Місце І роль кредитних операцій у банківській діяльності

Вид материала

Документы

Содержание Кредитна операція Умови виникнення кредитної угоди між банком і позичаль­ником. Зміст кредитної заявки та її аналіз. Вимоги до власного капіталу потенційного позичальника. Форми забезпечення повернення банківських кредитів. Зміст договору про заставу. Заставне право банку і спосіб його реалізації. Бізнес-план на здійснення заходу, під який запитується кредит. 10. Участь власних коштів та фінансування об'єкта, що креди­тується. 11. Оцінка можливості повернення позички за рахунок цільових джерел. 12. Зміст кредитного договору. Свідчення і гарантії» Невиконання умов кредитної угоди» Санкції у випадку порушення умов угод» 13. Банківські ризики та їх характеристика. За характером обліку банківські ризики До ризиків вищого порядку відносяться До інших видів ризиків відносяться 14. Захист від ризиків і елементи управління ними. 15. Оцінка і управління кредитним ризиком. ... Полное содержание

Подобный материал:

• Формат опису модуля, 17.43kb.
• План Сутність та джерела формування кредитних ресурсів банку > Класифікація депозитів, 12.63kb.
• Реферат на тему, 11.78kb.
• Верховною Радою України, а також виданими на виконання цього закон, 174.06kb.
• Методичні рекомендації для виконання контрольної роботи з дисципліти «Аналіз діяльності, 127.33kb.
• Реферат на тему: Зовнішній та внутрішній аудит в Україні, 142.93kb.
• Порядок обробки персональних даних в банківській діяльності І. Загальні положення, 257.9kb.
• Закон україни про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної, 76.22kb.
• 2. Закон України Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної, 88.67kb.
• Роль європи в грошово банківській системі україни, 37.12kb.

1. Місце і роль кредитних операцій у банківській діяльності
   

Надання кредитів є основною економічною функцією комерційних банків, яка здійснюється для фінансування споживчих та інвестиційних цілей підприємств, фірм, фізичних осіб та державних організацій. Від того, наскільки добре банки реалізують свої кредитні функції, багато в чому залежить економічний стан регі­онів, що ними обслуговуються, оскільки банківські кредити сприяють появі нових підприємств, збільшенню кількості робо­чих місць, будівництву об'єктів соціального та культурного при­значення, а також забезпечують економічну стабільність.

Кредити становлять близько 60% всіх активів банку і забезпечують 2/3 усіх доходів. Вони є найбільш прибутковою, але й найбільш ризиковою частиною банківських активів.

Кредитна операція - це договір щодо надання кредиту, який супроводжується записами у банківських рахунках, із відповідним відображенням у балансах кредитора і позичальника. Отже, проведення банком кредитної операції зумовлене добровільним бажанням надати в тимчасове користування вільні кошти позичальнику, тобто надати банківський кредит.

Щодо сутності кредитної операції банку, то проведення їх проведення являє собою рух позикового капіталу, який надається банком позичальнику за плату на певних умовах, якими є принципи банківського кредитування. Кредитна операція відображає економічні відносини між кредиторами-позикодавцями (комерційними банками) і суб’єктами кредитування (позичальниками), якими можуть бути юридичні або фізичні особи.

2. Умови виникнення кредитної угоди між банком і позичаль­ником.
   

Для виникнення кредитної угоди слід дотримуватись таких умов: Умови кредитування:

1. Кредити можуть надаватись у межах наявних вільних ре­сурсів банку.

2. Про кожен великий кредит (більший 10% власного капіталу банку) банк повідомляє НБУ.

3. Кредит видається за умови надання клієнтом у банк кредит­ної заявки.

4. Загальний розмір кредитів банку з урахуванням 100% поза­балансових зобов'язань та врахованих векселів одного позичаль­ника, не може перевищувати 25% власного капіталу банку.

5. Загальний розмір великих кредитів з урахуванням 100% по­забалансових зобов'язань, виданих банком, не може перевищува­ти 8-кратного розміру власного капіталу банку.

Обидва нормативи (п. 4 та п. 5) встанов НБУ.

6. При кредитуванні позичальника банк повинен дотримува­тися економічних нормативів регулювання банківської діяльності та вимог НБУ щодо формування обов'язкових страхових резерв­них фондів.

7. Рішення про надання кредиту повинно прийматися в банку колегіальне, тобто затверджуватися кредитним комітетом (комі­сією) та оформлюватись протоколом.

8. Кредити надаються всім суб'єктам господарювання незале­жно від форми власності за умов, що позичальник зареєстрова­ний як суб'єкт підприємництва. Для підтвердження цього пози­чальник — юридична особа подає до банку:

— статут;— установчий договір;

фізична особа:

— паспорт;— ліцензію.

9. Кредитування здійснюється в межах параметрів, визначе­них кредитною політикою банку.

Ці параметри знаходять своє відображення в бізнес-плані бан­ку і включають:

а) пріоритетні напрямки кредитування;

б) обсяги кредитів;в) структуру кредитного портфеля;

г) граничний розмір кредиті на одного позичальника;

д) методику оцінки фінансового стану та ін.

10. Кред надаються тільки на комерц засадах із до­триманням:

а) оцінки кредитоспроможності позичальника, фінансової ста­більності, ліквідності, рентабельності;

б) кредитуються тільки ті види діяльності позичальника, які передбачені статутом;

в) позичальник повинен мати власне майно і брати участь у фінансув об'єкта, що кредитується, певною сумою влас капіталу (за міжнародними стандартами 30% вл коштів у фінансув кредитного заходу).

11. Банки можуть надавати своїм клієнтам незабезпечені (бланкові) кредити, але тільки в межах власних коштів і лише клієнтам зі стійким фінансовим станом. Інсайдерам незабезпечені кредити видаються в межах 50% номінальної вартості акцій, що перебувають у їх власності.

12. Кожний б розробляє власні полож «Про кредиту­в

13. Банк не може надавати кредити на покриття збитків клієн­тів, на формув та збільшення статут фонду клієнта, на внесення клієнтом коштів до бюджету та позабюдж фондів (за винятком кредитування за пот рахунком), а також під­приємств, проти яких поруш справу про банкрутство

Крім того, не надаються кредити підприємствам, у контрактах яких не передбачено страхування можливих втрат від непостачання товарно-матеріальних цінностей.

Заборонена видача кредитів підприємствам, які мають про­строчену заборгованість по раніше отриманих позичках (проте це твердження не є абсолютним, можливі винятки).

14. Обов'яз укладання між б і клієнтом кред договор

15.Проведення банком експертизи проекту чи господарської операції, що кредитується, на предмет окупності чи достатності цільових грошових потоків від Їх реалізації.

Для отримання кредиту позичальник звертається до банку. Форма звернення може бути у вигляді листа, клопотання, заявки, заяви. В документах, що надаються позичальником, зазначається необхідна сума кредиту, його мета, строки погашення та форми забезпечення. Якщо розрахунковий рахунок позичальника від­критий в іншому банку, то він надає в банк установчі документи

3. Зміст кредитної заявки та її аналіз.
   

Для отримання кредиту позичальник звертається до баку. Форма звернення може бути у вигляді листа, клопотання, заявки, заяви. Заявка містить суму кредиту, мета, стоки погашення, форма забезпечення. Якщо розрахунковий рахунок клієнта знаходиться в іншому банку то додаються установчі документи, картку з зразками підписів, завірену банком, довідку про залишки коштів на рахунках та про наявність заборгованості. Клієнт для отримання кредиту або іншого кредитного продукту складає і подає заяву на отримання кредиту за встановленою банком формою разом із додатками.

