Місце І роль кредитних операцій у банківській діяльності

Вид материала

Документы

Содержание Кз = Серед залишок оборот кап-лу /Виручка від реалізації продукції 28. Показники, що характеризують ефективність використан­ня основного капіталу позичальника. 29. Показники рентабельності роботи позичальника. Рентабельність його активів Рентабельність підприємства Рентабельність витрат 30. Аналіз грошових коштів позичальника, їх оцінювання і прогнозування. 31.Зміст і аналіз дебіторсько--кредиторської заборгованості 32. Класифікація активів позичальника за ступенем ліквідності. 33.Класифікація пасивів позичальника за ступенем терміно­вості їх виконання 34. Оцінювання ліквідності балансу позичальника. 35. Оцінювання ризику кредитної угоди. 36. Оцінювання вартості кредитної послуги. Метод «вартість плюс» Метод «базова ставка плюс» Метод максимальних процентних ставок (кеп) Метод «надбавки» Метод «аналізу дохідності клієнта» 37. Класифікація кредитів комерційних банків. Комерційний кредит ... Полное содержание

Подобный материал:

• Формат опису модуля, 17.43kb.
• План Сутність та джерела формування кредитних ресурсів банку > Класифікація депозитів, 12.63kb.
• Реферат на тему, 11.78kb.
• Верховною Радою України, а також виданими на виконання цього закон, 174.06kb.
• Методичні рекомендації для виконання контрольної роботи з дисципліти «Аналіз діяльності, 127.33kb.
• Реферат на тему: Зовнішній та внутрішній аудит в Україні, 142.93kb.
• Порядок обробки персональних даних в банківській діяльності І. Загальні положення, 257.9kb.
• Закон україни про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної, 76.22kb.
• 2. Закон України Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної, 88.67kb.
• Роль європи в грошово банківській системі україни, 37.12kb.

Кз = Серед залишок оборот кап-лу /Виручка від реалізації продукції

Рівень виконання цього показника визначається аналогічно попереднім двом показникам, проте цей показник повинен бути меншим за одиницю.

28. Показники, що характеризують ефективність використан­ня основного капіталу позичальника.

Ефективність використання основного капіталу оцінюється шляхом розрахунку показників: — фондовіддачі; — фондомісткості.

Показник фондовіддачі розраховується:

Фондовіддача=Виручка від реалізації продукції / Середньорічна вартість основного капіталу. МАХ.

Рівень використання цього показника визначається аналогічно попереднім трьом показникам. Проте, чим значення цього показ­ника більше, тим рівень його виконання вищий.

Фондомісткість є оберненою величиною до показника фон­довіддачі й визначається:

Фондомісткість =Середньорічна вартість основного капіталу/ Виручка від реалізації продукції

Рівень виконання цього показника визначається аналогічно попередньому показнику. Причому зниження величини цього по­казника свідчить про ефективне використання основних фондів підприємства. МІН.

29. Показники рентабельності роботи позичальника.

Для здійснення оцінки фінансового стану позичальника роз­раховують також показники, що характеризують рентабельність його роботи, а саме:

Рентабельність його активів:

Р =Чистий прибуток/Активів

Рентабельність продажу:

Р = Чистий прибуток/обсяг реалізації продукції (без ПДВ);

Рентабельність підприємства:

Р=чистий прибуток/ серрічна вар-ть основного кап-лу +серрічна вар-ть оборот кап-лу.

Рентабельність акціонерного капіталу:,

Р= Чистий прибуток/Акціонерний кап-тал

Рентабельність витрат:

Р= Чистий прибуток/Витрати вир-ва

Виконання цих показників визначається аналогічно показни­кам, що характеризують використання капіталу позичальника. При цьому чим значення цих показників вище, тим робота під­приємства вважається ефективнішою.

30. Аналіз грошових коштів позичальника, їх оцінювання і прогнозування.

Вирішуючи питання про надання кредиту, рекомендується розглянути питання про наявність та якість складання клієнтом бюджету надходження та витрат грошових коштів (надалі — бю­джету грошових коштів), який є документом про надходження та витрату грошових коштів у певний період часу.

Аналіз бюджету грошових коштів дає можливість оцінити якість фінансового планування, скласти загальне уявлення про майбутнє фінансове положення клієнта, а також виявити можли­вості отримання ним коштів, достатніх для погашення позики.

