Навчально методичний посібник для організації самостійної роботи студентів з курсу „Історія України”
| Вид материала | Навчально-методичний посібник |
- Навчально-методичний посібник (друге видання), 1764.23kb.
- Навчально-методичний комплекс для самостійної роботи студентів, 6525.74kb.
- Навчально-методичний посібник для самостійної роботи І практичних занять з навчальної, 1896.1kb.
- Витяг із програми навчальної дисципліни Кримінальне право України (Особлива частина), 1510.32kb.
- Факультет міжнародних відносин Завдання для самостійної роботи по курсу, 267.08kb.
- «Маркетинг», 1708.58kb.
- Навчально-методичний посібник для самостійної роботи та практичних занять з навчальної, 939.6kb.
- Унавчальному посібнику вміщено тематичний план І програму курсу «Історія України»,, 1020.6kb.
- «Управління персоналом І економіка праці», 1350.71kb.
- М. Б. та інші практикум з проходження практик студентами вищих навчальних закладів, 3048.19kb.
Навчально методичний посібник для організації самостійної роботи студентів з курсу „Історія України”
В рамках Болонської конвенції, до якої Україна приєдналася, актуального значення набуває самостійна робота студентів. З курсу „Історія України” для самостійної роботи студентів денної форми навчання відводиться 60 годин.
Основна ціль цього методичного посібника зорієнтувати студентів в темах та формах самостійної роботи з курсу „Історія України”, а також розкрити сутність контролю з тем, які вивчаються самостійно, як в рамках аудиторних занять, так і в поза аудиторний час.
Вивчення гуманітарних дисциплін в технічних виших навчальних закладах (ВНЗ) має свою специфіку. Студенти за досить короткий термін повинні отримати чітке уявлення про етапи становлення і розвитку історії української державності, що охоплюють великий хронологічний період. Саме тому, тільки активна самостійна робота над темами курсу дозволяє отримати стійкі знання з історії України та сформувати власну позицію з більшості питань.
Самостійна робота студентів охоплює всі теми курсу „Історія України”, які входять до навчальної програми. Більшість з цих тем розглядаються на лекціях, але є такі, що цілком вивчаються самостійно і, звісно, потребують більшої уваги з боку студентів.
Проблеми розбудови української державності й відродження духовності, подолання інтелектуальної та духовно-світоглядної кризи ставить перед кафедрами соціально-гуманітарних дисциплін ВНЗ задачу підвищення наукового та виховного рівня викладання, забезпечення реалізації в навчальному процесі принципів історизму, гуманізму й об'єктивності в оцінюванні фактів, явищ і подій, активізації наукового пошуку в розробленні методики викладання соціально-гуманітарних дисциплін.
У цих умовах вивчення соціально-гуманітарних дисциплін у вищій школі є одним з важливих напрямків впровадження нової концепції гуманітарної освіти. Гуманізація освіти передбачає суттєву переорієнтацію ціннісних настанов, нормативних регуляторів, мети і завдань навчально-виховного процесу, у результаті чого створюються необхідні передумови для розвитку творчих здібностей студентів, гармонійний розвиток їхніх інтелектуальних, професійних, естетичних і моральних якостей. Задача вищої школи — готувати не просто фахівця вузької сфери виробництва й управління, а особистість як самостійний суб'єкт суспільного життя, що свідомо приймає рішення з різних питань сучасного життя.
Впровадження у навчальний процес інтенсивних методів, орієнтованих на розвиток критичного самостійного мислення студентів, дозволяє розкрити сутність явищ в усій їхній повноті, розмаїтті та протиріччях, застосувати набуті знання, уміння і навички на практиці. Це має велике значення для підготовки кадрів, бо виховання високих моральних, громадянських якостей, милосердя поряд з професійною підготовкою — одна з головних задач вищої школи.
У запропонованій методичній розробці містяться рекомендації щодо організації, підготовки та проведення самостійної роботи студентів з урахуванням форм активізації пізнавальної діяльності.
^ САМОСТІЙНА РОБОТА СТУДЕНТІВ
Серед усіх видів навчальної роботи важливе місце належить самостійній підготовці студентів. Вона включає в себе пошуки і підбір літератури, роботу над обраною літературою, написання рефератів, доповідей, повідомлень, наукових статей тощо. Метою цих рекомендацій є вироблення у студентів навичок самостійної роботи, розвиток інформаційної культури, формування навичок підготовки публікації наукових доробків.
Підбір літератури і робота з нею. При самостійній роботі студентів з підготовки до практичних занять доводиться використовувати велику кількість літератури – як тієї, що є в списках до кожної теми, так і тієї, яку радить лектор безпосередньо під час лекції чи консультації. Тому під час вивчення історії України в студентів повинен випрацьовуватися раціонально-критичний підхід до різноманітної історичної літератури.
Слід враховувати те, що з часом деякі теоретичні матеріали стають застарілими. З іншого боку, слова, сказані десять, сто чи тисячу років тому, ще можуть мати важливе значення.
Пошук літератури за запропонованою темою.
Ця частина роботи може здійснюватись різними шляхами. Робота з тематичними та алфавітними каталогами в бібліотеці дозволяє виділити основні ґрунтовні публікації за запропонованими темами. В цьому випадку студент може відшукати як відомі з списку літератури видання, так і нові надходження за темою, що відображені у відповідальному каталозі. Крім цього, доцільною є робота з профільними періодичними виданнями. В галузі історії України – це „Український історичний журнал” („УІЖ”). В останніх номерах журналу можна відшукати перелік статей, що публікувались протягом року і потім з ними ознайомитись. Дуже популярним джерелом інформації в останні роки стає світова інформаційна мережа. Певні матеріали можна взяти через тематичний пошук в Інтернеті.
Одним із різновидів самостійної роботи студентів є реферування літератури за запропонованими темами. Без цієї форми роботи не можливо а ні написання реферату, а ні самостійна підготовка до семінарських занять. Реферування літератури складається з тематичного переліку різноманітних джерел та їх проблемного групування. Студент має виділити головні проблеми, що висвітлюються в літературі та рівень їх висвітлення.
Реферування літератури за темою складається з певних етапів.
Обробка літератури. Передбачає проблемне сортування матеріалу. Студент має визначити ті проблеми, які отримали більше освітлення в літературі і ті, що менше. І зробити висновки.
Щоб глибоко зрозуміти зміст книги, потрібно вміти раціонально її читати. Попередньо переглянувши книгу, можна вирішити, чи варто її читати (попередній перегляд включає ознайомлення з титульною сторінкою книги, анотацією, передмовою, змістом).
При ознайомленні зі змістом необхідно виділити глави, розділи, параграфи, що являють для вас інтерес, швидко їх переглянути, знайти місця, що відносяться до теми (абзаци, сторінки, параграфи) і ознайомитися з ними загалом.
Наступний етап роботи з книгою – прочитати виділені місця в швидкому темпі. Мета швидкого читання – визначити, що є цінного в кожній частині, до якого питання чи доповіді реферату має відношення та чи інша інформація і що з нею робити, як застосувати, чим доповнити.
Сформулюємо такі рекомендації з методики читання:
- якісно усвідомити і чітко зафіксувати мету читання: до якого саме питання потрібна дана інформація, її характер;
- оперативно змінювати швидкість читання, сповільнюючи його на тій інформації, що прямо стосується мети, і збільшуючи на читанні інших частин;
- зосереджено працювати над текстом. Це забезпечить його глибоке розуміння;
- уміти визначити структуру тексту;
- розуміти зміст прочитаного .
Дуже корисним може бути знання основних елементів, з яких складається апарат книги.
До характерних елементів книги відносяться інформація про автора і назва книги, її типи чи жанри, вихідні дані, анотація. Ця інформація розташована, звичайно, на титульній сторінці, її звороті, на останній сторінці книги, допомагає скласти попередню думку про книгу.
Передмова книги ознайомлює читача з подіями епохи, іншими працями автора, а також містить довідково-інформаційний матеріал. Якщо книга наповнена коментарями й примітками, то не слід нехтувати і цими елементами апарата.
Наукові книги і статті мають у своєму апараті списки літератури, що підвищують інформаційну цінність видання і дають читачам можливість підібрати літературу з певної теми. Якщо книга наповнена коментарями й примітками, то не слід нехтувати і цими елементами апарата. Багато наукових книг і статей мають у своєму апараті списки літератури, що підвищують інформаційну цінність видання і дають читачам можливість підібрати додаткову літературу з певної теми. Таким чином, науково-довідковий апарат, при вмілому його використанні, сприяє більш глибокому засвоєнню змісту книги.
Окремий етап вивчення книги – ведення запису прочитаного. Існує кілька форм ведення записів – план (простий і розгорнутий), виписки, тези, анотація, резюме, конспект.
План як найбільш коротка форма запису прочитаного являє собою перелік питань, розглянутих у книзі чи статті. Планом, особливо розгорнутим, зручно користуватися під час підготовки тексту власного виступу, статті на яку-небудь тему. Кожен пункт плану розкриває одну зі сторін обраної теми, а всі його пункти охоплюють її в цілому.
Складнішою зробленою формою записів є тези – стислий виклад основних положень тексту у формі твердження чи заперечення. Тези складаються після попереднього ознайомлення з текстом, при повторному його прочитанні. Вони слугують для збереження інформації в пам’яті і є основою для дискусії.
Анотація – короткий виклад змісту – дає загальне уявлення про книгу, брошуру, статтю.
Резюме коротко характеризує висновки, головні підсумки.
Найпоширенішою формою записів є конспект. Бажано розпочинати конспектувати після того, як весь матеріал прочитано й складено його план. Основну тканину конспекту становлять тези, доповнені міркуваннями й доказами. Конспект може бути текстуальним, вільним чи тематичним. Текстуальний конспект створюється з уривків оригіналу – цитат, зі збереженням логіки й структури тексту. Вільний конспект – це викладання матеріалу в зручному для читача порядку (наприклад, думки, розкидані, по всій книзі, зводяться воєдино). У тематичному конспекті за основу береться тема чи проблема, він може бути складений по декількох джерелах.
Економію часу при конспектуванні дає використовування різного роду скорочень, абревіатур.
При написанні самостійних робіт студенту часто доводиться стикатись з основними принципами оформлення літератури.
Бібліографічне оформлення самостійних робіт. Кожна наукова праця – монографія, наукова стаття, реферат, курсова, дипломна робота – в обов’язковому порядку мають супроводжуватися бібліографічними списками використаних джерел і літератури.
Існують такі види бібліографічних списків:
- прикнижкові – що вміщуються у видання після основного тексту перед допоміжними покажчиками;
- списки літератури до окремих розділів – після основного тексту під рубриками „До розділу...”, „До глави...”;
- пристатейні – розміщуються після тексту статті.
Правила складання бібліографічного опису для списків літератури.
Основним структурним елементом кожного списку літератури є бібліографічний опис, що являє собою сукупність бібліографічних відомостей про документ, його складову частину чи групу документів, які наведені за певними правилами і достатні для загальної характеристики та ідентифікації видання. Правила складання бібліографічного опису регламентовані міждержавним стандартом ГОСТ 7.1-84 „Библиографическое описание документов”.
Приклади бібліографічного опису окремих видів документів.
Книга одного автора:
Король В.Ю. Історія України: Навчальний посібник. – К., 2005.
^ Книга двох і більше авторів:
Литвин В.М., Мордвінцев В.М., Слюсаренко А.Г. Історія України: Навчальний посібник. – К., 2002.
ІІ. Опис книг за назвою:
Книга без зазначення автора:
Політична історія України: Посібник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. В.І. Танцюри. – К., 2001.
ІІІ. Опис багатотомних видань:
Видання в цілому (всі томи):
Словник української мови / Зібр. ред. журн. „Київ.старовина”; упоряд. з дод.влас.матер. Б.Грінченко. – Репринтне видання: У 4 т. – К., 1958-1959.
Окремий том багатотомного видання:
Рильський М.Т. Зібрання творів: у 20 т. – Мистецтвознавчі статті. – К., 1986. – Т. 15.
ІV. Бібліографічний опис складової частини документа:
Опис розділу з книги:
Релігія в контексті національного відродження України / Колодний А.М., Пилипович Л.О. // Релігійна духовність українців: вияви, постаті, стан. – К., 1996. – С. 167-182.
Опис статей із журналів та газет:
Котляр М. Галицько-Волинське Велике князівство ХІІІ ст. // Історія України. – 2000. - № 4. – С. 12-19.
Опис статей з енциклопедій:
Фарисеи // Библейская энциклопедия: В 3 т. – М., 1991. – Т. 2. – С. 227-228.
Розміщення бібліографічних описів у списках літератури:
Існують різні варіанти розміщення бібліографічних описів, списків літератури до курсових, дипломних, наукових робіт:
Алфавітне розміщення – найбільш поширений спосіб групування бібліографічних описів у ряди за алфавітом.
За алфавітно-хронологічної побудови списку літератури записи групуються в алфавітно-хронологічні ряди, тобто розташовують за алфавітом авторів і назв, а якщо автор чи назва є тими самими, то їх розміщують за роками видання.
Побудова в порядку першого згадування праць є бажаною для списків літератури до статей. Але така побудова не рекомендується для великих за обсягом прикнижкових списків літератури.
^ Основні форми самостійної роботи студентів
Самостійна робота студентів з курсу „Історія України” має складатись з наступних видів роботи: підготовка рефератів по певним темам; реферування літератури з питань, що не ввійшли до основного курсу; підготовка та здача модульних завдань. Для того, щоб самостійно підготуватись до цих занять студенти повинні докладно ознайомитись з літературою, список якої додається.
Робота з підготовки та написання рефератів:
Реферат – (від латинської – доповідати, повідомляти) – короткий виклад змісту одного або кількох документів, наприклад, наукових статей з певної теми. Реферат є одним із перших видів науково-навчальних робіт, які виконують студенти у вузі. Це письмовий доробок студента з певної проблеми, що містить необхідний перелік літератури, елементи дослідження та конкретні висновки.
Існує багато видів рефератів. Науковці найчастіше мають справу з інформативними й розширеними, або зведеними рефератами.
Інформативний реферат найповніше розкриває зміст документу, містить основні фактичні та теоретичні відомості. У такому рефераті має бути зазначено предмет дослідження й мету роботи; наведено основні результати; викладено дані про метод і умови дослідження; відбито пропозиції автора щодо застосування результатів тощо.
Розширений (зведений) реферат ( (багатоджерельний, оглядовий) містить відомості про певну кількість опублікованих і неопублікованих, наприклад архівних документів з певної теми, які викладено у вигляді зв’язаного тексту.
У структуру реферату входить: вступ, розділи, підрозділи, висновки та бібліографія. У вступі мають бути обґрунтовані актуальність обраної теми, її взаємозв’язок з реальними потребами, ступінь висвітлення проблеми, хронологічні або тематичні рамки.
В розділах та підрозділах дається викладення конкретного матеріалу з проміжними висновками, і нарешті, загальні висновки. Бібліографія має бути оформлена згідно стандартів, з якими можна ознайомитись у бібліотеці або на кафедрі. Особливу увагу слід приділити оформленню посилань (якщо вони є). Посилання мають містити інформацію щодо автора публікації, на яку посилаються, назви, місця та року видання, видавництва та кількості сторінок. Наприклад, Багалій Д.І. Історія Слобідської України. – Харків: Дельта, 1993. – 256 с.
Процес написання реферату має декілька етапів:
Обрання теми реферату та складання плану:
Цей етап передбачає знайомство з рекомендованою літературою, що включає в себе підручники, монографії, навчальні посібники, статті, тези, інформацію, що міститься в ІНТЕРНЕТІ тощо. Аналізуючи літературу, студент може виділити проблемні питання та скласти план написання реферату. План може в подальшому корегуватися. В ньому мають бути відображені основні структурні одиниці реферату. Доцільним є, коли кількість основних розділів не перевищує 3-4-х. Одночасно слід скласти бібліографію реферату. Рекомендуємо студентам відразу групувати літературу за проблемами, що спростить обробку інформації.
Збирання й обробка матеріалу:
Студент проводить конспектування потрібної літератури, виписуючи головні тези. В подальшому їх доцільно згрупувати або по хронології публікацій, або за проблемами. На основі цього можна буде зробити висновки, як саме освітлена ця проблема та яку оцінку дають їй інші дослідники. Для власних висновків слід провести збір статистичної та документальної інформації. При порівнянні власних висновків з тими, що вже є, робляться загальні підсумки.
Написання реферату:
Текст реферату має відповідати структурі, яка викладена у вступі. Статистичні дані краще оформити у вигляді таблиць, до яких мають бути текстові пояснення. Якщо студент підготував матеріал, який передбачає прикладний аспект, є доцільним вмістити певний ілюстративний інструментарій, що наглядно б демонстрував зміст реферату. Кожний розділ реферату має бути завершений коротко сформульованими висновками. Загальні висновки мають підсумовувати зміст проміжних висновків.
