базовий, принциповий документ, що враховує різні системи фінансового контролю (а саме: монократичну та колегіальну), різне розуміння місця фінансового контролю в систем державних функцій і гілок влади, а також різні рівні розвитку, яких фінансовий контроль досяг в окремих регіонах. Хоча Лімська декларація, з точки зору між народного права, не має обов'язкового характеру, не можна недооцінювати ї вплив на розвиток вищих органів фінансового контролю в окремих країнах.

Поряд з інститутами зовнішнього контролю (ВОФК) у більшості країн діють також урядові контрольно-ревізійні системи, які здійснюють внутрішні контроль. Перш за все це міністерства фінансів (Німеччина, Канада, Японія Швеція, Польща, Угорщина тощо). Міністерства фінансів під назвою Держа» них казначейств функціонують у США та Великобританії, як Міністерство фінансів та економіки — у Франції. Є країни, де в системі виконавчої влад функціонує декілька фінансово-контролюючих відомств.

Системи внутрішнього контролю дещо відрізняються в європейських кра­їнах. Серед них можна виділити два підходи. Перший із них, який використо­вується в таких країнах, як Франція, Португалія та Іспанія, можна назвати "відповідальністю третьої сторони". У країнах — членах ЄС, які використову­ють такий підхід, Міністерство фінансів не лише відіграє ключову роль у роз­робці проекту бюджету та розподілі коштів серед галузевих міністерств, а й та­кож має право безпосередньо втручатися на стадії попереднього контролю через своїх службовців, які є при кожному галузевому міністерстві. Так, Пор­тугалія має централізовану Генеральну фінансову інспекцію, яка підпорядко­вується міністру фінансів і відповідає за фінансовий контроль усіх бюджетних витрат урядових установ за фактом їх виконання. Окрім Генеральної фінансо­вої інспекції, галузеві міністерства мають свої власні контрольні підрозділи.

Згідно з іншим підходом, який використовується в Нідерландах і Велико­британії, відповідальність за контроль за витрачанням бюджетних коштів покла­дається на керівника галузевого міністерства. Цей підхід одержав назву "відпо­відальність керівництва". У країнах, які використовують такий підхід, кожне галузеве міністерство несе повну відповідальність за витрачання власного бюд­жету й за запровадження відповідних перевірок і контролю. Наприклад, Служ­ба внутрішнього контролю міністерства фінансів Великобританії не відповідає за безпосередній контроль за витрачанням бюджетних коштів галузевими мініс­терствами, а відповідає за те, щоб у кожній урядовій установі була запровадже­на власна контрольна служба, яка здійснює ефективний фінансовий контроль.

Державний фінансовий контроль в Україні за компетенцією контролюю­чих органів можна поділити на: контроль органів загальної компетенції: Верховна Рада України, Пре­зидент України, Кабінет Міністрів України, органи судової влади, органи місцевого самоврядування; контроль органів спеціальної компетенції: Рахункова палата України, Міністерство фінансів України (Державна контрольно-ревізійна служба, Дер­жавне казначейство України), Державна податкова служба України.

Крім цього, згідно із законодавством певні функції щодо здійснення дер­жавного фінансового контролю покладені на Національний банк України, Державний митний комітет, Державну комісію з цінних паперів і фондового ринку, Управління страхової діяльності Міністерства фінансів (нагляд за ді­яльністю страхових організацій), органи державного пробірного контролю.

Органом зовнішнього ДФК в Україні є Рахункова палата. Статтею 98 Кон­ституції України передбачено, що Рахункова палата від імені Верховної Ради України здійснює контроль за використанням коштів Державного бюджету Ук­раїни. 11 липня 1996 року був прийнятий Закон України "Про Рахункову пала­ту", який набув сучасного вигляду після внесення змін і доповнень до нього згідно з рішенням Конституційного суду України від 23 грудня 1997 року.

Аналіз ч. 4 ст. 6 і ст. 21 Закону України "Про Рахункову палату" дає змогу зробити висновок, що, хоча Рахункова палата і не визначається в законі як вищий орган фінансового контролю, фактично вона є таким органом, тому було б доцільно, щоб Закон "Про Рахункову палату" (ЗУ) відповідав принци­пам Лімської декларації (ЛД).

