Постановою Кабінету Міністрів України № від 200 р. Технічний регламент

Вид материала

Регламент

Содержание 2.1.1 Вимоги до нормативно-технічної документації 2.2 Вимоги до території заводу 2.3 Вимоги до інженерних споруд та мереж 2.4 Вимоги до виробничих та допоміжних будівель та споруд

Подобный материал:

• Державний Герб України затверджено постановою Кабінету Міністрів України № від 200, 1866.91kb.
• Кабінету Міністрів України Кабінет Міністрів України постановляє : Внести зміни, 1193.3kb.
• Кабінету Міністрів України від 11 грудня 1999 року №2263 (у редакції постанови Кабінету, 1307.95kb.
• Постановою Кабінету Міністрів України від 29. 12. 03р. №2067, ст. 7 закон, 448.58kb.
• Кабінету Міністрів України від 11 грудня 1999 року №2263 (у редакції постанови Кабінету, 1089.23kb.
• Міністерство освіти І науки україни, 600.88kb.
• Кабінету Міністрів України від 6 січня 2010 року № 5 Кабінет Міністрів України постановляє, 40.85kb.
• Кабінету Міністрів України від 27. 07. 1995 №554 розроблений з метою виконання Плану, 75.07kb.
• Про внесення змін до наказу Держмитслужби від 09. 07. 97 N 307, 1889kb.
• Стини другої статті 81 Митного кодексу України, пункту 7 Положення про Державну митну, 900.46kb.

На кожному підприємстві повинен бути типовий та виробничий технологічний регламент на виробництво горілок, горілок особливих та лікеро-горілчаних напоїв, узгоджений та затверджений згідно з СОУ 15.0-37-188.

Виробники лікеро-горілчаної продукції зобов’язані постійно працювати над удосконаленням технологічних процесів, повинні використовувати новітні технології, які усувають або знижують дію шкідливих факторів виробничого середовища, зменшують теплоенергетичні витрати та собівартість продукції, поліпшують якість кінцевої продукції. Нові технології, технологічне обладнання, фільтрувальні та сорбційні матеріали повинні пройти відомчі випробовування та бути прийнятими державною комісією до експлуатації в установленому порядку та включені до типового технологічного регламенту.

Проектна документація повинна мати експертне заключення.

Виробничі будівлі, споруди, устаткування, технологічні процеси, транспортні засоби повинні відповідати вимогам, що забезпечують нешкідливі і безпечні умови праці.

Ці вимоги повинні включати безпеку використання території та виробничих приміщень, безпечну експлуатацію устаткування та організацію технологічних процесів, захист працюючих від впливу шкідливих і небезпечних виробничих факторів, утримання виробничих приміщень та робочих місць у відповідності з санітарно-гігієнічними нормами і правилами, обладнання санітарно-побутових приміщень.

Використання передових технологій та технологічних рішень здійснюється на підприємстві з дотриманням чинного законодавства [112, 113].

2.1.1 Вимоги до нормативно-технічної документації

Підприємство-виробник горілок, горілок особливих та лікеро-горілчаних напоїв повинен мати:

- документ, що підтверджує державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності;

- дозвіл про допуск підприємства до виробництва продукції, виданий відповідним органом державного пожежного нагляду;

- дозвіл на початок роботи підприємства, виданий територіальним управлінням Державного комітету України по нагляду за охороною праці;

- довідку відповідного органу державної санітарно-епідеміологічної служби про санітарно-технічний стан виробництва і безпеки праці;

- атестат виробництва, виданий органами центрального органу виконавчої влади, уповноваженого відповідно до законодавства;

- атестат атестації виробничої лабораторії, виданий органами центрального органу виконавчої влади, уповноваженого відповідно до законодавства;

- довідку органу державної податкової служби України про взяття заявника на облік як платника податків та про внесення місць зберігання спирту до Єдиного реєстру;

- ліцензію та документи, що необхідні для її одержання;

- ліцензію на придбання, зберігання, перевезення прекурсорів, видану органами центрального органу виконавчої влади, уповноваженого відповідно до законодавства, згідно з чинною нормативною документацією [15, 6];

- ліцензії на право використання об’єктів промислової власності згідно з чинним законодавством [112, 113].

- типовий технологічний регламент;

- інструкцію з хіміко-технологічного контролю;

- форми документації первинного обліку сировини, матеріалів, тари, реєстрації параметрів технологічного контролю для підприємств-виробників лікеро-горілчаної продукції;

- норми витрат спирту етилового ректифікованого, горілок, горілок особливих та лікеро-горілчаних напоїв на лабораторні потреби на підприємствах галузі;

- норми втрат спирту етилового і готової продукції в лікеро-горілчаному виробництві та інструкцією про порядок їх застосування;

- виробничий технологічний регламент на всі стадії виробництва продукції, розроблений та затверджений в установленому порядку ;

- інструкції на робочих місцях (технологічні, з охорони праці, техніки безпеки);

- чинну нормативно-технічну документацію на всі види сировини і допоміжних матеріалів, які використовуються підприємством при виготовленні продукції;

- чинну нормативно-технічну документацію на всі види готової продукції, яку виробляють на підприємстві;

- генеральний план підприємства;

- будівельні паспорти на виробничі будівлі та споруди з обмірними кресленнями;

- паспорти та креслення загальних видів технологічного обладнання;

- матеріали ідентифікації об’єкта підвищеної небезпеки та свідоцтво про реєстрацію;

- екологічний паспорт підприємства;

- паспорт на відходи.


