Geum.ru

Вступ

Вид материалаДокументы

Содержание


1.2. Типологія артиклів англійської мови
The boy has broken a vase
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8

1.2. Типологія артиклів англійської мови


Питання про кількість артиклів у сучасній англійській мові також не знайшло однозначного рішення. Два основних види артикля, які обговорюються у лінгвістичних роботах – це означений артикль та неозначений артикль. Слід відзначити, що мовознавча література з артиклів у певному значенні відображає статистичне розподілення означеного та неозначеного артиклів як немаркованого та маркованого членів, тобто досліджень, присвячених неозначеному артиклеві значно менше, ніж робот з означеного артикля. Наприклад, широко відома праця Р.Г. Піотровського, присвячена означеному артиклю в романських мовах.

Термінологія типів артиклів іноді відображає окремі сторони його походження та функціональної сутності. Дж. Уолліс називає англійський неозначений артикль Articulus Numeralis, при цьому означений артикль - Articulus Demonstrativus, оскільки перший позначає абсолютно те саме, що й “one” – “один”, але менш виразно [5, c. 33].

За останні два десятиліття отримала широке розповсюдження теорія трьох артиклів: до двох вищезгаданих додається ще так званий “нульовий” артикль – цим терміном деякі дослідники позначають випадки значущої відсутності артикля. Якщо прийняти цю точку зору, то в цьому випадку система артиклів стає тричленною. Теорія нульового артикля, без сумніву, безпосередньо пов’язана із загальноприйнятою в мовознавстві теорією нульової морфеми, яка застосовується до форм, що не мають закінчень, на відміну від інших форм того ж слова. Визнання нульового артиклю не викликало б сумніву, якщо б ми прийняли точку зору тих авторів, які вважають артикль морфемою чи, принаймні, аналогом морфеми, засобом аналітичної морфології. Але, визнаючи існування нульового артикля, тобто його нульового експоненту, потрібно визнати артикль фактично структурним компонентом іменника, на рівні зі словозмінними та словотворчими афіксами. У цьому випадку, виникає необхідність визнання існування аналітичного слова, компонент якого – морфема – вільно пересувається (a book – an interesting book – an extremely interesting book) та може бути замінений семантично значущим словом (some interesting book, that book). Тоді виникає можливість розглядання будь-якого сполучення лексично повного слова з тим чи іншим словом службової частини мови як аналітичного слова, наприклад, сполучення іменника із прийменником: the beauty of the nature. Цілком зрозуміло, що приймаючи таке трактування слова, ігноруються всі формальні критерії і сама концепція структури слова, а також граматичних категорій стає хиткою та безформною.

Проте термін “нульовий артикль” використовують іноді й ті автори, які не відмовляють артиклю у статусі самостійного слова. У такому випадку, мова вже йде не про нульову морфему, а про “нульове” слово. За слушним зауваженням Б.О. Ільїша, незалежно від того, як відноситися до поняття нульової морфеми, поняття нульового слова не уявляється прийнятним. Слово – самостійна одиниця, яка або присутня, або відсутня у реченні чи словосполученні, проте вона ніколи не може бути представлена нульовим експонентом [16, c. 93].

Отже, не визнаючи морфемного походження артикля, ми не приймаємо нульовий артикль як особливий тип артикля і у подальшому викладенні дослідження будемо дотримуватися теорії двох артиклів і казати про відсутність артикля у відповідних випадках, що також має своє значення, бо протиставляється випадкам вживання артикля. Нерідко зустрічається термін “опущення артикля”, але це, як відмічає Б.О. Ільїш, лише непорозуміння: ніякого опущення, тобто пропуску, артикля немає. Про “опущення” артикля можна говорити лише у випадках, які зумовлені стилістично, наприклад, у газетних заголовках, телеграмах.

Визначивши своє відношення до основних теоретичних питань, пов’язаних з артиклем, перейдемо до опису його функцій. Серед значень та функцій, що приписуються артиклеві, виділяються окремі значення (за визначенням одних авторів) або функцій (за визначенням інших авторів), які притаманні обом артиклям. Вибираючи зі списків значень артиклів, які подають різні автори, уявляється доцільним визначити значення артикля як частини мови – це значення ідентифікації. Цим визначається семантична функція артикля або, як вказує С.Д.Кацнельсон, функція актуалізації поняття; інакше кажучи, артикль співвідносить те чи інше поняття з дійсністю, яка представлена у даному тексті (у цьому розумінні, текст – будь-яке висловлювання незалежно від його об’єму та змісту). Слід зазначити, що будь-який текст актуалізує мовні одиниці: у реченні She is here елемент she вказує на якусь відому співбесідникам особу, is відносить дія до теперішнього часу, here вказує на місце, яке відоме співбесідникам. У відриві від тексту ці одиниці – she, is, here – не мають співвіднесеності с дійсністю. Актуалізація, що виникає при вживанні артикля, відрізняється тим, що вона відображає суб’єктивне завдання того, хто говорить (пише) [18, c. 66].

