Філософія, політика, суспільство

Вид материала

Содержание

XI. Відповідності історичних періодів у розвитку різних етноекономічних симбіозів
XII. Майбутнє Європи в довгостроковій перспективі
Осередки промислового розвитку.
Обмін людьми.
Формування соціальних настанов

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10

X. Модифікація гетеротрофності. Симбіози XX століття

Московська держава від самого свого виникнення аж до XVIII ст. включно була автотрофним економічним організмом. Продукт, що там вироблявся, був достатнім для підтримання трофіки великих обширів Степу. Це давало змогу приручити багатьох ординських царевичів, ханів і мурз, утримувати залучені до московської служби татарські війська, оплачувати послуги різноманітних козацьких гетеротрофних військово-політичних утворень (Війська Донського, Війська Запорозького, Слобідських полків тощо). Надлишки продукту автотрофної економіки були матеріальною базою, що дала можливість поступово забезпечити політичне піднесення Московії та її панівну роль на постзолотоординському просторі.

Але сучасна Росія, яка є поєднанням колишнього Лісу та колишнього Степу (у визначених вище сенсах), яка є новим, об’єднаним організмом, сама набула чимало гетеротрофних характеристик. Таким чином, зараз можна вести мову про те, що гетеротрофні ознаки в Росії є домінуючими. Цей процес втрати автотрофності відбувся не відразу, а протягом останніх 150 – 200 років, особливо посилившись після більшовицької революції 1917 р.

Симптомами убування автотрофності є голоди, які періодично повторюються і ілюструють нездатність країни прогодувати своє населення. Ось їх неповний перелік тільки за останнє століття:

1891 – 1892 рр. голод у Європейській частині імперії;
1901 р. – голод у центральних губерніях Росії. При цьому урядовці так і не спромоглися організувати достатню допомогу голодуючим губерніям;
1921 р. – голод у Поволжі. Вмерло більше 5 млн людей. Факт масового голоду відбився навіть у прислів’ях;
1928 – 1929 рр. Так званий „хлебозаготовительный кризис”;
1932 – 1933 рр. голодомор на Україні. Загибель 7 млн людей;
1947 р. – голод в усьому СРСР.

Потім стало трохи заможніше, але так звана „Продовольча програма” часів Леоніда Брежнєва теж є свідченням того, що над СРСР навіть у найблагополучніші роки завжди висів дамоклів меч гострого дефіциту продуктів та „товарів народного споживання”.

А що зараз? Нова, „демократична” Росія не менше, а навіть більше, залежить від імпорту продуктів харчування, ніж Радянський Союз. Наприклад, за оцінками російських експертів, частка імпортних продуктів харчування у загальному споживанні населення Москви становить від 80 до 90 % (!). Подібною є й ситуація в Санкт-Петербурзі, Єкатеринбурзі та інших великих містах країни.

А російський Далекий Схід вже з десяток років харчується китайським продовольством.^¹⁴

Автотрофність та гетеротрофність я розумію як соціально-економічні характеристики. Дехто скаже, що деякі з перелічених випадків голоду були викликані штучно, і тому, мовляв, до автотрофності як соціально-економічної характеристики суспільства і його економічної системи жодного відношення не мають.

Так, голодомор 1930 – х років був створений штучно. Але він став можливим в умовах певного типу суспільства - комуністичного режиму з його утопічними цілями, тоталітарним мисленням та злочинним, позаправним способом дії.

Певною мірою штучною є і ситуація, коли уряд бажає, але не може надати допомогу голодуючим, як у 1901 р.

Взагалі, штучними, а не природними причинами голоду можна вважати всі причини, які кореняться не в сфері родючості землі, а в сфері соціальних відносин. Соціальні відносини можуть бути в одному випадку такими, які просто не зацікавлюють землеробів у результатах праці, і як наслідок, суспільство отримує невисокі врожаї, та й ті не доводяться в повному обсязі до споживача. Або, в другому випадку, соціальні відносини перешкоджають наданню допомоги голодуючим, роблять її неефективною. Або ж можуть бути такими, за яких стає можливою навмисна організація голодомору.

Таким чином, все це розмаїття причин голодів не виводить дослідження за межі соціальних явищ і не заважає розглядати втрату автотрофності як якісно неперервний (у своїй соціальності) процес.