Насамперед необхідно наголосити на тому, що багато положень вищезгада­ного закону, які згідно з Лімською декларацією повинні бути визначені в націо­нальній Конституції, в ній не визначені, а викладені лише в аналізованому зако­ні. Йдеться, зокрема, про: а) принцип інституційної та фінансової незалежності ВОФК та його членів (зокрема процедура їх відкликання), б) відносини ВОФК і парламенту, в) обов'язок ВОФК представляти парламентові щорічне повідомлен­ня про результати діяльності, г) основні контрольні повноваження ВОФК.

Незалежність вищих органів фінансового контролю є основною умовою ефективності фінансового контролю (ЛД, ст. 5). Достатня незалежність органів фінансового контролю повинна бути закріплена на законодавчому рівні. Аналі­зований закон закріплює організаційно-інституційну незалежність Рахункової палати (ЗУ, ст. 1, 36), хоча вона й підпорядковується Верховній Раді України. Але функціональну незалежність Рахункової палати можна поставити під сумнів, оскільки вона здійснює перевірки за дорученням Верховної Ради (ЗУ, ст. 15).

Незалежність повинна поширюватися не лише на сам вищий орган фі­нансового контролю як державний інститут, а й на його членів та аудиторські кадри (ЛД, ст. 6). Принцип незалежності членів Рахункової палати достат­ньою мірою відображений у законі (ЗУ, ст. 10). Закон містить положення про призначення на посаду та про звільнення членів Рахункової палати. Чле­ни Рахункової палати призначаються парламентом України, що підкреслює її незалежність від виконавчої влади, яку вона контролює. Оскільки Рахункова палата України побудована за колегіальним принципом, закон передбачає призначення її членів за поданням Голови Рахункової палати.

Механізм звільнення членів ВОФК є важливішим за порядок призначен­ня їх на посаду. Наведений у законі (ЗУ, ст. 37) вичерпний перелік підстав для звільнення гарантує незалежність членів Рахункової палати у період вико­нання ними своїх службових обов'язків.

Фінансова незалежність ВОФК є основною умовою самостійності, оскіль­ки фінансові обмеження ВОФК одночасно спричинюють обмеження його ді­яльності (ЛД, ст. 7). Кошти на утримання Рахункової палати виділяються безпосередньо з Державного бюджету України, а їхній обсяг визначається Верховною Радою України і зазначається у державному бюджеті окремим рядком (ЗУ, ст. 38).

Відмінність українського закону від принципів Лімської декларації полягає в тому, що він не гарантує можливості для Рахункової палати безпосередньо звер­нутися до Верховної Ради з приводу виділення їй необхідних, на її погляд, кош­тів із державного бюджету. Водночас така можливість прямо не забороняється.

Незалежність ВОФК від законодавчої та виконавчої влади повинна виявлятися передусім у виборі видів і напрямів перевірок та у виконанні програм перевірок (ЛД, ст. 13). ВОФК сам складає програми перевірок, інші державні органи не можуть впливати на цей процес. ВОФК не повинен виконувати вказівки щодо проведення чи скасування певних перевірок, змін мети чи об'єкта перевірки тощо. Цей аспект повинен регулюватися окремими поло­женнями закону. З цієї точки зору аналізований закон не повністю відповідає принципам Лімської декларації, оскільки передбачає обов'язковість враху­вання доручень, звернень і запитів Верховної Ради України, її комітетів, на­родних депутатів України, а також обов'язковий розгляд звернень і пропози­цій Президента України та Кабінету Міністрів України при формуванні річних і поточних планів Рахункової палати й проведенні позапланових пере­вірок (ЗУ, ст. 15). Тим самим закон забезпечує достатній простір для здій­снення прямого тиску на діяльність Рахункової палати. Таке положення несу­місне з принципом незалежності Рахункової палати — органу, необхідного для здійснення ефективного і комплексного фінансового контролю.

Забезпечення незалежності Рахункової палати не виключає подання вико­навчою чи законодавчою владою пропозицій щодо проведення певних переві­рок. Однак Рахункова палата повинна мати закріплені в законі права на від­хилення подібних пропозицій, на самостійне визначення напрямів контролю у рамках програм перевірок.