2.2 Вимоги до території заводу

Вибір земельної ділянки для будівництва заводу по виробництву горілок, горілок особливих та лікеро-горілчаних напоїв повинен бути виконаний згідно з ДБН А.2.2-3 [ 13 ].

Санітарно-захисні зони для заводів по виробництву горілок, горілок особливих та лікеро-горілчаних напоїв визначаються згідно з чинним НД [14], або встановлюються на основі розрахунків та погодження в відповідних установах.

В проектах будівництва, реконструкції та технічного переоснащення заводів, зміні технологічного процесу повинні використовуватись передові технології, які усувають або знижують дію шкідливих факторів виробничого середовища.

Територія заводу повинна бути огороджена та мати не менше двох воріт для в’їзду, виїзду.

Територія заводу повинна підрозділятися на виробничу та допоміжну зони.

У виробничій зоні розміщують головний виробничий корпус, сховища для сировини та готової продукції, побутові приміщення.

У допоміжній зоні розміщують ремонтні майстерні, сховища палива, тари, котельну, гараж, збірники сміття та ін.

Допоміжну зону при новому будівництві розміщують по відношенню до виробничої так, щоб вітер переважного напрямку був з підвітряного боку.

Виробничі будівлі та споруди на території заводу мають бути розміщені з урахуванням будівельних норм, норм пожежної безпеки та виробничої санітарії, поточності технологічного процесу, найкоротших шляхів передачі сировини та напівпродуктів, відвантаження готової продукції.

Перед в’їздами на територію на видному місці повинна бути вивішена схема маршрутів руху транспорту згідно з ГОСТ 12.3.020 та точок розвантаження (завантаження) тари, готової продукції та спирту, розташування основних і допоміжних будівель, запасних в’їздів-виїздів та рекламний щит соціальної реклами на протипожежну тему.

В’їзні (виїзні) ворота повинні легко відчинятися, мати пристрої, що виключають можливість їх самочинного відкривання та закривання, і сигналізацію, що попереджує про рух транспорту.

При утримуванні території необхідно дотримуватися вимог чинних правил безпеки праці, пожежовибухобезпеки, виробничої санітарії, мати подекадні графіки очищення території, виробничих приміщень і обладнання.

Головні проїзди, пішохідні доріжки, а також майданчики перед експедиціями і складами повинні мати тверде покриття. Проїзди повинні бути вільними для руху, вирівняні, без вибоїн.

Пішохідні доріжки повинні бути якомога коротшими, з щонайменшою кількістю перетинів з внутрішньозаводськими коліями, ширина доріжок тротуару повинна бути не менше 1,0 м.

У разі розміщення тротуарів поряд або на спільному з автомобільною дорогою земляному полотні вони повинні бути відділені від дороги роз’єднувальною смугою шириною не менше 0,8 м. Розташування тротуарів впритул до проїзної частини автомобільної дороги допускається лише під час реконструкції підприємства.

У разі прилягання тротуару до проїзної частини, тротуар повинен бути на рівні верху бордюру, але не менше ніж на 0,15 м вище проїзної частини.

Для переходу через канали повинні бути встановлені містки шириною не менше 0,8 м, огороджені поруччям висотою не менше 1,0 м.

Заглиблені резервуари, колодязі, люки повинні бути закриті надійними накривками врівень з прилеглою територією, а під час проведення ремонтних робіт повинні бути огороджені.

У ремонтний період відкриті заглибини (котловани, траншеї, ями) повинні мати огорожі висотою 1,0 м з суцільною зашивкою знизу на висоту 0,15 м; тимчасово відкриті колодязі повинні бути огороджені або закриті щитами з встановленням попереджувальних (заборонних) переносних знаків безпеки і освітлювані темної пори доби.

Резервуари з водою, артсвердловини, криниці мають бути споруджені у відповідності до чинних санітарних норм.

Для вантажно-розвантажувальних робіт на підприємстві повинні споруджуватись постійні вантажно-розвантажувальні майданчики (платформи, естакади) висотою на рівні підлоги вагону або кузова автомашини, а для рідких продуктів (мазут, спирт тощо) – зливно-наливні пристрої.

При розвантаженні матеріали необхідно розміщувати вздовж залізничної колії на відстані не менше 2,0 м від рейки.

Для збирання і тимчасового зберігання відходів виробництва і сміття повинні бути влаштовані водонепроникні, зі щільними накривками збірники місткістю не більше дводобового накопичення відходів.