У зв'язку з постійними змінами економічних умов слід прово­дити аналіз змінюючого (неперервного) скоригованого бюджету грошових коштів. Перевага змінюючого бюджету полягає в без­перервному послідовному фінансовому плануванні: складається бюджет на січень—грудень, у січні — на лютий—січень і т. д, При цьому клієнт щомісячно вносить корективи в наявний бю­джет, враховуючи звітні дані за минулий період. Аналіз скориго­ваного бюджету фірми дасть можливість банкіру оцінити потен­ціальні можливості клієнта щодо погашення позики.

Бюджет грошових коштів має віддзеркалювати реальну ситу­ацію та викликати почуття довіри. Кожен банк може запропону­вати свою форму бюджету грошових коштів, обов'язкову для за­повнення всіма клієнтами.

Як правило, аналіз грошового потоку передбачає зіставлення притоку та відтоку коштів протягом періоду кредитування, що дає змогу оцінити здатність позичальника повернути позику. Пе­ревищення суми притоку коштів над їх відтоком означає пога­шення боргових зобов'язань у процесі кругообігу фондів.

Елементи притоку кошів за період: *прибуток, отриманий у даному періоді; *амортизація, нарахована за період; * вивільнення коштів із запасів, дебіторської заборгованості, основних фондів, інших активів; *збільшення кредиторської заборгованості; *зростання інших запасів; *збільшення акціонерного капіталу; *залучення нових позик.

Елементами відтоку коштів за період є:

сплата податків, процентів, дивідендів, штрафів і пені;

додаткові вкладення коштів у запаси, дебіторську заборго­ваність, інші активи, основні фонди;

скорочення кредиторської заборгованості;

зменшення інших пасивів; відтік акціонерного капіталу;

погашення позик.

Різниця між притоком і відтоком коштів визначає величину загального грошового потоку. Якщо позичальник має стійке перевищення притоку над відтоком коштів, то це свідчить про його стабільне фінансове становище і платоспроможність.

Коливання величини загального грошового потоку вказує на низьку платоспроможність клієнта. Систематичне ж перевищен­ня відтоку над притоком коштів швидше за все свідчить про не­ платоспроможність потенційного позичальника щодо повернення позичених коштів.

Середня додатна величина загального грошового потоку (пе­ревищення притоку над відтоком коштів) показує, в якому розмі­рі позичальник може погашати боргові зобов'язання. На основі співвідношення величини загального грошового потоку і розміру боргових зобов'язань клієнта визначається клас платоспромож­ності позичальника:

Загальний грошовий потік Коефіцієнт платоспроможності = Загальний грош потік/Боргові зобов'язання

Нормативні рівні цього співвідношення: 0,75; 2 клас — 0,50; 3 клас — 0,30; 4 клас—0,25; 5 клас — 0,20.

31.Зміст і аналіз дебіторсько--кредиторської заборгованості

При аналізі показників оцінки фінансового стану позичальника, яка здійснюється на підставі даних офіційної форми звітності позичальника використовується також аналіз дебіторсько-кредиторської заборгованості. При цьому визначається склад, структура та оборотність цієї заборгованості.

Оборотність дебіторської заборгованості (Одз) розраховується за даними звіту позичальника:

Одз = Виручка від реалізії/Середня дебіторська заборгованість

Середня дебіторська заборгованість визначається як середнє арифметичне суми цієї заборгованості на початок і на кінець звітного періоду.

Показник Одз оцінюється шляхом порівняння його значення з попереднім періодом.

Оборотність кредиторської заборгованості (Окз) розраховується й оцінюється аналогічно Одз:

Окз = Виручка від реалізації/Середня кредиторська заборгованість

32. Класифікація активів позичальника за ступенем ліквідності.

Аналіз полягає у зіставленні коштів, за активом згрупованих за ступенем їх ліквідності і розміщених у порядку убування лік­відності, із зобов'язаннями за пасивом, згрупованими за строка­ми їх погашення і розташованих у порядку збільшення строків.

Активи підприємства залежно від ступеня ліквідності поділя­ються на чотири групи.

1. Найбільш ліквідні активи — всі статті грошових коштів клі­єнта і короткострокові фінансові вкладення. Сюди відносяться:

каса, поточний рахунок, валютний рахунок, інші грошові кошти, короткострокові фінансові вкладення.

2. Активи, що реалізуються швидко — дебіторська заборгова­ність та інші активи. Сюди відносяться: розрахунки з дебіторами за товари, роботи і послуги, строк оплати яких не настав; розра­хунки з дебіторами за векселями отриманими; розрахунки з бю­джетом; розрахунки з персоналом за іншими операціями; розра­хунки з дебіторами за авансами виданими; розрахунки з дочір­німи підприємствами; розрахунки з іншими дебіторами; інші оборотні активи.