Лімська декларація (ЛД, ст. 2) наголошує на значенні ефективного попе­реднього контролю для здорового державного фінансового господарства, але не розцінює такий вид контролю як ординарне завдання ВОФК. Саме наступ­ний контроль є невід'ємним завданням ВОФК, причому не має значення, чи здійснює він також попередній контроль, чи ні. Вітчизняний закон відповідає вимогам Лімської декларації, оскільки він визначає головним завданням Ра­хункової палати проведення наступного контролю (ЗУ, ст. 2).

Право ВОФК на отримання достовірної інформації є гарантією ефектив­ності фінансового контролю (ЛД, ст. 10). Закон України передбачає, що необ­хідною умовою для роботи Рахункової палати є право на отримання інформа­ції (ЗУ, ст. 7). Рахункова палата повинна визначати необхідний обсяг документації та інформації в кожному окремому випадку. З одного боку, вона має необхідні професійні повноваження, з другого боку, принципу ефектив­ності й незалежності фінансового контролю суперечила б відмова з боку уста­нови, що перевіряється, надавати необхідні документи. З огляду на право от­римання інформації законом також правомірно встановлюються вимоги щодо дотримання державної (ЗУ, ст. 14) та професійної (ЗУ, ст. 19, 20) таємниці. Але законом не встановлюються терміни надання необхідної інформації, до­кументів або довідок, включаючи фінансові звіти (ЛД, ст. 10).

Для ефективного фінансового контролю необхідно, щоб ВОФК були на­дані повні контрольні повноваження. Тому в Лімській декларації зазначаєть­ся, що діяльність держави в цілому, незалежно від того, знаходить це відображення у державному бюджеті чи ні, підлягає перевірці з боку ВОФК (ЛД, ст. 18—25). Винесення за рамки бюджету будь-яких сфер не означатиме звільнен­ня від перевірок ВОФК. Окрім того, контрольні повноваження ВОФК повин­ні поширюватися і на приватногосподарську діяльність держави (підприємства з державною участю), на використання державних коштів у приватному гос­подарстві (наприклад, підприємства, що одержують дотації від держави) та на перевірку сплати податків. Із цієї точки зору закон України відповідає прин­ципам Лімської декларації.

Дієвість Рахункової палати забезпечуватиметься її спроможністю як орга­ну фінансового контролю впливати певним чином на орган, що перевірявся, з метою усунення виявлених порушень та мати доступ до компетентних інс­танцій, які повинні вживати необхідних заходів у разі відмови усунути пору­шення або у разі виявлення серйозних зловживань (ЛД, ст. II). Положення закону достатньою мірою відповідають принципам виконання рекомендацій за результатами перевірок (ЗУ, ст. 7, 29).

Здійснюючи експертну діяльність, ВОФК може передавати державним органам свій досвід поза межами своєї контрольної діяльності (ЛД, ст. 12). Та­ким чином, висловлюючи свою думку щодо законопроектів, ВОФК має мож­ливість на ранньому етапі вказати на можливі фінансові наслідки при прак­тичному застосуванні цих законів чи норм. Однак експертна діяльність ВОФК не повинна перешкоджати здійсненню ефективного фінансового контролю — абсолютно пріоритетному завданню. У законі України передбачена можли­вість відмови від надання експертних висновків (ЗУ, ст. 27), що відповідає принципам Лімської декларації.

Встановлення інформаційного каналу між громадськістю і Рахунковою палатою для інформування про результати роботи останньої дає можливістьшироким верствам населення мати уявлення про завдання і функції Рахунко­вої палати. З іншого боку, в ході публічного обговорення виявлених недоліків чиниться тиск, якого не можуть уникнути компетентні відповідальні інстанції (ЛД, ст. 16; ЗУ, ст. 35).

Закон України не містить конкретних вимог щодо звітів про перевірки або щодо річних звітів (ЛД, ст. J7).

Проведений аналіз дає змогу зробити загальний висновок, що в цілому Закон України "Про Рахункову палату" відповідає принципам, викладеним у Лімській декларації, хоча деякі положення декларації не відображені в законі, а деякі статті закону прямо суперечать положенням декларації (зокрема поло­ження про планування діяльності Рахункової палати — ст. 15). Доцільно було б внести зміни та доповнення до закону з тим, щоб усунути існуючі недоліки.