Розміщення збірників сміття допускається на відстані не менше 25 м від виробничих і складських приміщень на асфальтованих або бетонованих майданчиках, що перевищують габарити основи збірників на 1,0 м з усіх боків. Видалення відходів повинно проводитись спеціальним транспортом у встановлений термін.

Тверді відходи виробництва рекомендовано вивозити з території у спецмашинах закритого типу.

Зберігання на території відходів виробництва забороняється.

Водостоки для відведення атмосферних вод необхідно регулярно очищати й утримувати у робочому стані.

Прибирання території повинно проводитись щоденно: у літній сухий період під’їзні шляхи та прилеглу до виробничих і побутових приміщень територію для запобігання запилення її слід регулярно поливати; взимку проїзди і проходи необхідно очищати від снігу і льоду (при наявності), посипати піском при ожеледиці.

Вільні ділянки території повинні бути озеленені та упорядковані.

На території заводу повинні бути обладнані місця для відпочинку та куріння.

На території заводу не допускається розміщення приміщень для проживання.

2.3 Вимоги до інженерних споруд та мереж

Інженерні споруди та мережі будують за індивідуальними та типовими проектами і мають відповідати вимогам чинних норм і правил.

2.3.1 Автомобільні проїзди

Внутрішньозаводські автодороги повинні відповідати вимогам ГОСТ 12.3.020, ДБН В 2.3-4 [16], СНиП 2.05.07 [17] , СНиП ІІ-89 [18].

Норми ширини проїзду – 3,5 м при односторонньому та 6,0 м при двосторонньому русі транспорту.

Норма ширини пішохідних доріжок і містків через канави 1,0 м.

На території заводу згідно з правилами дорожнього руху, обладнують покажчики проїздів, переходів, а також знаки швидкості та напрями руху, місця стоянок автотранспорту. Необхідна кількість дорожніх знаків і покажчиків і місця їх встановлення повинні обґрунтовуватись схемою організації транспортних і пішохідних потоків.

Швидкість руху автомобільного транспорту по території підприємства повинна бути вказана для кожного виду транспорту на спеціально вивішених (виставлених) дорожніх знаках і не перевищувати таких значень:

- при проїзді територією підприємства – 10 км/год;

- на перетині залізничних колій, під час виїзду і в’їзду – 5 км/год;

- при русі автомобіля заднім ходом – 3 км/год;

- автонавантажувачі, електрокари – 3 км/год.

При організації вантажопотоків на заводському подвір’ї слід уникати зустрічних і перехресних напрямків.

Ширину воріт автомобільних в’їздів на територію заводу належить приймати по найбільшій ширині автомобілів, що застосовуються, плюс 1,5 м, але не менше 4,5 м. Ворота для проїзду автомобілів повинні відкриватися в середину території без самозакриття, мати, як правило, механічний привід.

Переїзди через залізничні колії повинні бути прокладені на рівні головок рейок, мати суцільні настили шириною не менше 3,5 м.

Криті проїзди автомобільних ваг та приймальних пристроїв повинні бути в ширину та у висоту не менше як по 3,5 м.

До всіх будівель і споруд заводу повинен бути забезпечений вільний доступ. Протипожежні розриви між будівлями не дозволяється захаращувати і використовувати для складування матеріалів, устаткування і для стоянки автотранспорту.

Закриття окремих ділянок доріг допускається з дозволу керівника заводу після попереднього узгодження з місцевими органами пожежного нагляду і за умови наявності об’їзних шляхів.

На період проведення ремонту доріг підприємства у відповідних місцях повинні бути установлені покажчики напрямків об’їзду або влаштовані переїзди через ділянки, де ведеться ремонт.

Ширина під’їзної частини автодоріг до виробничих корпусів повинна бути не менше 7 м, інших – з однобічним рухом автомобілів – 4,5 м.

2.3.2 Залізничні колії

Улаштування внутрішньозаводських залізничних колій, переїздів і переходів через них, організація і експлуатація залізничного господарства повинні задовольняти вимоги Правил технічної експлуатації залізниць, а також СНиП ІІ-39 [19]; СНиП 2.05.07 [17]; СНиП ІІ-89 [18]; СНиП ІІІ-38 [20].

Залізничні колії улаштовують відповідно до чинних норм і правил.

Ширину воріт залізничних в’їздів на територію підприємства належить приймати не менше 4,9 м.

Вантажно-розвантажувальні рампи та платформи повинні мати не менше двох розосереджених сходів або пандусів. Ширина вантажно-розвантажувальних рамп і платформ при використанні електронавантажувачів повинна бути не менше 4,5 м.

Висоту платформи для залізничного транспорту слід приймати, як правило, рівною 1,4 м від рівня головки рейки. Для забезпечення відкриття дверей усіх типів ізотермічних вагонів уздовж залізничної колії платформа повинна мати знижену частину шириною 0,56 м та висотою 1,1 м від головки рейки.

Висота вантажної платформи для автомобільного транспорту повинна бути рівною 1,2 м від поверхні вантажно-розвантажувального майданчика.

Рампи з боку під’їзду автомобілів повинні бути обладнані відбійними брусками для обмеження заднього ходу автомобіля і відкидними колесовідбійними брусами, що запобігають падінню навантажувачів на ділянках рампи, вільних від вагонів.

Споруди для приймання (відвантаження) обладнуються пристроями сигналізації.

Тупики залізничних колій повинні мати призму довжиною 5 м, виконану з піску або щебеню, і світловий сигнал.

Прокладання електрокабелів під залізничними коліями можливе на глибині не менше одного метра від головки рейки перпендикулярно полотну залізничної колії у спеціальних жолобах або трубах.

На кожну залізничну під’їзну колію повинні бути: технічний паспорт, план під’їзної колії, поздовжній профіль та креслення споруд.

Залізничні під’їзні колії, локомотиви і вагони, які знаходяться на балансі підприємства, повинні утримуватись ним у повній технічній справності.

Локомотиви і вагони, що належать заводу і виходять на колії загальної мережі залізниці, повинні відповідати вимогам чинної нормативної документації [21]. Порядок виходу на станцію примикання локомотива, який належить підприємству, встановлює начальник відділення залізниці.

До роботи не допускаються локомотиви (мотовоз, тепловоз, електровоз) із несправними звуковими і світловими сигнальними пристроями або гальмовим обладнанням.

На кожному локомотиві має бути не менше двох гальмових колодок для попередження самовільного руху вагонів, а також комплект сигнальних прапорців та сигнальний ліхтар.

Швидкість руху залізничного транспорту по території заводу повинна бути вказана на спеціально вивішених (виставлених) дорожніх знаках за ГОСТ 10807 і не перевищувати таких значень:

- ешелон з локомотивом попереду – 15 км/год;

- ешелон з локомотивом позаду вагонів – 10 км/год;

- під час руху у важких умовах, на кривих малого радіусу, при недостатній видимості, на вагонних вагах, при під’їздах до вагонів для зчеплення чи розчеплення, а також при переїзді, в’їзді або виїзді з території – 5 км/год.

Переміщення вагонів і всі роботи при маневрах повинні проводитися під наглядом уповноваженого керівника робіт від підприємства. При виконанні службових обов’язків на коліях залізниць працівники залізничних під’їзних колій підприємства зобов’язані мати при собі посвідчення встановленого зразка про перевірку знань і точно виконувати розпорядження чергового по станції або диспетчера.

Виходи з будівель не повинні спрямовуватись в бік залізничних колій, розміщених безпосередньо біля виробничих споруд.

При наявності виходів з виробничих або допоміжних будівель на залізничні колії, що розміщені ближче ніж 6 м від будівель, повинна бути передбачена автоматична звукова сигналізація, що попереджає про наближення залізничного транспорту, а також встановлені бар’єри висотою не менше 1 м, які огороджують залізничні колії в місцях виходу з будівель.

У місцях перехрещень залізничних колій з автомобільними дорогами повинні влаштовуватись переїзди. Проїзд транспортних засобів і самохідних машин через залізничні колії у невстановлених місцях не дозволяється.

Переїзди повинні мати суцільний поміст, під’їзди, огороджені стовпцями і поруччям, електричне освітлення, шлагбауми, а також попереджувальну звукову або світлову сигналізацію.

У місцях перехрещень залізничних колій з пішохідними дорогами повинні бути влаштовані переходи, обладнані рівним суцільним помостом, укладеним на рівні з головками рейок, звуковою сигналізацією, електричним освітленням.

Переходи повинні бути обладнані шлагбаумами, попереджувальними знаками “Бережися потягу”, світловою або звуковою сигналізацією.

2.3.3 Електричні мережі

Вимоги до влаштування та експлуатації електричних мереж підприємства регламентуються такими документами: ПУЭ [22], ПТЕ [23], ДНАОП 0.00-1.32 [24], ДНАОП 0.00-1.29 [25], СНиП 3.05.06 [26], СНиП ІІ-4 [27], СН 174 [28], СН 357 [29], РД 34.21.122 [30].

Новозбудовані електроустановки та такі, що реконструюються, повинні бути піддані приймально-здавальним випробуванням та вводитись до промислової експлуатації лише після прийняття приймальними комісіями з обов’язковим оформленням відповідних актів та протоколів.

Вся технічна документація, у відповідності до якої електроустановку було допущено до експлуатації, повинна зберігатись у особи, що відповідає за електрогосподарство.

На кожному заводі повинна зберігатись технічна документація, у відповідності з якою електроустановки підприємства були допущені до експлуатації. До її складу відносяться:

- акти приймання скритих робіт;

- генеральний план ділянки, на який нанесені споруди та підземні електротехнічні комунікації;

- затверджена проектна документація з усіма наступними змінами;

- акти випробувань та налагодження устаткування;

- акт приймання електроустановок до експлуатації;

- виконавчі робочі схеми первинних та вторинних електричних сполучень;

- технічні паспорти основного устаткування;

- інструкції з обслуговування електроустановок, а також посадові інструкції щодо кожного робочого місця та інструкції з охорони праці;

- акти виміру омічного опору.

Всі зміни в електроустановках, що вносяться під час ремонтних робіт, повинні відображатись у схемах та кресленнях негайно за підписом особи, що відповідає за електрогосподарство, з наведенням її посади та дати внесення змін.

Оперативну документацію періодично (у встановлені на підприємстві терміни, але не рідше одного разу на місяць) повинен переглядати відповідальний за стан електрогосподарства, та вживати заходи до усунення дефектів та порушень в роботі електроустаткування.

Розкопка кабельних трас або земляні роботи повинні виконуватись лише з письмового дозволу керівника підприємства, при цьому наказом по підприємству повинна бути призначена особа з числа електротехнічного персоналу, що відповідає за цілісність кабелю на весь період проведення робіт, а розкритий кабель повинен бути закріплений для попередження провисання та захисту від механічних пошкоджень. На місці робіт встановлюють сигнальні вогні та попереджувальні плакати.

Місця прокладання кабелів у землі (кабельні траси) повинні бути ретельно позначені розпізнавальними знаками та нанесені на генплан підприємства. Кабелі треба прокладати на встановленій глибині та захищати від механічних пошкоджень згідно з вимогами ПУЕ [22].

Для виконання робіт на кабельних лініях не допускається користування переносними лампами напругою понад 12 В.

Для освітлення закритих місць устаткування, що потребують періодичного огляду та налагодження, на шафах, пультах або нішах повинні бути встановлені штепсельні розетки на напругу не більше 12 В для ввімкнення переносних електросвітильників. Місця ввімкнення переносних світильників до електромережі необхідно позначити написом “Місцеве освітлення”.

Розподільні пристрої повинні мати чіткі написи, що вказують призначення окремих електроланцюгів та панелей.

Написи повинні виконуватись на лицьовій поверхні пристрою, а при обслуговуванні з обох боків – також на його задній поверхні.

На території повинна передбачатися можливість вимикання в електромережах напруги на окремих дільницях для проведення ремонтних робіт електропристроїв.

Електроосвітлювальні мережі території наносять на генеральний план; герметичні світильники розташовують у захисних сітках на висоті не менше 2,5 м (у галереях і тунелях на висоті 1,7 м); гаки, кронштейни й інші пристрої для підвішування освітлювальної арматури необхідно закріплювати на перекриттях, стінах, стовпах.

2.3.4 Тепломережі

Улаштування мереж теплопостачання повинно відповідати вимогам СНиП ІІ-2-89 [18] ; СНиП 2.04.07 [31], СНиП ІІ-35 [32], СНиП 3.05.03 [102], ДНАОП 0.00-1.11 [109].

Тепломережі підприємства включають:

- систему подачі гарячої води;

- систему опалення;

• паропроводи для подачі водяної пари;
  
• конденсатопроводи.
  

Гарячу воду і водяну пару завод може одержувати від міських мереж, від суміжних підприємств або власних джерел теплової енергії. У разі автономного забезпечення тепловою енергією в котельнях установлюються котли необхідної продуктивності.

Прокладання транзитних трубопроводів тепломереж не допускається через приміщення сховищ, електротехнічні приміщення, пішохідні галереї і тунелі.

Відстань (в просвіті) від поверхні трубопроводів, опалювальних приладів і повітронагрівачів з теплоносієм температурою понад 105 ⁰С до поверхні конструкцій з горючих матеріалів необхідно приймати не менше 0,1 м; при меншій відстані слід передбачати теплову ізоляцію цих конструкцій з негорючих матеріалів.

Трубопроводи в місцях перетинань з перекриттями, внутрішніми стінами і перегородками слід прокладати в гільзах з негорючих матеріалів; кінці гільз повинні бути на одному рівні з поверхнею стін, перегородок і стель, але на 0,03 м вище поверхні чистої підлоги. Закладання зазорів і отворів в місцях прокладання трубопроводів слід передбачати негорючими матеріалами, що забезпечують нормовану межу вогнестійкості огороджень.

Прокладання або перехрещення в одному каналі трубопроводів опалення з трубопроводами горючих рідин, парів і газів з температурою спалаху парів 170 ⁰С і менше або агресивних парів і газів не допускається.

Трубопроводи постачання гарячої води та паропроводи повинні бути теплоізольовані.

Промивні води тепломереж і від споживачів необхідно направляти в каналізаційний колектор.


2.3.5 Водопостачання і каналізація

Водопостачання та каналізація будівель і споруд підприємств повинні відповідати вимогам СНиП 2.04.01 [33], СНиП 2.04.02 [34], СНиП 2.04.03 [35] і ГОСТ 12.3.006.

При виробництві горілок, горілок особливих та лікеро-горілчаних напоїв використовується вода питної якості згідно з ГОСТ 2874. Якість води, яка використовується для виробничих потреб, повинна відповідати технологічним вимогам з урахуванням її впливу на продукцію, що випускається, та забезпечувати відповідні санітарно-гігієнічні умови для обслуговуючого персоналу.

Водозабірні споруди для питної води повинні мати зону суворого санітарного режиму, розміри якої встановлюються згідно з чинними нормативними документами та погоджуються з місцевими органами санітарного нагляду. Зона повинна бути огороджена, вночі освітлена.

Якість холодної та гарячої води, що використовується для господарсько-питних потреб, повинна регулярно контролюватися у встановленому порядку.

Забезпечення водою для господарсько-питних та технологічних потреб можливе від місцевого водогону, водогону суміжних підприємств або від власних джерел водопостачання.

Водопровідні мережі повинні бути закільцьовані.

Господарсько-питний водопровід, який живиться від міського водопроводу, не повинен мати безпосереднього з’єднання з іншим водопроводом.

Для пожежогасіння улаштовуються як окремі системи водопостачання, так і використовується господарсько-питний водопровід з дотриманням вимог пожежної безпеки.

У виробничих приміщеннях необхідно передбачати:

- забезпечення холодною водою питної якості та гарячою водою з використанням змішувачів;

- замивні крани для прибирання приміщень із розрахунку один кран на 500 м² площі, але не менше одного крану на приміщення.

На підприємстві, де джерела питного водопостачання не забезпечують всіх потреб споживачів, за погодженням з органами санітарно-епідеміологічної служби, допускається підведення води непитної якості до пісуарів та змивних бачків унітазів.

Не допускається відбір води з системи зворотного водопостачання.

Прокладання труб водопостачання у приміщеннях електрощитової не дозволяється.

Каналізаційна мережа підприємств повинна приєднуватись до загальноміської каналізації за умови забезпечення характеристики стічних вод на рівні вимог діючих норм та правил.

Мережі водопроводу і каналізації, включаючи насосну станцію із запірно-регулювальною арматурою; прокладені під землею ізольовані трубопроводи; лічильники води; змивні пристрої та скиди в каналізацію; колектор каналізаційний; відстійники; дезінфекатори; пристрої скидання каналізаційних вод у міську каналізацію або очищених вод – повинні постійно контролюватися відповідними службами.

Не допускається улаштування усередині приміщень відстійників (у тому числі жироуловлювачів) для уловлювання домішок, що швидко загнивають, а також уловлювачів для легкозаймистих та горючих рідин.

Для запобігання проникненню газів з каналізаційної мережі до технологічного устаткування або приміщення цеху, всі санітарні прилади та приймачі, що встановлені на мережах побутової та виробничої каналізації, повинні бути обладнані гідравлічними затворами.

Для вибухопожежонебезпечних цехів слід передбачати окрему виробничу каналізацію з самостійними випусками, вентиляційними стояками та гідрозатворами на кожному з них.

Вентиляцію мережі необхідно передбачати через вентиляційні стояки, приєднані до найвищих точок трубопроводів.

2.4 Вимоги до виробничих та допоміжних будівель та споруд

Улаштування виробничих та допоміжних будівель і споруд повинно відповідати вимогам СНиП 2.09.02 [36], СНиП 2.09.03 [37], СНиП 2.09.04 [38], СНиП 2.01.01 [39], СНиП 2.11.01 [40], СНиП ІІ-35 [32], ДНАОП 1.8.10-1.11 [41], НАПБ В.05.013-81/180 [110].

Відстань між будівлями і спорудами при проектуванні повинна відповідати вимогам СНиП ІІ-89 [42].

У приміщеннях висота від підлоги до низу виступаючих конструкцій перекриття чи покриття повинна бути не менше 2,2 м, висота від підлоги до низу виступаючих частин комунікацій і устаткування в місцях постійного проходу людей і на шляхах евакуації – не менше 2 м, а в місцях непостійного проходу людей – не менше 1,8 м.

Відстань по горизонталі від фундаментів будівель та споруд до підземних газопроводів горючих газів низького тиску (до 0,005 МПа) повинна становити 2 м, середнього тиску (від 0,005 до 0,3 МПа) – 4 м, високого тиску (від 0,3 до 0,6 МПа) – 7 м, високого тиску (від 0,6 до 1,2 МПа) – 10 м.

До виробничих будівель і споруд на заводах по виробництву горілок, горілок особливих та лікеро-горілчаних напоїв відносяться такі відділення:

- приймання та відпускання спирту;

- спиртосховище;

- приготування сортівки;

- фільтрування та очищення сортівки;

- напірне;

- водопідготовки;

- зберігання сировини та інгредієнтів;

- настоїв та ароматних спиртів;

- приготування лікеро-горілчаних напоїв;

- сироповарильне;

- колероварильне;

- старіння лікерів;

- посуду;

- розливу;

- готової продукції;

- лабораторія.

До допоміжних будівель та споруд відносяться: ремонтні майстерні, склади тари та палива, котельня, гараж, градирня, резервуари протипожежного запасу води, збірники сміття та ін.

Зовнішні та огороджувальні конструкції будівель і приміщень категорії А і Б за вибухопожежонебезпекою повинні бути легко скидними при дії вибухової хвилі.

Розташування приміщень категорій А і Б за вибухопожежонебезпекою в підвальних та цокольних поверхах не допускається.

