Місце І роль кредитних операцій у банківській діяльності

Вид материала

Документы

Содержание 58. Врахування забезпечення при визначенні чистого кредитно­го ризику. 59. Порядок формування резерву для покриття можливих втрат від кредитних операцій. 60. Джерела формування резерву під кредитні ризики. 61.Особливості кругообігу оборотного капіталу сільськогосподарських підприємств. 62.?Кредити на сезонні витрати в рослинництві, що надаються підприємствам АПК. 64.Кредити що надаються в готівковій формі сільгосппідприємствам 66. Консорціумі та паралельні кредити. Банківський консорціум

Подобный материал:

• Формат опису модуля, 17.43kb.
• План Сутність та джерела формування кредитних ресурсів банку > Класифікація депозитів, 12.63kb.
• Реферат на тему, 11.78kb.
• Верховною Радою України, а також виданими на виконання цього закон, 174.06kb.
• Методичні рекомендації для виконання контрольної роботи з дисципліти «Аналіз діяльності, 127.33kb.
• Реферат на тему: Зовнішній та внутрішній аудит в Україні, 142.93kb.
• Порядок обробки персональних даних в банківській діяльності І. Загальні положення, 257.9kb.
• Закон україни про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної, 76.22kb.
• 2. Закон України Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної, 88.67kb.
• Роль європи в грошово банківській системі україни, 37.12kb.

58. Врахування забезпечення при визначенні чистого кредитно­го ризику.

При розрахунку резерву для покриття можливих збитків по кредитних операціях комерційні банки враховують фінансовий стан позичальника, якість погашення заборгованості банку та за­безпечення за кредитними операціями.

При визначенні чистого кредитного ризику для розрахунку резерву сума валового кредитного ризику (загальна заборгова­ність) за кредитною операцією може зменшуватися на вартість прийнятого забезпечення (гарантій та застави майна і майнових прав). А саме на:

1. Безумовні гарантії, що беруться до розрахунку резерву під кредитні ризики: * Кабінету Міністрів України; * банків, які мають офіційний кредитний рейтинг не нижче ніж «інвестиційний клас» (кредитний рейтинг, підтверджений у бюлетні однієї з провідних світових рейтингових компаній), *урядів країн категорії «А»

2. Предмети застави:

— майнові права на грошові депозити, що розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж «інвести­цій клас»;

—дорогоцінні метали, які належать позичальнику і перебу­вають на зберіганні в банку-кредиторі;— державні цінні папери;

— недержавні цінні папери — акції та облігації підприємств, ощадні сертифікати, інвестиційні сертифікати;— зареєстроване нерухоме майно;— рухоме майно;— інші майнові права.

Сума гарантій та вартість предмета застави береться до розра­хунку резервів під кредитні ризики з урахуванням коефіцієнтів залежно від категорії кредитної операції.

Вартість предмета застави визначається банком при кредиту­ванні за ринковою вартістю. Якщо предметом застави є цінні па­пери, то їх ринкова вартість визначається відповідно до Поло­ження про порядок розрахунку резерву на відшкодування можливих збитків банків від операцій з цінними паперами, за­твердженого постановою Правління НБУ від 30.12.99 № 629.

Загальною вимогою до розміру забезпечення за кредитною операцією є перевищення його ринкової вартості порівняно із сумою основного боргу та процентів за ним із врахуванням обся­гу можливих втрат на реалізацію застави в разі невиконання по­зичальником своїх зобов'язань.

За кредитами, класифікованими як «безнадійні», банк формує резерв на всю суму боргу за кредитом незалежно від наявності застави.

Якщо банк не здійснює перевірку стану заставленого майна, а також відсутні документи, що засвідчують наявність і стан забез­печення, то банк формує резерв під кредитні ризики на всю суму основного боргу.

59. Порядок формування резерву для покриття можливих втрат від кредитних операцій.

Резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків є спеціальним резервом, необхідність форму­вання якого обумовлена кредитними ризиками. Оцінка кредитних ризиків здійснюється за всіма кредитними операціями та коштами, що розміщені на кореспондентських ра­хунках, які відкриті в інших банках як у національній, так і в іно­земній валюті.