Щодо внутрішнього ДФК в Україні застосовується модель "відповідально­сті третьої сторони", оскільки, окрім відомчого контролю з боку контрольно-ревізійного апарату відповідного міністерства або відомства, його також здій­снює Контрольно-ревізійна служба України та Державне казначейство України.

Таким чином, система державного фінансового контролю в Україні у ціло­му відповідає міжнародній практиці. Однак ще залишається багато нерозв'яза­них проблем. Перш за все це контроль за підготовкою проекту бюджету та за його виконанням, оцінка ефективності організаційних та управлінських струк­тур виконавчої влади (така функція органів державного фінансового контролю передбачена ст. 4 Лімської декларації про основні принципи фінансового кон­тролю), підготовка рекомендацій щодо проектів законів і підзаконних норма­тивних актів тощо. Потребує також посилення і державний відомчий контроль.

Потреба у дієвому державному фінансовому контролі підсилюється еконо­мічними умовами в Україні, а саме: невисоким рівнем платіжної дисципліни; бартеризацією господарських зв'язків; великим обсягом податкових пільг тощо.

Важливе місце в системі фінансового контролю посідає розвиток системи попереднього фінансового контролю. Визначити порушення після вчинення дії та встановити факт безгосподарності — це один спосіб здійснення контро­лю, який домінував упродовж багатьох років у всіх країнах. Останнім часом з'явилася тенденція забезпечувати належний фінансовий стан об'єктів кон­тролю до настання випадків безгосподарності. У ст. 2 Лімської декларації зазначено: "Попередній контроль являє собою перевірку до здійснення адмі­ністративних і фінансових дій. Ефективний попередній контроль є невід'єм­ною частиною надійної системи управління суспільними коштами. Він може бути проведений вищим органом фінансового контролю або іншими кон­трольними організаціями.

Попередній контроль, який здійснюється вищим органом фінансового контролю, має ту перевагу, що дає змогу запобігти можливим порушенням до того, як вони відбудуться, однак його недоліком є трудомісткість і нечітка від­повідальність перед законом".

Незважаючи на визнання важливості такої форми контролю, він поки що не оформлений організаційно.

В Україні певні елементи попереднього контролю використовуються біль­шою чи меншою мірою майже всіма органами фінансового контролю. Зокре­ма, такий контроль здійснюється на стадії розгляду бюджету Верховною Ра­дою України та місцевими органами влади. З цією метою Верховна Рада залучає службовців Рахункової палати як експертів під час проведення попе­редньої експертизи проекту державного бюджету та інших законопроектів із фінансових питань. Але така форма фінансового контролю визначена нечітко, "розмита" в обсязі повноважень кожного органу і недостатньо скоординована з подібними повноваженнями інших органів. Тому попередній фінансовий контроль потребує більш чіткого визначення та систематизації в законодавс­тві України про здійснення державного фінансового контролю.

Сучасний стан виконання бюджету свідчить про неефективність викорис­тання бюджетних коштів. Основною проблемою при цьому є відсутність ефек­тивних схем контролю за використанням бюджетних коштів. В Україні, на жаль, ще не прийнято закону "Про фінансовий контроль в Україні", отже, у нас від­сутня єдина система фінансового контролю.

Нині кожне відомство, яке причетне до фінансового контролю, керується власною нормативною базою. Виходить, що у процесі своєї діяльності такі дер­жавні органи, як Міністерство фінансів, контрольно-ревізійна служба, Рахунко­ва палата, Державна податкова адміністрація, дуже часто просто дублюють ро­боту один одного. У результаті побутують випадки, коли після перевірки КРУ на підприємство приходять працівники ДПАУ, а потім можуть навідатися пред­ставники з Рахункової палати — причому все це може тривати місяцями. Як наслідок, держава зі свого боку виконує величезний обсяг зайвої роботи, на що витрачаються значні кошти й багато часу, а на підприємствах не можуть ефек­тивно й спокійно працювати. Усе це спричинено відсутністю структурного за­кону, який регламентував би діяльність усіх органів, котрі здійснюють фінансо­вий контроль у нашій державі.

На сьогодні основним державним органом, який здійснює контрольні фун­кції при використанні бюджетних коштів, є Головне контрольно-ревізійне уп­равління України (Головне КРУ). Закон "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" був прийнятий ще в 1993 році, у 1996 році Україна прийняла нову Конституцію, а пізніше було прийнято Бюджетний кодекс та інші норма­тивні документи, що мали б розширити повноваження КРУ.

