Маркетингові організації виробників сільськогосподарської продукції. Досвід країн єс, порядок створення І діяльності в Україні
| Вид материала | Документы |
- Порядок створення (заснування) та організації діяльності окремих засобів масової інформації, 137.98kb.
- Про порядок подання звіту за формою №21–заг «Реалізація сільськогосподарської продукції», 18.14kb.
- Пат «Ічнянський молочно консервний комбінат», 109.36kb.
- Правила роботи оптових ринків сільськогосподарської продукції I. Загальні положення, 186.57kb.
- Основні тенденції розвитку виробництва продукції тваринництва, 312.13kb.
- Стратегічні альянси відіграють одну з провідних ролей в економіках розвинутих країн, 106.63kb.
- Біржовий ринок Солодкий, 4833.08kb.
- М. О. 2005 р. Зміст вступ Розділ, 4832.11kb.
- Шляхи І способи державного регулювання, 47.77kb.
- План вступ Міжнародно-правове регулювання праці в Україні Загальні напрями діяльності, 247.86kb.
Для проведення зазначеної підготовчої роботи може бути використана спеціальна анкета з вивчення потреб жителів села як основи для розробки та реалізації програми соціально-економічного розвитку громади та створення сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу(додаток 1).
Підготовка проекту установчих документів та програми:
- проведення поглибленого навчання (тренінгу) членів ініціативної групи під час якого розробити програму господарської діяльності та бізнес-план кооперативу;
- розробка проекту засновницького договору та Статуту кооперативу;
- розробка проекту Правил внутрішнього розпорядку кооперативу.
Підготовка пакету засновницьких документів є особливо важливим етапом, від чого в подальшому залежить формування організаційної та економічної моделі господарської діяльності кооперативу.
Першим в пакеті засновницьких документів є Статут кооперативу, основою для розробки якого є Примірний статут сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу, затверджений наказом Міністерства аграрної політики України № 191 від “26 ” червня 2003 р.
Іншим важливим документом є Правила внутрішнього розпорядку кооперативу, які затверджуються загальними зборами членів кооперативу. Основними положеннями Правил внутрішнього розпорядку кооперативу є:
- Територіальна зона дії кооперативу;
- Членство в кооперативі (члени та асоційовані члени; порядок прийняття і вступу їх у кооператив; рішення про прийняття членів; наслідки відхилення кандидатури; реєстр членів, реєстр передачі паїв; права та обов'язки членів та асоційованих членів кооперативу);
- Формування матеріальної бази кооперативу (вступні внески; обов'язкові пайові внески; додаткові пайові внески; пайові внески асоційованих членів; форма та умови сплати пайових внесків; передача паїв; повернення паїв);
- Організація господарської діяльності кооперативу (зобов'язання членів СОК у діяльності кооперативу, облік участі членів СОК у його діяльності; порядок оформлення зобов'язань та наслідки від їх невиконання; порядок/умови співпраці з третіми особами);
- Умови та порядок надання послуг (встановлення переліку послуг кооперативу; порядок формування та встановлення норм і розцінок на послуги; прядок надання послуг; порядок та форми оплати за послуги; зразки документів на замовлення, прийому виконаних робіт, сертифікатів та інш.);
- Трудові відносини та оплата праці (порядок оплати праці та стимулювання працівників; порядок матеріального заохочення членів правління кооперативу та інших членів які працюють на громадських засадах);
- Власність кооперативу та управління (формування фондів та порядок їх використання; оперативне управління кооперативною власністю);
- Органи управління кооперативу (повноваження та відповідальність органів управління; порядок прийняття рішень та їх документального оформлення; порядок ознайомлення членів СОК з прийнятими рішеннями та результатами їх виконання).
Підготовка та проведення Загальних зборів кооперативу:
- підготовка порядку денного зборів засновників кооперативу;
- ознайомлення потенційних засновників і членів кооперативу з проектами засновницьких документів;
- підготовка та організація проведення засновницьких зборів кооперативу;
- проведення зборів засновників кооперативу, на які виносяться наступні питання:
1. Про створення кооперативу та затвердження його статуту
2. Вибори членів правління та голови кооперативу.