З метою розрахунку резерву під кредитні ризики банки здійс­нюють класифікацію кредитного портфеля за кожною кредитною операцією залежно від:— фінансового стану позичальника; — стану обслуговування позичальником кредитної заборго­ваності; — рівня забезпечення кредитної операції.

За результатами класифікації кредитного портфеля визначає­ться категорія кожної кредитної операції як «стандартна», «під контролем», «субстандартна», «сумнівна» чи «безнадійна». Загальна заборгованість за кредитними операціями становить валовий кредитний ризик для кредитора. Для розрахунку резервів на покриття можливих втрат за креди­тними операціями визначається чистий кредитний ризик шляхом зменшення валового кредитного ризику на вартість забезпечення.

Банки створюють та формують резерви на повний розмір чис­того кредитного ризику за основним боргом, зваженого на відповідний коефіцієнт резервування, за всіма видами кредитних опе­рацій у національній та іноземних валютах.

Банки створюють також резерв на всю суму нарахованих за кредитними операціями доходів, що прострочені на строк понад 30 днів.

Крім того, банки створюють резерви за коштами, що містяться на кореспондентських рахунках, які відкриті в інших банках, а також депозитами до запитання в інших банках і сумнівною за­боргованістю за коштами до запитання в інших банках.

Резерв під кредитні ризики поділяється на резерви під стан­дартну та нестандартну заборгованість і формується в тій валюті, в якій враховується заборгованість.

Резерв під кредитні ризики використовується лише для по­криття збитків за непогашеною позичальниками заборгованістю за кредитними операціями за основним боргом, стягнення якої є неможливим.

Банки здійснюють розрахунок резервів під стандартну та не­стандартну заборгованість упродовж місяця, в якому здійснено кредитну операцію. Формування резервів банки здійснюють що­місячно відповідно до сум фактичної кредитної заборгованості за станом на перше число місяця, наступного за звітним.

Безнадійна кредитна заборгованість списується банком за ра­хунок резерву під нестандартну заборгованість за рішенням прав­ління банку.

При розрахунку резерву під кредитні ризики, як уже зазнача­лося, банк на підставі класифікації валового кредитного ризику та врахування прийнятого забезпечення визначає чистий кредит­ний ризик за кожною кредитною операцією і зважує його на встановлений коефіцієнт резервування. А саме: Стандартна – 2%, під контролем – 5%, субстандартна - 20%, сумнівна – 50%, безнадійна – 100%

Резерв під кредитні ризики розраховується та формується го­ловним банком та його філіями.


60. Джерела формування резерву під кредитні ризики.

Резерв під кредитні ризики розраховується та формується го­ловним банком та його філіями. Джерелом формування резерву під стандартну заборгованість є прибуток минулих років, відрахування до цього резерву прова­дяться щоквартально. За кредитами, що віднесені до інших груп —. під контролем, субстандартними, сумнівними і безнадійними, — створюється спеціальний резерв, відрахування до якого віднося­ться до витрат комерційного банку.

Згідно з чинним податковим законодавством 40% від обсягу нарахованого резерву включається до валових витрат і не оподат­ковується, а решта підлягає оподаткуванню. Отже, величина спеціального резерву, віднесена на витрати банку, зменшує прибуток і, відповідно, базу оподаткування. Це створює для банків стимул для адекватної оцінки якості кредит­ного портфеля та фюрмування резерву в повному обсязі. У разі зменшення розрахункової величини спеціального резерву порі­вняно з попередньою звітною датою внаслідок поліпшення яко­сті кредитного портфеля або в разі повернення попередньо спи­саного кредиту надлишкова сума резерву чи одержана ком­пенсація спрямовується на збільшення доходів. Кредитну забор­гованість за рахунок загального і спеціального резервів спису­ють за рішенням правління комерційного банку та згідно з чин­ним законодавством.

61.Особливості кругообігу оборотного капіталу сільськогосподарських підприємств.

