Geum.ru

Історія лілія Шологон

Вид материалаДокументы

Содержание


Рік 1989. Румунський тренд
Подобный материал:
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   14

Рік 1989. Румунський тренд



Дослідники стверджують, що період, прожитий І.Ілієску після “падіння” з владної висоти за часів Чаушеску, додав йому не лише цінного досвіду, а й авторитету. Він вважався політиком, який спроможний очолити боротьбу з режимом за свободу, справедливість та демократію. Його особистість була відомою не лише серед широкого загалу в Румунії, а й за її межами. Західні радіостанції, які потай слухали румуни, намагалися популяризувати ім’я І.Ілієску, не давати йому зникнути з політичного обрію. Тому не дивно, що у період, який передував падінню диктатури, в Тіміоара, де він працював впродовж чотирьох років, а також в інших місцях по всій країні, натовп на вулицях скандував ім’я І.Ілієску. Появу його постаті під час грудневих подій у Румунії ніяк не можна вважати випадковою.

За деякими твердженнями, І. Ілієску залишався людиною Москви і заздалегідь готувався на заміну Н.Чаушеску, який вже давно не влаштовував Кремль. Нагадаємо, що у ході останньої виборної президентської кампанії у прихильній до Е.Константинеску пресі йшлося про зв’язок І. Ілієску з КДБ, що стався під час навчання у московському вузі. На це звинувачення ні до обрання, ні після нього не надійшло жодних спростувань.

Примітно й те, що опозиційна діяльність І. Ілієску у ставленні до правлячого режиму не була явною. Він навіть не підписував листа, у якому критикувалася діяльність Н.Чаушеску, тому й не переслідувався. До грудня 1989 р. ніяк не виявляв себе і Фронт національного порятунку. Проте саме І.Ілієску, який у ті роки уособлював демократичну альтернативу, і П.Роман5 (його батько Ернст Нойдлер - із сім’ї раввіна. Працював у Комінтерні, воював в інтербригадах. Мати - іспанка) з’явилися біля того ж мікрофона, який використав у своїй промові Н.Чаушеску, й у той час, коли стало зрозумілим, що розвиток ситуації виходить з-під контролю діючої влади. Колишній директор видавництва з темними колами під очима від безсонних ночей (у місті йшли бої) зачитав список членів Фронту національного порятунку, в кінці якого стояло і його прізвище. У ФНП також увійшли переслідувані за Н.Чаушеску відомі діячі РКП А. Бірледяну, С. Брукан, дисиденти Г. Бландіана, Д. Корня, М. Дінеску, Д. Мазілу, а також лідери народних колон, які штурмували будинок ЦК РКП й тих, хто захищав комплекс національного телебачення, представники армії та МВС.

26 грудня ФНП обрав свою Раду, що, у свою чергу, утворила Виконавче бюро на чолі з головою Ради ФНП І. Ілієску та його заступниками Д. Мазілу, С. Бруканом, К. Іонеску. Загалом до тимчасового уряду увійшло приблизно 40 осіб. Фронт національного порятунку з грудня 1989 р. по травень 1990 р. став офіційним органом влади в Румунії. У січні-травні 1990 р. І. Ілієску обирається головою Тимчасової ради національної єдності, а згодом (20 травня 1990 р.) - президентом Румунії терміном на два роки.

В одному із своїх перших інтерв’ю як лідер ФНП І. Ілієску заявив, що в країні все потрібно зробити заново - від “А” до “Я”. Його перший виступ по телебаченню та радіо з декларацією, а також опублікована програма ФНП передбачала політичні та соціальні зміни в Румунії, а саме: скасування тоталітарної комуністичної системи та монополії однопартійного керівництва, встановлення політичного плюралізму, законності, побудову цивільного суспільства, відродження людської гідності та поваги до прав громадян, гарантування свободи слова, асоціацій та зборів, впровадження економічних реформ та переходу до ринкової економіки, забезпечення широкої відкритості країни для зовнішнього світу. Як бачимо, набір запропонованих цілей мав стандартний характер і нічим не відрізнявся від того, який був застосований у нас в Україні, а також в інших республіках.

І. Ілієску разом із своїм новим урядом дав “революційну” обіцянку створити нове незалежне телебачення. Але й після цієї обіцянки румунське ТБ стало ще більш не виразнішим, ніж за часів Чаушеску. Будь-яка програма починалася з висвітлення діяльності І. Ілієску, його уряду та парламенту. Тих, кого називали дисидентами, до ефіру допускалися надзвичайно рідко, а передачі мали вигляд обміну думками. Взагалі було помічено, що у ФНП існували свої секрети й свої особливі правила. Як засвідчив на другий день повстання генерал Ш.Костял, двері туди зачинилися дуже швидко.

Й багато румунських дисидентів були примушені розпрощатися із своїми ілюзіями. Г.Бландіана, яка була другим віце-президентом “уряду” ФНП, згадує, що вже на другому засіданні Ради замість 40 осіб були присутні 140. Серед них не було студентів, дисидентів, а також інших людей, які активно підтримали революцію. Подала у відставку і сама віце-президент. Переважну ж частину нових членів склали колишні комуністичні активісти. Вони слухняно ковтали будь-яке рішення ФНП без найменшої критики.

Існує багато незрозумілого і з самим ФНП у плані подробиць щодо його виникнення. В одному з своїх інтерв’ю І.Ілієску стверджував, що “ФНП - одноосібна реальна сила, що народилася у вогні революції у день 22 грудня 1989 р., яка взяла на себе відповідальність очолити революційний рух”. Для тих, хто займається проблемами практичної політології, знайомих з законами перебігу соціально-політичних процесів, така заява, принаймні, звучить наївно. Кілька днів - то не той час, коли можна взяти під контроль масу, руйнівна енергія якої має спонтанний характер. Вона не здатна за такий короткий час зорієнтуватися в ситуації і повірити тому чи іншому рухові чи політичному діячеві.

Тим більше що у ФНП, як було показано вище, чільні місця посіли всі ті, хто раніше перебував на службі у “ненависного народові диктатора”. Характерно, що у ЗМІ того періоду, в тому числі і зарубіжних, багато говорилося якраз про “вкрадену революцію”. І.Ілієску заперечував таке твердження, наполягаючи на всенародному її варіанті. Але факти - річ вперта. Вони якраз свідчать, що після перевороту влада опинилася в руках все тієї ж номенклатури, яка стояла в опозиції до режиму особистої влади, що значно обмежувала номенклатурні претензії та інтереси. Саме тому ця частина владних кіл й проявила рішучість і взяла участь у змові з метою ліквідації режиму особистої влади Чаушеску. Для цього була використана руйнівна енергія невдоволеної маси, що й допомогло представникам старої номенклатури знову прийти до влади, хоча, загалом, вона представляла інтереси незначної частини громадян. Останнє також є законом революції.

Цей період характеризується спостерігачами як найнапруженіший у житті і роботі І.Ілієску, де він проявив видатні якості в особі нового лідера нації. Насамперед вражала його висока працездатність, впевненість, рішучість у своїх діях, далекоглядність, відчуття моменту, глибоке знання справи тощо. Набір цих якостей дозволив йому піти на фізичне знищення його попередника Н.Чаушеску. Здається, що повоєнна Європа таких прикладів не знала.