Евакуаційні шляхи повинні забезпечувати безпечну евакуацію всіх людей, які знаходяться в приміщенні.

Забороняється на шляхах евакуації розміщення виробничого обладнання та захаращення їх матеріалами.

Освітлення виробничих, адміністративних і побутових приміщень виконується у відповідності з розрядом зорових робіт і коефіцієнтом природної освітленості (КПО) згідно з чинними НД.

Для виробничих і допоміжних приміщень максимально повинно використовуватися природне освітлення.

Природне освітлення може бути верхнім, боковим або комбінованим. У допоміжних приміщеннях з постійними робочими місцями, місцях харчування, культурного обслуговування та в пунктах охорони здоров’я повинно бути тільки природне освітлення.

Світлові отвори не повинні бути затемнені або заслонені.

Скляна поверхня вікон має періодично очищатися у терміни, встановлені адміністрацією, але не рідше двох разів у рік.

У багатоповерхових будівлях стулки вікон повинні відчинятися в середину приміщень.

Для живлення світильників загального освітлення повинна застосовуватись напруга не вище 380/220 В змінного струму при заземленій нейтралі і не вище 220 В змінного струму при ізольованій нейтралі і постійного струму.

У приміщеннях без підвищеної небезпеки для усіх стаціонарних світильників допускається застосовувати напругу на вище 220 В.

Світильники з люмінесцентними лампами на напругу 127-220 В допускається встановлювати на висоті менше 2,5 м від підлоги, а також для місцевого освітлення, якщо виключено контакт з їх струмоведучими частинами у разі дотику.

Для живлення світильників місцевого стаціонарного освітлення з лампами розжарювання повинна застосовуватись напруга:

- у приміщеннях без підвищеної небезпеки – не вище 220 В;

- у приміщеннях з підвищеної небезпекою – не вище 42 В;

- у особливо небезпечних – не вище 12 В.

У приміщеннях вологих, особливо вологих, жарких та з хімічно активним середовищем, застосування люмінесцентних ламп для місцевого освітлення допускається лише в арматурі спеціальної конструкції.

Для живлення переносних електросвітильників в приміщеннях з підвищеною небезпекою повинна застосовуватись напруга не вище 42 В, в особливо небезпечних – не вище 12 В.

Контроль освітленості у приміщеннях та на робочих місцях повинен виконуватись не рідше одного разу на 12 місяців та після реконструкції освітлювальних установок.

Аварійне освітлення (в приміщеннях і на місцях виконання зовнішніх робіт) слід передбачати, якщо вимкнення робочого освітлення і порушення нормального обслуговування устаткування і механізмів, що з ним пов’язане, може викликати:

- вибух, пожежу, отруєння людей;

- тривале порушення технологічного процесу;

- порушення роботи таких об’єктів, як електричні станції, вузли радіопередачі та зв’язку, диспетчерські пункти, котельні, щитові, дизельні, насосні установки водопостачання, каналізації і теплофікації, устаткування вентиляції і кондиціювання повітря для виробничих приміщень, в яких недопустиме припинення робіт тощо.

Найменша освітленість робочих поверхонь виробничих приміщень і території підприємства, що вимагають обслуговування в аварійному режимі, становить 5 % освітленості, нормованої для робочого освітлення при системі загального освітлення, але не менше 2 лк усередині будівлі і не менше 1 лк для території підприємства.

Евакуаційне освітлення в приміщеннях або в місцях проведення робіт поза будівлями слід передбачати:

- у місцях, небезпечних для проходу людей;

- у проходах і на сходах, які служать для евакуації людей при кількості тих, що евакуюються, більше 50 чоловік;

- по основних проходах виробничих приміщень, в яких працює більше 50 чоловік;

- у виробничих приміщеннях з постійно працюючими в них людьми, де вихід людей із приміщень при аварійному відключенні робочого освітлення пов’язаний з небезпекою травматизму внаслідок продовження роботи виробничого устаткування;

- у приміщеннях допоміжних споруд, де можуть одночасно знаходитись більше 100 чоловік.

Евакуаційне освітлення повинне забезпечувати таку найменшу освітленість на підлозі основних проходів (або на землі) та на сходах:

- у приміщеннях – 0,5 лк;

- на відкритих територіях – 2,0 лк.

Світильники аварійного освітлення в приміщеннях можуть бути використані для евакуаційного освітлення.

Не допускається використання електросилових мереж для живлення загального робочого, аварійного і евакуаційного освітлення.

Світлові покажчики евакуаційних або запасних виходів будівель будь-якого призначення, споряджені автономними джерелами живлення, у нормальному режимі, можуть живитись від мереж будь-якого виду освітлення, яке не вимикається під час функціонування будівлі.

При технічній недоцільності живлення аварійного і евакуаційного освітлення замість улаштування стаціонарного аварійного і евакуаційного освітлення допускається застосування ручних освітлювальних приладів з акумуляторами або сухими елементами.