Оборотний капітал знаходиться у постійному русі, послідовно проходячи всі стадії кругообігу. Його запас на кожній стадії повинен бути таким, щоб забезпечити неперервну роботу підприємства. Загальний обсяг авансованих вкладень в оборотний капітал залежить від таких факторів: обсягу виробництва сільськогосподарської продукції та продукції переробки; умов матеріально-технічного постачання; умов реалізації і розрахунків; собівартості власних і вартості покупних матеріальних цінностей, що виробничо споживаються в процесі виробництва; виробничого напрямку підприємства і рівня розвитку головної галузі. Потреба в оборотному капіталі, необхідна для забезпечення ефективного і безупинного функціонування виробництва, істотно залежить від часу знаходження авансованих коштів на кожній стадії кругообігу, що відбувається в такій послідовності:

ГК — грошові кошти; ВЗ — виробничі запаси; НВ — незавершене виробництво; ГП — готова продукція; КР — кошти в розрахунках.

Особливістю руху авансованих оборотних засобів є те, що не всі вони здійснюють повний кругообіг, оскільки певна частина готової продукції не реалізується, а спрямовується на відновлення і поповнення виробничих запасів з метою подальшого використання в наступному циклі виробництва (наприклад, корми, насіння). Тобто, утворюється мале коло кругообігу за схемоюВЗ -» НВ -» ГП -» ВЗ, існування якого вимагає специфічного підходу до визначення показників обороту оборотного капіталу. Іншими словами, чим менше часу ці засоби знаходяться на кожній із стадій їх послідовного руху, тим менше часу потрібно для повного кругообігу оборотного капіталу, і навпаки. Затримка авансованих оборотних засобів на певній стадії неминуче призводить до уповільнення кругообігу.

Особливістю кругообігу оборотного капіталу в аграрних підприємствах є те, що він авансується на тривалий час, нерідко на рік і більше. Це, насамперед, зумовлено технологією виробництва сільськогосподарської продукції, специфіка якої і визначає найбільше закріплення оборотних засобів на стадії виробництва. Але оскільки нова вартість створюється саме на цій стадії, то такий порядок є необхідним для забезпечення ефективної роботи аграрних підприємств у цілому. Через сезонність виробництва в аграрних підприємствах має місце нерівномірність вкладень оборотних засобів у виробничий процес, поступове, згідно з вимогами технологій, зростання цих вкладень аж до стадії реалізації продукції включно. чим більше оборотних засобів вкладається у виробництво на початку виробничого процесу, тим більше підприємство повинно їх авансувати для забезпечення нормального кругообігу, і навпаки. Оскільки через технологічні особливості і сезонність існує часовий розрив у вкладеннях коштів, то тривалість (період) виробництва продукції не збігається з часом перебування авансованих елементів оборотного капіталу на цій стадії.

при кредитуванні сільськогосподарських підприємств банк, перш за все, виходить із власної кредитної політики та основної стратегії функціонування. До того ж, вони мають враховувати особливості, не притаманні господарюючим суб'єктам інших сфер економічної діяльності, які слід враховувати під час надання кредитів:

по-перше, сезонність та неперервність виробничих процесів, що потребує кредитних ресурсів у чітко визначений час і в повному обсязі;

по-друге, уповільнений оборот капіталу, у зв'язку з чим потрібне збільшення термінів використання позичальником залучених коштів;

по-третє, нееквівалентність міжгалузевого обміну та низький рівень прибутковості галузі, на що позитивно впливатиме зменшення плати за використання запозичених коштів;

по-четверте, високий рівень зносу техніки та використання застарілих технологій, що потребує залучення значних обсягів кредитних ресурсів інвестиційного характеру;

по-п'яте, підвищена ризиковість галузі (вплив природних явищ та погодних умов, залежність та вплив на світові ціни на продовольство тощо), що передбачає застосування відповідного страхового захисту.


62.?Кредити на сезонні витрати в рослинництві, що надаються підприємствам АПК.

Кредитне обслуговування сільськогосподарських товаровиробників здійснюється державними та комерційними банками, які діють на основі закону України «Про банки та банківську діяльність» а також спеціалізованим «Державним акціонерним аграрним банком», як складовою частиною банківської системи України.