Саме від роботи цього органу залежить результативність виконання функ­цій контролю за використанням бюджетних коштів. Для оптимізації роботи цьо­го державного органу треба було вжити низку заходів. Відповідні зміни були затверджені наказом Головного КРУ від 23.08.2002 року № 172. Ці нововведення містять позитивні моменти, що стосуються як процедури контролю за використанням бюджетних коштів, так і істотних змін завдань тих, хто проводитиме перевірки

У зв'язку з цим змінено аналіз порушень, що призводять до втрат матеріальних ресурсів бюджетів усіх рівнів. Нині не лише враховується фактичний стан, а й аналізуються причини, за якими держава не одержує значних фінансових ресурсів. А ця сума тільки за останні 8 місяців 2002 року становила близько 2 млрд. гривень. У разі виявлення порушень КРУ має право на призупинен­ня бюджетних асигнувань і операцій із бюджетними коштами.

Тепер плани контрольно-ревізійної роботи на календарний рік складати­муться за узгодженням із Міністерством фінансів і затверджуватимуться розпо­рядженням Кабінету Міністрів. Це дасть змогу встановити прозорішу процедуру формування переліку підприємств, які належить перевіряти, і зменшити ри­зик того, що такі документи змінюватимуться протягом року. Крім того, свою діяльність органи головної контрольно-ревізійної служби мають координувати з діяльністю Рахункової палати. Це позитивно позначиться на діяльності всіх су­б'єктів господарювання. Річ у тому, що перевірці КРУ можуть бути піддані не і тільки суб'єкти, які повністю чи частково фінансуються за рахунок бюджетних і коштів або коштів державних валютних фондів, а й підприємства будь-якої фор ми власності.

Тому Головне КРУ окремо регламентувало проведення перевірок суб'єктів господарювання недержавної форми власності. У свою чергу, керівники приватних підприємств тепер зможуть набагато простіше проконтролювати правомірність дій тих, хто проводитиме перевірки: ревізія недержавної компанії має супровод­жуватися оформленням спеціального посвідчення встановленого зразка. Крім цього, у разі подовження терміну проведення ревізії контролери зобов'язані пред'явити керівникові підприємства, що перевіряється, окремий документ, який дає їм таке право. Головного КРУ активно взялося за реформування своєї внутрішньої діяльності. Було вирішено значно спростити форму звітності. Тепер загальний обсяг звіт­ності скоротився майже вдвічі. Причому всі показники зазначені не тільки в загальних цифрах, а й із розбивкою за формою власності перевірених об'єктів. І Відтепер КРУ вже не буде цікавити, що конкретно робив фінансовий орган, аби І домогтися виконання і перевиконання дохідної частини бюджету як у цілому, і так і за кожним джерелом надходження доходу. Крім того, КРУ не буде тепер і цікавитися аналізом ефективності укладених угод, виявленням схем заниження бази оподаткування, штучним створенням недоїмки і не регламентованим дер­жавою виробництвом товарів і послуг. Замість цього воно зосередиться на пе­ревірці вірогідності даних у бюджетних запитах, аналізі виконання плану асиг­нувань із загального фонду бюджету і кошторису за загальними соціальними фондами. КРУ буде відслідковувати правильність і повноту ведення бухгалтер­ського обліку і вірогідність фінансової звітності. Крім цього, тепер до його обо­в'язків входитиме ще й виявлення фінансових операцій, віднесених до сумнів­них і незвичайних. Наслідки від виявлених КРУ порушень на підприємствах можуть бути те­пер набагато серйозніші. Якщо буде встановлено, що на підприємстві не ведеть­ся належного бухгалтерського обліку, ця інформація як мінімум буде доведена до вищого органу. управління суб'єкта господарювання і практично в усіх ви­падках — до правоохоронних органів. Якщо під час перевірки виявляться фік­тивні документи чи порушення правил опечатування каси, то вся відповідна ін­формація передаватиметься правоохоронним органам. Для реалізації нових повноважень контрольно-ревізійній службі не вистачає одного — законодавчо­го закріплення нових функцій у відповідних законодавчих актах.

Для організації ефективного фінансового контролю в Ук­раїні необхідно працювати в кількох основних напрямах.