Додатками до заяви на отримання кредиту є наступні документи:

1. Фінансово-економічна документація, яка характеризує фінансовий стан та господарську діяльність позичальника за останні 2—3 роки (поквартальне):

— баланс:— звіт про прибутки і збитки;— звіт про фінансово-майновий стан;— декларація про прибуток.

2. Інформація про рух коштів за останній рік (помісячне)

3. Техніко-економічне обґрунтування пропонованого до кредитування заходу.

4. Контракт/ти (договір, угода) для виконання якого необ­хідний кредит. 5. Пропозиції щодо забезпечення зобов'язань перед бан­ком, які виникнуть у майбутньому:

— документи про право власності на майно, що про­понується в заставу;

— документи про право розпорядження майном та межі повноважень посадових осіб у прийнятті рішень щодо на­дання забезпечення;

— документи про вартість забезпечення (довідка БТІ, оцінка експерта, документи на придбання,...).

6. Нотаріально завірена Копія юридичної справи:

— статут;— установча угода;

— довідка про державну реєстрацію, перереєстрацію;

— довідка про реєстрацію в органах статистики;

— довідка ДПІ про взяття на облік;— картка зразків підписів;

— копія паспортів осіб, які мають право першого і другого підпису (з сторінок, де зазначено дату та місце народження, ким виданий паспорт, місце прописки).

7. Дозвіл уповноваженого органу управління позичаль­ника на залучення кредиту Банку та надання забезпечення. Цей документ повинен містити:

— назву банку, кредит якого залучається і сума кредиту:

— найменування та суму забезпечення, що надається;

— прізвище, ім'я та по-батькові і посаду особи, уповнова­женої на підписання кредитного договору та договорів по забезпеченню.

8. При наявності зобов'язань перед іншими банками за кредитами (гарантіям,...) — інформацію про стан цих зобов'язань:

— довідку банку, який надав кредит (гарантію) про суми заборгованості за основним боргом, відсотками (пенею, іншими штрафними санкціями) і про своєчасність виконання Клієнтом своїх зобов'язань перед цим банком; про об'єкт кредитування (гарантії,...), форму забезпечення; про термін повернення всієї наявної на дату звернення, заборгованості перед цим банком

— кредитний договір (Договір про надання гарантії...)

9. Документи, що характеризують юридичний статус, фінансово-економічний стан та господарську діяльність Гаранта (Поручителя), якщо ним надається забезпечення зобов'язань позичальника перед Банком.Та інші документи на вимогу банку.

4. Вимоги до власного капіталу потенційного позичальника.
   

Основними критеріями оцінки кредитоспроможності пози­чальника можуть бути: забезпеченість власними коштами не менш як 50 відсотків усіх його видатків;

Кожен клієнт повинен мати власну капітальну базу і стійку рішучість використати свій капітал у реалізації проекту, що кредитується, тобто взяти на себе певну частину ризику.

Дуже важливо при аналізі проекту, що кредитується, правиль­но визначити розмір кредиту. При цьому слід упевнитися, що клієнт не запитує більше кредиту, ніж йому потрібно, оскільки це може призвести до нераціонального використання лишку креди­ту, а звідси і до проблем його погашення. Слід також упевнитися, що клієнт не запитує менше кредиту, ніж йому необхідно, оскільки в цьому випадку можуть виникнути проблеми, пов'язані зі здійсненням проекту, що кредитується, а звідси і з погашенням кредиту. Згідно зі світовими стандартами при видачі кредиту в основні фонди частка власних коштів позичальника повинна складати не менше 30% заходу, котрий кредитується.

При видачі кредиту в оборотні фонди власні кошти позичаль­ника повинні складати не менше 50% валюти балансу, або власні кошти повинні повністю покривати запаси і витрати.

5. Форми забезпечення повернення банківських кредитів.
   

При видачі кредиту значна увага приділяється забезпеченню кредиту.

Під формою забезпечення повернення банківської позички слід розуміти конкретне джерело погашення боргу, юридичне оформлення права кредитора на його використання, організацію контролю банку за достатністю даного джерела.

В Україні згідно з чинним законодавством банки можуть ви­користовувати такі форми забезпечення позичок:

— застава;— гарантія, поручительство;— переуступлення (цесія) на користь банку вимог і рахунків до третьої особи;

— іпотека; — страхова угода (поліс).

Засобом захисту від кредитного ризику може слугувати також страхування. У разі застосування страхування кредитного ризику банк має впевнитись у надійності страховика. Сума страхових зобов'язань, які страховик може взяти на себе, залежить від пра­вового статусу товариства, у формі якого створена страхова ор­ганізація.

Для більшої надійності зазначених вище видів забезпечення кредиту може укладатися тристороння угода: банк — гарант (по­ручитель, страхова організація) — позичальник.

Кредити надаються суб'єктам господарської діяльності У безготівковій формі шляхом сплати платіжних документів з позичкового рахунка як у національній, так і в іноземній валюті.

В забезпечення виконання зобов’язань можуть прийматися такі види забезпечення: застава рухомого і нерухомого майна, застава майнових прав, застава грошових коштів, розміщених в банках (депозити, гроші на поточних рахунках), застава цінних паперів, поручительства (гарантії), як фіз. Так і юр осіб, банків, фін установ, уряду.

6. Зміст договору про заставу.
   

Банк приймає до кредитної справи договір застави стандартного зразка завірений нотаріально. Договір застави нерухомого майна нотаріально засвідчується за місцезнаходження нерухомого майна, а договір застави на транспортні засоби та космічні об’єкти – за місцем реєстрації цих засобів. Якщо предметом застави є декілька предметів (більше 30 невід’ємною частиною договору застави повинен бути опис майна, що передається в заставу, який підписується сторонами і ставляться печаті.

Договір застави містить повне найменування власника майна (позичальника, характеристику предмету застави, яка чітко дозволяє відокремити майно від іншого схожого майна (артикул, марка, модель, рік випуску, заводський номер). Кількість одиниць та їх балансова і заставна вартість.

Як і будь - який договір, договір застави місти назву повну власника майна, опис майна права і обов’язки заставодавця і заставодержателя, форс-мажорні обставини і підписи і печатки уповноважених осіб. Завіряється нотаріусом.

7. Заставне право банку і спосіб його реалізації.
   

Предметом застави може бути будь-яке майно, яке в відповідності з законодавством України може бути відчужене заставодавцем, а також ЦП та майнові права.

Розрізняють 2 види застави: 1.При якому предмет застави може заставатися у заставодавця. 2.При якому предмет застави може передаватися у розпорядження заставоутримувача.

Предмет застави повинен відповідати слідуючим вимогам: висока ліквідність; висока вартість; стабільність цін на предмет застави; мінімальні витрати на зберігання;

Найбільш розповсюдженим є перший вид застави. Він виступає у слідуючих формах: 1)застава товарів в обороти, 2)застава товарів в переробці; 3)застава нерухомого майна.

Другий вид застави, якій ще називається закладом, є найбільш вигідним видом застави у банківській діяльності, особливо коли в якості предмета застави пропонується майно, яке не вимагає державної реєстрації передачі у заставу. При закладі кредитор має право користуватися закладаємим майном. Одночасно на нього переходять обов'язки належним чином утримувати та зберігати предмет застави. Предмети закладу виступають у 2-ох формах: у формі твердої застави (валютні кошти, банківські та ін.); у формі застави прав.

Право застави перестає діяти: 1.Коли закінчує діяти зобов'язання, яке забезпечене цією заставою. 2.Коли загинуло майно, яке е предметом застави. 3.В разі придбання права власності заставодержателем на майно у заставі.

8. ???Оцінка доцільності і прибутковості позичкової операції.
   