"Державний акціонерний аграрний банк» засновується Кабінетом Міністрів України, на акціонерних засадах. Розмір його статутного фонду забезпечується джерелами кредитування в обсягах, необхідних для здійснення кредитного обслуговування товаровиробників АПК

Метою діяльності Аграрного банку є: кредитне обслуговування товаровиробників АПК, у тому числі кредитування під заставу земельних ділянок (сертифікатів) і майна, та майнових прав на користування; зміцнення та стабілізація фінансового стану і стимулювання економічного розвитку галузі АПК; максимальне використання ресурсного потенціалу села; запобігання спекуляції землею; здійснення інших банківських операцій відповідно до чинного законодавства.

До останніх відноситься: забезпечення централізованого цільового використання бюджетних коштів, призначених для фінансування товаровиробників АПК; здійснення фінансово-кредитних операцій із земельними відносинами відповідно до чинного законодавства; довірче управління майном і землею та коштами неплатоспроможних сільськогосподарських підприємства; надання консалтингових послуг сільськогосподарським підприємствам; складання бізнес-планів та бізнес-проектів; проведення маркетингових досліджень; налагодження обліку та фінансового аналізу; здійснення лізингових та факторингових операцій для сільськогосподарських товаровиробників; страхування майна, життя та фінансових ризиків у сільській місцевості та здійснення комісійних операцій з товарами, майном та землею; обслуговування зовнішньо-економічних операцій сільськогосподарських товаровиробників як спеціалізованого виду фінансових послуг для сільськогосподарських товаровиробників; організаційно-методичне забезпечення створення кооперативних форм фінансово-кредитних закладів як засобу подальшого розвитку системи кредитного обслуговування товаровиробників АПК.

Засади діяльності Аграрного банку. Аграрний банк, як спеціалізований по кредитному обслуговуванню товаровиробників АПК, формує свої ресурси за рахунок: власних коштів банку; фондів кредитної підтримки підприємств АПК, підтримки малого бізнесу та фермерських господарств, підтримки цін і доходів; цільових кредитів НБУ; емісії цінних паперів; додаткового залучення клієнтів по обслуговуванню їх коштів; коштів іноземних кредитів, кредитних ліній та фондів допомоги підприємствам АПК; державних та місцевих бюджетів; інших фондів та коштів.

Для здійснення кредитного обслуговування сільськогосподарських товаровиробників аграрний банк має виключне право обслуговування "Фонду кредитної підтримки товаровиробників АПК". Усі форми інвестування та державної підтримки аграрного сектору здійснюються через банк.

Аграрний банк забезпечує збереження залучених коштів від інфляції, шляхом встановлення відповідних відсотків по поточних внесках та підвищення цих ставок по депозитах до рівня пільгових ставок плати за кредит, з врахуванням коефіцієнта повернення кредитів.

Активні операції банку, або розміщення коштів, які знаходяться в його розпорядженні, направляються в першу чергу на обслуговування аграрного сектору економіки на пільгових засадах.

Розмір плати за користування кредитними позичками визначається вартістю кредитних ресурсів, вартістю кредитного обслуговування та маржею, розмір якої не перевищує 3-5 % від затрат банку на кредитне обслуговування.


63. ?Кредитування тваринницьких господарств.


64.Кредити що надаються в готівковій формі сільгосппідприємствам


65. Особливості кредитування торгівельних підприємств та організацій.

Необхідність використання позикових ресурсів у торгівлі пов'я­зана з невідповідністю в часі між витратами підприємства на за­купівлю товарів та отриманням виручки від їх продажу. У зв'язку з цим потреба підприємства в обігових коштах протягом року значно змінюється. В окремі періоди складається ситуація, за якої вартість реалізованих товарів перевищує витрати на закупів­лю нових партій, або навпаки. У першому випадку у підприємст­ва з'являються тимчасово вільні грошові кошти, а в другому — виникає потреба в додатковому фінансуванні. У кредитуванні торгових підприємств та організацій пошире­ними є такі форми забезпечення кредитів:

-гарантія, або порука третьої сторони;

-перевідступлення на користь банку контрактів, вимог і ра­хунків ----позичальника до третьої особи;

-товаророзпоряджувальні документи (гарант — складське свідоцтво, що підтверджує перебування товару на складі);

-застава нерухомого майна, цінних паперів;

-договір страхування відповідальності позичальника за непогашення заборгованості за кредитом.

