Матеріали до ле кцій з навчальної дисципліни «Історія України» для студентів перших курсів денної форми навчання

Вид материала

Документы

Содержание На Подніпров'ї посилилась визвольна боротьба народних мас. Повсюди організовувались повстанські загони. Крім соціального гноблення почалися утиски православ'я. Перше велике гайдамацьке повстання вибухнуло в 1734 p., коли в Польщі розгорілась боротьба навколо обрання нового польського кор Налякані могутнім повстанням, панівні класи царської Росії та шляхетської Польщі об'єднали свої зусилля по придушенню народного У другій половині XVIII ст. Польща переживала період занепаду. Феодально-кріпосницький лад, феодальні чвари, міжусобиці галь­мув

Подобный материал:

• Матеріали до ле кцій з навчальної дисципліни «Історія України» для студентів перших, 649.31kb.
• Матеріали до ле кцій з навчальної дисципліни «Історія України» для студентів перших, 474.35kb.
• Конспект лекцій з навчальної дисципліни «основи охорони праці» для студентів 3 курсу, 15.25kb.
• Програма дисципліни " Історія української літератури (Давня українська література, 513.4kb.
• Навчавчальна програма курсу «історія україни» для студентів денної (заочної) форми, 213.67kb.
• Програма та робоча програма навчальної дисципліни «моніторинг світового ринку готельних, 11.9kb.
• Методичн І вказ І в к и до проведення практичних занять, виконання контрольних робіт, 639.74kb.
• О. В. Харитонов конспект лекцій з дисципліни "земельне право україни" (для студентів, 1807.04kb.
• Навчально методичний посібник для організації самостійної роботи студентів з курсу, 1628.28kb.
• Програма І робоча програма навчальної дисципліни «технологія наукових досліджень» (для, 893.23kb.

Матеріали до лекцій з навчальної дисципліни «Історія України» для студентів перших курсів денної форми навчання

Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України

Тема 3. Українська національна революція XVIII ст. Гетьманщина

Після придушення селянсько-козацьких повстань 20—30-х років XVII ст. в Україні настав десятилітній період затишшя. Польська шляхта посилила колонізацію українських земель, національний і релігійний гніт православних українців. Тому вибух 1648 р. був закономірним. За своїм характером цей всенародний рух був національно-визвольним і антифеодальним.

Рушійними силами визвольної війни були: козацтво, селянство, міщанство, частина українського духовенства, дрібна та середня православна українська шляхта. Керівна роль належала козацькій старшині. Головною метою, що всіх об'єднала у боротьбі, була ліквідація польсько-шляхетського панування в Україні.

Нове повстання очолив чигиринський сотник Богдан Зиновій Хмельницький. Не знайшовши справедливості, з невеликим загоном однодумців він утік на Січ, де в січні 1648 р. його обрали гетьманом Війська Запорозького. Ставши гетьманом, він у своїх універсалах закликав народ до повстання. Для боротьби проти Польщі Б. Хмельницький уклав союз з Кримським ханством.

На Подніпров'ї посилилась визвольна боротьба народних мас. Повсюди організовувались повстанські загони.

Важливу роль відіграли у збройному повстанні 1648 р. козацькі ватажки Б. Хмельницький, М. Кривонос, Д. Нечай, І, Богун, Ф. Джеджалій, С. Мужиловський та ін.

Богдан-Зиновій Хмельницький (1595-1657) у складі козацького війська брав участь у війні Польщі з Туреччиною 1620—1621 pp. У битві під Цецорою у вересні 1620 р. потрапив у турецький полон, де перебував два роки. Після визволення з полону повернувся на Запоріжжя, згодом брав участь у морських походах козаків проти Туреччини. Повернувшись із переможних походів, одержав чин чигиринського сотника, а з часом — писаря всього реєстрового війська. Брав активну участь у повстаннях Тараса Федоровича, Павла Бута, Якова Острянина й Дмитра Гуні. За участь у козацько-селянському повстанні 1637 р. був позбавлений посади писаря й призначений чигиринським сотником.

Б. Хмельницький був знаний не тільки як військовий, але і як політичний діяч. Він неодноразово їздив з козацькими посольствами до польського короля й сейму зі скаргами на тяжке становище українського народу, виступав на захист його прав; польський король Владислав IV посилав його для надання Франції допомоги у війні з Іспанією.

Велике значення мала Корсунська битва, в якій М. Кривоніс командував передовим полком козацької армії. Iз формуванням Лисянського полка став його першим полковником. З червня 1648 р. на Поділлі очолив повсталі козацькі та селянські загони, з яких сформував цілу армію. За свідченнями тогочасних джерел, «якийсь поганець Кривоніс, збунтувавши всю чернь», здобув міста Ладижин, Бершада, Тульчин, Вінниця та ін. В цей час він титулував себе «полковник його королівської милості Війська Запорозького, без зазначення свого територіального полкового округу, бо сам мав під своєю владою полковників.

Не менш видатним ватажком цього періоду був Данило Нечай, який козакував із 40-х pp. XVII ст. На початку збройного повстання 1648 p. став козацьким полковником, напередодні Пилявецької битви 1648 р. очолював гарнізон м. Старокостянтинова. Під час походу української армії в Галичину за дорученням Б. Хмельницького здобув замок у Бродах, брав участь в облозі Замостя. За деякими даними, у грудні 1648 р. Д. Нечая призначили київським полковником, на початку 1649 р. він був обраний полковником Брацлавського полку. У травні 1649 р. полк Д. Нечая утримував Меджибіж до підходу головних козацьких сил під командуванням М. Кричевського. Відзначився під час Збаразької облоги 1649 р. та Зборівської битви 1649 року, активно виступив проти укладення Зборівського мирного договору 1649 року, вимагаючи продовження боротьби з польськими загарбниками. Відмовлявся впустити шляхту до маєтків і контролював територію по лінії Сатанів — Бар — Студениця (на Дністрі). У вересні 1650 р. очолював козацькі полки, які розбили військо Василя Лупула й здобули столицю Молдови м. Ясси, примусивши молдовського господаря укласти союзний договір з Гетьманщиною.

Учасником антипольських повстань 1637—1638 pp., був також Іван Богун, брав умасть у всіх битвах 1648-1657 pp. У березні 1651 р. разом із С. Височаном керував обороною Вінниці; особливо відзначився в Берестецькій битві 1651 р., під час якої зумів організувати оборону козацького табору, а пізніше вивести українську армію з оточення. 1655 р. керував героїчною обороною Умані. У 1658 р. брав активну участь у придушенні заколоту М. Пушкаря та Я. Барабаша.

І. Богун стояв на позиціях української державності. У січні 1654 р. разом з деякими іншими полковниками відмовився присягнути на вірність московському царю, а пізніше, 1659 року, висловлював претензії Ю. Хмельницькому за укладення Переяславських статей.

У 1663—1664 pp. брав участь у поході гетьмана П. Тетері на території Лівобережної України..

Ф. Джеджалій до початку повстань 1648-1657 pp. служив козацьким сотником Переяславського полку. У квітні 1648 р. він разом з черкаським сотником Б. Товпигою очолив повстання реєстрових козаків у Кам'яному Затоні. У 1648 р. був призначений кропивнянським (ічнянським) полковником, брав участь у Жовтоводській битві 1648 р., Корсунській битві 1648 р., Пилявецькій битві 1648 р., Зборівській битві 1649 р..

Дуже швидко став одним з найближчих сподвижників Б. Хмельницького, виконував важливі дипломатичні доручення гетьмана. У жовтні — листопаді 1648 р. українська дипломатична місія, очолювана Ф. Джеджалієм, уклала з Османською імперію договір, за умовами якого Україна визнавалася самостійною державою, і кримським татарам заборонялося нападати на українські землі. У вересні 1650 р. він очолював українське посольство до молдовського господаря Василя Лупула.

Під час Берестецької битви 1651 р. козаки обрали Ф. Джалалія наказним гетьманом, потім гетьман призначив його генеральним осавулом.

Силуан Можиловський служив полковником і був довіреною особою Б. Хмельницького. Неодноразово полковника С. Мужиловского як представника української держави було послано до Москви з проханням надати Україні збройну допомогу.

Усі ці козацькі ватажки брали участь у національно-визвольному повстанні 1648-1657 рр.

У ході повстання можна виділити кілька етапів: перший — 1648 p., другий - 1649-1653, третій - 1654-1655, четвертий — 1656-1657 pp.

Перші перемоги повсталі отримали в битві під Жовтими Водами 6—8 травня 1648 р. та 15—16 травня під Корсунем. Вони мали велике значення для дальшого розгортання визвольної війни в Україні. Королівську владу на Лівобережжі було ліквідовано. Навесні-влітку 1648 р. повстання перекинулось на Поділля, Київщину, Волинь і Лівобережжя України.

Битва під Пилявцями, що відбулася 13 червня 1648 p., закінчилася перемогою козаків і нищівною поразкою польського війська. Ця перемога відкрила українському війську шлях у Галичину.

Протягом жовтня-листопада 1648 р. тривала облога Львова. Козаки, взявши викуп, полишили місто, рушили далі до польської фортеці Замостя і дійшли аж до Вісли. Дізнавшись про вибори нового польського короля, Б. Хмельницький дав згоду на перемир'я і повернув козацьку армію назад в Україну.

23 грудня 1648 р. козацьке військо урочисто вступило до Києва, де гетьмана вітали як українського месію. Саме в Києві, вважають історики, стався перелом у поглядах гетьмана на основну мету боротьби. Під час переговорів з поляками він заявив про свій намір визволити всю Україну та український народ з-під польської влади. З метою заручитися підтримкою у подальшій боротьбі Б. Хмельницький провів переговори із Московською державою та уклав угоду із Трансільванією.

У 1649 р. війна розгорнулася з новою силою. Польська армія, яку очолив король Ян Казимир, захопила Галичину і вторглася на Поділля. Козацькі війська виступили назустріч польській армії, оточили частину польських військ біля м. Збаража.

15—16 серпня 1649 р. відбулася битва з головними частинами польської армії на чолі з королем Яном Казимиром під Зборовим. Коли, здавалось, перемога вже була на боці козаків, татари залишили поле битви. Кримський хан вимагав, щоб гетьман розпочав переговори з поляками. Було укладено Зборівський договір.

За цим договором Річ Посполита визнавала існування Козацької України у межах Київського, Брацлавського та Чернігівського воєводств, гетьманське правління в ній та свободу існування православної церкви. Реєстр козаків мав складати 40 тисяч. Але селяни, які не потрапили до реєстрових списків, мали повертатися до своїх панів.

На початку національно-визвольної війни постала проблем державно-політичного устрою України. Хмельницький рішуче і сміливо висуває власну програму розбудови Української козацької держави. У будівництві Української держави Б. Хмельницький геніальне синтезував ідею старої княжої України-Руси з новою ідеєю козацької державності. Одночасно він врахував і практику ряду тогочасних європейських держав. Українська держава одержала назву "Військо Запорізьке".

Межі території держави включали Київське, Брацлавське, Чернігівське, частину Волинського воєводств та Білої Русі. Основою держави була територія від Случа і Дністра на заході і аж до Московського кордону на сході.

Найвищим органом влади вважалися загальнокозацькі збори. Фактично органом державної влади стала рада козацької старшини під головуванням гетьмана, яка вирішувала всі питання державної ваги.

Головою виконавчої влади був гетьман, який очолював адміністрацію, військо, видавав універсали, вів дипломатичні переговори, скликав козацьку раду. Гетьманською резиденцією було м. Чигирин.

При гетьмані діяв уряд - Генеральна канцелярія, до складу якої входили генеральні старшини, яких обирали на козацькій раді.

В Україні склалася судова система. До її складу входили полкові суди, сотенні відносні. Найвищим представником судової влади був генеральний суддя. Уся "Держава Війська Запорізького" була поділена на полки, сотні, волості (16 полків та 272 сотні).

Українська держава мала власні збройні сили: козацьке військо, основою якого були реєстрові козаки.

У державі складалася власна фінансова система. Є відомості про карбування власних українських грошей. Були створені фінансові органи — Державний скарб Війська Запорозького. Існувала система мит і податків. Українська держава мала власну символіку.

У вересні 1647 року під Чигирином Богдан Хмельницький зібрав своїх однодумців і розробив з ними план підготовки повстання. Та внаслідок зради одного зі старшин його було кинуто до в'язниці.

У поляків не було доказів вини Б. Хмельницького, і вони вдалися до хитрощів — вирішили відпустити Б. Хмельницького, але наказали слугам таємно вбити його. Та київський полковник Михайло (Станіслав) Кричевський, якому доручили пильнувати в'язня, допоміг Б. Хмельницькому втекти.

На чолі невеликого загону козаків Б. Хмельницький зі своїм сином Тимошем прибув на Запорізьку Січ у грудні 1647 р., а у квітні 1648 р. козацька рада обрала його гетьманом.

Здобувши гетьманську булаву, Б. Хмельницький почав активно готуватися до повстання, і за короткий час під його прапори стало кілька тисяч осіб.

Гетьман розіслав адресовані до козаків і всього українського народу універсали із закликом піднятися на боротьбу проти свавілля магнатів і шляхти. Посланці із Запоріжжя встановили тісні зв'язки з повстанськими загонами по всій Україні.

Готуючись до війни з Польщею Б. Хмельницький вислав посольство до Криму. Перші дипломатичні кроки гетьмана були спрямовані на те, щоб убезпечити себе від нападів з півдня й отримати допомогу від татарської кінноти, яка змогла б істотно употужнити козацьке військо, що було переважно піше.

Переговори з кримським ханом Ісламом-Гіреєм виявилися дуже складними, але все ж турецький хан Іслам-Гірей дозволив Б. Хмельницькому запросити в похід перекопського мурзу Тугай-бея, у якого налічувалося до чотирьох тисяч вершників.

Заручаючись підтримкою Криму, Б. Хмельницький добре розумів, що татари будуть не тільки воювати з поляками, а й грабуватимуть Україну. І хоч умови союзу з татарами були дуже тяжкими, це була перша дипломатична перемога повстанців.

Повстання на Запоріжжі та універсали Хмельницького підняли на боротьбу широкі верстви українського народу, скрізь по Україні утворювалися загони із селян і городян. Повсталі проголошували себе вільними людьми, нападали на панські маєтки й палили їх, убивали магнатів і шляхту.

У квітні 1648 р. польське військо, яке налічували близько 4 тис. воїнів вирушило проти повсталих. Удалим маневром гетьман примусив поляків зайняти незручні позиції біля

Перші перемоги повсталі здобули в битвах на Жовтих Водах 5-6 травня 1648 p. і під Корсунем 16 травня 1648 р. Перемога козаків була остаточною, До рук повстанців потрапили тисячі польських солдатів, шляхтичів та магнатів.

Військо Б. Хмельницького переможно вступило в Білу Церкву. Звідси гетьман розіслав по всій Україні універсали й закликав усіх, хто може тримати зброю в руках, іти до козацького війська.

Піднялася вся Україна. Хвиля повстань охопила Чернігівщину, Київщину, Брацлавщину, Поділля, Волинь. Повстанці нищили шляхту, орендарів і уніатів.

Після перших перемог Б. Хмельницький розгорнув велику дипломатичну та військову діяльність. Він зміцнював зв'язок з Кримським ханством і Туреччиною, вів переговори з Молдовою, велику увагу приділяв відносинам з Росією та Швецією.

Цар Олексій Романов не наважувався розв'язати війну з Польщею, проте російський уряд надав значну політичну та економічну допомогу повстанцям, до України безмитно ввозилися продукти й зброя, російські кордони були відкриті для українців, які тікали від польського гніту.

Повстанський рух надзвичайно швидко охопив усю Наддніпрянщину. Козаки зуміли здобути всі великі міста й замки Лівобережжя: Лубни, Пирятин, Переяслав, Ніжин, Чернігів, Новгород-Сіверський, Стародуб. До козацтва активно приєднувалися селяни, міщани, дрібна шляхта й навіть духовенство. Скрізь утворювалися полки, які приєднувалися до Б. Хмельницького.

Щоб підтримати козаків і селян на Правобережжі, 25 липня 1648 р. повстанські війська вирушили на захід на чолі з Б. Хмельницьким, М. Кривоносом, І. Ганжою та І. Гирею.

До кінця літа козаки здобули всі великі замки на території Правобережної України: Умань, Брацлав, Вінницю, Красне, Немирів, Тульчин; почалися народні заворушення на Волині та інших західноукраїнських землях. 9 серпня 1648 р. впав Бар, який до того вважався неприступною твердинею.

На початку війни Б. Хмельницький і козацька старшина прагнули лише до відновлення втрачених прав і вольностей, надання рівних прав православній і католицькій церквам, і тому після перших перемог почали мирні переговори з поляками. Польський уряд затягував час, щоб зібрати військо для подальшої боротьби з повсталими.

13 вересня 1648 р. козацьке військо здобуло перемогу над поляками в битві під Пилявцями.

Під час переговорів із поляками, після вступу до Києва 23 грудня 1648 р., він заявив про свій намір звільнити всю Україну й український народ від польської влади. Вперше в історії української суспільно-політичної думки були сформулювані основні принципи національної державної ідеї.

Визвольний похід на Західну Україну влітку 1648 р., а також звільнення від польських землевласників значних територій України, поразка поляків під Пилявцями й похід козаків до околиць Львова та Замостя визначили основні зміни в політичних планах гетьмана.

Переконаність у необхідності повної поразки Речі Посполитої та створення власної країни, стало підґрунтям для боротьби, яка велася наприкінці 1648 року на більшості українських територій. Таким чином, протягом червня – листопада 1648 р. процес формування національних державних інститутів в основному завершився в центральних, південних та східних регіонах, в той час, на західних територіях він знаходився в активній фазі: старий адміністративний поділ був замінений новим – на сотні; було впроваджено козацький судоустрій та юридичні процедури, сформовано національну армію. Спостерігалися серйозні зміни в соціальній структурі населення.

8 серпня 1649 р. Б. Хмельницький і польський король Ян Казимир підписали Зборівський мирний договір. Його зміст фактично означав, що польський уряд вперше визнав автономію (самоврядування) української козацької держави в межах Речі Посполитої на території трьох воєводств - Київського, Брацлавського і Чернігівського.

На визволених землях почала складатися нова військово-адміністративна і політична система, формувалась Українська національна держава – Гетьманщина. На визволену територію переносився традиційний військовий і громадський устрій козацтва. До влади прийшла національна за складом козацька старшина. Досить впливову її частину становила православна українська шляхта.

Згідно з умовами договору Чисельність козаків Війська Запорозького обмежувалась реєстром у 40 000 осіб. Усі ті, хто не потрапив до козацького реєстру, мали повернутися до панів. Проголошувалась амністія всім учасникам національно-визвольної війни під проводом Б. Хмельницького, православним і католицьким шляхтичам, які примкнули до козаків і воювали проти польських урядових сил. Православна Київська митрополія відновлювалася  у своїх правах, а київський митрополит мав увійти до сенату Речі Посполитої. Питання про унію передавалось на розгляд сейму.

Підписаний мирний договір не задовольняв а ні козаків, а ні уряд Речі Посполитої. Обидві сторони почали підготовку до нового етапу війни.

Сучасні українські дослідники дійшли до висновків, що козацька держава періоду Б. Хмельницького мала всі характерні для будь-якої держави ознаки, серед них:

· політичну владу,

· територію,

· політико-адміністративний устрій,

· право, суд і судочинство,

· фінансову систему та податки,

· соціальну структуру населення,

· власне військо,

· активну зовнішню політику.

На звільнених територіях України та Запоріжжя влада перебувала в руках гетьмана та старшини, обраної козацькою радою. Козацькі ради розв'язували найголовніші питання внутрішньої та зовнішньої політики. Обраний козацьким товариством гетьман виконував законодавчі та виконавчі функції (видавав універсали, накази, розсилав листи).

Спочатку козацьке самоврядування поширювалося тільки на територію Запорізької Січі. Саме вона стала першим острівцем свободи й надії українського народу. Під час повстання території, які були під владою козаків, значно розширилися. Середня Наддніпрянщина залишалася в центрі державотворчих процесів. Український історик І. Крип'якевич описав кордони української козацької держави: «З Польщею — Яруга — Чернівці — Мурафа — Красне — Вінниця — Прилуки — Самгородок — Каменеброд — Макарів — Чорнобиль — Карпилівка; з Росією — традиційний кордон; з Туреччиною і Кримом — через так зване «Дике поле» »

На всій території, яку зайняла козацька армія, були знищені органи влади Речі Посполитої. Замість них започатковано сотенно-полкову систему, яка виникла ще на Запорізькій Січі. На місцях керували сотенний та полковий уряди. Сотенний уряд складався із сотника та його помічників. На вершині козацької ієрархії стояв гетьманський уряд.

Великі міста мали магдебурзьке право, влада в них належала магістратам, у найважливіших — отаманам. Більшістю міст керували городові отамани, що обиралися, а селами — сільські отамани.

Найвищим органом влади залишалася генеральна (військова) рада, яка розв'язувала політичні, військові та господарські питання.

На звільнених від Речі Посполитої територіях не діяло польське судочинство. Використовувалися юридичні норми звичаєвого та козацького права, магдебурзького права тощо. Зберегли силу й Литовські статути, які захищали інтереси української шляхти та козацької старшини. Установлювалися покарання за зраду українському народові, за відмову надати допомогу в битвах, непокору та шкоду, заподіяну козацькій старшині.

Відбулася певна зміна судової влади. Із зростанням ролі й авторитету гетьмана під час повстання до нього перейшли найвищі судові функції. Гетьманські та полковницькі універсали, рішення козацьких рад визначали правовий характер відносин в Україні.

На думку відомого українського історика В. Антоновича, Б. Хмельницький мав блискуче фінансове обдарування, він обстоював правильну податкову систему, ніколи не знав, що таке брак грошей, у нього завжди була готова наперед платня для війська. Український гетьман увів до обігу власну монету, яку карбували в Чигирині.

При гетьмані запроваджено посаду генерального підскарбія, який відповідав за стан фінансів гетьманської держави, за розподіл натуральних і грошових податків, установлював мито та ін. Систему податків і повинностей установлювали й регулювали універсали Б. Хмельницького.

В умовах визволення України з-під магнатсько-шляхетського гніту поступово складалася нова соціальна структура держави. У Гетьманщині визначалося п'ять станів: козацтво, шляхетство, духовенство, міщанство, селянство.

Стани поділялися на окремі соціальні групи, які розрізнялися правовим та економічним становищем. До привілейованої групи належали: українська шляхта, козацька старшина, найвище православне духовенство, міська знать.

Їм значно поступалися в правах і соціальному становищі рядові козаки, міська біднота, селянство. В умовах Національно-визвольної війни козацтво отримувало помітну підтримку та увагу з боку Богдана Хмельницького. Щоб розширити соціальну базу Гетьманщини, він надав право селянам переходити в козацький міщанський стан.

Незважаючи на різне політичне та соціально-економічне становище різних верств населення в Україні, гетьманові вдалося їх об'єднати навколо єдиної ідеї — боротьби за незалежну Українську державу.

Під час збройного повстання 1648-1657 рр. українське військо нараховувало до 300 тис. осіб. Воно складалося з представників різних верств суспільства й уперше в історії носило загальнонародний характер. Українська армія була створена переважно з цивільних людей, які зовсім не знали ні військової справи, ні дисципліни. Українська армія була однією з найкращих у Європі за військовою організацією й тактикою. Під проводом Б. Хмельницького вона завдала поразки найкращим польським полководцям.

Гетьманщина Б. Хмельницького здобула широке міжнародне визнання. Україна підтримувала постійні дипломатичні контакти з Росією, Кримом, Туреччиною, Польщею, Трансільванією, Молдовським князівством. Українську державу визнали Венеція, Волощина, Швеція та інші країни. Усі інтриги польської дипломатії, спрямовані на ізоляцію Гетьманщини від європейського світу, зазнали провалу. За роки повстання Україна Б. Хмельницького постала перед усім світом як суверенна, незалежна держава.

Під натиском народних повстань і бойових дій польські магнати й пани, католицьке духовенство змушені були залишити свої маєтки і втікати. У результаті феодальне землеволодіння було суттєво обмежене, а кріпосне право знищене. Б. Хмельницький якийсь час стримував зростання великого землеволодіння. Земельні угіддя, залишені панами, захопили козаки і селяни: частина угідь перейшла у власність військового скарбу. Козаки й селяни стали вільними дрібними землевласниками. Міщани дістали змогу вільно займатися ремеслами, промислами і торгівлею. Козацтво остаточно оформилося в окремий стан суспільства. Зменшення розмірів поборів і повинностей сприяло зростанню економічної спроможності селянських господарств. У містах відкрилися нові можливості для прояву підприємницької ініціативи ремісників і торговців. Зміцнилися позиції православного духовенства. Православ'я стало універсальним ідеологічним вченням, яке об'єднало національні сили України в боротьбі проти іноземного панування.

Поразка у битві під Берестечком (червень 1651 р.) негативно вплинула на бойовий дух армії. Хоч бої під Білою Церквою у вересні 1651 р. показали, що польська армія не в змозі подолати козаків, але й Б. Хмельницький мав замало сил для наступу, а також не був певен у надійності кримського хана, який міг стати на бік Польщі. Усе це змусило обидві сторони до переговорів, які закінчилися укладенням 18 вересня 1651 р. невигідної для України Білоцерківської угоди.

Умови угоди були важкими для України. Різко обмежувалися її права. Кількість реєстрового козацтва скоротилася наполовину — до 20 тис. чол., з правом мешкати тільки в королівських володіннях. Виключені з реєстру козаки поверталися під владу польських панів. Автономію дістало лише Київське воєводство, Брацлавське і Чернігівське знову мали підпорядковуватися польському урядові. Гетьман України мусив допустити польську шляхту до її маєтків. Він позбавлявся права самостійних дипломатичних зносин з іноземними державами і зобов'язувався розірвати військовий союз з Кримським ханством.

Тяжкі умови договору Б. Хмельницький розглядав як тимчасовий компроміс, що давав перепочинок для розгортання дальшої боротьби проти володарювання Польщі. В травні 1652 р. Б. Хмельницький відновив війну з Польщею і договір втратив силу. 1653 р. поблизу Жванця було укладено нову мирну угоду на засадах скасування Білоцерківської 1651 р. і відновлення дії Зборівського договору 1649 р.

Однак чим далі тривала війна, тим більше Б. Хмельницький і старшина переконувалися, що одними своїми силами, без допомоги ззовні Україна подолати Польщу не зможе. Татари ж були ненадійними союзниками, а своїми грабунками вони дратували українське населення. Б. Хмельницький все більше схилявся до переконання, що надійним союзником міг стати тільки російський «єдиновірний» цар.

Московському царству також був вигідний такий союз з точки зору його геополітичних інтересів: він давав вихід до Чорного моря, ослаблював давніх суперників — Кримське ханство, Литву та Польщу.

Нова спроба домогтися визволення й об'єднання усіх українських земель в межах національної держави була зроблена зі спробою обпертися на допомогу Росії. 1 жовтня 1653 р. Земський собор у Москві вирішив взяти Військо Запорозьке «під високу государеву руку». Для юридичного оформлення цього акту в Україну виїхало посольство В. Бутурліна. 8 січні 1654 р. в Переяславі спочатку відбулася старшинська рада, а згодом Генеральна військова рада. Було вирішено, що Гетьманщина перейде під протекторат Росії при збереженні основних прав і вольностей Війська Запорозького. Усні домовленості в Переяславі і затверджені в березні цього ж року в Москві документи утворили систему норм відносин між Гетьманщиною і Росією, відомі як Переяславський договір 1654 р.

8 січня 1654 р. в Переяславі відбулася генеральна військова рада, на яку прибули представники від полків та різних верств населення України (міщани, селяни, духовенство). На раді були присутніми 12 полковників та 5 генеральних старшин на чолі з гетьманом. Не прибули 5 полковників та митрополит С. Косів. Не було на раді представників від Белзького, Волинського, Подільського і Руського воєводств, в яких проживало більше третини населення тогочасної України. Учасниками ради були близько 300 осіб.

Б. Хмельницький запропонував, щоб вони обрали собі одного государя з чотирьох: турецького султана, кримського хана, польського короля або московського царя, тобто його пропозиція не була безальтернативною. Охарактеризувавши кожного, Б. Хмельницький висловився за московського царя, зазначивши, що він однієї віри з українцями. Учасники ради підтримали думку Хмельницького.

Присяга населення України, яке знаходилось під владою Б. Хмельницького, відбувалася в січні-лютому 1654 р. у 177 містах і містечках. Всього у книгах присяги записано 127338 чол. У цілому народ віднісся до присяги схвально.

Документально рішення Переяславської Ради було закріплено так званими Статтями Богдана Хмельницького або Березневими статтями (затверджені царем і Боярською думою в березні 1654 p.). Це був договір між Україною і Московським царством. Москва зобов'язувалася вступити у війну проти Польщі. Україна переходила «під руку» московського царя як самостійна держава — зі своїм главою (гетьманом), своїм політичним устроєм та територією. Реєстр установлювався в 60 тис. чол., козаки могли жити і судитись за своїми законами. Гетьман міг вступати у міжнародні відносини з іншими державами, крім Польщі і Туреччини. Гетьмана мало обирати військо і лише повідомляти про це царя. Збір податків залишався за українськими урядовцями, але вони повинні були передавати частину їх московським. Таким чином, суверенітет Української держави частково обмежувався у міжнародній та фінансових сферах.

Водночас під час підписання Березневих статей і Переяславського договору з боку гетьманського уряду були допущені певні прорахунки, що зіграли потім негативну роль у відносинах між Москвою й Україною. Москва скористалася тим, що в умовах договору чітко не визначалася форма відносин між Україною і Москвою; московський уряд не присягнув у тому, що він буде виконувати свої зобов'язання; Б. Хмельницькому варто було б обмежитися особистою присягою, а не дозволяти присягати всьому народу; помилкою був і дозвіл мати російських воєвод в українських містах, а також збір податків на користь царя в Україні.

Таким чином, Переяславський договір:

1) констатував відокремлення України від Речі Посполитої;

2) означав міжнародно-правове визнання Української держави;

3) засвідчив внутріполітичний суверенітет Української держави, зберігав її основні політичні інститути;

4) суттєво змінював геополітичну ситуацію у Східній Європі, посилював позиції України в боротьбі з Польщею, зміцнював вплив Москви у цьому регіоні.

Переяславський договір розпочав нову добу у відносинах між Україною і Московщиною. Москва з самого початку намагалася обмежити права України і згодом планувала перетворити її у звичайну провінцію.

Існують різні наукові оцінки договору 1654 р. щодо відносин між Москвою і Україною. Зокрема вони розцінювались як: 1) персональна унія; 2) васалітет; 3) тимчасовий військовий союз; 4) возз'єднання; 5) приєднання; 6) реальна унія; 7) неповна інкорпорація; 8) протекторат; 9) конфедерація.

Навесні 1654 р. російська армія спільно з козацьким 20-тисячним корпусом I. Золотаренка розпочала воєнні дії проти польської армії в Білорусі. Союзники здобули Смоленськ, Мінськ, Вільно, I. Золотаренко захопив південну Білорусь. Але його заходи із запровадження в Білорусі козацького ладу викликали перший конфлікт з московськими воєводами, які всі здобуті козаками землі вважали «царськими».

Восени 1654 р. поляки, заручившись підтримкою кримського хана, вирушили в похід на Україну. У січні 1655 р. проти них виступив Б. Хмельницький з козацьким і московським військом. Вирішальна битва, що відбулася біля Охматова (на Київщині) в останні дні січня, коштувала великих втрат обом сторонам, але не принесла успіху жодній. Це значно послабило надії українців на допомогу царя.