При видачі кредиту комерційний банк аналізує, вивчає діяльність потенційного позичальника, визначає його кредитоспроможність, прогнозує ризик неповернення кредиту і приймає рішення про надання або про відмову у наданні кредиту.

Основними критеріями оцінки кредитоспроможності позичальника можуть бути:

— забезпеченість власними коштами не менш як 50 відсотків усіх його видатків;

— репутація позичальника (кваліфікація, здібності керівника, дотримання ділової етики, договірної, платіжної дисципліни);

— оцінка продукції, що випускається, наявність замовлення на її реалізацію, характер послуг, які надаються (конкурентоспроможність на внутрішньому та зовнішньому ринках, попит на продукцію, послуги, обсяги експорту);

— економічна кон’юнктура (перспективи розвитку позичальника, наявність джерел коштів для капіталовкладень) тощо.

Необхідні відомості про позичальника та інформація, отримана банком при оформленні кредиту, систематизуються у кредитній справі позичальника.

Документи, що зберігаються у цій справі, групуються таким чином:

— матеріали з надання кредиту;

— фінансово-економічна інформація;

— матеріали про кредитоспроможність позичальника.

При видачі кредиту значна увага приділяється забезпеченню кредиту.

Під формою забезпечення повернення банківської позички слід розуміти конкретне джерело погашення боргу, юридичне оформлення права кредитора на його використання, організацію контролю банку за достатністю даного джерела.

В Україні згідно з чинним законодавством банки можуть використовувати такі форми забезпечення позичок:

— застава;

— гарантія, поручительство;

— переуступлення (цесія) на користь банку вимог і рахунків до третьої особи;

— іпотека;

— страхова угода (поліс).

Засобом захисту від кредитного ризику може слугувати також страхування. У разі застосування страхування кредитного ризику банк має впевнитись у надійності страховика. Сума страхових зобов’язань, які страховик може взяти на себе, залежить від правового статусу товариства, у формі якого створена страхова організація.

Для більшої надійності зазначених вище видів забезпечення кредиту може укладатися тристороння угода: банк — гарант (поручитель, страхова організація) — позичальник.

9. Бізнес-план на здійснення заходу, під який запитується кредит.
   

Оцінка проекту повинна здійснюватися на основі наданої позичальником документації, тобто бізнес-плану, обґрунтування здійсненності проекту, кредитної пропозиції, опису угоди, з усіма стосовними до справи документами.

У бізнес-плані відображається ринковий потенціал проекту, а саме: сутність проекту, потенційні ринки збуту нового товару, оцінка конкуренції з боку інших товаровиробників, маркетинг нового товару, виробничий, фінансовий, організаційний, юриди­чний плани реалізації проекту, обсяг необхідних фінансових ре­сурсів, порядок використання кредиту і графік погашення за ра­хунок прибутків від виробництва і реалізації нововведень.

Бізнес план складається з: вступ, резюме, зміст, опис галузі, опис ризику, цілі бізнесу, маркетинговий план, прогнозування обсягу продажів, план виробництва, здійснення операцій, структура компанії, програма розвитку і дослідження, оцінка ризику, загальний огляд, план дій, фінансовий план. В різних банка назви розділів різні, але суть та сама.

Чим докладніше і відвертіше будуть визначатися різні аспекти реалізації проекту, тим більшою буде довіра банку до бізнес-плану. У процесі оцінки проекту можна запросити до­даткову інформацію чи особисто перевірити вірогідність необ­хідної інформації.

У разі складних угод та інвестиційних проектів банк може за­лучити спеціалізованого консультанта для оцінки деяких елемен­тів проектної пропозиції. Перед тим як найняти таких консуль­тантів, необхідно одержати згоду позичальника на фінансування такої послуги.

Оцінка проекту при фінансуванні короткострокових комерцій­них угод має включати такі складові експертизи: —аналіз обґрунтування планованого виторгу від реалізації продукції; — аналіз обґрунтування повернення кредиту; — об'єкт кредитування (ціль кредиту); — термін кредиту; — суб'єкт кредитування (де позичальник має рахунки?);

—розмір кредиту (співвідношення розміру власних засобів і суми кредиту); ^— порядок погашення кредиту; —— строк окупності проекту; — місце розташування контрагента і позичальника; —— аналіз можливості контролю з боку банку.

Вибираючи проект, комерційний банк особливу увагу повинен приділяти перевірці відповідності бізнес-плану фактичному ста­ну справ, а також враховувати незалежність виконавця від факто­рів, тобто ризиків проектів. До найважливіших ризиків, що по­винні оцінюватися, можуть належати технічні та комерційні.

10. Участь власних коштів та фінансування об'єкта, що креди­тується.

Кожен клієнт повинен мати власну капітальну базу і стійку рішучість використати свій капітал у реалізації проекту, що кредитується, тобто взяти на себе певну частину ризику.

Дуже важливо при аналізі проекту, що кредитується, правиль­но визначити розмір кредиту. При цьому слід упевнитися, що клієнт не запитує більше кредиту, ніж йому потрібно, оскільки це може призвести до нераціонального використання лишку креди­ту, а звідси і до проблем його погашення. Слід також упевнитися, що клієнт не запитує менше кредиту, ніж йому необхідно, оскільки в цьому випадку можуть виникнути проблеми, пов'язані зі здійсненням проекту, що кредитується, а звідси і з погашенням кредиту. Згідно зі світовими стандартами при видачі кредиту в основні фонди частка власних коштів позичальника повинна складати не менше 30% заходу, котрий кредитується.

При видачі кредиту в оборотні фонди власні кошти позичаль­ника повинні складати не менше 50% валюти балансу, або власні кошти повинні повністю покривати запаси і витрати.

11. Оцінка можливості повернення позички за рахунок цільових джерел.

Повернення банківських кредитів означає своєчасне і повне погашення позичальниками виданих їм кредитів і відповідних процентів за користування кредитними коштами. Забезпечення повернення кредиту — це складна цілеспрямована діяльність банку, яка включає систему організаційних, економічних і правових заходів, що складають особливий механізм, який визначає за­соби видачі кредитів, джерела, терміни і засоби їхнього погашен­ня, а також документацію, що забезпечує повернення кредитів.

Джерела повернення кредитів поділяються на первинні та вторинні (додаткові). Первинним джерелом є прибуток пози­чальника (для юридичних осіб — виторг у готівковій або безготівковій формі, для фізичних осіб — заробітна плата або інші надходження). Вторинним є виторг від реалізації закладеного майна, перерахування коштів гарантом або страховою організацією.

Порядок використання банком первинних і вторинних джерел погашення позичок неоднаковий. Погашення кредитів за рахунок прибутку позичальника регулюється кредитним договором, договором застави, дорученням на перерахування відповідних коштів. Погашення здійснюється у день настання терміну платежу або в інший визначений період за наявності коштів на рахунку клієнта. Мри погашенні кредитів готівкою клієнт у відповідні терміни вносить гроші до каси банку. Можливе подовження терміну погашення кредиту, якщо клієнт очікує надходження.

Погашення кредиту за рахунок додаткових джерел означає залучення банку в дію механізму примусового стягнення належного йому боргу. Даний механізм також має правове забезпечення (крім кредитного договору) у вигляді договору про заставу, га­рантійного листа, договору поручительства, страхового полісу.