3. Активи, що реалізуються повільно — вкладання у виробни­чі запаси і витрати.

Величина цієї групи активів визначається як підсумок усіх за­пасів та витрат і довгострокових фінансових вкладень; розрахун­ків з учасниками за мінусом витрат майбутніх періодів.

4. Активи, що реалізуються важко — вкладання в основні засоби.

Для розрахунку величини таких активів необхідно від основ­них засобів та інших позаоборотних активів відняти довгостро­кові фінансові вкладення; розрахунки з учасниками та прибавити внески в статутний фонд інших підприємств.

33.Класифікація пасивів позичальника за ступенем терміно­вості їх виконання.

Пасиви підприємства залежно від ступеня терміну їх оплати поділяються також на чотири групи.

1. Невідкладені зобов'язання — кредиторська заборгованість та позички (довгострокові та короткострокові), не погашені в строк.

2. Короткострокові пасиви — короткострокові кредити і запо­зичені кошти.

3. Довгострокові пасиви —довгострокові кредити і запозичені кошти, а також розрахунки за майно.

4. Стійкі пасиви — це джерела власних коштів, за винятком розрахунків за майно.

Величина цієї групи пасивів визначається як різниця джерел власних та прирівняних до них коштів і розрахунків з персоналом за іншими операціями і витрат майбутніх періодів.

34. Оцінювання ліквідності балансу позичальника.

Ліквідність балансу можна визначити як засіб покриття зобо­в'язань підприємства його активами, термін перетворення в гро­ші яких відповідає строку погашення зобов'язань.

Аналіз ліквідності балансу клієнта дає можливість оцінити здат­ність і вірогідність повернення взятих у борг коштів відповідно до умов кредитного договору.

Аналіз полягає у зіставленні коштів, за активом згрупованих за ступенем їх ліквідності і розміщених у порядку убування лік­відності, із зобов'язаннями за пасивом, згрупованими за строка­ми їх погашення і розташованих у порядку збільшення строків.

Активи підприємства залежно від ступеня ліквідності поділя­ються на чотири групи.

1. Найбільш ліквідні активи — всі статті грошових коштів клі­єнта і короткострокові фінансові вкладення. Сюди відносяться: каса, поточний рахунок, валютний рахунок, інші грошові кошти, короткострокові фінансові вкладення.

2. Активи, що реалізуються швидко — дебіторська заборгова­ність та інші активи. Сюди відносяться: розрахунки з дебіторами за товари, роботи і послуги, строк оплати яких не настав; розра­хунки з дебіторами за векселями отриманими; розрахунки з бю­джетом; розрахунки з персоналом за іншими операціями; розра­хунки з дебіторами за авансами виданими; розрахунки з дочір­німи підприємствами; розрахунки з іншими дебіторами; інші оборотні активи.

3. Активи, що реалізуються повільно — вкладання у виробни­чі запаси і витрати. Величина цієї групи активів визначається як підсумок усіх за­пасів та витрат і довгострокових фінансових вкладень; розрахун­ків з учасниками за мінусом витрат майбутніх періодів.

4. Активи, що реалізуються важко — вкладання в основні засоби. Для розрахунку величини таких активів необхідно від основ­них засобів та інших позаоборотних активів відняти довгостро­кові фінансові вкладення; розрахунки з учасниками та прибавити внески в статутний фонд інших підприємств.

Пасиви підприємства залежно від ступеня терміну їх оплати поділяються також на чотири групи.

1. Невідкладені зобов'язання — кредиторська заборгованість та позички (довгострокові та короткострокові), не погашені в строк.

2. Короткострокові пасиви — короткострокові кредити і запо­зичені кошти.

3. Довгострокові пасиви —довгострокові кредити і запозичені кошти, а також розрахунки за майно.

4. Стійкі пасиви — це джерела власних коштів, за винятком розрахунків за майно.

Величина цієї групи пасивів визначається як різниця джерел власних та прирівнених до них коштів і розрахунків з персоналом за іншими операціями і витрат майбутніх періодів.

Баланс вважається абсолютно ліквідним:

Баланс ліквідний, якщо:

Баланс вважається достатньо ліквідним, якщо:

Баланс неліквідний, якщо:

Баланс абсолютно неліквідний, якщо:

При аналізі ліквідності балансу клієнта найбільшу цікавість для банку, з погляду повернення виданого кредиту, мають перші дві гру­пи активів — найбільш ліквідні та активи, що реалізуються швидко.

35. Оцінювання ризику кредитної угоди.