3. Призначення відповідального за державну реєстрацію кооперативу.
4.Визначення та затвердження юридичної адреси кооперативу. Кооператив може бути зареєстрований за місцем проживання одного із засновників і підтвердженням її буде ксерокопія його паспорта. Може також бути договір оренди приміщення, де буде розміщений кооператив.
Реєстрація кооперативу
Державна реєстрація кооперативу здійснюється у порядку, передбаченому для державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності і проводиться у відповідності до вимог до Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” від 15 травня 2003 року.
Кооператив вважається створеним і набуває прав юридичної особи з дня його державної реєстрації. Для того, щоб зареєструвати кооператив необхідно виконати ряд послідовних кроків, а саме:
Крок перший – погодження з реєстраційним органом найменування кооперативу. Найменування кооперативу повинно відповідати вимогам наказу Держпідприємництва України № 65 від 09.06.2004 року, а саме – містити його організаційно-правову форму і не може бути тотожним найменуванню іншої юридичної особи.
Для того, щоб під час державної реєстрації не виникало проблем з назвою кооперативу, перед тим як готувати та нотаріально завіряти статутні документи необхідно звернутись до державного реєстратора відповідної райдержадміністрації з заявою про резервування найменування юридичної особи (кооперативу). При цьому проводиться плата за проведення резервування найменування, яка вноситься на розрахунковий рахунок держпідпиємництва, який можна взяти у державного реєстратора.(ст. 23 ЗУ „Про державну реєстрацію ...”).
Резервування найменування здійснюється протягом трьох робочих днів з дати надходження документів (заяви та копії квитанції, виданої банком, або копії платіжного доручення з відміткою банку) і проводиться строком на два місяці.
Після отримання від державного реєстратора довідки про резервування найменування кооперативу його можна вносити в засновницькі документи.
Крок другий – нотаріальне засвідчення підписів засновників у статуті (у двох примірниках) та засвідчення копії протоколу зборів засновників.
Примітка: враховуючи досвід доцільно в список засновників кооперативу включати 3 – 5 осіб, це допоможе значно зменшити (оптимізувати) витрати на нотаріальні та організаційні послуги при створені кооперативу та в майбутньому при внесенні змін до статуту.
Крок третій – для проведення державної реєстрації один із засновників, який уповноважений зборами, повинен особисто подати державному реєстратору наступні документи:
- реєстраційну картку на проведення державної реєстрації, яка заповнюється машинодруком або від руки друкованими літерами (додаток).
- копію рішення про створення кооперативу (копію протоколу зборів засновників, завірену нотаріально) (додаток).
- два примірники статуту кооперативу (підписи засновників нотаріально посвідчені).
- документ, що засвідчує внесення реєстраційного збору для проведення державної реєстрації кооперативу (копія банківської квитанції або копія платіжного доручення з відміткою банку). реєстраційний збір перераховується до місцевого бюджету, але його реквізити необхідно уточнити у державного реєстратора.
Особа, яка реєструє кооператив, повинна при собі обов’язково мати паспорт та ідентифікаційний номер.
Протягом трьох робочих днів з дня надходження документів державний реєстратор повинен видати свідоцтво про державну реєстрацію кооперативу та один примірник оригіналу статуту з відміткою державного реєстратора про проведення державної реєстрації кооперативу.
Крок четвертий – нотаріально засвідчити 2 копії статуту (які необхідні для відкриття розрахункового рахунку та при постановці на облік в державну податкову інспекцію) та засвідчити 8 копій свідоцтв про державну реєстрацію (для статистики, отримання дозволу на виготовлення печатки, постановки на облік у соцфонди, відкриття р/р та ДПІ).