Використання додаткових джерел навіть за наявності зазначе­них юридичних документів вимагає від банку особливих умов і тривалого часу. Так, реалізація прав з повернення кредиту при використанні застави майна позичальника припускає звернення до суду або арбітражу, а також потребує дотримання визначених умов по суті заставного права зі сторонами, як банку, так і позичальника. У результаті виникає тривала процедура розгляду і задоволення позову банку. Страхова органі­зація відшкодує збиток банку від неповернення кредиту тільки після ретельного вивчення чинників виникнення кредитного ри­зику і за дотримання умов страхової угоди.З огляду на трудомісткість роботи з вторинними джерелами і тривалість процедур включення їх до реального механізму пога­шення банківського кредиту, основний акцент при вирішенні пи­тання про можливість видачі кредиту варто відводити первинно­му джерелу — прибутку. Якщо виникає серйозний сумнів у реальності використання прибутку як основного джерела пога­шення кредиту, у видачі його краще відмовити. Вторинні (додат­кові) джерела лише підкріплюють первинні, але не заміняють їх.

12. Зміст кредитного договору.

Кредитні взаємовідносини регламентуються на підставі кре­дитних договорів, що укладаються між кредитором і позичальни­ком тільки в письмовій формі, які визначають взаємні зо­бов'язання та відповідальність сторін і не можуть змінюватися в односторонньому порядку без згоди обох сторін.

Кредитна угода являє собою розгорнутий документ, що підпи­сується обома сторонами кредитної угоди і містить докладний виклад усіх умов позички. Його основні розділи такі:

— свідчення і гарантії;— характеристика кредиту;— зобов'язуючі умови;— умови, що забороняють;— невиконання умов кредитної угоди;— санкції у разі порушення умов.

Розділ « Свідчення і гарантії» підтверджує, що позичальник:

— має сертифікат про інкорпорування;— має повноваження укладати кредитні договори і підписува­ти боргові зобов'язання;— не має заборгованості по податках;— має право розпоряджатися активами;— не має активів у заставі, крім відомих банку.

У розділі «Характеристика позички» докладно викладаються умови кредиту, а саме: вид позички, сума, процентна ставка, шкала погашення і забезпечення. Зазначено всіх учасників угоди, робиться посилання на боргове зобов'язання і документ про за­безпечення кредиту.

У розділі «Зобов'язуючі умови» сформульовані правила, яких повинний дотримувати позичальник протягом усього періоду дп позички:

— підтримувати визначений рівень оборотного капіталу;

— підтримувати стабільний рівень акціонерного капіталу;

— дотримувати установленої величини балансових коефіцієн­тів (коефіцієнта ліквідності і т. д.);

— регулярно представляти фінансові звіти, підготовлені з до­триманням усіх загальноприйнятих бухгалтерських правил;

—повідомляти банку про будь-яке погіршення фінансового положення і про будь-які несприятливі зрушення;

— забезпечити необхідне страхування від нещасних випадків, пожежі і т.п.;

—регулярно сплачувати податки та інші зобов'язання, що у випадку несплати можуть привести до накладення арешту на майно;

—тримати в порядку і забезпечувати необхідний ремонт бу­динків і устаткування;

— забезпечити працівникам банку можливість обстежувати бухгалтерські книги компанії на предмет виявлення їхньої іден­тичності даним, наведеним у звітах.

У розділі «Умови, що забороняють» зазначені дії, що не по­винні бути здійснені позичальником:

— не продавати чи закладати активи (крім випадків, коли це потрібно для нормальної роботи компанії);

— не купувати акції чи облігації (за винятком зобов'язань фе­дерального уряду);

— не виплачувати винагороди і дивіденди акціонерам вище обумовленого максимуму;

— не провадити опціонних угод з акціями компанії чи інших операцій з відстроченим відшкодуванням засобів;

— не видавати гарантій по боргах інших підприємств;

— не розширювати систему участі в інших підприємствах;

— не брати участь у злиттях і поглинаннях;

— не робити таких змін у керівних органах компанії, що вплинули б на її політику.

У розділі « Невиконання умов кредитної угоди» наводяться випадки, які варто трактувати як «невиконання» чи «порушення» договору:

— несплата чергового платежу за позичкою;

— порушення однієї з обмежуючих умов, що забороняють;

— оголошення банкрутства чи ліквідації справи;

— смерть позичальника.

У розділі « Санкції у випадку порушення умов угод» пере­лічується:

— вимога негайного погашення всієї суми боргу, що залишає­ться, і процентів по ній;

— вимога додаткового забезпечення гарантій;

— право банку сплатити борг, що залишився, за рахунок кош­тів, що є на поточному рахунку позичальника.

Не всі кредитні угоди містять усі зазначені розділи і пункти, але деякі моменти — характеристика кредиту, обов'язку креди­тора і позичальника, що розуміється під порушенням договору, — обов'язково присутні в документі про кредитну угоду.

Угоду підписують представники банку і компанії, а якщо по­трібно — гарант. Після цього комплект усіх документів передає­ться клієнту, а інший комплект із супровідними документами надходить у кредитне досьє банку. Потім у це досьє підшивають­ся всі звіти компанії, листування, записи.


13. Банківські ризики та їх характеристика.

Під банківським ризиком прийнято розуміти можливу загрозу втрати банком частини ресурсів, недоодержання доходів або створення додаткових видатків у результаті здійснення фінансо­вих операцій. З огляду на специфіку банківського продукту ризик є обов'язкове і неодмінне явище банківського бізнесу. При цьому основні види ризиків пов'язані зі структурою кредитного та інвестиційного банківського портфеля. Серед портфельних ризиків вони виділяють кредитний ризик, ри­зик ліквідності та ризик зміни процентних ставок.

Ризики залежно від сфери виникнення поділяють­ся на зовнішні і внутрішні. До зовнішніх ризиків відносяться ризики, безпосередньо не пов'язані з діяльністю банку чи конкретного клієнта. Йдеться про політичні, соціальні, економічні, геофізичні й інші ситуації і відповідно про втрати банку і його клієнтів. До економічних зовнішніх ризи­ків банку, не пов'язаних безпосередньо з його діяльністю, можна додати нестійкість валютних курсів, інфляцію і т. ін.

Внутрішні ризики, у свою чергу, поділяються на ризики осно­вної і допоміжної діяльності банку. Перші і представляють найрозповсюдженішу групу ризиків: кредитний, процентний, валютний і ринковий ризики. Другі включають втрати по формуванню депозитів, ризики по нових, нетрадиційних видах діяльності для даного банку, ризики банківських зловживань, ризик утрати по­зицій банку на ринку, ризик утрати репутації банку, складу його клієнтів, ризик зниження банківського рейтингу і т. ін. Вони від­різняються від ризиків по основній діяльності банку тим, що най­частіше мають лише умовну, непряму оцінку і виражаються в упущеній вигоді.

Залежно від етапу вирішення проблем ризики поділяються на:

• ризики, що виникають на етапі прийняття рішень — помилки в застосуванні методів визначення рівня ризику через недолік ін­формації чи її низьку якість;
  
• ризики, що виникають на етапі реалізації рішень — помилки в реалізації правильного рішення, несподівані зміни суб'єктивних умов.
  

По можливості диверсифікованості ризики поділяється на:

• систематичний — ризик, властивий тій чи іншій сфері дія­льності;
  
• специфічний — ризик, пов'язаний з одержанням доходу від конкретної операції в даній сфері діяльності.
  

За характером обліку банківські ризики поділяються на ризи­ки за балансовими операціями та за позабалансовими операція­ми. Ризики за балансовими операціями, у свою чергу, поділякт на ризики за активними та пасивними операціями.

Найбільш практичною є класифікація ризиків, за якою вони поділяються на дві групи, а саме:

— ризики вищого порядку;

— інші види ризиків.

До ризиків вищого порядку відносяться:

ризик платоспроможності банкрутства; кредитний ризик; процентний ризик; ризик ліквідності; інвестиційний ризик, валютний ризик; ризик концентрації вкладень; ризик концентрації залучених коштів.