Освітлювальна арматура:

- у приміщеннях з підвищеною небезпекою і особливо небезпечних, на світильники повинні бути нанесені добре видимі розпізнавальні знаки з позначенням напруги живлення, що застосовується;

- електроосвітлення приміщень або майданчиків зберігання, приймання і відпускання ЛЗР повинно мати вибухозахищене виконання з вмиканням поза будівлею або територією майданчиків;

- переносні світильники в вибухопожежонебезпечних зонах будь-якого класу повинні мати ступінь захисту згідно з ДНАОП 0.00-1.32 [24];

- скляний ковпак світильника повинен бути захищений металевою сіткою;

- вилки електричних з’єднань повинні бути виконані так, щоб їх було неможливо ввімкнути в розетки з номінальною напругою більш високою, ніж номінальна напруга вилки. Конструкція розеток і вилок повинна забезпечувати неможливість вмикання в розетку лише одного полюсу двополюсної вилки, а також одного або двох полюсів трьохполюсної вилки;

- вилки електричних з’єднань повинні мати таку конструкцію, щоб приєднані до них переносні проводи в місцях приєднання не натягались та не ламались.

Внутрішні будівельні конструкції приміщень повинні мати рівні поверхні, що допускають вологе легке очищення, безпилове прибирання і, в необхідних випадках, теплоізоляцію, що виключає конденсацію вологи на їх поверхні.

Стіни і металеві конструкції з агресивним середовищем слід влаштовувати з антикорозійних матеріалів або з антикорозійним захисним покриттям.

Стіни в приміщеннях належить обличковувати полив’яними плитками або покривати вологостійкими фарбами на висоту не менше 1,8 м.

Стелі та стіни вище рівня 1,8 м в приміщеннях повинні бути побілені клеїльними білилами, або пофарбовані водоемульсійними фарбами.

Підлога у приміщеннях, де застосовуються кислоти, луги та інші агресивні речовини, повинна бути стійкою до їх дії, водонепроникною, з гладкою, без щілин і вибоїн, зручною для чищення та миття поверхонь, мати уклін від 1% до 2% у бік приямка.

Підлога в приміщеннях з виробництвами категорії А і Б за вибухопожежонебезпекою повинна виконуватись з незаймистих матеріалів, які не дають іскру при ударі металевим предметом.

Внутрішнє оздоблення приміщень повинне виконуватись з незаймистих матеріалів.

Комплекс рекомендованих заходів з виробничої естетики, оформлення території, інтер’єрів та кольорового оздоблення включає:

- фарбування поверхонь виробничих приміщень у світлі тони;

- фарбування стін у жовто-зелені, жовті, зеленувато-голубі кольори, стелі – у білий з відбивальною здатністю (верхні частини стін повинні фарбуватися тими самими кольорами, що й стеля);

- фарбування підлоги – у світлі тони (для кращого відбивання світла);

- фарбування обладнання у світло-сірий, світло-зелені кольори в поєднанні з кремовим (кольори обладнання та приміщення повинні бути у гармонії);

- фарбування огороджень обладнання – у той самий колір, що й станина обладнання, але із сигнально-попереджувальними кольорами: червоний – небезпечних щодо травматизму рухомих частин обладнання; оранжево-жовтий – обрамлення його огородження;

- для обладнання, комунікацій та елементів будівельних конструкцій у сигнально-попереджувальні кольори: червоний – “стоп” (заборона, явна небезпека, пожежний інвентар); жовтий або оранжевий – “увага” (можлива небезпека); зелений – “пуск” – (дозвіл, безпека); синій – “інформація”;

- акцентування на кольорах: жовтий – рухоме обладнання, небезпечні елементи будівельних конструкцій; червоний або оранжевий – небезпечні елементи обладнання; білий з червоною клітиною по діагоналі – місткості з отруйними, вибухонебезпечними і шкідливими рідинами;

- кнопки та рукоятки управління: вмикання (“пуск”) – зелений, а вимикання (“стоп”) – червоним;

- запасні та аварійні виходи, обладнання щодо безпеки, пункти медичної допомоги, аптечки – зеленим кольором;

- попереджувальні знаки – жовтий колір, а зображення – чорний (форма трикутника);

- заборонні знаки – білий, а зображення – чорний колір, перекреслений червоною смугою (форма кругла з чорною смугою по контуру);

- трубопроводи з метою захисту від зовнішньої корозії та позначення роду середовищ, що транспортуються, повинні бути пофарбовані в такі кольори:

трубопроводи для транспортування води – зелений;

трубопроводи для транспортування пари – червоний;

трубопроводи для транспортування повітря – синій;

трубопроводи для транспортування газів – жовтий;

трубопроводи для транспортування лугів – фіолетовий;

трубопроводи для транспортування органічних рідин – коричневий;

трубопроводи для транспортування решти речовин – сірий.

На поверхні трубопроводів, якими транспортуються небезпечні речовини, повинні бути нанесені фарбою попереджувальні кільця:

червоного кольору – для легкозаймистих та інших вибухопожежонебезпечних речовин;

жовтого кольору – для отруйних та токсичних речовин.