1. Насамперед слід доопрацювати і прийняти Закон "Про фінансовий кон­троль в Україні". Через відсутність цього документа у нас немає єдиної системи фінансового контролю.
   
2. Привести правовий статус і компетенцію державних органів у відповід­ність із нормативно-правовими актами вищої юридичної чинності.
   
3. Слід провести правову аргументацію критеріїв сумнівності фінансових операцій. Річ у тому, що постанову Кабінету Міністрів України, в якій визнача­ються критерії сумнівності фінансових операцій, Печерський райсуд Києва виз­нав Незаконною.
   
4. Робота органів контролю має стати набагато прозорішою. Для цього не­обхідно розробити план основних напрямів перевірок, де визначатимуться об'єкти й терміни перевірок у поточному році.
   
5. Треба розв'язати проблему повернення коштів, незаконно витрачених чи­новниками. На сьогодні відсоток повернення їх зовсім незначний.
   

Отже, потрібно змінити саму ідеологію фінансового контролю в Україні. КРУ замість того, щоб констатувати факт необгрунтованих бюджетних витрат, має розв'язати завдання недопущення цього. А це означає, що відомству слід перевіряти саме ефективність використання бюджетних коштів.

3.2.Термінологічний словник:

Аудит – перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів і іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб’єктів господарювання з метою визначення вірогідності їхньої звітності, обліку, його повноти та вірогідності чинному законодавствуй встановленим нормативам.

^ Завдання аудиторського контролю –отримання об’єктивної інформації про фінансовий стан суб’єкта, який перевіряють, відповідність його господарської діяльності чинному законодавству.

^ Метод фінансового контролю – сукупність способів, засобів і прийомів для здійснення контрольних функцій.

Предмет фінансового контролю –первині документи, що містять відомості про фінансово-господарську діяльність контрольованого суб’єкта.

^ Фінансова дисципліна – це чітке закріплення нормами права розпоряджень, що регулюють порядок формування, розподілу й використання публічних грошових фондів.

^ Фінансовий контроль – особлива сфера державного контролю, що становить собою діяльність фінансових органів з виявлення порушень законності, фінансової дисципліни й доцільності під час формування, розподілу й використання державних і муніципальних грошових фондів.

3.3.Практичні завдання

1.Визначити за допомогою стрілочок функції кожного органу фінансового контролю.


Суб’єкт контролю

Найважливіші функції




Рахункова палата


Державна податкова адміністрація


Державна-контрольно-ревізійна служба


Державне казначейство


Антимонопольний комітет


Управління Пенсійного фонду


Державна інспекція з контролю за цінами

1.Контроль за організацією виконання державного бюджету. Управління коштами державного бюджету та коштами державних позабюджетних фондів. Ведення обліку касового виконання державного бюджету.

2.Облік платників податків та інших обов’язкових платежів до бюджетів і держфондів. Контроль за правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати податків та інших обов’язкових платежів. Контроль за достовірністю податкового обліку і звітності.

3. Контроль за дотриманням порядку затвердження і застосування цін і тарифів у всіх галузях народного господарства.

4.Збирання і акумуляція внесків для пенсійного забезпечення і допомог. Забезпечення фінансування витрат Пенсійного фонду. Контроль за своєчасним і повним надходженням страхових внесків до Пенсійного фонду.

5.Здійснення контролю за дотриманням антимонопольного законодавства. Захист законних інтересів підприємств і споживачів шляхом вживання заходів щодо припинення порушень антимонопольного законодавства.

6. Контроль за витрачанням бюджетних коштів усіх рівнів і коштів позабюджетних фондів. Контроль за збереженням держмайна у бюджетних установах. Контроль за достовірністю

бухгалтерського обліку і звітності в бюджетних установах.




2. Аудиторська фірма уклала договір на проведення аудиторської перевірки з акціонерним товариством “Світанок”, директор якого є батьком провідного аудитора фірми, що бере участь в аудиторській перевірці. У договорі на проведення аудиторської перевірки було передбачено предмет і термін перевірки. Оцініть правомірність ситуації.

3.За ініціативою підприємства “Мрія” було проведено аудиторську перевірку цього підприємства аудитором іншої держави. За результатами перевірки аудитор склав висновок, підписав його і передав керівництву підприємства. Чи є правомірними дії аудитора?