До інших видів ризиків відносяться: ризик країни; трансфертний ризик; політичний ризик; ринковий ризик;операційний ризик; правовий ризик; ризик репутації; ризик зловживань.

14. Захист від ризиків і елементи управління ними.

Процентний ризик — це ризик зниження вартості власного капіталу, викликаний зміною ринкових процентних ставок.

Критичний рівень ризику зміни процентних ставок визначається ймовірністю того, що середня ставка за залученими коштами

банку впродовж періоду своєї дії може перевищити середню

процентну ставку за активами, що призведе до збитків банку.

Процентний ризик проявляється в двох аспектах:

1) зниження чистої процентної маржі внаслідок більш швидке зростання процентних витрат порівняно з доходами;

2) зниження ринкової вартості активів банку при зміні ринкової процентної ставки.

Обидва ці аспекти впливають на капітал банку:

І) через прибуток, тобто опосередковано;

2)безпосередньо.

Управління процентним ризиком може здійснюватися за до­помогою методів структурного балансування, геп-менеджменту, дюрації (натуральне хеджування) та проведення операцій з деривативами (штучне хеджування).

Структурне балансування портфелів активів і зобов'язань — це один із методів, з допомогою якого банк фіксує спред і нейт­ралізує ризик зміни процентної ставки. При цьому допускається, що всі процентні ставки як за активними, так і за пасивними опе­раціями змінюються однаково та в одному напрямі.

Основними параметрами управління процентним ризиком за допомогою балансування структури активів і зобов'язань є стро­ки та суми.

Сутність прийому полягає у встановленні співвідношень між строками залучення та розміщення однакових за обсягом коштів.

Збалансована за строками стратегія передбачає встановлення повної відповідності між термінами залучення та розміщення коштів. Така стратегія не максимізує, а стабілізує прибуток, мі­німізуючи процентний ризик.

Незбалансована за строками стратегія є альтернативним підходом, що надає потенційні можливості одержання підвищених прибутків за рахунок зміни процентних ставок. Використання за­значеної стратегії будується на прогнозі зміни швидкості, напря­мку та величини процентних ставок на ринку. Згідно з незбалансованою стратегією управління строки залучення коштів мають бути коротшими за строки їхнього розміщення, якщо прогноз свідчить про майбутнє зниження процентних ставок, і навпаки. Строки виконання зобов'язань банку мають перевищувати строки за активами, якщо прогнозується зростання ставок. Такий підхід дає можливість максимізувати прибуток, але супроводжується під­вищеним ризиком, пов'язаним зі зміною процентних ставок.


15. Оцінка і управління кредитним ризиком.

Кредитний ризик — це ризик несплати в установлений строк основного боргу і процентів по позичках, що належать кредитору.

Кредитний ризик визначається ймовірністю того, що пози­чальник не зможе або не захоче виконати свої зобов'язання згід­но з кредитною угодою. Управління кредитним ризиком банку здійснюється на двох рівнях відповідно до причин його виник­нення — на рівні кожної окремої позики та на рівні всієї сукуп­ності кредитних операцій банку.

Управляти ризиком означає чинити дії, спрямовані на підтри­мання такого рівня, який відповідає поставленим на даний мо­мент цілям управління.

У процесі управління кредитним ризиком комерційного банку слід визначити такі етапи:

— розробка цілей і завдань кредитн політики банку;

— створ адміністрат структури управління кредит­ним ризиком і системи прийняття адміністрат рішень

— вивчення фінансового стану позичальника;

— вивч кредит історії позичаль, його ділових зв'язків

— розробка і підписання кредитної угоди;

— аналіз ризиків неповернення кредитів;

— кредит монітор позич і всього портфеля по­зичок

— заходи з повернення прострочених і сумнівних позичок і з реалізації застави.

До чинників, які збільшують ризик кредитних операцій коме­рційного банку, належать:

— надмірна концентрація — зосередження кредитів в одному із секторів економіки, виді кредиту;

—надмірна диверсифікація, яка призводить до погіршення якості управління за відсутності достатньої кількості висококва­ліфікованих фахівців зі знаннями особливостей багатьох галузей економіки та видів кредиту;

— валютний ризик кредитного портфеля;

— структура кредит портфеля, якщо він сформовани лише з урахув потреб клієнтів, а не самого б— рівень кваліфікації персоналу банку.

При визначе рівня кредитного ризику враховуються:

— репутація клієнта;— можливість клієнта щодо погашення боргу;

— капітал клієнта;— умови, в яких знаходиться позичальник;

— застава.

16. Критерії оцінювання кредитного ризику: репутація, можли­вість, капітал, умови, застава.

Репутація клієнта — це бажання і рішучість позичальника погасити свої зобов'язання. Репутація клієнта визначається на підставі особистих стосунків між банком і позичальником. Не слід забувати, що виникають іноді ситуації, коли клієнт свідомо не збирається погашати позичку. Тому тільки впевненість банкі­ра в тому, що позичальнику властиві такі якості, як чесність і по­рядність, може бути підставою для довіри до нього. Рівень репу­тації клієнта повинен бути підкріплений його менеджерськими здібностями.

Можливість клієнта — здатність позичальника отримати гро­ші по своїх активних операціях або по конкретному проекту, що пропонується прокредитувати й ефективно управляти своїми гро­шовими потоками, з тим щоби забезпечити повне та своєчасне по­гашення кредитної заборгованості і процентів. Слід мати на увазі, що якщо у підприємця справи ідуть кепсько, то у банкіра не може бути впевненості, що проект, під який надається кредит, буде реа­лізовано успішно. Не можна також вважати, що гарні справи на підприємстві в цілому є надійною запорукою ефективного впровадження заходу, що буде кредитуватися. Тому фактор «можливість» повинен бути присутнім як при оцінці роботи клієнта в цілому, так і стосовно тієї справи, яку пропонується прокредитувати.

Капітал. Кожен клієнт повинен мати власну капітальну базу і стійку рішучість використати свій капітал у реалізації проекту, що кредитується, тобто взяти на себе певну частину ризику.

Дуже важливо при аналізі проекту, що кредитується, правиль­но визначити розмір кредиту. При цьому слід упевнитися, що клієнт не запитує більше кредиту, ніж йому потрібно, оскільки це може призвести до нераціонального використання лишку креди­ту, а звідси і до проблем його погашення. Слід також упевнитися, що клієнт не запитує менше кредиту, ніж йому необхідно, оскільки в цьому випадку можуть виникнути проблеми, пов'язані зі здійсненням проекту, що кредитується, а звідси і з погашенням кредиту. Згідно зі світовими стандартами при видачі кредиту в основні фонди частка власних коштів позичальника повинна складати не менше 30% заходу, котрий кредитується.

При видачі кредиту в оборотні фонди власні кошти позичаль­ника повинні складати не менше 50% валюти балансу, або власні кошти повинні повністю покривати запаси і витрати.

Умови, в яких перебуває позичальник, тобто знання поточно­го стану та огляд регіональної і загальноекономічної ситуації в економіці, а також у тій галузі, до якої відноситься позичальник.

Різні економічні умови і різні прогнози для різних галузей господарства часто вимагають різних підходів відносно надання позичок.

Застава — це надійне додаткове забезпечення повернення кредиту у формі застави, проте це не є головне джерело погашення кредиту. Застава — це страховка погашення кредиту. Застава, згідно з чинним законодавством України, є способом забезпечення зобов'язань, зокрема отриманих позик. У цьому ви­падку банк набуває права у разі невиконання позичальником зо­бов'язання щодо повернення кредиту та процентів за ним задово­льнити свої вимоги за рахунок вартості заставленого предмета. Тому предмет застави повинен мати такі характеристики.