Посилання на штучність деяких випадків голоду не скасовує її (автотрофності) соціального, соціально-економічного характеру, бо сама „штучність” є теж явищем соціальним.

Насправді штучними (в сенсі екзогенними) причинами втрати здатності прогодувати населення слід вважати суто природні катаклізми, які лежать поза межами людського впливу і можуть перешкодити отриманню врожаю. Тільки переважний вплив таких катаклізмів міг би унеможливити подальше дослідження (вивів би авто- і гетеротрофність за межу сфери соціальних явищ).

Багатство природних ресурсів, якому може позаздрити будь-яка країна світу, і разом з тим неспроможність нагодувати себе відповідно до оптимальних для людини стандартів (не будемо надто заглиблюватись у причини, відзначимо цей факт лише як узагальнюючий та очевидний результат функціонування російської економічної системи) – це і є переконлива ілюстрація втрати автотрофності.

Отже, для забезпечення трофіки залишається один шлях – гетеротрофний.

Гетеротрофність у сучасному світі не зводиться тільки до торгівлі своєю військовою силою (хоч і не відкидає її повністю). У зв’язку з загальним ускладненням матеріальної діяльності людства і розвитком світової індустрії прояви гетеротрофності модифікувалися. Життя цілих держав за рахунок трофеїв, які здобуваються примітивною військовою агресією або за рахунок здавання своїх військ немов би напрокат, стало неможливим.

Гетеротрофність як результуюча узагальнююча характеристика господарства і відповідного державного організму віднині лежить не стільки у військовій площині, скільки в промисловій, економічній.

Відповідно модифікується також провідний спосіб зв’язку гетеротрофів та автотрофів між собою: гетеротроф експортує енергоносії і сировину, а автотроф створює з цієї сировини і енергоносіїв предмети споживання, частину з яких віддає гетеротрофу як оплату спожитої сировини.

Виникає основа для нового симбіозу на умовах: „енергоносії і сировина в обмін на готові для споживання матеріальні блага”.

Єдиною формою агресії, котру поки що не засуджує і сприймає світова цивілізація, є агресія країн проти власних земних надр. Гетеротрофи переключилися на цю агресію.

Народ-військо змінив шаблі на відбійні молотки, а гармати – на прохідницькі гірничі комбайни і спустився в шахти. Цілі галузі видобутку сировини на обширах СРСР були організовані за армійським принципом. Тому же вчить і радянський фолькльор: „Шахтеры – гвардия труда”. Праця у радянській шахті, та й у сучасній російській та українській, нагадує військове бойовище, де вугільні генерали не рахуються з людськими втратами.

Змінився ворог – це тепер нежива природна стихія. В іншому звички народу-війська і зрозуміла йому атмосфера битви залишилися – „битва за вугілля”, „битва за нафту”, нарешті, „битва за врожай”. Процес творчої, мирної праці із створення матеріальних благ у свідомості народу-війська було виражено і змальовано мовою війни.

Тимчасом складні види трудової діяльності не терплять авралу і штурмівщини. Країна-гетеротроф нездатна налагодити у себе випуск продуктів високого ступеня обробки або кінцевого (готового) продукту. Щоб вирішити проблеми своєї трофіки, така країна повинна отримати цей готовий продукт з автотрофної економічної системи каналами торгівлі, тобто відплатного еквівалентного за вартістю обміну. Що може запропонувати автотрофові країна, яка нездатна налагодити випуск якісних кінцевих товарів? Тільки сировину і, в кращому випадку, напівфабрикати.

Тому країни-гетеротрофи знаходяться у самому низу технологічних ланцюжків, а всі наступні технологічні стадії сконцентровані в автотрофних системах. Одним з найбільших осередків усталеного автотрофного розвитку на планеті є Західна Європа.

СРСР / Росія у новітню історію взаємодіяли з автотрофною Західною Європою двома способами: і за допомогою військової сили, і за допомогою експорту енергоносіїв. Таким чином, можна вести мову про два паралельно існуючих варіанти симбіотичних взаємовідносин: нового (модифікованого) та традиційного, котрі пов’язували і пов’язують Західну Європу, з одного боку, та СРСР / Росію, з іншого.

Традиційний, воєнний, виявився, наприклад, у тому, що після Другої світової війни Росія перетворила Німецьку Демократичну Республіку і, ширше, всю підконтрольну собі частину Європи (Чехословаччину, Угорщину, Польщу, частину Австрії) у своєрідну модель Мстислава. З цих теренів, наводнених радянськими військами, було забезпечено надходження в Росію данини^¹⁵ у вигляді тих видів продукції, котрих бракувало в СРСР або котрі взагалі не вироблялися в СРСР. При цьому зберігалась видимість національного суверенітету цих країн. Називалося це (одразу ж після війни) репараціями з Німеччини і її сателітів, а дещо пізніше – „міжнародною соціалістичною кооперацією” і „соціалістичним міжнародним поділом праці”.

Базою симбіозу нового типу (на основі модифікованої гетеротрофності) служить те, що в сировинному, енергетичному і економічному аспектах Західна Європа та Росія надто доповнюють один одного, і можна сказати, що обидві сторони надто зацікавлені у тісному симбіотичному зв’язку. Цей зв’язок існує майже весь післявоєнний час і проявляється у експорті енергоносіїв і сировини Росією та в імпортуванні нею продуктів споживання європейського виробництва. Віддзеркаленням цього на політичному рівні є традиційно довірливі стосунки Росії з Німеччиною, провідною країною Євросоюзу та великим споживачем російського газу.

У цьому контексті цікаво поставити наступні запитання. Чи можна спрогнозувати наслідки цього нового симбіозу? Що буде наслідком взаємодії (інтеграції) Європи та Росії? Які зміни і перетворення відбудуться у довгостроковій перспективі в кожному з симбіонтів та в Європі в цілому?

Для пошуку відповіді на ці та інші запитання треба розв’язати ряд допоміжних, або, можна сказати, методологічних питань.

Чи є сучасний російсько-європейський симбіоз настільки сталим, довготерміновим, щоб його можна було розглядати як явище, яке у своїх політичних, економічних та інших проявах відповідає аналогам минулого, наприклад, симбіозу Орди з Москвою (або, ширше, гетеротрофного Степу з автотрофними князівствами Лісу)? Яким закономірностям буде підпорядковуватися економіко-сировинний і, можливо, військовий симбіоз Європи та Росії? Інакше кажучи, чи повторюється історія, і якщо так, то якою мірою?

XI. Відповідності історичних періодів у розвитку різних етноекономічних симбіозів

Таблиця 1. – Відповідності історичних періодів у розвитку різних етноекономічних симбіозів

Автотроф	Гетеротроф	Автотроф	Гетеротроф
Європа	СРСР - Росія	Ліс (князівства зони Лісу: Московське князівство)	Степ (Золота Орда та її наступники)
1945 рік – 1950-і роки	1240 рік – 1350 – і роки
Східна Європа підпорядковується режимові, нав’язаному ззовні. Здійснює платежі і поставки матеріальних ресурсів на користь СРСР. Наводнена радянськими військами. Західна Європа боїться військової сили СРСР, політично роздроблена.	Встановлює систему військового (окупація, Варшавський договір), політичного, фінансового („СЕВ”) і ідеологічного („братні комуністичні партії”) контролю над Східною Європою. Використовує промисловий потенціал цих країн. Післявоєнний демографічний ріст. Час розквіту СРСР.	Підпорядковується режимові, нав’язаному ззовні. Справно сплачує данину. По всіх ключових містах – ординські гарнізони і баскаки. Боїться військової сили Орди.	Встановлює систему військового, політичного, фінансового (баскаки) і релігійного (лояльне ставлення до православної церкви, пільги монастирям, перенесення центрів деяких єпархій) контролю над князівствами Русі. Надходження великих мас данини. Демографічний ріст, ріст чисельності війська. Упорядкована передача ханської влади. Час розквіту Золотої Орди.
1960 –і роки – 1990 рік.	1350 – 1480 рр.
В Західній Європі – зростання і накопичення економічної, фінансової сили, політичного та ідеологічного впливу. Стає наочним технологічне випередження західних європейців над країнами „соціалістичного табору”. Поступова інтеграція в рамках ЄЕС. У Східній Європі – серйозний моральний успіх демократичних цінностей у 1968 г. (Чехословаччина, „Празька весна”). Наприкінці періоду – початок мирного демонтажу соціалістичної системи. Возз’єднання Німеччини (1990 р.)	Зберігає контроль над Східною Європою, хоча довіра населення до соціалістичної системи вичерпується. Але військово-політичні ресурси ще чималі. Наприкінці періоду починається суверенізація республік СРСР, тобто дезинтеграція країни. Початок безкровного виведення радянських військ з Європи	Посилення самостійності Московського князівства в рамках Золотої Орди. Зростання і накопичення економічної, фінансової сили (Іван Калита), організаційних та військових можливостей. Інтеграція князівств коло Москви. Перший серьйозний військовий та моральний успіх у 1380 р. (Куликове поле). Завершує період безкровне повалення „іга” („Стояние на Угре” 1480 р.)	Зберігає контроль над князівствами Русі, хоч вдається це дедалі важче. Але військові, політичні та інші ресурси, що дозволяють тримати данника під контролем, ще чималі. Наприкінці періоду (у 1430-і роки) починається відокремлення від Золотої Орди деяких ханств, тобто її дезинтеграція. Безкровний відступ військ царя Ахмата з Русі
Продовження таблиці 1
Автотроф	Гетеротроф	Автотроф	Гетеротроф
Європа	СРСР - Росія	Князівства лісової Русі - Московське князівство	Золота Орда та її наступники
1990 р. – до цього часу	1480 – 1598* рр.
Звільнюється від радянських військ та політичної опіки. Посилює інтеграцію. Інтеграція набуває високого ступеня, аж до створення єдиної європейської валюти та єдиних органів виконавчої, судової і законодавчої влади. Постає єдина Європа зі столицею у Брюселі. Вона територіально розширюється на схід, залучаючи колишні „соцстраны” і деякі колишні республіки СРСР.	Втрата військового та політичного контролю над Східною Європою, а невдовзі й над союзними республіками. Посталі на місці СРСР держави самі потрапляють у залежність від Заходу та включаються ним до своїх блоків (НАТО, ЄС тощо)	Звільнюється від військового та політичного контролю з боку Орди. Відбувається інтеграція навколо Москви майже всіх руських князівств і земель Півночі (як довгий час незалежних великих князівств, так і маленьких удільних князівств, а також теренів Новгородської та Псковської республік). Постає централізована Російська держава зі столицею у Москві. Вона територіально розширюється на схід та південь, поглинаючи татарські ханства та орди – уламки колишньої Золотої Орди.	Контроль над Великим князівством Московським та іншими князівствами втрачається. Посталі на місці Золотої Орди ханства та орди самі потрапляють у залежність від Москви або поглинаються нею (приєднання Казанського, Астраханського і Сибірського ханств, деяких ногайських орд)

* Цей рік я обрав як межу періоду тому, що тоді до Москви було приєднано Сибірське ханство. Ця подія завершила першу низку великих поглинань Москвою постзолотоординських татарських держав. Останньою важливою подією цього роду можна вважати поглинення Кримського ханства, але воно відбулося лише у другій половині XVIII ст., після довгої „перерви”. Отже, ця межа досить умовна і може бути без шкоди для логіки цього дослідження пересунута на значно пізніший час. У свою чергу, можна припустити, що нинішня хвиля розширення НАТО і ЄС на схід Європи не є останньою.

Як бачимо з таблиці 1, кожному значному періоду в історії взаємин Русь – Орда (або Ліс – Степ) відповідає аналогічний період у відносинах Європа – СРСР / Росія. Різні часи, різні імена і назви, але логіка зберігається.

Таким чином, деякі закономірності та паралелі, в принципі, існують. Схоже, що вони інваріантні відносно конкретики кожної епохи.

Отже, прогноз майбутнього розвитку є цілком можливим.

Яким може бути майбутнє Європи (у широкому розумінні цього слова, тобто Європи разом з Україною, Росією та більшістю інших пострадянських країн)?

XII. Майбутнє Європи в довгостроковій перспективі

При збереженні симбіотичного зв’язку між Європою та пострадянськими країнами (насамперед Росією) з високим ступенем ймовірності можна спрогнозувати наступні процеси.

Осередки промислового розвитку. Будемо мати міграцію осередків (ядер промислового і господарського розвитку) з районів старого розвитку до районів нового. Районом нового розвитку в об’єднаній Європі буде Європа Східна. Промислові потужності дедалі більше будуть пересуватися із Західної Європи до Східної. Початок цих процесів ми спостерігаємо вже зараз.
Обмін людьми. Найтиповішими переміщеннями людей в об’єднаній Європі будуть такі. З Росії до Європи будуть переселятися представники різноманітних еліт російського суспільства (бізнес-еліти, наукової еліти, взагалі висококласні фахівці незалежно від галузі прикладання), особи вільних професій – лікарі, викладачі, адвокати, журналісти, люди мистецтва. Назустріч їм з Європи до Росії будуть їхати „прості люди” - фермери на запустілі російські землі і робітники – на заводи, де бракує рук. У досить великій кількості з Європи до Росії будуть переселятися підприємці: представники промисловості та торгівлі, котрі бажатимуть заснувати нові підприємства. Звичайно ж, відвідувати Росію будуть мільйони туристів, котрі бажатимуть відкрити для себе незнайому половину Євразії.

Деякі групи населення Росії та України протягом кількох десятиліть пройдуть цикл, котрий колись пройшли Юсупови, тобто повний цикл зворотно-поступального руху: від’їзд зі старого середовища проживання (з Росії, з України) – освоювання на новому місці, досягнення успіхів (у країнах Заходу) – повернення до старого ареалу проживання, але вже у новій якості (з великими грошима та новими ідеями).

Мова. У відповідності до сформульованої мною закономірності, котра полягає в тому, що саме гетеротроф засвоює мову автотрофа, а не навпаки, можна передбачити такі процеси. В Росії російська мова буде дедалі відчувати сильний вплив з боку західноєвропейських мов, насамперед англійської. Буде відбуватися серйозне засмічення російської мови англійськими словами, а в деяких регіонах європейської частини країни, можливо, словами інших мов. Серед росіян буде збільшуватися питома вага людей, для яких англійська мова стане другою рідною мовою паралельно з російською. У довгостроковій перспективі можливе значне звуження сфери застосування російської мови в самій Росії. Будуть відбуватися реформи, націлені на спрощення правил орфографії. Відбудеться певна деградація російської мови. За таких умов, як не парадоксально це звучить, Україна може стати своєрідним заповідником, ареалом зберігання „правильної” російської мови. Це відбудеться тому, що в Україні російська мова не має державного статусу і саме завдяки цьому залишиться осторонь реформ, спрямованих на фіксацію деградації. З іншого боку, в Західній Європі будуть існувати численні російськомовні громади з високим ступенем культурної і мовної автономії (своєрідні Касимівські ханства посеред Європи).

4. Релігія. Вплив православних ідей і кількість прихильників православ’я буде збільшуватися в західноєвропейських країнах, натомість в Росії ймовірне зростання кількості прихильників інославних (тобто інших християн в християнській громаді –прим. ред.) віровизнань. Відбудуться суттєві зміни церковної структури світового православ’я. В Англії та деяких інших країнах Західної Європи виникнуть помісні національні православні церкви, які об’єднуватимуть в собі як російських емігрантів та їх нащадків, так і корінних жителів. Виникнуть також нові православні єпархії в Західній Європі. Натомість зазнають занепаду деякі „корінні” російські єпархії.

5. Інші домінуючі ідеї. Зворотно-поступальний рух, притаманний рухові домінуючої ідеї між симбіонтами старих часів (Степ – Ліс – Степ), буде притаманним і для процесів майбутнього. Прикладом може служити рух ідеї соціальної справедливості у т.зв. „нові часи”. Спроба побудувати суспільство на ідеї соціальної справедливості, соціалізм, була зроблена в Росії і завершилася кров’ю і стражданнями мільйонів людей. Потім ця ідея, незважаючи на дискредитуючий її досвід СРСР, була спийнята у Західній Європі, і, у підсумку, в післявоєнні часи Західна Європа стає „соціалістичною”, хоч і не зовсім у тому розумінні, яке вкладали в цей термін в СРСР. З’явилося те, що звуть „шведським соціалізмом”, а у Франції, Італії та Західній Німеччині цілі десятиліття поспіль при владі перебували ліві та лівоцентристські партії соціалістичного і соціал-демократичного спрямування. Високі соціальні стандарти стали нормою життя в Західній Європі. У свою чергу, після того як Росія у 1991 р. почала будувати „дикий капіталізм”, забувши про будь-які соціальні стандарти і гарантії, ці самі соціальні стандарти можуть у майбутньому знов повернутися до країни, але вже не як власний винахід, а як „подарунок” Євросоюзу або наслідування його політики, копіювання цих стандартів.

Європа, зі свого боку, зараз теж щось копіює в свого східного сусіда в іншій сфері, сфері централізації. Цікаво відстежити рух цієї ідеї (навіть не стільки ідеї, скільки енергії її втілення у практику). Європа зараз централізується так, як колись був централізований Радянський Союз. Не обов’язково тлумачити це таким чином, що Європа використовує запозичену на Сході ідею централізації. Але не можна не побачити картину, що ця централізованість немов перетікає зі Сходу на Захід. До того ж методи такої централізації та деякі інститути часом викликають певні алюзії. Те ж саме (іноді) викручування рук, тенденції диктату „великих братів” – Німеччини та Франції – над „малими”, така сама примітивна плакатна агітація, навіть комісари – і ті є. У Євросоюзі з’явиться – таки єдина конституція, а сам він перетвориться на єдину державу. Буде існувати єдина європейська армія. Розвиток цих процесів може набути такого напрямку, що дуже значну частину цієї єдиної європейської армії складатимуть росіяни, а російська зброя та певні шари військового мистецтва будуть запозичені європейцями.

6. Території. Є дуже вірогідним перерозподіл теренів між симбіонтами, причому він може відбутися легше і швидше, ніж багатьом здається. Цей перерозподіл буде відбуватися на користь автотрофа, тобто Євросоюзу. На мою думку, питома вага військового загарбання, що досить широко застосовувалося свого часу у відносинах Москви зі Степом, у взаєминах сучасних симбіонтів буде зменшуватися (аж до повного виключення), і перерозподіл теренів на користь автотрофа буде відбуватися шляхом входження окремих регіонів Росії до Європейського Союзу. Найбільш вірогідними кандидатами на такий першочерговий вступ можуть бути Калінінградська область Росії та Санкт-Петербург. У випадку з Росією буде створено нову технологію входження країни до ЄС – регіон за регіоном.

Столиці. Щоб наблизити керуючи центри Євросоюзу до нових теренів розвитку, столиця ЄС буде перенесена з Брюсселя на кілька сот кілометрів на Схід. Десь на терені Польщі (а може, Білорусі?) на нині малозаселеній місцевості оберуть місце і збудують нову столицю, місто чиновників та європарламентарів. Його будинки та незвичні конструкції будуть віддзеркалюватися у воді екологічно чистої річки. Річки, котра бачила на своєму віку не один етноекономічний симбіоз.

Література:

Полное собрание русских летописей, т.1, стб. 470.

Большая Советская Энциклопедия. 3-е изд. Т. 24 II - М.: Советская энциклопедия. - 1974.

Русские народные былины. - М.: Гос. изд-во дет. лит-ры. – 1958.
Карнович Е.П. Родовые прозвания и титулы в России и слияние иноземцев с русскими. М.: БИМПА, 1991.
Этнология. Народы России: история и современное положение. Учебное пособие. - М.: ЦИНО общества “Знание” России, 1997.
Светлана Бабаева. России помогут пшеницей, мясом и рисом// Известия. – 04.11.1998.
Юрий Снегирев. Тайна Рудных гор// Известия. – 13.01.1999.
Задніпровський О. Роль голоду в українській національно-визвольній революції ХVII ст. / Донецький вісник Наукового товариства ім. Шевченка. Т. 5. – Донецьк: Східний видавничий дім. – 2004. – С. 96-106.

ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНИХ НАСТАНОВ

У РОСІЙСЬКОМОВНОМУ РЕГІОНІ

Blog

Філософія, політика, суспільство

Содержание