Для зниження кредитного ризику крім визначення кредитосп­роможності провадиться також аналіз кредитної угоди ( проекту), що кредитується. Проект чи угода, запропоновані позичальником, повинні бути в принципі проаналізовані ним самим. Однак, такі елементи по­винні бути проаналізовані в тісному зв'язку з оцінкою кредитос­проможності позичальника:

— співвідношення між розміром пропонованого до фінансу­вання нового проекту і власним капіталом позичальника, а саме:

співвідношення «власний капітал/борг» після передбачуваного фінансування;

— коефіцієнт обслуговування боргу проекту, включаючи не­погашену заборгованість діючого підприємства і його передбачу­ваний (екстрапольований) прибуток;

—взаємозв'язок нового пропонованого проекту з поточною Діяльністю позичальника

Оцінка проекту при фінансуванні короткострокових комерцій­них угод має включати такі складові експертизи: -аналіз обгрунтування планованого виторгу від реалізації продукції; - аналіз обґрунтування повернення кредиту; -об'єкт кредитування (ціль кредиту); - термін кредиту; - суб'єкт кредитування (де позичальник має рахунки?); -розмір кредиту (співвідношення розміру власних засобів і суми кредиту); - порядок погашення кредиту;

—— строк окупності проекту; - місце розташування контрагента і позичальника; -—— аналіз можливості контролю з боку банку.

До найважливіших ризиків, що по­винні оцінюватися, можуть належати технічні та комерційні.

Технічні ризики інвестиційних проектів включають можли­вість: затримки науково-дослідних робіт, що входять до інвести­ційного проекту і становлять його сутність, неотримання запла­нованих технічних параметрів у ході конструкторських і техно­логічних розробок і т. ін.

До комерційних ризиків інвестиційних проектів відносяться ризики: неправильного вибору економічних цілей проекту; неправильної оцінки необхідних фінансових ресурсів; недотримання термінів проекту; незабезпечення поточних постачань по проекту; неправильної оцінки ринку збуту, взаємодій з контрагента­ми і партнерами; непередбачених витрат і перевищення кошторису проекту; ризики, пов'язані із забезпеченням прав власності по проекту;

ризики непередбаченої конкуренції і т. ін.

36. Оцінювання вартості кредитної послуги.

Існує 5 методів ціноутворення за кредитами, а саме: — метод «вартість плюс»; — метод «базова ставка плюс»; — метод максимальних процентних ставок (кеп); — метод «надбавки»; — метод «аналізу дохідності клієнта».

Метод «вартість плюс»

Метод враховує вартість залучених коштів та всі витрати бан­ку, пов'язані із наданням кредиту. Процентна ставка за кредитом охоплює:

— вартість залучення кредитних ресурсів для банку;

— операційні витрати, пов'язані з процесом кредитування (за­робітна плата кредитних працівників, вартість обслуговування кредиту, контролю за ним, вартість управління забезпеченням тощо);

— премію за ризик невиконання зобов'язань клієнтом;

— премію за ризик, пов'язаний зі строком кредитування;

— бажаний рівень прибутковості кредиту, який забезпечує достатні виплати акціонерам банку.

Необхідною умовою застосування такого підходу до ціно­утворення за кредитними операціями є наявність у банку ефекти­вної системи обліку витрат за кожним кредитом, а також управ­лінської інформації.

Головний недолік методу — ігнорування ринкових чинників, таких як попит і пропозиція, стан кредитного ринку, конкуренція тощо, а також припущення, що банк точно може обчислити свої витрати в розрахунку на кожний кредит. Метод «вартість плюс» використовується на ринках із низьким рівнем конкуренції.

Метод «базова ставка плюс»

Сутність методу полягає у визначенні кредитної ставки як су­ми базової ставки і кредитного спреду. За базову ставку можна взяти ставку пропозиції міжбанківського регіонального ринку; ставку першокласного позичальника; ставки міжнародних ринків (LIBOR, FIBOR і т. ін.), інші ставки, що є загальноприйнятними на конкретних ринках.

Метод максимальних процентних ставок (кеп)

Keп — це верхня межа процентної ставки, що пропонується клієнту незалежно від зміни ринкових ставок. Наприклад, якщо ставка становить «прайм-рейт» +2%, а кеп — 3%, то для базової ставки 8% кеп складатиме 13%. Це означає, що під час дії кредит­ної угоди процентна ставка не може перевищити 13%.

Метод «надбавки»

Метод «надбавки» полягає у визначенні кредитної ставки як суми процентних витрат залучення коштів на грошовому ринку та надбавки. Надбавка включає премію за кредитний ризик та прибуток банку. Здебільшого такий метод ціноутворення викори­стовується для надання кредитів великим фірмам на короткі строки (до ЗО днів), включаючи кредит «овернайт».

Метод «аналізу дохідності клієнта»

Метод аналізу дохідності клієнта базується на врахуванні всіх взаємостосунків із конкретним клієнтом. Оцінюючі всі складові дохідності, особливу увагу приділяють розрахунку прибутковості тих видів операцій, які здійснюються клієнтом у цьому банку.

Визначення ціни кредиту за таким методом має на меті зниження кредитної ставки нижче від загальнопри­йнятого рівня для заохочення найвигідніших клієнтів.

Якщо різниця між дохода­ми і витратами щодо суми кредиту перевищує середню норму прибутковості банку, то ставка за кредитом може бути знижена.

Метод аналізу дохідності клієнта має певні недоліки: склад­ність, громіздкість, необхідність розробки докладної звітності за доходами та витратами з обслуговування кожного клієнта.

Крім методів визначення кредитної ставки вартість кредиту залежить і від обраної системи встановлення та нарахування про­центів за позикою.

37. Класифікація кредитів комерційних банків.

Залежно від суб'єктів кредитних відносин, їх організації та ці­льового призначення позичок кредит поділяється на ряд видів:

Внутрішньоекономічний, або національний, та зовнішньоеконо­мічний, або міжнародний і банківський, державний, міжгосподарський; виробничий та споживчий (видається відповідно на вироб­ничі та споживчі цілі). Так виділяють такі види кредитів, якими можуть користуватися СГД: банківський, комерційний, лізинговий, іпотечний, споживчий, бланковий, консорціумний.

Комерційний кредит — це товарна форма кредиту, яка визна­чає відносини з питань перерозподілу матеріальних фондів і характеризує кредитну угоду між двома суб'єктами господарської діяльності. Об'єктом комерційного кредиту можуть бути реалізовані то­вари, виконані роботи, надані послуги, щодо яких продавцем на­дається відстрочка платежу.

Лізинговий кредит— це відносини між юридичними особами, які виникають у разі оренди майна і супроводжуються укладан­ням лізингової угоди. Лізинг є формою майнового кредиту. Об'єктом лізингу є різне рухоме (машини, обладнання, транс­портні засоби, обчислювальна та інша техніка) та нерухоме (бу­динки, споруди, система телекомунікацій та ін.) майно.

Іпотечний кредит — це особливий вид економічних відносин з приводу надання кредитів під заставу нерухомого майна. Предметом іпотеки при наданні кредиту доцільно використо­вувати: житлові будинки, квартири, виробничі будинки, споруди, магазини, земельні ділянки, що є власністю позичальника і не є об'єктом застави за іншою угодою.

Споживчий кредит — кредит, який надається тільки в національній грошовій одиниці фізичним особам-резидентам України на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і який повертається в розстрочку, якщо інше не передбачено умовами кредитного договору.

Консорціумний кредит може надаватися позичальнику банків­ським консорціумом.

Кредити комерційних банків можна класифікувати за різними ознаками та критеріями. Найбільш зручною є така класифікація банківських кредитів: за основними категоріями позичальників кредити поділяються на ті, що надаються:

а) галузям народного господарства;б) населенню;в) державним органам влади.

За цільовим спрямуванням кредити поділяються на:

а) виробничий (поповнення обігових коштів та основних засобів);

б) споживчий (споживчі цілі населення).

Залежно від кількості кредиторів розрізняють кредити:

а) надані одним банком;б) консорціальні;в) паралельні

При цьому кредити одному позичальникові надають різні банки, але на одних, завчасно погоджених, умовах.

Захарактером і способом сплати процентів: а) з фіксованою процентною ставкою; б) з плаваючою процентною ставкою; в) зі сплатою процентів у міру використання наданих коштів; г) зі сплатою процентів одночасно з отриманням кредиту (ди­сконтний кредит).

За строками користування: а) короткострокові — до 1 року;б) середньострокові — до 3 років; в) довгострокові — понад 3 роки.

За забезпеченням: а) забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінни­ми паперами);б) гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи);в) з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхо­вої організації);г)_незабезпечені (бланкові).

За ступенем ризику: а) стандартні кредити;б) кредити з підвищеним ризиком.

За методами надання: а) у разовому порядку; б) відповідно до відкритої кредитної лінії; в) гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання, за потребою, зі стягненням комісії за зобов'язання).

Залежно від порядку погашення: а) водночас;б) у розстрочку;

в) достроково (за вимогою кредитора або за заявою позичальника);

г) з регресією платежів;д) після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу).