Тема магістерської роботи

Вид материала

Документы

Содержание 1.2. Склад і класифікація основних засобів 1.3. Оцінка основних засобів

Подобный материал:

• Магістерської роботи визначається науковим керівником після обговорення з магістрантом, 402.18kb.
• Методичні рекомендації до виконання магістерської роботи, 748.43kb.
• Методичні вказівки по розробці й оформленню атестаційної магістерської роботи, 736.96kb.
• Магістерська програма Науково-методичні основи банківського обслуговування підприємств, 1151.28kb.
• Методичні рекомендації з написання магістерської роботи для студентів спеціальності, 629.24kb.
• Міністерство внутрішніх справ україни луганський державний університет внутрішніх справ, 628.82kb.
• Магістерської роботи, 1804.79kb.
• Магістерської роботи, 2431.95kb.
• Магістерської роботи, 64.05kb.
• „Стратегічне управління виробництвом продукції рослинництва” Спеціальність, 1429.87kb.

1.2. Склад і класифікація основних засобів


В організації правильного обліку основних засобів головною є науково обґрунтована їх класифікація (групування) за найважливішими економічними і технічними ознаками.

П(С)БО 7 «Основні засоби» передбачає такі групи основних засобів, однакових за технічними характеристиками, призначенням і способом використання:

1) земельні ділянки;

2) капітальні витрати на поліпшення земель;

3) будинки, споруди і передавальні пристрої;

4) машини та обладнання;

5 транспортні засоби;

6) інструменти, прилади, інвентар (меблі);

7) робоча і продуктивна худоба;

8) багаторічні насадження;

9) інші основні засоби. [8 п. 5]

Поняття земельна ділянка законодавством не визначено. Згідно зі ст. 2 Земельного кодексу України всі землі за цільовим призначенням поділяють на землі сільськогосподарського призначення; землі населених пунктів (міст, селищ міського типу й сільських населених пунктів); землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення; землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; землі лісового фонду; землі водного фонду; землі запасу;

До витрат на поліпшення земель належать витрати на меліоративні (осушувальні) та іригаційні роботи, антиерозійні заходи (терасування, зміна рельєфу ярів та ін.);

До будинків відносять архітектурно-будівельні об'єкти, призначені для створення умов (захист від атмосферних явищ та ін.) праці, життя, обслуговування населення й зберігання матеріальних цінностей.

До будівель належать усі комунікації всередині будівлі, необхідні для її експлуатації.

Фундаменти під велике габаритне устаткування, споруджені одночасно з самою будівлею, входять до її складу. Фундаменти під різними об'єктами (які не є будовами), навіть якщо вони розташовані всередині будівлі, належать до інвентарних об'єктів, яким вони служать.

Споруди – інженерно-будівельні об'єкти, призначені для створення умов, необхідних для здійснення процесу виробництва або забезпечення досягнення невиробничих цілей через виконання певних технічних функцій, не пов’язаних із зміною предмета праці.

Інвентарним об'єктом цього класу вважається кожна окрема споруда з усіма пристроями, що становлять з ним одне ціле, наприклад, резервуар (включаючи фундамент, арматуру, гарнітуру, підігрівальний пристрій).

Передавальні пристрої теж належать до основних засобів: лінії електропередач, у т.ч. сигналізації та зв'язку; трансмісії та трубопроводи (крім магістральних) з усіма проміжними механізмами, необхідними для трансформації (перетворення) і передавання енергії, переміщення трубопроводами рідких і газоподібних речовин.

Машини визначають як технічні пристрої, за допомогою яких при виконанні певних операцій технологічного процесу здійснюється перетворення енергії, матеріалів і інформації для отримання необхідного корисного результату. У такому значенні цей термін сприймається однозначно й не потребує жодних уточнень.

Обладнання – пристрій, що виробляє або перетворює енергію, матеріали та інформацію. Інвентарним об'єктом типу обладнання є кожна окрема (в тому числі така, що не належить до розглянутих раніше інвентарних об'єктів) машина (апарат, агрегат, установка, прилад), включаючи пристрої та приладдя, стаціонарно змонтовані прилади, інструменти, електрообладнання, в тому числі пристрої для її підключення до мережі енергопостачання, а також індивідуальну огорожу й фундамент (якщо об'єкт, змонтований на окремому фундаменті, що не належить до класу будівлі), які входять до її складу.

Класифікація машин і обладнання здійснюється за функціональним принципом і за галузями виробництва, наприклад машини сільськогосподарські та лісогосподарські (трактори, косарки тощо).

Транспортні засоби – засоби, призначені для перевезення людей або вантажу, а також встановленого на ньому обладнання чи механізму називають транспортними засобами. До цієї групи належать: автотранспорт; судна; залізничний транспорт; апарати літальні: повітряні й космічні; веломототранспорт; електротранспорт виробничий безрейковий.

Інструментами визначають знаряддя ручної праці або виконавчий механізм машини для здійснення різних робіт.

Інструменти поділяють на: різальні (різець, свердло, фреза та ін.); тиснучі (штамп, накатка); шліфувальні (шліфувальне коло, шліфувальний брусок); ударні (молоток, зубила, пробійник); кріпильно-затискувальні (затискувальний патрон верстатів, різцевий тримач, лещата та ін.); вимірювальні; медичні; інші.

Прилади – засоби вимірювання, аналізу, обробки й зображення інформації, пристрої регулювання, автоматичні й автоматизовані системи управління.

Інвентар (меблі) – сукупність різних предметів господарського вжитку й виробничого призначення.

Робоча і продуктивна худоба – худоба, що використовується в процесі виробництва природним шляхом (у тому числі сторожові собаки), а також тварини, що не є продукцією, а використовуються для виробництва продукції: самці-плідники й самиці-годувальниці, худоба молочного, вовняного стада класифікується як продуктивна худоба.

Робочу й продуктивну худобу класифікують за: видовою відмінністю (корови, коні та ін.); статевою відмінністю (бики, корови); функціональним призначенням (молочні, м’ясні, сторожові тварини).

Багаторічні насадження – рослини, які використовуються в процесі виробництва (наприклад, для вирощування плодiв, ягід), для здавання в оренду або в соціально-культурних цілях (декоративні дерева й кущі), класифікують як багаторічні насадження.

Їх поділяють на насадження ботанічних садів; захисні; декоративні; продуктивні.

До насаджень ботанічних садів (а також інших науково-дослідних установ і навчальних закладів) відносять насадження, вирощені в науково-дослідних цілях. До захисних – насадження багаторічних культур, розведених із метою екологічного захисту земель, озер та ін.

До декоративних – озеленювальні і декоративні насадження, висаджені з метою естетичного благоустрою зони життєдіяльності людини, а також насадження парків.

До продуктивних – плодові, овочеві, ефіроолійні, лікарські культури, плантації чаю, виноградники та інші насадження, висаджені з метою отримання товарної продукції рослинного походження.

До інших основних засобів належать засоби, що не обліковуються на субрахунках 101–108 рахунка 10 «Основні засоби».

Підприємство має право самостійно вирішувати, які основні засоби віднести до цієї групи. Це може бути облік меблів, офісного обладнання, інформаційних систем, а також побутових електромеханічних приладів (холодильники, вентилятори та ін.).

Згідно Податкового Кодексу існує інша, але подібна класифікація, наведена в таблиці 1.1. [12]

Основні засоби можна згрупувати за наступними ознаками:

1) за галузевою ознакою;

2) за функціональним призначенням;

3) за використанням;

4) за ознакою належності.

За галузевою ознакою основні засоби поділяються на: промислові, сільськогосподарські, будівельні, транспортні, зв’язку.

Наявність тих або інших засобів на конкретному підприємстві пов'язана із напрямком його діяльності, а також і з роботою допоміжних і обслуговуючих виробництв.


Таблиця 1.1

Класифікація основних засобів згідно Податкового Кодексу

Групи	Мінімально допустимі строки корисного використання, років
група 1 – земельні ділянки	
група 2 – капітальні витрати на поліпшення земель, не пов’язані з будівництвом	15
група 3 – будівлі,	20
споруди,	15
передавальні пристрої	10
група 4 – машини та обладнання	5
з них:
електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов’язані з ними засоби зчитування або друку інформації, пов’язані з ними комп’ютерні програми (крім програм, витрати на придбання яких визнаються роялті, та/або програм, які визнаються нематеріальним активом), інші інформаційні системи, комутатори, маршрутизатори, модулі, модеми, джерела безперебійного живлення та засоби їх підключення до телекомунікаційних мереж, телефони (в тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує 2500 гривень	2
група 5 – транспортні засоби	5
група 6 – інструменти, прилади, інвентар (меблі)	4
група 7 – тварини	6
група 8 – багаторічні насадження	10
група 9 – інші основні засоби	12
група 10 – бібліотечні фонди	
група 11 – малоцінні необоротні матеріальні активи	
група 12 – тимчасові (нетитульні) споруди	5
група 13 – природні ресурси	
група 14 – інвентарна тара	6
група 15 – предмети прокату	5
група 16 – довгострокові біологічні активи	7

За функціональним призначенням основні засоби поділяються на виробничі та невиробничі.

Виробничими є ті основні засоби, які приймають безпосередньо участь у процесі виробництва і пов’язані із створенням конкретного продукту, виконанням робіт та наданням послуг. Вони представлені будівлями, спорудами, машинами, станками, устаткуванням та ін.

Основні засоби, які не приймають безпосередньо участі у процесі виробництва, робота яких спрямована на забезпечення соціальних і культурно-побутових потреб працівників підприємства, називаються невиробничими. Невиробничі основні засоби представлені будинками культури, спортивними комплексами, дитячими дошкільними закладами, пральнями, лазнями, перукарнями та ін., які є власністю підприємства і використовуються у невиробничій сфері.

За використанням основні засоби поділяються на діючі та недіючі.

Діючими є основні засоби, які приймають участь у роботі підприємства на даний час.

Недіючими, в свою чергу, є основні засоби, які не використовуються в даний період в господарській діяльності у зв'язку із тимчасовою консервацією або очікуванням часу введення їх в експлуатацію.

За ознакою належності основні засоби поділяються на власні та орендовані.

Власні основні засоби являються безпосередньо власністю підприємства і мають джерело свого утворення (внесок засновника до Статутного капіталу, заборгованість перед постачальниками, цільове фінансування і цільові надходження та ін.). (рис 1.1)

Основні засоби, які використовуються на підприємстві, але не є його власністю, називаються орендованими. Треба зауважити, що з метою виключення можливості подвійного обліку одних і тих же засобів, у орендодавця орендовані основні засоби обліковуються на балансовому, а у орендаря на позабалансовому рахунку.





Рисунок 1.1 – Групування основних засобів

1.3. Оцінка основних засобів


Необхідною умовою правильного обліку основних засобів є єдиний принцип їх грошової оцінки – за первісною, залишковою, відновлювальною і ліквідаційною вартістю.[8]

Первісна вартість – це вартість, що історично склалася, тобто собівартість за фактичними витратами на їх придбання, спорудження та виготовлення.

Собівартість основних засобів – це сплачена сума грошових коштів або їхніх еквівалентів, або справедлива вартість іншої форми компенсації (інших активів або зобов’язань), наданої для отримання активу на момент його придбання або створення.

Собівартість об'єкта основних засобів включає купівельну ціну (в тому числі ввізне мито та безповоротні податки) та витрати, що безпосередньо пов'язані з приведенням цього об'єкта в робо­чий стан (стан, який дає можливість використовувати його за прямим призначенням).

Первісна вартість об'єкта основних засобів складається з таких витрат:

– суми, що сплачують постачальникам активів та підрядни­кам за виконання будівельно-монтажних робіт (без непрямих податків);

– реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що здійснюються у зв'язку з придбанням (отриманням) прав на об'єкт основних засобів;

– суми ввізного мита;

­– суми непрямих податків у зв'язку з придбанням (створенням) основних засобів (якщо вони не відшкодовуються підприєм­ству);

– витрати зі страхування ризиків доставки основних засобів;

– витрати на встановлення, монтаж, налагодження основних засобів;

– інші витрати, безпосередньо пов'язані з доведенням основних засобів до стану, в якому вони придатні для використання із запланованою метою.

Первісна вартість основних засобів збільшується на суму витрат, пов'язаних з поліпшенням об'єкта (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція тощо), що призводить до збільшення майбутніх економічних вигод, первісне очікуваних від використання об'єкта. Первісна вартість основних засобів зменшується у зв'язку з частковою ліквідацією об'єкта основних засобів.

Витрати, що здійснюються для підтримання об'єкта в робочому стані та одержання первісне визначеної суми майбутніх економічних вигод від його використання, включаються до складу витрат.

При визначенні первісної вартості придбаної земельної ділянки, витрати, пов'язані з придбанням, можуть включати чисті витрати на знесення будівель або споруд, що знаходяться на цій ділянці.

Зміна первісної (відновлювальної) вартості основних засобів проводиться у випадках індексації їх первісної вартості відповідно до чинного законодавства, а також при добудівлі, дообладнанні, реконструкції, частковій ліквідації відповідних об'єктів та модернізації, яка призвела до додаткового укомплектування основних засобів.

Індексація первісної (відновлювальної) вартості груп основних засобів може проводитися щорічно згідно з індексом інфляції року.

Зміна вартості основних засобів після проведення індексації не є підставою для переведення їх на інший субрахунок.

У разі, якщо об'єкт основних засобів придбано у результаті бартерної операції (або обміну з частковою оплатою грошовими коштами), його оцінка залежить від того, чи мав місце обмін подібними або неподібними активами.

Об'єкт основних засобів, отриманий в результаті обміну на неподібний об'єкт основних засобів або інший актив, оцінюють за справедливою вартістю відданого активу, скоригованою на будь-яку суму грошових коштів та їхніх еквівалентів, які надійшли або були сплачені в процесі цієї операції

У разі, коли один об'єкт основних засобів обмінюється на подібний (або частку капіталу в подібному об'єкті) собівартістю отриманого об'єкта є балансова вартість відданого об'єкта. При цьому не виникають прибутки або збитки внаслідок обміну.

Ліквідаційна вартість визначається як сума коштів або вартість інших активів, які підприємство очікує отримати від реалізації (ліквідації) основних засобів по закінченню періоду використання, що передбачений, за вирахуванням очікуваних витрат на ліквідацію (продаж) цього об'єкту.

Показники ліквідаційної вартості та вартості, що амортизується, є розрахунковими, оскільки їх значення визначаються на підставі приблизних розрахунків, а не за допомогою безпосереднього вимірювання. Використання показників ліквідаційної вартості та вартості, що амортизується, дозволяє більш обгрунтовано визначити ту частину вартості об'єкту, яка повинна бути віднесена на витрати протягом періоду його використання підприємством.

Якщо величина ліквідаційної вартості є незначною, то при розрахунку вартості, що амортизується, її можна не враховувати.

Практична проблема виникає, коли при обміні подібними об'єктами основних засобів підприємство сплачує або отримує певну суму грошових коштів або їхніх еквівалентів. Така доплата фактично свідчить про те, що об'єкти мають різну справедливу вартість, тому цей обмін слід розглядати та відображати в обліку як обмін неподібними об'єктами.

Під справедливою вартістю основного засобу розуміють вартість конкретного об'єкту основних засобів, який може бути отримано в операціях обміну між проінформованими, зацікавленими та незалежними сторонами. Згідно з додатком П(С)БО 19 «Об'єднання підприємств» справедлива вартість основних засобів визначається таким чином. [11]

Справедлива вартість об'єкта основних засобів дорівнює сумі, за якою актив може бути обміняний при здійсненні угоди між компетентними, обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами.