Крок п’ятий – подати документи в обласне (районне) управління статистики:
- заяву встановленого зразка (береться в управлінні статистики);
- оригінал статуту;
- свідоцтво про державну реєстрацію та його нотаріально засвідчену копію;
- ксерокопії паспортів та ідентифікаційних кодів засновників кооперативу;
- квитанцію про сплату реєстраційного збору.
При отриманні «Довідки з єдиного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ)» особливу увагу необхідно звернути на правильне присвоєння коду та назви організаційно – правової форми кооперативу за КОПФГ. Має бути присвоєний код 350 „Сільськогосподарський обслуговуючий кооператив”
Для подальшої реєстрації кооперативу в інших державних установах необхідно 8 копій довідок. Оплачувати всі копії не обов’язково, так як деякі районні відділи статистики проводять засвідчення своїх довідок безкоштовно.
Крок шостий – реєстрація кооперативу в державній податковій інспекції та різних фондах.
Державна податкова інспекція (бажано уточнити в своїй ДПІ перелік необхідних документів та інших вимог), до ДПІ подаються:
- заява встановленого зразка 1- ОПП в 2-х екземплярах (додаток);
- оригінал статуту та нотаріально засвідчена копія;
- свідоцтво про державну реєстрацію та його нотаріально засвідчена копія;
- копія статистичної довідки, засвідчена нотаріально або органом, який її видав.
- протокол зборів засновників, де буде вказано хто голова СОК. Якщо призначений бухгалтер, надається копія наказу про його призначення.
- ксерокопії паспортів (4 сторінки) засновників та їх ідентифікаційних номерів.
Пенсійний фонд, до якого подаються:
- заява встановленого зразка (додаток);
- нотаріально засвідчена копія свідоцтва про державну реєстрацію;
- копія довідки статистики засвідчена нотаріально або органом, який її видав;
Центр зайнятості, до якого подаються:
- заява встановленого зразку (додаток);
- нотаріально засвідчена копія свідоцтва про державну реєстрацію;
- копія довідки статистики засвідчена нотаріально або органом, який її видав.
Фонд тимчасової втрати працездатності, до якого подаються
- заява встановленого зразку,
- нотаріально засвідчена копія свідоцтва про державну реєстрацію
- копія довідки статистики засвідчена нотаріально або органом, який її видав.
Фонд страхування від нещасних випадків, до якого необхідно подати:
- заяву встановленого зразку,
- нотаріально засвідчену копію свідоцтва про державну реєстрацію
- копію довідки статистики засвідчену нотаріально або органом, який її видав.
Крок сьомий, звернутись до органів дозвільної системи МВС - отримати дозвіл на виготовлення печатки, для чого підготувати та подати:
- заяву встановленого зразка;
- ескіз печатки,
- оригінал свідоцтва про реєстрацію та його нотаріально завірену копію,
- копію довідки управління статистики, завірену нотаріально або органом, що її видав;
- квитанцію про оплату вартості послуг – рахунок на місці.
Замовити виготовлення печатки можна прямо у дозвільній системі.
Крок восьмий, відкриття рахунку у відділенні банку, куди подається:
- заява про відкриття поточного розрахункового рахунку встановленого зразка;
- картка із зразками підписів голови кооперативу та головного бухгалтера, якщо він є, завірені нотаріально;
- нотаріально завірена копія свідоцтва про державну реєстрацію;
- копія довідки статистики завірена нотаріально або органом, що її видав;
- копія статуту (нотаріально посвідчена);
- копія довідки (форма 4 ОПП), засвідчена податковим органом, про взяття на облік;
- довідка про реєстрацію в Пенсійному фонді;
- ксерокопії паспортів та ідентифікаційних кодів засновників;
- копія протоколу зборів засновників.
В цілому сільськогосподарський обслуговуючий кооператив, у порівнянні з іншими організаційно правовими формами господарювання, є досить складним формуванням. Створення та організація діяльності кооперативу вимагає у його членів (лідерів) спеціальних знань кооперативного права, фінансових ресурсів для державної реєстрації та початку його діяльності. Як результат, об’єднання дрібних сільськогосподарських товаровиробників в сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи все ще є на дуже низькому рівні.
Разом з тим, сільськогосподарський обслуговуючий кооператив є вищою формою самоорганізації сільськогосподарських товаровиробників спрямованою на їх спільні дії щодо захисту своїх економічних і соціальних інтересів і в першу чергу дрібних сільськогосподарських товаровиробників. Саме тому Кабінетом Міністрів України у 2009 році була прийнята Постанова від 3 червня 2009 р. N 557 «Про затвердження Державної цільової економічної програми підтримки розвитку сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів на період до 2015 року».
Маркетингові групи виробників сільськогосподарської продукції:
Одним із перспективних рішень – об’єднання дрібних виробників сільськогосподарської продукції є їх об’єднання у маркетингові групи у формі простого товариства. Ця форма спільної діяльності є значно простішою за процедурою створення та дешевшою по вартості і може бути першим «стартовим» етапом для створення сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу.
Маркетингова група виробників сільськогосподарської продукції – це є формальне або неформальне об’єднання виробників, як правило одного виду продукції, для спільних дій спрямованих на просування своєї продукції до споживача без посередників.
Маркетингові групи є ефективною формою співробітництва в сфері сільськогосподарського виробництва, переробки і реалізації продукції. Метою діяльності маркетингової групи є збільшення загального обороту в закупівлі і реалізації продукції, уникнення індивідуальними виробниками ризику від коливання цін на ринку, виходу на нові ринки збуту, зменшення непродуктивних витрат. Проведення спільного маркетингу є гарантією оплати за продукцію у визначені терміни і сприяння розвиткові її виробництва. По-перше, налагодження безпосередніх контактів між сільгоспвиробниками і споживачами створює можливості для зростання доходів товаровиробників та зменшення залежності між ринком та індивідуальним виробником.
По-друге, організація спільної діяльності маркетингової групи має бути спрямована на розвиток підприємницької ініціативи, що передбачає розробку конкурентоспроможних ідей, їх оперативну реалізацію в практичній діяльності.
Прообразом неформальних маркетингових груп в дрібнотоварному сільськогосподарському виробництві можна вважати неформальні групи власників присадибних ділянок, які спеціалізувались на вирощуванні одного виду продукції (картоплі, огірків, помідорів, цибулі, полуниці, яблук та ін.), та об’єднувались в невеликі (по 2-10 учасників) групи, формували партії однорідної продукції для продажі на ринках інших регіонів України або за її межами.
Такі групи дрібних виробників (як правило власників присадибних ділянок) формуються стихійно на принципах довіри і без будь – якого документального оформлення майнових взаємовідносин. Ці групи носять тимчасовий (сезонний) характер, їх діяльність завершується з завершенням сезону реалізації конкретного виду сільськогосподарської продукції, або виконання певного виду робіт.
Перевагою таких неформальних груп виробників сільськогосподарської продукції є їх незарегульованість, відсутність бюрократичних процедур документального оформлення договірних відносин, обліку руху продукції, розподілу грошей від реалізації продукції, складання податкової та статистичної звітності, інше.
Недоліком таких неформальних груп виробників сільськогосподарської продукції є відсутність будь – яких документально зафіксованих домовленостей, обліку обсягів спільної діяльності та її результатів.
Більш прогресивною формою спільної маркетингової діяльності є створення маркетингових груп виробників сільськогосподарської продукції у формі «простого товариства», які організовують свою діяльність на основі «договорів про спільну діяльність»
Поняття „договору простого товариства” з’явилось в національному цивільному законодавстві з прийняттям (16 січня 2003 р.) та набуттям чинності (1 січня 2004 р.) Цивільного кодексу України. Цьому факту сприяв, зокрема, тривалий процес гармонізації новітнього українського законодавства з європейським правом. Серед країн Європейського Союзу саме в Німеччині просте товариство існує з 1900 р.
Юридичне оформлення діяльності маркетингової групи.
Правове регулювання відносин, що виникають під час здійснення спільної діяльності учасниками маркетингової групи, регулюється нормами ст. 113О — 1143 Цивільного Кодексу України (ЦКУ).
Господарський Кодекс України (ГКУ) спеціальних положень щодо укладання та виконання договорів спільної діяльності не містить.
Податкові відносини регулюються нормами спеціальних положень передбачених у податковому законодавстві, а саме:
- п. 1.2 Закону про ПДВ з метою оподаткування дві чи більше особи, які здійснюють спільну (сумісну) діяльність без створення юридичної особи, вважаються окремою особою у межах такої діяльності. З метою оподаткування господарські відносини між учасниками спільної (сумісної) діяльності прирівнюються до відносин на основі окремих цивільно-правових договорів.
За нормами ЦКУ, за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить закону (ч. 1 ст. 1130).
Хто може бути учасником маркетингової групи на умовах договору про спільну діяльність?
Норми Цивільнго кодексу України ЦКУ не містять обмежень щодо кола суб'єктів — учасників спільної діяльності: тобто, членами маркетингової групи можуть бути як фізичні особи, так і юридичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, в тому числі і нерезиденти. Договори про спільну діяльність можуть бути як двосторонніми, так і багатосторонніми, тобто без обмеження кількості учасників спільної діяльності.
Відповідно до ст. 1142 ЦКУ, договори про спільну діяльність залежно від строку дії поділяються на безстрокові, строкові, для досягнення мети, визначеної у договорі як скасувальна умова.
Форма спільної діяльності та форма договору
Договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі (ст. 1131 ЦКУ). Умови договору про спільну діяльність:
1) координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ;
2) правовий статус виділеного для спільної діяльності майна;
3) покриття витрат та збитків учасників;
4) участь учасників у результатах спільних дій;
5) інші умови, які сторони вважають істотними для таких договорів, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності, встановлюються сторонами у договорі за взаємною згодою.
Відповідно до ч. 2 ст. 1130 ЦКУ, спільна діяльність може провадитися у двох формах: шляхом об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів.
Зразок договору простого товариства про спільну діяльність в додатку №_
Майно учасників маркетингової групи за договором спільної діяльності
Матеріально – технічна база групи сільськогосподарських товаровиробників, що формується за рахунок майна учасників перебуває у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
Відповідно до ст. 1133 ЦКУ, вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), у т. ч. кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички, вміння, а також ділова репутація та ділові зв'язки.
Вклади учасників вважаються рівними за вартістю, якщо інше не випливає з договору простого товариства або фактичних обставин. Грошова оцінка вкладу учасника провадиться за погодженням між учасниками.
Строки внесення вкладів обумовлюються сторонами безпосередньо у договорі. У разі створення простого товариства внесене майно є спільною частковою власністю учасників, якщо інше не встановлене договором або законом.
Згідно зі ст. 1134 ЦКУ, спільне майно учасників включає:
1) майно, яким вони володіли на праві власності;
2) вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності доходи.
Використання майна учасниками у процесі дії договору про спільну діяльність здійснюється за їхньою спільною згодою. Відносини власності, що виникають між учасниками договору про спільну діяльність, регулюються Законом України "Про власність", ЦК України та іншими законодавчими актами.
Учасники договору про спільну діяльність володіють, користуються і розпоряджаються майном, яке перебуває у їх спільній частковій власності,за згодою між собою. Отже, будь-які дії щодо такого майна повинні узгоджуватися між усіма учасниками. Основні умови й напрями використання майна при спільній частковій власності встановлюються договором. Якщо сторони не досягли згоди, то відповідно до ч. З ст. 1134 ЦКУ порядок користування таким майном встановлюється за рішенням суду.
Особливості обліку майна спільної діяльності та його розподілу після закінчення договору про спільну діяльність.
Після закінчення договору про спільну діяльність майно повертається учасникам у складі і на паях, передбачених договором. При цьому важливо зазначити, що у відповідності до пп. 4.2.12 Закону про прибуток, кошти або майно, що повертаються власнику після завершення договору про спільну діяльність, але не вище за номінальну вартість часток (паїв), не включають до складу валового доходу.
Якщо у разі повного припинення спільної діяльності учасник отримує кошти або майно, вартість яких перевищує балансову вартість внесених коштів або майна, сума перевищення включається до валового доходу такого учасника. Якщо сума коштів або вартість майна менша за номінальну вартість внесених учасником коштів або майна, то суму збитків відносять до складу валових витрат у податковий період отримання такої компенсації, але не раніше періоду повної ліквідації спільної діяльності.
Слід звернути увагу на питання, пов’язане з нарахуванням ПДВ на майно, що повертається після закінчення спільної діяльності (як правило, це основні фонди). Одназначну відповідь на це питання податкове законодавство не дає, однак логічним є те, що майно, яке повертається, не обкладають ПДВ, оскільки немає факту продажу і норми закону, що диктує оподаткування такого майна. Разом із тим, в учасника, який раніше передав таке майно для здійснення спільної діяльності, виникають збитки на суму ПДВ, раніше сплачену до бюджету в момент передачі такого майна для здійснення спільної діяльності.
Щоб уникнути зазначених втрат, доцільно передавати для спільної діяльності майно (основні засоби) без його передачі на баланс уповноваженого учасника. Наприклад, у договорі про спільну діяльність передбачити таку фразу: "Для досягнення спільної мети учасник надає в користування основні засоби без передачі на баланс уповноваженому учаснику". При цьому посилатись на норму Закону про ПДВ, що передбачає нарахування ПДВ тільки у разі передачі майна на баланс іншого учасника.
Доцільно звернути увагу , що згідно з п. 19 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 12 "Фінансові інвестиції" (далі - П(С)БО 12.), кожен учасник спільної діяльності без створення юридичної особи відображає у своїх облікових регістрах (на окремих рахунках аналітичного обліку) й у фінансовій звітності активи, залучені до спільної діяльності, які він контролює, або свою частину у спільно контрольованих активах. Активи, залучені до спільної діяльності без створення юридичної особи, не відображаються як фінансові інвестиції учасників такої діяльності. Частина учасника спільної діяльності без створення юридичної особи у спільно контрольованих активах відображається у бухгалтерському обліку цього учасника у складі відповідних активів.
Чинним законодавством з питань бухгалтерського обліку не передбачено ведення окремого балансу щодо спільної діяльності і відображення у балансі учасника, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності, активів, що належать іншому учаснику. Тому активи, що належать учасникам, відображають у їхніх балансах протягом усього часу здійснення спільної діяльності. Відповідно, з точки зору бухгалтерського обліку "передача на баланс" взагалі не відбувається.
Порядок ведення справ спільної діяльності
Облік спільної діяльності: Під час дії договору про спільну діяльність кожен учасник має право діяти від імені решти, якщо договором простого товариства не встановлено, що ведення справ здійснюється окремими учасниками або спільно всіма учасниками договору простого товариства.
У процесі дії договору про спільну діяльність кожен з її учасників без згоди інших сторін не має права розпоряджатися своєю часткою у спільній власності. З метою досягнення результатів спільної діяльності право розпорядження спільним майном, у т.ч. шляхом його відчуження, має особа, на яку покладено ведення спільних справ, за умови, що це передбачено договором і дорученням.
Отже, укладаючи договір про спільну діяльність, сторони повинні вирішити питання про порядок ведення спільних справ, зокрема щодо:
1) ведення податкового та бухгалтерського обліку;
2) затвердження та внесення змін до договору про спільну діяльність;
3) визначення основних напрямів спільної діяльності;
4) планування характеру та розміру витрат;
5) розподілу прибутку
Зробити це можна двома способами:
1) призначити одного представника;
2) прийняти рішення більшістю голосів або створити окремий орган з представників усіх учасників спільної діяльності.