Значення узагальненої ідентифікації (в результаті якої утворюються нечіткі множини) можна вважати значенням неозначеного артикля. Значення індивідуалізованої ідентифікації (в результаті якої утворюються чіткі множини) можна вважати значенням означеного артикля. Іноді це значення називають ще визначаючим, виділяючим.

Як і будь-яка інша частина мови, артикль характеризується певними морфологічними, синтаксичними та семантичними ознаками. Своєрідність морфологічної ознаки артикля визначається його службовим характером. Артикль – основний детермінант або формальний показник іменника як частини мови. Він мовби сигналізує про те, що слово, яке слідує за ним, це іменник. У цьому заключається морфологічна функція артикля. Артикль прикріплений до однієї частини мови – до іменника, хоча позиційно не обов’язково безпосередньо передує йому.

Синтаксичною функцією артикля є його ознака маркера лівого кордону групи іменника. Артикль завжди – за виключенням тих випадків, коли в якості означення до іменника вживаються слова all, both, such, half, які часто називають предетермінативами – займає крайнє ліве положення у групі іменника. Артикль може здійснювати також анафоричний або попередній зв’язок. Анафоричний артикль відіграє значну роль в організації зв’язного тексту, утворюючи зв’язок між самостійними реченнями, що є дуже важливим у нашому дослідженні. Попереджуючий артикль виконує корелятивний зв’язок між головною та підрядною частиною [6, c. 88].

Вживання того чи іншого артикля складає в процесі мовлення різні варіанти комунікації. Так, наприклад, якщо хтось у розмові скаже A boy has broken the vase, він зосередить увагу на тому факті, що була розбита ваза, а не чашка, наприклад, і саме ця ваза. Відповідно на так би мовити „виконавця” дії це речення не наголошує.

Варіант же The boy has broken a vase викликає іншу зацікавленість думок співбесідників. Означений артикль з його значенням індивідуалізованої ідентифікації показує, що мова йде про знайомого хлопчика або тим самим той, хто говорить, хоче наголосити саме на цьому. Таким чином, вживання різних варіантів артикля утворює різні варіанти контексту та змінює змістовну структуру комунікації. У цьому проявляється комунікативна функція артикля.

По відношенню до іменника, з яким артикль вживається, він виконує функцію диференціації. Без артиклів англійський іменник уявляє собою номінації далеких від дійсності, узагальнено-абстрагованих значень, високого ступеню узагальненості та різного ступеню абстрагованості. Тому без артиклів в англійській мові постійно вживаються іменники, які відносяться до певних прошарків лексики. Диференційна функція артиклів проявляється в тому, що їхня присутність дає можливість сприймати іменник або як ім’я одиниці нечіткої множини, або як ім’я одиниці чіткої множини. У випадку чіткої множини взаємодія індивідуалізуючої семантики означеного артикля із семантикою іменника складає певне ціле, індивідуалізоване за якоюсь ознакою того, що позначається: по відношенню володіння, по відношенню приналежності в якості частини (елемента) якогось складніше організованого цілого (в тому числі приналежності слова тексту як повторного найменування або як імені основного елемента оповідання), за ознакою локалізації в просторі тощо [54, c. 88].

Виконуючи диференціюючу функцію, артикль сприяє реалізації різних значень. Так, наприклад, збірний іменник grass – “трава”, вжите з означеним артиклем – the grass – означає “поле, на якому здійснюються різні форми активності людей – ігри, гуляння, спортивні заходи”. Під впливом артиклів іменники можуть змінювати свою класифікуючи приналежність, переходячи з однієї групи лексики в іншу. Так, сема індивідуалізованої ідентифікації, яка вноситься означеним артиклем, дає можливість загальному іменнику перетворитися на власне ім’я. Пор.: the Channel – “Ла-Манш”, the River – “Темза”.