Один з найважливіших та найскладніших етапів у наданні кредиту торговельним підприємствам — визначення платоспро­можності та кредитоспроможності.

Кредитоспроможність підприємства виявляється в наявності у нього передумов для залучення позичкових коштів і можливос­тей своєчасного повернення позики та платежів за користування нею за рахунок результатів фінансово-господарської діяльності.

Кредити торговельних підприємств можна класифікувати за загальноприйнятими критеріями та ознаками.

Виокремлюють пряму та непряму форми кредитування торго­вельних підприємств. Пряме кредитування передбачає пряме на­дання грошових коштів для фінансування потреб клієнта й існує у вигляді строкового та контокорентного кредиту. Непряме кре­дитування с специфічною формою надання короткострокових по­зик та існує у вигляді облікового (вексельного) кредиту та факто­рингу.

Поряд із банківським кредитом набувають подальшого розвит­ку і позабанківські форми залучення позичкових ресурсів.

відродження та розвиток міжгосподарського кредиту і, насамперед, комерційного кредиту

Комер­ційний кредит пов'язаний з торговими і торгово-посередниць­кими операціями та у загальному вигляді становить відстрочку платежів одного суб'єкта господарювання іншому.

Кредит за відкритим рахунком передбачає здійснення розра­хунково-кредитних відносин, які опосередковують процес відван­таження товарів та руху товаросупроводжуючих документів. Від­критий рахунок — найбільш вигідна і перспективна форма отри­мання кредиту, оскільки: по-перше, відсутній ризик оплати непо- ставленого товару; по-друге, відсотки за користування таким кредитом, як правило, не нараховуються (або їх розміри є незнач­ні); no-трете, він перешкоджає виникненню штучної вексельної інфляції, що виникає внаслідок наявності ланок товарообігу.

Комерційний кредит використовується торговельними під­приємствами для формування товирних шпасів.

Банківський кредит (контокорент, короткостроковий кредит) використовується:

а)для покриття дефіциту грошових коштів, що виникає в опе­раційному циклі внаслідок неузгодженості грошових надходжень і виплат;

б)для використання вигоди від торговельних знижок, що на­даються постачальниками за дострокового повернення боргу (у розвинених країнах широкого використання набули методи сти­мулювання швидкої оплати поставок за рахунок використання системи знижок, умови якого передбачають 2 %-ву знижку з ціни у разі оплати протягом 10 днів від дати поставки, і повна ціна, якщо оплата відбувається у строк з 11-го по 30-й день).

66. Консорціумі та паралельні кредити.

Консорціумне кредитування здійснюється з метою забезпечення гарантії повернення великих кредитів, зменшення рівня ризику у кредитуванні проектів, які потребують значних капітальних вкладень.

Банківський консорціум — це тимчасове об'єднання банків, які створюються для координації дій у проведенні різного роду банківських операцій або для кредитування однієї, але великої угоди.

Банківський консорціум утворюється банками на паритетних засадах. На постійній основі консорціуми можуть створюватись для проведення операцій на валютних ринках або великомасштаб­них лізингових чи факторингових операцій на ринках позичково­го капіталу. Банківські консорціуми можуть формуватися з ме­тою об'єднання кредитних ресурсів, диверсифікації кредитного ризику, підтримання ліквідності балансу банку.

