Місце І роль кредитних операцій у банківській діяльності

Вид материала

Содержание

Кредити під заставу цінних паперів
68. Контокорентний кредит.
69 Лізинговий кредит.
71. Іпотечний кредит.
72. Кредитні операції банків у сфері вексельного обігу.
У торговельні; у гарантійні; У розрахункові; у
73. Врахування та перерахування векселів.
Безоборотне врахування
Урахування і реверсом —

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7

67. Кредити під заставу цінних паперів.

Кредити під заставу цінних паперів — зручна форма кредитних відносин, оскільки вони грунтуються на досить нескладній операції прийому в заставу і визначенні вартості цінних паперів. Витрати на зберігання такої застави незначні. Також досить простою є оцінка їх заставної вартості, яка зазвичай визначається на фондовій біржі. Приймаючи в забезпечення кредиту цінні папери, банки мають ураховувати:

--якість цінних паперів, на яку впливає безліч факторів, котрі не завжди можна врахувати в момент прийняття цих паперів у заставу;

--ліквідність цінних паперів;

--характеристику емітента і вид цінних паперів, що ним емітовані;

--ризики, характерні для цінних паперів.

Комерційні банки можуть приймати цінні папери під заставу на принципах юридичного права та права справедливості, тобто взаємної довіри.

У разі застави на принципах юридичного права клієнт передає свої цінні папери банку і підписує юридичний документ — заставне свідоцтво (mémorandum of deposit), в якому засвідчує передачу права власності на пакет акцій. Таким чином, банк стає абсолютним власником цінних паперів на строк дії застави. За необхідності банк може продати цінні папери й задовольнити свої вимоги стосовно клієнта-боржника.

Після закінчення строку дії застави, якщо не має претензій до позичальника, банк переоформляє заставні документ на ім'я клієнта і видає йому новий сертифікат, згідно з яким він знову стає зареєстрованим власником цінних паперів.

Для оформлення застави цінних паперів на принципах права справедливості клієнт надсилає в банк тільки сертифікат акцій, заповнює і підписує заставне свідоцтво, але без усякого юридичного оформлення про передачу права власності. У даному випадку банк формально користується правом власності на цінні папери.

Припинення строку дії застави на принципах права справедливості здійснюється шляхом повернення клієнту сертифіката та анулювання заставного свідоцтва. Однак таке заставне право банку пов'язане з певним ризиком.

Класична процедура визначення вартості цінних паперів відбувається за такими етапами:

1 Шляхом експертної оцінки формується початкова ціна заставленого пакета цінних паперів.

2 Методом ітерації, тобто шляхом послідовних наближень, формується реальна ринкова вартість цього пакета. Вона може бути відпрацьована шляхом котирування пакета на фондовому ринку.

3 Встановлюється закладна вартість заставлених цінних паперів. При цьому для державних цінних паперів вона не може перевищувати 90 %, а для корпоративних цінних паперів — не більше 80 % їх реальної ринкової вартості. Така оцінка пов'язана з ризиками, що можуть виникнути під час реалізації застави.

У зв'язку з нерозвиненістю вітчизняного вторинного ринку цінних паперів за використання їх як застави банківським працівникам слід пам'ятати, що:

--найбільш надійними (ліквідними) є державні пінні папери;

--корпоративні цінні папери, що пропонуються як застава, повинні бути високоліквідними, а фінансовий стан їх емітентів стійким;

--встановлена експертна оцінка вартості пакета акція не є постійною, а його реальна вартість буде визначена безпосередньо під час продажу;

--на ринкову вартість пакета цінних паперів суттєво впливають кон'юнктурні чинники.

Інакше кажучи, специфіка застави цінних паперів полягає в тому, що відповідальність позичальника не вичерпується вартістю застави, а поширюється на все його майно. Тільки такий підхід захищає комерційні інтереси банку у разі видачі позик під заставу цінних паперів.

68. Контокорентний кредит.

Контокорентний кредит — це кредит банку, що надається в національній чи іноземній валюті й відповідно до потреб клієнтів може використовуватися в різних обсягах, які не повинні перевищувати встановлений ліміт, що визначається, як правило, у межах 75 % середньомісячного обігу коштів на поточному рахунку позичальника за останні 6 місяців.

Позичальник використовує контокорентний кредит у різному обсязі залежно від свого фінансового стану. Цей кредит має застосовуватися тільки для фінансування обігових коштів або для підтримки поточного платіжного обороту. Він не повинен використовуватись для фінансування інвестицій, це — функція довгострокового кредиту.

Основними умовами контокорентного кредитування, що відображаються у договорі, є:

--максимальна сума кредитування, тобто дебетового залишку за --контокорентним рахунком (овердрафту);

--максимальний термін наявності за контокорентним рахунком дебетового сальдо;

--величина процентної ставки за користування контокорентним кредитом та комісійних платежів (оборотної комісії);

--забезпечення контокорентного кредиту.

Для отримання кредиту відкривається контокорентний рахунок,

Контокорентний рахунок (поточний рахунок з овердрафтом).— цс єдиний рахунок клієнта в банку, за яким на підставі дії договору здійснюються як кредитні, так і розрахункові операції.

Кредит може надаватися в різних формах: готівкою, переказами, сплатою векселів, купівлею цінних паперів

За характером контокорентний кредит — це визначена банком кредитна лінія (ліміт), якою у разі потреби може скористатися клієнт. Ліміт кредитування для кожного позичальника встановлюється індивідуально і залежить від його фінансового стану, обігових коштів, масштабів виробничо-комерційної діяльності

Деяку схожість з контокорентним рахунком має поточний рахунок з овердрафтом. Зазначений рахунок допускає тимчасове перевищення суми списання коштів над їх залишком на рахунку, шо свідчить про залучення в оборот кредиту. Таке від'ємне сальдо на цьому рахунку називається овердрафтом, а його розмір визначається в договорі між банком і клієнтом. Наявність поточного рахунка з овердрафтом не виключає можливості відкриття клієнтом для проведення окремих операцій додаткових позичкових рахунків.

69 Лізинговий кредит.

Лізинговий кредит — це вид економічних відносин між юридичними особами під час оренди майна, що супроводжуються укладанням лізингової угоди.

Лізинг є формою майнового кредиту. На відміну від кредиту, лізинг передбачає, що після закінчення його терміну та виплати всієї обумовленої суми договору об'єкт лізингу залишається у власності лізингодавця (якщо договором не передбачено викуп об'єкта лізингу за залишковою вартістю або передання у власність лізингоодержувача).

Об'єктом лізингу є рухоме (машини, обладнання, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка) та нерухоме (будинки, споруди, система телекомунікацій тощо) майно. Майно, яке є державною власністю, може бути об'єктом лізингу тільки за погодженням з органом, що здійснює управління цим майном у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Не можуть бути об'єктами лізингу: об'єкти оренди державного майна, крім окремого індивідуально визначеного майна державних підприємств; земельні ділянки та інші природні об'єкти.

Суб'єкти лізингу:

1 лізингодавець — суб'єкт підприємницької діяльності, банківська або небанківська фінансова установа, який передає в користування об'єкти лізингу за договором лізингу;

2 лізингоодержувач — суб'єкт підприємницької діяльності, який одержує в користування об'єкти лізингу за договором лізингу;

3 продавець лізингового майна (далі — продавець) — суб'єкт підприємницької діяльності, що виготовляє майно (машини, устаткування тощо) та/або продає власне майно, яке є об'єктом лізингу.

Залежно від особливостей здійсненні лізингових операцій, лізинг може бути двох видів — фінансовий чи оперативний.

Фінансовий лізинг — це договір лізингу, в результаті укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, не менший від строку, за який амортизується більша або повна частина вартості об'єкта лізингу.

Оперативний лізинг — це договір лізингу, в результаті укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує у платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, менший від строку повної амортизації об'єкта лізингу, і, як правило, з обов'язковим поверненням об'єкта лізингу його власникові після закінчення терміну дії позичкового договору. Після закінчення строку договору оперативного лізингу він може бути продовжений або об'єкт лізингу підлягає поверненню лізингодавцю і може бути повторно переданий у користування іншому лізингоодержу- вачу за договором лізингу.

Основним документом лізингової угоди є договір лізингу.

Цей договір має бути укладений у письмовій формі й містити дані про:найменування сторін; об'єкт лізингу; строк, на який укладається договір; доставку і прийом в експлуатацію об'єкта лізингу; розмір та порядок сплати лізингових платежів; використання та утримання обладнання; умови повернення об'єкта лізингу; умови страхування об'єкта лізингу; права та обов'язки сторін; відповідальність сторін; порядок вирішення спірних питань; форс-мажорні обставини; різне та додатки.

Витрати на утримання лізингового майна:

1 За фінансового лізингу всі витрати на утримання об'єкта лізингу, пов'язані з його страхуванням, експлуатацією, технічним обслуговуванням та ремонтом, несе лізингоодержувач, якщо інше не передбачено договором лізингу.

2 За оперативного лізингу всі витрати на утримання об'єкта лізингу, крім витрат, пов'язаних з його експлуатацією та поновленням використаних матеріалів, несе лізиигодавець, якщо інше не передбачено договором лізингу.

Лізинг-кредит сприяє активізації інвестицій приватного капіталу у сферу виробництва, поліпшенню фінансового стану товаровиробників, а також підвищенню конкурентоспроможності вітчизняних підприємств.

70 .Факторинг .

Факторинг — це операція, що поєднує в собі кредитування клієнта з метою формування обігового капіталу, а також низку посередницько-комісійних послуг. Суп. факторингу полягає в тому, що банк купує у клієнта право на вимогу боргу. Як правило, банком купуються дебіторські рахунки, пов'язані з поставкою товарів чи надання послуг. Факторинг є порівняно новою ефективною системою покращання ліквідності, та зменшення фінансового ризику в організації платежів. Також банк може надавати клієнту інші послуги, такі як ведення бухгалтерії, інформаційні, юридичні послуги.

У факторингу беруть участь 3 сторони:

1 фактор (спеціалізована установа, спеціальний відділ комерційного банку);

2 постачальник;

3 покупець.

Розрізняють 2 види факторингу:

--конвенційний, який є комплексною системою обслуговування клієнта і зосереджує в собі бухгалтерські, юридичні, консультаційні та інші послуги. Фактично за клієнтом зберігаються лише виробничі функції;

--конфіденційний, що обмежується тільки дисконтуванням рахунків-фактур. Переваги цього виду факторингу для клієнта полягають у тому, що він є більш незалежним від банку.

Факторингова послуга може надаватися банком як у поєднанні з фінансуванням, так і без фінансування. За факторингу без фі. нансування клієнт подає фактору документи, що підтверджують відвантаження товару, а фактор зобов'язується отримати на користь клієнта грошові кошти. Тобто роль фактора зводиться до інкасування фінансових документів. Факторинг з фінансуванням полягає в тому, що фактор купує рахунки-факгури клієнта і виплачує йому грошові кошти у розмірі 80—90 % від суми боргу. Решта 10—20 %, що лишилися, банк отримує як компенсацію ризику до погашення боргу. Після погашення боргу банк повертає отриману суму клієнту.

Факторингова послуга оформляється шляхом укладання угоди між банком і клієнтом, у якій має бути зазначено вид факторингу: закритий чи відкритий. За відкритого факторингу дебіторам надсилається повідомлення про укладання угоди і пропонується здійснити платежі безпосередньо фактору. За закритого факторингу дебітори направляють кошти клієнту, а той розраховується з фактором.

У договорі може передбачатися: право регресу — право повернення фактором клієнту нес плачених покупцем розрахункових документів з вимогою повернення коштів; негайна оплата фактором розрахункових документів, щойно вони будуть йому пред'явлені (фактично це означає кредитування фактором клієнта).

Схема факторингової операції досить проста.

1. Після отримання документів про постачання товарів (послуг) банк (після перевірки платоспроможності покупця) виплачує своєму клієнту, як правило, від 60 до 90 % суми платежу за поставлений товар або вартості наданої послуги. Інші 10—40% суми боргу банк тимчасово утримує у зв'язку з прийняттям ризику погашення боргу. Вартість фактичного обслуговування залежить від виду послуг, фінансового становища клієнта тощо.

2. Боржник одержує від клієнта або фактора письмове повідомлення про нереуступлсння права грошової вимоги.

3. Боржник повертає борг за поставлені йому товар або послугу на умовах відстрочення платежу шляхом переказу коштів на спеціальний рахунок фактора. Після цього фактор поганім заборгованість, переуступлену на його користь клієнтом,

Вартість факторингових послуг має містити:

1 відсотки, які клієнт платить за фінансові ресурси, котрі надає фактор;

2 факторингову комісію за послуги, яка включає в себе прийняття ризику виконання грошової вимоги.

На сьогодні не існує будь-яких обмежень щодо встановлення вартості факторингу. Але, як правило, крім відсотків власне за позикою, клієнт платить комісію у розмірі 0,5—1 % від обороту залежно від суми боргу та терміну відстрочки платежу.

71. Іпотечний кредит.

Іпотека — це особливий вид економічних відносин з приводу надання кредитів під заставу нерухомого майна.

Позичальниками можуть бути юридичні та фізичні особи, у власності яких є об'єкти нерухомості або які мають поручителів, що надають під заставу об'єкти нерухомості на користь позичальника. Предметом іпотеки при наданні кредиту можуть бути: житлові будинки, квартири, виробничі споруди, магазини, земельні ділянки і т. ін., що є власністю позичальника і не є об'єктом застави за іншою угодою.Характерною ознакою іпотечного кредиту є залишення заставного майна у боржника. Боржник може експлуатувати об'єкти, передані у заставу.

Ресурси для надання іпотечного кредиту можуть надходити з двох джерел:-залучені ресурси комерційних банків;

-кошти, отримані за рахунок реалізації іпотечних облігацій (заставні листи).

Іпотечні облігації— цс довгострокові цінні папери, які емітуються фінансовими та нефінансовими інститутами під забезпечення нерухомістю, і приносять твердий відсоток.

У процесі надання довгострокового кредиту потенційний позичальник, окрім стандартного пакета документів, подає за узгодженням з установою банку такі матеріали:

проектно-кошторисну документацію;основні техніко-економічні показники проекту;контракт на будівництво;документи на право землекористування;позитивне рішення екологічної експертизи.

Особливості надання іпотечних кредитів передбачають^-, іпотечний кредит є довгостроковим кредитом; розмір кредиту, як правило, не може перевищувати 70 % вартості застави; для надання іпотечного кредиту оформлюється кредитний та іпотечний договори.

На сьогодні стандартна процедура отримання іпотечного кредиту відбуваємся за такими основними етапами:

1Вступна бесіда та прийом заяви на кредит, або цей етап ще називають попередньою кваліфікацією, або схваленням позичальника.

2Перевірка інформації про діяльність та дохід позичальника та оцінка його плато- та кредитоспроможності.

3Оцінка вартості майна, що використовується як застава.

4Укладання з позичальником кредитного та іпотечного договорів.

5Страхування предмета іпотеки.

6Виконання умов кредитного договору (обслуговування кредиту і остаточне закриття позики).

У договорі про іпотечний кредит можуть бути зазначені:

---вартість основного зобов'язання та порядок його амортизації, строки та розміри платежів з урахуванням інфляційного застереження або умови, що дозволять їх визначити;

--право крсдитодавця самостійно встановлювати розмір часток платежів, отриманих за договором про іпотечний кредит, j розподіляти їх між ціною зобов'язання та доходом крсдитодавця;

--згода боржника на приєднання його основного зобов'язання до консолідованого іпотечного боргу та включення іпотеки до іпотечного пулу;

--право кредитодавця відчужувати основне зобов'язання або право отримання платежів за договором про іпотечний кредит;

--інфляційне застереження.

72. Кредитні операції банків у сфері вексельного обігу.

Вексельні операції банків в Україні регулюються «Положенням про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України», затвердженим постановою Правління ЯВУ від 16 грудня 2002 р. N9 508.

Відповідно до Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» від 23 лютого 2006 року вексель визначають як цінний папір, що засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатній після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю). Також законом передбачено функціонування векселя виключно у документарній формі.

У сфері вексельного обігу комерційні банки можуть здійснювати такі операції: у кредитні; У торговельні; у гарантійні; У розрахункові; у комісійні та довірчі.Крім цього, банки можуть виступати також у ролі емітентів векселів.

Кредитними вважаються вексельні операції, котрі супроводжуються наданням або залученням грошових коштів проти векселів чи під забезпечення векселями. Кредитні операції банків з векселями можуть бути активні — врахування векселів, надання кредитів під заставу векселів, або пасивними — переврахування придбаних векселів, одержання кредитів під заставу векселів.

Торговельними с операції з купівлі або продажу векселів за ціною, що встановлюється у відсотках до суми векселя. До активних торговельних операцій належить придбання векселів, а до пасивних — продаж придбаних векселів.

Гарантійні операції супроводжуються взяттям банком на себе зобов'язань платежу за векселями з умовою оплатити векселі за настання певних обставин і в обумовлений строк. Сюди відносять операції з ввалювання та надання гарантій на забезпечення оплати векселів,

Розрахункові операції поділяють на операції з оформлення заборгованості векселями (акцептування банком переказних векселів, наданих банку його кредитором) та операції з розрахунків із використанням векселів (вексельний платіж банку-кредиторові; вексельний платіж боржника банку).

Виконання комісійних та довірчих операцій пов'язано з інкасуванням векселів; оплатою векселів, у яких банк є особливим платником; зберіганням векселів; кулівдею-продажем, а також обміном векселів за дорученням клієнтів.

73. Врахування та перерахування векселів.

Операція врахування (дисконту) векселів полягає у купівлі банком векселя за іменним індосаментом у векселедержателя до настання строку платежу. При цьому банк стає повноправним власником векселя з усіма правами й обов'язками згідно з вексельним правом, а векселедержатель отримує суму векселя, зменшену на величину банківської процентної ставки, яка ще називається дисконтом, а також накладних витрат на здійснення операції. Цей кредит називається обліковим кредитом.

Його особливістю є те, що повернення кредиту здійснює не позичальник, а зобов'язана за векселем особа. Тому подібні кредити називають позиками, що самоліквідуються. Векселі до врахування надаються в банк за наявності реєстрів. Ресстри складаються позичальником — векселедержателем і містять інформацію про векселі, що передаються банкові, а саме:номер векселя;вексельну суму;назву і реквізити векселедавця (акцептанта), індосантів, аваліста;дату і місце платежу, складання векселя.

Після цього ресстри векселів нумеруються і записуються у Відомість реєстрів, поданих до врахування векселів. На векселях, поданих банкові для врахування, позичальник повинен проставити бланковий індосамент. Перед укладанням договору на врахування векселів останні мають бути перевірені щодо юридичної та економічної надійності. Векселі передаються керівництву банку і за наявності вільного залишку кредиту дасться дозвіл на їх урахування. Рішення керівництва заноситься у Відомість реєстрів, поданих до врахування векселів, а також робиться дозвільний напис на кожному реєстрі із зазначенням кількості та суми векселів, що приймаються до врахування, а також суми відсотків і строку кредитування. Підписується Акт прийняття-передавання векселів. Сума, яка підлягає утриманню на користь банку, складається з процентної ставки (дисконту), а для іногородніх векселів — також з порто (поштових витрат) і дамно (комісії з інкасування іногородніх векселів).Нарахування суми дисконту здійснюється за такою формулою:D=S*i*t/100*n D сума дисконту; S номінальна сума векселя ;i процентна ставка; t строк у днях від дня урахування до дня платежу за векселем ; n кількість днів року. Розрахунок суми яка належить до сплати пред’явнику векселя за формулою

P= S*(1+д2*i/100*n)*(1-д1*d/100*n-v-g)-p P сума що виплачується подавцю за врахований вексель; S номінальна сума векселя; і- процентна ставка за якою нараховуються відсотки за номінальною сумою векселів; d-дисконтна ставка за якою розраховується дисконт і відсотки шо утримуються на користь банку; v- процентна ставка за якою нараховується процентна комісія; g- процентна ставка за якою нараховується дамно; p – сума порто; n – кількість днів року; д1- кількість днів від дня урахування до дня платежу за векселем; д2 – кількість днів від дня з якого нараховуються відсотки на номінальну суму векселя, до дня платежу за векселем.

Надання облікового кредиту відбувається після підписання Договору про врахування векселів, у якому зазначаються суб'єкти угоди, їхні права та обов'язки, основні параметри угоди. Договір урахування може бути укладений на користь третьої особи, якщо кредиторська заборгованість подавця векселя такій особі підтверджена документально. Прийняті до врахування векселі реєструються у спеціальній Книзі обліку врахованих векселів. Бланковий індосамент, з яким вексель було подано в банк для врахування, переводиться в іменний на користь банку шляхом проставлення банківського штемпеля. Після цього векселі здаються па зберігання в касу, а клієнт отримує кошти шляхом зарахування на поточний рахунок у строк, установлений у договорі про врахування, або шляхом оплати кредиторської заборгованості за умови подання документів, що підтверджують наявність такої заборгованості. При отриманні платежу за векселем у відомості роблять відповідні позначки, а вексель повертають платникові. На звороті оплаченого векселя проставляється штамп «оплачено», дата і підпис касира. Неоплачені у день строку платежу векселі банк повинен передати наступного дня нотаріусу для опротестувати, яке здійснюється за встановленою процедурою.

Безоборотне врахування — різновид урахування, за якого пред'явник векселя вибуває з числа зобов'язаних за векселем осіб, що здійснюється шляхом учинення пред'явником у тексті індосаменту безоборотного застереження (проегавлення безоборотного індосаменту) або через передавання банку векселя пред'явником без учинення Індосаменту, якщо останній індосамент бланковий або на пред'явника.

Урахування і реверсом — різновид урахування, за якого пред'явник векселя дає банку позавексельне зобов'язання викупити враховані векселі до настання строку їх оплати або при настанні чи ненастанні певних обставин.

Blog

Місце І роль кредитних операцій у банківській діяльності

Содержание