Прийняття рішення щодо призначення окремого органу, уповноваженого вести спільні справи, спричинить необхідність визначити строк здійснення повноважень таким органом та порядок прийняття ним рішень.
Доручаючи ведення спільних справ одній зі сторін, учасники повинні наділити її конкретними повноваженнями, що може посвідчуватися таким документом, виданим сторонами договору для представництва перед третіми особами, як довіреність.
Довіреність може визначати повноваження учасника щодо управління та розпоряджання майном, переданим для провадження спільної діяльності, вчинення від імені учасників правочинів на власний розсуд у частині умов, ціни та термінів виконання зобов'язань за такими правочинами, управління банківськими рахунками та всіма коштами, щодо представництва та захисту інтересів учасників договору в органах державної влади, зокрема податкових, судових, а також перед іншими юридичними та фізичними особами.
За таких обставин особа, на яку покладено ведення спільних справ, укладає договори, пов'язані з забезпеченням спільної діяльності, від свого імені і сама набуває цивільних прав та несе обов'язки за договорами.
Якщо учасники договору бажають обмежити коло прав та обов'язків учасника, уповноваженого на ведення спільних справ, вони обумовлюють це або у договорі, або у довіреності. Інакше вони не мають права посилатися на факт існування обмежень, і правочин, вчинений уповноваженою стороною, вважатиметься обов'язковим для всіх учасників договору. А доведення того, що третя особа знала або повинна була знати про такі обмеження уповноваженої особи, покладається на інших учасників договору про спільну діяльність.
Під час здійснення представником повноважень уповноважена особа не з її вини може мати певні витрати (збитки), тоді вона має право, у т. ч. шляхом подання позову, вимагати їх покриття всіма учасниками спільної діяльності (наприклад витрати з орендної плати, експлуатаційні витрати, сплата мита, збитки у зв'язку з інфляційним процесом тощо). При цьому, учасники простого товариства зобов'язані їх покрити. У разі відмови уповноважена особа може звернутися до суду за відшкодуванням понесених витрат, адже правочин вчинено від імені всіх учасників спільної діяльності.
Якщо уповноважена особа вчинила певні дії без належних повноважень але доведе, що це було на користь інших учасників та задля досягнення спільної мети, вона має право вимагати відшкодування понесених витрат від інших учасників. Інакше така сторона відшкодовує не лише всі витрати, пов'язані з виконанням правочину, а й збитки іншим учасникам спільної діяльності, а саме витрати, яких вони зазнали у зв'язку з таким правочином, та доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода — ч. 2 ст. 22 ЦКУ).
Загалом порядок визначення витрат визначається за домовленістю сторін. У разі відсутності такої вказівки у договорі кожен учасник несе витрати та збитки пропорційно до вартості його вкладу у спільне майно.
Спільні витрати та збитки покриваються за рахунок майнових внесків, результату спільної діяльності (придбаного або створеного майна, іншого доходу) та отриманого від спільної діяльності прибутку.
У разі недостатності спільного майна для покриття витрат та збитків, що виникли у результаті спільної діяльності, покриття здійснюється виходячи з розмірів фактично зроблених сторонами внесків. Сторони також можуть обумовити, що ризики від спільної діяльності розподіляються пропорційно до часток в отриманому сторонами прибутку за договором спільної діяльності або іншим способом, узгодженим сторонами.
Кожен учасник договору простого товариства має право ознайомлюватися з усіма документами щодо ведення спільних справ учасників. Відмова від цього права або його обмеження, у т.ч. за погодженням учасників, є недопустимою (ст. 1136 ЦКУ).
Прибуток, одержаний учасниками в результаті їх спільної діяльності, розподіляється пропорційно до вартості вкладів учасників. Угода про усунення будь-кого з учасників у прибутку є недійсною.