Кількість учасників такого консорціуму не обмежується. Дії учасників координує головний банк (лідер), який представляє ін­тереси консорціуму, але діє в межах повноважень, які отримує від інших учасників консорціуму. За організацію консорціуму банк-лідер отримує спеціальну винагороду, крім відсотків та ко­місійних, що покривають його витрати. Як правило, банком- лідером виступає банк, що обслуговує клієнта, якому для реалі­зації проекту потрібні кошти у значних обсягах (великий кредит). Разом з тим позичальник, що бажає одержати кредит у великому розмірі, може самостійно визначити банк, який візьме на себе зо­бов'язання з організації банківського консорціуму та виконання функцій головного банку. Якщо це не банк клієнта, то, як прави­ло, головним банком визначається один із великих банків з до­статніми пасивами (ресурсами), котрий має досвід проведення великих кредитних операцій, має налагоджені зв'язки з кредит­ними та фінансовими установами, кваліфікованих працівників, який користується високою репутацією у банківських колах.

Умовою прийняття банків у консорціум є згода на мінімаль­ний розмір участі, який залежить від обсягів кредиту, що нада­ється позичальнику, та ступеня ризику за цією операцією. Чим більш значний кредитний ризик за проектом, що кредитується, тим більша кількість банків може брати участь у консорціумі, що зменшує ризик для кожного банку.

Усі члени консорціуму несуть солідарну відповідальність пе­ред позичальником.

Банк-лідср виконує такі функції посередника між позичальни­ком та банками-учасниками:

-ведення переговорів щодо умов кредитної угоди;

-вивчення запропонованого до кредитування проекту та ри­зику, пов'язаного з проведенням цієї операції, їх оцінки з ураху­ванням зауважень та пропозицій банків-учасників;

-розроблення та узгодження кредитної угоди;

-отримання від банків-учасників коштів у розмірі частки (квоти) їх участі у консорціумі (мобілізація кредитних ресурсів);

-узгодження умов кредитної операції;

-надання кредиту позичальнику;

-контроль за виконанням умов кредитної угоди;

-отримання від позичальника коштів на оплату основного боргу, відсотків та розподіл їх між банками-учасниками;

-розповсюдження між банками-учасниками фінансових зві­тів та іншої інформації позичальника;

отримання документації, потрібної для прийняття рішення про кредитування.

Надання консорціумного кредиту здійснюється на загальних підставах і принципах, як і інші види банківського кредиту, з до­триманням банками-учасниками економічних нормативів, що ре­гулюють їхню діяльність змінюється тільки механізм акумуляції кредитних ресурсів та процедура подання кредитів.

Взаємовідносини між учасниками консорціуму та позичаль­никами регулюються кредитним договором, який підписується всіма учасниками консорціуму та позичальником. Цей договір має містити такі основні статті:

--перелік учасників консорціумної угоди;

--сума та термін кредиту;

-періодичність і порядок надання кредитів;

--процентна ставка, порядок нарахування та сплати процентів;

--умови дострокового погашення;

--порядок компенсації позичальником можливого збільшення вартості проекту;

-анкції за порушення умов договору;

-підписи та печатки всіх учасників угоди;

тощо.

Після укладання кредитної угоди головний банк акумулює кошти банків-учасників і розпочинає кредитування позичальни­ка. Кредит може надаватись таким чином:

-за допомогою акумулювання кредитних ресурсів у визначе­ному банку;

-шляхом гарантування загальної суми кредиту головним бан­ком або групою банків, а кредитування здійснюється у міру ви­никнення потреби у позичці;

-шляхом зміни гарантованих банками-учасниками квот кре­дитних ресурсів за рахунок залучення інших банків до участі у консорціумній угоді.

Повернення кредиту, сплата відсотків і комі­сійних, які покривають витрати банків-учасників, здійснюються пропорційно до ролі їх та частки участі, передбачених консорці- умною угодою.

Деяку схожість з консорціумним кредитом має паралельний кредит. У такій угоді беруть участь два або більше банків, кож­ний з яких самостійно веде переговори з позичальником, а потім вони узгоджують між собою умови кредиіування, щоб у підсум­ку укласти кредитні договори з позичальником на однакових умовах. Кожний банк самостійно надає позичальнику визначену частку кредиту. Повернення кредиту і сплата відсотків здійсню­ються позичальником кожному банку-кредитору окремо.