Перелік літератури до реферату складають в такій послідовності: 1) підручники та навчальні посібники; 2) довідкові та статистичні матеріали; 3) збірки документів; 4) монографії; 5) періодичні публікації.
Захист реферату:
Студент має усно викласти основні положення реферату, зробити висновки. Обов’язковою є відповідь на запитання викладача. Вони демонструють рівень володіння інформацією.
Підготовка наукової статті. Наукова стаття – один з основних видів публікацій. Вона містить виклад проміжних або кінцевих результатів наукового дослідження, висвітлює конкретне окреме питання, фокусує науковий пріоритет автора, робить матеріал надбанням фахівців. Оптимальний обсяг наукової статті – 0,5 авторського аркуша (до 12 сторінок машинописного тексту через два інтервали). Рукопис статті, крім основного тексту, має містити повну назву праці, прізвище та ініціали автора чи авторів, анотацію (на окремій сторінці), список використаної літератури. Стаття повинна мати структурні елементи:
Вступ – постановка наукової проблеми, її актуальність, зв’язок з найважливішими завданнями науки й господарства України, значення для розвитку певної галузі науки або практичної діяльності (перший абзац або 5-10 рядків).
Аналіз останніх досліджень і публікацій, у яких започатковано розв’язання даної проблеми та на яку спирається автор; труднощі при розробці даного питання, виділення невирішених питань у межах загальної проблеми, яким присвячена стаття (0,5 – 2 сторінки машинописного тексту через два інтервали).
Формулювання мети статті (постановка завдання) передбачає назвати головну ідею даної публікації, яка суттєво відрізняється від існуючих, доповнює або поглиблює вже відомі підходи; введення до наукового обігу нових фактів, висновків, рекомендацій, закономірностей.
Виклад змісту власного дослідження – основна частина статті. У ній висвітлюються основні положення й результати наукового дослідження, особисті ідеї, думки, отримані наукові факти, виявлені закономірності.
Висновок, у якому формулюється основний умовивід автора, зміст висновків і рекомендацій, їхнє значення для теорії і практики, суспільна значущість, коротко накреслюються перспективи подальших досліджень з теми.
У статті у правому верхньому куті першої сторінки розміщують прізвище та ініціали автора; за необхідності вказують відомості, які доповнюють дані про автора. Ініціали ставлять перед прізвищем.
Рукопис статті повинен бути підписаний автором і направлений до редакції у двох примірниках. За необхідністю до нього додається дискета.
Підготовка тез наукової доповіді. Тези доповіді – це опубліковані до початку конференції матеріали, в яких викладено основні аспекти наукової доповіді. Рекомендований обсяг тез наукової доповіді становить 2-3 сторінки машинописного тексту через 1,5-2 інтервали. Суть тез доцільно викладати в такій послідовності: актуальність проблеми; стан розробки теми; наявність проблемної ситуації; основна ідея, положення, висновки дослідження, методи її досягнення; основні результати дослідження, їхнє значення. Посилання на джерела, цитати в тезах доповіді робляться рідко. Формулювання кожної тези починається з нового рядка. Кожна теза містить самостійну думку, що висловлюється в одному або кількох реченнях.
Наукова доповідь – це публічне повідомлення, розгорнутий виклад певної наукової проблеми з висновками і пропозиціями. Структура тексту доповіді практично аналогічна плану статті й може складатися із вступу, основної й підсумкової частини.
Методика підготовки доповіді дещо інша, ніж статті. Існують два методи написання доповіді. Перший полягає в тому, що дослідник спочатку готує тези свого виступу, на основі тез пише доповідь, редагує її й готує до виступу чи статті. Другий, навпаки, передбачає спочатку повне написання доповіді, а потім у скороченому вигляді – для ознайомлення з нею аудиторії. Вибір способу підготовки доповіді залежить від змісту матеріалу та індивідуальних особливостей науковця.
При написанні доповіді слід мати на увазі те, що 10 хвилин людина може прочитати матеріал, надрукований на чотирьох сторінках машинописного тексту (через два інтервали). Обсяг доповіді становить 8-12 сторінок (до 30 хвилин).
Доповідь на 4-6 сторінок називається повідомленням.