4. Рахунковою палатою на запит Кабінету Міністрів України було проведено позапланову перевірку недержавної страхової компанії “Грос” на предмет формування статутного фонду компанії. Оцініть правомірність перевірки.

5. Рахунковою палатою за звернення Президента України було проведено позапланову перевірку Національного банк України на предмет дотримання порядку ліцензування банків. Оцініть правомірність ситуації.

6. За дорученням Президента України Рахункова палата здійснила контроль за використанням Голосіївською районною у м.Києві радою коштів. Об’єктом перевірки став контроль фінансування програми “Допомога соціально незахищеним громадянам”, затвердженої рішенням цієї ради. Оцініть правомірність ситуації.

7. Рахункова палата за власною ініціативою провела ревізію державного підприємства “Мрія” за підсумками роботи у II кварталі. Оцініть правомірність ситуації.

8.16 березня 2005 року до дирекції державного підприємства “Хімтекстильмаш” у Дніпропетровській області надійшло письмове повідомлення підписане інспектором контрольно-ревізійного управління у Дніпропетровській області, про проведення протягом найближчого часу ревізії фінансової діяльності підприємства за його ініціативою. Контрольно - ревізійним управлінням у Дніпропетровській області 27 травня 2005 року було проведено ревізію державного підприємства “Хімтекстильмаш”. Чи є законним підстави для проведення такої ревізії?.

3.4.Тести для самоперевірки знять

1.Особлива сфера державного контролю, що становить собою діяльність фінансових органів з виявлення порушень законності, фінансової дисципліни й доцільності під час формування, розподілу й використання державних і муніципальних грошових фондів:

А.Фінансовий контроль.

Б.Фінансова ревізія.

В.Фінансова перевірка.

Г.Фінансова аудит.

^ 2.Обєкт фінансового контролю:

А.Грошові фонди та матеріальні ресурси..

Б.Матеріальні, природні, трудові ресурси.

В.Природні та матеріальні ресурси.

Г.Фінансові та трудові ресурси.

3.Фінансовий контроль органів місцевого самоврядування.

А.Територіальний контроль.

Б.Суспільний контроль.

В.Громадський контроль.

Г.Муніципальний контроль.

^ 4.Незалежний фінансовий контроль, який здійснюють представники громадськості на добровільній і безоплатній основі.

А Територіальний контроль.

Б.Суспільний контроль.

В.Громадський контроль.

Г.Муніципальний контроль.

^ 5.Перевірка й аналіз первинних документів, що містять відомості про рух коштів:

А.Обов’язковий фінансовий контроль.

Б.Фактичний фінансовий контроль.

В.Документальний фінансовий контроль.

Г.Внутрішній фінансовий контроль.

^ 6.Спостереження, обстеження, облік, аналіз, перевірка, ревізія –це:

А.Важелі фінансового контролю.

Б.Інструменти фінансового контролю.

В.Методи фінансового контролю.

Г.Прийоми фінансового контролю.

^ 7.Загальне відстеження фінансової діяльності контрольованого суб’єкта:

А.Моніторинг.

Б.Обстеження.

В.Аналіз.

Г.Перевірка.

8. Верховна Рада України здійснює фінансовий контроль під час затвердження й виконання бюджету згідно зі до:

А.Ст. 49 ЗУ “Про Верховну Раду України”.

Б.Ст. 85 Конституції України.

В.Ст.37 Бюджетного Кодексу України.

Г.Ст. 47. ЗУ “Про державний бюджет на 2005 рік”.

9. Аудиторську діяльність в Україні врегульовано:

А.Положенням “ Про діяльність аудиторів в Україні”.

Б.Аудиторським кодексом.

В.Кодексом професійної етики аудиторів України.

Г.ЗУ “Про аудиторську діяльність”.

^ 10.Основним міжнародним нормативним документом у сфері державного фі­нансового контролю є:

А.Декларація про керівні принципи фінансового контро­лю.


Б.Декларація фінансового контролю.

В.Декларація вищого органу фінансового контролю.

Г.Міжнародна декларація правового регулювання фінансового контролю.

Відповіді

1	2	3	4	5	6	7	8	9	10
	Б	Г	Б	В	В	А	Б	Г	А