Незабаром після березня 1654 р. уряд Росії відмовився спла­чувати козакам платню, обгрунтувавши це тим, що цар воює за ви­зволення України і що його казна несе великі витрати.

Найважливіші для України по­ложення договору 1654 р. — невтручання Росії в її внутрішні спра­ви — спочатку додержувалися, оскільки у Росії не було спеціаль­них органів управління Україною. Відносини Росії та України регу­лював, як і з іншими державами, Посольський приказ. Україна і Росія вирішували нагальні пи­тання шляхом постійного обміну посольствами. На початку 1657 р. Україна мала власний митний кордон з Росією.

У 1654—1656 pp. під час спільних воєнних дій Росії та Украї­ни проти Польщі у великі українські міста було введено російські війська на чолі з воєводами. Вони залишалися на території України й після укладення Віленського перемир'я всупереч умовам догово­ру 1654 р. та протестам з боку Хмельницького. В усіх великих містах Слобідської України воєводи з військо­вими загонами закріпилися під час заселення цієї території пересе­ленцями з Росії для їх захисту та управління ними.

Під час спільних з Росією воєнних дій у 1654—1656 pp. Б. Хме­льницький, український народ дедалі більше переконувалися, що Москва дбає лише про власні інтереси — звільнення російських зе­мель.

24 жовтня 1656 р. цар порушив свій союзницький обов'язок щодо України, уклавши у Вільно перемир'я з Польщею. Уповноважених від України до переговорів не допустили. Про зміст перемир'я Україну повідомили лише в грудні. Формально угода торкалася спільних воєнних дій Росії і Польщі проти Швеції і Семигорода. Але перемир'я стало можливим після того, як Польща пообіцяла царю обрати його своїм королем, а цар погодився залишити козаць­ку Україну у складі Речі Посполитої.

Звістку про Віленське перемир'я Україна зустріла зі смутком. Б. Хмельницький сміливо засудив політику Росії. Проте він не від­ступився від Московського договору 1654 p., хоча дії Росії можна було розцінювати як його розрив. Хмельницький написав царю листа, в якому звернув його увагу на ненадійність укладеного пере­мир'я. Водночас він почав активніше проводити самостійну політи­ку України, спрямовану на розширення її дружніх зв'язків з інши­ми державами.

3 1655 р. Б. Хмельницький розвинув активну дипломатичну діяльність, намагаючись іншими зовнішньополітичними зусиллями забезпечити незалежність Української держави. Зокрема налагоджувалися союзницькі відносини зі Швецією. Навесні 1655 р. шведський король Карл X Густав почав війну проти Польщі. Користуючись цим, Б. Хмельницький з українським військом і корпусом Ф. Бутурліна восени вирушив до Галичини, розгромив польську армію під Городком і почав облогу Львова.

Українсько-московське військо здобуло й Люблін, і перед гетьманом відкрилися перспективи об'єднати всі українські землі під своєю булавою. Але тут на допомогу Польщі знову виступив хан. Це змусило Б. Хмельницького відступити від Львова.

3 кінця 1655 р. Росія, налякана успіхами Швеції в Прибалтиці, пішла на зближення з Річчю Посполитою, щоб вступити в боротьбу зі Швецією. Розпочалася російсько-шведська війна.

Головною турботою Б. Хмельницького в 1657 р. було завершення визволення українських земель. 3 метою створення антипольської коаліції він уклав угоди зі шведським королем Карлом Х Густавом і семиградським князем Юрієм Ракоці II. На початку 1657 р. Україна й Семиграддя (Трансільванія) почали воєнні дії проти Польщі. Козацькі війська оволоділи Волинню, Турово-Пінщиною і Берестейщиною.

Шведи захопили більшу частину Польщі. Але незабаром почалися невдачі, і антипольська коаліція розпалася. Ці події були останнім ударом для хворого гетьмана, і 27 липня 1657 р. він помер у Чигирині. Його смерть значно ускладнила справу визволення України: вирвалися назовні внутрішні суперечності українського суспільства; загострилися протиріччя між старшиною, яка прагнула одержати феодальні привілеї, і рядовим козацтвом; розгорнулася боротьба старшинських груп за владу, яка призвела до Руїни.

Після смерті Б.Хмельницького його син Юрій Хмельницький, за рішенням старшинської ради був обраний ге­тьманом, але не виправдав очікувань і був замінений І. Виговським. Порушення принципу спадкового гетьманст­ва породило серед старшини спокусу боротьби за владу. Очевидно цей факт і став однією з основних причин руйнації тодішньої українсь­кої державності.