Справедливою вартістю в більшості випадків є ринкова вартість за умови тривалого збереження способу господарського використання відповідних об'єктів, тобто використання для ведення одного і того ж або аналогічного виду діяльності.

В сільськогосподарських підприємствах значну питому вагу займають основні засоби, створені власними силами. Це, перш за все: будинки та споруди, що побудовані як господарським, так і підрядним способом; робоча та продуктивна худоба, яку сформовано за рахунок молодняку тварин, отриманих і вирощених у власному господарстві; багаторічні насадження, що закладені і вирощені за рахунок зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів (посадкового матеріалу, пального, добрив, засобів захисту рослин, зносу основних засобів) або збільшення зобов'язань (оплата праці, нарахування на соціальні заходи та інше).

Оцінка основних засобів, створених власними силами, здійснюється з дотриманням тих самих загальних принципів, що й оцінка придбаних основних засобів.

Якщо об'єкт основних засобів виготовлено власними силами, а підприємство також виготовляє подібні активи (продукцію) для реалізації, собівартість такого об'єкта визначається відповідно до положень П(С)БО 9 «Запаси». [9]

Залишкова вартість являє собою різницю між первісною вартістю і сумою зносу за весь строк експлуатації об'єкта. Оцінка по залишковій вартості використовується при розробці планів відтворення основних засобів і для нарахування зносу.

Відновлювальна вартість — є вартістю відтворення основних засобів в сучасних умовах.

Уточнення вартості майна проводить експерт-оцінювач, який має відповідну ліцензію на здійснення експертної оцінки майна. Експерт має право здійснювати експертну оцінку основних засо­бів підприємства, оцінити їх фактичний знос і визначити відно­вну або справедливу вартість об'єктів оцінки. Результати роботи оцінювача відображуються у звіті про експертну оцінку активів підприємства.

Уточнення оцінки основних засобів може бути здійснено також експертною комісією господарства, до складу якої входять керівник підприємства (голова комісії), головний бухгалтер та головні спеціалісти господарства.

За результатами роботи експертна комісія надає звіт про уто­чнення вартості окремих об'єктів, який повинен бути затверджений в установленому порядку.

При визначенні вартості будівель і споруд розраховують за укрупненими показниками вартість окремих конструкцій та елементів (фундаменту, каркаса, стін, перекриттів, покрівлі прорізів, підлоги, оздоблення тощо) та їх загальних розмірів стосовно кожного будівельного об'єкта. Фізичний знос приміщень визначають стосовно кожного інвентарного об'єкта, з огляду на чинні норми амортизації та його фізичний знос.

Відновлювальна вартість машин та устаткування визначається з урахуванням їх технологічного призначення по окремих інвентарних об'єктах, а також машинах і устаткуванню, які е складовою частиною виробничих об'єктів. Відновлювальна вартість технічних засобів обчислюється за оптовими цінами, націнками торгівельно-посередницьких організацій, включаючи вартість монтажу на період оцінки.

Вартість продуктивної та робочої худоби визначається за величиною витрат на вирощування живої маси та формування продуктивних якостей. Відповідна вартість багаторічних насаджень розраховується за нормативами питомих капітальних вкладень на їх створення.

Оцінка основних засобів проводиться шляхом визначення їх відновлювальної та залишкової вартостей.

Результати переоцінки основних засобів узагальнюються в акті уточнення вартості основних засобів.

П(С)БО № 7 «Основні засоби» передбачено, що підприємства мають право переоцінювати об'єкти основних засобів, якщо їх залишкова вартість відрі­зняється від справедливої вартості на дату балансу.

Частота проведення переоцінки залежить від коливань справедливої (реальної) вартості основних засобів. У разі переоцінки об'єкта основних засобів на ту саму дату переоцінюються всі об'єкти групи основних засобів, до якої належить цей об'єкт.

Переоцінена первісна вартість та сума зносу об'єкта основних засобів визначається множенням відповідно первісної вартості і суми зносу об'єкта основних засобів на індекс переоцінки. Індекс переоцінки визначається діленням справедливої вартості об'єкта, який переоцінюється, на його залишкову вартість.