1. Високу ліквідність. Під ліквідністю у даному разі розуміють здатність заставленого активу до конвертації у грошові засоби.

2. Здатність до тривалого зберігання (щонайменше протягом терміну дії кредитного договору).

3. Відносну стабільність ринкових цін на заставлений предмет та наявність реальної вартості предмета застави.

4. Низькі витрати на зберігання (утримання) та можливу реа­лізацію застави.

17. Визначення рейтингу кредиту за допомогою системи балів та фінансових коефіцієнтів.

З метою зниження кредитного ризику визначають рейтинг кредиту за допомогою системи балів та системи фінансових кое­фіцієнтів.

Система балів передбачає визначення балів за такими параметрами:

— призначення і сума кредиту;— фінансовий стан позичальника;

— строк і схема погашення боргу;— кредитна інформація про позичальника;— застава;— взаємовідносини позичальника з банком;

— ціна кредиту.

По кожному з цих параметрів визначається кількість балів від 1 (найменше) до 9 (найбільше).

Залежно від загальної суми балів кредити класифікують:

— найкращі;— високої якості;— задовільні;— граничні;— гірше граничних;— критичні (втрати).

У світовій практиці виділяють п'ять груп фінансових коефіцієнтів:

— ліквідності;— ефективності, або активності;— фінансового лівериджу;— операційні та прибутковості;— ринкові.

Ці коефіцієнти служать показниками того, що думають інвестори про минулу діяльність компанії та перспективи її розвитку.

Згідно з оцінкою фінансового стану позичальника та перспектив його розвитку кредити слід відносити до таких категорій:

клас А - фінансова діяльність дуже добра і дає змогу погашати основну суму кредиту і проценти за ним у встановлені строки;

клас Б - фінансова діяльність добра, але немає можливості підтримувати її на цьому рівні протягом тривалого часу;

клас В - фінансова діяльність задовільна, але спостерігається чітка тенденція до погіршення;

клас Г- фінансова діяльність погана і спостерігається її чітка циклічність протягом коротких періодів часу;клас Д - фінансова діяльність свідчить про збитки і очевидно, що ні основна сума кредиту, ні проценти за ним не можуть бути сплачені.


18. Система рейтингу банків «САМЕL».

У разі використання стандартизованого підходу до аналізу діяльності комерційних банків на основі системи CAMEL, оцінюючи адекватність капіталу (С — capital ade­quacy) з погляду його достатності для захисту інтересів вкладників, обов'язково враховують результати інспек­торських перевірок якості активів. Водночас оцінюють якість активів (А — asset quality) щодо виявлення можли­вості їхнього повернення і ресурсів за позабалансовими статтями, а також визначення впливу проблемних кре­дитів на загальний фінансовий стан банку. Прибутковість і рентабельність (Е — earning record), зумовлені ко­ефіцієнтом прибутковості, пов'язані з об'єктивним аналі­зом активів: наявністю проблемних і безнадійних кре­дитів, амортизацією вартості активів (у тому числі й за­став) тощо. Рейтингова позиція ліквідності (L — liguidity position) щодо достатності коштів для виконання як зви­чайних, так і непередбачених зобов'язань, у першу чергу, залежить від ліквідності активів банку. Оцінка якості уп­равління (М — management quality) враховує рейтинг чо­тирьох інших напрямів аналізу, а отже — й управління кредитними ресурсами.

Один з головних напрямків банківського нагляду — визначення якості активів, що передбачає виявлення таких із них, які не можуть бути стягнені або реальна вартість котрих нижче зазначеної в банківській звітності. Для цього здійсню­ється ряд заходів:

— інспекторська перевірка на місці;

— класифікація проблемних кредитів, що заснована на аналізі можливості їх повернення [робиться інспекторами, що мають достатню кваліфікацію для здійснення оцінки кредитів та інших видів кредитних інструментів);

— встановлення кількісного (об'єктивного) рейтингу загальної якості активів банку відповідно до системи CAMEL, оцінка достатності резервних відрахувань банку на покриття збитків по кредитах;

— перевірка банківської установи на місці інспекторами, спеціально підготованими в області кредитного аналізу (оцінки кредитів), з метою здійснення детальної оцінки діяльності банку.

Після оцінки всіх п'ятьох компонентів системи рейтингу CAMEL виводять або підсумовують сукупний рейтинг банку.

Рейтингова оцінка встановлюється на підставі наступних критеріїв.

Рейтинг 1 (сильний) — банки, у яких:

— нормативи платоспроможності і достатності капіталу набагато перевищують відповідно 8 % і 5 %;

— показники капіталу кращі, ніж в інших;

— за результатами інспекторських перевірок якість акти­вів відмінна.

Рейтинг 2 (задовільний) — банки, у яких:

— нормативи платоспроможності і достатності капіталу перевищують відповідно 8 % і 5 %

— показники капіталу одні з найкращих;

— за результатами інспекторських перевірок якість акти­вів задовільна або середня.

Рейтинг 3 (посередній) — банки, у яких:

— показники основного і сукупного капіталу відповідають нормативам;

— середнє положення проміж інших банків за показни­ками капіталу;

- середня якість активів, що визначено в ході перевірок.

Рейтинг 4 (граничний) — банки, які:

- виконують один із двох встановлених нормативів:

-знаходяться в кінці своєї групи за показниками капіталу;

-демонструють явну нездатність або проблеми з якістю активів за результатами інспектування.

Рейтинг 5 (незадовільний) — банки:

— які порушують встановлені нормативи або які мають негативні показники капіталу (дефіцит капіталу);

— у яких показники капіталу гірші серед інших банків групи;

• що мають граничну або незадовільну якість активів за результатами інспекторських перевірок.
  

19. Кредитна політика банку її зміст і параметри.

Одним із найважливіших інструментів запобігання ризикам є кредитна політика банку. Кредитна політика розробляється прав­лінням банку (або кредитним комітетом) і затверджується, як правило, радою акціонерів банку. Кредитна політика призначена встановити ключові принципи, яких мусять дотримуватися мене­джери та керівники банку при плануванні кредитної діяльності і видачі кредитів.

Кредитна політика є фундаментом надійності та прибутковос­ті кредитного портфеля, тому також впливає на стабільність банку Інтереси стабільності банку мають визначати зміст і структу­ру кредитної політики.

Кредитна політика може бути:

— слабкою;— помірною;— агресивною.

Визначення найбільш придатної кредитної політики для банку на даний час означає помірковане завантаження ресурсів у позички.

Якщо частка кредитів у загальному обсязі робочих активів банку складає до 30%, то це означає, що банк провадить вкрай обережну кредитну політику і забезпечує свою прибутковість за рахунок менш ризикованих активних операцій. Але в цьому разі банк втрачає значний сегмент фінансового ринку. Така кредитна політика більш бажана для новостворених банків, які не мають досвіду кредитної роботи.

При помірній кредитній політиці частка кредитів у робочих активах складає від 30 до 50%. Така політика притаманна стабі­льним і надійним банкам, які мають досвід кредитної роботи.

Частка кредитів, що перевищує 50% робочих активів, свідчить про агресивну кредитну політику. Вона може бути обґрунтована тільки надприбутками і не повинна бути досить тривалою. Слід пам'ятати, що агресивну кредитну політику не можна довго провадити, бо вона пов'язана зі значним ризиком і при застосу­ванні такої політики впродовж тривалого часу можуть виникнути не прогнозовані збитки від кредитних операцій.


20. Способи захисту від кредитного ризику.

Банківською практикою напрацьовані певні заходи, спрямовані на мінімізацію втрат від кредитного ризику. Серед них виділяються:

лімітування;дотримання нормативів кредитного ризику; диверсифікація, концентрація; вивчення й оцінка якості сукупних активів банку;оцінка кредитоспроможності позичальника; отримання від клієнта достатнього і якісного забезпечення; оперативність при стягненні боргу; страхування кредитних операцій; визначення кредитної політики; підтримка оптимальної структури кредитного портфеля; формування резервів; застосування технології STOP LOSS;

визначення рівня непокритого кредитного ризику; проведення ефективної цінової політики; інтенсивна робота з проблемними кредитами.

Кредитний ризик - це ризик несплати позичальником основного боргу і процентів по ньому, належних кредитору. Під кредитним ризиком прийнято розуміти ймовірність, а точніше загрозу втрати банком частини своїх ресурсів, недотримання прибутків або збільшення витрат у результаті здійснення певних фінансових операцій.

Управління кредитним ризиком (його мінімізація) здійснюється за допомогою:

1 спосіб - встановлення позичальникам лімітів кредитування. Як правило, банки встановлюють ліміт, який регламентує розмір обороту по видачах кредиту за певний період (ліміт видачі). У деяких випадках встановлюється ліміт заборгованості, який регламентує заборгованість за кредитом на певну дату.

ІІ спосіб - диверсифікація кредитних вкладень. Це означає розподіл кредитів між різними суб'єктами правовідносин, клієнтами різних форм власності і галузей економіки, між різними регіонами країни тощо. Чим більшій кількості позичальників надається кредит, тим менше буде ризик неповернення кредитів за інших рівних умов, оскільки вірогідність банкрутства багатьох позичальників значно менша, ніж кількох.

ІІІ спосіб - оперативність при стягненні боргу - передбачає необхідність підтримувати з позичальником тісні контакти протягом усього строку користування кредитом. Банк повинен слідкувати за станом справ у клієнта і у разі необхідності застосовувати упереджу вальні дії щодо захисту своїх інтересів.

ІV спосіб - страхування кредитних операцій. Він означає, що б-ки пов створ-ти страхові фонди як на макро -, так і мікро-рівнях, а також страхувати окремі кредитні угоди в спеціалізованих страхових компаніях.

V спосіб - забезпеченість кредиту. формами забезпечення зобов’язання позичальника перед банком є застава майна, гарантія (поручительство) третьої особи, стягнення пені і штрафів, переуступка на користь банку вимог і рахунків позичальника третій особі, страхування відповідальності позичальника перед банком за неповернення кредитів і ризику непогашення кредитів.

VI спосіб. є оцінка кредитоспроможності позичальника. Кредитоспр-сть позичальника, на відміну від його платоспроможності, не фіксує неплатежі за минулий період чи на певну дату, а прогнозує здатність до погашення боргу на найближчу перспективу.

21. Лімітування як засіб управління кредитним ризиком.

Лімітування — це засіб мінімізації кредитного ризику, який застосовується з ініціативи комерційного банку, але є лімітуван­ня з боку НБУ. Це встановлення нормативів, що регламентують кредитний ризик, а саме: ризик на одного позичальника, норма­тив великих кредитних ризиків, ризик на одного інсайдера, ризик на інсайдерів, нормативи, що обмежують отримані та надані міжбанківські кредити. Ці нормативи є складовою частиною еко­номічних нормативів регулювання банківської діяльності.

Ліміт може встановлюватися по кредитах окремим позичаль­никам, групі однотипних позичальників, галузі господарства. Це дає можливість уникнути ризику концентрації кредитних вкла­день у окремі суб'єкти, що зменшує вірогідність можливих втрат від кредитних операцій.

Лімітуватися можуть також права окремих банківських мене­джерів і структур відносно прийняття рішень про надання креди­ту (для дирекцій, відділень, менеджерів та інше).

Розрахунок ліміту кредитування здійснюється на підставі фі­нансових показників позичальника і прогнозування його майбут­ніх грошових потоків. Розмір ліміту залежить від можливих фі­нансових результатів об'єкта, що кредитується, з урахуванням діяльності суб'єкта, що кредитується. Розрахунки робляться, як правило, на квартал і після закінчення кожного кварталу на на­ступний квартал уточнюються.

Комерційні банки використовують таку форму лімітування, як жорсткий ліміт разового характеру і кредитна лінія.

Разовий ліміт встановлюється відносно клієнтів, які звертаю­ться за кредитом епізодично.

Кредитна лінія — це юридичне оформлене зобов'язання банку перед позичальником надавати йому впродовж певного терміну позичку у межах узгодженої суми. Кредитна лінія встановлюєть­ся при тривалих стосунках між банком і позичальником. Вона має переваги перед разовим лімітом:

—для позичальника спрощується процес оформлення позич­ки тому, що кожна окрема сума платежу за рахунок кредиту не оформляється окремими документами;

— для банку — зменшується робота з оформлення кредитів у межах кредитної лінії.

Деякі банки встановлюють ступінь використання кредитів у межах кредитної лінії. При цьому з клієнта стягуються на ко­ристь банку штрафні платежі за невикористання певної суми кредитної лінії.

Банк, який встановив клієнту кредитну лінію, бере на себе зо­бов'язання незалежно від ситуації на ринку позичкових капіталів забезпечити клієнта сумою кредиту, передбаченою кредитною угодою.

Лімітування прав менеджерів і підрозділів банку може здійс­нюватися в системі одного банку. При цьому розмір права на ви­дачу кредиту залежить, як правило, від рівня кваліфікації відпові­дних фахівців і обсягу капіталу, яким оперує банківська установа.


22. Страхування ризику непогашення позички.

При цьому може страхуватися відповідальність клієнта перед банком щодо погашення кредиту. В цьому випадку клієнт подає до банку страхове свідоцтво або інші документи, які підтвер­джують факт страхування клієнтом кредитної операції.

Банк може також самостійно застрахувати позичку, що надає­ться, шляхом укладання зі страховою установою угоди про доб­ровільне страхування кредитного ризику. В цьому разі сума стра­хових внесків додається до плати за користування позичкою.

При страхуванні кредитних операцій банк повинен перекона­тися в наявності у страховика необхідних фондів страхування, тобто в його платоспроможності.

Засобом захисту від кредитного ризику може слугувати також страхування. У разі застосування страхування кредитного ризику банк має впевнитись у надійності страховика. Сума страхових зобов'язань, які страховик може взяти на себе, залежить від пра­вового статусу товариства, у формі якого створена страхова ор­ганізація.

Для більшої надійності зазначених вище видів забезпечення кредиту може укладатися тристороння угода: банк — гарант (по­ручитель, страхова організація) — позичальник.


23. Оцінка кредитоспроможності позичальника.

Під кредитоспроможністю позичальника розуміють здатність юридичної чи фізичної особи повністю й у зазначені терміни ви­конати всі умови кредитн угоди.

Під платоспроможністю розуміють спроможність підприємст­ва своєчасно й повністю виконати свої платіжні зобов'язання, які випливають із кредитних та інших операцій грошового характе­ру, що мають певні терміни сплати. Кредитоспроможність позичальника на відмі­ну від його платоспроможності не фіксує неплатежі за поточний період або на яку-небудь дату, а прогнозує його платоспромож­ність на найближчу перспективу. Кредитоспроможність — це якісна оцінка позичальника, яка дається банком до розв'язання питання про можливість та умови кредитування і дає змогу передбачити ймовірність своєчасного повернення позик та їх ефектив­ного використання.

У процесі аналізу кредитоспроможності клієнта використову­ються такі методи аналізу: метод коефіцієнтів, метод групувань, метод порівнянь, рейтингові системи оцінки тощо.

Основне джерело внутрішньої інформації — фінансові звіти позичальника (баланс, звіт про прибутки і збитки). Розрахунок різних коефіцієнтів на основі цих звітів дає змогу глибше про­аналізувати справжній стан справ потенційного позичальника, оці­нити перспективи його розвитку і здатність погасити позику.

Нарівні з цим вивчається репутація позичальника, його чесність, порядність, взаємовідносини з іншими банками, компетентність ке­рівників, досвід і знання справи, потенційні можливості, особистий фінансови стан позичальника, ринк вартість підприємс

Основними критеріями оцінки банком кредитоспроможності по­зичальників є показники, що характеризують ліквідність балансу. Ліквідність балансу можна визначити як засіб покриття зобо­в'язань підприємства його активами, термін перетворення в гро­ші яких відповідає строку погашення зобов'язань.

Аналіз ліквідності балансу клієнта дає можливість оцінити здат­ність і вірогідність повернення взятих у борг коштів відповідно до умов кредитног договору.

Аналіз полягає у зіставленні коштів, за активом згрупованих за ступенем їх ліквідності і розміщених у порядку убування лік­відності, із зобов'язаннями за пасивом, згрупованими за строка­ми їх погашення і розташованих у порядку збільшення строків.

У банківській практиці використовують ряд показників, що ха­рактеризують фінансовий стан позичальника. Критерії оцінки фі­нансового стану позичальника встановлюється кожним банком са­мостійно його внутрішніми положеннями щодо проведення актив­них (кредитних) операцій та методикою проведення оцінки фінан­сового стану позичальника з урахуванням вимог Положення НБУ.

Для здійснення оцінки фін стану позичальника — юр особи банк повинен враховув такі основні еконо­м показники його д-ті як

— платоспроможність (коефіцієнти миттєвої, поточної та загальної ліквідності);— фінансова стійкість (коефіцієнти маневреності власних коштів, співвідношення залуч і вла коштів);— обсяг реалізації;— обороти за рахунками (співвідношення надходжень на ра­хунки позичальника і суми кредиту, наявність рахунків в інших банках; наявність картотеки неплатежів — у динаміці);— склад та динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованос­ті (за останній звітний та поточн роки);— собівартість продукції (у динаміці);— прибутки та збитки (у динаміці);— рентабельність (у динаміці);— кредитна історія (погашення кредитної заборгова в минулому, наявність діючих кредитів).

Крім вищевказаного при оцінці кредитоспроможності позичаль­ника також можуть бути враховані суб'єктивні чинники, такі як:

— ринкова позиція позичальника та його залежність від ци­клічних і структурних змін в економіці та галузі промисловості;— наявність державних замовлень і державна підтримка пози­чальника;— ефективність управління позичальника;— професіоналізм керівництва та його ділова репутація;— інша інформація.

24. Показники, що характеризують платоспроможність позичальника.

Платоспроможність позичальника визначається за такими по­казниками:

— коефіцієнт миттєвої ліквідності, що характеризує як швид­ко короткострокові зобовяз можуть бути погашені високоліквідними активами:

КЛ мит =Високоліквідні А/Поточні З

де Аз — високоліквідні активи, до яких належать грошові ко­шти, їх еквіваленти та пот фін інвестиції;

3— поточні (короткострокові) зобов'язання, що складаються з короткострокових кредитів і розрахунків з кредиторами.

Оптимальне теоретичне значення показника КЛі — не менше ніж 0,2.

— коефіцієнт поточної ліквідності (КЛ2), що характеризує можливість погашення короткострокових зоб в обумовлені строки:КЛ пот = ліквідні А/Поточні Зде Ал — ліквідні активи, що складаються з високоліквідних активів, дебіторської заборгованості, векселів одержаних;

поточні (короткострокові) зобов'язання, що складаються з короткострокових кредитів і розрахунків з кредиторами. Оптимальне теоретичне значення показника не менше ніж 0,5.

— коефіцієнт загальної ліквідності (КП), що характеризує те, наскільки обсяг короткострокових зобов’язань і розрахунків мо­жна погасити за рахунок усіх ліквідних активів: КЛ заг = Оборотні А/Поточні З де Ао — оборотні активи;

3 — поточні (короткострокові) зобов'язання, що складаються з короткострокових кредитів і розрахунків з кредиторами.

Оптимальне теоретичне значення показника КП — не менше ніж 2.


25. Показники, що характеризують фінансову стійкість пози­чальника.

коефіцієнт маневреності власних коштів (KM), що характе­ризує ступінь мобільності використання власних коштів:

Км = (Влас кап - Необор А)/Влас кап де Вк — власний капітал підприємства; Анеоб — необоротні активи. Оптимальне теоретичне значення показника KM — не менше ніж(0,5;)

коефіцієнт незалежності (КН), що характеризує ступінь фі­нансового ризику: КН= Залучені кошти/Власний капітал,

де Зк—залучені кошти (довгострокові та поточні зобов'язання);

Вк — власний капітал. Оптимальне теоретичне значення показника KB — не більше 1.


26. Показник, що характеризує достатність поточних грошо­вих надходжень для погашення позички.

Аналіз грошових потоків позичальника має здійснюватися з урахуванням такого показника:

—Співвідношення чистих надходжень на всі рахунки позичальника. (в тому числі відкриті в інших банках) до суми основного боргу за кредитною операцією та відсотків за нею з ура­хуванням строку дії кредитної угоди (для короткострокових кредитів):

К=((Нсм*м)-(Зм*м)-Зі)/Ск

Нсм — середньомісячні надходження на рахунки позичальни­ка впродовж 3-х останніх місяців (за винятком кредитних коштів);

Ск — сума кредиту та відсотки за ним;

м — кількість місяців дії кредитної угоди;

Зм — щомісячні умовно-постійні зобов'язання позичальника (адміністративно-господарські витрати тощо);

Зі — податкові платежі та сума інших зобов'язань перед кре­диторами, що мають бути сплачені з рахунку позичальника, крім сум зобов'язань, строк погашення яких перевищує строк дії кре­дитної угоди (за даними останнього балансу).

Для підприємств із сезонним характером виробництва, середньомісячна сума надходжень визначається за 12 місяців.

Оптимальне теоретичне значення показника К не менше 1,5.

27. Показники, що характеризують ефективність використан­ня оборотного капіталу.

При оцінці кредитоспроможності позичальника проводять аналіз використання його основного та оборотного капіталів.

При цьому ефективність використання оборотного капіталу оцінюють за допомогою таких показників:

— тривалість обороту капіталу в днях;

— кількість оборотів або швидкість оборотності капіталу за певний період (разів);

— коефіцієнт закріплення (завантаження) оборотним капіта­лом вартості реалізованої продукції;

оборотність окремих елементів оборотного капіталу.

Тривалість оборотного капіталу в днях визначається за фор­мулою : Коб= (Сер залишок обор кап-лу* к-ть днів у періоді)/ виручку від реалізації продукції, (днів) найкраще - мінімальне знач. Рівень виконання цього показника розглядається в динаміці, порівняно з показниками аналогічних підприємств або середньо-галузевим показником.

Чим нижча величина показника, тим вищим вважається рівень виконання.

Кількість оборотів.,(швидкість оборотності) оборотного капі­талу за певний період часу визначається за формулою: К шв (разів = Виручка від реалізації/Середній залишок оборот кап-лу. МАХ найкраще.Рівень виконання показника визначається аналогічно показ­нику (Коб), проте чим величина показника більша, тим рівень ви­конання цього показника кращий.

Коефіцієнт закріплення (завантаження) оборотного капіталу визначається за формулою: